Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 23

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

2 Зизаній Л. Граматика словенска. - Вільно, 1596. (Перепеч. - К., 1980); Смотрицький М. Граматика словенська. - Вільно, 1618; Бе-ринда П. Лексикон словеноросскій. - К., 1627 и др.


Античні мудреці говорили: "Заговори - і я тебе побачу!"Яким побачить світ українця - залежить лише від наших су­часників. Не можна зупинятися на історичних досягненнях. Потрібно намагатися рухатися вперед. У цьому вирішальна роль належить українській еліті, новому поколінню з високи­ми інтелектуально-творчими, духовно-моральними ідеалами, гармонійно, всебічно розвинутим, з багатогранними знаннями, глибокою національною свідомістю, почуттям гідності, патріо­тизму, з фантастичною енергією, творчим потенціалом, гені­альністю, величезним талантом, конкурентоздатними помис­лами та ідеями.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гончар О. Щоденники: В 3 т. - Т. 3. - 29.08. 1985.- К.: Весел­ка, 2004. - С. 63.

2. Скуратівський В. Наш національний феномен // Берегиня. -1992. -№ 1. - С. 5-12.

3. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - Т. 1. -К., 1976. -

С. 68-69.

4. Гончар О. Щоденники: В 3 т. - Т. 3. - 21.02. 1986. -К.: Весел­ка, 2004. - С. 83.

5. Гончар О. Щоденники: В 3 т. - Т. 3. - 29.08. 1985.- К.: Весел­ка, 2004. - С. 66.

6. Гончар О. Щоденники: В 3 т. - Т. 3. - 29.08. 1985.- К.: Весел­ка, 2004. - С. 299.

7. Білецький Л. Історія української літератури. - Т. 1: Народня поезія. - Авсбург, 1947. - 328 с. - [С. 10-11].

8. Білецький Л. Там само. - [С. 19-20].

9. Мельничук Б. Випробування істиною: Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі: Від початків до сьогодення. - К.: ВЦ "Академія", 1996. - 272 с. - [С. 6].

 

10.Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури. - К.: "Обереги", 1992. - 80 с. - [С. 5].

Огієнко І. [Переднє слово] // Огієнко І. Історія української літературної мови. - Вінніпег, 1949. - С. [2].УДК 82.09 (477)

Катерина Савич

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ЖІНОЧИХ ОБРАЗІВ У ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРАХ О. КОБИЛЯНСЬКОЇ, ЛЕСІ УКРАЇНКИ ТА О. ЗАБУЖКО

У статті показано інтерпретацію жіночих образів в лі­тературних творах. Розглянуто варіації жіночих ролей з огляду на соціокультурну парадигму. На основі проаналізо­ваних літературних творів зроблено висновки щодо різно­манітності жіночих образів у творчості О. Кобилянської, Лесі Українки та О. Забужко.

Ключові слова: українська проза, жіноча література, жінка-героїня літературного твору

 

Savych K. The representation of female's appearances in literary works of O.Kobylanska, Lesya Ukrajinka and O. Zabuzhko,

Interpretation of female appearances in literary works. Variations of woman's roles are considered, taking into account a cultural sphere. On the basis of the analysed literary works conclusions are done in relation to the variety of wimen's appearances in creation of O. Kobilyanska, Lesya Ukrajinka and O. Zabuzhko.

Keywords: Ukrainian prose, female military, female heroine of a literary work.

 

Савич К. Репрезентация женских образов в литера­турных произведениях О. Кобилянской, Леси Украин­ки и О. Забужко.

В статье показано интерпретацию женских образов в литературных произведениях. Рассмотрены вариации жен­ских ролей учитывая социокультурную парадигму. На осно­ве проанализированных литературных произведений сделаны выводы относительно разнообразия женских образов в твор­честве О. Кобылянской, Леси Украинский и О. Забужко.

Ключевые слова: украинская проза, женская литера­тура, женщина-героиня литературного произведения

 

© Катерина Савич, 2010У процесі становлення соціокультурної парадигми образ жінки в літературних творах починає докорінно змінюватись. Найкраще це простежується у творах Лесі Українки та Оль­ги Кобилянської, які, апелюючи до своїх попередниць (Мар­ка Вовчка, Наталі Кобринської, Олени Пчілки), продовжують формувати традицію "жіночої літератури", критикуючи, при цьому, домінуючу чоловічу. Як зазначає Соломія Павличко, "Літературний образ жінки Х!Х століття - "покритки", "бур­лачки", "повії", що були квінтесенцією горя, нещастя й немо­чі, відступив перед "царівною" і "одержимою духом". В україн­ській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий го­лос, а разом з ним і феміністична ідея" [4; 25].

Перші класичні повісті О. Кобилянської "Людина" й "Ца­рівна" започаткували новий етап української прози. Жінка у творах О. Кобилянської зображується із сильним характером, вона тверда й непохитна у своїх переконаннях, спроможна за­хистити себе, відстояти власну думку. Саме цих рис бракува­ло жіночим образам у чоловічій народницькій літературі. Ге­роїням О. Кобилянської властива певна закономірність у лінії поведінки. Вони, з одного боку, прагнуть істинного, вільного кохання, а з іншого - бояться його, хочуть і не хочуть люби­ти. Страх перед патріархальним шлюбом видає острах нерівно­правності у стосунках жінки і чоловіка.

Феміністичні підходи до прочитання літературних текстів притаманні більшості творів О. Кобилянської. Найчастіше вони зустрічаються там, де зображено стосунки між чоловіком і жінкою, перевага однієї статі над іншою. Так, у повісті "Царів­на" героїня твору наділена могутньою силою, авторка вдаєть­ся до нових інтерпретацій жіночих цінностей, проводить пара­лель між особистим досвідом жінки та впливом соціуму на ро­динні та домашні структури, що її оточують. Тобто, можна по­бачити творення нового образу жінки - інтелектуальної, само­достатньої особистості.

Якщо говорити про творчість Лесі Українки, то варто зазна­чити, що її інноваційний підхід щодо перспективи літературоз­навчого аналізу, а також бунт проти тогочасної літературної ат­мосфери, особливо у підході до розв'язання проблем статті, ідосі детально не досліджено. Проте сумніву не викликає те, що: своїми творами авторка докорінно руйнує тогочасний патріар­хальний устрій, за що її вважають чи не найбільш загадковою постаттю з-поміж українських письменників.

Лесю Українку справедливо називають інтелектуальною феміністкою через її знання літературних та філософських тео­рій. У своїй творчості авторка вкрай рідко зверталася до про­блем пересічної жінки, натомість вона створювала образи не­ординарних героїнь великої сили волі й інтелекту, що стоять перед проблемою самореалізації через власний вибір. Загалом, усіх їх можна охарактеризувати як "складних особистостос-тей", але, незважаючи ні на що, вони вміли залишатись жінка­ми з тіла і крові, - людьми з інтелектуальними та емоційними потребами. Авторка досягає багатогранних зображень жінок за допомогою різних художніх засобів.

У деяких п'єсах Лесі Українки зустрічаємо домінування жі­нок над чоловіками ( "Блакитна троянда", "Лісова пісня", "Камін­ний господар" і "Бояриня"). Проте жінкам, як відомо, властиво помилятись, тому не завжди вони виявляються у моральних чи будь-яких інших аспектах вищі від чоловіків, з котрими поділя­ють життя. Образ жінки як героїні літературного твору зазнає по­стійної критики та набуває претензійного характеру через ігнору­вання важливості статі. Саме тому вони постають перед читачем, зазвичай, самотніми, їх проблеми не вважаються важливими.

На початку 90-х років ХХ століття феміністично-літературну традицію щодо творення образу "нової героїні" вітчизняного письменства продовжують такі представниці цього жанру, як Оксана Забужко, Софія Майданська, Світлана Йовенко, Тама­ра Гундорова, Лідія Таран. Їхня спільна мета - створити но­вий тип героїні жіночої прози, який можна було б визначити як "універсальну гуманітарну особистість". Так, особистість при­речена "вбирати" лише найкраще із віковічних надбань україн­ської культури, вона відкрита для комунікації і прагне реалізу­вати себе в якомога ширшій сфері художньої та інтелектуаль­ної діяльності, використовуючи при всю свою міць та енергію.

Образ жінки як героїні літературного твору по-новому осмислюється у літературному дискурсі. Це, зокрема, підтвер­джує твір О. Забужко "Польові дослідження з українського сексу", де жінка постає "гранично суб'єктивною, сексуальною, інтелектуальною" [2; 86]. Окрім того, створення образу жінки-інтелектуалки зумовлено існуванням реальних життєвих про­тотипів - високоосвіченої жіночої еліти. Для героїні характер­не інтенсивне внутрішнє життя, напружений пошук відповідей на наболілі питання. У своїх поглядах і переконаннях вона на­ближається до філософів, піддаючи сумніву правильність "вла­штування" світу. Це підтверджує її всюдисуща цікавість, яка не задовольняється готовими відповідями. Про філософізацію жіночої прози зазначає В. Вульф: "Більша знеособленість жит­тя сучасної жінки пробудить її поетичний дух. Ведені цим ду­хом, жінки надаватимуть меншого значення фактам і не задо­вольнятимуться надалі максимально точною фіксацією незна­чних подробиць, які потрапили у поле їхнього зору. Виходя­чи за рамки особистих та політичних стосунків, вони займа­тимуться складнішими питаннями, які намагається вирішити поет - наше призначення і сенс життя" [1; 78]. Жінка ставить перед собою питання, які в подальшому мають значний вплив на її життя. Наприклад, героїню О. Забужко із "Польових до­сліджень з українського сексу" турбують думки, пов'язані із суїцидальним наміром: "...А чому б не тепер?.. Не вже?.. Чого чекати?" [3; 80].

Надзвичайно важливою в літературознавстві є пробле­ма репрезентації жінки жіночою прозою. Прагнення жінок-письменниць зображувати себе не так, як чоловіки-пись-менники, є абсолютно виправданим і доречним, оскільки вони звертаються до власного унікального досвіду. Вони репрезен­тують суб'єктивність своїх героїнь повністю, не приховуючи ані найменших деталей, досі замовчуваних. Зазвичай, письменни­ці описують щось особисте, прочитують текст власного життя. Завдяки цьому героїні набувають рис жіночої суб'єктивності, їх гендерна ідентичність проблематизується.

Підсумовуючи, варто зазначити: у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття жіночий рух пройшов складний шлях ста­новлення. Літературний характер діяльності жіноцтва спри­яв підняттю культурного рівня суспільств. Гендерна темати­ка, пов'язана з проблемами жіночої тілесності, родинного жит­тя, є одним з визначальних чинників творення нової концеп­ції особистості жінки в сучасній українській та світовій жіно­чій прозі. Вона також зводиться до проблеми пошуку людсько­го призначення. Письменниці переосмислюють тенденцію жі­ночого авторства в межах сучасності у зв'язку з постмодерною ситуацією. Авторки вирізняються специфікою творчого пошу­ку у створенні образів своїх героїнь, використовують нові ху­дожні засоби відображення дійсності поряд з традиційними. Суттєвим кроком в їх еволюції творчості та ще однією відпо­віддю на запитання: "Що означає бути жінкою?" - стало ство­рення нових образів жінок-інтелектуалок. Їх мета - вирішува­ти загальнолюдські питання (хоча це привілей віддавна чоло­вічий). Вони вириваються з обмеженого кола родини у простір повного буття. Їхнє життя розвивається вже ніби за умов ціл­ком досягнутої рівноправності статей. Письмениці відкидають традиційне зображення жінки й створюють нових героїнь, які, не задовольняючись ролями слухняних дружин, улесливих ко­ханок чи жертв сексуальних домагань, намагаються самореалі-зуватися, самі творять себе й кар'єру. Саме така позиція жінок-письменниць призводить до зміни соціокультурної парадигми.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Вулф В. Жінки та розповідна література // Ї. Незалежний культурологічний часопис. - 2000. - № 17. - С. 78-86.

2. Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український лі­тературний постмодерн. - К., 2005.

3. Забужко О. Польові дослідження з українського сексу: Роман. - К., 1996.

Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. -К., 1999.Ольга Кантерух

ЯК ПОЧУВАТИСЯ УКРАЇНЦЕМ: ПРОБЛЕМА ІДЕНТИЧНОСТІ

Регіоналізація ідентичності, яку актуалізували політики, може призвести до ситуації, коли Україна буде мати статус не самодостатньої держави, а території для використання іншими державами у формі демографічного ресурсу. Україн­ська ідентичність у першу чергу мусить ґрунтуватись на ро­зумінні і сприйнятті єдності території, мови і культури.

Ключові слова: регіональна ідентичність, минуле, май­бутнє, національна ідентичність, мова, культура.

Kanteruh O. How odoes it feel to be an Ukrainian: problem of identity.

Regionalization of identity, actualized by the politicians, could lead to a situation in which Ukraine will be not the self-sufficient state, but the territory for using by other states as the demographic resource. The Ukrainian identity must be based on the understanding and the perception of the unity of territory, language and culture.

Key words: regional identity, past, future, national identity, language, culture.

Кантерух О. Как это чувствовать себя украинцем: проблема идентичности.

Актуализированная сегодня политиками регионализация идентичности может привести к ситуации, когда Украи­на будет иметь статус не самодостаточного государства, а территории для использования другими государствами в форме демографического ресурса. Украинская идентичность в первую очередь должна базироваться на понимании и во­сприятии единства территории, языка и культуры.

Ключевые слова: региональная идентичность, прошлое, будущее, национальная идентичность, язык, культура.

 

Ідентичність актуалізується вже тим чинником, що сучасна Україна має одну дуже важливу геополітичну проблему: умов-

© Ольга Кантерух, 2010ний розкол на Схід і Захід. За суперечками про мову, релігію та історію ми забули про спільну справу, яка могла б мобілізувати всю країну. Єдина точка порозуміння - наявність стратегічно­го ресурсу у вигляді чорноземів і т. ін.

Геополітичний "розкол" всередині самої України не тільки не "залатаний", але й продовжує розширюватись. Теперішня економічна і соціокультурна регіоналізація (поділ на регіони) породжує нові для України ідентичності - донеччан, львів'ян, харків'ян, одеситів тощо. Як наслідок, примара розколу стала предметом нагнітання внутрішньополітичної напруги, джере­лом політичного кар'єрного зростання і самоствердження, ін­струментом зовнішньополітичних ігор.

За минулі 18 років не було створено жодної спільної ідеї, на­вколо якої могли б об'єднатися громадяни України.

Наші політики не створюють умов для належної оцінки успі­хів наших громадян та досягнень власної держави. Натомість вони спекулюють на трагедіях, формуючи відчуття спільності в біді.

Проблема ідентичності в сучасній Україні, на наш погляд, пов'язана не з критерієм "подібності", а насамперед, зі змістом спільної національної справи і з загальновизнаним напрямом цієї справи. Не минуле пояснює майбутнє, а, навпаки - проек­ція спільного майбутнього дозволяє прочитати і зрозуміти нам нашу ж історію. Але ми про це або ж забули, або ж не бажаємо згадувати. І тому, як наслідок, Україна опинилася перед вибо­ром - стати "зручною територією" чи "демографічним ресур­сом", які поглинуть Росія чи Європа; або ж все таки утверди­ти власну державу, здатну осмислити свою історію і самостій­но створити своє майбутнє. У першому випадку питання іден­тичності так і залишиться нерозв'язаним, оскільки воно просто втратить актуальність. У другому випадку ми зможемо на рівні як з тією ж Росією, так і з Європою розпоряджатися своїм со-ціокультурним капіталом, залишатися самими собою.

Питання ідентичності залишається відкритим. Проте, від нього залежить майбутнє - держави, нації, громадян, співвіт­чизників. Часу на відповідь не так вже й багато.

Ми думаємо, що українська ідентичність ґрунтується на бага­тьох показниках. Але, в першу чергу, вона мусить основуватись на розумінні або сприйнятті єдності території, мови і елементів куль­тури. Якщо ми беремо лише один чинник, то не охоплюємо іден­тичність в усій її повноті. Як я розумію ідентичність? Так, напри­клад, я себе вчуваю спорідненою з кимось. Або інша людина спів­відносить мене із тим чи іншим народом, чи групою людей. Оце і є ідентичність, якщо спрощено підходити до цього питання. Проте, як на наше розуміння, ідентичність буде визначатись низкою чин­ників. Так, коли ми кажемо, що ми українці, то намагаємося роз­мовляти українською мовою, бо, на нашу думку, мова - один із най­головніших показників ідентичності - це по-перше. По-друге - ми повинні не тільки поважати свою культуру й використовувати всі можливості, щоб її підтримати. По-третє, ми обов'язково повинні цікавитись своєю історією і через цю історію, спілкуючись з інши­ми, показувати нашу країну . Ще одним важливий аспект цієї про­блеми, на наш погляд, виражений питанням: чи слід на кожному кроці повторювати, що я українець чи я українка? Головне, потріб­но просто бути справжніми українцями, а не соромитися цього, як це в нас буває, хоча, можливо, й неусвідомлено. Візьмімо для при­кладу наші столичні вузи. Поза парами дуже багато студентів роз­мовляють російською мовою. На запитання "Чому?" відповідають цікавою фразою: "Щоб не здаватися "білою вороною". От вам і все: розчинилася українська ідентичність.

Бути українцем, означає підвищувати інтелектуальний і загально-культурний рівень як свій, так і тих, хто тебе оточує. Бути українцем - продовжувати гарну традицію не ставитись зневажли­во до інших народів. Бути українцем - означає не кричати і "рвати на собі сорочку", вимагаючи виселити тих, хто не розмовляє україн­ською мовою, а шукати з ними порозуміння. Бути українцем - на­магатися на своєму місці і в своєму оточенні робити так, щоб у по­рівнянні з іншими наше виявилося кращим. І тому відчувати себе українцем - це з гідністю представляти себе на всіх рівнях, як все­редині країни, так і за кордоном: володіти рідною мовою; намага­тися в різних ситуаціях поширювати інформацію про свою країну, про її громадян; знати свою історію так, щоб можна було поділити­ся цими знаннями із тим, хто нею цікавиться; зберігати свою істо­ричну спадщину. І тут нам варто вчитися в інших народів, зокрема у малочисельних, як Латвія, Литва, Грузія - вони докладають масу зусиль для збереження власної мови і культури, адже кожна істо­рична пам'ятка - це голос національно-культурної ідентичності.УДК 130.2:159.923.2

Лілія Фльорко

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ КРИЗИ ПЕРСОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

У статті проаналізовано причини втрати ідентичнос­ті в сучасному світі. Наголошено, що сучасна людина за­мість субстанційної основи приймає функціональну роль, нав'язану соціальними технологіями, а це призводить до відчуття безсенсовності власного існування, збайдужіння у виборі культурних цінностей, мови тощо.

Ключові слова: ідентичність, самість, функціональ­ність, інструменталізм.

Fliorko L. Social and psychological factors of personal identity's crysis of contemporary human.

Reasons of losing identity in the modern world are analyzed. It is stressed that a modern person takes instead of substantial basis functional role, given by social technologies, and this results in feeling of senselessness of his /her own existence, indifference in the choice of cultural values, speech and so on.

Key words: identity, self, functionality, instrumentality.

Фльорко Л. Социально-психологические факторы кри­зиса персональной идентичности современного человека.

В статье проанализировано причины потери идентич­ности в современном мире. Акцентировано внимание на современном человеке, который вместо субстанциональ­ной основы принимает функциональную роль, навязанную социальными технологиями, а это, соответственно, приво­дит к чувству бессмысленности собственной жизни, безин-тересности в выборе культурных ценностей, языка и т.д.

Ключевые слова: идентичность, самость, функцио­нальность, инструментализм.

Важливим чинником кризи персональної ідентичності в добу постмодерну є низка невратизуючих чинників, що створю­ють внутрішній дискомфорт, провокують стреси, готують ґрунт

© Лілія Фльорко, 2010для виникнення різноманітних неврозів. Е. Фромм пов'язує їх виникнення зі загостренням дисгармонії між індивідом та со­ціальною структурою сучасного суспільства, яке актуалізувало три небезпечні форми людського існування: 1) любов до мерт­вого (некрофілію); 2) закоренілий нарцисизм; 3) симбіозно-інцестуальне фіксування, що разом утворюють синдром розпаду особистості. Г. С. Салліван пов'язує джерело неврозів зі збенте­женістю, яка є продуктом формалізованих міжособистісних сто­сунків у сучасному суспільстві. К. Горні наслідком цивілізацій-них процесів у ХХ ст. називає появу неврозів прив'язаності до інших, влади, покори та ізоляції. Отож, внутрішньо-особистісні конфлікти, які спровоковані головним чином соціальними фак­торами, на нашу думку, викликали в індивіда "глибинну триво­гу", що породжена відчуттям безпомічності перед лицем воро­жого світу. Крім того, в цих кризових ситуаціях фігурує "про­блематика безглуздості власного життя або людського життя взагалі, а також сумніви щодо всієї попередньої системи ціннос­тей" [3, 123]. Невроз ізоляції переходить у стан депресії, яка су­проводжується відчаєм, почуттям провини за минуле, акценту­ванням уваги на цьому стані, а відтак, втратою ініціативи.

Індивід, будучи соціальною істотою, мусить рахуватися зі сти­лем життя, манерами спілкування, особливостями мови, моди тощо, з тим, що в конкретному соціумі прийнято називати сво­їм і престижним. Отже, щоб показати іншим власну значущість він змушений рахуватися й приймати моделі, стандарти ставлен­ня до світу того соціального оточення, в якому перебуває. Для су­часної людини проблема полягає в тому, чи здатна пересічна лю­дина, в умовах де поведінку диктують "публічні авторитети", де маскультура нав'язує свої смаки і стандарти, зберегти самодос­татність внутрішнього світу зі своїми субстанційними цінностя­ми, тобто свою національно-культурну ідентичність.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології