Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Як вважають сучасні американські дослідники Андреас Умланд та Інгмар Бредіс, Україна є поки єдиною республікою (з тих, що 1922 року утворили СРСР), котра рухається, як зда­ється, до консолідованої демократії. Вони пишуть, що "...доки Росія та інші пострадянські республіки дотримуватимуться на­ціональної міфології, в якій протодемократичним началам у їх­ній історії не приділяється належної уваги, вони залишаться у пастці своїх авторитарних традицій. Україна дає їм приклад того як країна може порвати з негідним минулим і створити плюралістичну державу" [8, 5].

1. Таким чином, можна вважати, що Україна має унікальну форму конструювання власної постмодерної ідентичності, яка спирається не стільки на меморіальну міфологію, скільки на проективний проект, орієнтований на майбутнє. Але треба за­значити, що це питання ще потребує подальшої розробки, са­мостійного соціально-філософського аналізу сучасних проце­сів у царині української національної тожсамості, які, з огляду на свою незавершеність, ще не набули адекватних форм.Социальная идентификация личности: кн. 1-2 / Отв. ред. В. А. Ядов; Ин-т социологии РАН. - М., 1994.

2. Inglehart R. Postmodemity: Changing Values and Changing Societies // Problems аnd Judgments - №4. - 1997.

3. Фукуяма Ф. Великий крах: людська природа і відновлення со­ціального порядку - Л.: Кальварія, 2005.

4. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: про ідею і органі­зацію українського монархізму. - Нью-Йорк: Видавнича корпора­ція Булава, 1954.

5. Reykowski J. Studia nad Rozwojem Standardow. - Wroclaw: Ossolineum, 1985.

6. Вітковський В. Ординський бенкет в ефірі // Львівська газе­та. - 10 січня. - 2006.

7. Хабермас Ю. В поисках национальной идентичности. Фило­софские и политические статьи / Ю. Хабермас. - Донецк : Донбасс,

1999.

8. Умланд А., Бредіс З. Пострадянський парадокс: демократія в Україні, автократія в Росії / А. Умланд // Дзеркало тижня. - 2008.

- № 8 (687).УДК 159.923.2

Лариса Рева

ФАКТОРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОБУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

У статті розкриваються чинники, що впливають на фор­мування духовності, самоідентифікації української нації.

Ключові слова: духовність, історія, релігія, культура, література, мова.

 

Reva L. Factors of national selfhood of Ukrainian nation.

In the article of L. Reva is seen a history of Ukrainian language development as an integral part of nation's history and written language. At the same time, it tells about problems of Ukrainian language on an current stage.

Key words: Ukrainian, history, language, literature.

 

Рева Л. Факторы национальной самобытности ук­раинского народа.

В статье рассматриваются факторы, которые вли­яют на формирование духовности, самоидентификации украинской нации.

Ключевые слова: духовность, история, религия, куль­тура, литература, язык.

 

Духовність нації - чи не єдина у світі категорія, яку ніщо ні­коли не замінить. І уособлює в собі вона все те найкраще й най-святіше, що виробилося в людства взагалі. Перш за все - лю­бов, здатність віддавати себе людям.

О. Гончар у своїх "Щоденниках" цитує мудрого Г. Сковоро­ду, який так і залишився непізнаним до кінця і якого кожен до­слідник відкриває для себе і для людства знову й знову: "Хіба мені не уявляються позбавленими сонця і навіть мертвими ті, хто позбавлений любові, і я анітрохи не дивуюсь, що сам Бог називається любов'ю" (1). Духовність - самоповага. Духо­вність - традиції. Духовність - місток поміж нашими предка-

 

© Лариса Рева, 2010ми та нащадками. Духовність - проблема, яка вічна, і в своєму визначенні й тлумаченні - актуальна завжди.

Людина народжується і живе в конкретному середовищі. Вона з перших днів свідомого життя сприймає поняття свого на­роду, своєї нації, свого етносу. Протягом багатьох поколінь кож­на нація виробляла свої звичаї, мову, моральні устої, духовність. Звичаї та мова - це елементи, які об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю, - це один із фундаментів, на яких ґрунтується духовність нації і нація взагалі. Духовний стан на­ції служить визначальним показником життєдіяльності країни. Без міцних духовних засад, принципів не буває сильної держа­ви: духовно розрушена вона не в змозі створити міцну економі­ку, забезпечити достойне громадянське життя. Духовна культу­ра є тим чинником, за допомогою якого етнос не лише консолі-дуєтся, але й розвивається, зміцнюється і створює міцний етно-код нації, без якого жоден народ не в змозі самоутвердитися (2).

Ідеал українця - це гармонійно і всебічно розвинена людина з багатогранними знаннями, глибокою національною свідоміс­тю, високими інтелектуально-творчими, духовно-моральними і естетичними якостями. Характеризуючи процес гармоній­ного розвитку особистості, видатний педагог В. О. Сухомлин-ський підкреслював: чим більше місця в житті займає інтелект, тим багатогранніші духовні потреби, тим важливіша для роз­витку творчого потенціалу висока культура почуттів (3).

Одним із важливих напрямів її роботи було питання "Ду­ховна культура і суспільство, формування релігійної свідомос­ті молоді".

Українці свою духовну культуру почали творити задовго до прийняття християнства в Україні. Візантія ж додала ще й християнську культуру. Протягом багатьох століть україн­ський народ мав змістовну християнську культуру, що відпо­відала менталітетові, суспільним і духовним потребам україн­ців. Релігійність є однією зі складових сакрально-світоглядної характеристики особистості; вона відіграє важливу роль у фор­муванні морального світу людини.

"Втрата ідеалу рівнозначна духовній смерті", - стверджував О. Гончар. "Пригадую, яких людей бачив у дитинстві: ясноли­кі йшли до церкви, охайні, статечні. Звідти повертались - оду­хотворені. Тож коли було зруйновано моральні загати і демо­на жорстокості спущено з ланцюга? ... Оця безпричинність зло­чину - це, може, найстрашніше. Розпад суспільства, вироджен­ня людства? Не хочеться вірити в таке. Але ж де ті сили, які порятують людину, відвернуть розпад, поставлять усіх нас на шлях братерства? Хто несе ідеал? Література, мистецтво? -Але чи не безсилі вони перед руйнівними процесами, що від­буваються? І все ж маємо всьому цьому протиставити себе, й боротись, і вірити в досяжність світла" (4). "Слушно спосте­режено, що НТР не робить людину кращою. Вдосконалювати людину здатна лише віра. То справжнє мистецтво", - говорив О. Гончар (5). Він писав: ".Я виростав у релігійній сім'ї, дістав від віруючої бабусі таке моральне багатство, такий запас світла, що його упродовж усього життя не вдалося погасити цій сата­нинській кривавій системі тоталітарщини. Скільки доклада­лось нею зусиль, щоб спотворити живу душу, та все, виявля­ється, марно: світло є!" (6).

Зараз важко уявити наше суспільство без тієї ролі, яку віді­грає в житті кожної людини Святе Письмо з його заповідями, настановами, врешті, догмами. І вкрай важко подолати трагіч­ні наслідки бездуховності, ницості, хтивості, коли Біблія була офіційно забороненою книгою, а ті християни, які відвідували церкву, суворо каралися бодай погрозами поспіль 73 років то­талітарного режиму. Навіть не помилимося, коли скажемо, що вбивства, наркотики, пияцтво, крадіжки й тотальна брехня -ось ті наслідки, які долучилися до заборони однієї книги - Бі­блії, яка протягом тисячоліть була дороговказом кожному до­бропорядному християнину.

Біблія - стародавня пам'ятка писемності, зібрання різних за формою, змістом і жанрами літературних творів, переваж­но релігійного історико-повчального змісту, які творилися з ХІІ ст. до н.е. до ІІ ст. н.е. Водночас до неї входять і світські книги, ритуальні та юридичні кодекси, міфи, народні піс­ні, перекази, притчі, любовна лірика, фрагменти найдавніших героїчних епосів тощо. Складається вона з двох частин: Старо­го Заповіту (55 книг), що визнається за Святе Письмо іудаїз­мом та християнством. Сюди входять пам'ятки давньоєврей­ської літератури. 27 книг належать до Нового Заповіту, що вва­жається Святим письмом тільки у християн.

Одними із перших свідчень високої освіченості, культури, духовно-моральних ідеалів української нації є кириличні видан­ня, що складають важливу ланку в системі світових цінностей1.

Особливе значення у формуванні духовності має красне письменство: .поет, то є обранець Божий, устами якого до лю­дей промовляє Бог; поет - то є пророк, віщун; то є кобзар, що голосить людям Божу правду (7). Коли б не було античного мистецтва, а зокрема - Есхіла, Софокла, Еврипіда, Аристофа­на, Гомера, Платона, Арістотеля, Горація, Вергілія, Шекспіра, Мольєра, Гете, Шіллера, Байрона, Гюго, Ніцше (він насампе­ред - митець), а в українській літературі - Шевченка, Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, Коцюбинського, Стефаника, Олеся, - то й напрям цілого суспільного руху у кожного наро­ду і в цілім людстві був би інакший. "Ніщо так не поширюється серед народу і ніщо так не формує людське думання... як крас­не письменство (література)." (8).

1 Рева Л. Українські кириличні стародруки як національна куль­турна спадщина: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції // Культура України: Історія і сучасність. - Х., 1996. -С. 73-74; Рева Л. Неопубліковані матеріали про давню українську книгу // Студії з архівної справи та документознавства: - Т. 7. - К., 2001. - С. 140-143; Рева Л. Українське письменство XIV - першої половини XVI ст. Історіографія і бібліографія // Література. Фоль­клор. Проблеми поетики: Зб. наук. пр. - Вип. 27. - Ч. 2 / Редкол.: А. В. Козлов (відп. ред.) та ін. / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевчен­ка; Ін-т філології. - К.: Акцент, 2007. - [568 с.]. - С. 185-206; Рева Л. Українське письменство другої половини XV! - першої половини XVH ст. Історіографія і бібліографія // Література. Фольклор. Про­блеми поетики: Зб. наук. пр. - Вип. 28. - Ч. І / Редкол.: А. В. Коз­лов (відп. ред.) та ін. / Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка; Ін-т філології. - К.: Твімінтер, 2007. - [663 с.]. - С. 218-247.


Великій справі зміцнення підупалого нині в значної частини людей духу покликані служити і художні розповіді про "много-трудні", як правило, життєві шляхи видатних особистостей. Як і понад сто років тому, в "хворі", за характеристикою А. Чехо­ва, часи, "подвижники потрібні, як сонце". І так само потрібніяскраві історико-біографічні твори про них, які являють собою цінний виховний матеріал (9).

Процес осмислення духовності і ментальності - надзвичай­но складний. І на всіх етапах кожної епохи з'являються нові ма­теріали (від Геракліта до В. Вернадського), які давали надій­ні підстави для побудови реалістичних науково переконливих концепцій духовності .

Пізнавання і дослідження самих себе, чи - хто такі україн­ці, - поставало перед нами не одне століття. Є. Маланюк, тво­рячи нариси з історії нашої культури, писав: "Може найважні-шим з наших завдань, як національної спільноти, є і буде: піз­навати себе" (10).

Теоретичне осмислення проблем духовності знайшло від­творення в працях Миколи Костомарова, Михайла Драгомано-ва. Наприкінці ХХ ст. було представлено чимало різноманіт­них концепцій, в основі яких - трактування української духо­вності в її культурно-історичних виявах Івана Франка, Михай­ла Грушевського, Михайла Возняка, Сергія Єфремова, Дмитра Чижевського, Євгена Маланюка, Олеся Гончара. , прагненні показати "українську душу" на основі теоретичних засад сві­тової філософії, культурології, аналітичної психології. У наш час художню модель духовності розглядають Микола Жулин-ський, Анатолій Погрібний, Микола Ільницький, низка інших вчених. Глибиною дослідження, оригінальністю своїх медита­цій відзначаються праці, в яких аналізується етико-духовний світ письменника, єдність змістовних, формальних чинни­ків художнього твору, сутність духовності, її структурні рівні і форми. Увага дослідників спрямовується на художнє осмис­лення і дослідження засобів та прийомів розкриття внутріш­нього світу особистості. Особливий інтерес вчених зосереджу­ється на питаннях психоаналітичного дослідження творчості окремих письменників в контексті духовності, цілісного розу­міння естетичної концепції особистісних моделей, осмислення проблеми кризи духовності в умовах соціальних перетворень нашого часу, утвердження ідеалів загальнолюдського.

Одним із вирішальних чинників національної самобутності українського народу є мова, яка є феноменом духовної культу­ри нації. Через мову пізнається людина, виявляється її мораль­не обличчя, суспільні та естетичні ідеали. Культурологічний потенціал мови пояснюється тим, що вона відбиває важливі суспільні явища, соціальні відносини, звичаї, морально-етичні та естетичні норми національного світогляду. Як явище націо­нальної культури, вона репрезентує надбання інтелектуальної, філософської й естетичної думки, є адекватною формою сус­пільної й індивідуальної моральної свідомості. Мова є неви­черпним джерелом духовного потенціалу українського народу.

Українська мова - одна з найстаріших мов; загальновизнаний її вплив на інші мови. І, як свідчать дослідники, за лексичним багатством вона не поступається жодній з європейських мов, а за ритмомелодикою з нашою мовою може зрівнятися хіба що італійська. І. Огієнко писав: "Мова - душа кожної національ­ності, її святощі, її найцінніший скарб. звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові -наша стара й нова культура, ознака нашого національного ви­знання. І поки живе мова - житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності: вона геть розпоро­шиться поміж дужчим народом. От чому мова має таку вели­ку вагу в національному рухові. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту. Бо німого, мовляв, попхаєш, куди забажаєш." (11).

Всі етапи розвитку культури в Україні тісно пов'язані між собою. Духовним центром української літератури, починаю­чи від 988 р. - прийняття християнства, одним із найдавніших центрів слов'янства, "стольним градом" високорозвинутої і мо­гутньої держави Київської Русі, було місто Київ. Йому, одному з найбільших центрів східнослов'янської цивілізації і столиці давньої Русі, заслужено належить велика роль у становленні і розвитку давньоруської культури, яка стала одним із найви­щих досягнень світової цивілізації.

ХІ - початок ХІІІ ст. - це період першого розквіту київськой культури. У першій половині ХІ ст. в київському літературно­му середовищі було створено видатну пам'ятку давньорусь­кої літератури - художньо-публіцистичний твір ораторськогомистецтва "Слово про Закон і Благодать" Ілларіона. З книг ХІ-ХІІ ст. київської письмової традиції відомі Остромирове Єван­геліє, Ізборники Святослава, Мстиславове Євангеліє. У 1113 г. Нестор-літописець, служитель Києво-Печерського монас­тиря написав "Повість временних літ" - видатний історичний твір Київської Русі. Шедевр давньоруської літератури ХІІ ст. - "Слово о полку Ігоревім". У цей самий час поширюється до­скональне слов'янське письмо - кирилиця, на якому написані книжкові пам'ятки ХІ-ХІІІ ст.

Нашестя татарів, експансія і панування іноземних завойов­ників негативно позначились на розвитку культури України, перериваючи її майже на триста років. Проте як не можна вби­ти народ, так не можна було знищити і його культуру.

Давня українська писемність розвивалася в руслі світового літературного процесу, в тісних взаємозв'язках з художнім сло­вом, культурою сусідніх народів. У цьому плані важливу роль зіграли візантійські та давньоболгарські художні традиції; за­вдяки їх посередництву література Київської Русі засвоювала античний досвід. В останній чверті XIV ст. в українській літе­ратурі водночас з другим південнослов'янським впливом роз­вивається експресивно-емоційнй стиль, характерний стиліс­тичним новаторством, так званим "плетінням словес".

У результаті тісних взаємозв'язків з польською культурою наша писемність ознайомилася з літературними досягненнями західноєвропейських народів, засвоїла нові естетичні концеп­ції, що сприяло розширенню ідейно-тематичних горизонтів, спрямованих на пошук нових шляхів художнього збагачення.

На основі давніх традицій, мови, побуту, звичаїв в XVI -XVII ст. по всьому етнографічному просторі України форму­ється новий тип людини, яка, незважаючи на соціальні при­ниження, шукала вихід з кайданів національно-економічного гноблення, прагнула розвивати власну національну культу­ру. Церковно-релігійний, культурно-національний і політико-соціальний рух виникає як протест проти латино-польського тиску, особливо після Люблінської унії 1569 р.

Величезною була потреба в богослужбовій літературі: вона не лише захищала православну віру і загалом християнство,а надихала український народ на боротьбу, вселяла мужність, віру в священність цієї боротьби. В першій половині XVI ст. виникає суспільно-політична і воєнно-адміністративна орга­нізація українського козацтва - Запорізька Січ. Козацтво ви­конало покладену на нього історичну місію, захистило україн­ський народ від зовнішньої і внутрішньої агресії, сприяло роз­витку нації, утвердженню національної самобутності і самосві­домості. Однак потрібно зазначити, що проблема ментальності і духовності, нехай підсвідомо, виникала перед українцями за­довго до козацької епохи.

У цей час остаточно формується українська народність з властивими їй особливостями мови, культури і побуту. На основі діалектних особливостей давньоруських говірок оста­точно формуються і основні риси української розмовної мови.

Велике національне пробудження кінця XVI ст., пов'язане з першим культурним відродженням, викликало рішучі зміни в духовному житті нашої Вітчизни. По всій її території поширю­ється просвітництво, виникають культурно-просвітницькі осе­редки. Україна перетворюється в значну європейську державу. Розвиток міст, становлення українського міщанства, вплив Ре­формації сприяло наближенню мови різноманітних жанрів до канцелярської і розмовної.

Наприкінці XVI - XVIH ст. пануючим і визначальним сти­лем української літератури було бароко. Бароко - це одна із най­складніших і водночас продуктивних епох в українській куль­турі, час розквіту літератури. Для культури і мистецтва бароко характерними були виховні функції, які досягались внутріш­ньою напругою, афектованою патетикою, етико-дидактичними і моральними спрямуваннями художніх концепцій, перенаси­ченістю літературних творів стилістичними прикрасами, гіпер­болами. Своєрідність художньо-зображувального осмислення світу позначилося на жанровому сюжетно-тематичному різно­манітті творів, а також пошуку і доборі засобів образності, що відобразилося на мові творів і манері відтворення дійсності. Письменники культури бароко, переборюючи міфологічне на­чало Ренесансу, використовуючи велику кількість ілюстратив­ного матеріалу, пробуджують інтерес до історії країни, народу,його героїв. Світогляд бароко поєднував релігійність середньо­віччя з високими досягненнями Ренесансу. Література бароко створила на українському ґрунті свою теорію, яка знайшла ві­дображення в курсах поетики і риторики, що вивчалися на той час в українських школах2.

Україна в XVI - XVIH ст. стояла на найвищій сходин­ці культурного розвитку. Проте напружений темп такої ді­яльності спостерігаєтся лише до початку XVIII ст., коли під тиском "царя московського православного" настає перелом. Наприкінці XVIII ст. українські землі, які належали Поль­щі, були включені до складу Російської імперії. Відбуваєть­ся поступова русифікація України. У 1720 р. Московський си­нод заборонив друкування книг українською мовою, а україн­ські церковнослов'янські видання наказано було звіряти з ро­сійськими. В 1754 р. наказ Катерини II забороняв викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1991 р., після розпаду СРСР, у формально незалежній укра­їнській державі самосвідомість населення, яке складалося з 20% представників російської меншини і 30 % русифікованих українців, надзвичайно низька, що ускладнює процеси розви­тку громадянського суспільства. Проте, незважаючи на гальму­вання державонацієтворення, в Україні, як і в усьому світі, все гостріше відчувається активізація уваги до проблем духовнос­ті. Це пояснюється великим інтересом громадськості до мину­лого і сучасного буття українського народу, а також у зв'язку з дегуманізаційними процесами, що відбувалися в умовах, за словами Л. Костенко, "заблокованої культури".

Історія України - це історія народу, який жив на її землі в усі часи та періоди. Необхідність пізнання нації можливе лише через його духовну культуру.

Українська духовна культура вбирала багатовікові традиції розвитку свого народу, збагаченого досвідом народів сусідніх регіонів, засвоюючи художні досягнення європейського Заходу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології