Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 21

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Мусимо констатувати, на жаль, що сучасна суспільно-політична ситуація в країні ніяк не сприяє досягненню націо­нальної солідарності. Перебуваючи з 2004 р. у стані перманент­ного виборчого синдрому, населення як об'єкт реалізації політ-технологій постійно повинно визначатися з власною ідентич­ністю - політичною, етноконфесійною, територіальною, ло­кальною тощо. За умов відсутності загальнонаціональних цін­ностей і орієнтирів процес відповідної самоідентифікації час­то призводить до конфліктних ситуацій, навіть на рівні сім'ї. У цьому контексті, а також в умовах втрати довіри населення до влади часто процес ідентифікації набуває негативного харак­теру, перетворюючись на тотальне заперечення всіх можливих варіантів. Відповідно, така ситуація сприяє зменшенню шансів на досягнення позитивного результату в реалізації українсько­го модернізаційного проекту.

З іншого боку, спілкуючись постійно зі студентською ауди­торією, хотілося б відзначити живий інтерес української моло­ді до проблем ідентичності. Власне ці питання, пов'язані з цими проблемами, визначенням її рівнів та структурних складових, є сьогодні одними з пріоритетних для молодого покоління на­рівні з проблемами соціальної та професійної адаптації. Досвід показує, що студентська аудиторія завжди активно залучаєть­ся до дискусій про ідентичність. Варто зазначити, що більшість молодих людей, визначаючи "рецепт" української ідентичнос­ті, пріоритетного значення надають власне таким її складовим, як мова, релігія, культура, історія, традиції тощо. Разом з тим, сьогодні ідентичність сприймається ними і як багатовимір­не явище, що уособлює синтез локального ("я з села Черкась­кої області", "ми з Тернопільщини" тощо), регіонального ("ми зі Сходу", "ми із Західної України") та загальнонаціонального рівнів ідентичностей ("ми - українці"). Водночас зауважимо, що сприйняття молоддю своєї ідентичності має відтінок спо­живацьких настроїв. Дуже часто можна почути, що "держава не дає молодим людям житла", "держава платить мізерні гроші" тощо2*. Цей соціальний песимізм свідчить про етноцентричні акценти у сприйнятті власної ідентичності, з одного боку, і про необхідність суттєвої модернізації соціальної політики держа­ви - з іншого.

2 * Згадана студентська аудиторія складалася з майбутніх фахів­ців в галузі права, економіки, фінансів.Отже, підсумовуючи все вищезазначене, хочемо зауважити, що проблеми ідентичності є особливо актуальними на початку ХХІ ст., часто набуваючи загальноцивілізаційного характеру. Це зумовило зростання інтересу серед науковців, і як результат - формування нового гуманітарного дискурсу. В межах остан­нього виокремлюються різні концепції та підходи щодо визна­чення змісту та сутності такого складного конструкту, яким є сьогодні ідентичність.

В українському варіанті трансформація ідентичності не­розривно пов'язана з процесом державотворення, що дозво­ляє говорити про український модернізаційний проект. Фун­даментальними засадами реалізації цього проекту повинні ста­ти нова українська ідентичність як синтез етнокультурних та загальнолюдських цінностей, опертий на національну солідар­ність і порозуміння між представниками різних групових іден­тичностей. Як слушно зауважував Я. Грицак, "мусить статися щось значне: шлях від культури до економіки. Мають відбути­ся великі структурні зміни, стратегічні розв'язки. Потрібно йти на компроміси всередині держави, але ці компроміси неможли­ві без розуміння нашої історії, наших традицій" [2].

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гнатюк О. Прощання з імперією. Українські дискусії про іден­тичність. - К., 2005.

2. Україна - це модерний продукт. Інтерв'ю з Я. Грицаком // За матеріалами Інтернет-ресурсу: http://www.ut.net.ua/art/ 166/0/292.

3. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму: Монографія - К., 1999. 352 с. // За матеріалами Інтернет-ресурсу: http://izbornyk.org. ua/kasian/kas.htm

4. Романуха О. М. Проблеми ідентифікації українського суспіль­ства // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - № 2. - С. 82-88.

5. Саніна Т. О. Дослідження національної та етнічної ідентичності: теоретичний огляд // За матеріалами Інтернет-ресурсу: http://www. library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/NZV46_2005_sociol/04_sanina_to.pdf.

6. Сміт Ентоні Д. Національна ідентичність. К., 1994. — 224 с. // За матеріалами Інтернет-ресурсу: http://litopys.org.ua/smith/smi02.htm

7. Терно С. Як знайти виважений спосіб викладання національ­ної ідентичності та культурної різноманітності в шкільному курсі іс­торії? // Історія в школах України. - 2009. - № 1-2. - С. 4-8.Терно С. Полікультурна освіта: чи потрібна вона Україні? // Історія в школах України. - 2008. - № 9. - С. 15-20.

8. Україна не здатна чути себе саму. Інтерв'ю з М. Поповичем // За матеріалами Інтернет-ресурсу: http://www.religion.in.ua/main/ interview.

10.       Хантингтон С. Столкновение цивилизаций?// За матері-
алами Інтернет-ресурсу:
http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/
History/Article/ HanStolk.php
УДК 165.6

Ірина Лященко

ПРОЯВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МАСОВІЙ ТА ЕЛІТАРНІЙ МУЗИЧНІЙ КУЛЬТУРІ

У доповіді визначаються основні прояви національ­ної ідентичності в елітарній та масовій музичній культу­рі сучасної України. На основі аналізу деяких творів сучас­них українських композиторів здійснена спроба поглибити зміст поняття "національна ідентичність" та окреслити критерії її проявів в галузі музичної культури.

Ключові слова: сучасна музична культура, традицій­ність, національна ідентичність.

 

Lyaschenko I. The manifestations of national identity in contemporary Ukrainian mass and elite music culture.

The principal manifestations of national identification in mass and elite music culture of the modern Ukraine are examined in the report. On the basis of analysis of some works of the modern Ukrainian composers an attempt to deepen maintenance of concept of national identification and designate principles of its manifestations in the district of the music culture is done.

Key words: modern musical culture, traditionality, national identity.

 

Лященко И. Проявления национальной идентичнос­ти в современной украинской массовой и элитарной музыкальной культуре.

В докладе определяются основные проявления наци­ональной идентичности в элитарной и массовой музы­кальной культуре современной Украины. На основе анали­за некоторых произведений современных украинских ком­позиторов сделана попытка углубить содержание понятия "национальная идентичность" и обозначить критерии ее проявлений в области музыкальной культуры.

Ключевые слова: современная музыкальная культура, традиционность, национальная идентичность.

 

1.  © Ірина Лященко, 2010Фундаментальні трансформації всіх без винятків соціаль­них вимірів сучасного світу сьогодні особливо болюче вплива­ють на людину як особистість. Серед численних проблем су­часної людини увага представників соціально-філософської думки все більше приділяється проблемі ідентичності. В меж­ах цієї роботи розглядається передусім національний аспект названої проблеми.

2.  Культура як багатовимірна система, створена людиною і спрямована на людину, вибудовується спираючись (серед ін­ших чинників) на діалектичне співіснування традиції та нова­торства, які можна трактувати в найрізноманітніших ракур­сах. Проблема національної ідентичності сучасної людини, на нашу думку, певною мірою поєднуючи традиційне і нова­торське, передусім виступає як фундаментальний соціально-філософський механізм, що уособлює сталість духовних над­бань людства, створених протягом століть. А отже, у контексті сучасної кризи ідентичності наріжні принципи, характерні осо­бливості національної культури можуть виступати як важливі духовні орієнтири для людини та людства в цілому.

3.  Осягнення процесу національного самопізнання особис­тості, на нашу думку, можливе через усвідомлення сутності та схеми взаємодії деяких його вихідних принципів. Серед них пропонуємо виділити такі: цілісність, спадковість, ґрунтов­ність, стабільність (стійкість, сталість) складових, творчість, колективність, символізм, репрезентативність. Їх короткій ха­рактеристиці присвячено частину даної роботи.

4.  У багатошаровій структурі музичної культури сучасності деякі тенденції, що з'явилися та розвивалися протягом мину­лого століття, залишаються певною мірою актуальними. Так, вивчення в минулому столітті масової та елітарної музичної культур в контексті соціуму не є закритим і сьогодні, адже ба­гато аспектів цієї проблематики не вирішені донині. У цій ро­боті зроблено спробу дослідити деякі прояви національної ідентичності в українській сучасній масовій та елітарній музи­ці. Для цього дослідження пропонується застосувати певні ка­тегорії, а саме:

- опора на фольклор (розглядаємо та порівнюємо симп­томатичні приклади використання сюжетів, жанрового кола, основ музичної мови, символів та образів народної міфології);

-    використання рідної мови (важливим є відношення мит­ців двох названих музичних культурних пластів до значення мови як символу та основи визначення нації);

-    значення творчого начала як основи створення нового (досліджується прояви в сучасній музичній культурі принци­пу імпровізації як основи української народної творчості);

-    роль традиції (українська музична культура спираєть­ся на міцні традиційні основи, що формувалися протягом ба­гатьох століть і стали уособленням національного мислення, - колективність створення і виконання музичних зразків; усна традиція передачі накопиченого музичного досвіду; "непрофе-сіоналізм" творців та виконавців; ліризм як один із характер­них принципів музичного мислення нашого народу тощо).

5. Спостереження за масовою та елітарною музичними культурами сучасної України дозволяють дійти висновку, що, незважаючи на принципову відмінність низки їх сутнісних ха­рактеристик, вони демонструють справжню зацікавленість у найкращих музичних традиціях нашої нації, хоча і кожна своїм оригінальним способом. Масова і елітарна музика рівною мі­рою в непростій сучасній соціокультурній ситуації виборюють не тільки своє право на існування, але й ведуть "війну без пере­можця", головним трофеєм якої виступає прихильність публі­ки, маси.Олена Попова

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ:

ДИЛЕМА СОБОРНОСТІ ТА ІНДИВІДУАЦІЇ

У статті розглядається проблема впливу постмодерніст-ських вартостей на українську національну ідентичність; розкривається сутність феномена індивідуації; аналізуються деякі "контури" українських реалій та окреслюються можли­вості й шляхи ідентифікаційних процесів в Україні.

Ключові слова: ідентичність, постмодерн, індивідуація.

 

Popova O. Contemporary Ukrainian identity: the dilemma of conciliarity and individuation

The artide deals with the problem of the influence of postmodernist values on the Ukrainian national identity and on the European identity formation; it reveals the essence of the phenomenon of individuation; some "contours" of the Ukrainian realities are analyzed and it is underlined possible ways of identification processes to Ukraine.

Key words: identity, postmodern, individuation.

 

Попова Е. Современная украинская идентичность: дилемма соборности и индивидуации.

В статье рассматривается проблема влияния пост­модернистских ценностей на украинскую национальную идентичность; раскрывается сущность феномена инди-видуации; анализируются некоторые "контуры" укра­инских реалий и указывается на возможные пути иденти­фикационных процессов в Украине.

Ключевые слова: идентичность, постмодерн, индиви-дуацтя.

 

Коли в першій половині 1990-х років російські соціологи шукали відповіді на запитання, чи йде формування ідентичнос­ті росіян в напрямку постмодерних цінностей, вони не знахо­дили підстав для позитивної відповіді. Керівник проекту "Со­циальная идентификация личности" і президент Соціологічної

© Олена Попова, 2010асоціації Росії В. Ядов писав тоді, що всі умови для формуван­ня постмодерної ідентичності набувають знаку мінус у росій­ському контексті [1, 26]. Так, розмаїття шляхів у житті не озна­чає нічого гарного в Росії, бо там поле можливостей звужуєть­ся через бідність аж до двох альтернатив - назад, до соціаліс­тичної економіки, або вперед - до ринку. Невизначеність у цін­нісних орієнтаціях, яка з'являється через відсутність загальних авторитетів у Росії, призводить тільки до аномії. Поширення ж масового виробництва та експансія ЗМІ призводить лише до популяризації найнижчих, спрощених стандартів. Зважаючи на панування в українському медійному просторі російських та західних інформаційних продуктів, зазначимо, що це заува­ження повною мірою стосується і нашої країни.

Теоретики постмодерну стверджують, що існує спільна для модерних і постмодерних часів тенденція зростаючої індиві­дуалізації життя. Американський соціолог Р. Інглехарт нази­вав це індивідуацією (individuation): визволення індивіду з-під влади не тільки релігії, але й держави, зростання пошани до людської гідності, щораз більший акцент на індивідуальну сво­боду й повагу до іншого стилю життя. Індивідуація - це нібито єдиний проект, до якого прийдуть з часом усі країни, які кроку­ють шляхом прогресу [2, 46]. Інші теорії, проте, наголошують на тому, що поділ культур на колективістські та індивідуаліс­тичні є сталим, оскільки індивідуалістичний проект не є єди­ним - на Сході поширеними є колективістські моделі, де інте­реси групи є первинними щодо потреб індивіда. Новітні дослі­дження показують, що індивідуалістична формула навіть не є єдиною формулою успіху для всіх суспільств. Відомий амери­канський вчений-футуролог Ф. Фукуяма навіть наголошує на тому, що вона може стати формулою поразки, якщо виллється у занепад соціального капіталу, міжособистісної довіри так, як це може статися у країні з традиційно високим рівнем індиві­дуалізації - США [3, 12].

До якої моделі тяжіє українська ідентичність? Націоналіс­тично налаштовані історики і філософи, наприклад, В. Липин-ський, вважали, що українців від росіян відрізняють більш ін­дивідуалістичні настанови, слабша державна свідомість і силь­ніші демократичні традиції, що походить від віче часів Київ­ської Русі та структури правління у козацькому Гетьманаті [4, 56]. Непомірно жорстокіші у порівнянні з Росією репресії в Україні, які знадобилися Сталіну, щоб впровадити колективі­зацію, є чи не найкращим тому доказом.

Проте 70 років радянського режиму не могли не наклас­ти свого відбитку на суспільну свідомість, нівелюючи до пев­ної міри відмінності між ментальністю радянських народів. Спостереження над пострадянським періодом змусили нау­ковців говорити про виникнення якоїсь третьої моделі: і не демократичної індивідуалізації, і не авторитарного колекти­візму. Польський соціальний психолог, Януш Рейковський називає цей вид ціннісних настанов зазіхальним егоїзмом (egoismroszczeniowy), що означає "хижацький" егоїзм, поєдна­ний з очікуванням опіки від держави без усвідомлення своєї відповідальності перед нею. Можна, проте, тлумачити це як не­вдалу спробу індивідуації колективістських за своєю культу­рою суспільств [5, 46].

Знаходячи у переліку рис української ментальності, який надає політолог Володимир Вітковський, наприклад, консер­ватизм, непорядність, авторитарне мислення, зневагу до чеснот людини і обожнювання влади, високу корупційну готовність і правовий нігілізм [6, 2], не можна, певною мірою, не погоди­тись з ним. Тобто у цій інтерпретації в Україні не здійснився не лише постмодерний, але й модерний проект. Однак це загро­жує втягуванням у нескінченну дискусію з приводу того, хто з нас кращий - вони чи ми, індивідуалістична Західна, чи колек­тивістська Східна культура. Культурна асиміляція є справою складною. Ця істина добре відома людям з досвідом еміграції: набагато простіше жити в культурі, де багато речей є з дитин­ства знайомими і зрозумілими. Доцільнішим є аналіз того, чи ті форми ідентичності, що їх напрацьовано на Заході, притаманні українцям, чи вирішують вони проблеми формування сучасної толерантної і гнучкої особистості.

Чи є якісь перспективи формування постмодерної ідентич­ності в Україні? Можна сказати, що ідентичність українців за­вдяки історії вже є досить пластичною, або, як називають її за­хідні теоретики, "ситуативною". "Ситуативна", або "множин­на", лояльність має місце тоді, коли люди апелюють то до тієї, то до іншої національної ідентичності залежно від обставин. Так, козацька старшина та частина малоросійської інтелігенції прагнула довести свою належність до російського дворянства. Але, як вважають деякі українські історики, це не було виявом "русифікації", або зради, як би було визначено з позиції "твер­дої" ідентичності, а лише наслідком "природної" ієрархії мно­жинних лояльностей. З іншого боку, слабкість державної сві­домості є запорукою того, що затирання кордонів пройде від­носно безконфліктно.

Узагальнюючи, можна сказати, що певні перспективи фор­мування постмодерної ідентичності в українців все ж таки іс­нують. Проблема передусім полягає у труднощах винайдення таких форм понаднаціональних чи національних спільнот, які відповідали б незакоріненій, плинній і відкритій особистості як на Заході, так і на Сході. Національні інтереси і національна ідентичність є дуже живучими, і досвід глобалізації та денаціо­налізації доводить це краще, ніж будь-що інше.

У умовах глобалізації та мультикультуризації проблема формування національної ідентичності українців набуває осо­бливої актуальності. Причому саме поняття національної іден­тичності згідно із сучасними реаліями має, безумовно, два ас­пекти. По-перше, йдеться про етнічну націю; по-друге - про націю громадянську (політичну). У першому випадку маємо справу, як уже йшлося, з питомою беззаперечною ідентичніс­тю, адже етнос - дополітична спільнота, об'єднана походжен­ням своїх членів. На жаль, для українців національна тотож­ність через їхнє колоніальне становище перестала бути безза­перечною ідентичністю. У цьому сенсі варто сказати, що лише "переселення" українця (у тому числі й поросійщеного) в укра­їнський дискурсивний світ може відкрити йому шлях до її фор­мування й зміцнення.

Не менш важливим є формування нації українських гро­мадян і громадянської національної ідентичності. У цьому ро­зумінні з різноетнічних, чужих одна одній осіб ще необхідно створити громадянську спільноту. Зрештою, ще Ю. Габермасвстановив, що для національної держави є головною категорія етнічної солідарності, а для мультинаціональної республіки ак­туальності набуває категорія соціальної справедливості [7, 61]. Для утворення єдиної спільноти громадянам треба запропону­вати надетнічні вартості, які лежать у площині добробуту, рів­ня життя, соціальної справедливості й соціального захисту, де­мократичних і моральних цінностей, дотримання прав люди­ни, екологічної безпеки, нарешті, просто авторитету своєї кра­їни. Це й стало підґрунтям для об'єднання громадян у пересе­ленських державах типу США, Канади, Австралії. Зрештою, ще Хосе Ортега-і-Гассет висловив думку, що для нації важли­віше мати не стільки спільне минуле, скільки спільне майбут­нє, тобто перспективу розбудови спільного життя в соціально­му довкіллі.

Українці стоять перед проблемою одночасно розв'язувати як перше, так і друге завдання. Їх спільність полягає в тому, що як етнічна, так і політична солідарність передбачає міцний ко­мунікативний зв'язок між частинами спільноти.

За роки незалежності в Українській державі так і не сфор­мувалася чітка, єдина національна (причому як етнічна, так і громадянська) ідентичність. Надії на її появу пов'язувалися з Майданом 2004 року, але політичні події, які відбулися потім, так і залишили нашу країну у стані культурно розколотої дер­жави. Те, що Україна залишається єдиною, здатна самостійно обирати свій шлях і відстоювати свій вибір на Майдані, боро­тися за створення нової модерної європейської держави, вказує на можливі перспективи формування нової сучасної ідентич­ності, в якій би органічно поєднувалися й національна самото-тожність, й індивідуальна самість.

Опинившись на перехресті світових доріг, Україна шукає свою ідентичність, своє місце у світі, і уже слід визнати, що вона є ідеальним прикладом перехідного суспільства. Декого непокоїть це бурлескне перевдягання і принципова невизначе­ність. Українцям намагаються прищепити "єдиноправильну" і однозначну ідентичність.

В українській дискусії про ідентичність на початку ХХІ сторіччя з'явилося кілька дискурсів-конкурентів, відмінниходин від одного поглядами на минуле і сприйняттям сього­дення, використовуваними символами, традицією, історич­ною пам'яттю, врешті, цінностями, до яких апелюють учасни­ки дискусії. У сучасній Україні паралельно функціонує декіль­ка проектів культурної ідентичності. Перший проект визнає доконечну потребу в модернізації й орієнтується на західноєв­ропейську культуру. Другий, традиціоналістський проект, що постав серед незалежних інтелектуалів, спочатку не мав вели­кого впливу; його творці апелювали до більш ранніх, домодер-них часів, шукаючи там зразки для конструювання тожсамос-ті, конкурентної щодо ідентичності радянської. І нарешті, тре­тій пострадянський проект - це проект, що консолідує грома­дян, спираючись на історичну пам'ять і культуру, яка була під­ґрунтям радянської ідентичності в її квазіавтономному укра­їнському варіанті. Який з цих дискурсів-конкурентів стане па­нуючим, залежить не тільки від об'єктивних чинників, але і від свідомих дій володарів думок і почуттів нашої нації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології