Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 18

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

1. Бард А. Netokratia: Новая правящая элита и жизнь после ка-
питализма / А. Бард, Я. Зондерквист. - СПб.: Стокгольмская школа
экономики в Санкт-Петербурге, 2004. - 252 с.

2.         Воропаева Т. С. Специфика самоидентификации этническихукраинцев и русских в Украине: социально-психологические аспекты / Т. С. Воропаева // Личность в межкультурном простран­стве. - Ч. 1. - М. : РУДН, 2008. - С. 23 - 28.

3.Воропаєва Т. Специфіка самоідентифікації етнічних українців на Півдні України / Т. Воропаєва // Проблеми національно-культурної самоідентифікації українців на Півдні і Сході України в контексті ет-нополітики Європейського Союзу. Матеріали наукової конференції. 6 червня 2007 р. - Одеса: Регіональний філіал Національного інсти­туту стратегічних досліджень в м. Одесі, 2007. - С. 61 - 65.

4.Воропаєва Т. Українська діаспора та громадяни України: ет­нопсихологічні особливості / Т. Воропаєва, С. Іванченко, О. Садов-ська // Україна і світ: етнічні, науково-інтелектуальні та освітні ви­міри. - К. : Українська видавнича спілка, 2004. - С. 144 - 153.

5.Маклюэн М. Понимание медиа: Внешнее расширение челове­ка / М. Маклюэн. - М. : Канон-пресс - Ц, 2003. - 464 с.

6.  Назаров М. М. Массовая коммуникация и общество /
М. М. Назаров. - М. : Аванти плюс, 2004. - 427 с.

7. Панарин И. Н. Информационная война, PR и мировая полити­ка / И. Н. Панарин. - М. : Горячая линия - Телеком, 2006. - 352 с.

8. Піскун В. Сучасна українська національна ідея: теоретико-емпіричне дослідження / В. Піскун, Т. Воропаєва // Українознав­ство. Календар-щорічник - 2004. - К. : Українська видавнича спіл­ка, 2003. - С. 127 - 134.

9. Сергійчук В. Трансформація національної ідентичності: істо­ріософські, культурологічні та соціально-психологічні аспекти / В. Сергійчук, В. Піскун, Т. Воропаєва // Фундаментальні орієнтири науки. - К. : Фонд фундаментальних досліджень, 2005. - С. 24 - 53.

 

10.    Шюц А. Смысловая структура повседневной жизни / А. Шюц. - М. : Институт фонда "Общественное мнение", 2003. - 336 с.

11.    Berry J. W. Cross-cultural psychology: Research and applications / J. W. Berry, Y. H. Poortinga, M. H. Segall, P. R. Dasen. -Cambridge : Cambridge University Press, 1992. - P. 44 - 62.

 

12.Gillmor D. We the media: Grassroots journalism by the people, for the people / D. Gillmor. - Cambridge: O'Reilly Media, Inc., 2004. - 334 p.

13.Keen A. The cult of the amateur: How today's Internet is killing our culture / A. Keen. - N.-Y.: Doubleday, 2007. - 228 p.

14.Krejci J., Velimsky У. Ethnic and Political Nations in Europe / J. Krejci, V. Velimsky. - New York, 1981. - P. 58 - 59.

Poster M. CyberDemocracy: Internet and the public sphere / M. Poster. - Irvine: University of California, 1995. - 332 p.УДК316.2/3:303.094.4(09)

Вікторія Вощенко

ІСТОРИЧНЕ ПІДҐРУНТЯ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНИ

У статті розглядається проблема культурно-істо­ричної ідентичності України. Унікальність географічного розташування нашої країни зумовлює специфіку розвитку культури. Проте Українська держава більше тяжіє до за­хідноєвропейського світу, а український народ є частиною європейського народу.

Ключові слова: культура, цивілізація, православне суспіль­ство, східна модель розвитку, зовнішньополітичний орієнтир.

 

Voshcenko V. Historical foundation of the cultural identity of Ukraine.

The problem of the historical identity of Ukraine is investigated. Uniquess of the geographical accommodation of our country causes the specific character of the progress of the society. But Ukraine belongs to the west-European world and Ukrainian folk is the part European folk.

Key words: culture, civilization, orthodox society, east model of progress, foreign policy guidelines.

 

Вощенко В. Историческая основа культурной иден­тичности Украины.

В статье рассматривается проблема культурно-исто­рической идентичности Украины. Уникальность географи­ческого расположения нашей страны обуславливает специ­фику развития культуры. Украинское государство отно­сится к западноевропейскому миру, а украинский народ яв­ляется частью европейского народа.

Ключевые слова: культура, цивилизация, православное общество, восточная модель развития, внешнеполитичес­кий ориентир.

 

Кожна людина на конкретному етапі свого життя відчуває потребу ідентифікувати себе із певною культурою, усвідомити

 

© Вікторія Вощенко, 2010свою приналежність до окремої соціально-історичної спільно­ти. Питання культурної ідентичності є актуальним для сучас­ного українського суспільства, оскільки в умовах незалежності і розбудови державності наріжним каменем постала проблема вибору шляхів подальшого розвитку і визначення місця нашої країни у системі міжнародних відносин. Важливим чинником у цьому питанні виявляється географічне положення України, а саме її розташування на перехресті двох макроцивілізацій -Східної і Західної, що породжує дискусії з приводу культурно-історичних орієнтирів для українського народу. Ми повинні чітко усвідомити свою приналежність до східної або західної моделі розвитку, що сприятиме вирішенню питання культур­ної ідентичності українців. Сучасна філософія історії віддає пе­ревагу поліконцептуальному підходу до інтерпретації історич­ного руху людства, котрий враховує унікальність та неповтор­ність кожної цивілізації як дискретної одиниці історії. Розгля­немо цю проблему крізь призму цивілізаційної концепції, яка висвітлює полілінійний погляд на розвиток суспільства і вклю­чає історію України у загальносвітовий контекст.

Цивілізаційний підхід до розуміння історичного руху люд­ства ґрунтується на філософських міркуваннях О. Шпенглера, П. Сорокіна, М. Данилевського, А. Тойнбі. Ми звернемося до дослідження англійського мислителя, котрий у праці "Дослі­дження історії" [2] розглянув також і специфіку розвитку укра­їнських земель, вважаючи їх "форпостом" концентрації віталь-ності православного суспільства.

Британський філософ відносить Україну до християнської православної цивілізації, котра разом із західною християн­ською була спадкоємицею еллінського суспільства [2, с. 42]. Землі, розташовані у верхньому басейні Дніпра, на думку мис­лителя, були ареною протистояння осілого суспільства і кочо­виків, яке завершилося завоюванням номадів і їх асиміляцією з боку автохтонного населення. Велика роль при цьому відводи­лася козацтву, яке А. Тойнбі вважав захисником православ'я, військовим братством, носієм розвинутої землеробської куль­тури [2, с. 141]. На думку філософа, православна християнська цивілізація була подібною до західної християнської, що про­являлося у прагненнях до "універсальної держави", "універ­сальної церкви", проте експансія православного суспільства була менш масштабною, ніж західного. Українські землі, таким чином, виявилися своєрідним містком, через який католицька церква прагнула поширити свій вплив на Схід. Це відбилося на специфіці розвитку земель, що знаходились у полі одночас­ної протидії і взаємодії двох світів - Східного і Західного. Про­те, на нашу думку, останній є ближчим до України у духовно-історичному контексті.

Неповторність, унікальність і самобутність української куль­тури зумовлена поєднанням та переплетінням рис, притаманних двом макроцивілізаціям - Сходу і Заходу. У минулому україн­ське суспільство було "відкритим" для зовнішніх впливів, що зу­мовило його тісний взаємозв'язок із прозахідними орієнтаціями. Елементи східної моделі розвитку, котрі проникли в Україну че­рез православну Росію, прижилися на слов'янському ґрунті і пе­ретворилися на складову української ментальності, яка, будучи духовно-історичним проявом цілісного світосприйняття, втілю­валася у культурних цінностях народу.

1.  Наша країна як носій цінностей православної християнської цивілізації водночас є посередником у міжкультурних контак­тах Сходу і Заходу. Проте вона більше тяжіє до західного типу суспільства, що проявляється у відкритості, демократизмі, прагненнях до відкриття нового. Україна - європейська кра­їна, українська культура є складовою європейської культури, тому головним зовнішньополітичним орієнтиром для нашої держави є країни Заходу. Ми погоджуємося з думкою історика В. Скоблика, який із цього приводу зазначав таке: "Українці по­винні прагнути до тісних взаємозв'язків із західною цивілізаці­єю не для того, щоб "втекти" від православних народів-сусідів. Навпаки, українці мають повернути собі ту провідну роль у східнохристиянському світі, яка їм раніше (в окремі періоди іс­торії і в окремих сферах, зокрема у духовно-культурній) нале­жала [1, с. 28]. Прозахідна цивілізаційна орієнтація, на нашу думку, допоможе забезпечити повноцінний розвиток укра­їнського соціуму як носія унікальної і самобутньої культури.Скоблик В. Історія Русі-України ХІ - XVm ст. у контексті міжцивілізаційних відносин (особливості тойнбіанської інтерпре­тації) / В. Скоблик // Укр. іст. журнал. - 1998. - № 5. - С. 16 - 25.

Тойнби А. Постижение истории: Сборник; пер. с англ. / А. Тойнби. Сост. Огурцов А.; Вступ. ст. Уколовой В.; закл. ст. Раш-ковского Е. - М. : Прогресс, 1991. - 736 с. - (Историческая биб­лиотека).УДК 392:94(47785/87)

Володимир Гавадзин

СПЕЦИФІКА ВПЛИВУ ГУЦУЛЬСЬКИХ КАЛЕНДАРНИХ ОБРЯДІВ ТА ЗВИЧАЇВ НА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НА ЛОКАЛЬНОМУ РІВНІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

У статті аналізуються теоретичні аспекти такого складного поняття, як культурна ідентичність. На осно­ві сучасних досліджень простежується її формування в ме­жах такого особливого етнографічного регіону, як Гуцуль-щина. При цьому наголошується на ролі календарної обря­довості в цьому процесі.

Ключові слова: культурна ідентичність, обряди та звичаї, Гуцульщина, календарний цикл.

Gavadzyn V. The specific of influence of Gucul calendar ceremonies and customs on the formation of cultural identity on local level: the theoretical aspect.

In the article are analyzed the theoretical aspects of such complex concept as cultural identity. Her forming is reproduced on basis of modern researches within the limits of such special ethnographic region as Hutsulshchyna. It is marked on the role of calendar rites in this process.

Key words: cultural identity, rites and ways, Hutsulshchyna, calendar cycle.

Гавадзин В. Специфика влияния гуцульских обрядов и обычаев на формирование культурной идентичности на локальном уровне: теоретический аспект.

В статье анализируются теоретические аспекты та­кого сложного понятия как культурная идентичность. На основе современных исследований прослеживается ее фор­мирование в пределах такого особенного этнографического региона как Гуцульщина. При этом отмечается роль кален­дарной обрядности в данном процессе.

Ключевые слова: культурная идентичность, обряды и обычаи, Гуцульщина, календарный цикл.

 

© Володимир Гавадзин, 2010Питання ідентичності взагалі, а крім того, культурної, ста­новить цікаву наукову проблему, яка знаходиться на почат­ковому етапі свого опрацювання та аналізу в умовах розви­тку української науки, зокрема таких галузей, як філософія, історія, культурологія та похідних від них дисциплін, що ма­ють певне відношення до питання ідентичності. Сьогодні вже є значні досягнення в обґрунтуванні таких видів ідентичнос­ті, як релігійна, національна та етнічна. Вагомі напрацювання спостерігаються і у сфері аналізу культурної ідентичності, од­нак питання з'ясування її особливостей на основі календарно-обрядового циклу ще порівняно нове і характеризується мен­шою кількістю напрацювань, а крім того, коли робиться спро­ба аналізу формування культурної ідентичності на основі ка­лендарних обрядів та вірувань у межах певного етнографічно­го регіону. Досить цікавим і неоднорідним є з'ясування цих ас­пектів на прикладі Гуцульщини, яка "перебуває на першому місці серед етнічних груп українського народу взагалі... і це ви­знає майже цілий світ, починаючи ще з ХІХ ст." [13, 18]. Звісно, що цим не применшується культурна спадщина інших етногра­фічних груп, однак цей аспект дає і деяке полегшення, оскільки в умовах Гуцульщини легше простежити специфіку культур­ної ідентичності взагалі.

Отож, завдання даного дослідження полягають у тому, щоб: по-перше, проаналізувати культурну ідентичність як особли­вий етно-цивілізаційний компонент, беручи до уваги і певні понятійно-термінологічні та концептуально-смислові питання, по-друге, відтворити специфіку формування даної ідентичності на рівні Гуцульщини на основі попередніх загальних теоретико-методологічних напрацювань у цій сфері, і по-третє, показати місце та роль у цих процесах календарних обрядів та звичаїв, як того елементу, що має неопосередковане відношення до життя певної спільноти і відображає деякі її духовні якості.

За основу беруться як окремі дослідження з гуцульської культури, так і сучасні та останні публікації у сфері визначен­ня та обґрунтування теоретичних аспектів ідентичності. Це, зо­крема, висновки та узагальнення таких російських знавців да­ної теми, як Н. Федотової та Л. Софронової, українських вче­них - О. Федорова, М. Гримич, Т. Саніної, Т. Колосок, І. Па-паяні. Звісно, що для повноцінного розкриття даної пробле­матики звертається і до напрацювань зарубіжних дослідників, зокрема, такого авторитета в галузі ідентичності, як Д. Ентоні Сміта і загального доробку В. Денис.

Насамперед, потрібно визначитись з деякими питаннями щодо термінології та понять. Що характерно, на сьогодні до­водиться стикатися з проблемою неузгодженості української (практично пострадянської і значною мірою радянської за по­ходженням) етнологічної та культурологічної термінології з європейською чи північноамериканською. Довгий час в укра­їнській мові прикметник "ідентичний" вживався лише у зна­ченні "такий самий". Як приклад, американські дослідники за­галом визнають "двоїстість" значення терміна "ідентичність", простежуючи трансформацію його від позначення "унікаль­ності" до похідних значень: "приналежність до якоїсь групи" і "(само)ідентифікація", "своєрідність" [2, 46]. Саме прив'язка до таких понять як "своєрідність" та "унікальність" є найбільш доречна до тематики даного дослідження, бо відображає спе­цифічність календарно-обрядового циклу як елемента куль­турної ідентичності взагалі.

Надзвичайно важливий той факт, що культурна ідентич­ність ототожнюється з культурною традицією [3]. Тобто ма­ється на увазі певні вартості, взірці та форми поведінки, пере­конання, цінності та установки, культурні практики та тради­ції. Таке розуміння культурної ідентичності В. Денис цілком співзвучне з проблематикою статті, оскільки, ці всі перерахова­ні компоненти відтворюються і отримують практичне втілення на основі календарної обрядовості, оскільки саме звичаї та об­ряди містять у собі певні вартості та духовні цінності, які пе­редаються з покоління в покоління, з іншого боку, обрядовість - це і сукупність форм поведінки, установок та культурних практик, оскільки вона максимально наближена до життя. Це можна обґрунтувати такими висновками Н. Федотової: "Про­блема идентичности в процессе глобализации включает обо­значение своего места в транснациональном экономическом пространстве, культурную идентичность, персональную иден­тичность. Проблема идентичности - это сфера сакрального, где человек соотносит себя с фундаментальными ценностя­ми. Под сакральным в данном случае понимается не верность религиозным принципам и не религиозное толкование свя­щенного, а священные для индивида ценности его повседнев­ной жизни" [14]. Саме тому обряди займають таке важливе міс­це в процесі визначення культурної ідентичності, бо вони від­творюють якраз специфіку повсякденного життя. Це не важко помітити, коли проаналізувати особливості різдвяних свят на Гуцульщині. Саме тоді різноманітні обрядодії, пов'язані з "ке-речуном" - житній хліб, вірою в духів, культом худоби, певни­ми патріархальними відносинами Святої вечері, створюють не­замінний локальний гуцульський колорит [8, 4].

Подібні риси цього циклу календарних свят можемо спосте­рігати і в суміжних з Гуцульщиною регіонах, але тут вони вже мають іншу семантику та структурний зміст. У цьому випадку можна говорити про те, що кожна культурна спільність, окрім уявлення про свою власну культуру, формує уявлення про "ін­ший", відмінний від "свого" світ, і, своєю чергою, сприяє фор­муванню культурної ідентичності. Суть культурної ідентич­ності полягає в усвідомленому прийнятті людиною відповід­них культурних норм і зразків поведінки, ціннісних орієнта­цій, мови, розумінні свого "я" з позицій тих культурних харак­теристик, які прийняті в цьому суспільстві. Культурна ідентич­ність у даному випадку є результатом ідентифікації з певною культурною традицією [6, 33].

Загалом, аналіз своєрідних компонентів гуцульської обря­довості дозволяє говорити про те, що місцева та регіональна ідентичність не менш поширена, надто в новітні періоди, хоча і спостерігаємо процес глобалізації. Звичаям та традиціям, зда­ється, властива та сила гуртування, якої здебільшого бракує диференціації за іншими характеристиками, звичайно, не бе­ручи до уваги чинник мови. Проте в цьому випадку єдність, на­певне, зумовлюється ідеологією та належністю до певного регі­ону. На Гуцульщині ця специфіка обґрунтовується природни­ми умовами, зокрема, наявністю гір та їх впливом на традицій­ну культуру. Бо на Чорну Гору і тепер на Івана Купала сходять­ся люди на ігрища, а чимало гуцулів йдуть ще і сьогодні сюди ніби на духовну сповідь, а коли повертаються з Чорногори, то кажуть: "Тепер мені дорога до Господа отворена" [1, 60]. У цьо­му випадку, опираючись на висновки Д. Ентоні Сміта, можна говорити про те, що на основі обрядів та звичаїв формується та культурна ідентичність, в основі якої лежить релігійний ком­понент. Бо: "Релігійні ідентичності спираються на об'єднання культури та її елементів - вартостей, символів, міфів і тради­цій, - часто кодифікованих в обрядах та ритуалах. Отже, вони прагнуть об'єднати в одній громаді усіх тих, що визнають пев­ний символічний код, певну систему вартостей і традицій віри та ритуалу, сукупно з посиланнями на позаемпіричну реаль­ність" [11, 15].

Співзвучні з підходом Д. Ентоні Сміта і узагальнення Л. Со-фронової, що стосуються тематики певного культурного коду, який і присутній у звичаях і традиціях: "Изучение культуры предполагает не только анализ ее движения в истории, расс­мотрение отдельных ее феноменов, исследование на основе культурных кодов, смысловых оппозиций и категорий. Культу­ра может анализироваться сквозь призму идентичности" [12, 8].

Ці твердження надзвичайно важливі в методологічному плані, оскільки, по-перше, вказують на правильність підходу визначення за одну з основ культурно-релігійної ідентичності календарних звичаїв та обрядів, а з іншого, дають можливість говорити про відповідність до західної моделі культурної іден­тичності, де нації, окремі етнічні групи розглядають як куль­турні спільноти, члени яких об'єднані, якщо не тісно згурто­вані, спільною історичною пам'яттю, міфами, символами і тра­диціями. Вони означають зв'язки солідарності між членами спільнот, об'єднаних спільною пам'яттю, міфами та традиція­ми, і ці зв'язки можуть утілюватись у різних формах культур­ної ідентичності [11, 24]. Генеалогії і спільне походження, мо­білізація народу, рідна мова, звичаї і традиції - ось ті елементи, за переконанням Д. Ентоні Сміта та В. Денис, альтернативної, етнічної концепції культурної ідентичності.

Але тут виникає цікава проблема співвідношення локаль­ного та глобального, тобто, мається на увазі те, як специфікакалендарно-обрядового циклу в межах Гуцульщини представ­ляється у межах загальноукраїнського культурного простору, з огляду на означення ідентичності в рамках глобалізаційних про­цесів. Доречно тут подати думку Н. Федотової, яка з цього при­воду зазначає: "Политика идентичности является своеобразным ответом на специфический вызов глобализации - усугубление конфликтов между людьми, ощущающими, что живут в гло­бальном мире, и людьми локальной культуры. Соотношение глобального и локального начал не может быть описано посред­ством совмещения или наложения. Соответственно, конфликт, между людьми, мыслящими категориями глобального мира, и людьми, ассоциирующими себя с локальной субкультурой, -это конфликт мультикультурализма и идентичности" [14].

Однак, у цьому приховується не конфлікт, а певна діалек­тична єдність, яка дає можливість локальному повніше вирази­тись у межах чогось загального. Наприклад, святкування Зеле­них свят має давню традицію, яка пов'язана з тим, що ще у рим­лян літній круг народних свят починався святом "рож", за яким йшов день пам'яті померлих, і сьогодні це свято має широкий ареал поширення, але в гуцульському варіанті воно набирає та­ких своєрідних рис, через сукупність особливих вірувань, забо­бонів, обрядодій, що можна говорити про особливий обрядо­вий комплекс [5, 162]. У цьому випадку "Локальное является аспектом глобализации, глобальное создает локальное. Иден­тичность выступает интегральным параметром... Ее ядро со­ставляют традиционная, национальная культура, а основным средством сохранения идентичности выступают диалог и пре­емственность культур" [14].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології