Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Комплекс ідентифікаційних викликів, які постають пе­ред особистістю, "зануреної" у конфліктну комунікатив­ну ситуацію, вітчизняні психологи пропонують вирішувати, розв'язуючи такі завдання: розширення діапазону усвідомлен­ня свого "Я", розвиток суб'єктивного почуття цілісності осо­бистості, формування впевненості в собі (когнітивний компо­нент); усвідомлення власних життєвих цінностей, підкріплен­ня позитивної Я-концепції, подолання кризи самовизначення (емоційний компонент); розвиток взаємної підтримки, дові­ри, вміння ефективно використовувати стилі поведінки в кон­фліктній ситуації (поведінковий компонент); вироблення на­вичок сприйняття та розуміння часової перспективи, усвідом­лення цінності власних досягнень, постановки стратегічних ці­лей (часовий компонент) [8].

Розглянувши політичну ідентифікацію і кандидатів на ви­борах і самих виборців, ми підходимо до сприйняття онтоло­гічного сенсу ідентичності для суспільства як "джерела смис­лів" (за М. Кастельсом). Такий сенс особливо проявляється в часи суспільної трансформації та кризових явищ у суспільній свідомості, тоді ідентифікація стає джерелом, яка матеріалізує людські інтенції, в тому числі і через вибори на місцевому рів­ні, адже "в історичний період, що характеризується поширен­ням деструктуризацією організацій, делегітимацією інститу­тів, згасанням великих суспільних рухів та ефемерністю куль­турних проявів, ідентичність стає основним, а іноді й єдиним джерелом смислів" [9, с. 27]. Погодьмося з твердженням, що владу зазвичай отримують люди, які найбільше відповідають (або декларують відповідність) ідентифікаційним ознакам і на­строям, що панують на відповідній території. При цьому збе­рігається значна небезпека приходу до влади радикалізованих учасників виборчого процесу, педалювання ксенофобських та расистських настроїв, до якої призводить "розрив" ідентичнос­ті в територіальному, ментальному, національному, мовному та інших вимірах.

Аналізуючи передумови ксенофобських або близьких до них почуттів етнолог Ю.А.Огульчанський виділяє, за ступенем несприйняття чужого, і , відповідно, за ступенем небезпеки для суспільства такі явища, як необізнаність з життям, культурою, звичаями інонаціоналів; звичайна нетактовність щодо "ближ­нього"; легковажність у ставленні до "не таких"; антипатія (фобія) до певних етнічних спільнот; ворожість до "інших", фа­натизм, що випливає з ворожості і веде безпосередньо до роз­палювання ворожнечі, тобто до активної ксенофобії [10, с. 34].

До речі, у формуванні як загальнодержавних, так і локаль­них трендів ідентифікації значну роль відіграють засоби ма­сової комунікації і розуміння журналістами природи і сут­ності ідентифікації, створення нових комунікативних кана­лів взаємозв'язку між учасниками комунікативного процесу (в тому числі і на місцевому рівні) може сприяти подоланню мен­тальної неоднорідності членів територіальної громади, пошу­ку спільних особливостей ("соціологічних маркерів") для чле­нів як місцевої громади, так і всіх громадян держави. Як від­значає медіа-експерт М. І. Сухомлин, "як і у всьому світі, так і в Україні мас-медіа є провідниками позитивного і негативно­го, вони виносять назовні, роблячи публічними, думки, погля­ди, образи та поведінкові моделі; вони є "вчителями" актуаль­ної культури..." [11, с. 14]. Стосовно ж того, що відбувається у вітчизняній актуальній культурі, чи не найкраще висловилася Ліна Костенко: "пересічний громадянин може вкрай розгуби­тися, начитавшись нашої преси... Проблема тут навіть не в іден­тифікації нації, а в кризі самоідентифікації національно дезорі­єнтованоїчастини суспільства" [12, с. 7-8].

Тому невипадково особлива увага вітчизняних дослідників привернута до проблеми національної та етнічної ідентичнос­ті українського суспільства. Це і зрозуміло, з огляду на приклад­ний аспект таких досліджень, який переводить їх до низки працьз питань національної безпеки. Як відзначають експерти Наці­онального інституту стратегічних досліджень (НІСД), "склад­ний характер суспільно-політичних трансформацій пострадян­ського періоду, недорозвиненість громадянського суспільства, взаємне відчуження громадян і держави, відчутні регіональні соціально-економічні та соціокультурні відмінності об'єктивно стримують процес національної ідентифікації громадян, який ще далекий від свого остаточного завершення" [13, с. 145]. Від­повідно до цього - резюме: "розшарування ціннісних, світогляд­них, мовно-культурних, політичних орієнтацій громадян Укра­їни має розглядатися як потенційна загроза національній безпе­ці нашої держави" [Там само, с. 146]. Додамо лишень - загро­зу, яку вже усвідомили і на найвищому державному рівні, ви­знавши, що перешкодою для забезпечення національної єднос­ті та соборності Української держави є "ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства, яке обумовлюється культурно-історичними відмінностями окремих регіонів Укра­їни і поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблематиці з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил, зокрема екстремістського спрямування" [14, п. 2.1].

Якщо ж розглядати національну ідентичність як "суб'єк­тивне" самоусвідомлення особистості, то виправданим є вико­ристання соціологічних даних для визначення її об'єктивних показників. Тим більше, що ".територіальна, історична, націо­нальна ідентичності українського суспільства перебувають у тісному взаємозв'язку" [15, с. 85]. Так, дослідник Р. А. Офіцин-ський розглядає цю проблему через аналіз статистичних даних за маркерами "самовизначення національності", "мова", "релі­гія" [16, с. 341-402], фахівці НІСД виділяють сім таких іден­тифікацій - територіально-просторова ідентифікація, мов­на практика, уявлення про історичне минуле, соціокультурна ідентифікація, ставлення до мешканців інших регіонів, став­лення до українського громадянства, розуміння національ­них інтересів. [13, с. 147-152]. Ці маркери частково збігають­ся із класифікацією, використаною роком раніше спеціаліста­ми Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, які для аналізу ідентичності саме як резуль­тату самовизначення людини взяли до уваги "результати соці­ологічних досліджень самоідентифікації громадян у вимірах, що характеризують громадянську ідентичність, а саме: іденти­фікація у вимірах загальнонаціонального середовища і просто­ру, лояльності до держави, державної мови (не лише як атри­бута держави, але й як мови міжнаціонального спілкування), громадянського патріотизму (ставлення до України як Бать­ківщини), ставлення до співгромадян, позиції стосовно напря­мів розвитку країни та її майбутнього" [17, с. 3].

Особливої уваги заслуговують джерела наявного в Україні стану ідентифікаційної невизначеності в національному масш­табі, а тривала невирішеність проблем ідентифікації визначає жорсткий висновок, зроблений на основі результатів наукових досліджень: "відсутність компліментарності між національною ідентичністю та іншими поширеними різновидами колектив­ної ідентичності є суттєвою перешкодою для сталого розвитку Української держави-нації" [13, с.145]. І як наслідок - "супе­речливість ціннісних, світоглядних, мовно-культурних, полі­тичних орієнтацій жителів окремих регіонів України останні­ми роками почала впливати не лише на внутрішню ситуацію в країні, а й негативно позначилася на її міжнародному іміджі" [Там само, с. 145].

У межах цієї статті зосередимося не стільки на міжнарод­них викликах для України, пов'язаних з відсутністю ідентифі­кації, скільки на внутрішніх небезпеках для українського сус­пільства. Відзначаючи регіональні відмінності електоральних настроїв впродовж останніх років, дослідники Центру ім. Ра-зумкова обґрунтовують і необхідність дослідження пробле­ми ідентичності в регіональному розрізі. Крім того, вчені ви­знають, що "ідентичність є багатовимірним явищем, що зумов­люється багатовимірністю суспільних зв'язків. Отож, іден­тичність існує у формах як усвідомлення, так і відчуття своєї належності до спільноти, що спричиняє наявність в особис-тісній і груповій ідентичності потужної емоційної складової" [17, с. 2]. Відтак, будь-яке втручання в цю делікатну і чутливу сферу потребує відповідних засобів (переважно заохочуваль­ного характеру) для формування ідентичності.Зауважимо, що аналіз розвитку і функціонування місцево­го самоврядування через політичну ідентифікацію у комуніка­тивних ситуаціях (наприклад - виборах) дозволяє розглядати і формування комунікативного простору зокрема, і творення соціального середовища загалом кожним учасником комуніка­тивного процесу як проблеми, пов'язані із його, цього учасника процесу, ідентифікацією.

Коли ж мова йде про інформаційні кампанії та різноманіт­ні комунікативні ситуації в місцевому самоврядуванні, то, зро­зуміло, проблеми самоідентифікації громадян, політичної іден­тифікації кандидатів на виборах чи лідерів територіальних гро­мад тісно переплітаються із проблемами, які притаманні розви­тку місцевого самоврядування в Україні на цей час.

Серед основних таких проблем місцевого самоврядуван­ня вітчизняні дослідники називають (див. табл. 1): законодав­чу невизначеність територіальної основи місцевого самовря­дування; економічну неспроможність більшості територіаль­них громад, органів місцевого самоврядування щодо здійснен­ня власних і делегованих повноважень; відсутність чіткого роз­поділу повноважень між рівнями, органами та посадовими осо­бами місцевого самоврядування; погіршення якості складу міс­цевих рад внаслідок запровадження пропорційної системи ви­борів за закритими партійними списками; недієвість форм прямої демократії, нехтування місцевою владою конституцій­но-правових механізмів залучення громадян - членів територі­альної громади - до вирішення питань місцевого значення [18,

с. 79-80].

Із табл. 1, сформованої на основі рекомендацій вітчизняних фахівців [18, с. 79-81], визначаємо, що істотна зміна умов, за яких сьогодні функціонує місцеве самоврядування і наража­ється на численні соціальні небезпеки, можлива при форму­ванні і впровадженні пакету законодавчих норм, які регулюва­тимуть взаємовідносини громадян на рівні територіальної гро­мади, взаємовідносини між територіальними громадами та між громадами і державою.

 

 

 

Проблема


Таблиця 1.

Проблеми місцевого самоврядування та шляхи їх розв'язання

щодо подолання негативних наслідків

Пропозиції

Завдання впроваджуваних пропозиційЗаконодавча невиз­наченість те­риторіальної основи місцевого са­моврядування

Внесення змін до Закону України "Про місцеве са­моврядування в Україні" після 1997 р. було недостатньо для вирішення всього комплексу проблем, що постав перед місцевим самоврядуванням. Після конститу­ційної реформи 2004 р. постало питання про розширення прав територіальних громад на консти­туційному рівні та підготовки нової редакції базового закону.

 

 

 

 

Законодавче визначення статусу те­риторіальної громади як базового рівня системи адмі-ністративноте-риторіального устрою.


Забезпечення реальної
децентралізації
публічної влади та
зміцнення терито-
ріальної громади у
контексті принципів
Європейської стратегії
ефективного управління,
Європейської хартії міс-
цевого самоврядування
(зокрема, принципу
субсидіарності, за яким
передбачається на-
дання найближчим до
людини органам влади
максимальних повнова-
жень) та Європейського
маніфесту нової урба-
ністики, спрямованого
на створення потужного
осередку місцевої
демократії
- громади
сучасного міста.
        Економічна неспро­можність більшості територі­альних громад, органів місцевого самоврядуван­ня щодо здійс­нення власних і делегованих повноважень.

 

 

Недостатність

ресурсів у

бюджетах розвитку те­риторіальних громад для інвестицій спри­чинили кризу комунальної інфраструктури, зношеність теплових, водно-каналізаційних, водопостачальних мереж та житло­вого фонду.

 

Законодавче закріплення базових основ господарської діяльності у системі місцевого са­моврядування; унормування фінансової самостійності територіальної громади; прий­няття Закону України "Про комунальну власність в Україні".


Обов'язкове погодження органами місцевого са­моврядування проектів законів, нормативно-правових актів виконавчої влади, які впливають на формування та розподіл доходної частини місце­вих бюджетів; унорму­вання організаційно-правових механізмів розв'язання спорів між місцевими органами виконавчої влади та орга­нами місцевого самовря­дування; фінансування інвестиційних проектів у сфері соціально-економіч­ного розвитку та рефор­мування житлово-кому­нального господарства на конкурсних засадах.

 

 

 

 

 

Відсутність чіткого розподілу повноважень між рівнями, органами та посадовими особами місце­вого самовря­дування.

 

 

 

Відчуженість органів місцевого самоврядування від населення та їх корпоратиза-ція, закритість і непрозорість діяльності; наслідками та­ких дій стали неефективне використання комунальної власності, зе­мельних ресурсів, зростання ко­рупції.

 

Розробка пакету законо­давчих актів, спрямованих на реалізацію прав тери­торіальних громад, за­безпечення партнерства органів дер­жавної влади та органів місцевого са­моврядування, розвитку останнього на засадах народовладдя, наближення влади до лю­дини.Погіршення якості складу місцевих рад внаслідок запровадже­ння пропор­ційної системи виборів за закритими партійними списками.

Політизація ді­яльності місцевих рад; помилки в управлінській діяльності через недосвідченість керівників; низький рівень комунікації між місцевими рада­ми та членами територіальної громади; немож­ливість впровад­ження новітніх технологій в управлінській діяльності; корупція; виникнення центрів прий­няття рішень, які знаходяться за межами місцевих рад і терито­ріальних громад.

 

 

 

 

 

 

Реформування сисеми виборів місцевих рад та міських, селищних та сільських голів.


 

 

Ухвалення нової ре­дакції закону "Про вибори депутатів Верховної Ради, Ав­тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", яка передбачає мажоритар­ну систему відносної більшості для виборів депутатів місцевих рад та мажоритарну двотурову систему відносної більшості для виборів міських голів.Недієвість форм прямої демократії, нехтування місцевою владою конституцій­но-правових механізмів залучення гро­мадян - членів територіальної громади - до вирішен­ня питань місцевого значення.

 

 

 

 

 

 

Соціальна де-зінтегрованість територіальних громад; неза­цікавленість органів місцевого самоврядування та посадових осіб у солідарних діях жителів на захист своїх прав унеможливлює досягнення спільних цілей розвитку спіль­нот; зниження рівня довіри гро­мадян до органів місцевого само­врядування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Удосконалення механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні публічними справами на всіх рівнях те­риторіального управління.


Внесення змін до Законів України "Про місцеве са­моврядування в Україні", "Про органи самоорганізації насе­лення" та прийняття Закону України "Про територіальну громаду", "Про всеукраїнський та місцевий референдум". Такі зміни мають передбачати: зак­ріплення процедури безпосереднього прий­няття статуту тери­торіальної громади її загальними зборами; гарантування постійної участі громадськості у процесах визначення цілей і програм сус­пільного розвитку громади; збільшення відкритості інформації для громадян, зокрема, шляхом створення "гарячих ліній"; унормування проце­дури контролю за вико­нанням розпоряджень відповідних органів та/або поса­дових осіб щодо пись­мових і телефонних звернень громадян.Ці взаємини виникнуть внаслідок імплементації загально­європейських підходів до місцевого самоврядування (зокрема, дієвого виконання положень Європейської хартії місцевого са­моврядування), а відтак, стануть потужним стимулом для роз­витку і визнаних загальноєвропейських комунікативних прак­тик у місцевому самоврядуванні та на рівні держави. Функці­онування і активне використання таких практик і таких підхо­дів на рівні місцевого самоврядування сприятиме подоланню існуючої ідентифікаційної дифузності членів територіальних громад через підвищення рівня довіри до органів місцевого са­моврядування, активного залучення громадян до формування економічної основи і впровадження управлінських рішень на рівні територіальної громади.

Варто лишень зазначити, що за умов політичної нестабіль­ності і ведення перманентної виборчої кампанії зосередитися на прийнятті такого пакету законодавчих документів (а, зна­чить, і окреслити нове середовище для комунікативних стра­тегій, що стимулюватимуть творення ідентичності) вітчизня­ним політикам, принаймні у недалекій перспективі, буде над­звичайно важко.

Висновки. Результати виборів показують у тому числі й те, наскільки політична ідентифікація кандидата збіглася із полі­тичною ідентифікацією виборця і наскільки система ціннос­тей кандидата знаходить підтримку в суспільстві. Відтак, існує можливість прогнозу політичних дій чи впливів на розвиток соціально-економічних процесів даної території.

Дослідження політичної ідентифікації кандидата в контек­сті конкретної комунікативної ситуації - виборів - може мати декілька прикладних аспектів, зокрема, аксіологічний (цінніс­ні орієнтації кандидата) та стратегічно-технологічний (підбір і застосування комунікативних та інформаційних практик під час виборчої кампанії).

Вивчення політичної ідентифікації виборця є також дово­лі важливим для розуміння суті комунікативного процесу і суспільно-політичного розвитку території. Адже процес набут­тя і зіставлення своєї ідентифікації із ідентифікацією кандида­та (партії) на виборах є процесом з глибокими соціальними на­слідками для самого виборця, який потрапляє у стани "актив­ного" задоволення та "пасивного" заспокоєння. Зворотний же процес, пов'язаний із тривалою дифузністю ідентичності, не­гативною ідентичністю чи втратою ідентичності (політично­го репера для неї) є дуже болісним і має своїми наслідками зазвичай деструктивні та важко прогнозовані соціальні дії, без-ідентична особистість не може відчувати "захищеності" у своє­му соціальному бутті.

Онтологічний сенс ідентифікації особливо проявляється в часи суспільної трансформації та кризових явищ у суспільнійсвідомості. При цьому зберігається значна небезпека приходу до влади радикалізованих учасників виборчого процесу, педа-лювання ксенофобських та расистських настроїв, які ніби за­повнюють собою наявний "вакуум ідентифікації".

У формуванні як загальнодержавних, так і локальних трен-дів ідентифікації значну роль відіграють засоби масової кому­нікації і розуміння журналістами природи та сутності ідентифі­кації. Створення нових комунікативних каналів взаємозв'язку між учасниками комунікативного процесу (в тому числі і на місцевому рівні) може сприяти подоланню ментальної неодно­рідності членів територіальної громади, пошуку спільних осо­бливостей ("соціологічних маркерів") для членів як місцевої громади, так і всіх громадян держави.

Розшарування, розмитість і взаємосуперечливість пластів ідентифікації, які за соціологічними маркерами визначають ві­тчизняні дослідники, становить потенційну загрозу національ­ній безпеці держави.

Проблеми самоідентифікації громадян, політичної іденти­фікації кандидатів на виборах чи лідерів територіальних гро­мад тісно переплітаються із проблемами, які притаманні роз­витку місцевого самоврядування. Вирішення цих проблем на основі напрацьованих вітчизняними вченими рекоменда­цій можливе шляхом вдосконалення законодавчих механізмів функціонування місцевого самоврядування.

1. Унаслідок прийняття нових законів формування комуніка­тивного простору та програмування соціально-економічного розвитку території відбуватиметься на основі нових взаємин, що сприятиме розвитку і визнаних загальноєвропейських кому­нікативних практик у місцевому самоврядуванні та на рівні дер­жави. Функціонування і активне використання таких практик і таких підходів на рівні місцевого самоврядування сприятиме подоланню наявної ідентифікаційної дифузності членів терито­ріальних громад. Водночас стан перманентної політичної кризи в державі свідчить про те, що у короткочасній перспективі ре­формування національного законодавства з питань місцевого самоврядування не буде пріоритетом у діяльності законодавчо­го органу та інших центральних органів влади.Штурхецкий С. В. Е-коммуникация в Украине: региональные перспективы // E-gospodarka, E-spoleszenstwo w Europie Srodkowej i Wschodniej. Vol. 1. - Wydawnictwo KUL, Lublin, 2009. - 455 р. -P. 314-318.

2. Штурхецький С. В. Ідентифікація кандидатів під час виборів як чинник електоральних симпатій виборця: комунікативний ас­пект місцевих виборчих кампаній // Наукові записки. Серія "Куль­турологія" (Проблеми культурної ідентичності та культурний про­ект Європи. Матеріали міжнародної наукової конференції 24-25 квітня, Острог - 2009). - Острог: Видавництво Національного уні­верситету "Острозька академія", 2009. - Вип. 4. -266 с. - С. 100-110.

3. Головний урок тернопільських виборів: місцевою владою мож­на маніпулювати // Офіційний сайт Фонду ім. Разумкова. 17 бе­резня 2009 року. [Електронний документ]. Режим доступу: http:// razumkov.org.ua/ukr/expert.php?news_id=1285.

4. Галина Терещук. Тернопільські вибори - "продовження мука­чівського сценарію" // Радіо "Свобода" , 13.03.2009. [Електронний документ]. - Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/ article/1509814.html.

5. Іван Капсамун, Лариса Осадчук. Тернопіль "тест", або Як втратити свій електоральний регіон // "День". - № 44. - 17 берез­ня. - 2009.

6.  В Европарламент прошла Партия Пиратов // Інтернет-
видання "Кореспондент. NET", 8.06. 2009, 10:27. [Електронний до-
кумент].
- Режим доступу: http://korrespondent.net/world/862670.

7. Грабовська С. Л. Політична ідентифікація як фактор визначен­ня місця особистості в політичному просторі // Політична психоло­гія: науковий збірник. - Львів: Видавничий центр Львівського наці­онального університету імені Івана Франка, 2003. - 262 с. - С. 32-39.

8. Пилат Н. І. Соціальна ідентичність особистості як чинник ви­бору стилю поведінки в конфлікті. - Автореф. дис... канд. психол. наук: / Н. І. Пилат; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН Украї­ни. — К., 2004. — 20 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології