О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 73

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Цілісність полікодового тексту забезпечується комунікативно-когнітивною настановою адресанта, єдиною темою, яка розкривається вербальними, іконічними та іншими паралінгвістичними засобами. Полікодовий текст - це "складне текстове утворення, в якому вербальні та іконічні елементи формують єдине візуальне, смислове і функціональне ціле, направлене на комплексний прагматичний вплив на адресата" [12]. Роль вербальних та невербальних засобів в реалізіції задуму автора-письменника не є однозначною. Б. Карлаваріс розрізняє чотири типи ілюстрацій в тексті:

"1) ілюстрація, яка домінує, конституює текст;

2) рівноцінна ілюстрація, де певна частина інформації передається в основному іконічними засобами;

3) супроводжуюча ілюстрація, яка застосовується в тексті в якості доповнення, тлумачення вербальної частини;

4) декоративна ілюстрація, яка слугує оздобленням тексту, естетичним цілям спілкування" [12].

Серед іноземних науковців, які досліджували проблему полікодових текстів (multi-semiotic texts), слід вказати такі імена, як М. Халлідей, К. О'Хелорен, Е. Вентола, Т. Ройс, Ф. Лім, Дж. Крес, Дж. Джонс.

Особливий інтерес становить розвиток полікодового тексту в англомовній художній літературі доби постмо­дерну, де чітко простежуємо інтеграцію різноманітних кодів. Такі художні технікації літературно-художнього твору як колаж та монтаж ("склеювання" різнорідних фрагментів), пастиш та бриколаж (непряме досягнення авторського задуму) стали невід'ємною частиною творів англомовного постмодернізму.

Література постмодернізму за своєю природою є фрагментарною, дискретною, еклектичною. Звідси така її ознака, як колаж. "Колажованість тексту свідчить про порушення стабільності його структурування й початок гри з читачем у рекомбінацію елементів, що своєю передумовою має іронічне уявлення - своєрідне гіперпаро-діювання (пастиш) тексту. З одного боку, це постійне змішування різностильових та різнопланових елементів, перенесення традиційних сюжетів у неспівмірні їм стильові рамки, з іншого - це наслідування без моделі або пародіювання умовної моделі" [6, с. 162]. Постмодерністський колаж може видаватися новою формою модер­ністського монтажу, однак він суттєво відрізняється від нього. У модернізмі монтаж, хоча й був складений з не зіставних образів, був усе-таки об'єднаний у певне ціле єдністю стилю, техніки. У постмодерністському колажі, навпаки, різні фрагменти зібраних предметів залишаються незмінними, нетрансфор-мованими в єдине ціле, ко­жен з них зберігає свою відокремленість.

"Еволюція колажу в модернізмі супроводжується поглибленням такого фундаментального принципу його побудови, як принципу різнорідності, згодом набуває форм бріколажу як моделювання конструкцій з елементів, що належать до різнорідних сфер предметності, ряду вербальних та невербальних семантичних ігор в літературі постмодернізму" [6, с. 162].

Основними ознаками творів сучасного постмодернізму в англійській літературі є незавершеність, гра, іронія, травестія, пастиш, безліч цитат, відмова від строгої концептуальності. Відповідно постмодернізм у літературі виявився пов'язаним із сучасним візуальним мистецтвом, через розмивання кордонів між різними видами мисте­цтва. А відтак постмодернізм поєднав розповідь з показом. Цитатність, інтертекстуальність, властиві постмодер­нізму вкупі, виявилися в англомовному художньому тексті у різноманітних імітаціях, стилізаціях літературних попередників, іронічних колажах традиційних прийомів письма.

Для будь-яких колажів характерними є дискретність і гетерогенність, вони являють собою монтаж з газетних чи журнальних вирізок, поштових відкриток, монтаж з фотографій та ілюстрацій. Для сучасних англомовних ху­дожніх текстів колаж служить емблемою їх новаторського функціонування, бо інтертекстові фрагменти можуть запозичуватись аніяк не з літературних текстів. У художніх творах можна подибати фрази з періодичних видань, політичні лозунги з плакатів, рекламу, комп'ютерні символи, підписи, схеми, графіки, карикатури, комікси.

Англомовні художні твори, будучи написаними в різних жанрах, являють собою яскраві приклади полікодо-вих текстів. Отож, полікодовість, яка є поєднанням засобів різних семіотичних систем в комплексі, що відповідає умовам текстуальності, - невід'ємна властивість комунікації та людської культури в цілому.

Література:

1. Адзинова А. А. Заглавия в креолизованном тексте (на материале "глянцевих" журналов мод) // Вестник Адыгейского государственного университета : сетевое электронное научное издание 2007/3 // www.vestnik.adygnet. ru // files / 2007. 3 / 511/ adzinova 2007_3.pdf

2. Баранник Д. Х. Текст / Д. Х. Баранник // Українська мова: Енциклопедія. - К. : Українська енциклопедія,

2000. - С. 6-7.

3. Березин В. М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия / В. М. Березин. - М. : РИП-холдинг, 2003. - 174 с.

4. Бернацкая А. А. К проблеме креолизации текста: история и современное состояние / А. А. Бернацкая // Речевое общение : специализированный вестник. - Красноярск : Красноярск. гос. гуманитарн. ун-т, 2000. -Вып. 3 (11). - С. 104-110.Бехта І. А. Текст і лінгвістика тексту / І. А. Бехта // Вісник Львівського університету. Серія "Міжнародні від­носини". - Львів, 2000. - С. 570-583.

5. Бехта І. А. Художньо-естетичні концепти англомовного літературно-художнього твору постмодернізму / І. А. Бехта // Лінгвістика. Зб. наук. пр. - Л. : Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2008. -№ 2 (14) - С. 161-169.

6. Большиянова Л. М. Внешняя организация газетного текста поликодового характера / Л. М. Большиянова // Типы коммуникации и содержательный аспект языка. Сб. науч. тр. - М. : 1987. - С. 167-172.

7. Валгина Н. С. Теорія текста. / Н. С. Валгина // Учебное пособие. - Москва, Логос, 2003. - 280 с.

8. Дробышева И. М. Текст как теоретическое понятие и научная проблема // http://rspu.edu.ru/university/publish/ journal/drobisheva. htm

 

10.Дымарский М. Я. Проблемы текстообразования и художественный текст (на материале русской прозы XIX -Х X веков) / М. Я. Дымарский. - СПб. : Издательство С.-Петербургского университета, 1999. - 284 с.

11.Ейгер Г. В., Юхт В. Л. К построению типологии текстов / Г. В. Ейгер, В. Л. Юхт // Лингвистика текста: Материалы научной конференции "Лингвистика текста". - М. : МГПИИЯ им. М. Тореза, 1974. - С. 103-110.

12.Есильбаева А. Основные признаки поликодового текста / А. Есильбаева // Вестник КазНТУ. - Алмата, 2011. - № 3 (85). - С. 253-255.

13.Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров. Человек - текст - семиосфера - история / Ю. М. Лотман. - М. : "Языки русской культуры", 1999. - 464 с.

14.Лотман Ю. М. Текст и внетекстовые художественные структуры / Ю. М. Лотман. - СПб. : Питер, 1994. - 349 с.

15.Сонин А. Г. Экспериментальное исследование поликодовых текстов: основные направления / А. Г. Сонин // Вопросы языкознания. - М. : 2005. - № 6. - С. 115-123.

16.Сорокин Ю. А., Тарасов Е. Ф. Креолизованные тексты и их коммуникативная функция / Ю. А. Сорокин, Е. Ф. Тарасов // Оптимизация речового воздействия. - М. : 1990. - С. 180-186.

17.  Токарєва Т. До проблеми поняття тексту і ролі заголовка тексту як його організуючого елементу / Т. Токарєва // Наукові записки. Серія : філологічні науки. - Кіровоградський державний педагогічний університет

імені В. Винниченка, 2010. - № 89 (5) - С. 62-67.

18.Чувакин А. А. Теория текста: объект и предмет исследования / А. А. Чувакин // Критика и семиотика. - Бар­наул : Алтайский государственный университет, 2004. - Вып. 7. - С. 88-97.

19.Якобсон Р. О. Язык в отношении к другим системам коммуникации / Р. О. Якобсон // Избранные работы. -М. : 1985. - С. 319-330.

O'Halloran, K. L. Independence, interaction and metaphor in multi-semiotic texts // Social Semiotics 9, no 3. -1999. - P. 317-354.УДК 821. 161. 2(09)

Сухомлинов О. М.,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ПРОБЛЕМА ЕТИКИ ВОЄННОГО ЧАСУ В "ЧОРНОМУ ПОТОЦІ" ЛЕОПОЛЬДА БУЧКОВСЬКОГО

Автор статті зосереджується на аналізі проблеми етики воєнного часу у творчості Леопольда Бучковсько-го, який вибудовує свою модель художнього світу навколо поняття "життя - екзистенція". Дослідника цікавить представлений польським письменником механізм зла, викликаного війною, а також засади відтворення світу, сповненого ворожістю, хаосом і анархію.

Ключові слова: пограниччя, конфліктогенність, етнокультурна модель, антиномія Свій - Інший - Чужий, Креси.

Автор статьи сосредоточивается на анализе проблемы этики военного времени в творчестве Леопольда Бучковского, который выстраивает свою модель художественного мира вокруг понятия "жизнь - экзистенция". Исследователя интересует представленный польским писателем механизм зла, вызванного войной.

Ключевые слова: пограничье, конфликтогенность, этнокультурная модель, антиномия Свой - Другой - Чу­жой, Кресы.

The article focuses on the analysis of ethical problems of war in the works of Leopold Buczkowski who builds his model of art world around the concept of "life - Existence". Researcher interested vision by the Polish writer mechanism of harm caused by war.

Keywords: borderland, Kresy, ethnical conflicts, ethno-cultural model, the antinomy Another - Stranger.

Авторська модель художнього світу польського письменника Леопольда Бучковського вибудовується навко­ло поняття "життя - екзистенція", яке, попри свою реальність і об'єктивність, має суто індивідуальне розуміння та залишається неоднозначним й абстрактним. Можливо саме тому З. Тшішка називає письменника "прибічни­ком феноменологічного екзистенціалізму" [19, с. 163]. Автор намагається відтворити ворожість, хаос і анархію людської екзистенції, збудувати художній світ, який протиставляється лінійному світосприйняттю, через це дея­кі дослідники часто називають його твори позбавленими ладу й інтелектуалізму [17, с. 93-94].

Характерною ознакою письменництва Бучковського є багатогранність і багатозначність художнього світу, наслідком чого є різночитання та широкий спектр трактування представленого матеріалу. Його твори сконстру­йовані таким чином, що "читач не завжди мусить сприймати світ згідно з інтенціями автора", навпаки, він має можливість "наділяти його власним гіпотетичним устроєм, бачити в ньому те, що сам вважає за важливе й цінне"

[4, с. 189].

На семантичній поліфонічності прози Бучковського неодноразово наголошував Зигмунт Тшішка, пишучи між іншим, що письменник "прагне змусити читача до спільних дій, пропонує йому стати виконавцем авторської партитури твору, який має відкриту структуру" [20, с. 95]. Отже, творчість письменника має певні діалогічні ознаки, спонукає отримувача закодованої інформації до її зіставлення з власними уявленнями про світ та інтер­претації, тобто особистісного прочитання й розуміння.

Зважаючи на складність перцепції творчості Л. Бучковського та суперечливі рецензії на його прозу, особливо цінними стають монографічні дослідження польських і вітчизняних учених: З. Тшішки [19], М. Індик [10], А. Карпович [13], С. Бурили [5], Т. Блажеєвського [1], а також О. Веретюк [21] та Т. Довжок [22], де проаналізовано деякі аспекти письменництва автора "Живої прози".

Життєвий шлях, а особливо дитинство й молодість письменника, є яскравим свідченням неординарності цієї творчої особистості, яка "жила у світі створеному самим собою", а у мистецтві "виражала свою незгоду худож­німи методами та способами характерними тільки йому" [19, с. 5].

Леопольд Бучковський народився 15 листопада 1905 року в місцевості Накваша неподалік Бродів. Його бать-ко-столяр, колишній управляючий поміщицьким маєтком, був всебічно розвиненою й невгамовною особистістю, здібності та характер якого успадкував майбутній письменник. У силу низки обставин, у тому числі смерть батька Томаша та небажання самого молодого Леопольда погодитись суворістю й засадами реального життя, не дозволили йому отримати повної та системної освіти. Бучковський переривав навчання у загальній школі, у гімназії у Бродах, у технічній школі у Бєльську, в Академії мистецтв у Варшаві провчився лише п'ять семестрів, після чого поверта­ється до рідного села. Дослідники вбачають у цьому роздвоєність митця між "лініями і словами" [Див. 9]. У Наква-ші Л. Бучковський вдосконалює свої різьбярські й художні здібності, активно займається організацією самодіяль­них театрів, а у віці тридцяти років, за намовою самого Болеслава Лесьмяна, розпочинає роботу над "Вертепами".

Тут варто згадати, що до письменницького ремесла невгамовного Леопольда призвичаював його брат Мар'ян Рут-Бучковський, який ще у 1933 році, маючи двадцять шість років, опублікував дуже популярний на той час роман "Трагічне покоління". Незважаючи на це він не розумів складного й філософського стилю брата.

У середині двадцятих років митець дебютує водночас як поет і літограф. Ці два таланти, літературний і ху­дожній, Бучковський майстерно поєднає у збірці оповідань "Молодий поет в замку", де зроблені пером малюнки становитимуть не стільки ілюстрації, скільки складову на рації.

Події 1939 року поклали край "екзистенції цілком вільної людини", письменник був змушений рахуватись з реаліями та жити згідно з засадами тоталітарної системи. Бучковський брав активну участь у вересневій кампанії, потім перебував у Львові та Надкваші, де разом з родиною пережив напад українських націоналістичних фор­мувань, під час якого загинуло двоє його братів. У 1944 році вступив до лав польської самооборони, а пізніше

© Сухомлинов О. М., 2012родина змушена покинути рідні терени, переїжджаючи до Варшави. Письменник солдатом Армії крайової та учасником Варшавського повстання.

Жахіття Другої світової війни назавжди занурило Леопольда Бучковського у "дезінтеграційний страх", який відтепер визначав авторське світосприйняття. Письменник уважав, що "Нещастя полягає в тому, що маже все моє життя минало у страшні часи. У якійсь кошмарній між епосі. Нещастям може бути проживання в якійсь дурнуватій, неавтентичній місцині, ані це село, ані місто. Проте це можна стерпіти, з цим можна погодитись, але коли мусиш жити у хворі часи - це пекло. Мало того, протягом цілого життя наді мною кружляв якийсь жахли­вий фатум. Більшість моєї життєвої енергії витрачалось на те, щоб зберегти, врятувати життя; щоб поля битви та згарищ вийти цілим, звичайно вийти живим" [3, с. 208].

Цитований уже З. Тшішка наголошує, що все те, що залишилось від колишнього світу письменник нама­гатиметься воскресити завдяки пам'яті [19, с. 24]. Проте нам здається, що Бучковський радше робить спробу відтворити на сторінках своєї прози, у художньому просторі творів, збережений у пам'яті світ малої вітчизни, багатокультурного польсько-українського пограниччя.

"Чорний потік" (1954) Бучковського був першою ланкою цілого ланцюга книг, які сам автор називав "доку­ментами". У будь-якому разі, прозу письменника можна вважати "архівом" матеріалів, які є продуктом пам'яті та авторського уявлення, доказом чого є "Доричний кружганок" (1957), "Перша пишність" (1966), його книги-есе "Все є діалог" (1984), "Жива проза" (1986), "Живі діалоги" (1989) тощо. Барбара Казімєрчик називає творчість Бучковського "писаною річкою Геракліта", що охоплює водні простори Серету, Бугу, Ікви Гориня, де "побачили світ очі майбутнього митця" [14, с. 12], тобто простори малої вітчизни. Якщо у "Вертепах" представлена відносно цілісна картина зниклого світу, то у наступних творах він з'являтиметься фрагментарно, на мозаїково-калейдос­копічній засаді прози цього автора.

У передньому слові до збірника статей присвячених Л. Бучковському "... zima_ bywa sie pisarzem" редактори зазначають: "Бувають письменники, значення яких важко виміряти так званою читацькою популярністю. Люди часто обминають їхні твори, тому що вони незрозумілі, дуже авангардні та не відповідають пануючій серед чи­тачів моді. Незважаючи на це творчість таких письменників не можна не читати, значення цих творів не підлягає дискусії. (...) Уже сьогодні впевнено можна сказати, що "Чорний потік" належить до найвидатніших польських романів. Є архітвором прози ХХ століття. Навіть якби Бучковський не написав нічого крім цієї книги, то все одно б увійшов до анналів польської історії літератури" [6, с. 7].

Провідною тематикою та домінуючою проблематикою прози Бучковського є надзвичайно філософські й уні­версальні питання драматизму плинності світу, ефемерність мислення, візій, внутрішніх станів, нарешті пам'яті тощо. Звужуючи таку перцепцію письменництва автора "Чорного потоку" Д. Скрабек визначає її як "посттрав­матичне мистецтво після Холокосту" [18, с. 77], що фіксує та зберігає пам'ять про трагічне минуле. А. Карпович писала про малу вітчизну людей з Кресів: "Того світу й тих людей уже немає. Залишились документи, матеріаль­ні сліди знищеної цивілізації" [13, с. 122].

У такай ситуації функції скороминучої та зрадливої пам'яті переймає на себе текст. Письменник неодноразо­во називає свої твори документами, основою яких є власна пам'ять і теперішнє розуміння переосмислених подій, а також спогади інших очевидців. Твори-документи становлять своєрідний архів чи, за словами Р. Нича, "Вави­лонська бібліотека", де нічого іншого не залишається, як копіювати, цитувати та компілювати існуючі тексти. У таких реляціях між людиною та історією немає безпосереднього контакту; між ними розкинувся палімпсест тексту [15, с. 112].

Уже у "Вертепах", де ще зберігається певна сюжетна послідовність, можна зауважити відсутність цілісності представлених образів, а в "Чорному потоці" деструкції зазнає й сама фабула. Через авторські експерименти з часом та немотивовані зміни перспективи нарації представлений художній світ сприймається навіть не як мозаїка чи колаж, як зауважують майже всі дослідники, а як калейдоскопічні образи, змінні у часі й просторі. Такого типу конструювання моделей світу та їх перцепції історики літератури називають "стереометричними" [Див. 4, с. 191]. Фрагментарне світосприйняття корелюється з рівнем нашої обізнаності щодо оточуючого світу, є метафорою стану наших знань та способу їхнього формування.

Більшість дослідників зауважувала зв'язок письменника з технікою та концепціями кубістів. Представлений у творах простір, де розгортаються події, завжди чітко визначений і обмежений певними рамками. Наприклад у "Чорному потоці" світ представлений малим містечком і його околицями; герої кружляють тими самими до­рогами й вулицями, бувають у тих самих домівках і господарствах. Отже простір у прозі Бучковського, попри внутрішній динамізм, має ознаки обмеженості й замкненості. Зазначені модифікації простору визначаються ге­роями творів та їхніми долями, що є додатковим свідченням новаторства письменника. У свою чергу, згадана об­меженість символічно нагадує про детермінацію людської екзистенції та неможливість змін. Релятивність героїв та художнього простору є однією з основних засад функціонування авторської моделі Поділля. Так у "Чорному потоці" знищення й смерть людей супроводжується деконструкцією та розпадом оточуючого світу.

"Чорний потік" є історією приречених на небуття людей: втечі, переховування, акції покарання, дії польської самооборони - усе закінчуються однаково трагічно. У романі йдеться не про людей, що своїми діями намагають­ся досягти кінцевої мети - вийти з замкненого кола, твір є радше певною сукупністю описів трагічно пов'язаних людських призначень і доль, випадково вписаних у плани історичної машини до знищення. Саме трагізм знищен­ня й "небуття" є головною ідеєю твору [4, с. 193].

Події 1939 року стали початком розкладання розшарованого та багатонаціонального кресового світу "Верте­пів". Уже наступного року починаються репресії та насильницька деконструкція суспільно-політичної системи польсько-українського пограниччя. Ще одним ударом по традиційному устрою спільноти Кресів стала фашист­ська окупація. У другому романі-документі, все на це вказує, події відбуваються восени 1942 року - часи зни­щення єврейських гетто й активізації формувань Української повстанської армії. М. Домбровський так вислов­люється щодо тогочасного часопростору польсько-українського пограниччя: "... це була реальність кресова, де внутрішні поділи були значно глибші й більш ускладнені, ніж у Центральній Польщі. Українці, білоруси, євреї, поляки, німці - кожна з цих національностей мала свої претензії до інших, у ситуації воєнної загрози кожний з цих народів вимагав помсти за фактичні чи вигадані утиски та кривду ." [7, с. 19].

"Чорний потік" плине околицями, які читач знає з попереднього роману, проте цього разу акція зосереджу­ється в містечку Шабасова. Представлений окупаційний світ є простором підпілля та конспірації, складних між людських стосунків і ворожих реляцій між підбурюваними Чужим суспільними групами. У той час тут розгор­нули свою діяльність рештки солдатів Армії крайової, народовці "Роха" інші польські формування, що виникали спонтанно. Активізувався український визвольний рух, діяли загони, що підтримувались Москвою. Усі тутешні національності зазнавали безпощадної детермінації. Окупант намагався чужими руками провести акції екстермі-нації. Доходило навіть до вербування у гетто та створення єврейської поліції. Тотальна деморалізація, злидні та голод - саме така ситуація представлена у "Чорному потоці" [19, с. 50-51].

Уже сама назва твору має метафоричне Гераклітівске значення, вказуючи на минущість і безповоротність ко­лишньої людської екзистенції на колишніх Кресах. Чорний потік є рікою траурного смутку, що несе спогади про жахіття воєнного часу й розпач, викликаний абсурдністю історичного процесу. З іншого боку, назва корелюється з психоаналітичними методами, що мають пояснювати темний бік людської душі, але чого не має в романі.

С. Буркот звернув увагу на підпорядкованість створених Бучковським літературних постатей загальній кон­цепції моделі художнього світу та ідеї роману "Чорний потік", а також на засади їх функціонування у пред­ставленому часопросторі. На тлі нелінійної різноперспективної оповіді, композиційного безладу та перемішаних фактів [Див. 11] редуковані образи флеш-героїв, з'являються наче спалах на тлі мілітаризованого подільського часопростору, а коли здійснюється вирок долі так само несподівано зникають. Тим самим автор посилює ефект згаданої "калейдоскопічності", семантику непорадності та безсилості щодо визначеної долею приреченості.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство