О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 88

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Позаяк теорія ecriture feminine передбачає "прописування тіла" у тексті, то категорії сексуальності та еротиз­му є неодмінними складовими нового жіночого дискурсу. Яким же було ставлення І. Франка до мотивів тілеснос­ті у творах його сучасниць? Забігаючи наперед, скажемо, що однозначної відповіді на це запитання нам знайти не вдалося.

Оскільки І. Франко активно займався редакторською роботою, то мав нагоду постійно ознайомлюватись із працями молодих авторів. Уляна Кравченко, Климентина Попович, Катря Гриневичева - ось імена лише деяких поеток, чий творчий шлях розпочинався під кураторством І. Франка. Завдяки неабиякому авторитетові, І. Франко мав колосальний вплив на авторів-початківців, який давав не лише можливість спрямувати талант у певне русло, а й спокусливу нагоду "перекроїти" стиль їхнього письма на власний розсуд. Треба визнати, що частково події розгортались саме за таким сценарієм, - зокрема І. Франко розкритикував еротичні мотиви у поезії Уляни Крав­ченко: "Якби яка жінка ... задумала оспівувати мої сірі очі і мою скулену поставу, - то Бог мене побий, якби я її вірші не кинув в огонь, а їй самій не вліпив кільканадцять солених "пац" на її ніжні ручки. Невже ж таки тільки низька любов має бути змістом цілого життя нашої жінки?" [8, c. 103]. Він переконував поетесу звернутись до теми "вищих почуттів", а не до еросу. На нашу думку, однією з причин, чому І. Франко не сприйняв виявів ecriture feminine у текстах Уляни Кравченко, є те, що суспільно-політичні та національні мотиви у творчості мали для нього першочергове значення.

Окрім цього, редагуючи альманах "Перший Вінок" 1887 р., І. Франко відхилив феміністичну повість О. Коби-лянської, а пізніше - забракував найбільш феміністичний пасаж із її оповідання "Ідеї". Погодьмось, вчинки до­волі суперечливі, якщо вз'яти до уваги, що "Франко редагував "Літературно-Науковий Вісник" і вже в першому річнику склав данину жіночому рухові, вміщаючи власний переклад статті відомої на той час німецької авторки багатьох студій з обсягу фемінізму - Кеті Шірмахер: "Жіночий рух у Франції і в Німеччині" [8, c. 147].

Взявши до уваги ці факти, сучасні дослідники поспішно оголосили, що І. Франко не розумів суті фемініс­тичних ідей: " ... в ролі редактора ЛНВ ... Франко впливав на цілу культуру свого часу ... Він відкинув з друку, зокрема, перший варіант "Царівни" Ольги Кобилянської ... В його оцінках нема жодних згадок про феміністич­ні твори, жіночі образи, жіночий голос оповідачки" [9, с. 77] Власне, таке твердження є доволі суперечливим: по-перше, у статті "З останніх десятиліть ХІХ віку" І. Франко звертає особливу увагу саме на "жіночий голос" О. Кобилянської: " ... швидко її надзвичайний талант розвинув крила і знайшов свою власну дорогу; в своїх дріб­них оповіданнях, особливо таких як "Битва", "Людина", "Некультурна", "Vasle melancoligue" і т.д. вона дала нам ряд майстерних малюнків людської, особливо жіночої душі і цим здобула собі заслужене з признання не тільки в нас, але і в Німеччині, і в Росії" [5, с. 497], а по-друге, варто згадати і про те, що І. Франко виступив на захист О. Кобилянської, коли С. Єфремов у статті "В поисках новой красоты" розкритикував письменницю, звинуватив­ши її у "нехтуванні справжнім життям" та пропаганді еротизму (оповідання "Натура"): " ... культ любови зміню­ється в культ голого тіла і, рано чи пізно, краса та любов зійдуться в одній точці - в простій чуттєвості і звичайній порнографії" [10, c. 110]. І. Франко у статті "Принципи та безпринципність" закинув своєму опонентові, що той живе у вузькому крузі застарілих ідей, вироблених у Росії ще Добролюбовим та Писаревим і шукає, відповідно, в літературі публіцистики. Як глибокодумний мислитель І. Франко не наділяв мистецтво такими функціями. Молоді автори, яких критикував Єфремов, були виховні на європейській новій літературі та відповідній естети­ці, яка могла забезпечити нові перспективи розвитку українській літературі. Перш за все, І. Франко як редактор ЛНВ захищав право журналу друквати твори різноманітних напрямів, у тому числі й модерні. Наступним кроком була "реабілітація" Ольги Кобилянської та решти розгромлених авторів. Ось, що він відповів на звинувачення О. Кобилянської у "неповазі до народу": "Письменниці з приводу змальованих нею картин життя можна зроби­ти деякі закиди. Та все ж, це життя ніколи раніше не було відображене тепліше, поетичніше і своєрідніше" [6, c. 282]. Особливий акцент він робить, захищаючи "Землю" О. Кобилянської, яку називає найкращим твором у до­робку авторки та вважає "документом способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття." [6, c. 282] . Про роман "Царівна", який був найбільше розкритикований С. Єфремовим, він відгукується як про " . особливо свіжий та відзначає його поетичний розмах" [6, c. 282]. До того ж, І. Франко демонструє радикально інший стиль критики, аналізуючи "Землю" як "артистичний твір", якому притаманні "експериментальність та елегантність", особливо автор наголосив на "естетичності мовних засобів".

Промовистим є той факт, що І. Франко чи не перший серед тогочасних критиків (М. Грушевського, М. Єв-шана, В. Щурата та ін.) визнав сам факт конкурентоспроможності жіночої літератури. До цього моменту ніхто не сприймав жіночий текст як "документ способу мислення народу", найбільше, чого могла сподіватись поетеса чи письменниця, - це поблажливого та трохи іронічного визнання "більш-менш вдалих літерацьких вправ" (за висловом літкратурного критика Лева Грищенського, сучасника І. Франка). В цьому плані значний інтерес стано­вить рецензія М. Грушевського на "Царівну" О. Кобринської, яка вже з першого речення свідчить про упередже­ність критика: "Оповідання в формі дівочого дневника на звиш 400 сторінок - бр-рр! думав я собі, споглядаючи на ту книжку ..." [11, с. 178]. Та й подальша рецензія не вирізняється особливою прихильністю або принаймні спробою розуміння феміністичної повісті. Натомість, І. Франко визнав письменницю " . прикметним явищем в українській новітній літературі. Її твори були свіжим подихом повітря у цій літературі, особливо завдяки сміли­вості її стилістичної манери і відсутності будь-якого шаблону" [6, с. 282]. Він наголосив на сміливості та свободі мислення О. Кобилянської, особливо відзначивши форму та мову твору, які характеризуються "свіжістю та по­етичним талантом."

Постать І. Франка у рамках феміністичного дискурсу має доволі інверсійний характер: з одного боку він тонко розрізнив поняття жіночого та чоловічого стилю письма, які є одними із ключових категорій у сучасній феміністичній теорії, але в той же час він відхиляв від друку феміністичні тексти і критикував прояви ecriture feminine у творах молодих авторок. Відповідно, така амбівалетність породжує і двозначне трактування Франко­вих поглядів: одні літературознавці переконані, що він не розумів суті фаміністичних проблем, а інші, навпаки, вважають, що принципи його літературознавчих студій співзвучні із принципами феміністичної критики. Якою б не була позиція дослідників стосовно цього питання, незаперечним фактом залишається те, що феміністичний дискурс сьогодення сягає своїм корінням у літературознавчу практику попереднього століття.

Література:

1.Павличко С. Чи потрібна українському літературознавству феміністична школа? - Слово і час, 1991. - № 6.

2.Бовуар де С. Друга стать: В 2 т. - Т 1. - К. : Основи, 1994.

3.Гнатюк М. Літературознавча практика Івана Франка і проблеми феміністичної критики // Вісник Львівського університету. Серія філол. - 2004. - Вип. 33. Теорія літератури та порівняльне літературознавство. - Част. 1.

4.Франко І. Задачі і метод історії літератури // Франко І. Зібр. тв. : У 50 т. - Київ : Наук. думка, 1986. - Т. 41.

5.Франко І. З останніх десятиліть ХІХ віку // Там само. - Т. 41.

6.Франко І. Лист до В. Ягича від 29. ІХ. 1905 року // Там само. - Т. 50.

7.Сиксу Э. Хохот медузы // Гендерные исследования. - № 3. - М., 1999. - С. 71-89.

8.Книш І. Франко і рівноправність жінки. - Вінніпег, 1956.

9.Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі // Павличко С. Теорія літератури. - К. : Основи, 2002.

 

10.Єфремов С. Літературно-критичні статті. - Київ, 1993.

11.Грушевський М. "Царівна" // ЛНВ. - 1898. - Т. 1. - Кн. 3.

12.Showalter E. Towards a Feminist Poetics // The New Feminist Criticism. Essays on Women Literature and Theory -New York : Pantheon Books, 1985, pp. 125-143

Derrida J. Sending: On Representation. - 1982.УДК 811.111' 36-112

Задільська Г. М.,

Дрогобицький державний педагогічний університет

РІЗНОВИДИ КОМПЛЕМЕНТАЦІЇ ДІЄСЛІВ У РАННЬОНОВОАНГЛІЙСЬКИЙ ПЕРІОД

Стаття присвячена дослідженню підрядних речень і нефінітних конструкцій у функції дієслівного комплемен­та у ранньоновоанглійський період. Аналізується семантика дієслова у головному реченні та підрядні реченння і нефінітні конструкції у межах складнопідрядного речення.

Ключові слова: підрядне речення, нефінітна конструкція, дієслівний комплемент, складнопідрядне речення.

Статья посвящена исследованию придаточных предложений и нефинитных конструкций в функции глаголь­ного комплемента в ранненовоанглийский период. Анализируется семантика глагола в главном предложении и придаточные предложения и нефинитные конструкции в сложноподчиненном предложении.

Ключевые слова: придаточное предложение, нефинитная конструкция, глагольный комплемент, сложнопод­чиненное предложение.

The paper focuses on the finite clauses and non-finite constructions in Early Modern English examined in the function of the verbal complement. An attempt is made to analyse the semantic peculiarities of the matrix verb in the main clause and the finite clauses and non-finite constructions within a complex sentence.

Key words: finite clause, non-finite construction, verbal complement, complex sentence.

Ранньоновоанглійський синтаксис з тенденцією до аналітичності обмежив вибір у розташуванні конституен-тів речення. Вплив латинської граматики наштовхнув на логічність і точність у поєднанні індивідуальних частин речення. З цієї причини домінуючою стала ідея про те, що кожне речення повинно мати суб'єкт і предикат. Водно­час відображення розмовної мови у літературі спричинило збільшення кількості речень, які були неповними або побудованими недосконало [4, с. 221]. Зокрема для творів Шекспіра типовими є такі речення:

(1)p.-н.-англ. We must away all night (S, Henry IV, IV, ii, 56-57).

Перевага SVO-порядку слів вплинула на розвиток певних моделей речення. Так, безособові дієслова зникли, а речення з ними вводилися за допомогою суб'єкта "U" [4, с. 221]. Крім того, спостерігається вживання прямого об'єкта з так-званими неперехідними дієсловами:

(2)p.-н.-англ. <...> he stays me at home unkept (S, As You Like It, 23).

Варто додати, що у ранньоновоанглійський період все ще немає чіткого розмежування між сурядністю і під­рядністю. При асиндетичному поєднанні двох клаузальних одиниць прослідковується причиновий зв'язок:

(3)p.-н.-англ. The Hebrew will turn Christian; he grows kind (S, The Merchant of Venice, I, iii, 177). Вищезазначене підштовхує нас на простеження дієслівної комплементації у ранньоновоанглійський період

і виділення їхньої розбіжності і подібності з сучасною англійською мовою. У вітчизняній англістиці історія ви­вчення фінітних та нефінітних одиниць як комплементів дієслів також має свої традиції та досягнення [2; 3]. Синтез ідей традиційної граматики, зокрема її концепція парадигми складного речення, і процедурний апарат генеративної теорії, зумовив суттєві досягнення у царині складного речення.

Разом з тим чимало проблем у дослідженні синтаксису англійського речення в історичній перспективі залиша­ються не вивченими на сьогоднішній день.

Актуальність статті визначається потребою комплексного дослідження структурних особливостей підрядних речень і нефінітних конструкцій у функції дієслівного комплемента залежно від семантики дієслів у мові ранньо-новоанглійського періоду

Мета статті - виділити структурні типи речень з дієслівними комплементами у ранньоновоанглійській мові та визначити фінітні та нефінітні одиниці, які доповнюють семантику дієслів у кожному структурному типі.

Моделі комплементації дієслів імперативної семантики, зокрема дієслова let, показують паралельне вживання інфінітива без частки to (що не є характерним для сучасної англійської мови) - речення (4) та непрямого об'єкта з інфінітивом - речення (5):

(4)p.-н.-англ. Let go his arm (S, King Lear, IV, vi, 262).

(5)p.-н.-англ. Let us sit and mock the <...>Fortune (S, As You Like It,I,ii, 28).

Специфічну побудову речення (4) - V1 V2 O і речення (5) - V1 O V2 можна пояснити за допомогою поняття "іконізації" (iconicity). Принагідно зауважимо, що термін іконізації мови був запропонований Гайманом [8], а згодом підтриманий Ґівоном [6].

Доведено, що лінгвістична відстань між конституентами речення вказує на концептуальну відстань між ними [8]. Так, у вищенаведеному реченні (4) простежується монолітна семантика виразу letgо, власне цей вираз можна замінити одним словом release. Зазначимо, що результатом процесу семантичного злиття у сучасній англійській мові з'явилися такі вирази як let be (to leave alone), let down (to disappoint) тощо.

У мові ранньоновоанглійського періоду (речення 6) на відміну від сучасної англійської мови (речення 7) піс­ля дієслів імперативної семантики і сенсорної перцепції не вживається заперечна частка not, що, своєю чергою, можна пояснити результатом недостатньо розвинутої системи допоміжних дієслів:

(6)p.-н.-англ. O let me not be mad, not mad sweet heaven (S, King Lear, I, v, 43).

(7)* I let him not go.

Результати дослідження демонструють відмінні від сучасної англійської мови особливості синтаксичних оди­ниць, що комплементують дієслова ранньоновоанглійського періоду.. .

Роглянемо типи фінітної та нефінітної комплементації ранньоновоанглійських дієслів V.

Укажемо на те, що термін комплемент CP [9, c. 364] застосовується до частини або цілої фразової чи клаузаль-

© Задільська Г. М., 2012ної одиниці (традиційно до слова, словосполучення та підрядного речення відповідно), які доповнюють (компле-ментують) значення головного слова head синтаксичної групи [5, с. 65].

Ключова ідея структури речення полягає в тому, що речення будь-якої мови може бути поділене на складові частини так, що кожне слово у реченні є складовою частиною певної фрази, яка зрештою слугує складовою ре­чення. Речення і його складники ендоцентричні: вони розташовані навколо ядра, головного слова head [7, с. 138].

У сучасній теоретичній лінгвістиці співіснують синтаксичні теорії, аналіз яких дозволяє зрозуміти тенденції у тлумаченні складнопідрядного речення. Згідно з генеративною теорією, складнопідрядне речення з підрядним додатковим інтерпретується як таке, у якому підрядне додаткове речення виступає комплементом предиката го­ловного речення, семантика якого визначає обов'язкову кількість аргументів у складнопідрядному реченні. Роз-різнють п'ять основних функціонально маркованих елементів речення: суб'єкт, дієслово, об'єкт, комплемент та ад'юнкт [5, с. 49].

Облігаторні конституенти речення суб'єкт, об'єкт і комплемент формують аргументне оточення предиката, на відміну від адвербіалій місця, часу, тощо (у термінах генеративної граматики - ад'юнктів), які слугують як периферійні конституенти: S-V-O-СР (де позначка "-" вказує на виокремлені аргументи дієслова). Аргументне оточення дієслів визначається залежно від їхньої семантики.

Предикати, актуалізовані дієсловами розумової діяльності (believe, ken, think, remember) й сенсорної перцепції (behold, observe, see), емотивної семантики (blush, delight, fear, shame), інтенції (desire, prefer, want, woo), при­ймають до складу свого синтаксичного оточення два аргументи. Суб'єкт головного речення S - перший аргумент i комплемент СР - другий аргумент. Розглянемо типи комплементів у межах речень S-V-СР-структури. Так, комплементи вищезазначених дієслів виражаються переважно фінітними підрядними додатковими реченнями (речення 8) й інфінітивами з їхніми аргументами (речення 9):

(8)p.-н.-англ. We hear (that) our bloody cousins are bestowed in England and in Ireland (S, Macbeth, III, i, 29).

(9)p.-н.-англ.Thou sham 'st to acknowledgeme in misery (S, 0)111. Err., V, i, 324).

У ранньоновоанглійський період спостерігається також комплементація вищезазначених дієслів неповними інфінітивними конструкціями, у яких експліцитні іменні компоненти актуалізовані прикметниками (речення 10) та іменниками (речення 11):

(10)p.-н.-англ. Till I behold him dead (S, Rom. & Jul., III, v, 94).

(11)p.-н.-англ. Had I before known this young man his son (S, As You Like It,I,ii, 28).

У традиційній граматиці розрізняють первинні і вторинні структури предикації. У структурах первинної пред­икації предикат складається з особової форми дієслова. Нефінітні конструкції, зокрема з інфінітивом та дієприк­метником, у межах ускладнених речень прийнято трактувати як структури вторинної предикації. Структури вто­ринної предикації містять у своєму складі дієслово в неособовій формі, або не мають жодного дієслова взагалі. Іншими словами, структури вторинної предикації формуються за допомогою неособової форми дієслова, яка може бути виражена і експліцитно, і імпліцитно.

Варто зазначити, що термін "імпліцитний" у значенні "невиражений" є запропонованим О. С. Ахмановою [1, с. 174]. На поверхневому рівні такий суб'єкт представлений нульовою граматичною одиницею або, іншими сло­вами, фонетично немаркованою лексичною категорією (empty category).

На разі має сенс вказати, що на глибинному рівні всі складові елементи речення є облігаторно наявними неза­лежно від того, чи мають вони імпліцитну, або ж експліцитну форму репрезентації на поверхневому рівні. У непо­вних інфінітивних конструкціях інфінітив (Vinf) to be "бути" структурно відсутній, проте семантично присутній на поверхневому рівні, що підтверджується операцією вставлення в незаповнені інфінітивні позиції у реченнях (10) й (11) екстра-аргументів, які не порушують загального змісту речень, а надають їм природної семантики:

(10і) Till I behold him (to be) dead.

Had I before known this young man (to be) his son.

Дієприкметники теперішнього часу з їхніми аргументами зазвичай доповнюють семантику дієслів емотивної семантики (речення 12), а дієприкметникові конструкції з дієприкметниками минулого часу - дієслова сенсорної перцепції (речення 13):

(12)p.-н.-англ. Dost thou love hawking? (S, Taming, Shrew, Induc.,ii, 43).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство