О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 68

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Щодо концепції творення жіночих національних характерів у В. Скотта, то у нього дуже рідко трапляються портретні характеристики героїнь, а ті, що є, вражають невиразністю і лаконічністю, героїнь-жінок потрібно читачеві більше уявляти самому, ніж покладатися на авторські описи. Авторові достатньо вказати на те, що його героїня гарна, кілька разів згадати про її красу, - детальні описи зустрічаються зрідка, а значить, вважаються необов'язковими. Не часто маємо такі детальні описи, як опис Єлени Мак-Грегор, дружини Роб Роя: "... її об­личчя, яке горіло вогнем, і спутані пасма синьо-чорного волосся, вибилося з-під червоної шапки з пером, - все наштовхувало на думку, що вона взяла безпосередню участь у битві. Її пронизливі чорні очі, її обличчя виражали святкування перемоги і горде усвідомлення здійсненої помсти. Але нічого кровожерливого чи жорстокого не було у ній; вона нагадувала мені ... зображення біблійних героїнь, які я бачив у католицьких церквах у Франції. Правда, вона не володіла красою Юдіфи, і риси її не були відмічені тією натхненністю, яку надають художники ... Але все ж палаюче у ній захоплення надавало її обличчю і осанці якоїсь дикої величі ... " [4, с. 270]. Ця жінка, переповнена жагою помсти і стремлінням до волі, з'являється на сторінках роману з мечем у руках. У її постаті все підкреслює риси винятковості: незвичайний її зовнішній вигляд, незвичайна мова і поведінка. Плями крові на чолі й руках, обличчя, яке горіло вогнем, сплутане синьо-чорне волосся - все це романтичні деталі, які відті­няють винятковість характеру героїні, котра піднімається над оточуючою дійсністю, і котрі дозволяють створити яскравий образ жінки, що б'ється поруч із чоловіками і надихає їх на подвиги.

У даному образі втілені мудрість, характерність, ідеальні пориви і справжня обережність того класу, який виступає вічним носієм історії. Досліджуючи цей національний характер у всіх його проявах, В. Скотт хотів ви­правдати і утвердити національну гордість шотландців. Те, що у шотландських характерах англійцям здавалося застарілим і смішним - хвалькуватість, войовничість, рваний одяг, босі ноги дівчат, діалект, - під тонким гумо­ром письменника ставало зворушливо наївним і захоплюючим.

В. Скотт намагався якомога точніше, конкретніше, якомога глибше проникнути у психологію цього своєрідно­го і багато в чому відмінного від англійців народу. Портрети його національних героїв намальовані сильно, бра­вурно, виразними мазками. Їх можна було б назвати історико-характерологічними й жанровими. Вони передають зовнішність персонажа у всій його віковій, соціальній, національній визначеності, подекуди типовості. Щоправда, зовнішність і мову персонажів В. Скотт зображував і передавав більш вдало, ніж складності їхньої психології. Ве­ликим письменником-психологом він не був, хоча у нього є і дуже тонкі психологічні спостереження.

В. Скотту вдалося реалістично і повнокровно відтворити образи національних героїв, і цим передати весь колорит епохи. Цього він досягає чиселенними реалістичними деталями в описах побуту, костюмів, поведінці героїв, яка закономірно обумовлена їх положенням у суспільстві й світосприйняттям притаманним даній епосі. Усе, до найменшої деталі, доповнює цілісну картину, а кожен штрих оживляє полотно, робить його багатогран­ним та багатозначним. Отже, вся образна система побудована на підпорядкуванні оточення контексту образній формі. Використання художніх зразків для ілюстрації ідей В. Скотт вважає недостойним романіста, який повинен з однаковою ретельністю уникати двох недоліків - недостатньої об'єктивності, особливо під час характеристики осіб, що не викликають його співчуття, і надмірної об'єктивності, через яку йде втрата моральних цінностей.Отже, характери національних героїв В. Скотта і М. Старицького - це характери, які втілюють риси означе­ного часу, не тільки беручи активну участь в історичному процесі, але й оцінюючи події, котрі відбуваються від­повідно до своїх поглядів на світ. Вони знаходяться у безпосередньому зв'язку з атрибутами минулого, не тільки характеризуються ними, а й самі висвітлюють їх, надаючи їм життєвої достовірності. Ці національні характери автори детермінують соціально й етнічно, ідентифікуючи їх рисами, властивими народній вдачі. Автори глибоко диференціювали психологічні і ментальні, типові й індивідуальні, етнічні й соціальні складники характерів своїх персонажів. Характерною рисою виведених у романістів національних типів є змалювання їх (героїв) з боку ду­ховної краси, яка становить їх національну гордість.

Література:

1. Гоголь Н. В. Проза. Статьи / Николай Васильевич Гоголь. - М. : Советская Россия, 1977. - 384 с.

2. Гундорова Т. Погляд на "Марусю" : Образ жінки в українській класичній літературі / Т. Гундорова // Слово і час. - 1991. - № 6. - С. 15-22.

3. Пролєєв С. Національний характер і українське буття / С. Пролєєв, В. Шамрай // Феномен української культу­ри: методологічні засади осмислення. - К., 1996. - С. 130-142.

4. Скотт В. Роб Рой : [роман] / Вальтер Скотт [пер. з анг. Ю. Корецького]. - Х. : Дитвидав., 1938. - 472 с.

5. Старицкий М. Богдан Хмельницкий: трилогия. - Кн. 1 : Перед бурей : [роман] / Михаил Старицкий. - К. :

Дніпро, 1991. - 645 с.

6.         Старицкий М. Молодость Мазепы. Руина / Михаил Старицкий [Передмова, упорядкув. та наук. ред.
Н. В. Левчик]. - К. : Укр. центр духовн.
культури, 1997. - 984 с.УДК: 821. 161. 2- 1 "19"

Присяжна О. Д.,

Вінницький національний технічний університет

НАРАТИВНІ СТРАТЕГІЇ У ПРОЗІ ДМИТРА МАКОГОНА

У статті проаналізовано наративний дискурс та своєрідність характеротворення малої прози Дмитра Ма­когона. Окреслено наративну організацію оповідань в контексті творчості митця та доби. Виявлено прийоми і засоби наративізації художньої дійсності та характеротворення у цих творах.

Ключові слова: наратор, гетеродієгетична нарація, прозописьмо, наративна структура, поетикальний син­кретизм, характеротворення.

В статье проанализированы нарративной дискурс и своеобразие характеров малой прозы Дмитрия Макогона. Очерчение нарративной организации рассказов в контексте творчества художника и эпохи. Выявлены приемы и средства наративизации художественной действительности и характеров в этих произведениях.

Ключевые слова: нарратор, гомодиегетичний нарратор, прозописание, нарративная структура, поетикаль-ный синкретизм, характеротворение.

The article analyzes the narrative discourse of originality and character of small prose Dmitry Makogon. Outlines the organization of narrative stories in the context of the artist of the day. There are ways and means narrativization artistic authenticity and character in these works.

Key words: narrative, homodiyehetychnyy narrator, structure of narrative, poetical syncretism, character.

Дмитро Якович Макогон належить до когорти третього покоління українських письменників, які виступали в літературі в останніх роках ХІХ і в перших десятиріччях ХХ століть. Вихований на традиціях Т. Шевченка та І. Франка, він своїми скромними творами сприяв розквіту української літератури окресленого періоду.

Письменник жив і творив на межі двох епох, коли складність і суперечливість перехідної пори, кардинальні перетворення в економіці й соціально-політичному житті впливали на рух суспільних настроїв та свідомості нації.

У цей час з'являється молоде покоління письменників, які усвідомлювали внутрішній, іманентний зв'язок національного мистецтва зі світовим і прагнули вивести українську літературу на ширші художні обшири. При­цільніше зосереджуючи свій погляд на ідейно-естетичних явищах і процесах Західної Європи, митці намагались зруйнувати стереотипи і нормативи етнографічного й реалістичного побутописання, розширити діапазон утвер­дження нових естетичних і суспільних еталонів. Людина і світ уже активніше осмислювалися ними за допомогою прийомів імпресіонізму, символізму, експресіонізму. Тому на початку століття в нашому письменстві спостері­галось незвичайне оживлення, відбувалися творчі дискурсії, змагання, полеміки, виникали "маси конфліктів", "суперечних течій" (І. Франко), що призводили до глибоких переворотів у мистецтві слова.

Саме в період таких інтенсивних естетичних пошуків набуває творчої зрілості талант Д. Макогона - поета, прозаїка і публіциста, творча спадщина якого це: "Мужицькі ідилії" (1907 р.), "Шкільні образки", "Учительські гаразди", "Проти хвилі" (1911 р.), "По наших селах" (1914 р.).

Акцентування письменником реалістичності, правдоподібності зображуваного зумовило й відповідний стиль, манеру викладу. Оповідання збірки "Шкільні образки" позначені деякою описовістю, яка, одначе, позбавлена надмірної епічності, розлогості прозописьма, не переобтяжена етнографічно-побутовими подробицями (що ха­рактерно, скажімо, для прози ХІХ ст.). Стиль письменника виразно експресивний, лаконічний, а сама авторська оповідь зосереджена на виокремленні однієї суттєвої деталі, спроможної розкрити порушену проблему, схарак­теризувати внутрішній стан героїв. Так, приміром, коротка розмова учителя зі школярами (оповідання "Гріш­ник") не лише з'ясовує обставини крадіжки учнем хліба, але й стає своєрідним ключем до розуміння характеру дитини, доведеної постійним недоїданням до відчаю.

Таким чином, сконденсований опис конкретної події, покладений Д. Макогоном в основу твору, покликаний продемонструвати трагізм буднів знедоленого учня. Привертає увагу також спроба автора максимально набли­зитися до об'єкту оповіді, її семантичного центру, що досягається шляхом звернення наратора до точок зору персонажів твору.

В аналогічний спосіб побудоване й оповідання "На пам'ять". З вельми короткої розмови вчителя з учнем по­стає ціла історія життя бідняцької родини Косован. Допомагаючи своєму батькові, хлопець практично позбавле­ний можливості повноцінно засвоювати шкільну науку. На зароблені ж гроші школяр купує свічку й намагається вчитися вночі. Наративна структура всього твору, по суті, будується на діалозі учителя та школяра, а зіткнення наративів цих героїв виформовують сюжетну канву оповідання. Цікавою тут є функція, яку відіграє власнеавтор-ська нарація (позиція автора) в тексті. Як і в "Грішнику", роль ("голос") письменника в оповіданні "На пам'ять" - представлення подій та ситуацій, їх коментар та оцінка. Така позиція автора, манера й функція його повістуван-ня може бути дефініційована як втручальний наратор [6, с. 28]. Прикладом авторського втручального наративу в тексті є епізоди, де прозаїк ніби атестує характери своїх героїв, вмотивовує їх вчинки та поведінку: "Тодор Косова, ученик четвертої кляси, був сином бідного зарібника. Батько єго служив в посесора і з тої мізерної за-служенини тяжко виживляв свою численну родину. Тодор був учеником середних здібностей і вельми спокійної вдачі. Учитель любив тихого, слухняного хлопця й помимо того, що він частенько запізнявся до школи" [3, с. 15]; або: "Сі слова зворушили учителя до глибини душі. Несвідомо цілком інстинктивно сягнув він рукою до кишені, вибрав дві короні і дав їх хлопцеви" [3, с. 18].

Слід завважити, що подібну манеру повістування зустрічаємо і в багатьох оповіданнях наступних збірок опо­відань "Учительські гаразди", "По наших селах", "Проти хвилі". Змінюється лише "ступінь" авторського втру-

© Присяжна О. Д., 2012чання в наратив: від майже неприхованих суб'єктивних висловлювань самого митця ("Лише загрілася "Лю­бов", "Щаслива дорога", "Школяр Микола", "Приймак") до об'єктивної нарації, здійснюваної відстороненою від подій постаттю ("Недогода", "Даровизна", "Шкільна власть", "Вибагливий панич", "Порятунок", "У світ за очі"). В останньому випадку письменницька присутність у творах максимально завуальована, внаслідок чого створю­ється ефект усної розповіді, безпосередньої бесіди персонажів. Йдеться властиво про те, що голос оповідача (в окремих випадках - самого автора) дозволяє чути в ньому багато інших голосів, які часом стають домінуючи­ми. Це вдається Д. Макогону майстерно, природно, завдяки вдалому комбінуванню спостережень і коментарів оповідача, монологічного й діалогічного мовлення, індивідуалізації персонажів через їхні мовні репліки, осо­бливості вживаної лексики, стилістику, інтонацію. Відчувається, що за всієї зовнішньої стриманості, лаконізмі нарації автор залишався майстром "живої" оповіді, вдало відтворюючи природну мову своїх персонажів і з усіма можливими відтінками та нюансами. Показовим прикладом максимально дистанційованого від подій мовлення оповідача (а такий наратор, згідно із сучасною наративною теорією, здійснює зовнішню фокалізацію - моделює перспективу для подальшого представлення у тексті подій та ситуацій) виступає наратив оповідання "Даровиз­на". Звернемо увагу на те, що мовлення такого наратора виконує суто інформативну функцію (забезпечує читача необхідною інформацією про антураж описуваної дії) й не має безпосереднього стосунку до персонажів.

Водночас, осмислюючи різноманітні наративні стратегії прозописьма Д. Макогона (зосібна, збірок "Учитель­ські гаразди", "Проти хвилі", "Шкільні образки"), слід завважити декілька суттєвих моментів. Насамперед варто конкретизувати: домінування чийогось мовлення (позиції особи, яка здійснює нарацію, словом, володіє нара-тивною ініціативою) - чи найважливіший чинник дискурсу твору, адже відомо, що чиєю мовою передається інформація, такою буде й інтерпретація тексту читачем. Справедливість цієї тези доводить аналіз наративних моделей оповідань "Любов", "На пам'ять", "Шкільні повідомлення", "Брехня", "Ліктура", "Грішник", зрештою, більшості творів митця про сільську школу та вчительські будні. Не викликає сумнівів, що нараторами в них ви­ступають шкільні вчителі з невеличких буковинських сіл. Відповідно до цього в художню тканину текстів-опо-відей втілюється письменницьке ставлення до насущних проблем освіти селянських дітей, змальовуються непро­сті взаємостосунки педагога із місцевою громадою, інспекторами шкільної ради, інтерпретуються різні аспекти просвітянської діяльності інтелігентів-народників тощо. За окремими сценками повсякденного життя школи, школярів, селян, вчителів (а кожне оповідання, по суті, являє собою лише фрагмент, реалістичний епізод, осібну життєву історію героя) так чи інакше стоїть автор із його життєвим і педагогічним досвідом, знанням матеріалу, описуваних подій та людей. Точка зору прозаїка, як наслідок, стає вирішальною; вона ж спрямовує читацьку інтерпретацію в необхідне річище авторських смислових кодів. Згадаємо принагідно і про позірне педалювання Д. Макогоном народницьких просвітянських уявлень, що також виступають, сказати б, ідейними центрами, які безпосередньо детермінують інтерпретаційні варіанти художніх текстів (таку наративну й інтерпретаційну ситу­ацію спостерігаємо в оповіданнях "Щаслива дорога", "У свойому царстві", "Депутація", з яких постають історії інтелігентів, перейнятих проблемою освіти "темної" селянської маси).

Тимчасом варто завважити, що модерний наратив представляє читачу не тільки вчинки героя, результати його мисленнєвої (внутрішній монолог-роздум, діалог), а і сам його спосіб мовлення. Йдеться, власне, не стільки про передачу висловлювань персонажів (це спостерігається в оповідній манері усіх попередніх літературних напрямків і дає підстави твердити, що традиційна нарація реалістичного письма з цим завданням справлялася досить успішно), скільки про художню трансляцію способу мислення та особливостей відчування людиною на­вколишнього середовища, оприявлену через її мовлення. Такий підхід до організації наративних стратегій спо­стерігаємо в кращих творах М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Яцківа, Г. Хоткевича та інших представників так званої "нової генерації". В малій прозі названих авторів предметом зображення стають не лише вчинки героя, а й сам вербальний акт, що виявляється не менш важливим, ніж будь-яка фізична дія. Водночас зміна наративної перспективи сприймається ключовим моментом у визначенні проблематики творів, характеристиці їх жанрово-стильових модифікацій, виступає наріжним каменем в характеротворенні персонажів. Констатована наративна особливість, на наш погляд, і відмежовує традиційне, реалістичне письменство від нового, модерного.

Модерними модифікаціями наративних структур позначені й окремі художні тексти Д. Макогона. Так, опові­дання "В розпуці", "Наймит", "Дурний Ілуца", "Убив журбу", "Убійниця", "Контраст" прикметні послабленням позиції всезнаючого, гетеродієгетичного наратора.

В новелах "В розпуці", "Наймит" (почасти й "Дурний Ілуца"), а також в оповіданні "Убив журбу" хоча й на­явний здебільшого статичний, етнографічно-побутовий опис з надмірною деталізацією, одначе спостерігається спроба прозаїка змоделювати дійсність крізь призму настроїв персонажів, спрямувати увагу на світ психічних пе­реживань, заторкнути не соціальні, а екзистенційні проблеми, проартикулювати переживання людиною страху, смерті, самотності, особистої відчуженості. Відповідно до цього змінюється і характер наративу, і образ самого наратора. Тут відсутній моралізуючий наратор (як, скажімо, в оповіданнях про школу та буковинське село), а сама оповідь позначена виразним суб'єктивним забарвленням. Йдеться про позірну персоналізацію нарації, спро­бу виокремити й передати індивідуальний спосіб мислення й мовлення персонажів.

Наратив у художньому тексті уявляється не просто універсальною, всеохоплюючою моделлю буття, а суто ін­дивідуальним (авторським) уявленням про реалії навколишнього світу. Він виступає насамперед способом отри­мання знання через суб'єктивізацію проговореного світу, через сам процес розповідання історії. За спостережен­ням сучасних дослідників, процес суб'єктивізації історій (словом, процес розповідання) так чи інакше відкриває перед людиною (наратором) простір для втілення її потенційних можливостей творення віртуально-реального життя [2, с. 13]. З огляду на це, наратив - це одночасно і художня модель світу, і модель власного "я" оповідача. Таким чином, за допомогою викладеної історії автор отримує змогу конструювати себе як частину оточуючої дійсності чи художнього світу. Таку властивість наочно демонструє наратив оповідань "У свойому царстві","Даровизна", "Лише загрілася", "Школяр Микола", "Брехня" і под., де за допомогою нарації вибудовується не лише художня модель світу (гірського села, школи та непростих учительських буднів), але й проектується образ наратора, наділеного певними рисами самого письменника, який, цілком очевидно, артикулює історії з власного педагогічного досвіду. А в оповіданнях "Протест", "Шпигун", "Австрійський герой", "Арешт" принцип констру­ювання індивідуальної візії світу безпосередньо пов'язаний із творенням образу головного героя-наратора, що чітко ідентифікується із Д. Макогоном (цьому сприяє, зокрема, оповідь від першої особи, а також ряд автобіогра­фічних моментів, уведених у тексти).

Поглиблений аналіз власнеавторської нарації (акцентування, зосібна, позиції так званого втручального на-ратора) дає можливість зробити висновок про способи психологізації образів. Як показують спостереження, психологічні стани своїх героїв Д. Макогон радше описує, ніж розкриває. Письменник, описуючи психологічно-емоційну та настроєву палітру персонажів твору, послуговується традиційними для літератури контрастами між станом природи та людськими переживаннями. На загал же, апелювання до картин природи з метою увиразнити опис внутрішнього світу особи виступає чи не найулюбленішим прийомом Д. Макогона. Варто згадати, хоча б, оповідання "Лише загрілася...", в якому опис "сльотливої осені" і "безперестанного дощу" стає визначальною рисою при відтворенні настроїв дітей; або "Наймит" та "У світ за очі", де картини природи також виступають домінуючими у портретуванні. Подальша оповідь лише увиразнює сумний настрій школярів та вчителя з при­воду смерті одного з учнів. Характерно, що семантичне навантаження несе на собі наскрізна деталь оповідання - "церковні дзвони", навколо якої й будується опис психологічного стану героїв.

Культивування описової (раціонально-об'єктивної за своєю природою, на відміну від суб'єктивної, притаман­ної, скажімо, імпресіоністичній прозі М. Коцюбинського або експресіоністичним новелам В. Стефаника) манери зображення психоемоційних станів героїв зближує стиль прозописьма Д. Макогона з художніми пошуками Мо­деста Левицького, Д. Марковича, Грицька Григоренка, Любові Яновської, А. Тесленка. Об'єднує митців і позірне акцентування соціального в характері людини. Внутрішні якості особистості, її емоції, почування в художньому світі Д. Макогона зчаста соціально детерміновані, обумовлені суспільними процесами, походженням героя, його становищем. Письменник повсякчас підкреслює соціальне в індивідуальному, "змішує" досвід особистісних пе­реживань персонажа з власними спостереженнями над несправедливістю суспільного устрою. Так, скажімо, від­творюючи емоційні переживання дівчинки ("Лише загрілася ...") з приводу відсутності власного сердачка, про­заїк подає, сказати б, зовсім "недитячі" роздуми над несправедливістю соціального устрою.

Під таким кутом зору проектується внутрішній світ школяра з оповідання "Любов", який попри свій вік, на диво "по-дорослому" розмірковує з приводу свого соціального стану, нужденного існування й власного безра­дісного майбутнього.

З-поміж найхарактерніших ознак новели Д. Макогона - майже цілковита відсутність ліричного струменя, предметність і конкретність, реалістичність зображально-виражальних засобів, деяка одноманітність оповідних моделей (переважає третьоособовий наратив, інколи ускладнений розмовною формою "я оповіді"). Завважені стильові домінанти зумовлюють і відповідну естетичну рецепцію творів автора: вони сприймаються насамперед у контексті реалістичної літератури, що несла в собі міцний заряд народницької ідеології.

Між тим, окремі новели Д. Макогона (маємо на увазі, властиво, "Контраст", "Убійниця", "Дурний Ілуца", "В розпуці", "Наймит", "Герой") позначені впливами модерністської художньої практики, що утверджувалася у вітчизняному мистецькому просторі на зламі ХІХ-ХХ віків. Поетика названих творів репрезентує своєрідний синтез реалізмоцентристською моделі дійсності з елементами імпресіоністського та експресіоністичного письма. Ознаки модерністської літературної практики вбачаємо в послабленні ролі сюжетно-фабульного чинника, домі­нуванні емоційної, ірраціональної складової в характерах героїв, зосередженні уваги на показові швидкоплинних психоемоційних процесів, урізноманітненні наративних структур тексту.

Зразки монологічного й діалогічного наративів, позначених виразною експресіоністичною поетикою, знахо­димо в новелах "Наймит", "В розпуці", "Порятунок", "Шпигун" і под. Однак, атрибутувати окремі твори майстра як суто імпресіоністичні чи експресіоністичні, ясна річ, не правомірно. Йдеться більшою мірою про явище так би мовити стильової еклектики, поетикального синкретизму, загалом характерні для української літератури озна­ченого періоду.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство