О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 74

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Б. Овчарек помітив дуже важливу засаду авторського створення образів - контрапунктна характеристика ге­роїв [Див. 16], тобто автор укладає в усті різним учасникам акції іноді суб'єктивні, тенденційні та фрагментарні оцінки щодо інших. З одного боку письменник робить спробу об'єктивувати перспективу нарації та показати багатогранність людської особистості та різні способи її перцепції, з іншого - образи набувають багатозначності та певної розмитості, як і весь представлений художній світ творів. Хочемо підкреслити, що характерні письмен­ництву Бучковського універсалізуючі узагальнення дозволяють читачеві зрозуміти, що в умовах воєнного часу смерть і злочин не мають національності.

Світ людської екзистенції, показаний у романі, визначається основними біологічними інстинктами: втамува­ти голод, подбати про безпеку, втекти від сильнішого. Як пише З. Тшішка: "Відбувається редукція самої людини і декалогу. "Не вбивай" стосується виключно членів власної групи" [19, с. 52-53], відбувається чіткий розподіл на Своїх та Чужих.

Доказом є наступна цитата з твору: "Ворога треба вбивати: ножем, обухом, чим вдасться. Ніколи молитвою. Старому Бушбауму здавалось, що молитвою зможе віддалити ворога, старому Гоху, здається, що доларами пере­купить ворога" [2, с. 82].

У цього автора людина не має жодного впливу на перебіг подій. Це життя створює комбінації та керує долею індивіду, який не має жодного істотного впливу на історичний процес. Герої, перебуваючи у ситуації перма­нентної психологічної напруги, на межі життя й смерті погоджуються з правилами гри, звикають до так званої "логіки карабіну", що керується не розумом, а емоціями [19, с. 59]. Один з описаних учасників подій беземоційно коментує щоденність воєнного часу: "смерть уже стає нудною". У художній моделі твору, побудованій на фраг­ментарності, герої гинуть у страшних жорстоких обставинах, але одразу по цьому з'являються образи інших приречених долею людей.

Візія нелогічності світу та його знищення, як уже підкреслювалось, посилюється завдяки редукованому зо­браженню постатей. Автор навмисно затирає й розмиває їхнє індивідуальне начало, експонуючи на перший план загальні первинні інстинкти, якими в цих надзвичайних умовах керуються людина, а також прагнення й відчуття. Страх, голод і холод стають всюдисущими та відіграють неабияку роль у структурі роману. Таким чином, Буч-ковський створює образи, що ілюструють деградацію особистості, логічним кінцем якої є смерть і небуття.

Автор не дає моральних оцінок своїм героям та їхнім вчинкам, змушуючи читача до зіставлення художнього матеріалу з дихотомією добро - зло. Нарація "Чорного потоку" орієнтована на "холодну реальність" і об'єктивізм, що створює відчуття гострого контрасту з темою та матеріалом щодо жахливих подій. У Бучковського скупість описів і прості сухі констатації є особливо рафінованим способом посилення експресії та певним заохоченням читача до самостійного сприйняття й аналізу тексту-документа. Такий спосіб креації моделі художнього світу є частиною подвійної стратегії письменника. З одного боку автор творить складну, заплутану, антиконвенційну, авангардну прозу, з другого - намагається переконати що, роман не містить нічого складного й надзвичайного, а завдяки простій і безпосередній мові є цілком зрозумілим [4, с. 197].

Головні герої твору - Вонскописький, Хуни, Хаїм, Лятадиван, Ксавера, Турецький, ксьондз Баньчицький, Гейндль, від імені якого іноді ведеться оповідь, - представлені в романі завдяки розмовам. Такий спосіб презен­тації посилює обмеженість сприйняття й дає Бучковському можливість унаочнити процес "дозрівання" до смерті. Знищення стає участю всього й усіх - дітей, жінок і старих, людей погоджених з реальністю і тих, хто ще намага­ється протистояти викликам часу, зникають цілі селянські господарства і міські домівки, вулиці й святині, твори мистецтва та предмети культу - відбувається руйнація цілого мікрокосмосу й екзистенції світу Кресів. Аналізу­ючи польську післявоєнну літературу дослідники слушно стверджують, що з-поміж творів цього періоду саме у "Чорному потоці" представлена найбільш виразна й сформована катастрофічна візія сили знищення [4, с. 195].Проблеми тотальної деструкції є домінуючою темою твору. На рівні нечіткого сюжету втіленням руйнівної сили є численні шкуродери, українські поліцаї, так звані "шупівці" (польськ. szupowcy) - представники німець­кої охоронної поліції (Schutzpolizei), представлені постатями Цішка, Бульца й Ґаїля, купка шпигунів, таємних інформаторів, нарешті єврейські поліцейські. Усі вони представляють неназвану силу, що втілює задуми й плани пануючого зла.

Жорстокий час змінює усіх людей, засади міжособистісної комунікації, спосіб буття, світосприйняття тощо. Можна стверджувати, що воєнний часопростір опрацьовує та нав'язує власну філософію буття, що проникає в усі сфери людської екзистенції. Смерть і вбивства, в тому числі масові знищення, опановують свідомість меш­канців Поділля. "Нудність" і звичайність жахіть призводять до лінгвістичної адаптації поняття стріляти, ширше вбивати. Герої вживають, говорячи сучасною мовою, сленгові поняття "стукання" (польськ. stukanie) у значенні "вбивство".

Намагаючись зрозуміти механізми вбивчих процесів, що стали "універсальним правом" [4, с. 196], охопили й визначають сутність зображеного часопростору, в якому людина є лишень однією з багатьох складових, пись­менник впроваджує діалог між ксьондзом Баньчицьким і Ґаїлем:

"- Ісусе Назаретський! Хто управляє світом?

-   Стуканина.

-   Пан так вважає?

-   Стуканина. Сам ксьондз хоче мене стукнути, як пса" [2, с. 133].

Розмова розгортається на тлі низки смертей і згадок про намагання втекти від неї, в контексті пошуків місця повішання ще однієї жертви (що робиться "з цікавості") та нелюдського вбивства єврейської дитини. Проте де­термінована людина, яка керуються виключно тваринним правом виживання ще не до кінця деградувала, в ній все ще залишаються рештки людського начала - подавленого жорстокістю часу сумління:

"Він, ця доросла людина (що вбила дитину з меркантильною метою - прим. О. С.), прийшов з цим кожушком до Ганчарки і патефоном глушив сумління. Палило його денне світло, тому натягнув потім на голову стальний шолом зі свастикою й чорні окуляри" [2, с. 133].

"Карабінне право" відсуває на другий план усі принципи людяності, якщо взагалі їх не знищує. Всюдисущі відголоски вистрілів і "багаті жнива смертей" стали постійними елементами розглядуваного часопростору, що красномовно підтверджує слушність нашого твердження.

Критики зауважили, що показана Бучковським "солідарність переслідуваних" зберігає свою гуманістичну цінність, проте є безсилою, рятує людей на певний час і не може змінити їхнього трагічного призначення. Пові­шений німцями ксьондз Баньчицький має на собі елементи єврейського релігійно-обрядового вбрання (так зва­ний таліт), а отже, релігійні різниці між іудаїзмом та католицизмом перед лицем всеохоплюючого зла виявились неістотними, а людська солідарність з переслідуваними - безсилою [4, с. 196].

Знищення гетто та Шабасової, єврейського містечка на польсько-українському пограниччі, є символічним початком кінця всього оточуючого світу, представленого у "Чорному потоці", сіл Гуціска, Подляскі, Галлерчин, Смольної тощо. Проте, згідно з засадами обмеженого простору, презентація фактів відбувається за посередни­цтвом розмов між учасниками і свідками подій. Отже, редукція у сфері психіки героїв супроводжується обмежен­ням просторового та культурного фону. А. П. Фальтин, зіставляючи домінуючий у розглядуваному творі Бучков-ського мотив "святості життя яка найважливішого закону буття" з філософськими творами єврейських містиків, уважає текст "Чорного потоку" за "своєрідну гру з єврейською культурою", що "уписується у певну течію цієї культури" [8, с. 84, 87]. О. Веретюк доводить, що на відміну від майже відсутніх у творі українців, які знаходяться "на іншому боці, боці переслідувачів і нищителів", постійно з'являється тема голокосту євреїв Поділля й Волині [21, с. 49]. Крім того у "Чорному потоці" оповідь часто ведеться від імені місцевих євреїв - лікаря Хаїма та Гайнд-ля, який водночас є й учасником і спостерігачем, а також документалістом подій. Відомо про нього ненабагато більше, ніж про інших героїв, проте Гайндль майже завжди знаходиться у току подій, щоправда тримається дещо осторонь, залишаючись у тіні. Після того, як від долучається до єврейських біженців дізнаємося, що герой-опо-відач походить з мішаної родини, тому й був змушений переховуватись разом з матір'ю-єврейкою. Перед цим був у формуванні уланів і брав участь у військових діях на польсько-прусському пограниччя. Саме ця постать є своєрідним оповідачем-коректором [1, с. 46], яка інтегрує окремі частини "шухлядної" прози "Чорного потоку". Варто пригадати, що роман має другу додаткову назву - "Гайндль". Відомо, що автор уживав автентичні гео­графічні назви та прізвища відомих йому мешканців колишніх Кресів. У працях літературознавців можна знайти твердження, що постать Гайндля пов'язана з Яном Гайндлем, шкільним товаришем Леопольда Бучковського, а книжковий герой Хаїм у житті мав прізвище Ґольдберґ, і колись мешкав у домі письменника [19, с. 48].

Зважаючи на таку засаду побудови художнього світу роману, можемо припускати, що на тлі створеної авто­ром етнокультурної моделі пограниччя саме євреї виконують функцію своєрідних модераторів і каталізаторів, приглушуючи проблематику польсько-українських стосунків і конфліктів. Завдяки такому підходу Бучковський уникає конкретизації та прив'язки до часопростору й тим самим універсалізує сенси своєї прози-документів.

Треба зазначити, у світовій літературі другої половини ХХ століття посилюється домінанта так званих "пер­винних мов", тобто залежність творчості від екзистенціального досвіду митців, здобутого за часів дитинства та молодості, що у польській післявоєнній літературі ця тенденція проявляється також у появі проблематики масового знищення євреїв. Тема холокосту стала істотною складовою творчості низки польських письменників, особливого звучання вона набула у прозі Леопольда Бучковського й Адольфа Рудницького.

Простір творів Леопольда Бучковського, незважаючи на свою антропоцентричність і другорядність, позначе­ний надзвичайною живописністю та сенсуальністю, що не мають нічого спільного з художньою декоративністю. Дослідники неодноразово писали про домінанту негативно-темної колористики та контрастності представленогоу "Чорному потоці". За словами З. Тшішки зовнішній "світ темного простору" є відбитком внутрішніх процесів і переживань учасників акції роману, а іноді й носієм додаткових сенсів [19, с. 67].

Цікавим мистецьким прийомом Бучковського, про що рідко згадують літературні критики, є впровадження у стратегію творення художнього світу роману елементів традиційної детективної прози та белетристичної літе­ратури. Шкуродери, Цішек, Бульц, Ґаїль та інші, шукають загублений великий і дорогий алмаз Бернштейна (цей мотив з'явиться у пізніших творах, у "Доричній галереї" та "Першій пишності"), а також доларів, схованих у шапці старого єврея. Проте, якщо у детективній прозі прагнення заволодіння багатствами є злочинним мотивом, то в "Чорному потоці" цей мотив не пояснює вчинків злодіїв і не пояснює їхньої жорстокості й безапеляційності. Ма­сове вбивство і винищення цілого міста не узгоджується з традиційними засадами так званої "кримінальної" літе­ратури, є лишень її карикатурним наслідуванням, що зайвий раз підкреслює алогічність світу й абсурдність подій.

Варто згадати, що незважаючи на ірраціональність воєнно-підпільних подій та психологічну неадекватність поведінки індивіду, що опинився в неприродних ворожих умовах, герої "Чорного потоку" намагаються зберегти елементарні засади людської етики, створюючи певний кодекс колективного буття: "один за всіх, усі за одного", "нічого нікому ні про кого", "все віддай, усім поділись" та ін. (принцип організації польської самооборони). Світ "стукання", як будь-яка інша суспільна формація, вимагає структуризації та не може функціонувати без вну­трішньої самоорганізації та чіткої регламентації, тим більш у стані перманентної загрози, насильства й боротьби. Виникнення самооборони є результатом внутрішнього суспільного розламу між Своїми - Іншими, "тутешніми" та протидії зовнішньому Чужому, вторгнення якого призвело до посилення антиномії Свій - Інший, що модифі­кувалась у Свій - Чужий. Відсутність так званого "етичного кодексу підпільників і переслідуваних" призвело б до затирання різниць між злочинцями й жертвами.

Метафора "Чорного потоку" є виразом художньої перцепції, яка не тлумачить складності суспільно-психо­логічних процесів, а прагне до синтезу й універсалізації. Автор створює над темними покладами життя, над усім, що є в ньому аморальне, лихе, жорстоке, алогічне і трагічне водночас, очищену від будь-яких фальшувань і навіювань етичну конструкцію. Бачення світу Бучковського не є рівнозначним апокаліпсису, не є також бачен­ням історичної людини, підпорядкованої правам історичного процесу. Письменник також не є літописцем, який фіксує події, радше виступає у якості мораліста, не описувачем людського пекла, тільки філософом, який шукає порятунку [4, с. 199].

У повоєнні часи для більшості літераторів найістотнішим стає історичний воєнний досвід пограниччя індивіду, у той час як свідомість та світосприйняття Л. Бучковського позначені пошуками сутності самої війни, її демоніч-ності, роздумами щодо механізмів між людських стосунків у буремному часопросторі. Саме цій меті й підпоряд­кований художній світ "Чорного потоку", з його експресивністю та емоційністю виразу, динамізмом і контрастом, насиченістю мови й анімізованістю краєвидів. Тут домінують філософсько-етичні дилеми та ідеологічні меседжі, а тому герої творів автора невиразні, до кінця не окреслені та фрагментарні, а часопростір сегментований і роздер­тий на окремі частини, як свідомість індивіду, що опинився у неприродних умовах воєнного часу.

Письменника цікавить механізм зла, викликаного війною. Це зло, показане без почуттів, емоцій чи раціона­лістичної рефлексії, стає більш чистим і визначеним, а отже автор "показує зло у кристалічному стані (.) своє­рідну етику війни. Це власне вона є головним героєм "Чорного потоку" ." [7, с. 20].

Література:

1.Blazejewski T. Przemoc swiata : pisarstwo Leopolda Buczkowskiego / Tadeusz Blazejewski. - Lodz : Wydawnictwo Uniwersytetu Lodzkiego, 2005. - 159 s.

2.Buczkowski L. Czarny Potok / Leopold Buczkowski. - Krakow, 1979. - 242 s.

3.Buczkowski L. Koszmarna miedzyepoka / Leopold Buczkowski // Kresy. - 1994. - nr 32. - S. 208 - 211.

4.Burkot S. Leopold Buczkowski / Stanislaw Burkot // Proza powojenna 1945 - 1980. - Warszawa : Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1984. - S. 188 - 201.

5.Buryla S. Prawda mitu i literatury : o pisarstwie Tadeusza Borowskiego i Leopolda Buczkowskiego / Slawomir Buryla. - Krakow : Towarzystwo Autorow i Wydawcow Prac Naukowych "Universitas", 2003. - 335 s.

6.Buryla S. Wstep / Slawomir Buryla... zima bywa sie pisarzem... : o Leopoldzie Buczkowskim / red. Slawomir Buryla, Agnieszka Karpowicz, Radoslaw Sioma. - Krakow : "Universitas", 2008. - 7-10 s.

7.Dabrowski M. Literatura polska 1945 - 1995 / Mieczyslaw Dabrowski. - Warszawa : Wyd. "Trio", 1997. - 284 s.

8.Faltyn A. P. Czarny potok Leopolda Buczkowskiego jako wypowiedz literacka i filozoficzna / Arkadiusz Patryk Faltyn //... zima bywa sie pisarzem... O Leopoldzie Buczkowskim / red. Slawomir Buryla, Karpowicz Agnieszka, Radoslaw Sioma. - Krakow : "Universitas", 2008. - 101-137 s.

9.Gorczynska R. O Leopoldzie Buczkowskim - zamiast nekrologu / Renata Gorczynska // Kultura. - Paryz, 1989. -nr 10. - 138-144 s.

 

10.Indyk M. Granice spojnosci narracji. Proza Leopolda Buczkowskiego / Maria Indyk. - Wroclaw : Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1987. - 136 s.

11.Kalin A. Problem spojnosci prozy Leopolda Buczkowskiego / Arkadiusz Kalin //... zima bywa sie pisarzem... O Leopoldzie Buczkowskim / red. Slawomir Buryla, Agnieszka Karpowicz, Radoslaw Sioma. - Krakow : "Universitas", 2008. - 27 - 60 s.

12.Karpowicz A. Kolaz : awangardowy gest kreacji : Themerson, Buczkowski, Bialoszewski / Agnieszka Karpowicz. -Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2007. - 332 s.

13.Karpowicz A. W muzeum pamieci. Kolekcja Leopolda Buczkowskiego / Agnieszka Karpowicz //... zima bywa sie pisarzem... : o Leopoldzie Buczkowskim / red. Slawomir Buryla, Agnieszka Karpowicz, Radoslaw Sioma. - Krakow :

14."Universitas", 2008. - 121-138 s.Kazimierczyk B. Heraklitejskie pisanie (O tworczosci Leopolda Buczkowskiego) / Barbara Kazimierczyk // Odrodzenie, 1989. - nr 24. - S. 12.

15.Nycz R. Teufelsdrockh redivivus albo o pewnym dialogu tekstowym / Ryszard Nycz // Teksty, 1978. - z. 1. - S. 112.

16.Owczarek B. Proba rekonstrukcji poetyki Leopolda Buczkowskiego / Bogdan Owczarek //... zima bywa sie pisarzem... O Leopoldzie Buczkowskim / red. Slawomir Buryla, Agnieszka Karpowicz, Radoslaw Sioma. - Krakow : "Universitas", 2008. - 11-26 s.

17.Sandauer A. Stanowiska wobec / Artur Sandauer. - Krakow, 1963. - 190 s.

18.Skrabek D. Buczkowski Leopold : traumatyczna tkanka prozy / Dawid Skrabek // Teksty Drugie. - 2007. - nr 5. - S. 177-190.

19.Trziszka Z. Leopold Buczkowski / Zygmunt Trziszka. - Warszawa, 1987. - 180 s.

20.Trziszka Z. Zmaganie z diablem-powiescia / Zygmunt Trziszka // Moj pisarz, Warszawa 1979. - 204 s.

21.Weretiuk O. Wizja Ukrainy we wspolczesnej powiesci polskiej i ukrainskiej : (Leopold Buczkowski, Andrzej Kusniewicz, Wlodzimierz Odojewski, Ulas Samczuk, Iryna Wilde, Roman Andrijaszyk) / Oksana Weretiuk. - Warszawa : Wydaw. Instytutu Literatury Polskiej Wydzialu Polonistyki Uniwersytetu Warszawskiego, 1998. - 297 s.

Довжок Тетяна Володимирівна. Польська повоенна проза пограниччя : ідентичність, часопростір, катастро­фізм : автореф. дис ... канд. філол. наук : 10. 01. 03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2008. - 20 с.УДК811. 111:7. 038. 6

Тиха У. І.,

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ

ПАСТИШ ЯК ВИЯВ ГІПЕРРЕЦЕПТИВНОСТІ ЛІТЕРАТУРИ ПОСТМОДЕРНІЗМУ

У статті розглядається явище пастишу в контексті літератури постмодернізму. Простежується історія поняття; визначаються диференційні ознаки та функції пастишу як провідної форми текстотворення літера­тури постмодернізму. Наукова розвідка дає можливість простежити взаємозв'язок досліджуваного явища з іншими художніми прийомами творення гетерогенних текстів.

Ключові слова: пастиш, постмодернізм, іронія, пародія, ризома.

В статье рассмативается явление пастиша в контексте литературы постмодернизма. Прослежывается история понятия; определяются диференцианные особенности и финкции пастиша как ведущей формы тек-стотворения литератури постмодернизма. Научное исследование позволяет проследить взаимосвязь исследуе­мого явления с другими художественными приемами творения гетерогенных текстов.

Ключевые слова: пастиш, постмодернизм, ирония, пародия, ризома.

The article dwells on the pastiche phenomenon in the context of the postmodernism epoch. The history of the notion is reviewed; the distinguishing features and functions of pastiche as the leading means of postmodern text formation are defined. The research allows to trace the correlation between the notion in question and other artistic means of heterogeneous text formation.

Key words: pastiche, postmodernism, irony, parody, rhizome.

Постмодернізм (фр. postmodernisme - після модернізму) трактують як стан культури та літератури Західної Європи 50-90-х років XX століття. Нині постмодернізм - універсальна категорія культури XX ст., виразник "духу часу" в усіх сферах людської діяльності: мистецтві, соціології, філософії, економіці, політиці тощо [4, с. 6].

Явище постмодернізму виявляє себе в різних сферах сучасного мистецтва, утім увага науковців усе більше прикута саме до літератури доби постмодерну. Американський літературознавець Ігаб Хассан виокремлює такі риси постмодер­нізму: невизначеність, фрагментарність, деканонізація іронія, гібридизація, карнавальність, сконструйованість [9, с. 160].

Ю. І. Ковбасенко ознакою літератури постмодернізму називає гіперрецептивність - "виражену схильність до рецепції будь-яких фактів із культурно-історичного дискурсу людства". Важливо зазначити, що тут немає чітко визначеного відбору матеріалу. Це твори світової літератури з найрізноманітнішими сюжетами, мотива­ми, образами, концепціями. Постмодерністи використовують тексти-донори, незалежно від їх приналежності до літературного напрямку, течії, стилю тощо. Саме тому дослідники підкреслюють нон-селекцію і нон-ієрархію в естетиці постмодернізму [6, с. 2-3].

Художній текст літератури постмодернізму також вирізняється ризоматичністю. Термін "ризома" (фр. rhizome - кореневище) був введений у філософію постмодерну Ж. Делезом та Ф. Гватаррі для позначення принципово нелінійного способу організації цілісності (тексту), що залишає відкритою можливість як для внутрішньо іма­нентної рухливості, так і для інтерпретаційного плюралізму [1, c. 937].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство