Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 15

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

МОВА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЧИННИК СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НАЦІЇ ТА ОСОБИСТОСТІ

У статті розглядається соціокультурна ідентичність, яка є актуальною не лише у теоретичному, але й у політич­ному аспекті, оскільки вона необхідна для консолідації нації та для розширення потенційних можливостей мовної само-ідентичності особистості.

Ключові слова: ідентичність, мова, нація, особистість.

 

Bilovus L. Language as important factor ofsociocultural identity of nation and person.

The sociocultural identity, examined in the studio, is actual not only in the theoretical, but in the political aspect as it is indispensable for the consolidation of the nation and for the expansion of the potential possibilities of personality's language selfidentity.

Key words: sociocultural identity, language, nation, personality.

 

Биловус Л. Язык как важный фактор социокуль­турной идентичности нации и личности.

В статье рассматривается социокультурная идентич­ность, которая актуальна не только в теоретическом, но и в политическом аспекте, потому что необходима для кон­солидации нации и для расширения возможностей языковой самоидентичности личности.

Ключевые слова: идентичность, язык, нация, личность.

 

Сьогодні вже ніхто не буде сперечатися із тим, що впро­довж останніх десятиріч в Україні відбулася глибока соці­альна трансформація: утворилися нові економічні, соціально-політичні та духовні реалії, виникли нові елітні, масові та мар­гінальні субкультури, об'єднання людей, котрі відзначають­ся різним ступенем зближення чи відчуження. Власне акту­альність нашої студії зумовлена цими об'єктивними процеса-

 

© Леся Біловус, 2010ми, зміною у світоглядних орієнтаціях сучасної особистості. Однією з найважливіших є проблема самоідентичності укра­їнського народу як єдиної нації зі своїм минулим, традиція­ми, єдиною територією. Саме від мовної та національної само-ідентичності залежить соціокультурне оновлення українсько­го суспільства. Мета і завдання, котрі ми переслідуємо, поляга­ють у спробі проаналізувати ідентифікаційну функцію мови та окреслити можливі шляхи виходу із сучасної кризи мовної са-моідентичності особистості та нації в цілому.

Ще в школі, розповідаючи учням про функції, котрі вико­нує мова у суспільстві, словесник наголошує на тому, що одна з них, ідентифікаційна (саме вона є предметом нашої ува­ги), лише тоді буде виконувати своє призначення (консоліда­ція нації, самоусвідомлення кожним себе як малої, але важли­вої її частини), коли ми нарешті відкинемо своє постколоні-альне минуле у вигляді національної меншовартості і зрозумі­ємо, що бути українцем так само престижно, як бути, напри­клад, росіянином, американцем чи англійцем. Звичайно, нема­лу роль у цьому відіграють соціальні, економічні, освітні та по­літичні чинники. Проте вже сьогодні українці мають виграш­ні та неповторні риси національної вдачі, що гідно представ­ляються на міжнародній арені. Наприклад, світ вже ідентифі­кує наших олімпійців саме як українців, а не росіян, незважаю­чи на те, що мало хто з них дає інтерв'ю мовою нашої держави. Також успішно виступають на міжнародній сцені наші співаки, і їх успіх у старій Європі є шаленим (гурт "ВВ", "Океан Ельзи", пісні Руслани). Цим пояснюється і спалах інтересу до сучас­ної україномовної пісні в молоді, яка захоплюється усім мод­ним. Отже, популярний український співак водночас є не тіль­ки носієм мови, а й її пропагандистом. Проте на державному рівні продовжують розмовляти російською. Народні депутати ще вповні не усвідомили, що опікування своєю мовою є скла­довою міжнародного авторитету і що знання української мови є ознакою українського громадянства [20, 82].

Досвід людства переконливо свідчить про те, що завдяки мові об'єднуються народи у нації та міцнішає держава. Якщо немає мови - немає нації. І навпаки, якщо мова використову­ється інтелектуальною чи духовною елітою народу, тоді вона стає авторитетною, перспективною та необхідною усім, а дер­жава сильнішає. Сьогодні навіть англомовні держави піклу­ються про свій мовний суверенітет, бо добре розуміють, що без мови держава втрачає ідеологічний, інформаційний та куль­турний суверенітет. С. Рудницький наголошував на великому значенні мови як ідентифікаційного чинника нації, ознаки ет-нонаціональної ідентичності. Він підкреслював, що без утвер­дження панівного становища української мови неможливе ви­живання українців як нації. "Без панування мови в державот­ворчому етносі на теренах даної держави національний харак­тер останньої є фіктивним, а це перешкоджає вільному всебіч­ному розвиткові цього етносу" [17, 143].

Відродження української мови в часи незалежності та на­дання їй статусу державної фактично не завершені, бо досі сти­каються із безліччю проблем. Тому й вплив мовного чинника на формування соціокультурної ідентичності окремої особис­тості не є таким простим. Як же потрібно діяти, щоб спрости­ти механізм цього впливу? По-перше, пам'ятаємо, що завжди ефективно спрацьовує сила авторитету як владного, так й ін­телектуального. Зокрема, Л. Булаховський вважав, що саме ав­торитет єдиної літературної мови, яка створювалася та впро­ваджувалась національною елітою, відіграв вирішальну роль при консолідації німців у націю в ХІХ-ХХ століттях [3]. Су­часний український філософ І. Пасько переконливо доводить, що формування західнослов'янських націй відбулося насампе­ред через підняття народної розмовної мови до рівня літера­турної та використання її у сферах науки, права, економіки, по­літики. І знову ж таки цю мову творила невелика кількість елі­ти [13]. Проте сила авторитету діє лише тоді, коли настрої ши­роких мас суспільства сприяють цьому.

По-друге, рівень розвитку мови визначає рівень інтелекту людини. За В. Гумбальдтом, мова окреслює навколо народу, якому належить, коло, звідки людині дано вийти лише остіль­ки, оскільки вона тут же вступає в коло іншої мови [4, 80]. Сьо­годні усі мають розуміти, що знання рідної мови є одним із ви­значальних чинників утвердження української національноїідеї. Державна мова формує національну свідомість, відіграє вирішальну роль у становленні національної ідентичності. Різ­ні мови - це не просто різні оболонки загальнодержавного зна­ння, це різні бачення світу [7, 63].

Коли людина втрачає свою мову, вона втрачає і свій народ, бо це не тільки втрата ідентичності, це - денаціоналізація. Така людина позбавляється гідності, у неї відсутні ціннісні орієнти­ри та моральні табу. Комунікативна діяльність обов'язково на­явна в соціокультурному просторі. Зокрема, А. Левченко ак­центує на тому, що поняття "соціокультурний простір" вжи­вається як таке, що підкреслює близькість і подібність того, що ми називаємо суспільством і культурою [11]. Тому процес соціокультурної самоідентичності в соціокультурному просто­рі завжди відбувається в межах визначеної культурно-мовної традиції, що склалася в певному соціумі й одночасно виходить за рамки цього соціуму в глобальний соціокультурний простір завдяки мові, втіленій в інформації, що репрезентує та ретран­слює безліч цінностей, норм, рольових і поведінкових наста­нов, котрі значною мірою впливають на цей процес [10]. Про те, що мова є ознакою саме національної ідентичності, дійшли висновку І. Кресіна, М. Пірен та інші [9; 14].

При дослідженні мови як одного з чинників самоідентич-ності розрізняють мову як об'єктивно наявну систему мовних знаків і правил їхнього використання, що є джерелом ціннос­тей, норм, правил, настанов, пріоритетних смаків та уподобань, які, власне, й виступають об'єктом соціокультурної самоіден-тичності, та мовлення як процес активного свідомого викорис­тання мовної системи при декларуванні цінностей, норм, пріо­ритетних смаків, що ідентифікуються як свої та при отриман­ні підтвердження декларованих цінностей шляхом реальної чи віртуальної комунікації [10].

У процесі соціокультурної самоідентичності виникає сукуп­ність певних, властивих лише цій особистості чи нації, харак­терних ознак, а втрата ідентичності означає руйнування окре­мої особистості чи нації в цілому. Завдяки мовній самоідентич-ності людина може реалізувати потенціал свого внутрішнього "я", пізнати та знайти себе. Нація, складаючись з таких особис­тостей, лише виграє.

Серед учених існує два погляди щодо суб'єктів мовної са-моідентичності: перший - мовна самоідентичність особистості відчуває на собі істотний вплив нації, тому право на рідну мову належить до прав людини, що реалізується виключно в соці­альній спільноті; другий - належність громадян до тієї чи іншої групи визначається ними самими шляхом їх мовно-культурної самоідентичності, незалежно від етнічного походження. Це складна проблема і навіть філологи остаточної відповіді на неї не дадуть. Перший аспект рідної мови - об'єктивного її вияв­лення, другий - суб'єктивно-ціннісний, що відображає став­лення особи до мов, передає мовну самовизначеність особис­тості [7, 67].

Отже, у становленні соціокультурної самоідентифікації окре­мої особистості та нації в цілому мова відіграє досить вагому роль. Щоб ситуація, котра існує сьогодні, покращилася, фахів­ці пропонують використання певних чинників: розвиток грома­дянського демократичного суспільства, створення збалансова­ної мовної політики, створення таких умов, за яких соціальний статус і кар'єра будуть залежати від мовної компетенції, незва­жаючи на висоту рангу, ґрунтовна гуманітарна підготовка фа­хівців, припинення спекуляцій навколо "мовного питання".

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аза А. Етномовна диференціація в Україні: регіональні осо­бливості // Культура-суспільство-особистість / За ред. Л. Скоко-вої. - К.: Інститут соціології НАН України, 2006.

2. Білик Б. І. Етнокультурологія: Навч. посібник / Державна ака­демія керівних кадрів культури і мистецтва. - К., 2005.

3. Булаховський Л. А. Вибрані праці. - К.: Наукова думка, 1975. - Т.1. - 496 с.

4. Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков и их влияния на духовное развитие человечества // Избранные труды по языкознанию. - М., 1984.

5. Єрмоленко С. Мовно-естетичні знаки національної культури // Нариси з української словесності. - К.: Довіра, 1999.

6. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрого­бич: Відродження, 1994. - 218 с.

Іванов І. Мова в контексті етнонаціонального розвитку Укра­їни: теоретико-методологічні засади // Наукові записки Інститу­ту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2008. - Вип. 37. - С. 6273.

8. Козачук Г. О. Практичний курс української мови. - К., 1993.

 

-   367 с.

9. Кресіна І. О. Українська національна свідомість і сучасні полі­тичні процеси. - К.: Вища школа, 1999.

 

10.Кургузов А. О. Мова як засіб соціокультурної самоідентифі-кації особистості в сучасному українському суспільстві // Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.03. - Запорізький державний універ­ситет. - Запоріжжя, 2004. - 19 с.

11.Левченко А. М. Методологічні причини взаємодії культури і масової комунікації // http:// journlib.univ.kiev.ua / index.php?act = article& article=1562.

12.Мова рідна // Енциклопедія етнокультурознавства / За ред. Ю. Римаренка. - К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтва, 2001. - Ч. 1. - Кн. 2.

13.Пасько І. Т. Національна ідея: варіанти на тлі європейської культури // Схід. - 2004. - № 3. - С. 3-10; № 4. - С. 3-11.

14.Пірен М. Етнополітичні процеси в сучасній Україні. - К.: УАДУ, 1999.

15.Потебня А. Мысль и язык. - К.: Наукова думка, 1993.

16.Ренан Е. Происхождение языка. - К., 1902. - 325 с.

17.Рудницький С. Політична географія України / Упоряд. П. Штойко. - Б. М., 1998.

18.Шульга Н. Проэкты законов о языках - экспертный анализ.

К.: Віпол, 2000.Світлана Волинець

ФОРМУВАННЯ ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

У статті аналізуються загальні тенденції етнічно­го розвитку та особливості етнонаціональної структури українського суспільства. Окреслена актуальність дослі­дження відповідних загроз та позитивних сторін етнокуль­турного розмаїття. Пропонуються шляхи інтеграції і по­ступової консолідації українського суспільства.

Ключові слова: етнічна самосвідомість, етнонаціо-нальна структура, етнокультурна ідентичність, регіо­нальні розбіжності, інтеграція.

 

Volynets S. The formation of ethno-cultural identity in condition of integration of Ukrainian society.

In the article are analysed general trends ethnic progress and feature of ethnic and national structure of Ukrainian society. Actuality of research of the proper threats and positive sides of ethnic and cultural variety is outlined. The ways of integration and gradual consolidation of Ukrainian society are offered.

Key words: ethnic consciousness, ethnic and national structure, ethnic and cultural identity, regional disagreements, integration.

 

Волинец С. Формирование этнокультурной иден­тичности в условиях интеграции украинского общества

В статье анализируются общие тенденции этнического развития и особенности этнонациональной структуры украинского общества. Очерчена актуальность иссле­дования соответствующих угроз и позитивных сторон этнокультурного разнообразия. Предлагаются пути инте­грации и постепенной консолидации украинского общества.

Ключевые слова: етническое самосознание, этнона-циональная структура, этнокультурная идентичность, региональные разногласия, интеграция.

 

© Світлана Волинець, 2010Після набуття Україною незалежності в країні значно при­швидшився процес етнонаціонального відродження. Це по­в'язано зі зростанням етнічної самосвідомості громадян, що ви­магає і постійного перегляду своєї етнічної самовизначеності.

Сучасне суспільство етнічно мозаїчне. У світі існує при­близно 3,5 тисяч етнічних спільнот. Різноманітність мов, не­повторна своєрідність звичаїв, традицій, соціальних інститу­тів, ідей, цінностей, звичайно, ускладнюють взаєморозуміння й взаємодію між людьми. Загострення етнічних відносин ви­магає їх ретельного дослідження в цілях напрацювання досві­ду врегулювання цих проблем: передбачення та попередження конфліктних ситуацій, і особливо, запобігання повної асиміля­ції та зникнення невеличких самобутніх етнічних утворень.

Відтак, виникло чимало теорій, автори яких пропонували свої тлумачення і вирішення цих проблем. Серед науковців, що досліджують проблеми формування етнічної самосвідомос­ті, механізми функціонування етносів, трансформації етніч­них угрупувань можна назвати таких зарубіжних фахівців, як Елізабет Тонкій, Меріон Макдоналд, Мелколм Чепмен, Джон Гатчінсон, Ентоні Д. Сміт, Пол Р. Брас, Томас Еріксен, а також російських та вітчизняних дослідників, що переймалися, чи й нині працюють над цими проблемами Ю. Брамлея, Л. Гумі-льова, С. Арутюнова, О. Проценко, В. Лісового, В. Школьняка, Г. Лозко, М. Шульгу, В. Скуратівського, С. Римаренка, В. Єв-туха, В. Трощинського та інших.

Формування етнокультурної ідентичності безпосередньо пов'язане з процесом формування етнокультурної свідомості, що являє собою усвідомлення певним етносом і його членами неповторності своєї культури, її відмінності від інших культур [1; 151]. Етнічна культура виконує функцію інтеграції членів національної спільноти. У процесі етнізації чи етнонаціональ-ного відродження формується етнічна ідентичність.

Новизна дослідження полягає у спробі проаналізувати за­гальні тенденції етнічного розвитку та складну етнокультурну палітру українського суспільства, визначити загрози та пози­тивні сторони етнічного, а відповідно і етнокультурного роз­маїття та накреслити шляхи подолання проблеми регіонально­політичного роз'єднання країни, вказати засоби інтеграції і по­ступової консолідації українського суспільства

Зазначимо деякі аспекти вищезазначеної проблеми:

1. Історичний досвід співіснування представників різних етносів на території України дає підстави говорити про пере­важаючий безконфліктний тип розвитку міжетнічної взаємо­дії. У процесі етнополітичного ренесансу в Україні чітко вияв­ляються дві основні тенденції. Перша - прагнення побудува­ти національну державу. Друга тенденція - відродження етніч­ної самобутності елементів етнонаціональної структури, що су­проводжується зростанням етнічної солідарності, внутрішньої групової згуртованості й активізацією етнічних рухів за реалі­зацію прав меншин. Етнічна самосвідомість українців завжди була і є нині багатошаровою, пов'язаною з усвідомленням сво­єї причетності до держави, до нації, до краю [3].

Проблема збереження етнічної різноманітності і тим самим поліваріантного багатства культури набрала особливої ваги у наш час. З одного боку, процеси глобалізації й стандартизації життя, наростання ступеня однотипності умов і форм життєді­яльності, яку несуть з собою урбанізація і прогрес у засобах пе­редачі інформації, зумовлюють значну нівеляцію локальних ет­нічних елементів способу життя. Але, з іншого боку, спрацьовує механізм самозбереження етнокультурних спільнот, який поро­джує потребу визначення своєї особливості, пошук свого корін­ня, бажання відчувати своє національне "я", посилює прагнення до збереження етнічної самобутності вихідцями з різних етносів, які мешкають в одному етнополітичному організмі.

Більшість західних етносоціологів вважають, що етніч­на ідентичність підтримується завдяки наявності спільних об'єктивних, а часом і суб'єктивних характерних рис або пев­ною їх комбінацією. Найчастіше головну роль у збереженні етнічної ідентичності відіграє спільна територія та культурні особливості - мова, релігія, традиції, звичаї, їжа, помешкання, одяг та інші об'єктивні чинники. Важко переоцінити і значен­ня суб'єктивних факторів, таких як етнічна обізнаність, етніч­ні почуття, етнічна свідомість тощо. Чим більша кількість на­званих ознак властива певній групі населення, тим краще вонивідповідають ідеальному типу етнічних спільнот. Етнічність значною мірою визначається тим, що врешті-решт особа від­чуває і думає про себе. Адже самовизначеність особи є однією з головних відповідей на потребу людини належати до якоїсь спільноти, щоб вижити [6].

У зв'язку з поширеним екзогамних шлюбів (шлюби між пред­ставниками різних етносів), для вихідців із етнічно змішаних сі­мей характерна маргінальність особи. Часто етнічними марґіна-лами можуть себе почувати й представники етнічних меншин (дошкільні й шкільні навчальні заклади, іншомовне середовище, відмінне від середовища сім'ї, тощо). Проблеми етнічних марґі-налів можна вирішити на особистісному рівні у сфері самосві­домості. На думку М. Шульги, існує 4 моделі такого вирішен­ня: 1) психологічна, моральна подвійність "розірваність душі між культурами", етносами, мовами; 2) самоідентифікація з од­ним із етносів; 3) усвідомлення себе космополітом; 4) самоіден-тифікація себе з двома, трьома етносами" [5; 168]. Нині чимало громадян України вирішили цю проблему для себе особисто за другою моделлю. Сприйнявши ідею незалежності України, вони віддали перевагу українському походженню.

2. Україна є поліетнічним утворенням. Так історично скла­лося, що деякий час різні частини України перебували під впливом інших держав, що наклало свій відбиток на етнічну структуру українського суспільства. Сьогодні в Україні сфор­мувалося досить стійке утворення, яке включає (відповідно до перепису населення 2001 року) більш ніж 130 етносів. Осно­вним ядром української нації звичайно ж є українці (україн­ська етнонація, приблизно 77,8 % населення), але також насе­лення України складається з національних меншин та спільнот з невизначеним статусом (21,4%), і представників окремих ет­носів (0,8%). Серед національних меншин слід згадати: росіян (найбільша національна меншина, що нараховує понад 8 млн. громадян), білорусів, болгар, угорців, румунів, поляків, євреїв, вірмен, греків, татар, циган, азербайджанців, грузинів, німців. До етнічних груп з невизначеним статусом слід віднести крим­ських татар, гагаузів, караїмів, кримчаків (їх бажано вважати корінними народами, враховуючи відсутність наявності держа­ви поза межами України). Інших громадяни України неукра­їнського етнічного походження можна класифікувати як пред­ставників етносів, поділяючи на групи представників етносів і окремих представників етносів. Останнє зумовлене їхньою чи­сельністю - від кількох тисяч до 2-3 осіб. Це іжорці, ороки, ес­кімоси, в'єтнамці, корейці, курди та інші. Такі елементи вини­кають і зникають насамперед внаслідок новітніх міграційних процесів, до яких активно залучена Україна [3].

Етнічні спільноти населення України представлені також субетносами. Вони нерідко ототожнюються з етнографічни­ми групами, які виникають усередині етносу та, усвідомлю­ючи свою єдність з ним, вирізняються специфічними риса­ми традиційно-побутової культури (житло, фольклор, їжа, одяг тощо), мовними діалектами та мають самоназву (мікро-етнонім). Виникнення та існування субетносів зумовлювало­ся особливостями господарської системи, тривалим проживан­ням на локальній території, де природно-географічні бар'єри (гори, ріки, ліси) відгороджували від основного етнічного ма­сиву, сімейними міграціями на нові терени тощо. Збереження таких груп зумовлювалося комплексом суспільно-політичних, релігійних та інших чинників. Субетноси відіграють важливу роль в етнічній структурі суспільства. Збільшуючи поліфак-торність етносу, субетноси, як не парадоксально, все ж надають його структурі більшої стабільності та гнучкості, їхня самобут­ність та суперництво, як правило, не носять антагоністичного характеру, тому не порушують головного етнічного моноліту, який лише зміцнюється завдяки збереженню внутрішньої ет­нографічної мозаїчності [4]. В українському етносі до субетно­сів можна віднести, наприклад, бойків, гуцулів, лемків, полі­щуків, подолян, литвинів, русинів та інші етнографічні групи. Такі групи існують також серед росіян, кримських татар, гре­ків, молдован, циган, угорців, поляків [3].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології