О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 75

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

В умовах гіперрецептивності, інтертекстуальності, схильності використовувати літературний матеріал по­передніх епох, стилів, жанрів для творення нових форм та сюжетів, ризоматичності провідне місце у літературі доби постмодерну посідає пастиш.

Метою статті є визначення сутності поняття "пастиш", його домінантних ознак та текстотвірних функцій у контексті літератури постмодернізму.

Явище пастишу ненеодноразово було предметом дослідження як зарубіжних (І. Хассан, Ф. Джеймсон, Р. По-йрієр), так і вітчизняних (І. Ільїн, Л. Бербенець, О. Бабелюк) науковців. Проте в силу ризоморфної природи по­стмодернізму, художнім явищам, які його формують, теж притаманна складна та багатогранна природа. Натепер немає чіткого визначення поняття "пастиш", чіткого розрізнення пастишу, пародії, стилізації.

Згідно з літературознавчого енциклопедією, пастиш - (франц. pastiche, від італ. рasticcio: мішанина) - пародія-містифікація, яка складалась з уривків інших опер. Поняття виникло у Франції в XVII столітті [5, c. 190]. На по­чатку Ренесансу термін "pasticcio" почали використовувати у малярстві для позначення жанру живопису сумнів­ної якості, що був продуктом "еклектичного художника, який використовував різноманітні техніки і стилі" [10, c. 1]. У музиці пастіччо виникло у кінці XVII ст. і передбачало поєднання частин творів одного чи кількох компо­зиторів у новій роботі або існувало у вигляді творів, задуманих та створених групою авторів [7, c. 413]. Уперше термін "пастиш" стосовно літератури використав французький дослідник Ж. Ф. Мармонтель у праці "Elements de litterature" ("Основи літератури"), назвавши пастиш "удаваним наслідуванням манери та стилю письменника" порівнюючи його з картиною, написаною в манері великого живописця і проданою як оригінал [10, c. 7].

Передусім пастиш є різновидом стилізації, що полягає в точному наслідуванні жанрово-стильової манери пев­ного автора, літературної групи чи школи іншого історичного періоду. У постмодернізмі це поняття стає ключо­вим, вважається актуальним способом наслідування текстів за відсутності семантичних або оцінкових переваг та методом організації тексту - еклектичної конструкції значеннєвих, жанрово-стильових складників, позбавлених внутрішніх зв'язків. У модернізмі й авангардизмі письменники використовують пастиш для пародіювання чи самопародіювання, що у просторі постмодернізму ставиться під сумнів [5, c. 190].

Більшість зарубіжних дослідників цього явища трактували пастиш як особливу форму пародії. А. Гульєльмі, теоретик італійського неоавангардистського руху "Група 63", писав: "Найбільш послідовним втіленням в життя поетики експериментального роману є pastische - фантазія і одночасно своєрідна пародія" [2, c. 185].

© Тиха У. І., 2012Американський теоретик Ф. Джеймсон найповніше розкрив поняття пастишу, охарактеризувавши його як основний модус постмодерністського мистецтва. Оскільки пародія ніби стала "неможливою" через потребу віри в "мовну норму", чи норму версифікаційного дискурсу, то на противагу їй пастиш виступає одночасно і як "зношен­ня традиційної маски" (тобто в традиційній функції пародії), і як "нейтральна практика стилістичної мімікрії без прихованого мотиву пародії". Дослідник називає пастиш "порожньою/ білою пародією". Ф. Джеймсон зазначає, що "пастиш схожий на пародію, імітацію маски, на мовлення в мертвій мові; але він є нейтральною практикою такої імітації, не маючи жодних прихованих мотивів пародії, пастиш позбавлений сатиричного запалу" [11, c. 114].

Американський критик Р. Пойрієр пропонує запровадити поняття "самопародія", стверджуючи: "в той час як пародія традиційно намагалась довести, що з точки зору життя, історії чи реальності певні літературні стилі виглядають застарілими, література самопародії, будучи повністю невпевненою в авторитеті таких орієнтирів, висміює навіть саме намагання встановити їх істинність через акт письма" [14, с. 339].

Саме цей вектор інтерпретації процедури пародіювання і лежить в основі постмодерністської концепції пас-тишу. Поняття пастишу констатує свій зміст в контексті постмодерністської концепції інтертекстуальності. Так, вже Ч. Дженкс [13, с. 67] фіксує характерний для постмодернізму принцип "парадоксального дуалізму чи по­двійного кодування", що передбачає зіткнення в одному інтертекстуальному просторі двох і більше фрагментів змістово і стилістично різних "текстуальних світів", неминуче виникнення квазі-пародійного ефекту, в рамках якого кожен фрагмент "іронічно перемагає" всі інші і, в свою чергу, "іронічно перемагається" кожним із них. В цьому плані пастиш задає аксіологічний простір тотальної автопародії (пастиш як тип зв'язку) і одночасно її ре­зультат, оскільки останній в постмодерністській системі відліку є принципово процесуальним і не об'єктивується в фінально завершеному продукті, тобто тексті, що має певне значення (пастиш як тип конструкції) [1, с. 558]. І. П. Ільїн називає пастиш "властивістю постмодерної пародії" [3, c. 223], стверджуючи, що "іронічний модус постмодерністського пастиша визначається негативним пафосом, направленим проти ілюзіонізму мас-медіа і масової культури" [3, c. 224].

Р. Нич у праці "Світ тексту: поструктуралізм і літературознавство" зауважжує, що в історико-літературно-му процесі пастиш відіграв незначну, допоміжну роль. Трактований як різновид пародії, він виконував дві взаємопов'язані між собою функції. Розважальна функція передбачала літературну гру та демонструвала профе­сіоналізм автора. Критично-дидактична функція - свідчення обізнаності у правилах поетики. Поєднання в одно­му творі таких розважально-критично-літературних рис пастишу споріднювало це явище з пародією, "особливо коли її комічно-зневажливі чинники витісняє пізнавальна забава" [8, c. 209].

Явище пастишу порівнюють з підробкою (фальсифікацією), від якої пастиш відрізняє виразна метатекстова інформація. Пастиш як різновид наслідування є формою виключно одноголосою (на противагу "двоголосій" па­родії), яку від традиційної імітації, а також виявів епігонства чи традиціоналізму відрізняє хіба що незначне, але свідоме посилення ознак та механізація стилістичних прийомів [8, c. 211].

Пастиш, або "змішування" (blending) за М. Тернером, виявляється на рівні композиції, завершення твору й детального опрацювання сюжету. Змішування - це процес, який при творенні тексту може застосовуватись нео­дноразово. Отримана суміш експлуатує та розвиває зв'язки з аналогом і його дублікатом, які можуть бути в про­сторі одного тексту. Вона дозволяє створити великий діапазон концептуальної структури нашого знання, навіть якщо ми цього не усвідомлюємо. Іноді буває важко визначити, що було покладено в основу постмодерністського пастишу, особливо, якщо мають місце багато реалізованих можливостей створення аналогій. До того ж суміш часто стає джерелом інших сумішей [15, c. 83].

Р. Нич зазначає, що пастиш також трактують як різновид фальшивої копії або "джерельної репродукції" -"адже він забезпечує доказами дослідників, які намагаються вивірити стандартну онтологічну та епістемологіч-ну ознаку твору мистецтва". Якщо ж його розуміють як "наслідування без моделі" - він залучає до суперечок з приводу створення міметичної ілюзії і "референтної омани". Художній метод пастишування розкриває і творчо реалізовує прихований потенціал першотвору та підкреслює його жанрово-стильову цінність [8, c. 216].

Отже, все сказане дає нам можливість стверджувати, що література XX століття віддзеркалює суспільство споживання в усіх його виявах. Література постмодернізму споживає здобутки попередніх епох, течій, жанрів, стилів. Саме пастиш виступає художнім прийомом синтезування вже існуючого літературного матеріалу та засо­бом генерування нових ризоморфних гетерогенних форм. На відміну від пародії, пастиш не висміює тексти-доно-ри, а тільки реалізовує їх потенціал в іншому ракурсі. Ця вторинність та поєднання, здавалось би, непоєднуваних форм становить естетичну цінність літератури доби постмодерну.

Література:

1.Грицанов А. А. Постмодернизм. Энциклопедия / А. А. Грицанов, М. А. Можейко. - Минск : Интерпрессервис; Книжный Дом, 2001. - 1040 с.

2.Гульельми А. Группа 63 / А. Гульельми // Называть вещи своими именами. - М., 1986. - С. 185-194.

3.Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм / И. Ильин. - М. : Интрада, 1996. - 255 с.

4.Киреева Н. В. Постмодернизм в зарубежной литературе / Н. В. Киреева. - М. : Флинта : Наука, 2004. - 216 с.

5.Ковалів Ю. І. Літературознавча енциклопедія: [у 2 т.]. - Т. 2. / Ю. І. Ковалів. - К. : Академія, 2007. - Т. 2 - 624 с.

6.Ковбасенко Ю. І. Література постмодернізму : по той бік різних боків (2004) [Електронний ресурс] /
Ю. І. Ковбасенко. - Режим доступу : http://ae-lib.org.ua/texts/kovbasenko           postmodernism  ua. htm. - Заголовок з екрану.

7.Музыкальный энциклопедический словарь / гл. ред. Г. В. Келдыш. - М. : Советская Энциклопедия, 1990. -

672 с.

Нич Р. Світ тексту : поструктуралізм і літературознавство; [пер. О. Галета] / Р. Нич - Л. : Літопис, 2007. -С. 178-218.9.       Hassan I. Pluralismus in der Postmoderne / I. Hassan // Die unvollendete Vernuft. Moderne versus Postmoderne. -
Frankfurt a. - M., 1987. - S. 159-165.

10.Hoestrey I. Pastiche : Cultural Memory In Art, Film, Literature / I. Hoestrey. - Indiana: Indiana University Press,

2001. - 150 p.

11.Jameson F. The political unconscious : Narrative as a socially symbolic act / F. Jameson. - Ithaca, 1981. - 296 p.

12.Jameson F. Postmodernism or the cultural logic of late capitalism / F. Jameson // New Left Rew. - L., 1984. -

No 146. - P. 62-87.

13.Jencks Ch. What is postmodernism? / Ch. Jencks. - L., 1986. -123 p.

14.Pomer R. The politics of self-parody / R. Pomer // Partisan review. - N. Y., 1968. - Vol 35, No 3. - P. 327-342.

Turner M. The Literary Mind / M. Turner. - N. Y. ; Oxford : Oxford University Press, 1996. - 187 p.УДК 821. 162. 1

Ткачук О. П.,

Хмельницький національний університет

РОСІЙСЬКИЙ ДИСКУРС ТВОРЧОСТІ ДЖОЗЕФА КОНРАДА

Стаття присвячена проблемі російського дискурсу у творчості класика англійської літератури польського походження Джозефа Конрада. Незважаючи на неприйняття "російського" контексту художніх світів росій­ських письменників, Конрад все ж таки перебував в орбіті впливів їх творчості. На думку автора, це значною мі­рою сприяло внесенню "слов'янського психологізму" в англійську літературу, що обумовило актуальність творів Конрада у сучасному світі.

Ключові слова: російський дискурс, вплив, психологізм, естетичний.

Статья посвящена проблеме русского дискурса в творчестве классика английской литературы польского происхождения Джозефа Конрада. Несмотря на неприятие "русского" контекста художественных миров рус­ских писателей, Конрад все же находился в орбите влияний их творчества. По мнению автора, это в значитель­ной степени способствовало внесению "славянского психологизма" в английскую литературу, что обусловило актуальность произведений Конрада в современном мире.

Ключевые слова: русский дискурс, влияние, психологизм, эстетический.

The article deals with the problem of Russian discourse in the works of Polish-born classic of English literature Joseph Conrad. Despite the rejection of the "Russian" context in the art worlds of Russian writers, Conrad was in the orbit of the effects of their works. It has greatly contributed of the introduction of "Slavic psychology" into English literature, which led to the relevance of the works by Conrad in the modern world.

Key words: russian discourse, effects, psychological, aesthetic.

Дослідження, присвячені вивченню творчості літературної спадщини Юзефа Конрада Теодора Коженьовсько-го або Джозефа Конрада (під цим ім'ям він став відомим у Великій Британії), почали з'являтися вже з початку XX століття. Особливо цікавим в процесі аналізу творчості письменника виявився компаративний аспект. Як висло­вився Хью Уолпол у своїй роботі 1914 року "Joseph Conrad", письменник за масштабом і характером своєї твор­чості є подібним до інших великих митців: "like many other great writers" [9, с. 69]. Залучаючи західноєвропейський контекст і порівнюючи постать Конрада з Шекспіром, Шеллі, Браунінгом, Джеймсом, Муром, Уїтменом, Мере-дітом, Флобером, дослідники неодноразово звертали увагу на російський дискурс творчості Джозефа Конрада.

Отже, знаходячи концептуальні, сюжетні, ідейно-філософські та естетичні паралелі творчого доробку ан­глійського митця з російськими письменниками, дослідники Річард Керл ("Joseph Conrad: A Study", 1914 р.), Хью Уолпол ("Joseph Conrad", 1914 р.), Адам Гіллон ("Joseph Conrad : Comparative essays", 1994), Карен Хьюитт ("Джозеф Конрад: проблема двойственности", 2000 р.), Катарін Райзинг (Raskolnikov and Razumov: From Passive to Active Subjectivity in "Under Western Eyes", 2001 р.), Людмила Войтковська ("Conrad in Russia: a discipline in absentia", 2005), Ентоні Фотерджилл ("Secret Sharers: Joseph Conrad's Cultural Reception in Germany", 2006), Марк Амусін ("Русская страда Джозефа Конрада", 2007 р.), Оуен Ноулз ("Literary inflences", 2009), Шон Гастон ("Conrad and the Asymmetrical Duel: Thoughts for the Times on War and Death", 2010) вказували на впливи творчос­ті Пушкіна, Лермонтова, Тургенєва, Достоєвського та Толстого.

Але Джозеф Конрад багато разів підкреслював, що не знав російської мови, хоч і народився у Російській ім­перії: "В цілому він демонстративно дистанціювався від російської літератури, не бажаючи мати з нею близьких контактів, задовольняючись немов би "обов'язковою програмою", яка личила будь-якому освіченому, але не за­надто зацікавленому європейцю. Конрад неодноразово підкреслював, що не зважаючи на те. що він провів своє дитинство у межах Російської імперії, він не знав ані слова російською, не був знайомий навіть з абеткою і не мав контактів з російським населенням. Але водночас ситуація не була такою ясною та однозначною, як це випливає із власних декларацій письменника. Конрад, вочевидь, так чи так стикався з російською літературою ще з часів свого дитинства" [1].

Дослідники, вказуючи на російські впливи, все ж зазначали навмисну відмежованість Джозефа Конрада від російської літератури з особистих причин, адже це було обумовлено прагненням звільнення від необмеженої монархії, тиранії на його батьківщині, Російській імперії, що виявилося причиною еміграції тоді ще майбутнього письменника (у роботі "Автократія і війна" (1905) Конрад відверто звинувачує Росію у деспотизмі). Тому не дивно, що таким суперечливим здається визнання самого Конрада впливів російської літератури, хоч для дослід­ників вони вважаються незаперечними.

М. Амусін припускає, що з творами Пушкіна та Лермонтова Конрад міг ознайомитись завдяки своєму дядь­кові, який його виховував після втрати батьків. Багатий землевласник був освіченою людиною, добре знайомою з мистецтвом та літературою Західної Європи та Росії. Це, на думку дослідника, "допомагає пояснити одне при­мітне явище <.. .> - разючі паралелі та перегуки, сюжетні і навіть текстуальні, що існують між повістю Конрада "Дуель" та хрестоматійним оповіданням Пушкіна "Постріл"" [1]. Ш. Гастон, аналізуючи сюжетні осособливості повісті "Дуель", також ставить її в ряд з творами Пушкіна та Лермонтова, вважаючи, що це є "розповіддю про пост-наполеонівський поєдинок" [6, с. 40].

І, хоч ще Х. Уолпол на початку XX століття підкреслював, що Конрад у своїй "творчій пристрасті" несхожий на Тургенєва, який видобуває зі "своєї любові до живих істот болісну та жагучу красу" [9, с. 113], пізніше багато хто з дослідників зазначав захоплення Конрада його творчістю, іноді проводячи паралелі в естетичних системах обох авторів.

© Ткачук О. П., 2012Так, М. Амусін вказує, що з трьох російських романістів, які мали неабиякий успіх у західноєвропейських читачів у ті роки, Конрад високо цінував одного Тургенєва, "найбільш європеїзованого з них та найближчого до французького літературного канону. За його власним зізнанням, Конрад познайомився з романами Тургенєва ще в дитинстві: він читав "Дим" польською і "Дворянське гніздо" французькою. В прозі Тургенєва Конрада перш за все вражали ретельна художня обробка на рівні кожної фрази, пластичність відтворення картин предметно-при­родного світу, ідеальна відповідність образотворчих засобів предмету зображення" [1]. Л. Войтковська, згадую­чи про так звану "славнозвісну русофобію" Конрада, також зазначає його захоплення Тургенєвим, "західником в російській літературі" [11]. А. Гіллон підкреслює, що Тургенєв був серед лише кількох письменників, від яких Конрад був у захваті [7, с. 2]. Сильне захоплення письменника Тургенєвим, зазначає і Е. Фотерджилл [5, с. 69].

На заглибленість Конрада у твори Тургенєва ще з часів юнацтва у Польщі вказує і інший дослідник: "Врахо­вуючи успадковану антипатію Конрада до всього російського, можна було б очікувати, що він буде в значній мірі захищений від впливу російських письменників. Але твори Івана Тургенєва виявилися виключенням", зазначає

О. Ноулз [8, с. 39].

Але набагато складнішим виявляється питання впливів на Конрада творчості Толстого та Достоєвського. За висловленням О. Ноулза, Тургенєв "виступає антиподом його сучасника, Федора Достоєвського" [8, с. 39]. На думку А. Гіллона, Конрад "disliked Tolstoy and Dostoevsky" ("не любив Толстого та Достоєвського") [7, с. 2]. М. Амусін висловлюється толерантніше, зазначаючи "амбівалентне ставлення Конрада до Достоєвського", адже з одного боку він вважав його "занадто росіянином", що для Конрада було зовсім не компліментом, а з іншого - за свідоцтвом його сина Бориса, Достоєвський був одним з тих письменників, яких Конрад постійно перечитував [1]. Можливо, не в останню чергу, це було обумовлено певними типологічними рисами двох митців, що зазна­чали Р. Керл, Х. Уолпол, К. Хьюітт, К. Райзінг, Л. Войтковська, М. Амусін, О. Ноулз, Ш. Гастон. При цьому Х. Уолпол навіть вважає, що під впливом Достоєвського, який його "дратував", Конрад знаходився більшою мірою, ніж під впливом улюбленого Тургенєва [9, с. 59].

Таким чином, показово, що, незважаючи на відштовхування Конрада від усього "російського", дослідниками неодноразово зазначалося перебування письменника під впливом російської літератури. При цьому Джозеф Кон­рад "вніс в англійську прозу саме слов'янську інтенсивність психологічного бачення, збагативши її" [2, с. 203], а його книги, за висловом О. Ноулза [8, с. 40], залишаються і зараз невід'ємною складовою культурного життя сучасного світу.

Література:

1.Амусин М. Русская страда Джозефа Конрада / М. Амусин // Нева. - 2007. - № 12. - С. 64-76.

2.Соколянский М. Джозеф Конрад о литературе / М. Соколянский // Вопросы литературы. - 1978. - № 7. -

С. 202-206.

3.Хьюитт К. Джозеф Конрад: проблема двойственности / К. Хьюитт // Иностранная литература. - 2000. -

№ 7. - C. 77-82.

4.Curle R. Joseph Conrad: A Study / Richard Curle. - New York : Doubleday, Page and Company, 1914. - 266 p.

5.Fothergill A. Secret Sharers : Joseph Conrad's Cultural Reception in Germany / Anthony Fothergill. - Bern : Peter

Lang, 2006. - 274 p.

6.Gaston S. Conrad and the Asymmetrical Duel: Thoughts for the Times on War and Death / Sean Gaston // Angelaki (Journal of the Theoretical Humanities). - 2010. - Volume 15. - Number 2 (August). - P. 39-53.

7.Gillon A. Joseph Conrad : Comparative essays / Adam Gillon ; edited by Raymond Brebach. - Lubbock : Texas Tech University Press, 1994. - 290 p.

8.Knowles Owen. Literary inflences // Simmons Allan. Joseph Conrad in Context / Owen Knowles. - Cambridge University Press, 2009. - 284 p. - P. 33-41.

9.Walpole H. Joseph Conrad / Hugh Walpole ; general editor : Bertram Christian. - New York : Henry Holt and

Company, 1914. - 138 p.

10.Rising C. Raskolnikov and Razumov: From Passive to Active Subjectivity in "Under Western Eyes" / Catharine Rising // HighBeam Research. - 2001. - March 22 // Електронний ресурс.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство