Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 12

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Ще Соломія Павличко зазначала, що образ жінки-Берегині не слід обмежувати межами образів домогосподарки і продо­вжувачки роду, адже він набуває популярності і в публічній сфері. Оксана Кісь доводить, що відбувається це саме завдяки діяльності громадських жіночих організацій - через дві осно­вні причини: "перша з них - "національне" коріння, що постій­но підкреслювалось посиланнями на історичний досвід україн­ського жіноцтва; другим чинником привабливості образу Бе­регині є перебільшення у ньому прав та повноважень жінки у сім'ї та суспільстві, тобто так званий "матріархатний міф", що став важливою складовою національного дискурсу" [5].

Впродовж перших кількох років незалежності серед лідерок та активісток таких всеукраїнських жіночих організацій, як "Жі­ноча громада", "Жіноче товариство ім. Олени Теліги", "Союз українок" панувала тверда переконаність у засадничій тендерній рівності (чи навіть жіночому домінуванні) у подружніх стосун­ках українців в їх історичному минулому, де жінка - мати і гос­подиня - відігравала соціально та економічно значущу роль.

Згодом ця модель фемінності стала використовуватися у політичній сфері для змалювання жінки-політика, жінки­керівника тощо, де спотерігаємо вияв стеретипу Ділової Жін­ки. Так, журнал "Корреспондент" у своєму щорічному рей­тингу "Топ-100" назвав Юлію Тимошенко найвпливовішою жінкою України. "Перемігши у половині областей Укра­їни, Тимошенко по праву вважається лідером національного масштабу", — вважають експерти (http://uaprom.net/p62561-delovye-zhenschiny-ukrainy-yuliya-timoshenko.html).

Такі матеріали є позитивним зрушенням на шляху до досяг­нення гендерної рівності в сучасному українському суспільстві. Але прикрим є той факт, що при змалюванні жінки-політика, жінки-керівника українські журналісти продовжують насліду­вати усталений стереотип "жінка - слабка стать", порушуючи тим самим гедерну рівність. Мар'яна Рубчак з цього приводу зазначає: "Більшість українок ще не усвідомила, що їхня іден­тичність реконструюється в рамках чоловічих моделей влади задля того, аби посилити привілейовану чоловічу систему вар­тостей. Їхнє широке прийняття підлеглих ролей... засвідчує ді­євість подібної соціалізації" [16, 158]. Візьмімо до уваги, на­приклад, статтю під назвою "Жіноче обличчя успіху має чіткі чоловічі риси" (Дзеркало тижня. - 2006. - 30 вер.- 6 жовт.).

Сьогодні досить часто при змалюванні жінки-політика ні­велюються її досягнення у політичній сфері, натомість зверта­ється увага на її жіночі особистісні риси. Спроби "зрівняти" жі­нок в їх правах з чоловіками часто носять гротескний характер, оскільки на зміну жіночності приходить мужеподібність. Дока­зом цього може бути цілий спектр образів, що приписувалися на сторінках періодики досить популярному в останні роки в Укра­їні політику-жінці Юлії Тимошенко. Войовничу жіночність Ю.Т. (Юлії Тимошенко. - Ю.М.) називали по-різному: Залізна Леді, Амазонка, Принцеса-Воїн, Революційна Принцеса, Заліз­ний Ангел, Самурай у Спідниці, Українська Маріанна - і це ще далеко не повний перелік [6]. Журналісти оцінюють при цьому якусь одну із якостей особистості, причому, як правило, акцент роблять не на її досягненнях та ролі в суспільному житті держа­ви, а на якихось елементах зовнішності або поведінки: "Жінка з косою" (Лвівська газета. - 2006. - 6 лютого), "Чого ж насправді хоче жінка з косою" (Українська правда. - 2008. - 4 березня) таін. Інколи журналісти йдуть ще далі - намагаються привернути увагу читача до і без того популярного іміджу жінки-політика, акцентуючи увагу навіть на її сексуальності: "Тимошенко — серед найсексуальніших жінок-політиків світу" (Волинь. - 2009. - 7 квітня). У статті "Юлія Тимошенко — жінка на мільйон доларів?' (Рівне вечірнє. - 2005. - 18 серпня.) читаємо: "Юлія Тимошен­ко — напевно, "найбідніша" людина в світі серед тих, хто у по­всякденному житті носить одяг "Луї Віттон". Ця фірма зараз є суперпопулярною серед еліти Заходу. А у декларації Тимошен­ко — нещасні 65 тисяч гривень річного доходу, хоча виглядає вона як успішна спадкоємиця мільйонного бізнесу". Або ще такий при­клад: 22 листопада 2007 р. у мас-медіа з'являється стаття під за­головком "Тарас Чорновіл: "Чи красива Юлія Тимошенко як жін­ка. ", сьогодні жінки часто зіштовхуються з тим, що їхні діло­ві успіхи розглядаються чоловіками як особиста образа. Однак дійсна жіноча еліта з'явиться лише тоді, коли самі чоловіки зро­зуміють, що прихід жінок у політику і бізнес - неодмінна умо­ва того, щоб ці сфери суспільної діяльності придбали нарешті більш цивілізований характер.

Традиційною стереотипною гендерною парою є образи Ада­ма та Єви. Вони часто трапляються на сторінках преси і, за­звичай, вводяться в текст тоді, коли потрібно вказати сучасній жінці на її гріховне походження, з огляду на вчинок "праматері людства". Згідно із іудео-християнською традицією, Адам і Єва були вигнані з райського саду через вкушання плоду з дерева, забороненого Богом, тобто в результаті порушення заборо­ни. Традиція пов'язує цей непослух зі змієм, який змусив Єву з'їсти плід, вона потім переконала Адама зробити те ж саме. Коли Бог запитав Адама, чому він з'їв плід, він відповів, що саме жінка дала йому його з дерева. У результаті вся вина так званого "первородного гріха" була приписана Єві. Адам в цій історії виступає просто нещасною жертвою злого й підступно­го умислу жінки. За скоєний гріх Єва була засуджена до "мук" і "стогонів" при народженні дитини, до менструації і вічної по­кірності чоловіку. Своєю чергою, Адам за те, що він дав себе спокусити, був засуджений до важкої праці. У цій історії най­гірше те, що відповідальність і покарання за "первородний гріх"стали для жінки успадкованими поняттями. Концепція жіно­чої вторинності, меншовартості послідовно утверджувалася від першопочатків цивілізації. Однак, експлуатуючи та упослі­джуючи слабку стать, сильна не гребувала перекладати на неї відповідальність за недосконалість світу, насамперед за власні страждання: мовляв, сама спокусила мене, щирого та просто­душного, у гріх втягла. Жінку нагороджують гострими епіте­тами "винахідлива Єва", а чоловіка співчутливо називають "на­ївним Адамом", зображуючи його пасивним і лінивим спожи­вачем: "Адамам подобається, коли жінки їх добиваються, дого­джають їм, сваряться за них. Під впливом сексуальної революції відбуваються зміни у розумінні нормативної, "правильної" муж­ності і жіночності" (Дзеркало тижня. - 2003. - 15-21 листоп.); "Він в стосунках займає вичікувальну позицію - мовляв, нехай вона сама мене вибере, нехай перша виявить ініціативу" (Дзер­кало тижня. - 2002. - 25-31 трав.).

Ще з біблійних часів у писемності утверджується стерео­типне сприйняття образу жінки як невід'ємної частини чоло­віка. Створена з ребра Адама, і сьогодні вона несе на собі тавро "другорядних ролей" та дискримінаційної меншовартості: "Чо­ловік - господар, пан, власник жінки, яка, до речі, не повинна за­бувати, що з його ребра виникла. А ребро - єдина кістка, в якій немає мозку" (Дзеркало тижня. - 2001. - 28 квіт.-4 трав.).

Друковані ЗМІ формують неоднозначний образ жінки-Єви. З одного боку, спостерігаємо метафорично-піднесені визначен­ня: "Жінка - витвір сьомого дня творення, вінець, підсумковий результат усіх трудів Бога зі створення нашого світу" (День. -2003. - 7 берез.). З іншого - частими є негативні інтенції з сек­суальним підтекстом, типу: "Самка з постійним статевим по­тягом - перша жінка (Єва)" (Дзеркало тижня. - 2001-2002.

-    29 груд.-11 січ.); "чоловік спочатку сприймає жінку як Єву (передусім статеву партнершу)" ("Дзеркало тижня", 2004. -20-26 листоп.) Природним чином це робить не тільки Єву, але і всіх жінок відповідальними за всі людські страждання.

З усталеним стереотипом "жінка - слабка стать" пов'язаний ще один образ, що не вписується в межі образу жінки-Берегині,

це образ жінки-жертви. Його вияв знаходимо у статтях "Ро­сійські дружини ховають себе заживо в Єгипті" (Рівне Експрес. - 2009. - 16 липня), "Ідеал жінки: і гейша, і рікша?" (День. -2004. - 12 березня). "Жертва" - типовий образ соціальної ре­клами; нещасна на вигляд, сумна і знедолена бабуся чи малень­ка дівчинка, яка потерпає від соціальних проблем (злидні, не­виліковні хвороби, екологічне забруднення, сирітство тощо). Жертва безпомічна і безсила, духовно виснажена, вона залеж­на від зовнішніх обставин і очікує допомоги від Бога, "потребує довіри, розуміння і підтримки."

Висновки. Нині гендерні стереотипи найбільш яскраво ви­являються й активно функціонують не у сфері побуту, а в полі­тичному і мас-медійному просторі сучасних суспільств, демон­струючи свою стійкість. Більшість гендерно-орієнтованих до­слідників сучасних соціумів стверджують, що, незважаючи на кардинальні соціально-політичні зміни й завоювання світово­го жіночого руху за останні півтора сторіччя, жінки й чоловіки дотепер сприймаються як носії протилежних якостей.

Підсумовуючи, зазначимо, що журналістські та рекламні матеріали, опубліковані на сторінках україномовної преси, орі­єнтують сучасну жінку на наслідування поведінки та якостей жінки-Берегині (продовжувачка роду, хранителька домашньо­го вогнища, домогосподарка, опікунка дітей, чоловіка), жінки-Барбі (жорсткі еталони зовнішньої краси), жінки-феміністки (цілеспрямованої незалежної особистості, непідвладної чоло­віку, зі своїми унікальними якостями та вміннями), ділової жінки (також цілеспрямованої особистості, яка відзначається красою, розумом, владністю характеру, м'якими рисами жінки та твердим характером чоловіка).

На жаль, до сьогодні продовжуємо спостерігати на сторін­ках друкованих ЗМІ нещадне нівелювання образу ділової жін­ки, намагання використати його для зміцнення позицій чоло­віків. Оскільки мас-медіа - той ресурс, який миттєво реагує на найменші зміни в суспільстві, проаналізувавши журналістські матеріали, можемо констатувати, що наше суспільство ще не може відкинути усталені стереотипи "жінка - слабка стать" та "жінка-жертва". Наївно очікувати, що загальнополітична пре­са відмовиться від консервативно-патріархальних поглядів нарозподіл ролей між чоловіком і жінкою. Не менш важливо, щоб відбулися зміни у ставленні жінок до самих себе. Активніша участь жінок як у духовній, технічній, так і в керівній сферах ко­мунікацій і засобів масової інформації дасть можливість у май­бутньому розширити уявлення про відчуття, життя й потре­би самих жінок як рівних партнерів чоловіків-професіоналів у різних сферах діяльності. Обстоюючи ідею гідності та рівно­сті, дискурс гендерного критицизму залучає і трансцендент­ну аргументацію. Метафізичні варіанти інтерпретації гендер-них проблем намагаються осягнути "жіночий аспект Боже­ственного". Церква наразі не є союзницею жінки у її прагненні до самореалізації, до визнання і досягнення успіху за межами сім'ї та дому. Доводиться визнати, що попри всі суспільні змі­ни, церква (традиційні конфесії) залишається консервативною патріархальною інституцією. Тут доречно було б згадати про християнський фемінізм - жіночий рух, який, власне, об'єднує жінок-християнок, що прагнуть здійснити ревізію віровчення та реформувати церкву так, щоб збільшити в них саме жіночу присутність - як фізичну, так і духовно-символічну. Фемінізм відіграв певну роль у появі нових форм релігії. Нео-язичницькі релігії підкреслюють особливу роль богинь. У середовищі тра­диційних релігій фемінізм спричинив дискурс стосовно діви Марії: стверджується, що її статус матері-діви, який традицій­но є основним зразком для формування жіночої ролі матері, змушує жінок прагнути до недосяжного ідеалу і, таким чином, робить негативний вплив на формування особистості та сек­суальності жінки. Загалом лібералізація позиції церкви була б лише на користь і церкві, і жінкам, і суспільству загалом.

ЗМІ мають безпосередню, незавуальовану владу над мис­ленням людства. Зараз, коли інформація визнана одним з най­цінніших чинників нашого життя, ті, хто володіють засобами розповсюдження її, є найвпливовішими людьми. І саме вони вирішують, що саме і у якій формі піднести до нашої уваги, а що може залишитися поза нею. В такому аспекті вислів "сво­бода слова" стає не просто неправильним. ЗМІ здобули владу над людьми без перепон і сумнівів. Вони створили міцну сис­тему стереотипів і образів у мисленні людей, що вже просто недає можливості міркувати по-іншому. Отже, в сучасній Украї­ні продовжують домінувати ті моделі фемінності, що репроду­кують тендерні стереотипи та орієнтують жінку на самореалі-зацію через зв'язок із чоловіком, у межах традиційних ролей матері, домогосподарки, дружини/коханки. Вони не віддзерка­люють тих соціально-економічних змін, що відбулись у стано­вищі жінки упродовж ХХ століття, і, по суті, є нерелевантни-ми в сучасному українському суспільстві. Водночас альтерна­тивні до них модерніші моделі є недостатньо сформованими і артикульованими у публічному дискурсі, що зумовлює склад­ність ідентифікації з ними і, відповідно, незначну популярність серед жінок.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Грошев И. Гендерные образы рекламы / И. Грошев // Вопросы психологии. - 2000. - № 6. - С. 41-46.

2. Жеребкина И. М. Фуко: Политические технологии тела. Исто­рия женского как история сексуальности / И. Жеребкина // Преобра­жение. Русский феминистский журнал. - М., 1996. - № 4. - С. 20-27.

3. Журженко Т. Маргінальна економічна діяльність і місце в ній жінок / Т. Журженко // Гендерний аналіз українського суспіль­ства / ПРООН, Представництво в Україні. - К.: Златограф, 1999. -С. 148.

4. Кісь.О. Кого оберігає Берегиня, або Матріархат як чоловічий винахід / О. Кісь // Дзеркало тижня. - 2005. - №15.

5. Кісь О. Моделі конструювання тендерної ідентичності жінки в сучасній Україні / О. Кісь // Ї. - 2003. - № 27. - http://www.ji.lviv. ua/n27texts/kis.htm.

6. Комих Н. Гендерні особливості мотивації підприємницької ді­яльності / Н. Комих // Гендер і культура: Зб. ст. / Впоряд. Агеєва В., Оксамитна С. - К.: Факт, 2001. - С. 65.

7. Марушевська О., Шарова К. Образ жінки в українській пресі (на матеріалах газети "Факти і коментарі" // Філософсько-антропологічні студії, 2001. Спецвипуск. - К.: Стилос, 2001. - С. 220-225.

8. Помазан О. Гендерні проблеми і мас-медіа / О. Помазан // Гендерний аналіз українського суспільства / ПРООН, Представни­цтво в Україні. - К.: Златограф, 1999. - С. 91-109.

9. Суковата В. Гендерний аналіз реклами / В. Суковата // Соціо­логія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 2. - С.176-182.

10.       Таран Л. Гендерні проблеми і засоби масової інформації /Л. Таран // Гендер і культура: Зб. ст. / Упоряд. Агеєва В., Оксамит­на С. - К.: Факт, 2001. - С. 154.

11.Топоров В. Н. К реконструкции балто-словянского образа Земли-Матери / В. Н. Топоров // Балто-словянские исследования. Сб. науч. трудов. XIV. - М., 2000. - С. 259.

12.Шпанер Л. Образ жінки у телерекламі: погляд психолога / Л. Шпанер // Український жіночий рух: здобутки і проблеми. -Вип. 1. - Дрогобич: Коло, 2002. - С. 152-161.

13.Ямпольский Р. М. Тенденции развития типологической структуры женской прессы / Р. М. Ямпольский // Вестник МГУ. Серия 10 "Журналистика". - 1995. - № 6. - С. 3-11.

14.Busby L. J., & Leichty, G. (1993). Feminism and advertising in traditional and nontraditional women's magazines 1950-1980 s.

15.Lindsey L. Gender roles: a sociological perspective. - NewJersey: Prentice-Hall, 1997. - P. 312.

16.Olczyk, Eliza and Anna Twardowska. Women in the media // Nowakowska, Urszula, ed. Polish women in the 90's. The report by the Women's Rights Center. - Warsawа, 2000. - P. 253.

Rubchak, Marian. Evolution of a Feminist Consciousness in Ukraine and Russia. The European Journal of Women's Studies. - Vol. 8 (2). - 2001. - P. 149-160.Володимир Чернієнко

ІДЕНТИЧНІСТЬ: ВІД РЕІФІКАЦІЇ ДО РЕФЛЕКСІЇ

У статтірозглядаються проблеми глобалізації як акульту-рації та капіталізації світових економік, а також проблема самовизначення соціальних суб'єктів, що пов'язана із цими процесами. Ааналізуються основні аспекти ідентичності та їх зв'язок із глобалізаційними процесами в сучасній культурі.

Ключові слова: ідентичність, глобалізація, реіфікація, рефлексія.

 

Cherniyenko V. Identity: from reification to reflection.

The problems of globalization as acculturation and capitalization of world economics and problem of self-identification of social subjects are examined. The Author pays attention to the main aspect of identity and connections to the global processes in contemporary culture.

Key words: identity, globalization, reification, reflection.

Черниенко В. Идентичность: от реификации к реф­лексии.

В статье рассматриваются проблемы глобализации как аккультурации капитализации мировых экономик, а так­же проблема самоопределения социальных субъектов, кото­рая связана с этими процессами. Анализируются основные аспекты идентичности и их связь с глобализационными процессами в современной культуре.

Ключевые слова: идентичность, глобализация, реифи-кация, рефлексия.

Глобалізація як акультурація і капіталізація світових наці­ональних економік по-новому проблематизує процеси само­визначення соціальних суб'єктів. Підприємці використовують працю найманих працівників, які постійно втрачають і знахо­дять роботу (ідентичність), циркулюючи поміж різноманітни­ми випадковими джерелами зайнятості. Дискурс ідентичності стає актуальним саме у час фактичної глобалізації, коли жод-

© Володимир Чернієнко, 2010на з ідентичностей не може вже бути панівною. Тут діє закон - найбільш загальні абстракції виникають тільки в умовах най­більш багатого розвитку, де одне й теж є загальним для бага­тьох або для всіх. Тепер ідентичність перестає бути такою, що мислиться тільки в особливій формі. Крім того, із глобальною мобільністю для багатьох ідентичність стає випадковою й тому байдужою. Але потреба у приналежності до тієї або іншої со­ціальної групи відмерти не може. В умовах гострої кризи іден­тичності люди шукають "свою" групу. Тут попередня, феодаль­на "даність" ідентичності перевтілюється у модернову "задачу".

Показовим прикладом проблеми ідентичності як руху усві­домлення процесів її формування є самоідентифікація інтелі­генції як "задача" усвідомленого й відповідального вибору со­ціального контексту. Сьогодні вже не є достатнім ототожнюва­ти інтелігентів тільки лише із спільнотою, яка займається ро­зумовою працею. Дискусія про визначення й роль інтелігенції у сучасному світі почалась, можливо, із Й. Фіхте, який вважав, що вчений-інтелігент повинен відстежити й спрямовувати дій­сний прогрес людського роду: "діяти! діяти! - ось для чого ми існуємо". Італійський філософ ХХ століття Н. Боббіо уточнює завдання інтелігентів - сіяти сумніви, а не полювати за істина­ми. Інтелігент, за Боббіо, означає спостерігач й резонер. Крім того, щоб інтелігенту дотримати себе як спостерігача й резоне­ра, він повинен бути досить-таки виявленим песимістом, песи­містом у намірах й особливо у думках. Боббіо вважав, що опти­місти - це ті, що вважають історію драмою із щасливим кінцем. Девіз оптимістів: "Усе буде добре". Песимісти знають, що істо­рія - драма, але невідомо, щасливий у неї кінець, або ні. Девіз песимістів-інтелігентів: "Роби кожен день те, що ти повинен, навіть якщо все йде гірше та гірше".

Сучасний італійський просвітник У. Еко продовжує розви­вати ідеї Боббіо. Еко впевнений, що інтелігентська функція ви­являється у відношенні до існуючого знання і до існуючого зви­чаю, особливо - у критичному відношенні до власного висло­ву. Цю креативну, революційну та певною мірою провокацій­ну функцію інтелігенції в умовах глобальних соціокультурних трансформацій Еко сформулював так: "Інтелігенція не пови­нна справлятися з кризами, інтелігенція повинна влаштовувати кризи!" [1, с. 124]. За Еко, інтелігент повинен критикувати "сво­їх"; "свої" - це ті, кого інтелігент має намір ідейно підтримувати.

Як уявляється, резонерство інтелігентів знаходить сьогод­ні систематичне вираження у "критичній теорії суспільства", якщо під останньою розуміти різні форми філософськи наван­таженого соціального критицизму. Класичний марксизм, до речі, являє собою ранню форму критичної теорії [2]. Критич­на теорія формує у своїх реципієнтів відкриту ідентичність, а саме, орієнтує їх на рефлексивне привласнення відчужених, реіфікованих соціальних форм.

Стимуляція до самокритики як до перманентного самовиз­начення особистості стає сьогодні загальним місцем. Ідентич­ність, яка уявляється як "даність", тобто як природне/приро­джене, непереборне людиною помешкання-притулок соціаль­ного, є рецидивом епох, які передували модерну. Інтенсивний розпад спільнот у сучасну епоху приводить до усвідомлення необхідності політико-правової актуалізації саме самоіденти-фікації як процесу самовизначення, гармонійного тенденціям поглиблення глобалізації, якщо під останньою розуміти сти­хійне формування історично нової спільноти - людства. Змі­на тенденції ідентичності з "даності" у "задачу" гостро пробле-матизує усвідомлене становлення світової культури. Мова йде про виживання людства. Але конфлікти, які зв'язані із самоі-дентифікацією, як справедливо вважав З. Бауман [3], ніколи не суперечать тенденціям до глобалізації та не стоять у них на шляху: вони є законним породженням й природним супутни­ком глобалізації, і не тільки не перешкоджають їй, але й змазу­ють її колеса.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології