Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

З. Мах запитує: чи можливо збудувати європейську іден­тичність, схожу до національної? [19; 254]. М. Мартін ствер­джує, що європейська ідентичність не заперечує автоматично національної, натомість включає індивіда у процес культурної та політичної самосвідомості [20; 214]. Бути європейським - це співіснувати й розмежовувати спільну європейську та окрему національну ідентичності. Він також заявляє, що ніхто не на­роджується європейцем у тому ж сенсі, що й французом, іта­лійцем, румуном, а європейцями стають [20; 222]). "Європей­ська ідентичність - це вибір", - говорить М. Мартін. Ця дум­ка перегукується із ідеєю книги О. Пахльовської "AVE Europa" стосовно України: чи ми скажемо Європі "вітаємо", чи "проща­вай"; власне, переважить тотожність чи самобутність - питан­ня нашого вибору.

Більшість дослідників вважають, що "європейськість" озна­чає перш за все культуру, цінності, систему речей, активну участь у справах громади (на кшталт агори), традицію космо­політизму (що простежується, скажімо, у полікультурній ком­петентності європейських гуманітаріїв різних історичних пері­одів. Звідси: європейська ідентичність має бути "культурною ідентичністю", тоді як ні політична, ні економічна, ні право­ва уніфікація не можуть цілком гарантувати справжньої євро­пейської ідентичності, і навіть питання мови не є визначаль­ним. Так, за словами М. Мартіна, "володіти lingva franca - ще не значить розуміти ідеї, позиції, моделі Європи" [20; 224]. І не дивно, адже особливий культурний код (алюзії і т. ін.) віддав­на сформований і закладений у культурі кожної з країн, які й формують єдину європейську ідентичність. Об'єднавчим чин­ником може слугувати навіть наявність спільних мотивів у ху­дожніх творах, так званих "мандрівних сюжетів", витоки яких сягають фольклорної традиції. М. Мартін звертає увагу на паралелізм у культурних явищах європейців. Прикладом цього може бути символізм, якого зазнала як французька, румунська, російська культурна традиція, так і українська (!) [20; 218]; у літературі ми можемо тут згадати українських символістів О. Кобилянську, Я. Савченка, О. Слісаренка та ін., які перейняли спадок послідовників Ш. Бодлера, трансльованих через австро-німецьку та польську літератури. "Якщо існує європейська са­мосвідомість, то участь у її створенні неминуче взяла літера­тура" [20; 220]. Отож, європейців передусім об'єднає не наяв­ність спільного ворога [19; 254], а соціально-культурний ви­мір (спільна історія, традиції), що є значно ширшим поняттям, ніж нація як така. Проте, на думку Е. Бусека, підґрунтям для "європейськості" нині слугує не так культура, як нові техноло­гії, валютна система, питання імміграції та безпеки [17; 203]. Заостанні кілька років Європу також об'єднали питання еколо­гії, зокрема виробництва екологічно чистої продукції, тема гло­бального потепління.

 

А що є важливим для об'єднання України у межах її іден­тичності? Що наразі формує цю ідентичність, які її прояви?

По-перше, відчуження від власної національної та етніч­ної суті, національної культури та історії [8; 78-79], зумовлене складною історією, спричиняється до браку власного культур­ного спадку, ставлячи під загрозу етнічну ідентифікацію. Дещо в опозиції до часто ідеалістичних стверджень О. Пахльовської (зокрема про "місіонерство" України, яка нині має вести "стар­шого брата" Росію до Європи) є погляди З. Антонюка: "... вчо­ра уярмлений народ, не дуже унікальний.. який ніби-то пере­дав світло цивілізації всій Європі, засмічуючи мозок співгро­мадян псевдоісторичними схемами.." [2; 17]. Він говорить про сформовану традицію "насаджування народові різноманітних фікцій з минулого. Расових, ідеологічних, етнографічних, ан­тропологічних, історичних чи ще якихось" [2; 17]. Переважно - з метою виховання патріотизму, перетворюючи одночасно людину у об'єкт маніпуляції й нав'язування віри у "вищість". Зрештою, Е. Сміт був тої думки, що наявність у нації міфу про етнічну обраність сприяє її стійкості. Українець змалку пізнає національно-марковану лексику, джерелом якої є фольклор чи твори українського літературного романтизму (червона кали­на, гопак, щедрівка, коровай, паляниця, Дніпро, барвінок, козак [6; 14] та ін.), що формує мовну картину світу носія цієї культу­ри. Звідси випливає, що інтенсифікація усіх сфер життя і брак часу для культурної ностальгії формує сприятливий клімат для профанації культурного спадку (віночки-вишиваночки-сало-вареники). Спроба ж виходу з цієї "селянської культу­ри" була зроблена у 20-х роках ХХ ст. українським письмен­ством (наприклад, спроба створити "міський роман", рух аван-ґардистів), але була придушена на довгі роки соцреалізмом. Не дивно, що аванґардна традиція новаторства не є широко впле­теною в українське буття. Український футуризм, починаючи від марксистських критиків, а також більш традиціоналістськиналаштованих, вважається за "національну нетактовність" [5; 15]; цей рух розглядали як щось "ідеологічно, естетично, націо­нально чуже" [5; 15]. Це ставить під загрозу адекватність оцін­ки національного спадку, різноплановості самовияву спіль­ноти, провокуючи однобокість, на якій легко спекулювати: як створюючи міфи, так їх і розвінчуючи. Зрештою, застереження щодо небезпеки, скажімо, "фольклоризації культури" існують (О. Пахльовська, Г. Грабович, М. Попович, Т. Гундорова та ін.).

По-друге, для України характерна ідентифікація з країнами Заходу та Сходу, що є важливою проблемою, оскільки "будь-яке порівняння східного та західного типів культур не дозво­ляє повністю віднести себе до одного з типів" [7; 110].

По-третє, Україна досі у процесі надолужування того, чим була обділена за радянських часів. Так, церква набуває усе більшого суспільного впливу, стаючи подекуди пліч-о-пліч із політичною владою (тоді як у Європі, зокрема у Німеччи­ні, актуальним є атеїзм, а у Великобританії відкривається та­бір для дітей-атеїстів (Camp Quest) [24]). Хай там як, а сповід­уючи атеїзм, Європа у соціальному плані навіть дуже послідов­но дотримується принципів християнської моралі; натомість в Україні - обернена пропорція: загальна релігійність суспіль­ства - на тлі недотримання принципів християнської моралі.

 

Який же стосунок України до європейської спадщини? О. Пах-льовська вважає, що Україна "європейська" вже тому, що "в гли­бинах своєї культури закодувала основний принцип будови євро­пейського простору: не людина для Держави, а держава - для лю­дини" [8; 18]. Можна згадати П. Орлика з його першою демокра­тичною конституцією у Європі. Втім, на противагу словам автор­ки, нині цей принцип не є основним в українській державі.

Ця ж науковець, що провадить свої дослідження у Італії, на­зиває Україну "країною табу" [8; 82]. Очевидно "європейську свободу" нам ще треба реанімувати, або навіть створити. Але перший крок було зроблено. "Помаранчева революція стала ре­анімацією всього етико-світоглядного масиву, який традицій­но називають "європейськими вартостями" [1; 8], - за словами Ю. Андруховича. А вже "вільна людина у вільній країні, - якстверджує О. Пахльовська, - це не американське гасло, а саме європейське" [1; 8]. Через те можемо вважати, що наше суспіль­ство готове робити крок на Захід, а не на Схід, бо має підґрунтя.

 

Відомо, що феномен приналежності до локальної і глобаль­ної, але не національної ідентичності вбачається у гібриди­зації, креолізації та космополітизмі. Якою мірою космополі­тичними є українці у порівнянні із європейцями? Якщо кос­мополітизмом можна назвати вивіски на кнайпах, то це яви­ще присутнє. Наприклад: "У Іспанії не натрапляла на україн­ські вивіски на кнайпах, а у наших же Винниках під Львовом (де, підозрюю, немає жодного іспанця) нещодавно натрапила на бар з екзотичною іспанською назвою "Фієста" [21]. Мовець трактує такий космополітизм як "ущербність". На думку З. Ан-тонюка, "ущербність" є проблемою внутрішньої нерозкутос-ті особистості, він зразу ж намагається з'ясувати, чому: "А ро­сіянин - таки розкутіший, хоча б усвідомленням причетністю до багато столітньої держави. .." [2; 117]. Тобто у цьому випад­ку міф національної ідентичності діє зміцнюючи. Звісно, один із вимірів конструювання ідентичності - це усвідомлення себе самодостатньою етнічною спільнотою. А приклад із вивісками може ілюструвати пошук способів сконструювати ту ідентич­ність, яка би вселяла більше впевненості, навіть якщо й вига­дану чи "екзотизовану". Адже дуже довго це суспільство чека­ло казки, а казка так досі і не настала. Таким чином національ­на ідентичність надалі міфологізується.

 

А як бути з національною ідентичністю українських емі­грантів? Адже сьогодні дві третіх від сучасного етнічно укра­їнського населення на Україні, а саме 20 млн. людей, що пере­бувають між двома мовними, етнічно-культурними світами за межами України, визначають себе українцями. Ці люди - укра­їнського походження - з різних причин опинились за кордо­ном. За словами І. Головахи, "тільки емігрант має унікальну змогу на якийсь час вивільнити свою свідомість з-під влади міфу, й побачити реальний світ, відчути справжнє життя" [4; 164]. З огляду на це, варта уваги четверта хвиля міграції (ро­бітнича). Вона демонструє відсутність націоцентризму: "не­має практично жодних національно-суспільних пріоритетів чи комплексів. Новоприбульці ігнорують суспільні національні установи, створені діаспорою. Не дбають вони про збереження українськості власних дітей і відкриваються для швидкої аси­міляції" [23]. Зрештою, вченим відомі численні випадки змі­ни людиною етнічної ідентичності, як це може відбуватися у зв'язку з міграцією. Тобто емігрант тут приєднується до міфу, за яким живе нове суспільство. Чому ця хвиля еміграції карди­нально відрізняється від попередніх - націоцентричних? Оче­видно тому, що здобувши незалежну Україну, не було здобуто "мрію про Батьківщину". І тому цю мрію було перенесено на ін­ший субстрат, давши нове дихання міфотворенню ідентичнос­ті. Схожу схему ми спостерігали із вивісками на кнайпах.

У цілому, національна ідентичність може змінюватися залеж­но від обставин і бажання носія. Через те є підстави трактувати її, вслід за І. Головахою, як таку, що підтримується міфами, створе­ними через національне виховання, у просторі яких функціонує певне суспільство; виходячи за межі його, "чари слабшають".

С. Пиркало, письменниця і нині журналіст BBC, у романі "Не думай про червоне" (2004), створює текст-Вергілія, який ніби веде читача "колами адаптації" українця до західного сус­пільства. Головна героїня Пола - емігрантка, носій "радянсько­го минулого", якій випадає з'ясувати "О земле рідна, що без тебе я." [9; 9] на теренах Англії. Тобто героїня ще має на собі знак поетизованої-ідеалізованої ідентичності. "Відсутність старих ра­дянських гастрономів у Лондоні я почала сприймати як надзви­чайну підлість, вчинену кимсь спеціально" [9; 15], - приблизно так реагує на дійсність довкола себе Пола, далека від обожнен­ня "Заходу" й однаково скептична в усьому, також в описах сво­го київського життя. Впродовж сюжетного розгортання тексту, можна спостерігати процес витіснення старих реалій зі свідо­мості, заміни понять на актуальні, європейські. Якби Пола ви­росла у Англії, то, мабуть, ім'я "Ганс" не асоціювалося б у неї з "німецько-фашистськими загарбниками, негативними образа­ми, яких було щедро сповнено радянські фільми про війну." [9; 178]. Мабуть, коли б вона засинала о дев'ятій вечора, то не ви­правдовувала б себе тим, що програма "На добраніч, діти" вже пройшла. У романі "розміфологізованою" уявою конструюєть­ся також образ українця. Українців характеризує таке:

-   "бухають в готелях" по всьому світі - де б не були;

-   усвідомлення відсутності кефіру, огірків та сала у своєму раціоні - вбивче!

Перша "битва" Поли у Англії була пов'язана з відстоюванням свого права на сало в холодильнику, заявляючи старому, в яко­го знімала квартиру: "Це найцінніша річ у цьому домі!" [9; 104];

-   українці - це за кодоном завше ті, хто на заробітках, і тому з ними не хочеться спілкуватися, бо на вас чекає багато проблем.

Це, власне, і є така "українськість" - без складника культу­ри, тобто "без прикрас". Як бачимо, про спільний культурний простір чи європейські цінності не йдеться; "українство" - ніби "варварство". І "ущербність" добре відчутна.

 

Наступне питання: куди прямувати?

В. Арутюнов (і не лише) вважає, що "головною стратегією культурного відродження України є її вихід у контекст євро­пейської системи цінностей із таким похідними від неї елемен­тами, як демократія, ринкова економіка, вільний інтелект тощо" [3; 124]. Він також стверджує, що бути українцем - це бути при­лученим до європейської цивілізації у формах певної мови куль­тури, але така культура мусить бути відкритою до світових до­сягнень людства. Власне, йдеться про "розгерметизацію" "укра­їнства". М. Мартін приходить до висновку, що немає потреби за­бувати про приналежність до певної нації, проте варто припи­нити мислити про неї в абсолютному сенсі. І заявляє, що можна мати подвійну ідентичність (наприклад, бути водночас як єв­ропейцем, так і українцем). Тому не варто уникати власного ет­нічного спадку. Слід натомість "розгерметизувати" ідентичність

-    для розширення ідентичності національної за рахунок прогре­сивного "духу часу". На необхідності "реєвропеїзації" суспіль­ства наполягає О. Пахльовська. Частково вирішення проблеми

у "повернення нормальної моральної системи у політикум", що прискорить "створення умов для сповідування такої ж нор­мальної етичної системи всім суспільством" [2; 43]."Україну будують українці. Але Україну також будує світ -своїм розумінням нашої країни, своїм знанням про неї..." [8; 10]. То якою є Україна, українець в очах світу, "іншого"? На думку Зиновія Антонюка, Україну завжди ототожнювали у навколиш­ньому світі переважно із деградованим нині селом [2; 42], і дав­но вже час це змінювати. Нині деякі зміни відбуваються. Але ж чи на краще? На теренах Європи, зокрема у Франції, за слова­ми А. Глюксмана, Україну ототожнюють виключно із корупці­єю. Проблема у тому, що Європа знає мало про Україну. "Украї­ну всі плутають чи з Латвією, чи з Польщею, чи з Росією ("Пола, тут тобі не Росія..." [9; 168])... (тут, у романі С. Пиркало, у Ан­глії про існування української мови ніхто навіть не здогадуєть­ся, сподіваюся, що з часом ситуація змінюється). У світовій гу­манітарній науці україністика як самостійна дисципліна відсут­ня, на чому наголошують О. Пахльовська, І. Фізер та ін.; науко­вий дискурс української гуманітарної науки майже не інтегру­ється у світовий. За словами О. Пахльовської, ні знання україн­ської ідентичності після такого тривалого процесу її формуван­ня, ні навіть свідомість її існування не присутні у зовнішніх кон­текстах, що формують уявлення про Україну [8; 14]... Звідки ж візьмуться знання про країну? Тому немає дива, що, за словами популярного французького філософа А. Глюксмана, у Франції зазначають, що Україна "надто незрозуміла" [22]. Так чи інак­ше, важливо знайти своє відображення у дзеркалі "іншого", та у разі потреби відкоригувати його. Аналізуючи твори Ю. Андру-ховича після того, як він уперше в 1992 році побував у Захід­ній Європі, в околицях Мюнхена, дослідниця Л. Стефанівська пише: ".. він шукає якоїсь альтернативної, фантастичної Украї­ни. Водночас це пошуки Європи, але такої, якою він її собі уяв­ляє" [13; 20]. Можна припустити, що у схожих пошуках перебу­ває не один українець: у межах України чи поза ними.

Отож національна ідентичність може змінюватися у часі, іс­нує можливість мати подвійну ідентичність (національну та, скажімо, європейську, де остання є питанням вибору), то варто розглядати перспективу оновлення ідентичності для України. І це варто здійснити перш за все у межах світоглядно-моральної моделі, беручи до уваги кращі зразки європейського досвіду,якщо ми воліємо вийти із артефактної соцутопії. І, можливо, тоді б заклик З. Антонюка: "Не шукаймо "щирого українця", а шукаймо людську гідність у громадянинові України" [2; 116],

-    міг би стати пріоритетом у процесі трансформації наявно­го національного міфу в більш "прогресивний", який би став об'єднавчою ланкою для українців як у межах, так і поза межа­ми держави, акумулювавши у собі як збалансований етнічний спадок, так і кращі соціально-політичні вектори.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1.Андрухович Ю. Ще не вмерла Європа / Юрій Андрухович // Критика. - 2007. - № 1-2. - С. 8.

2.Антонюк З. Рефлексії ідентичності / Зиновій Антонюк. -Київ-Харків : Дух і літера, 2007. - 272 с.

3.Арутюнов В. Х. Українська перспектива: цивілізаційні орієн­тири і можливі сценарії розвитку / В. Х. Арутюнов // Виклики укра­їнській ідентичності: політико-економічні та соціокультурні про­блеми. - К. : Національна академія управління, 2008. - С. 124 - 129.

4.Головаха И. Миф о свободе и несвобода от мифа / Инна Го-ловаха // Социология: теория, методы, маркетинг. - К., 2002. -№ 3. - С. 171.

5.Ільницький О. Український футуризм 1914-1930 / Олег Ільниць-кий ; [пер. з англійської Р. Тхорук]. - Львів : Літопис, 2003. - С. 15.

6.Левченко Т. Словник етнокультурної лексики / Т. Левченко // Українська мова і література в школі. - 2000. - № 6. - С. 14.

7. Оласюк Г. П. Цивілізаційні чинники розвитку України / Г. П. Оласюк // Виклики українській ідентичності: політико-економічні та соціокультурні проблеми. - К. : Національна академія управління. - 2008. - С. 110 - 112.

8. Пахльовська О. Ave, Europa! Статті, доповіді, публіцистика (1989-2008) / Оксана Пахльовська. - К.: Пульсари, 2008. - 654 c.

9. Пиркало С. Не думай про червоне : [роман] / Світлана Пирка­ло. - К. : "факт", 2004 - 630, [1] с - (Першотвір).

 

10.Рот Й. Білі міста: Вибране / Йозеф Рот ; [авт. передмови Ю. Бе-дрик. пер. та упоряд. І. Андрущенко]. - К. : Смолоскип, 1998. - 216 с.

11.Рот Й. Готель "Савой" : [роман] / Йозеф Рот. - Львів : ВНТЛ

-    Класика, 2006. - 148 [1] с. - (Першотвір).

12.Сміт Е. Національна ідентичність / Ентоні Д. Сміт. - К. : "Основи", 1994. - 223 с.

13.Стефанівська Л. Громадянин країни, якої немає / Лідія Сте-фанівська // Критика. - 2002. - № 59. - С. 20.Цибенко Л. "Нескінченна втеча як доля", "чужина" як призна­чення. Пам'ятання "Мислених ландшафтів" Йозефа Рота у творчос­ті Інґеборґ Бахман / Лариса Цибенко // Факт як експеримент. Ме­ханізми функціоналізації дійсности у творах Йозефа Рота / [упо-ряд. Т. Гаврилів]. - Львів : ВНТЛ - Классика, 2007. - С. 174.

14.Шьонборн С. Між Львовом і Марселем. Культурна топографія Європи Йозефа Рота / Сибілле Шьонборн // Факт як експеримент. Механізми функціоналізації дійсности у творах Йозефа Рота / [упо-ряд. Т. Гаврилів]. - Львів : ВНТЛ - Класика, 2007. - С. 18.

15.Christou A. Deciphering diaspora - translating transnationalism: Family dynamics, identity constructions and the legacy of 'home' in second-generation Greek-Fmerican return migration / А. Christou // Ethnic and Racial Studies. - 2006. - V. 29. - № 6. - P. 1047.

16.Busek E. Europe since 1989: What is the Future of Our Conti­nent? / Erhard Busek // From the World of Borders to the World of Horizons / [edited and selected by Jacek Purchla ; editorial supervision Tere­sa Lesniak]. - Cracow : International Cultural Centre, 2001. - P. 203 - 213.

17.Hutchinson J. Ethnicity / J. Hutchinson, E. D. Smith (eds.). -Oxford; New York : Oxford University Press, 1996. - P. 16.

18.Mach Z. Politics, Culture and Identity of the Polish People after 1989 / Zdzislaw Mach // From the World of Borders to the World of Horizons/ [edited and selected by Jacek Purchla ; editorial supervision Teresa Lesniak]. - Cracow : International Cultural Centre, 2001. - P. 254.

19.Martin M. Europe from Eastern Perspective. Some Notes on European Cultural Identity / Mircea Martin // From the World of Borders to the World of Horizons/ [edited and selected by Jacek Purchla ; editorial supervision Teresa Lesniak]. - Cracow : International Cultural Centre, 2001. - P. 214 - 230.

20.Лобарчук О. Четверта хвиля [Електронний ресурс] / О. Ло-барчук. - Режим доступу: http://ukrtime.com/node/95.

21.Рибачук О. Андре Глюксман: "Для французів Україна - це помаранчева революція і безлад". Українська правда [Електронний ресурс] / О. Рибачук. - Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/ news/2008/12/3/85520.htm.

22. Романов О. Україна і діаспора: спільні проблеми в ново­му столітті [Електронний ресурс] / О. Романов. - Режим доступу : http://uvkr.com.ua/ua/analytics/ukraina_i_diaspora.html.

[Електронний ресурс] / - Режим доступу : http://childnews. ru/uk/g28/2421.html.УДК 82

Леся Біловус

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології