О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 67

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

2. Наступним типом композиції є композиція-паралелізм, в основу якої покладено особлива форма порів­няння двох предметів або явищ, які "існують, здавалось би, автономно - і раптом виявляють свою схожість" [4, с. 35]. Наприклад, в "To a stout elderly lady" (анон.): You ask me, your servant, to give you in rhyme // Some apt definition of space and of time. // If your ladyship look'd at your form and your face, // You'd gain excellent notions of time and of space [8, с. 204].

3. Композиція-антитеза побудована на різко вираженому протиставленні явищ. Наприклад, в "On division of Labour" (анон.): A parson, of too free a life, // Was yet renown'd for noble preaching, // And many grieved to see such strife // Between his living and his teaching. // His flock at least rebellious grew: // "My friends", he said, "the simple fact is, // Nor you nor I can both things do: - // But I can preach - and you can practice" [8, с. 103] протиставляється духовні настанови, які пастир проповідує віруючим, та його власне позбавлене моральності життя.

4. Лінійна композиція являє собою тип послідовного розгортання структури, в якій частини йдуть одна за од­ною, залишаючись при цьому відносно незалежними та рівноправними. Наприклад: "On women and their whims" (анон.): When Eve brought woe to all mankind, // Old Adam call'd her wo-man; // But when she woo'd with love and kind, // He then pronounced her woo-man. // But now with folly and with pride, // Their husbands' pockets trimming, // The ladies are so full of whim, // That people call then whim-men [8, с. 197]. Композиція цієї епіграми будується на послідовній зміні найменування жінки в залежності від поведінкової характеристики, яка вважається домінант­ною в конкретний період.

На формально-змістовому рівні композиція епіграми представлена авторською манерою зображення, яка в досліджуваному матеріалі представлена трьома композиційно-мовленнєвими формами: повідомлення, опис, роз­дум. Ці форми можуть зустрічатися у чистому вигляді, як наприклад в епіграмі "On a recent roberry" (Генрі Таунз-хенд): They came and stole my garments, //My stockings, all my store, //But they could not steal my sermons, //For they were stolen before [7, c. 104], яку можна розглядати як повідомлення про факт пограбування. Але найбільш час­тотними є випадки поєднання декількох композиційно-мовленнєвих форм, наприклад, у епіграмі "On women's will" (Генрі Паррот): Kind Katherine to her husband kiss'd these words, // "Mine own sweet Will, how dearly do I love thee!" // "It true," quoth Will, "the world no such affords. " // For ne'er heard I of woman, good or ill, // But always loved best her own sweet will [8, с. 204] в експозиції наведено опис стосунків між подружжям та повідомлення про їх почуття; клаузула містить філософське узагальнення-роздум про свавілля жінок в їх ставленні до чоловіків.

Іншим проявом авторської манери оповідання є вибір певної композиційно-стилістичної структури. В до­сліджуваному корпусі наявні епіграми з епічною, епічно-діалогічною та діалого-епічною композиційно-стиліс­тичною структурою (за термінологією Я. В. Мукатаєвої [2, c. 174]). Епічна структура найбільш уживана, для неї характерним є зображення певної ситуації від автора. Наприклад, в епіграмі "On another": Joe hates a hypocrite: which shows // Self-love is not a fault of Joe's [8, с. 163]. В експозиції автор повідомляє нам про нелюбов певного Джо до лицемірства, а в клаузулі автор дає цьому парадоксальне пояснення.

Епічно-діалогічна структура поєднує наявність авторської мови з елементами діалогічного мовлення персо­нажів. Наприклад, в епіграмі "On lawyers and their clients": Two lawyers, when a knotty case was o'er, // Shook hands and were as good friends as before. // "Say," cried the losing client, "how come you // To be such friends who were such foes just now?" // "Thou fool," one answer, "lawyers, tho' so keen, // Like shears, ne'er cut themselves, but what's between. " [8, с. 130] експозиція, яка несе інформацію про ситуацію, передана за допомогою авторської мови та репліки програвшого справу клієнта. Клаузула представлена відповіддю-реплікою адвоката.

Діалого-епічна композиційно-стилістична композиція є найменш уживаною в проаналізованій виборці. Ха­рактеристикою цього типу є превалювання діалогічного мовлення над авторським. Наприклад, епіграма "On a light-witted person" (Джон Хейвуд) "Nothing is lighter than a feather, Kit. " // "Yes,Clim. " "What light thing is that?" "The light wit. " [8, с. 164] повністю побудована в формі діалогу між автором-епіграматистом та об'єктом, чиї розумові здібності ставляться під сумнів.

На образному рівні композиція епіграми постає через створення художнього образу, який формується атри­бутивними і предикативними концептуальними інформаційними одиницями [3, с. 10]. Атрибутивні концептуаль­ні інформаційні одиниці, які, як правило, семантично реалізовані в експозиції епіграми, об'єктивують елемент дійсності в тексті і виконують функцію дескрипції об'єкту. Предикативні концептуальні інформаційні одини­ці виконують каузально-оціночну функцію і є реалізованими в клаузулі епіграми. Наприклад, в епіграмі "On a religious but censorious lady" (анон.): The Law and the Gospel you always have by you, // But for truth and good-nature they seldom come nigh you: //In short, my good creature, the matter of fact is, // You daily are learning what never you practice [8, с. 181]. Експозиція епіграми містить опис молодої жінки, яка займається вивченням законодавства та теології - атрибутивно-концептуальну інформацію. Клаузула містить предикативно-концептуальну інформацію, яка є суб'єктивною оцінкою автора, вираженням його ставлення до святоші. Поєднанням атрибутивно-концепту­альної та предикативно-концептуальної інформації створюється узагальнений образ ханжі.

Отже, композиційна структура епіграми складається з формального, змістового, формально-змістового та образного рівнів, взаємодія яких утворює епіграматичне кліше - особливий тип сатиричної двохчастинної ри­мованої мініатюри, в якій реалізована прагматична настанова автора експліцитно або імпліцитно передати своє суб'єктивне ставлення до певного об'єкту.

Література:

1.Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования / Гальперин И. Р. [Текст]- М. : КомКнига, 2003. - 144 с.

2.Мукатаєва Я. В. Композиційно-мовленнєві форми німецького прозового шванку / Я. В. Мукатаєва // Новітня філологія. - Миколаїв, 2007. - № 8 (28). - С. 170-177.

3.Несмеянов А. В. Текст эпиграммы в немецкой этнокультуре. : автореф. дис. ... канд. филол. наук 10. 02. 04 / А. В. Несмеянов. [Текст] - Санкт-Петербург, 2007. - 21 с.

4.Никишов Ю. М. Лирика : поэтика и типология композиции. уч. пос. / Ю. М. Никишов. [Текст] - Калинин : Калининский государственный университет, 1990. - 87 с.

5.Перлина Ю. Г. Композиционно-стилистическая структура эпиграммы как типа текста (на материале немецких эпиграмм 17-20 вв.). : дис. ... канд. филол. наук 10. 02. 04 / Ю. Г. Перлина. [Текст] - Днепропетровск, 1995. - 251 с.

6.Пихтовникова Л. С. Композиционно-стилитичекие особенности стихотворной басни (на материале немецких стихотворных басен XVIII века). дис. ... канд. филол. наук : 10. 02. 04. / Пихтовникова Л. С. [Текст] - Х., 1992. - 338 с.

7.Траченко О. М. Заголовок як різнорівнева лінгвістична одиниця. / О. М. Траченко // Науковий вісник Волин­ського державного університету імені Лесі Українки. [Текст] - Луцьк, 2007. - № 4. С. 78-82.

8.English Epigrams. / Selected and arranged with introduction, notes, and notices of the epigrammatists by W. Davenport Adams [Текст]. -London : George Routledge and Sons. - 1878 - 422 p.

9.         Riesel Е. Komposition als Zusammenwirken des inneren und ausseren Textaufbaus - eine linguostilistische
Ersheinung
/ Riesel E. // Wissenshaftliche Studien. - Leipzig, 1970. - S. 189-194.Попадинець О. О.,

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В ІСТОРИЧНИХ РОМАНАХ В. СКОТТА

І М. СТАРИЦЬКОГО

У статті розглядаються етнопсихологічні особливості українського та шотландського народу, змодельовані в характерах персонажів історичних романів Вальтера Скотта і Михайла Старицького.

Ключові слова: національний характер, етнопсихологічні особливості, самобутність, ментальність.

В статье рассматриваются этнопсихологические особенности украинского и шотландского народа, смоде­лированные в характерах персонажей исторических романов Вальтера Скотта и Михаила Старицкого.

Ключевые слова: национальный характер, этнопсихологические особенности, самобытность, ментальность.

This article investigates the Ukrainian and Scottish ethnopsychological features simulated in the characters of Walter Scott's andMykhajlo Starytsky's historical novels

Keywords: national character, ethnopsychological characteristics, identity, mentality.

Знайомство з художньою літературою того чи іншого народу дає можливість отримати уявлення про його на­ціональний характер, так як література, головним чином проза, є формою художнього пізнання людиною себе і навколишньої дійсності, а також формою самопізнання і самосвідомості нації, це ні6и грандіозне "метонімічне" дзеркало, в якому бачить себе той чи інший народ. Національне в літературі є однією з найбільш актуальних і цікавих проблем сучасного літературознавства і разом з тим однією з найбільш складних і маловивчених. Підви­щений інтерес до проблеми національного характеру, пов'язаний, в основному, з глобалізацією, що веде до вста­новлення стандартних універсальних норм поведінки людей в міжособистісних і міжнародних контактах. Процес уніфікації викликає у народів різних країн бажання зберегти етнічну індивідуальність, підкреслити унікальність власної культури та психологічного складу нації. Тому виправданим залишається дослідження полотен письмен­ників на основі етнопсихологічних особливостей. Де на перший план виходить не тільки психологія творця, а й психологія соціуму та часу. Це допомагає відтворити складну специфіку національного характеру та простежити його прикмети в літературі за різних конкретно-історичних умов.

Думка про взаємовплив національного характеру та художньої творчості народу підтверджена працями М. Гончаренка, О. Забужко, Н. Зборовської, Н. Михайловської, А. Швецової, Ю. Шереха, В. Нарівської, В. Працьо­витого та багатьох інших вчених. Впродовж останніх десятиліть сучасна філологічна наука збагатилася низкою праць, у яких висвітлюються окремі аспекти відтворення національного характеру у творчості деяких україн­ських письменників, зокрема Г. Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Куліша. Проте, уже давно внормувалися і стали канонізованими прочитання й оцінки творчості М. Старицького та ін. Усі вони як класики отримали літературознавчі інтерпретації відповідно до свого часу та його вимог. Сьогодні відчувається потреба більш глибокого й концептуального прочитання їх творчості з виходом за усталені рамки жанрово-те­матичних аспектів.

Типологічне порівняння романної спадщини М. Старицького та В. Скотта, які заявили про себе у різні пері­оди ХІХ ст. (В. Скотт - на початку століття, М. Старицький - в останні десятиліття), виявляє спільні тенденції в українському та англійському літературних процесах. Їм притаманні незвичайна чуйність і непідробний інтерес до природи національного і до світу національного. Створені ними образи відрізняються чітко вираженою на­ціональною характерністю. У художньому світі прозаїків приваблює максимальна відкритість і толерантність до чужих культур. При цьому автори історичних романів залишаються глибоко націоналиними художниками. Все це обумовлює підвищений інтерес до проблеми національного характеру у їхній творчості. Метою нашої статті є: встановити етнопсихологічні особливості українського та шотландського народу, змодельовані в характерах і типах у прозі даних письменників.

Для дослідження важливо визначити розуміння терміну "національний характер". В образі національного характеру, з точки зору, наприклад, С. Пролєєва та В. Шамрай, перед нами постає історія, відтворена в певних формах поведінки, пріоритетів, уподобань особистостей, що належать до певної нації. Звідси - національний характер - це й ті риси, завдяки яким людей можна зарахувати до певної нації, й особливий вимір буття, через який здійснюється самовизначення та приналежність особи до людського роду. Це форма самосвідомості наро­ду, представлена та вихована певною національною культурою за умов існування нації як цілісного, активного суб'єкта [3, с. 131].

Інтерес до феномену етнічної своєрідності проявився вже в середньовічній літературі про подорожі у вигляді простого опису особливостей життя етносу. В принципі, в далекому минулому автори і не ставили перед собою завдання поетичного відтворення національного характеру в тексті, хоча усвідомлення своєї етнічної самобутності та її значущості, безсумнівно, було. Інтенсивне звернення до природи етнічної своєрідності і конкретного націо­нального характеру почалося з приходом романтизму і тривало впродовж всього літературного процесу. В Україні воно досягло свого розквіту в XIX столітті, коли з'явилися твори, що розкривають найтонші нюанси українського менталітету і психологічного характеру інших національностей. М. Гоголь, наприклад, говорив про те, що "справ­жня національність полягає не в описі сарафана, а в самому дусі народу" [1, с. 60]. Звідси виводиться головне завдання кожного письменника: відтворення національного в художньому творі, яке не обмежується лише пере­дачею зовнішніх етнічних характеристик, а полягає у творчому осягненні складних вібрацій національної душі.

 

© Попадинець О. О., 2012Художнє зображення етнічної самобутності в текстах романів В. Скотта і М. Старицького досягається шля­хом гармонійного співвідношення сюжетної лінії і його поетичної складової, яка демонструє етнохудожню само­свідомість. Останнє реалізується через розробленість авторами у творах національної природи людини у всіх її проявах: в психологічній поведінці, в моральних підвалинах сімейного життя, у соціальних взаємодіях, інтер­есах, потребах, мистецтві, звичаях. У романах письменників знаходимо небувале багатство національних типів. Романісти глибоко відчували особливості національного характеру, національного менталітету і вміли їх пока­зати в своїх творах. Вони малюють нам не абстрактну істоту, а подих, вчинки, мову особистості. Одяг, звичаї, манери, поведінку показано так жваво, що ми подумки все це бачимо до повної ілюзії реальності, яку лише може викликати слово. Найбільш органічними носіями народного характеру та світогляду, а отже, й етнонаціональної ідентичності у романах В. Скотта зображені, звісно, жителі гірської частини Шотландії - горяни, у М. Стариць-кого - козаки.

Шотландці В. Скотта не схожі на англійців або на французів, араби чи цигани своїм способом життя, звичаями та смаками докорінно відрізняються від європейців. Шотландці розкриті автором у всій яскравості, соковитості, національній своєрідності й одночасно суперечливості своїх характерів і вчинків, показані зі щирою симпатією співвітчизника й одночасно з чесною об'єктивністю художника. Такі, наприклад, образи вождя гірського клану Вік Ян Вора і його сестри Флори, Роб Роя і його дружини. Перед нами постає типовий шотландський горянин, котрий звик переносити і голод, і злидні з високо піднятою головою волелюбної людини. Характер героя від­тіняється його зовнішнім виглядом - грубими і суворими рисами обличчя, обрамленого рижою шапкою волосся, сильним і низьким голосом, його шотландським діалектом, який одразу видає людину із народу, жителя гірської Шотландії. Національний костюм, в якому Роб Рой з'являється час від часу, надає йому трохи дикого і незвичай­ного вигляду з точки зору жителів рівнини.

Роб Рой наділений справжньою народною мудрістю. Він мріє, щоб прийшов кінець клановим міжусобицям і всі клани горян об'єдналися проти загальних ворогів. Будучи втягнутим у повстання якобітів 1715 р., Роб Рой перш за все бореться "за самого себе" [4, с. 226], тобто за інтереси простих людей, він є емблемою своєї епохи і сого народу.

За словами, В. Скотта, нація породжує не один, а багато типів, кожен із яких історично і соціально обумовлений, але обумовлений лише до якоїсь певної межі, так як одні і ті ж пристрасті властиві людям на всіх щаблях суспіль­ства і одинаково хвилюють людське серце, б'ється воно під стальними латами п'ятнадцятого століття, під парчевим кафтаном вісімнадцятого чи під голубим фраком і білим каніфасовим жилетом наших днів. Так, Роб Рой як дитя свого часу і свого класу, з точки зору цивілізованого світу ХІХ ст., може в деяких ситуаціях здаватися наївним і неприборканим дикарем, але як ідеальний національний тип він викликає співчуття і навіть захоплення оскільки володіє багатьма людськими якостями - він розумний і благородний, хоробрий і чесний, великодушний і добрий.

З образом Роб Роя багато в чому перегукується образ Робін Гуда з "Айвенго", та образ Вік Ян Вора з "Веверлі". На це вказує і сам В. Скотт у передмові до роману, говорячи, що ім'я Робін Гуда так само піднімає дух, як і ім'я Роб Роя. У Робін Гуді втілені мрії народу про відплату феодалам, про вільне життя. Локслі вперше з'являється у романі в одязі простого йомена, що говорить про те, хто він такий і чиї інтереси захищає. Вільна людина, яка не схиляє голови перед надмірним принцом Джоном. Однак у художньому плані образ Локслі поданий не зовсім переконливо. В. Скотту не вдалося створити яскравого національного характеру.

За схожими принципами М. Старицький виписав і своїх романних персонажів, котрі мали в історії реальних прототипів. Письменник майже не тримався історичної канви їх доль, а віддавав перевагу художнім концепціям розвитку таких героїв (це образи Івана Богуна, Максима Кривоноса, Петра Дорошенка та ін.). Найбільш симво­лізований образ у всій прозовій спадщині М. Старицького - образ Івана Богуна, якого зображено як виразно на­ціональний тип. У портретній характеристиці його наділено типово українською, чоловічою вродою: "А в дверях никем не замеченный стоял уже новый посетитель - молодой красавец козак. Статная, гибкая фигура его резко отличалась от всех присутствующих; дорогой, изящный костюм лежал на нем красиво и стройно; черты лица его были благородны и дышали беззаветной отвагой; орлиный взор горел пылким огнем" [6, с. 87]. У творення ж конкретного романного образу Богуна автор не привносить жодної негативної рисочки, послідовно і принципово опоетизовує героя зусебіч, активно спираючись на фольклорний досвід. Богун - незрівнянний, навіть ідеаль­ний лицар-запорожець із відповідним родоводом, про який сам і розповідає: "Не пела надо мной мать нежных, жалобных песен, - звон оружия да сурмления запорожских труб привык я слушать с детской поры! Не чесала мне ненька, не мыла головки - чесали мне ее терны густе да дожди дробные. Не сказывала родная мне тихих рассказов - ревел передо мною Славута-Днипро! Не ласку женскую слышал я с детства, а строгий козацкий на­каз!" [6, с. 109]. Неперевершеним "ангелом помсти і богом війни" виписаний Богун на полі битви, романтичним і зворушливо вірним та відданим у нерозділеному коханні. Можливо, і в нещасливе для Богуна кохання до Ганни письменник теж укладає зміст не без символіки: кохання, мовляв, не є питомою рисою справжнього козацького лицаря. Можливо, така семантика аналізованої ситуації дещо перекривається суто пригодницьким ефектом цієї любовної історії. І вже зовсім символічною прочитується в контексті описуваних подій загибель Богуна - як крах здобутого державництва і всієї справи його життя. Безсумнівно, у романах М. Старицького Богун постає образом глибоко трагічним у своїй суті, як і ще ряд персонажів прози романіста. Сам І. Богун у порівнянні з Хмельницьким, Мазепою та ін., сприймається як персонаж куди більш однозначний і одноплощинний. Герой є просто ідеалом, еталоном мудрості, добра, справедливості, цілеспрямованості, досить освіченою для свого часу людиною. Письменник подає його образ у кращих традиціях народно-пісенної і баладної творчості, у ньому від­повідно, можна побачити чимало таких рис, які знаходимо в народних улюбленців Сірка, Кривоноса, Кармелюка.

Розглянемо тепер концепцію В. Скотта і М. Старицького у творенні жіночих національних характерів. Ціка­вим і важливим аспектом образотворення в романах М. Старицького є широке коло жіночих образів та концеп­ція їх мистецького трактування. Витворивши надзвичайно широку, багатопланову і змістовну галерею жіночих типів, він сформував при цьому й певний ідеал жінки - це насамперед однодумець, вірний товариш, соціально активна особистість. У трактуванні жіночих образів більше наголошується на духовній красі, а ніж на фізичній.

М. Старицький, активно вводячи у свої твори різних жанрів жіночі типи, пройшов в освоєнні проблеми "жі­ночого простору" певну еволюцію, схожу з еволюцією жіночої проблеми в українському письменстві ХІХ ст., на яку вказує Т. Гундорова [2, с. 16-22]. Від "етнографізму, морально-звичаєвої наповненості, крізь яку просвічує національний дух, поєднання героїки і сентиментальності" в зображенні жінок у ранніх драматургічних пере­робках і драмах (а це були ознаки традиційного для народної української культури ідеалізму жіночого архетипу, на думку названої дослідниці) М. Старицький у пізніших оригінальних драмах ("Талан", "Крест жизни") помітно зважає на емансипаційні ідеї, котрі витали в літературному повітрі на межі століть, та й в оселі Старицьких теж.

Виразно національний різновид характеру втілено автором в образах Ганни з трилогії про Богдана Хмель­ницького, Мар'яни та Галини з дилогії про Мазепу, Дарини з "Останніх орлів". Уперше ми знайомимося з Ган­ною у Суботові, маєтку Богдана Хмельницького. "На широкой ступени крыльца сидела молодая девушка на­гнувшись над лежавшим у нее на коленях хлопчиком лет четырех. Ее наклоненная головка особенно выдавала сильно развитый лоб, на котором характерно и смело лежали пьявками, - как выражается народ, - черные бро­ви. Чрезмерно длинные, стрельчатые ресницы закрывали совершенно глаза и бросали косую полукруглую тень на бледные щеки. Темные волосы еще более оттеняли матовую бледность лица; они были зачесаны гладко и заплетены в одну косу, что лежала толстой петлей на спине, перегнувшись через плечо на колени ... На строгих чертах лица девушки лежала привычная дума и делала выражение его немного суровым ..." [5, с. 78-79]. Образ Ганни поданий автором у розвитку. Динаміка портрету Ганни - це наслідок зовнішнього прояву нового вну­трішнього світу героїні. Якщо спочатку вона була тиха і смиренна, то потім у жіночій душі завирували вже інші почуття. Ми бачимо її сильною вольовою натурою, яка здатна пожертвувати всім заради добробуту рідної землі. Глибоко переживає вона за подальшу долю не тільки Богдана та його родини, але й за весь український народ. Ганна виступає справжнім прихильником і другом, який цілком поділяє помисли Богдана і морально підтримує його, вона приваблює гетьмана не жагучою пристрастю, не красою, а своєю чистою душею, ніжністю і ласкою, волелюбністю і романтичною натурою. М. Старицький всю увагу сконцентровує на змалюванні діалектики душі, внутрішнього стану дівчини. Цей образ є втіленням чеснот народної моралі (доброта, чесність, щирість, мило-сердність, працьовитість) і духовності (вірність почуттю та обов'язку, готовність до самопожертви в ім'я ідеалу, незламність духу, стійкість переконань). Образом Ганни письменник підкреслює визначальність духовного для формування світобачення особистості.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство