Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

-    відповідальність політичного класу;

-    створення позитивної моделі діяльності мас-медіа, включ­но із суспільними;

-    становлення політичної опозиції, у тому числі парламент­ської;

-    раціоналізація мовного питання, розширення та захист ін­формаційного простору держави.

У цілому, процес наповнення реальним змістом декларацій Основного Закону країни щодо правової, соціальної держави, економічного і політичного плюралізму, поваги до прав люди­ни та ін. визначатиме і альтернативи розвитку такого феноме­на, як ідентичність. Це передбачає як активну політику дер­жавних інституцій, так і широке залучення громадян до учас­ті у політичному процесі, подолання інерції відносин, які сфор­мувались у минулому.

Можливість приєднання України до загальноєвропейсько­го процесу регіоналізації вимагає застосування механізмів ре­гіонального розвитку і, перш за все, впровадження механізмів програмно-цільового підходу. Різноманіття інструментів регіо­нального розвитку, що застосовується у європейських країнах, зокрема агентства регіонального розвитку, контрактна форма відносин між центральним Урядом та регіональною владою є потужним джерелом досвіду для України. Ці інструменти не­обхідно адаптувати до вимог і умов здійснення реформ в Укра­їні, якщо вона не хоче залишитися "вічним" потенційним кан­дидатом на вступ до Європейського Союзу.Андрій Татарин

ПИТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У

ВИБОРЧИХ СТРАТЕГІЯХ КАНДИДАТІВ НА ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ: ДОСВІД ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ 2009 - 2010 РР.

У статті проаналізовано виборчі стратегії головних кандидатів під час виборчої кампанії2009 - 2010рр.

Ключові слова: виборча кампанія, стратегія виборчої кампанії.

 

Tataryn A. The question of political identity in electoral strategies of president elections candidates in Ukraine: the experience of electoral campaign in 2009-2010.

In the article the electoral strategies of key candidates during electoral campaign (2009 - 2010 years) are analyzed.

Key words: electoral campaign, strategy of electoral campaign.

 

Татарин А. Вопрос политической идентичности в выборных стратегиях кандидатов на пост президента Украины: опыт виборной кампании 2009-2010 гг.

В статье проанализированы избирательные стратегии ключевых кандидатов во времья избирательной кампании 2009 - 2010 годов.

Ключевые слова: избирательная кампания, страте­гия избирательной кампании.

 

Президентська виборча кампанія 2009-2010 рр. вкотре про­демонструвала, що бажаючих отримати президентську посаду в Україні достатньо. 18 листопада 2009 р. ЦВК в газеті "Голос України" оприлюднила список кандидатів на пост Президента України, що складався з 18 осіб, які ставили перед собою різ­ні завдання: Ю. Тимошенко, В. Ющенко, В. Янукович - по-іншому зробити не мали права; О. Пабат і О. Рябоконь - мали на меті власну "розкрутку"; Ю. Костенко, Л. Супрун і О. Тягни-

© Андрій Татарин, 2010бок - "підняти рейтинг своїх політичних сил перед достроко­вими парламентськими виборами й черговими місцевими"; О. Мороз і П. Симоненко - "справа звички"; М. Бродський і С. Ра-тушняк - "можливість взяти участь в шоу за два з половиною мільйони"; І. Богословська - "ходячий проект "Анти-Юля"; А. Гриценко, В. Литвин і С. Тигіпко - для майбутньої перспекти­ви і зайвий раз нагадати про своє існування; А. Яценюк - з ме­тою стати "третім" у боротьбі між політичними "важковагови­ками" української політики; В. Противсіх - заради досить сер­йозного "приколу", що однак "привабив майже всі національні ЗМІ і просто потішив" [2, 2].

Зважаючи на вищезазначене і беручи до уваги як загально­національну, так і західноукраїнську електоральні особливості, доцільно розглядати виборчі стратегії найбільш вагомих кан­дидатів, серед яких: В. Янукович, Ю. Тимошенко, В. Ющенко, В. Литвин, А. Яценюк, О. Тягнибок.

Виборча стратегія В. Януковича - у традиційній для політич­ної сили, яку він представляє, формі. Зазначена традиційність мала як негативні, так і позитивні аспекти, оскільки експерти за­значали, що така "традиційна" реклама була явно зорієнтована на представників середнього і старшого покоління, "радянських людей", яких вистачає навіть на території Західної України. Що ж стосується Сходу та Півдня (частково, Центру), цей "месидж" спрямований безпосередньо на них, адже населення саме цих ре­гіонів - "традиційний" для регіоналів та їхнього лідера електорат. Варто зазначити, що команда В. Януковича активно працювала і на Західній Україні, постійно підкреслюючи, що їхній кандидат -кандидат не лише Сходу України, а всієї України [7].

Спокій В. Януковича був обґрунтований цілковитою впев­неністю у своїй незаперечній перемозі, тому він навіть не нама­гався знайти електоральні інновації, щоб привабити потенцій­них виборців, і не перевантажував себе пошуком засобів переви­щення своїх конкурентів. Янукович вів пасивну виборчу кампа­нію, що була розрахована на інерцію. У його передвиборчих сло­ганах - нічого нового, елементарне повторення "виборчих ходів" минулих років. Як і раніше головна мета - "гарантовано отри­мати голоси електорату, орієнтованого "на Росію". Великий по­зитив виборчої стратегії В. Януковича - спокій, тому він "спо­кійно може чекати на березі річки, поки повз нього пропливуть політичні "трупи" його "помаранчевих" опонентів". Позиція го­ловного українського "опозиціонера" (щодо владних опонентів) зводилася до одного: "Ну що, добалакалися... " [1]

Головна стратегічна лінія виборчої стратегії Ю. Тимошенко - донести до виборців ключовий "месидж": "вони заважають, а вона працює". В основі PR-кампанії Ю. Тимошенко - дві про­тилежні емоції ("засудження", що охоплювало порівняно ве­лику кількість членів соціуму, а також "схвалення", яке стосу­валося тільки одного, чи точніше однієї відомої особи). "Вона тримає удар", - так характеризували прихильники Ю. Тимо­шенко виборчу кампанію свого лідера [4, 6].

Незважаючи на посаду прем'єра (що дозволяла їй викорис­товувати своє службове становище і наявний адмінресурс), ви­борча стратегія Юлії Володимирівни не могла бути спокій­ною і виваженою, оскільки в державі - довготривала криза, з якою її уряд не міг впоратися чи хоча б пригальмувати. Тому Тимошенко могла розраховувати передусім на "помаранчевий" електорат (причому не весь, оскільки навіть до нього дійшов розкол), підтримка якого забезпечувала її вихід у другий тур президентських виборів. Стратегія Ю. Тимошенко зводилася, по суті, до "кон'юктурного" визначення виборчої кампанії: "на Заході країни вона говорить одне, на Сході - інше, сподіваю­чись сподобатися всім" [1].

Стратегія В. Ющенка будувалася навколо як загальнонаціо­нальних ("Україні бути!"), так і особистісних ("Буде Ющенко -буде Україна!") гасел. У виборчій кампанії цього кандидата вико­ристовувався майже повний спектр засобів адміністративного ре­сурсу (практично "безлімітні" ефірний час та публікації; поїздки в регіони та зустрічі з представниками місцевої еліти, інтелігенції та молоді за державний кошт, що робило його схожим з його осно­вним "конкурентом" - Ю. Тимошенко). Великий акцент робився на такі основні пункти: "Ющенко - український президент"; різ­ка критика Ю. Тимошенко як основного конкурента та ворога, що зводилося до "нагадування гріхів"; акцент на усіх "успішних" по­діях останніх п'яти років (оцінювалися як "особиста заслуга" да­ного кандидата). Основний "месидж" до виборців полягав у своє­рідному "розкладанні по поличках": "Ющенко зробив" (звіт за пе­ріод перебування на посаді) і "Ющенко зробить" (чергові обіцян­ки на другий термін) [9, 2 - 3].

В. Литвин проводив свою виборчу кампанію в "ореолі влас­ної винятковості", про що красномовно свідчили різні гасла з од­ним і тим самим початком: "Тільки Литвин...", "Тільки Литви­ну... " і т. ін. Основний "месидж" Литвина до українського елек-торату - "Я орієнтуюсь виключно на думаючих людей... " Вод­ночас великий позитив виборчої стратегії цього політика - чес­ність та політична незаплямованість (відмова від використання адмінресурсу (відпустка за основним місцем роботи) та чорно­го піару) [6, 3]. Цей кандидат позиціонував себе як прихильни­ка традиційних родинних українських цінностей: "державу тре­ба будувати з людини і сім'ї". Литвин виступав як "кандидат від всієї України", тому й робив постійний наголос на тому, що "всі наші відмінності, суперечності треба обернути на позитив" [3, 1].

А. Яценюк позиціонував себе як "нове обличчя в україн­ській політиці", оскільки за саме таке "обличчя", на його думку, були готові проголосувати громадяни на президентських вибо­рах 2010 р. "Новизна" цього кандидата - його піар - фахівця­ми доводилася такими аргументами: "це обличчя справді нове", "багатий, але не олігарх", "має досвід управління, але до пора­зок останніх років не причетний" [1] .

Виборчу стратегію А. Яценюка можна визначити як "бо­йову". Це підтверджували такі змістові елементи: бойове роз­фарбування рекламних щитів, образ кандидата як потенційно­го переможця в нерівній і жорстокій боротьбі за президентське крісло. Постійно підкреслювалося, що "новий" кандидат: має великий потенціал, є "смертельно небезпечний для Тимошен­ко", "не пустить Тимошенко у другий тур, а якщо й пустить -то вже точно не дасть виграти", а також те, що "зі зростанням електоральної підтримки зростають і шанси Арсенія Яценюка переграти Тимошенко і вийти у другий тур" [1].

О. Тягнибок - єдиний "націоналістичний" кандидат, який користувався особливою підтримкою в "націоналістичних" за­хідноукраїнських областях (Івано-Франківщина, Львівщи­на, Тернопільщина). У виборчій стратегії лідера ВО "Свобода" постійно наголошувалося на винятковості власної політичної сили ("Свобода" - політичний хребет національного табору", який бореться за справді незалежну Україну з внутрішніми ворогами - представниками "неоколоніально-проросійського (Партія регіонів і БЮТ) і ліберально-космополітичного (НСНУ і "Фронт змін") таборів); ідеології сучасного україн­ського націоналізму, що втілювалася навіть в такій деталі, як назва передвиборчої і водночас партійної програми - "Програ­ма захисту українців"; необхідності сильної, справді "україн­ської" влади; відновленні історичної справедливості [5, 3; 8, 6]. Гасла - досить радикальні як для загальнонаціонального масш­табу, але варті уваги, як мінімум - на теренах Західної України. Як видно з вищевикладених матеріалів, виборча кампанія 2009

-   2010 рр., яку можна характеризувати як "стандартну" і "традицій­ну", увійшла в політичну історію України як ще один приклад не­раціонального витрачання державних коштів і втягування україн­ських виборців у недоцільні політичні протистояння.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Владимиров С. Хтось іде... а хтось прийде // Профиль. - № 35

(104) - 19 вересня. - 2009.

2. Заник В. І залишиться їх двоє... // Вперед. - 20 листопада. - 2009.

-   № 46 (6627). - С. 1, 2.

3. Литвин В. Державу треба будувати з людини і сім'ї // Народ­на. - Спецвипуск. - Грудень. - 2009. - С. 1.

4. Наконечна Л. Вона "тримає удар": Грип, саботаж і виборче пе­кло... // Вперед. - 4 грудня. - 2009. - № 48 (6629). - С. 6.

5. Програма кандидата у Президенти Олега Тягнибока // Всеу­країнське об'єднання "Свобода". - Листопад. - 2009. - № 51. - С. 3.

6. Саковська О. Нам потрібні легітимні вибори та президент // Вперед. - 11 грудня. - 2009. - № 49 (6630). - С. 3.

7. Сильна економіка - успішна Україна // Вперед. - 11 грудня. -

2009. - № 49 (6630). - С. 3, 7.

8. Сич О. "Свобода" - політичний хребет національного табору // Всеукраїнське об'єднання Свобода. - Вересень. - 2009. - № 46. - С. 6.

Україні бути! // Вірю в Україну: інформаційний вісник. -Ггрудень. - 2009. - № 1. - С. 1 - 3.Тетяна Мадрига РЕГІОНАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ

ГРОМАДЯН ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ В КОНТЕКСТІ ВИБОРЧИХ КАМПАНІЙ

В УКРАЇНІ

У статті досліджуються регіональні відмінності іденти­чностей громадян України. Виокремлюється "чутлива" те­матика, яка експлуатується під час виборчих кампаній в Ук­раїні та її вплив на становлення національної ідентичності.

Ключові слова: ідентичність, регіональні відмінності, виборча кампанія, Україна.

 

Madryga T. The regional differencies of citizen's identities as instrument of political struggle in context of electoral campaigns in Ukraine.

The regional differences of identity of citizens of Ukraine are explored. A "sensible" subject which is exploited during electoral campaign in Ukraine and its influence on becoming of national identity is selected.

Key words: identity, regional differences, electoral campaign, Ukraine.

 

Мадрига Т. Региональные отличия идентичностей граждан как инструмент политической борьбы в кон­тексте выборных кампаний в Украине.

В статье исследуются региональные отличия иден­тичностей граждан Украины. Выделяется "чувстви­тельная" тематика, которая эксплуатируется во время избирательных кампаний в Украине и ее влияние на ста­новление национальной идентичности.

Ключевые слова: идентичность, региональные отли­чия, избирательная кампания, Украина.

 

Виборчі кампанії в Україні останніх років продемонструва­ли наявність у кандидатів та політичних партій (блоків), які змагаються за виборні посади, дедалі чіткішої географії елек-

© Тетяна Мадрига, 2010торальної прихильності. Такий стан справ зумовлений впли­вом регіональних відмінностей у поглядах громадян, які на­були значного використання під час виборів Президента України 2004 р. Ця проблема, як показує практика суспільно-політичного життя в Україні, реально є перешкодою на шляху становлення національної ідентичності.

Серед останніх досліджень та публікацій, у яких започатко­вано дослідження окресленої вище проблеми, і на які спира­ється автор, слід виокремити праці таких вчених, як С. Кисе-льов [5], Ю. Якименко та О. Литвиненко [15]. Зазначені публі­кації започаткували розгляд особливостей ідентичності укра­їнського суспільства в регіональному розрізі. Окрім того, в них здійснено спроби продемонструвати, як регіональні відміннос­ті ідентичностей громадян України стають інструментом ви­борчої боротьби. Варто згадати те, що для виявлення динаміки ідентичностей громадян у регіональному масштабі використо­вувались дані соціологічних досліджень [11; 12].

Мета статті - дослідити регіональні відмінності ціннісних орієнтацій громадян та маніпулювання ними в ході виборчих кампаній в Україні. Досягнення поставленої мети пов'язане з вирішенням таких дослідницьких завдань:

1.  Проаналізувати результати соціологічних досліджень
щодо проблеми самоідентифікації громадян України в загаль-
нонаціональному та регіональному вимірі.

2. Описати "чутливу" тематику, яка експлуатується під час
виборчих кампаній в Україні, та її вплив на становлення націо-
нальної ідентичності.

Соціологічні дослідження свідчать, що є ціннісні орієнтації, які поділяються більшістю громадян. Напевно, найбільшою такою цінністю є Україна як Батьківщина. Зокрема, згідно з останніми опитуваннями Центру економічних і політичних до­сліджень ім. О. Разумкова, 92,6% респондентів вважають Укра­їну своєю Батьківщиною. Причому цей показник є стабільним протягом останніх двох років, перевищує 90% в усіх вікових групах та в усіх регіонах (винятком є Південь країни, де вва­жають своєю Батьківщиною Україну 86% респондентів, але порівняно з 2006 р. цей показник збільшився на 4,2%). При­чому 79,8% опитаних вважають себе патріотами України (без­застережно або частково). Цей показник у всіх регіонах пере­вищує 75%, окрім Сходу країни (73,7%). На Сході також най­менше респондентів, які беззастережно вважають себе патріо­тами України - лише 36,3% (для порівняння: загалом по Укра­їні - 44,2%) [5, 28].

Об'єднавчою цінністю можна вважати і територіальну ціліс­ність, єдність України і негативне ставлення до сепаратизму. Так, 91,3% мешканців Західної України проти того, щоб їхня область вийшла зі складу України і приєдналася до іншої дер­жави. На Сході України цей показник становить 77,9%, на Пів­дні - 75,1%, в Центрі - 93,1%. По всіх регіонах ці показники пе­ревищують 75% [11].

Ще однією об'єднавчою цінністю є незалежність України. Хоча кількість прихильників української самостійності ніко­ли не була такою високою, як під час референдуму 1 грудня 1991 р., однак, починаючи з 2003 р. помітна тенденція зростан­ня кількості прихильників незалежності України. З 2003 р. до 2006 р. їхня кількість зросла з 45,5% до 57,6%. Кількість про­тивників незалежності за цей період зменшилася з 32,2% до 27,1%. Противників незалежності України відчутно менше в усіх регіонах, аніж її прихильників (виняток у серпні 2006 р. становив Схід України, де частка перших і других була відпо­відно 35,7% і 44,3%) [5, 29].

Поряд з цим, є значні відмінності у територіально-просторовій, соціокультурній ідентичності громадян, у ставленні до історично­го минулого України та в оцінці її основних подій, в питаннях зо­внішньополітичних орієнтацій, що дедалі частіше стають осно­вою їх використання під час виборчих кампаній.

Територіально-просторова ідентичність громадян Украї­ни полягає в ототожненні себе особою (групою осіб) з певним соціально-культурним простором та мірі участі в ньому у вимі­рах "локальний (місце проживання, локальне оточення) - гло­бальний (у максимі - світ)". Громадяни України "в першу чер­гу" пов'язують себе з місцем проживання, тобто превалює міс­цева (локальна) ідентичність (44,4% опитаних); майже тре­тина (31,3%) - засвідчили загальноукраїнську ідентичність;14,8% - регіональну. Інші виміри відзначили незначні гру­пи респондентів (від 2,9% - Радянський Союз, до 0,8% - Єв­ропа). Локальна ідентичність виразно переважає також у всіх регіонах - за винятком Заходу, де відносна більшість (40,4%) жителів ідентифікують себе з Україною. У Центрі та на Сході загальноукраїнську ідентичність засвідчили приблизно по 30% жителів; на Півдні - 25,9%. Регіональна ідентичність більшою мірою притаманна жителям Сходу (19,4%), найменшою - жи­телям Центрального регіону країни (10,1%) [4, 3].

Соціально-культурна ідентифікація охоплює насамперед такі складові, як вибір мови та зарахування себе до певної куль­турної традиції. Більшість громадян України (52%) вважають рідною мовою українську; майже третина (30,7%) - російську. Майже для кожного шостого (15,6%) є рідними обидві мови однаковою мірою, для кожного дев'ятого - інша. На Заході та в Центрі країни, як рідна, домінує українська мова (90,3% та 72%, відповідно); водночас, на Півдні і Сході - більшість жи­телів вважають рідною мовою російську (52% та 54%) або є бі-лінгвами (17% і 23,5%, відповідно) [12].

Більшість громадян України (56,3%) зараховують себе до української культурної традиції, майже кожен шостий - до радянської, кожен дев'ятий - до російської, близько 7% - до загальноєвропейської. Перераховані типи культурних іден­тичностей мають виразну регіональну локалізацію. На Захо­ді і в Центрі домінує українська культурна традиція, на Півдні і Сході переважають радянська та російська культурні тради­ції, до яких віднесли себе відповідно 47,1% та 42,7% опитаних. Загалом, наведені дані свідчать про високий ступінь кореля­ції між мовною і культурною ідентифікаціями: з українською культурною традицією ідентифікують себе насамперед ті, хто віддає перевагу українській мові; з російською або радянською - російській [4, 7].

Виборча кампанія-2004 відзначилася значним розігруван­ням поляризованих ціннісних суспільних установок: "за" чи "проти" надання російській мові статусу державної, схвалення чи засудження радянського періоду в історії України, вступ у Європейський Союз чи в Єдиний Економічний Простір, інте­грація в НАТО чи військовий союз з Росією. А особливо гостро відбувалося розігрування так званого "розколу суспільства", який у регіональному вимірі проявився у розмежуванні "Схід - Захід", яке пов'язане з тим, що прихильність однієї частини суспільства до певного кандидата на посаду глави держави ста­ла причиною розпалювання суперечностей, нагнітання нібито роз'єднання України на дві групи - "свій - чужий". Саме у пре­зидентській виборчій кампанії 2004 р. домінантного значен­ня набуває технологія розколу України на регіональні "зони". Ключовими елементами цієї технології є, по-перше, висунення на передній план виборчої кампанії "чутливих" тем, стосовно яких у жителів різних регіонів існують найбільші розбіжнос­ті, по-друге, здійснення чіткої ідентифікації кожного "полюсу" з певним кандидатом, по-третє, формування образу "загрози" поглядам громадян кожної з частин України від перемоги но­сія протилежних уподобань [15, 3]. Тому основна мета нагні­тання регіонального розколу в суспільстві полягала у забезпе­ченні локалізації електорального поля кандидатів на пост Пре­зидента України, тобто в обмеженні впливу В. Ющенка на Схо­ді України, а В. Януковича - на Заході.

Загалом відмінності між регіонами України є закономір­ним явищем, адже українські землі тривалий час розвивались у складі різних державних утворень, що не могло не відбитися на їх ідейних і політичних настроях та вподобаннях. У результаті спостерігаються відмінності голосування виборців різних об­ластей України. На сучасному етапі саме регіони беруть участь у формуванні загальної системи уявлень про політичну карту України.

Виборча кампанія 2006 р. відзначилася значною експлуата­цією конфліктних для суспільства питань, тем загрози та не­безпеки і головним чином, апеляцією до подій минулого. По­дії 2004 р. та "образ Майдану" виступили головною віхою для побудови політичними силами власних кампаній та реклам­них стратегій. Власне, "помаранчевість" набула значення само­стійного індикатора, який автоматично розподіляв аудиторію виборців за принципом "свій-чужий" [14, 113]. Тому виборчі технології будувалися і під цим кутом зору. А зміни в системікоординат "влада-опозиція" зумовили нові методи впливу на електорат.


Виборча кампанія-2006 відзначилася застосуванням техно­логій, пов'язаних з регіональними відмінностями геополітич-них пріоритетів населення. Тому питання зовнішньополітич­них орієнтацій, до якого в різних регіонах України ставляться по-різному, стало предметом виборчої боротьби. Так, на Захо­ді вважають пріоритетними для України відносини з країнами ЄС 58,0%, у Центрі - 26,8%, на Півдні - 9,9%, на Сході - 12,5%. Ставлення до відносин з Росією на Заході, з одного боку, і на Півдні та Сході, з іншого, є діаметрально протилежним: на За­ході відносини з нею вважають пріоритетними 12,7%, на Пів­дні - 56,6%, на Сході - 62,1% (див. табл. 1).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології