Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 26

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Поряд з кризовими явищами в українській політичній куль­турі існують й ознаки її позитивної динаміки. Вони пов'язані з поступовим переходом від моноціннісного сприйняття полі­тичного життя до плюралістичного розуміння владних відно­син. Україна доволі динамічно долає шлях від моністичної по­літичної культури до відкритої комунікації і формування від­чуття культурно-історичної єдності українського народу. Зна­ковою подією, що демонструє високий рівень політичної свідо­мості й культури наших громадян була Помаранчева револю­ція. Її особлива значущість, вважає А. Гальчинський, полягає в тому, що "чи не вперше за роки нашої незалежності пріоритет­ними у політиці виступили не суто економічні, а духовні цін­ності. Це відповідає логіці сучасного цивілізаційного процесу" [3, с. 17]. Помаранчеві події 2004 року є свідченням європей­ського рівня політичної поведінки української спільноти. Ми переконані: "Помаранчева революція започатковує нові крите­рії суспільної свідомості, закладаючи в її основу такі мораль­ні цінності, як: гідність, честь і свободу особистості, прозорість та демократизм влади, її вірність українському народу і Госпо­ду Богу. Ці чесноти спроможні не тільки заповнити собою по­рожні простори людського духу, а й слугувати певним кодом, що активізує архаїчний модус української свідомості" [5, с. 49]. Новітня українська революція пробуджує патріотичні почут­тя наших громадян, розвінчує їх патерналістські настрої, дає унікальний досвід толерантного протесту проти корумпованої влади, формує активістську громадянську культуру.

Утвердження стабільного розвитку пострадянських кра­їн передбачає трансформацію закритої від зовнішнього світу і фрагментарної політичної культури тоталітарної доби з її па­тріархальними й підданськими елементами, до культури гро­мадянського суспільства, що ґрунтується на демократичних цінностях. Саме в межах громадянського суспільства можлива максимальна самореалізація індивіда, поєднання та врахуван­ня інтересів різних політичних сил на засадах плюралізму. До­ступ до інформації, прозорість і відкритість діяльності влади, гарантія прав та свобод особистості закладають підвалини для формування демократичної політичної культури (за Алмон-дом - культури участі). Демократична культура визначає ле­гітимне поле політичних відносин та створює умови для ком­петентної участі у політичному процесі якомога ширшим вер­ствам громадян, що забезпечує взаємодію та інтеграцію сус­пільства. Характерними рисами цієї політичної культури є ін­дивідуалізм, прагнення до компромісу й консенсусу, відкри­тість світу, загальнолюдські моральні норми.

Ознакою демократичного політичного режиму є плюралізм і конкуренція ідеології, світогляду, програм. Інституціональ-ним уособленням такої конкуренції є політичні партії. Рівень інституалізації партії залежить від досвіду її виборчих змагань, розвитку демократії в суспільстві, моделі його виборчої систе­ми тощо. Розглядаючи становлення теорії політичних партій, Ю. Шведа відзначає саме її демократичну сутність. Він ствер­джує: "Сучасне розуміння партії - це розуміння її як організа­ції, яка бореться за владу парламентськими методами. Ця дум­ка спирається на те, що партії найтісніше пов'язані з демокра­тичним політичним устроєм. Партії є гарантами демократич­ного політичного процесу. Без них масова демократія не мо­гла б існувати. Звідси випливає положення про те, що на по­літичних партіях лежить обов'язок легальної, відкритої, пу­блічної діяльності за допомогою конституційних методів" [16, с. 193-194]. Однак в умовах сучасної української дійсності па­нуючими є псевдопартійні утворення, які своєю олігархічно-клановою заангажованістю дискредитують всю політичну сис­тему суспільства. Українські партії є формою легітимації бю­рократичних та політико-бізнесових угрупувань. Вони не є суб'єктами влади, а лише орієнтуються на неї, і тому позбав­лені підтримки народу. Вітчизняні псевдопартії не спромож­ні адекватно репрезентувати волю народу, спрямовувати його ціннісні орієнтири, формувати політичну культуру громадян.

Вищевикладений матеріал свідчить про те, що політична культура формується, засвоюється і проявляється кожним ін­дивідом окремо. Вона починається в його поведінці й діяльнос­ті, де перетворює природне, спонтанне, безконтрольне в циві­лізоване й досконале. Політична культура проявляється у сус­пільній діяльності індивіда (участь чи пасивність у виборах) та

фіксує здатність громадян розуміти специфіку своїх інтере­сів, відстоювати їх легітимним шляхом. Політична культура України є культурою перехідного суспільства, яка формується в умовах соціальної бідності. Українська держава вкотре стоїть перед модернізаційним викликом. На думку О. Гнатюк, "якщо ототожнення модернізаціних тенденцій з вестернізацією може видатися безперечним, то ототожнення. з російською орієн­тацією - безглуздим" [4, с. 25]. Виклик модернізації потре­бує реалізації принципу політичного і культурного плюраліз­му. Перспективи розвитку українського суспільства і політич­ної культури його громадян залежить від спроможності вла­ди адекватно реагувати на цивілізаційні виклики і приймати оптимальні рішення.

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що політична культу­ра відображає процес реалізації на практиці внутрішнього ко­дексу людської поведінки, стиль діяльності індивіда у сфері владних відносин. Цінність дослідження поняття політичної культури полягає в тому, що воно дозволяє з'ясувати мотиви і глибинні причини поведінки індивіда й соціальних спільнот у різних аспектах політичних відносин. Ця мотивація міститься в подвійній природі культури - колективній та індивідуальній, в поєднанні загального (групового, соціального, національно­го тощо) і загальнолюдського, власного і одиничного. Доціль­ним є зауваження С. Кримського про те, що "в історії культури абсолютне завжди розглядалося як щось співпричетне вищо­му буттю, як те, що не просто не підвладне "косі часу" (смерті), а стверджує життя в його вічному самовідтворенні. Ось чому справжня культура альтернативна всьому вигаданому, ілюзор­ному, випадковому, усьому ентропійному - такому, що веде до смерті, мертвої нерухомості" [9, с. 20]. Розвиваючи цю думку ми стверджуємо: справжня політична культура тотожна демо­кратичній парадигмі й загальнолюдським цінностям, що є дже­релом легітимності влади й соціального поступу.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Алмонд Гражданская культура. Политические установки и де­мократии пяти наций // Политология: хрестоматия / Сост. проф. М. А. Василик, доц. М. С. Вершинин. - М.: Гардарики, 1999. -С. 558-576.

2. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філосо­фія. Курс лекцій. - К.: Видавництво "ҐЕНЕЗА", 1993. - Т. 2. - 317 с.

3. Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. - К.: Либідь, 2005. - 368 с.

4. Гнатюк О. Прощання з імперією: Українські дискусії про іден­тичність. - К.: Критика, 2005. - 528 с.

5. Гордієнко М. Феномен новітньої української революції: криза ідентичності чи шлях до оптимального розвитку національної дер­жавності // Персонал. - 2006. - № 1. - С. 44-49.

6. Дзюба І. До концепції розвитку української культури // Між культурою і політикою. - К.: Сфера, 1998. - С. 28-37.

7.  Инглхарт Р. Постмодерн: меняющееся ценности и изменяю­щиеся общества // Политология: Хрестоматия / Сост. Б. А. Исаев, А. С. Тургаев, А. Е. Хренов. - СПб., 2006. - С. 228.Кафарський В. Нація і держава: Культура, Ідеологія, Духо­вність. - Івано-Франківськ: Плай. - 1999. - 336 с.

8.  Кримський С., Павленко Ю. Цивілізаційний розвиток люд­ства. - К.: Вид-во "Фенікс", 2007. - 316 с.

9.  Липинський В. Листи до братів-хліборобів про ідею і органі­зацію українського монархізму. - Київ; Філадельфія, 1995. - 470 с.

 

11.Лісовий В. Культура - ідеологія - політика. - К.: Видавни­цтво імені Олени Теліги, 1997. - 352 с.

12.Огієнко І. Українська культура. Коротка історія життя укра­їнського народу. - К.: Фундукліїва. - № 4. - 1918. - 272 с.

13.Пахльовська О. Проблема спадщини в українській культурі та форми її імперської експропріації // Ave, Europal: ст., доп., пу-бліц. (1989-2008) / Оксана Пахльовська. - К.: Унів. вид-во ПУЛЬ­САРИ, 2008. - С. 61-82.

14.Сверстюк Є. Правда полинова. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009. - 304 с.

15.Федірко І. Політична культура і трансформаційні процеси суспільства // Актуальні проблеми філософських, політичних і ре-лігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факульте­ту Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції "ЛЮДИНА - СВІТ - КУЛЬТУРА" (20-21 квітня 2004 року, Київ). - К.: Центр навчаль­ної літератури, 2004. - С. 792-794.

16.Шведа Ю. Теорія політичних партій і партійних систем: Навч. посібник. - Львів: Тріада плюс, 2004. - 528 с.

17.Inglehart R. Culture Shift in Advanced Industrial Countries. -Princeton: Princeton University Press, 1990. - P. 45-80.

Pye L. W. Political Culture and Political Development. -Princeton: Princeton University Press, 1965. - P. 7.УДК 327.8

Ірина Миколаєнко

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ФОРМУВАННЯ ПОЛІЕТНІЧНОГО СВІТУ

У статті розглядаються процеси етногенезу, які у су­часному глобалізованому світі набувають особливої значи­мості, оскільки політичні ризики сучасності сприймаються виключно через призму розвитку етносів та націй.

Ключові слова: етнос, нація, глобалізація, прогрес, роз­виток, гегемонія.

 

Mikolaenko I. The influence of globalized processes on the formation of polyetnic world.

In the modern globalizes world the special value is acquired by the processes of etnogenesis, as the political risks ofcontemporaneity are perceived exceptionally through the prism of development of etnas and nations.

Keywords: etnas, nation, globalization, progress, development, hegemony.

 

Миколаенко И. Влияние глобализационных процес­сов на формирование полиэтнического мира.

В статье рассматриваются процессы этногенеза, которие в современном глобализующемся мире приобрета­ют особенную ценность, поскольку политические риски со­временности воспринимаются исключительно через при­зму развития этносов и наций.

Ключевые слова: этнос, нация, глобализация, прогресс, развитие, гегемония.

 

"Щоб потрапити до раю, необхідно досконало вивчити дорогу, що веде до пекла"

Н. Макіавеллі

 

Людство, залишивши позаду ХХ століття з його небаче­ною досі жорстокістю, з одного боку, та високотехнологічни-

 

© Ірина Миколаенко, 2010ми науковими і культурними досягненнями, з іншого, одночас­но постало перед новими випробуваннями і проблемами пла­нетарного масштабу, які мають негативний характер, і багато в чому є наслідком процесу всебічного розвитку цивілізації. Ця проблема стала актуальною для сучасних соціологів, політо­логів, філософів, істориків. У зв'язку з цим неодноразово ви­словлювались Е. Бажанов [1], І. Воронов [2], К. Гаджиєв [3], П. Друккер [4], М. Мнацаканян [5], А. Нікітін [6], Е. Примаков [7], М. Чешков [8], R. Gilpin [9], J. Rosenau [10].

З розпадом СРСР радикально змінилась сама інфраструк­тура світового порядку. Відбувся парадигмальний прорив всес­вітнього масштабу. Особливий колорит цим процесам і яви­щам надають новітні тенденції трансформації сучасного сві­ту. Це, насамперед, глобалізація, інтернаціоналізація найваж­ливіших сфер суспільного життя, безпрецедентне прискорен­ня часу, стискання і "закриття" екуменічного простору. Все це разом посилює нерівномірність і неврівноваженість у масшта­бах всього світового простору. Таку ситуацію Дж. Розенау на­звав турбулентним станом [10].

Тому при оцінюванні сучасної реальності необхідно вра­хувати ті кардинальні зміни, які відбулись у світі з виникнен­ням ядерної зброї і посилились глобалізацією, інформаційно-телекомунікаційною революцією, розпадом двополюсної сві­тобудови та іншими пов'язаними з ними подіями. Прогрес в галузі воєнних технологій сприяє розмиванню прямої про­порційної кореляції між матеріальним багатством, або рівнем економічного розвитку, з одного боку, і можливостями окремо взятої держави проштовхувати свої національні цілі та інтере­си на світовій арені, відповідним чином реагувати на нові ре­альності та виклики, з іншого. Це сприяє виникненню у еконо­мічно слабких держав можливостей для асиметричної відпові­ді на ті чи інші загрози з боку держав, які мають могутні еконо­мічні та військово-технічні ресурси.

У системі міжнародних відносин діє так званий "закон сили", відповідно до якого держава, що досягла економічної та воєнної могутності, яка наближається до інших провідних держав світу, обов'язково почне урівнювати себе з ними за статусом у межах на­явного впорядкування світу, або навіть буде змінювати цю світо­будову. В зв'язку з цим цікавою представляється думка О. Шпен­глера про те, що влада Стародавнього Риму над значною части­ною Ойкумени була заснована не лише на військовій силі, але й на слабкому протистоянні переможених народів, які відмовились від самовизначення. Відповідно до сучасного стану світового співто­вариства було б фантазією допустити, що Росія, Китай, Індія, Япо­нія просто відмовляться від самовизначення і дозволять будь-кому вирішувати життєво важливі для себе питання. Як справедливо зауважив А. Беттлер, зворотною стороною американської гегемо­нії "...является неизбежное противодействие гегемонии, поскольку она структурирует и концентрирует борьбу всех остальных сил против себя, то есть гегемонии США. Если предположить нали­чие нескольких центров силы с претензией на гегемонию, это вело бы к распылению сил тех государств, которые затеяли бы борь­бу с ними. С одним гегемоном бороться значительно проще. Следо­вательно, гегемония объективно вскармливает врагов против себя. И США не избежать этой борьбы" [11]. Це висловлювання вірне і щодо будь-якого іншого претендента на статус світового гегемона.

Американській ідеї сьогодні протистоїть європейська ідея, що переживає друге народження, а також японська, китайська, індійська моделі, моделі нових індустріальних країн. Існують і інші конкуруючі моделі, які впливають на характер взаємовід­носин між різними регіональними центрами економічної, со-ціокультурної та політичної могутності. Тому при постійно­му розвитку світової економіки як єдиної системи все складні­ше стає визначити, яка з цих моделей належним чином відпові­дає соціокультурній та політико-культурній матриці кожного окремо взятого народу. Цей факт набуває особливого значення в умовах глобальної війни ідей, еталонів життя, світових док­трин, конкуренції іміджів та авторитетів за перерозподіл світо­вих ринків, за світове лідерство. Можна констатувати, що аме­риканська культура хоч і продовжує свою експансію на всьому просторі Ойкумени, проте США стає все складніше перекона­ти інші народи у перевазі своїх духовних та морально-етичних принципів та цінностей [3].

Унікальність ситуації в тому, що реальна сила держави, щонадає їй відповідний статус у світовому співтоваристві, за най­важливішими параметрами не завжди підлягає оцінці за до­помогою традиційних критеріїв і категорій. Особливо важли­во те, що в сучасному світі на перші ролі виходять економіч­на, наукова, технологічна, інформаційна та інші складові на­ціональної могутності - "м'яка сила" (soft power) на проти­лежність "жорсткій", тобто військовій (hard power) [12]. Якщо жорстка сила має на меті покарати та залякати суперника, то "м'яка" має нейтралізувати суперника мирними засобами. В її арсеналі знаходяться культура і цінності, ідеї та інформація, здатність створювати іміджі (як власні, так ворогів і друзів) та ефективно "продавати" їх як всередині країни, так і за кордо­ном, забезпечувати легітимність зовнішньої політики держави як в очах своїх громадян, так і світового співтовариства [13]. Саме тому вивчення культурологічних аспектів глобалізації є одним із пріоритетних напрямів, важливих як для сучасно­го суспільства, так і для політичної науки. З цим пов'язана не­обхідність політичного прогнозування як у нашій державі, так і у світі в цілому.

Людина у своєму розвитку може піднятися до рівня носія культури, творця нових світів, оскільки для неї властивою є потреба творити, створювати нове, знаходити невідоме у сві­ті, самій собі та інших людях. Показати світові найцінніше, що в ній, реалізувати свій потенціал - це одне з фундаментальних бажань людини в процесі її інтеграції зі світом культури. Тво­рення - необхідний і обов'язковий компонент людської життє­діяльності. Людина може творити не тільки зовнішні світи, але і власний внутрішній світ, і навіть саму себе. Тому одним з най­важливіших і найвпливовіших чинників щодо існування лю­дини в умовах глобалізації є формування нової духовності [2].

Загальновідомо, що від рівня інтелектуалізації і гуманізації суспільства багато в чому залежатиме майбутнє людства, його ставлення до довкілля, національних і загальнолюдських цін­ностей. Гуманізація освіти, виховання, культури, матеріально­го виробництва означатиме зростання будь-якої країни. Од­нак цю проблему можна вирішити лише спільними зусилля­ми представників усіх галузей знань. Необхідність формуван­ня високої професійної культури зумовлює нагальну потребу підвищення культурного рівня всіх членів суспільства. Звідси виникає потреба набуття спеціалізованих знань, спрямованих на розкриття внутрішнього світу людини.

В умовах глобального розвитку людства постійно з'явля­ються нові культурні цінності, які додаються до вироблених людством раніше цінностей. Але оскільки людський мозок не здатний обробити великі масиви інформації, значна кількість культурних цінностей на рівні кожної людини залишається за­консервованою. Таким чином, будь-який історичний тип куль­тур складається з двох компонентів - повсякденної сучасної культури і сукупності минулих культур. На всі питання, що по­стають перед людиною, вона шукає відповіді, використовуючи вже засвоєну культуру, яка пропонує досить обмежений вибір, тобто поточний або ж накопичений досвід.

Культура для кожного історичного періоду є різною. До того ж у різних країнах вона значно відрізняється одна від од­ної. Від кожної, навіть стародавньої культури, обов'язково за­лишається щось таке, що збагачує культуру наступних часів. Саме тому одним із основних компонентів культури суспіль­ства є загальнолюдські цінності, які зближують культури всіх країн, народів, етносів. Історичний досвід свідчить, що вузько-класові, вузьконаціональні або вузькорелігійні цінності скоро-минущі, але звільнятися від них доводиться, як правило, до­сить дорогою ціною [2].

Культура завжди є національною, оскільки в ній тісно по­єднуються національне і загальнолюдське. З кращих досяг­нень усіх національних культур формується єдина загально­людська культура. Намагання звести все розмаїття світової культури до культури лише власного народу, що останнім ча­сом спостерігається як тенденція до національно-культурного ілязіоціонізму, веде до відставання від світового культурно­го процесу та деградації нації. Разом з тим повна відмова від національно-культурних традицій відкриває шлях до нівелю­вання національної культури. Тому виникає необхідність фор­мування нових цінностей для слаборозвинених країн, що є сво­го роду "захисною реакцією", пов'язаною з поступовою цінніс­ною конвергенцією в умовах панівного становища сучасної за­хідної цивілізації та створення нею масової культури. Це яви­ще "можна розглядати як вірусну матрицю щодо інформаційної складової соціокультурних архетипів незахідних локальних ци­вілізацій" [2; 105]. У зв'язку з цим спостерігаються процеси роз­двоєння та гібридизації інших сфер суспільного життя. З од­ного боку, спостерігається тенденція до нівелювання етнона-ціональних, релігійних, культурних кордонів, розповсюджен­ня західної, значною мірою, американізованої, поп-культури, що призводить до втрати національними культурами сво­єї національно-етнічної ідентичності. З іншого боку, посилю­ються вимоги більшої автономії з боку національних, релігій­них та інших меншин, зберігаються та продовжують розвива­тись національні культури. Тому сформувалися такі характер­ні для сучасного світу феномени, як багатокультурність, полі-етнічність, багатоскладовість суспільств, які стали вирішаль­ними чинниками життя багатьох країн, націй та регіонів, а та­кож відбувся процес накладання один на одного та взаємного пересікання міжнародного, транснаціонального, регіонального і глобального начал. Таким чином, у світовому співтоваристві його суб'єктами приймається значна кількість рішень, які су­перечать одне одному, при цьому залишаючись вирішальними. У сукупності вони можуть призвести і часто призводять до не-передбачуваних, і небажаних результатів. Таким чином, міжна­родна глобальна політична система, будучи відкритою, схиль­на ламати будь-які прогнози і порушувати (на перший погляд) надійно доведені закономірності.

Сучасні глобальні процеси визначають культуру як ключо­ву сутнісну підвалину історичного розвитку. Цивілізаційна ме­тодологія аналізу історичного розвитку спирається на культу­ру та людину, як на основний і могутній визначальний чинник історії еволюції людства в епоху глобалізації та інформатиза­ції. Тому в умовах переходу від суспільства традиційного типу до модернізованого виникає необхідність в універсалізації цін­нісних орієнтацій, зразків свідомості й поведінки; формуван­ні загальнонаціональних норм і стандартів соціальної і куль­турної адекватності людини; ініціюванні її інтересу і попиту настандартизовані форми соціальних благ; підвищенні ефектив­ності роботи механізмів соціальної регуляції. Це викликає не­обхідність поширення знань, понять, соціокультурних норм та іншої соціально значимої інформації на широкі маси населен­ня, що потребує розвитку ЗМІ, демократичних політичних ме­ханізмів і процедур.

Культурологічний аспект глобальних проблем цивілізації кінця ХІХ - початку ХХІ ст. досліджується також через при­зму синергетичної парадигми як нового методу аналізу гумані­тарного розвитку людської спільності в планетарному масшта­бі. За нових соціально-політичних умов "синергетика як загаль­на теорія самоорганізації і складності може відіграти роль нового світоглядного орієнтира" [2; 160]. Як новітня методологія вона передбачає врахування нелінійної соціальної динаміки, а також "новий діалог людини з природою, новий синтез людського зна­ння і мудрості", що передбачає пізнання конфліктів, хаосу, не­стабільності, кризових соціальних явищ [2; 160]. Усе це дозво­ляє довести, що культура та її основний носій і творець - лю­дина у ХХ ст. стали основним змістом історичного розвитку як планетарної спільноти, так і безпосередньо незалежної України.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології