Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Також особливе місце в системі цінностей техногенної циві­лізації займає наукова раціональність. З погляду І. Бестужева-Лади, основу такої цивілізації складають п'ять якісних характе­ристик: "нова енергетика, заснована на відтворюваних джере­лах енергії; відновлення глобальних балансів (від екологічного до демографічного); всезагальне і повне роззброєння (під страхом потрапляння зброї масового ураження до рук мафіозних струк­тур); органічне співіснування людства з навколишнім природ­ним середовищем; "справжня людяність", що ґрунтується на подоланні торжествуючої поки що антикультури" [2; 161].

Елементом, який органічно доповнює загальнолюдську культуру, є культура етносу, що включає діяльність членів певної спільноти в усіх сферах буття і свідомості, діалектич­ну єдність процесів відтворення соціальних цінностей і норм співжиття, освоєння культурної спадщини. Культура етносу спрямована на реформування дійсності, перетворення багат­ства історії етносу у внутрішнє багатство особистості, розвитоксоціально-творчих можливостей людини. Таким чином, нега­тивним проявам глобалізації протистоїть духовна культура окремих народів, яка містить норми моралі, людські здібності, реалізовані в моральному і естетичному розвитку, світогляді.

Перебуваючи в залежності від матеріальної культури, духо­вна культура не змінюється автоматично слідом за своєї мате­ріальною основою, а характеризується відносною самостійніс­тю, облагороджуючи світ людини, спосіб її буття, створений і постійно відтворюваний нею самою. У внутрішній структурі духовної культури виділяють масову і елітарну культури. Ма­сова культура сформувалась одночасно із суспільством масо­вого споживання. Продукти цієї культури виступають у ній як предмети споживання, здатні за умов продажу приносити при­буток, якщо вони враховують смаки і запити масового спожи­вача. Реклама стала обов'язковим атрибутом сучасного суспіль­ства і стає невід'ємною частиною масової культури. Мета твор­ців духовної елітарної культури, як правило, полягає в прагнен­ні до новаторства, повного самовираження і художнього втілен­ня своїх ідей. Але при цьому ідеї і цінності елітарної культури тиражуються масовою культурою, підвищуючи її рівень.

Духовними орієнтирами в становленні культури особистос­ті мають слугувати правда і совість, справедливість і свобода, моральність і гуманізм. Економічні труднощі, пережиті укра­їнським суспільством, відбились на духовному світі людини і зумовили деформації зазначених цінностей. Конформізм, нігі­лістичне ставлення до законів і моральних цінностей призвели до значного поширення бездуховності. Умови подолання цих моральних та духовних деформацій полягають у розвитку де­мократичної політичної системи, залученні до надбань світо­вої культури, осмисленні нових досягнень вітчизняної куль­тури. Становлення розвиненої особистості передбачає загаль­нокультурний розвиток, чесність, розвинене почуття відпові­дальності, вірність своєму слову, порядність.

Національна культура зменшує гостроту соціальної напру­ги між різними групами людей, визначає універсальні еталони основних соціокультурних рис нації. Вона задає однакові етало­ни і стандарти, що впроваджуються загальнодоступними спеці­алізованими культурними інститутами: загальною освітою, пре­сою, політичними організаціями, масовими формами художньої культури. Остання в її комерціалізованих проявах спровокувала в українському суспільстві дещо однобічне уявлення про неї, як про таку, що виявляє нездоровий інтерес до проблем людської фізіології, насильства та жорстокості. Звідси - потяг до тради­ційної культури як способу самозахисту суспільства від нега­тивних наслідків вестернізованого світосприйняття.

Одна з найістотніших характеристик національної культу­ри полягає в тому, що вона формулює цілі соціального розви­тку, виробляє знання, норми, зміст перетворень. Саме це від­різняє її від етнічної культури, яка переважно відтворює істо­ричну традицію колективних форм життя народу. Тому в су­часних умовах актуальною стає проблема стандартизації соці-окультурних установок, інтересів і потреб основної маси насе­лення, інтенсифікації процесів маніпулювання людською по­ведінкою, ідеологічними орієнтаціями, споживчим попитом на товари, послуги, ідеї, власний імідж тощо. Останнім часом на результати суперництва за свідомість людей визначально впливають виробники інформації, товарів і послуг масового споживання. Все це зумовлює потреби у зміні механізмів со­ціалізації людини, підготовки особистості до вільної реалізації своїх соціокультурних інтересів.

Проте глобальна відкритість носить амбівалентний харак­тер, оскільки відкрите суспільство по-своєму закрите. У порів­нянні з традиційним закритим соціумом сьогодні змінюється тип закритості: національні кордони, контрольно-пропускні пункти змінюються технологічними бар'єрами, актуалізують­ся проблеми захисту інформації. Щодо останнього, то варто за­значити, що інформаційна революція якраз і стала основою по­літичних ризиків відкритості, оскільки забезпечили технічну базу для створення Інтернету. Інформаційні технології дають реальну можливість для різкого прискорення економічного, наукового, культурного розвитку планети, для інтернаціоналі­зації капіталу. Саме завдяки цьому вони сприяють відкритос­ті сучасного соціуму. Проте вони ж можуть стати чинником по­силення протиборства між представниками різних культур, по­роджуючи ризики політичних конфліктів та екстремізму [14].

Аналогічно, свобода індивідів, що декларується як "універ­сальна" цінність життя у відкритому суспільстві парадоксаль­ним чином починає трансформуватись у своєрідний антипод, який народжує нові політичні ризики: "Беспрецедентная сво­бода, которую наше общество предлагает своим членам, при­шла, как давным-давно предупреждал Лео Стросс, вместе с беспрецедентным насилием... Оборотная сторона неограничен­ной свободы - малая значимость выбора, и эти две стороны обус­лавливают друг друга: зачем запрещать то, что так или иначе, не вызывает никаких значимых последствий?...Бессилие стано­вится все более ненавистным, смущающим и расстраивающим ввиду полномочий, которые, как ожидалось, даст свобода" [14]. Тому амбівалентність і непередбачуваність реалій відкритос­ті представляють собою ризикогенні чинники, оскільки сучасне суспільство і його структури практично не забезпечують захист громадян і перекладають ризики на окремих індивідів.

Агресивний націоналізм і релігійна нетерпимість, які набу­вають все більш небезпечні масштаби в ХХІ столітті - це реак­ція тієї частини світової спільноти, яка не змогла адаптуватися до зіткнення культур, їх розломів і розколів, головною причи­ною чого є становлення відкритого соціуму в умовах глобаліза­ції. Шок від культурних колізій відчувається як на громадсько­му, так і на особистісному рівнях. Стреси, викликані посилен­ням економічної і соціально-політичної нестабільності, зни­щенням звичного укладу життя та ціннісних орієнтирів, спри­яють розповсюдженню тяжких психічних захворювань та хво­роб, пов'язаних з ослабленням імунної системи людини. Набу­вають небувалих масштабів і соціальні хвороби людства - нар­команія, злочинність. Створюються глобальні злочинні синди­кати, які паразитують на людських слабкостях і вадах. Всі ці процеси породжують політичні ризики світового значення.

Таким чином, важливими складовими нового поліцентрич-ного світоустрою стануть як порядок, так і анархія, визначе­ність і невизначеність, застосування сили та міжнародні санк­ції, конфлікти і співробітництво, статика і динаміка. Різні дер­жави будуть по-різному сприймати ту чи іншу конкретну за­грозу світу, по-різному оцінювати ризики щодо участі в лікві­дації цієї загрози. Елемент невизначеності пов'язаний також з експансією глобальної економіки, з процесами інтернаціоналі­зації, які носять комплексний і багатогранний характер та по­роджують нові проблеми і ризики всесвітнього масштабу. Їх наслідки для світового технологічного, економічного, соціаль­ного розвитку та політики практично не передбачувані.

У цілому можна констатувати, що різні актори сучасного світового устрою отримують безкінечну кількість можливос­тей реагувати - раціонально чи ірраціонально на внутрішні на міжнародні проблеми відповідно до їх інтелектуальних мож­ливостей, культури, звичок, традицій, специфічних інтересів. Новий поліцентричний світоустрій, як і всі попередні міжна­родні системи, мабуть, також має засновуватися на ієрархічно­му принципі. Проте ця ієрархія, на вершині якої мають бути найбільш могутні в економічному, технологічному і військово-політичному відношенні держави, не стане певним кондомі­ніумом або "світовим поліцейським", дуумвіратом чи тріум­віратом, а прийме форму олігополії, навколо якої, відповід­но до своїх національних інтересів, будуть групуватись й інші суб'єкти світоустрою.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бажанов Е. Неизбежность многополюсного мира // Мировая экономика и международные отношения. - 2004. - № 7. - С. 11-16.

2. Воронов І. Глобалізація і політика. Реалії і перспективи соці­альних трансформацій. - К., 2004. - 288 с.

3. Гаджиев К. К полицентрическому миропорядку // ПОЛИС. -

2007. - № 4.- С. 8-23.

4. Друккер П. Новые реальности. В правительстве и политике, в экономике и бизнесе, в обществе и мировоззрении. - М., 1994.

5. Мнацаканян М. Национализм: идеальный тип и формы прояв­ления. - ПОЛИС. - 2007. - № 6. - С. 24-35.

6. Никитин А. Международные конфликты и их урегулирова­ние // Мировая экономика и международные отношения. - 2006. -№ 2. - С. 3-16.

7. Примаков Е. Постиндустриальная эпоха // Мировая эконо­мика и международные отношения. - 2001. - № 3. - С. 23-37.Чешков М. Мир как дифференцированное целое //Мировая экономика и международные отношения. - 2006. - № 7. - С. 60-72.

8. Gilpin R. War and Change in Word Politics. - Cambridge, 1981

 

10.Rosenau J. Turbulence in World Politics. - L., 1990

11.Беттлер А. Контуры мира в первой половине ХХІ века и чуть далее // Мировая экономика и международные отношения. - 2002.

- № 1. - С. 73-80.

12.Lennon A. The Battle for Hearts and Mints: Using Soft Power to Undermine Terrorist Networks. - Washington, 2003.

13.Nye J. The Paradox of American Power: Why the Worlds Only Superpower Cant Go in Alone. - Oxford, 2002.

14.       Красиков С. Глобализация: политические риски
открытости // ПОЛИС - 2008. - № 2. - С. 162-169.
УДК 352:316.776.3

Сергій Штурхецький

ФЕНОМЕН ІДЕНТИЧНОСТІ ЯК СПОСІБ ТВОРЕННЯ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОСТОРУ І СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ

У статті досліджується феномен політичної ідентифіка­ції як спосіб творення комунікативного простору і соціального буття під час місцевих інформаційних кампаній, аналізують­ся ризики для розвитку місцевого самоврядування.

Ключові слова: політична ідентифікація, комуніка­тивні технології, місцеве самоврядування, комунікативний простір.

 

Shturkhets'kyy S. The phenomenon of identity as factor of creation of the communivatiove space and social being.

In the article the author explores the phenomenon of political identification as a way to create a communicative space and social life during the local information campaigns, in the article analyzed the risks for the development of local self-government.

Key words: political identification, communication technologies, local government, the communicative space.

 

Штурхецкий С. Феномен идентичности как способ создания коммуникативного пространства и социаль­ного бытия.

В статье исследуется феномен политической иденти­фикации как способ создания коммуникативного простран­ства и социального бытия во время местных инфор­мационных кампаний, анализируются риски для развития местного самоуправления.

Ключевые слова: политическая идентификация, ком­муникативные технологии, местное самоуправление, ком­муникативное пространство.

 

Постановка проблеми. Останні тренди суспільного розвитку висувають досить серйозні проблеми перед учасниками кому­нікативного процесу і на місцевому рівні.

© Сергій Штурхецький, 2010Насамперед, фінансово-економічна криза примушує учас­ників комунікативного процесу ретельно перебрати увесь на­бір комунікативних технологій, звернувши увагу на найбільш ефективні (в розрізі "затрати/результат" [1, с. 314]. У цьому контексті, безумовно, найперспективнішими є новітні комуні­кативні технології (Е-технології, Е-комунікації).

Окрім цього, суттєві зміни відбулися і у суспільному сприй­нятті сучасних політичних процесів. Тепер ми говоримо вже не про внутрішньосистемну методологічну проблему, яка стосу­ється тільки учасників комунікативного процесу, а про значно серйозніші виклики, які постали і з іншого боку комунікації як процесу - зі сторони реципієнтів. Адже критична налаштова-ність реципієнтів щодо пропонованого їм інформаційного про­дукту в межах певної комунікативної ситуації, падіння рівня довіри громадян до органів влади, вимагає нового підходу до вирішення основної проблеми інформаційної кампанії - доне­сення до реципієнта цілісного і гармонійного образу інформа­ційного об'єкта (кандидата, установи, суспільної небезпеки чи суспільної вигоди тощо).

Прикладною формою цього образу (у деяких випадках мож­на говорити - "іміджу") під час інформаційної кампанії [2, с. 103] якраз і є, на нашу думку, політична ідентифікація (ПІ) як набір ко­мунікативних, іміджевих, смислоутворюючих та чуттєвих скла­дових, за яким реципієнт інформаційно-комунікативного впли­ву впізнає "свій", привабливий для нього об'єкт, звіряє з ним свої інтенції, може оцінити його розвиток у минулому, місце у сучас­ному і спрогнозувати вплив об'єкта в майбутньому на суспільно-політичні процеси загалом та на себе особисто зокрема.

З огляду на це, феномен ідентичності загалом і політичної ідентифікації індивіда зокрема, особливо на рівні територіаль­ної громади варто розглядати як суттєвий чинник формуван­ня комунікативного простору на місцевому рівні (при застосу­ванні набору вищевказаних складових в інформаційній кампа­нії) та навіть чинник творення соціального буття громадяни­на, який через самоідентифікацію та ідентифікацію оточуючих його в суспільстві суб'єктів "програмує" розвиток своєї діяль­ності, розвиток територіальної громади тощо.Аналіз останніх досліджень і публікацій. Застосування но­вітніх інформаційних технологій та їх вплив на розвиток сус­пільства визначали в своїх працях такі зарубіжні та вітчизня­ні вчені, як: П. Бурд'є, С. Гантингтон, Е. Гіденс, М. Кастельс, М. Мак-Люен, Г. Штромайер, Г. Г. Почепцов, М. М. Грачов. У роз­виток теорії ідентичності як компоненту самосвідомості осо­бистості зробили внесок такі вчені, як: П. Берк, С. Стрикер, В. В. Москаленко, К. В. Коростеліна; концепцію, що підкреслює соціокультурну зумовленість поведінкових стереотипів розро­бляли Дж. Джеттен, С. Кітаяма, Г. Маркус, Н. І. Сарджвеладзе, Г. У. Солдатова, Х. Тріандіс. Українські дослідники (М. М. Ко-рецький, О. В. Батанов, А. В. Дуда, Г. В. Чапала, П. М. Любчен-ко, М. М. Клепацький, В. В. Кравченко, П. В. Круш, О. В. Прі-єшкіна, Я. Ф. Жовнірчик та інші) започаткували у своїх працях вирішення різних питань функціонування місцевого самовря­дування в умовах сучасного інформаційного процесу.

Метою статті є дослідження феномена політичної ідентифі­кації як способу творення комунікативного простору і соціаль­ного буття під час місцевих інформаційних кампаній.

Виклад основного матеріалу. Однією з поширених видів ін­формаційних кампаній у сучасному місцевому самоврядуван­ні є кампанії виборчі, які є важливими як для вибору напрямку розвитку місцевої громади, так і є цікавими з погляду застосу­вання певного арсеналу комунікативних технологій.

Отже, дослідження політичної ідентифікації кандидата в контексті конкретної комунікативної ситуації, - виборів, - на нашу думку, може мати декілька прикладних аспектів (при цьому дані дослідження можуть бути застосовні і до інших ко­мунікативних ситуацій у місцевому самоврядуванні).

Аспект аксіологічний - аналіз ПІ кандидата дозволяє де­термінувати його систему цінностей, відображенням якої є, на­приклад, передвиборча програма кандидата.

Особливої ваги набуває цей прикладний аспект ще й тому, що результати виборів показують (звісно, за умови дотриман­ня усіх демократичних процедур у проведенні виборів і підра­хунку голосів), наскільки ПІ кандидата збіглася із ПІ виборця і наскільки система цінностей кандидата знаходить підтримку всуспільстві. Відтак, існує можливість прогнозу політичних дій чи впливів на розвиток соціально-економічних процесів даної території. І, що доволі актуально в період кризи, аналіз ПІ кан­дидата, зроблений завчасно, може передбачити радикалізацію громадянських настроїв і небезпеку розхитування і без того по­шарпаного "човна" української регіональної політики. Отри­мання кандидатом (політичною силою) підтримки частини ви­борців може вносити суттєві корективи в прогнозні показників соціально-економічного розвитку окремого регіону (якщо ви­бори локальні) і цілої держави (якщо вибори національні).

При цьому не слід забувати, що деякі регіональні тенден­ції з часом отримують загальнонаціональне визнання. Так, За­карпаття до 2004 року вважалося електоральним "осердям" СДПУ(о), Донеччина, Луганщина - є "базовими" для Партії Регіонів, а вибори до Тернопільської облради у 2009 році не­дарма викликали такий інтерес у загальнонаціональних ЗМІ (див. напр. [3], [4], [5]) - адже один із лідерів тієї виборчої кам­панії відверто заявляв: "Українські перемоги розпочнуться з Тернопілля", маючи на увазі наступне тріумфальне поширен­ня ідей своєї політичної партії на територію всієї держави.

Те ж саме можна сказати і про деякі маргінальні ідеї, що заро­джуються на локальному рівні і за короткий проміжок часу отри­мують навіть наднаціональне визнання. Ілюстрацією до вищев­казаного, в межах наднаціональних кампаній (вибори до Євро-парламенту у червні 2009), слугує блискучий успіх "Партії Піра­тів" у Швеції. Поліпшивши свої електоральні показники за три роки в десять разів (2006 - 0,68% , 2009 - 7,8%), "пірати", які до­магаються вільного використання матеріалів в мережі Інтернет, отримали свого представника в Європарламенті. Тобто за ці три роки маргінальна політична сила настільки вдало сформувала і презентувала свою ПІ (причому за допомогою Е-комунікації), що із невпливової навіть у національних межах політичної сили перетворилася на парламентську в Європі силу, і має досить ва­гомі передумови для того, щоб отримати представництво у на­ціональному парламенті на наступних виборах [6].

Аспект комунікативно-технологічний - ПІ кандидата є ви­значальною для вибору ним стратегії виборчої кампанії зага­лом і використання певної інформаційно-комунікативної стра­тегії (ІКС) зокрема.

Отже, детальне вивчення ПІ дозволяє не лише експертам чи виборцям передбачити, якими методами буде доноситися образ ПІ кандидата, але й має методологічне значення. Вини­кає можливість корекції при виборі ІКС залежно від сформо­ваної ПІ, що здешевлює витрати на виборчу кампанію, змен­шує викривлення "картинки" при донесенні образу до вибор­ця тощо.

Тепер, повернувшись до політичної ідентифікації особи са­мого виборця, спробуємо відповісти на запитання: наскільки серйозно постає перед людиною (у нашому випадку і нашій со­ціальній ролі - члена територіальної громади, виборця) про­блема ідентичності? На наш погляд, процес набуття і зістав­лення своєї ідентифікації із ідентифікацією кандидата (пар­тії) на виборах під час голосування є процесом з глибокими соціальними наслідками.

Визначення власної ПІ структурує особистість, знімає на­пруження і небезпеки, пов'язані з дифузністю ідентичності. Зі­ставлення власної ПІ із ПІ обраного УКП шляхом голосування має такі функції для виборця: "активного" задоволення (люди­на отримала підтвердження своєї ідентичності перед іншими в суспільстві, переживши ще раз юнацькі вагання, "піднявши" з глибин підсвідомості спогади про юнацькі експерименти із са­моствердження) і "пасивного" заспокоєння (людина отримала відчуття безпеки від розуміння своєї приналежності до потуж­ної політичної групи, яка підтримує той чи інший УКП, лю­дина може думати, що "віддала" свій громадянський обов'язок, зробила "все можливе" для досягнення своєї соціальної мети).

Відповідно, зворотній процес - тривалої дифузності іден­тичності [7, с. 34] "негативної" ідентифікації чи навіть втрати під впливом зовнішніх чинників своєї "старої" ідентифікації -також несе в собі значне соціальне навантаження, причому, у своїй більшості - деструктивне і важко прогнозоване через від­сутність у громадян бодай задекларованої ідентичності (читай - системи цінностей, програми дій). Не отримавши ні "актив­ної", ні "пасивної" психолого-соціальної розрядки під час го­лосування, безідентична особистість не може відчувати повно­го комфорту від свого соціального буття. Людина, через свою неприналежність до будь-якої пануючої політгрупи, відчуває себе беззахисною перед чинним політичним порядком. Люди­на, не обираючи на виборах (або обираючи УКП, який не здо­буває представництва у владі), може не отримати навіть при­мітивного задоволення власної наївності від того, що "мене по­слухали" і нарешті зроблять так, як "я сказав".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології