Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Жителі Центру в питанні зовнішньополітичної орієнтації дотримуються більшої рівноваги: тут вважають пріоритетни­ми для України відносини з Росією 32,4% жителів - не наба­гато більше за тих, хто вважають пріоритетними відносини з країнами ЄС (26,8%). Цей центральноукраїнський розподіл то­чок зору є найближчим до загальноукраїнського. Відносини з країнами ЄС вважають найбільш пріоритетними більшість ви­борців "Нашої України" (55,6%) і БЮТ (45,0%); відносини з Росією - більшість електорату Партії регіонів (74,3%), КПУ (62,3%) і Блоку Наталії Вітренко (56,4%).

Саме такі показники дали поштовх щодо застосування ви­борчих технологій, спрямованих на різні сегменти електорату за регіональним принципом, які використовувалися під час агі­таційної кампанії. Зокрема, у програмі "Нашої України" йшло­ся про таке: "У 2006 році ми завершимо вступ до СОТ. Статус асоційованого члена ЄС Україна отримає у максимально стис­лі терміни" [8, 4], що знову ж доводить про орієнтацію на інте­грацію до європейських та євроатлантичних структур. Оскіль­ки більша частина населення Східної України не підтримує єв-роінтеграційні гасла, то, зрозуміло, що блок орієнтувався на електорат Західної України.

Проблема геополітичних пріоритетів як виборчої техно­логії використовувалася і "Опозиційним блоком "НЕ ТАК!", який мав на меті "недопустити втягування України в НАТО, забезпечити законність і демократію". Блок виступив за коор­динацію дій із Росією при вступі в СОТ, регіональну інтеграцію [9, 5]. Загалом, антинатовські гасла були основою його вибор­чої кампанії блоку, яскравим прикладом чого є такі передви­борчі месиджі: "НАТО — ні, ЄЕП - так, російська мова - так" -написано на плакатах блоку. Однак під цим підпис "Не ТАК!" [1]. А сама назва блоку була покликана завдати удару по імі­джу "Нашої України", яка нагадувала про "цінності Майдану" та завоювання помаранчевої революції, уособленням чого у 2004 р. був лозунг "Так! Ющенко!". Тому під час виборчої кампанії 2006 р. запереченням поширеного на президентських виборах-2004 лозунгу "Так!" виступив "Опозиційний блок "НЕ ТАК!", що дає підстави стверджувати про застосування ним технологій контрпропаганди щодо "Нашої України", яка нама­галася донести до виборців основне гасло "Не зрадь Майдан!".

Проблему геополітичних пріоритетів як технології викорис­товувала і Партія регіонів, у передвиборчій програмі якої ішло­ся про те, щоб "вести послідовну зовнішню політику, спрямо­вану на захист національних інтересів; нормалізувати відноси­ни із стратегічним партнером України - Росією, завершити ро­боту зі створення Єдиного Економічного Простору [3, 4]. Пар­тія регіонів виступила і за підтримку позаблокового статусу України та проведення референдуму з питань вступу в НАТО. Визначити ставлення до НАТО на Всеукраїнському референ­думі пропонувала і СПУ, не використовуючи у своїй виборчій кампанії геополітичних пріоритетів як технології. А експлуа­тація Партією регіонів питання надання російській мові стату­су офіційної, що виразилося у гаслі "Дві мови - один народ!", призводила все ж таки до поширення її електоральної підтрим­ки за регіональним принципом. У рекламних роликах Партії регіонів зразка 2006 р. теж відчутним є "помаранчевий син­дром". Увесь рекламний продукт будувався на протиставлен­ні "ми - вони" (під "вони" малися на увазі опозиційні до Партії регіонів політичні сили, учасники революційних подій, які у її роликах отримують означення - ярлик "оранжевые") [14, 113]. Тому виборчі технології вибудовувалися відповідно до крити­ки та враховуючи незадоволення діяльністю партії "влади", зо­крема "педалювання" теми підвищення цін, вирішення газової проблеми, критику зовнішньополітичного курсу "помаранче­вими" (проамериканська теза, запущена ще під час президент­ської виборчої кампанії 2004 р.) тощо [6, 254-255].

Доволі радикальною та агресивною була програма блоку Наталії Вітренко "Народна опозиція", в якій говорилося про те, щоб у сфері зовнішньої політики категорично не допустити вступу України в НАТО, СОТ та ЄС. "Тільки в Союзі з Росією і Білоруссю можливе відродження промисловості, сільського господарства, науки, культури і духовності, забезпечення суве­ренітету України. У Єдиному економічному просторі економі­ка України одержить усе необхідне для могутнього розвитку..." [13, 4]. Поряд з цим "Народна опозиція" не заперечує добросу­сідські відносинами з країнами ЄС, однак основою могутньо­го розвитку України є однозначно Союз з Росією і Білорусією.

Технології розколу застосовував блок Наталії Вітренко "На­родна опозиція", прикладом чого є відеоролик, який мав на меті переконати виборців у наявності загрози щодо заборони вжи­вання російської мови. Було використано образ дівчинки, яка на уроці попросила вчительку вийти з класу, на що та їй агре­сивно відповіла такі слова: "Розмовляй державною". Без сумні­ву, ця реклама була спрямована на російськомовний електорат.

Що стосується Комуністичної партії України, то в її перед­виборчій програмі 2006 р. "Владу і власність - трудовому наро­ду України!" у питаннях зовнішньополітичної орієнтації Укра­їни наголос робиться на недопущенні "втягування України до агресивного блоку НАТО", зміцненні "дружніх зв'язків з Ро­сійською Федерацією, Республікою Білорусь та іншими краї­нами СНД", наповненні "реальним змістом Угоди про Єдиний Економічний Простір" [2, 4].

Блок Ю.Тимошенко в передвиборчих програмах 2006­2007 рр. наголошує на соціально-економічних проблемах, упускаючи питання зовнішньополітичної орієнтації Украї­ни. Це було пов'язано, головним чином, з посиленням тенден­ції чіткої диференціації електоральних симпатій за регіональ­ним принципом, що призводило до того, що порушення таких конфліктних тем створювало перешкоди на шляху залучення електорату тією чи іншою політичною силою в небазових для неї регіонах.

Під час виборчої кампанії 2006 р. "Народний блок Литвина" застосовував технологію демонстрації власних можливостей, намагаючись виконувати роль "миротворця", який прагнув по­мирити конфліктуючі сторони, знайти між ними порозумін­ня, зв'язуючи кінці розірваного каната. Власне, канат, розірва­ний на дві частини, символізував розділену політичними чва­рами Україну (проблема Схід-Захід). Такий рекламний ролик був уособленням здатності В. Литвина примирити два береги Дніпра, що свідчило про використання такого прийому психо­логічного впливу як "сяючі узагальнення" (слова на позначен­ня понять, які позитивно психоемоційно впливають, застосо­вуються для "проштовхування" рішень і поглядів, оцінок і дій, вигідних для конкретної особи, групи чи організації) [10, 109].

Таким чином, наведені розбіжності в самоідентифікаці-ях громадян у цінностях, які вони поділяють чи не поділяють, свідчать про певну недоформованість національної ідентич­ності українців. Ця недоформованість уже стала традиційним інструментом політичної боротьби, потенційним дестабілізую­чим чинником, який суттєво ускладнює реалізацію національ­них завдань. Парламентські вибори 2006 р. та 2007 р. і, звичай­но, президентські вибори 2004 р. розглядалися швидше не як боротьба ідеологій і політичних течій, а як політична бороть­ба окремих персоналій, які були виразниками їхніх ціннос­тей і самоідентифікацій [5, 38, 40]. Декларування політични­ми силами пріоритетів, які є визначальними для жителів пев­ного регіону, здійснюється для приховування технологій впли­ву на електоральний вибір громадян. Тому використання полі­тичними партіями та блоками тем, які неоднозначно сприйма­ються у різних регіонах, є перешкодою на шляху становлення національної ідентичності в Україні.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бутусов Ю. "Аффтары жжут!" // Дзеркало тижня. - 2006. - 11­17 лютого. - Режим доступу: http://www.dt.ua/1000/1030/52580/.

2. Владу і власність - трудовому народу України!: Передвиборна програма Комуністичної партії України // Голос України. - 2006. -№ 50. - 18 березня. - С. 4.

3. Добробут - народу! Владу - регіонам!: Передвиборна програма Партії регіонів // Голос України. - 2006. -№ 31. -17 лютого. - С. 4.

4. Ідентичність громадян України: Спільне і відмінне // Націо­нальна безпека і оборона. - 2006. - № 7. - С. 3-23.

5. Кисельов С. Національна ідентичність як фактор політичного процесу // Політична ситуація в Україні: кризові тенденції та шля­хи їх подолання: (2007 р. - вересень 2008 р.): [зб. аналіт. мат-ів] / За ред. В. М. Яблонського. - К.: НІСД, 2009. - С. 26-41.

6. Кочубей Л. О. Виборчі технології: політологічний аналіз (на прикладі виборів до парламенту сучасної України): Монографія. -К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2006. - 280 с.

7. Литвиненко О., Якименко Ю. Політичні партії України за рік до виборів: майбутнє, що починається сьогодні // Національна без­пека і оборона. - 2005. - № 3. - С. 2-12.

8. Передвиборна програма Блоку "Наша Україна": Україна у нас одна! // Урядовий кур'єр . - 2006. - 24 лютого. - С. 4.

9. Передвиборна програма Виборчого блоку політичних партій "Опозиційний блок "Не Так!" // Урядовий кур'єр. - 2006. - 11 лю­того. - С. 5.

10. Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєв В. М. Лінгвістика впли-
ву: Монографія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський
університет", 2005. - 148 с.
11.         Соціологічне опитування Українського центру економіч-
них і політичних досліджень ім.
Разумкова з 31 травня до 18 черв-
ня
2007 р. (теоретична похибка не перевищує 1%), попереднє дослі-
дження
- з 20 квітня до 12 травня 2006 р. (теоретична похибка не
перевищує
1%). - Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.
php?poll_id=318
.

12.Соціологічне опитування Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Разумкова з 7 до 19 жовтня 2008 р. (тео­ретична похибка не перевищує 1%). - Режим доступу: http://www. uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=290 .

13.Справедливість, добробут, народовладдя, Союз з Росією і Бі­лоруссю: Передвиборна програма Блоку Наталії Вітренко "Народна опозиція" ПСПУ та Партії "Русько-Український Союз" (РУСЬ) // Голос України. - 2006. - № 43. - 7 березня. - С. 4.

14.Тернавська Н., Шумицька Г. Особливості української телеві­зійної політичної реклами: основні прийоми впливу на цільову ау­диторію (на прикладі рекламних сюжетів 2006-2007 років) // Нау­ковий вісник Ужгородського університету. Серія "Філологія". - Ви­пуск 19. - С. 111-120.

Якименко Ю., Литвиненко О. Регіональні особливості ідейно-політичних орієнтацій громадян України в контексті виборчої кампа-нії-2006 // Національна безпека і оборона. - 2006. - № 1. - С. 2-18.УДК 328.18

Сергій Шкірчак

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

У статті розглядаються особливості політичної ідентич­ності населення сучасної України. Звертається увага на осно­вні труднощі формування політичної ідентичності громадян в період перманентної політичної кризи останніх п'яти років. Наголошується на тісному зв'язку політичної ідентичності з процесом розбудови громадянського суспільства.

Ключові слова: політична ідентичність, громадянське суспільство, демократична політична система.

Shkirchak S. The peculiarities of political identity of population in Ukraine in context ofcivil society's formation.

The author considers peculiarities of the political identity of the population of modern Ukraine. Attention is drawn to the main difficulties of forming a political identity of citizens in the period of permanent political crisis of the past five years. It's made an emphasis on the close connection of political identity with the process of building a civil society.

Key words: constituent power, constituent assembly, theory of separation of powers, constitutional process, democracy, political system.

Шкирчак С. Особенности политической идентич-ноти населения Украины в контексте формирования гражданского общества.

В статье рассматривает особенности политической идентичности населения современной Украины. Обраща­ется внимание на основные трудности формирования по­литической идентичности граждан в период перманент­ного политического кризиса последних пяти лет. Делает­ся ударение на тесной связи политической идентичности с процессом построения гражданского общества.

Ключевые слова: политическая идентичность, граж­данское общество, демократическая политическая система.

© Сергій Шкірчак, 2010Особливості державотворчого процесу в сучасній Україні показали, що на шляху до побудови справжнього демократич­ного суспільства нам необхідно здійснювати чимало перетво­рень. Особливість цих перетворень полягає у тому, що вони по­винні торкатися не лише зовнішнього світу, а є необхідними і внутрішні перетворення - зміна свідомості. Отримавши єд­ність у межах держави Україна, і досі лунає питання про те, чи має її народ разом із державністю почуття внутрішньої єднос­ті. Саме тому проблема політичної ідентичності не втрачає сво­єї актуальності.

Питання політичної ідентичності почало активно розгляда­тися в політичних науках з 70-х рр. ХХ ст. Згадаймо хоча б пра­цю В. Макінзі "Політична ідентичність" 1978 р. [13]. Надалі по­літична ідентичність все частіше розглядається в контексті тих чи інших явищ, процесів та проблем, які є актуальними у тому чи іншому суспільстві. Так, європейські дослідження нині ак­тивно повернуті до питання європейської ідентичності та по­літичної ідентичності в межах Європейського Союзу в ціло­му [14]. Серед російських досліджень цього питання варто ви­окремити праці В. Суханова [8] та І. Тимофєєва [9]. В україн­ських дослідженнях політичної ідентичності також існує своя специфіка, яка останнім часом зводиться до аналізу цієї про­блеми в контексті національної ідентичності та європейської інтеграції [5; 2].

Натомість, у цій статті прагнемо, враховуючи те, що укра­їнська держава прямує до розбудови демократичного суспіль­ства, розглянути проблему політичної ідентичності в контек­сті розбудови одного з основних інститутів демократичної по­літичної системи - громадянського суспільства.

Таким чином, мета нашої роботи - з'ясувати яким чи­ном особливості політичної ідентичності населення України пов'язані з процесом формування громадянського суспільства.

Перед тим як реалізувати мету роботи, слід визначитися з поняттям "політичної ідентичності", адже в межах політич­ної науки важко уявити собі поняття, сутнісні риси якого та й саме поняття не мали б різноманітних інтерпретацій. Як за­значає Н. Слободяник, основним терміном для розуміння про­цесу конструювання політичної ідентичності є психоаналітич­на категорія ідентифікації, яка в найширшому сенсі розумієть­ся як процес (само) ототожнення з ким-небудь/чим-небудь [6, 63]. Враховуючи таку вихідну позицію, російський дослідник І. Тимофєєв наголошує на тому, що визначення поняття "полі­тична ідентичність" має, як мінімум, три аспекти.

По-перше, як політичний проект, політична ідентичність є самовизначенням колективного політичного "Я", що підко­ряє собі органічні підстави соціальної єдності співтовариства: мову, традиції, етнічну культуру, тощо. Цей проект містить усобі нормативні підстави для усвідомлення людьми своєї по­літичної спільності і є засобом і механізмом "уявлення" полі­тичної спільноти.

По-друге, політична ідентичність - це механізм визначення символічних та ментальних кордонів політичної спільноти, ви­значення його унікальної сутності через зіставлення з актуаль­ним "Іншим", через опозицію "Ми - Вони".

По-третє, політична ідентичність є комбінацією різних елементів історії та історичної пам'яті політичної спільноти, структурованих у логіці політичного проекту, і задає зміст кон­цепції колективного політичного "Я" [9, 74].

Отже, в найбільш узагальненому розумінні, політична іден­тичність проявляється у відчутті індивідом належності до пев­ної групи (держави, партії, руху, ідеологічної течії і т. ін.) і/або в ототожненні себе з певною політичною позицією. Проте, вва­жаємо, що доцільно все ж поглянути на особливості політичної ідентичності населення України саме з позиції тих трьох скла­дових, на які звертає нашу увагу І. Тимофєєв.

З позиції історії та історичної пам'яті політичної спільноти, особливість політичної ідентичності населення України поля­гає в тому, що Україна, як відомо, протягом своєї історії довгий час перебувала у складі різних держав і з перемінним успіхом долала свою колоніальну приналежність. Відповідно, це не мо­гло не позначитися на особливостях політичної ідентичності нашого населення.

Так, якщо поглянути на загальнодоступні дані соціологіч­них досліджень, що проводилися Центром Разумкова, можнабільш детально побачити ці особливості. Зокрема опитування липня 2009 р., центральним питанням якого було: "Ви та Ваша родина більше виграли чи втратили від здобуття Україною не­залежності? (віковий розподіл)", показує, що на думку стар­шого покоління їхня родина більше втратила (більше 50% рес­пондентів старше 40 років) [1]. Але, незважаючи на такий ре­зультат, на питання опитування "Чи хотіли б Ви, щоб Ваша об­ласть вийшла зі складу України і приєдналася до іншої держа­ви (регіональний розподіл)" більшість дала негативну відпо­відь [12]. Крім того, після "помаранчевої революції" 2004 р. по­мітне зростання позитивного ставлення населення до України як до своєї Батьківщини. Зокрема про це свідчать дослідження О. Стегнія [7]. Проте, не применшуючи значення подій 2004 р. для зміцнення спільної державницької ідентичності в цілому по всій Україні, варто наголосити на тому, що подальші полі­тичні процеси в нашій державі негативно вплинули на інші ас­пекти політичної ідентичності населення.

Зокрема, суперечливо можна сприймати той факт, що за­вдяки певній політичній кон'юнктурі (зокрема Президент В. Ющенко відкрито в своїх діях та заявах наголошує, що ста­новлення української нації має бути для держави першочерго­вим пріоритетом) має місце ототожнення політичної ідентич­ності з національною ідентичністю. Але варто розуміти, що не кожна національна (етнічна) спільнота є спільнотою політич­ною, не кожна політична спільнота передбачає етнічну чи мов­ну спільність. Цей перетин особливо актуальний тоді, коли об'єктом дослідження є багатоскладові, мультикультурні дер­жави, якщо є така держава, її легітимність ґрунтується, перш за все, на політичних принципах, а не на етнокультурної спіль­ності [9, 18]. Мабуть, не варто переконувати у тому, що Украї­на не є однорідною за етнічним, мовним складом. Тому ототож­нювати національну ідентичність з політичною в Українсько­му контексті не варто.

Натомість, в Україні склалася доволі суперечлива ситуація. Політичним акторам доцільно було б сприяти формуванню у громадян відчуття приналежності до певної політичної гру­пи - партії, рухи, тощо на основі вироблення чітких ідеологіч­них позицій політичних утворень. Але політичні сили за остан­ні п'ять років зробили все можливе, щоб рівень довіри до по­літичних партій став надзвичайно низьким. Відповідне опиту­вання громадської думки (жовтень 2009 р.) свідчить, що швид­ше недовіряють політичним партіям 38,1% респондентів, а по­вністю недовіряють - 40% [11], що разом дає вражаючі 78,1%.

Отже, єдине, що було досягнуто в плані політичної ідентич­ності за вісімнадцять років незалежності нашої держави - це формування єдності навколо того, що всі ми є громадяни Укра­їни. Проте ця єдність співіснує з тотальним викривленням ро­зуміння (на фоні політичної ситуації в країні) ролі політич­них партій та інших громадсько-політичних організацій у жит­ті країни, місця звичайного громадянина у функціонуванні цих об'єднань та у процесі розбудови власної держави в цілому.

Логічним випливає питання, яким чином така ситуація з по­літичною ідентичністю впливає на процес формування грома­дянського суспільства в нашій державі. Особливість полягає в тому, що процес формування громадянського суспільства по­требує від громадян відчуття єдності, відчуття своєї приналеж­ності до певної соціальної групи. Тобто формування ідентичнос­ті навколо певної політичної мети може стати передумовою для утворення певних об'єднань громадян, для вирішення спільних проблем. Проте це лише передумова, адже громадянське сус­пільство - це не просто усвідомлення певних проблем та праг­нень певної частини соціуму, це ще й обов'язково активна діяль­ність, яка саме спрямована на досягнення конкретної мети.

Але вищезазначені труднощі з політичною ідентичністю українського населення породжують ситуацію, за якої грома­дяни зрідка бачать один в одному партнерів, об'єднаних спіль­ною ідеєю. До схожих висновків, на основі аналізу опитувань громадської думки, присвяченим питанням розвитку грома­дянського суспільства в Україні, прийшла і директор соціаль­них програм Центру Разумкова Л. Шангіна. Зокрема, вона на­голошує на тому, що "у суспільстві поширюють апатію, анемію та інші явища, які абсолютно не сприяють становленню грома­дянського суспільства. В Україні не формується середній клас, а, як відомо, саме він є основою для цього. Окрім того, можнаговорити про загальний низький індекс довіри, який і характе­ризує ступінь готовності суспільства до об'єднання та спільних дій, до створення структур громадянського суспільства. Дві тре­тини українців вважають, що не можуть довіряти своїм співгро­мадянам. Ми не довіряємо тим, хто нас закликає до якоїсь спіль­ної діяльності, оскільки підозрюємо наявність певних інтересів, інших, аніж декларують. І подібні приклади є. Можна пригада­ти, як одна з київських громадських організацій спочатку декла­рувала суспільні інтереси, а фактично - мала на меті привести її керівників до влади певного рівня. Коли ці люди досягли свого, громадське об'єднання стало їм не потрібне. Чимало політичних партій в Україні створюють саме з такою метою - досягти влади. І нині у парламенті певні партії просувають інтереси тієї чи ін­шої фінансово-промислової групи" [4].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології