О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 72

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Вважаємо, що в українській культурі явище інтелектуалізму в художній літературі від доби Просвітництва пов'язане, перш за все, з іменами І. Вишенського, Г. Сковороди, Т. Шевченка, П. Куліша, І. Франка та ін.

На розвиток інтелектуалізму в художній літературі справляє великий вплив розвиток науки, техніки, філосо­фії, визначення їх місця і значення у житті людини і спільноти.

На наш погляд, розвиток інтелектуалізму як явища в художній літературі пов'язаний з двома новочасними тенденціями і уявленнями про роль і значення науки і техніки в суспільстві та культурі: сцієнтизмом і антисці-єнтизмом.

Сцієнтизм відображено в переконанні, що наука є головною рушійною силою соціального прогресу, лідером культури, а її розвиток дає засоби для вирішення усіх проблем. Наукове знання і наукова істина оголошення сці­єнтизмом як найвища цінність, причому форми соціального і гуманітарного знання опиняються поза орієнтацією людини. Антисцієнтизм виник як реакція на перебільшення ролі науки у житті людини та суспільства, виступає з негативною оцінкою досягнень науки, висуває звинувачення в тому, що вона збила людство з вірного шляху, змістила його увагу з осягнення Бога і душі, внутрішнього духовного вдосконалення людини на пізнання і пере­творення зовнішнього середовища. У сфері художньої, (художньо-філософської) творчості ідеї антисцієнтис-тів захищають і поділяють герменевтика, екзистенціалізм, сентименталізм, романтизм, неоромантизм, реалізм, модернізм тощо. Таким чином, сцієнтизм як світоглядна позиція художньо-естетичної діяльності абсолютизує значення науки, науково-раціонального пізнання як еталона і взірця для культури і суспільства, у той час, як ан-тисцієнтизм - відповідальність науки, а в цілому людини, за різні соціальні антагонізми і катаклізми [12, с. 626].

Інтелектуалізм як явище в художній літературі, художньо-сьтильова її особливість виникає і розвивається, виявляє зв'язок саме із антисцієнтистськими ідеями і тенденціями, є їх втіленням у певному часі і просторі, лі­тературному напрямі, течії, творі (як на рівні його творення, так і сприйняття). Літературу вкотре було визнано сферою, в якій найповніше звучать гуманістичні ідеали та цінності. Це переконання супроводжується стиранням кордонів між літературою та філософією, філософією та літературознавством, літературознавством та естети­кою, філософією мови, історією ідей, психологією, культурологією та наукою про світогляди [14].

Виміром інтелектуалізму як художньо-стильової особливості художньої літератури є використання компара­тивного аналізу до інтелектуалізму як явища культурно-літературного процессу.

З метою обґрунтування використання компаративного аналізу до інтелектуалізму як явища культурно-літе­ратурного процесу необхідно обґрунтувати відмінності між філософією і літературою як формами суспільної свідомості, "любомудрієм" і видом мистецтва.

Філософія і література мають свої точки дотикання і розмежування. А саме: зближує філософію і літературу те, що вони є історично розвиненими формами словесної творчості, наслідком якої є поява тексту, що передбачає появу реципієнта (слухач-читач), яка не завжди адекватна часові і простору творення тексту; сприйняття-розу-міння-пізнання тексту виявляє особистісно-екзистенційну, діалогічно-комунікативну присутність автора, який ніколи не є інкогніто, а виявляє ментально-світоглядну приналежність до певного часу і простору; предметом філософської і літературно-художньої рефлексії є людина у всій повноті її діяльності і духовного життя, а також світ, що оточує людину; таким чином очевидно, що філософія і література є способом усвідомленого буття як на рівні особистості (автор - реципієнт), так і спільноти, яку ця особистість репрезентує.

Відмінності філософії і літератури виказують реалії форми і змісту тексту як на рівні його творення, так і сприйняття. У сприйнятті будь-якого словесного тексту форма об'єктивує зміст, а тому є зовнішнім, репрезента­тивним аспектом змісту, хоча цілісність тексту як певної системи інформації виявляє себе в єдності його форми і змісту: зміст переходить у форму, форма переходить у зміст. Формотворчими чинниками тексту є дотримання (створення) автором певного стилю і методу зображення-осмислення людини і світу навколо неї, що виявляє себе в мові і виступає практичним втіленням змісту. І саме мовне оформлення тексту становить суттєву відмінність філософської і літературної (художньо-літературної) творчості. Як відомо, світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності, у філософії і літературі зокрема. Проте від літератури як художньої форми світогляду, що ґрунтується на чуттєво-образному зображенні дійсності, філосо­фія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання. І наслідком цієї філософської рефлексії є побудова раціонально-понятійних форм у системах ідей, та логічні способи їх обґрунтування через філософські категорії і поняття. Предметом філософії, як і літератури, є "вічні проблеми" людини та її буття увідношеннях щодо себе і оточуючого світу (істина, краса, добро, свобода, життя і смерть, щастя і шляхи його до­сягнення тощо), вирішення яких, однак, конкретизовано певним часом і простором.

Виявивши основні ідеальні відмінності літератури і філософії, розглянемо моменти їх синкретизму, що дало поштовх до виникнення оригінального і перспективного літературно-філософського напряму - екзистенціалізму, одним із досягнень якого є зменшення опозиційності раціонального та ірраціонального, а також переосмислення вихідних принципів та підходів до вирішення проблеми людини та сенсу її буття.

У філософській концепції екзистенціалізму має місце висока оцінка мистецтва, ототожнення його з філосо­фією, про що свідчить форма викладу теоретичних ідей: романи, притчі, есе, художньо-критичні статті тощо. Таким чином екзистенціалізм як провідний філософсько-естетичний напрям ХХ ст. отримав широке відображен­ня в художній або напівхудожній літературній формі (наприклад, Камю і Сартр є, водночас, і письменниками і філософами), у кіномистецтві (наприклад, у творчості М. Антоніоні, І. Берґмана, А. Рене). Причиною цього фе­номену є стиль мислення: якщо представник теоретичної філософії сповідує нейтралітет власної суб'єктивності, дотримується об'єктивності, відстороненості від предмету дослідження та відповідності власного філософування щодо концепції репрезентованого ним вчення, то екзистенційний мислитель сприймає світ як митець, "якому потрібно певним чином здійснити ідентифікацію з природою, щоб бути в змозі змалювати чи оспівати її" [8, с. 54]. Предметом філософсько-літературної рефлексії екзистенціалізму є унікально-неповторне буття людини, її екзистенція, яка не піддається логіко-раціональному пізнанню, а осягається безпосереднім переживанням кожної і певної миті буття як стану. Філософи-екзистенціалісти описують структури екзистенції, якими є модуси люд­ського існування: страх, совість, вина, смерть, піклування, тривога, вибір, обов'язок. І саме художньо-образні засоби мистецтва, передають ці стани, дають можливість наблизитись до їх розуміння. На думку Леппа Іняса, якби Сартр опублікував лише свій монументальний трактат "Буття і Ніщо" та інші філософські праці, то він, мабуть, ніколи не став би таким популярним і знаменитим. Саме твори "Нудота", "Мухи", "За зачиненими две­рима", "Дороги свободи" відкрили широкому загалу читачів основні положення сартрівської філософії, а "Буття і Ніщо" слід розглядати як своєрідний переклад філософською мовою екзистенційних ситуацій, описаних у ро­манах і театральних п'єсах. Звернення до літературної творчості в екзистенційній перспективі становить суттєву властивість філософії екзистенції: не обмежуватися дискусіями між філософами-професіоналами, а прагнути до навернення прихильників, до загалу [8, с. 55].

Екзистенціалізм є методом розв'язання проблеми людини та її буття, шляхом до усвідомлення специфіки непо­вторно-індивідуального людського існування. Екзистенціалізм як метод пізнання предмету своєї рефлексії витво­рює специфічний стиль мислення, представлений релігійним і атеїстичним напрямами екзистенціалізму. Представ­ники обох напрямів найчастіше використовують феноменологічний метод осягнення реальності. Не вдаючись до визначень та доказів, цей аналітичний метод здатен і в художньому слові осягнути індивідуальне і конкретне, опи­сує реальність в усій цілісності [8, с. 54]. Філософське "екзистенційне мислення" сприймає людину як цілісність її тілесних, емоційних, духовних сил, - як екзистенцію, існування, що не відмежоване від основи світу - буття. Екзис-тенційному мисленню не властиве розмежування суб'єкта та об'єкта, оскільки існування (екзистенція) знаходиться в нероздільній єдності з буттям. Екзистенційна реальність є вільною і неоднозначною, перебуває у постійному становленні, і філософія, яка ставить перед собою завдання вивчати її, на думку Леппа Іняса, не повинна претенду­вати на псевдологічність понятійної філософії [8, с. 59], а тому може бути висловлене засобами поетики. Філософія екзистенції не може ставити перед собою завдання визначення або статичного опису людської реальності.

Віктор Петров у статті "Естетична доктрина Шевченка" [11, с. 85-91] робить висновок про те, що Т. Шевченко виробив самостійну філософсько-естетичну концепцію, художній стиль, який не є ані романтизмом чи реаліз­мом, а "шевченкізмом". Зауваження В. Петрова про те, що європейське мистецтво середини ХХ століття "зі­мкнулося з тими принципами, на яких Шевченко свого часу творив свою мистецьку систему" можемо доповнити твердженням, що не тільки мистецтво, а і європейська екзистенціальна філософія в ХХ столітті "зімкнулася" з провідними, екзистенціальними, ідеями української художньо-літературної традиції ХІХ століття. В. Петров цитує вісім рядків поезії Т. Шевченка з хронологічною позначкою "13 листопада 1844. С.-Петербург" [13, с. 112­126], які, на думку автора, неможливо ідентифікувати з "засадами певної літературної школи". В. Петров аналізує систему образів названого вірша, при цьому зазначає, що в ньому "серце існує в ізольованій відокремленості як ізольована замість . "Невкрите серце", "серце з закритими очима" - образи, які не належать своїм типом ні до реалістичної системи образів, ні до романтичної. Аналогічні ми знайдемо в стилях або літератури перед ХІХ ст., або наших часів (В. Петров має на увазі час написання статті - 1948 рік - прим. О. С.). Конкретно, це картини сюрреалістів: Далі, Макса Ернста та інших, де "внутрішнє" - це органи, що існують самі по собі, як персонажі". А тому сюрреалістичне світосприйняття констатує образ серця як органу людського організму, що існує в ізо­льованій від нього самості [11, с. 90-91].

Зробимо спробу прочитати цитований вірш Т. Шевченка на основі використання компаративного аналізу, який допоможе виявити типологічні збіги, аналогії екзистенціалізму у світовій і українській національній літера­турі. У формі і змісті вірша виявляє себе зв'язаність ідей екзистенціальної філософії і художнього слова, а тому звертаємо увагу на такі екзистенціали: нудьга, сердечний голод (як нестача, брак, потреба серця), сон-смерть серця. Екзистенційно-філософське прочитання тексту виявляє акт саморефлексії Т. Шевченка як самопізнання в єдності із пізнанням світу. Поет трактує людське буття як існування серця - тривожну екзистенцію, що завжди протиставлена натовпу (у Т. Шевченка - "люд навісний", що "скаженіє"). Проблема людського буття у наведе­них рядках вирішується поетом-філософом як трагічна самотність, трансцендентально зорієнтована в небуття - до смерті, або ж самозаглиблення, відмова від комунікації: "Закрий, серце, очі".

Наведений і проаналізований на основі використання компаративного аналізу вірш Т. Шевченка відображає художньо-світоглядну інтелектуальну традицію в українській культурі, зокрема літературно-культурному про­цесі, відому під назвою "філософія серця" (П. Куліш, П. Юркевич, Леся Українка, В. Винниченко, М. Хвильовий, В. Стус, Ліна Костенко та інші).

Висновки. Обґрунтовуючи проблему інтелектуалізму та використання компаративного аналізу у його дослі­дженні, ми прийшли до таких висновків: - проблема актуальна на міжгалузевому рівні; - екзистенційність (як на рівні форми, так і змісту твору) є художньо-стильовою особливістю інтелектуалізму художньої літератури, яка обумовлена світоглядно-ментальними, антисцієнтистськими настроями в культурі від Нового часу і до сьогодні; - українська література є нетеоретичною формою філософування, виявляє аналогії з художньо-стильовими осо­бливостями світового екзистенціалізму

Література:

1.Бахтін М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літе­ратурно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене. - К. : Літопис", 2001. - 832 с. -

С. 416-422.

2.Борев Ю. Інтелектуалізм в літературі // Словарь литературоведческих терминов. Ред.-сост. : Л. И. Тимофеев и С. В. Тураев. - М. : "Просвещение", 1974. - 509 с. - С. 105-107.

3.Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. - К. : Основи, 1993. - 126 с.

4.Залізняк Ю. Б. Етичний інтелектуалізм публіцистики Івана Дзюби та Вацлава Гавела. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 08. - Львівський національний університет ім. Івана Франка. - Львів, 2007. - 217 с.

5.Іванишин В. П. Нариси з теорії літератури: навч. посіб. / [упоряд. тексту П. В. Іванишина]. - К. : ВЦ "Акаде­мія", 2010. - 256 с.

6.Іванишин П. В. Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти): Мо­нографія. - Дрогобич : Видавнича фірма "Відродження", 2005. - 308 с.

7.Козачук Н. В. Поетика української інтелектуальної прози 1960-90 рр. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 01. - українська література. - Прикарпатський на­ціональний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2007.

8.Лепп Іняс. Християнська філософія екзистенції : Пер. з фр. - К. : Унів. вид-во "Пульсари", 2004. - 148 с.

9.Літературознавчий словник-довідник / За ред.. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. - К. : ВЦ "Акаде­мія", 2007. - 752 с. - С. 305-306.

 

10.Мармазова Л. Л. Поетика постмодерністської інтелектуальної драми Т. Стоппарда. - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10. 01. 04. - Донецький національний універси­тет. - Донецьк, 2006.

11.Петров Віктор. Естетична доктрина Шевченка // Хроніка - 2000. Український культурологічний альманах. -Випуск 39-40. - К. : ЗАТ "ВІПОЛ", 2000. - С. 85-91.

12.Сцієнтизм і антисцієнтизм // Філософський енциклопедичний словник. - К. : Абрис, 2002. - 744 с. - С. 626.

13.Шевченко Т. Г. Біографія / Автори: В. С. Бородін, Є. П. Кирилюк, В. Л. Смілянська та ін. - К. : Наукова думка,

1984. - 560 с.

14.Уліцька Д. Антипозитивістський злам // Література. Теорія. Методологія : Пер. з польськ. С. Яковенка. / Упор. І наук. ред. Д. Уліцької. - К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - 543 с. - С. 38-55.

15.Чаплеєвич Є. Діалогічне мислення Михайла Бахтіна // Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С. Яковенка. / Упор. І наук. ред.. Д. Уліцької. - К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - 543 с. -С. 176-198.

Юркевич П. Серце і його значення в духовному житті людини за вченням Слова Божого // Хроніка - 2000. Український культурологічний альманах. - Випуск 39-40. - К. : ЗАТ "ВІПОЛ", 2000. - С. 563-573.УДК 81'46. 811. 111

Сподарик О. В.,

Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОСТМОДЕРНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОЛІКОДОВОГО ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

У статті простежено визначальні ознаки полікодового художнього тексту в сучасній англійській літерату­рі. Зазначено способи інтеграції іншокодових включень в художній текст.

Ключові слова: текст, полікодовий художній текст, монтаж, бриколаж, постмодернізм.

В статье прослеживаются определяющие признаки поликодового художественного текста в современной английской литературе. Указаны способы интеграции кодовых включений в художественный текст. Ключевые слова: текст, поликодовый художественный текст, монтаж, бриколаж, постмодернизм.

The article covers defining qualities of multi-semiotic literary texts in contemporary English literature. The methods of integration of codes in literary text are denoted.

Key words: text, multi-semiotic literary text, montage, bricolage, postmodernism.

В останні десятиліття звернення до тематики тексту трактуються виявом наукового новаторства. Попри зна­чну кількість наукових розвідок, надалі ведуться безугавні дискусії про текст як про матеріал, об'єкт і предмет лінгвістики тексту, котра є галуззю сучасного мовознавства. Власне лінгвістика тексту розкриває його сутність у тріаді матеріал^- об'єкт^- предмет через низку суперечливих лінгвістичних категорій [5].

Метою статті є з'ясування своєрідності інтеграції різноманітних кодів у сучасний художній текст та розкрит­тя поняття полікодовий текст.

Текст став самостійним об'єктом дослідження у 70-х роках ХХ ст. Утім публікації останніх років засвідчують постійну зацікавленість текстом, який перетворився (незважаючи на відсутність сталої дефініції) на явище бага­тогранне і багатоаспектне. У будь-якому випадку текст являє собою об'єднану за змістом послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність [8, с. 7].

З часів виникнення дискусій про текст, напрацьовані різні підходи і методика його вивчення. M. М. Бахтін метафорично експлікував ідею самодостатності тексту і разом з тим його зв'язку з іншими текстами: "Текст живе тільки стикаючись з іншими текстами... Тільки у точці такого контакту текстів спалахує світло, що світить назад і вперед" [17, с. 63]. Широке розуміння тексту простежуємо у праці Ю. М. Лотмана: "з погляду зору семіотики всі види повідомлень є текстами" [13, с. 308].

У світлі комунікативного підходу, текст визначають як комунікативно-направлений та прагматично-значу­щий знак лінгвального характеру, що репрезентує учасників комунікативного акту та має ознаки евокативності та ситуативності, механізм існування якого грунтується на можливостях його комунікативного трансформування [19, с. 95]. Текст - також пізнавально-комунікативна одиниця і розгорнута форма здійснення діяльності мово-мислення [10, с. 33]. Словом, текст - "одиниця мовленнєвого спілкування, цілісне, комунікативно спрямоване мовленнєве утворення" і "повідомлення у в усній або писемній формах, якому властива смислова і структурна завершеність і конкретне ставлення автора до оповіді" [17, с. 62].

Отож, на сьогоднішній день, текст - системно-структурне утворення, яке має впорядковану організацію, а також цілісно завершена розгорнута матеріальна форма вираження значеннєвого змісту.

Повідомлення, яке міститься у тексті, може бути представлено вербально або іконічно. Завдання автора по­лягає в тому, щоб у читача склалися найсприятливіші умови збагнути смисл тексту. Для досягнення цієї мети автор-письменник задіює вербальні і невербальні засоби вираження інформації. Поєднання цих засобів утворює полікодовий текст. Взаємодіючи між собою, вербальний та іконічний плани вираження смислу забезпечують цілісність, зв'язність тексту і формують його комунікативний ефект.

Тривалий час полікодові тексти були поза зоною уваги мовознавців. Але останнім часом предметом зацікав­лення дослідників стала взаємодія негомогенних частин полікодового тексту, напрацювання їхньої типології, з'ясування та дослідження їхньої текстової природи. Симбіоз вербальних та невербальних засобів створює текст як єдину комунікативну одиницю. Зацікавлення проблемою візуалізації обумовлено самими вимогами сучасної комунікації, адже "ілюстрування сьогодні все ширше стає елементом текстоутворення. Рівень інтегрованості всіх зображувальних засобів, як і інших знакових утворень, в єдиний текстуальний простір друкованих та електро­нних видань дуже високий" [3, с. 162].

Для текстів, які організовані поєднанням вербальних засобів вираження інформації та елементів інших зна­кових систем, наразі немає єдиного загальноприйнятого термінологічного визначення. Їх називають креалізо-ваними - це "тексти, фактура яких складається з двох негомогенних частин (вербальної мовленнєвої та тієї, яка належить до інших знакових систем)" [16, с. 180-181], мультикомунікативними (В. Г. Костомаров), - семіотично ускладненими (А. В. Протченко), відео-вербальними (О. В. Пойманова), гібридними (Ю. А. Бєльчіков), ізо-вер-бальними комплексами (А. А. Бернацька), ізовербами (А. В. Міхєєв). Ще Р. О. Якобсон писав про синкретичні повідомлення, які грунтуються на поєднанні різних знакових систем, наголошуючи на потребі при дослідженнях комунікації чітко розмежовувати гомогенні та синкретичні повідомлення [19, с. 327].

У цій статті послуговуємося терміном полікодові тексти, який подали Г. В. Ейгер та В. Л. Юхт. У напрацьо­ваній типології текстів дослідники вичленували опозицію моно <-> полікодові тексти. "До полікодових текстів в широкому семіотичному смислі повинні бути віднесені і випадки поєднання природного мовленнєвого коду з кодом будь-якої іншої семіотичної системи (зображення, музика і т. д.)" [11, с. 107]. Нині термін полікодовий

 

© Сподарик О. В., 2012текст інтегрує "лінгвовізуальний комплекс" - текст, який супроводжується фотозображеннями [7], "тексти, по­будовані на поєднанні в єдиному графічному просторі семіотично гетерогенних складників - вербального тексту, зображення, а також знаків іншої природи" [15].

Існує різне ставлення до використання зображення в художніх текстах, які відображають духовні цінності, абстрактний світ ідей, адже надмірне використання ілюстрацій може сковувати фантазію читача, спотворюва­ти сприйняття головних героїв. Полікодові художні тексти можуть бути частково або повністю полікодовими. Художнім текстам властива часткова полікодовість, де вербальна частина відносно автономна і зображувальні елементи тексту є факультативними. Іконічний компонент тексту може бути поданий ілюстраціями: малюнками, фотографіями, схемами, таблицями, формулами, символічними зображеннями.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство