Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 33

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Показовими у цьому плані можуть виступати результати соціологічного опитування (червень 2008 р.), одним із питань якого було таке: "У якому випадку у Вас може з'явитися потре­ба в активній громадській діяльності?" (серед тих, хто не має потреби займатися активною громадською діяльністю, - та­ких 58,8% респондентів). Найбільшу цікавість для нас мають дві відповіді: якщо за це будуть платити гроші (21,9%) та якщо під загрозою опиниться життя, здоров'я або добробут моїх близьких і така діяльність буде сприяти ліквідації цієї загрози (29,2%) [10]. Перша відповідь, передусім, є наслідком активної практики різноманітних політичних сил сплачувати кошти за участь у різноманітних масових акціях (мітингах, маніфестаці­ях, акціях громадської непокори).

Зрозуміло, що констатація негативних фактів дійсності не є основним нашим завданням. Навпаки, ще гостріше постає пи­тання, яким чином можливо змінити ситуацію, що склалася. Тобто навколо чого можна об'єднати громадян, щоб це нада­лі стало вагомим підґрунтям для формування істинного грома­дянського суспільства. Можливо, подібним об'єднуючим чин­ником може стати прагнення до наслідування. Адже, якою б поганою не була нинішня ситуація, в Україні, все ж таки існує чимало громадсько-політичних об'єднань, які діють і результа­ти яких приносять свою користь. Єдине чого не вистачає циморганізаціям - широкого висвітлення в засобах масової інфор­мації. Основна маса сюжетів, які висвітлюються у новинах, на­повнені негативом - трагедії, вбивства, катастрофи. Натомість, поодинокими є сюжети-приклади, як громади тих чи інших українських міст знайшли в собі сили об'єднатися і шляхом акумуляції спільних ресурсів подолати проблеми, що стояли перед громадою - наприклад, проблеми вивозу сміття, медич­ного обслуговування, відсутності культурного дозвілля, тощо. Подібні інформаційні програми повинні активно супроводжу­ватися і освітніми програмами. Щоб громадяни, які побачивши на прикладі інших, що подібні до їхніх проблеми активно вирі­шуються, могли навчитися - навчитися об'єднуватися у гро­мадські об'єднання, навчитися елементарним правилам співп­раці з органами влади та місцевого самоврядування, тощо. Тим самим, можливо, з часом зменшиться кількість тих, хто бачить у своїй участі в громадських об'єднаннях лише засіб збагачен­ня, чи крок останньої надії (як показують данні вищенаведено-го соціологічного дослідження).

Тобто, якщо суспільство не бачить тої політичної організації чи ідеї, навколо якої воно могло б організуватися, або ототож­нювати себе з нею, воно повинно поставити себе за самоціль, об'єднуватися навколо себе самого, навколо простого прагнен­ня покращити свій життєвий рівень як матеріальний, так і ду­ховний.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ви та Ваша родина більше виграли чи втратили від здобуття Україною незалежності? (віковий розподіл): Соціологічне опиту­вання [Електронний ресурс] // Центр Разумкова. - Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=475.

2. Добржанська О. Л. Політична ідентичність українського сус­пільства в умовах європейської інтеграції: автореф. дис... канд. по­літ. наук: 23.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шев­ченка. - К., 2008. - 20 с.

Землюк В. П. Політична ідентичність в Україні в період кризи "розвинутого соціалізму" і здобуття державної незалежності: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. - К., 2007. - 18 с.4.        Катриченко Т. Громадянське суспільство осно-
ва
розвиненої демократії [Електронний ресурс] / Т. Катричен-
ко // Главред. - 25.11.09. - Режим доступу:
http://glavred.net/
archive/2009/11/25/101454-2.html.

5. Пелагеша Н. Є. Українська національна ідентичність: шляхи європеїзації / Н.Є. Пелагеша // Стратегічні пріоритети. - 2008. -№ 3 (8). - С. 60-67.

6. Слободяник Н. Б. Конструирование идентичности в полити­ческом дискурсе: к вопросу о роли социального антагонизма (о кон­цепции политического дискурса Лаклау и Муфф) / Н. Б. Слободя-ник // Политическая лингвистика. - Вып. 2 (22). - Екатеринбург,

2007. - С. 60-67.

7. Стегній О. Динаміка політичної ідентичності населення Укра­їни [Електронний ресурс] / О. Стегній // НАНУ Інститут соціоло­гії. - Режим доступу: http://www.i-soc.com.ua/institute/7-stegniy.pdf.

8.  Суханов В. М. Политическая идентичность в контексте
федеративных отношений: теоретико-методологические аспекты
анализа / В. М. Суханов // Известия Саратовского университета. -
Т. 8. Серия "Социология. Политология". - Вып. 2. - Саратов, 2008.

- С. 76-80.

9.    Тимофеев И. Н. Политическая идентичность России в постсо-
ветский период: альтернативы и тенденции: монография И. Н. Тим-
офеев / Моск. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД России,
каф. полит. теории. - М.: МГИМО-Университет, 2008. - 176 с.

10.У якому випадку у Вас може з'явитися потреба в актив­ній громадській діяльності?: Соціологічне опитування [Електро­нний ресурс] // Центр Разумкова. - Режим доступу: http://www. razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=369.

11.Чи довіряєте Ви політичним партіям? (динаміка, 2001 -2009): Соціологічне опитування [Електронний ресурс] // Центр Ра-зумкова. - Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll. php?poll_id=82.

12.Чи хотіли б Ви, щоб Ваша область вийшла зі складу України і приєдналася до іншої держави (регіональний розподіл): Соціологіч­не опитування [Електронний ресурс] // Центр Разумкова. - Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=318.

13.Mackenzie W.J.M. Political identity. / W.J.M. MacKenzie. -Harmondsworth, Middlesex ; Ringwood, Vic. : Penguin, 1978. - 185 p.

14. Political Identity and Legitimacy in The European Union:
The Europeans: [eds. F. Cerutti, S. Lucarelli, V. Schmidt].
- London :

Routledge, 2009. - 224 p.УДК 321.01

Ігор Танчин

ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ І ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

У статті розглядається Помаранчева революція, яка по­казала, що в Україні визріли передумови для демократизації й побудови відкритого суспільства. Доводиться, що одним із головних чинників змін стало перетворення у виборчу біль­шість громадян України, для яких національна ідентичність була головною.

Ключові слова: ідентичність, національна ідентич­ність, Помаранчева революція, постматеріальні цінності.

 

Tanchyn I. The Orange Revolution and formation of Ukrainian national identity.

The Orange Revolution showed that matured in Ukraine, the preconditions for democracy and building an open society. The author argues that in these changes a national identity become a major factor in the hierarchy of identities for the majority of voters in central Ukraine.

Key words: identity, national identity, Orange Revolution, postmaterial values.

 

Танчин И. Оранжевая революция и формирование украинской национальной идентичности.

В статье рассматривается Оранжевая революция, ко­торая показала, что в Украине созрели предпосылки демо­кратизации и создания открытого общества. Утвержда­ется, что одним из основных факторов этих изменений стало то, что для большинства избирателей в Украине главной в иерархии идентичностей стала национальная идентичность.

Ключевые слова: идентичность, национальная идентич­ность, Оранжевая революция, постматериальные ценности.

 

Президентські вибори 2004 року та Помаранчева революція показала, що на 13 році незалежності в Україні визріли переду-

 

© Ігор Танчин, 2010мови для політичних змін у бік демократизації й побудови від­критого суспільства, тобто т. зв. "Європейського вибору". На нашу думку, одним із головних чинників змін стало те, що гро­мадяни України, для яких національна ідентичність була пріо­ритетною, перетворилися у виборчу більшість.

Як відомо, ідентичність - це зарахування себе до певної гру­пи. У кожної людини є низка ідентичностей, які вибудовують­ся в ієрархію, створюючи її іласну ідентифікацію.

Оскільки ідентичність це не даність, а відношення, яке по­стійно формується і реформується у межах певного дискурсу, то тенденція до зростання значення важливості української на­ціональної ідентичності була пов'язана з посиленням певних ідеологічних і особистісних пріоритетів.

Цей процес дуже яскраво виявився під час дослідження "Іден­тичність і соціальна лояльність", проведеного групою учених зі Сполучених Штатів (Оксана Маланчук, Майкл Кенеді, Артур Мілер) і України (Ярослав Грицак, Наталя Черниш, Віктор Су­сак). Для вивчення соціально-політичних орієнтацій населення у західній і східній Україні, вони провели у Львові та Донецьку 800 інтерв'ю до парламентських виборів 1994 р. та 1600 інтерв'ю у 1999 р. до й відразу після президентських виборів.

Під час дослідження респондентам з Донецька і Львова за­пропонували вибрати свою національну ідентичність із трьох можливих - української, російської та радянської. Результа­ти перевершили всі очікування дослідників. Радянська іден­тичність у 1994 році в Донецьку виявилася популярнішою, ніж російська й українська (відповідно - 45,4%, 22,9%, 25,9%). У Львові, як і очікувалося, першість була за українською іден­тичністю - 78,5%, далі йшла російська - 8,3% і лише 4,9% рес­пондентів відчували себе "радянськими". Через п'ять років, в 1999 році, дослідники зафіксували, що ієрархія ідентичностей у Львові залишилася стабільною, а от у Донецьку ієрархія іден­тичностей виявилася досить динамічною: національна іден­тичність займала в ній не найвищі місця, істотно поступаючись соціальним ідентичностям - "робітник", "пенсіонер" і т. ін., од­нак серед національних ідентичностей найпопулярнішою була вже не "радянська", а "українська" (39,5%) (1).Тобто можна дійти висновку, що в Українському суспільстві україномовні громадяни постійно складали значно одноріднішу та інтегрованішу спільноту порівняно з російськомовними укра­їнцями Сходу. Останні, будучи роздробленими низкою соціаль­них ідентичностей, залишалися значно менш єдиними. Чому це важливо? Тому що громадянське суспільство вперше реально проявило себе саме в тих регіонах, населення яких було найбіль­ше згуртованим. Таким першим реальним проявом сили грома­дянського суспільства стала якраз Помаранчева революція. Її причиною було те, що визріла критична маса населення, готова постати за свої громадянські права.

Найбільш згуртованою на ґрунті спільної національної іден­тичності була спільнота Західної України. Звідси, з Заходу на Схід, національна ідентичність розливалася по всій країні. Чим довше існувала Українська держава, тим більше її громадян схильні були ототожнювати себе з українською нацією. Навіть в Донецькому регіоні українська ідентичність стала найвпли-вовішою в категорії національних ідентичностей.

Процес поширення національної ідентичності відбував­ся поступово, визначаючись насамперед вибором вектора по­дальшого розвитку України: орієнтація на Росію або на Євро­пу. Зростання інформації про життя в європейських країнах (у тому числі внаслідок особистих контактів), а також посилен­ня нестабільності в Росії (війна в Чечні, теракти) робили для українців усе привабливішою орієнтацію на європейські цін­ності. Це підтверджується тим, що в період між двома остан­німи парламентськими виборами - з 1998 до 2002 рік - чис­ло прихильників правих партій, що виступали за європейський вибір і на захист української національної культури, зросло більш ніж у два рази (з 10,2% до 21,5%). Що особливо важли­во - за цей же час популярність правих партій не тільки зрос­ла кількісно, але й поширилася територіально із Західної Укра­їни на Центральну. Так, під час парламентських виборів у 1998 році тільки у двох областях Західної України - Тернопільській Івано-Франківській - за кандидатів правих партій віддали го­лоси більша частина виборців, і ще в трьох областях - Львів­ській, Рівненській та Волинській - більше чверті виборців.Зате під час парламентських виборів 2002 року за кандида­тів правих партій проголосувала більша частина виборців уже в шести областях Західної України (Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Волинській та Черні­вецькій), і понад чверть виборців - у дев'яти областях, у тому числі, у вісьмох областях Центральної України. Таким чином, на початку ХХІ століття праві "освоїли" практично всі укра­їнські етнічні землі, що раніше входили до складу князівської та гетьманської України, а також Польщі й Австро-Угорщини. Через два роки ці області одностайно підтримали кандидата в президенти Віктора Ющенка - це були основні регіони Пома­ранчевої революції. (2)

Особистісні пріоритети також відіграли важливу роль у по­ширенні української національної ідентичності..

Зростання економічної й екзистенційної безпеки в україн­ському суспільстві, внаслідок значного економічного росту з кінця 90-х рр., призвело до посилення акценту на постматері-альних цінностях. Зростаючий сегмент населення, особливо молодь і представники середнього класу, почав у свободі само­вираження й політичній участі вбачати щось самоцінне, а не просто засіб досягнення економічної безпеки. Особисте жит­тя і якість життя стали для багатьох громадян більш високими пріоритетами, ніж економічне виживання. У числі основних пріоритетів, на передній план виходить відчуття етнічної при­належності, культурної унікальності.

Жителі Західної й Центральної України були не тільки більше єдиними завдяки своїй національній ідентичності, але й мали що запропонувати поколінню, яке вступає у життя в сучасну епоху знецінювання матеріальних цінностей. Разом з тим жителі Півдня й Сходу у більшості все ще залишалися роз­дробленими на безліч соціальних груп, які усвідомлювали себе насамперед представниками певного регіону, робітниками або пенсіонерами (ідентичностями, які є важливими в індустріаль­ну епоху). Відповідно, вони так і не змогли створити ідею, яка могла би залучити й мобілізувати людей в умовах домінування постматеріальних цінностей.

Однак перемога Помаранчевої революції не тільки ознаме­нувала домінування однієї частини України над іншою. Мож­ливо, вона послужила важливим чинником, що подолав на Сході та Півдні України радянську ідентичність, сильно піді­рвав російську ідентичність і став каталізатором становлення в цих регіонах української ідентичності.

Громадяни Півдня та Сходу України остаточно усвідомили, що їхня доля і їхнє майбутнє пов'язане саме з Україною, а не з Росією чи Радянським Союзом. Усвідомлення цього послу­жило фактором остаточної відмови на Півдні та Сході Украї­ни від радянської ідентичності, сильно підірвало у цих регіо­нах російську ідентичність і стало каталізатором становлення української ідентичності. Причому - української ідентичнос­ті, що відрізняється від тієї, яка склалася переважно у Західно­му регіоні країни і носії якої, реалізовуючи "новий український проект", сьогодні не завжди беруть до уваги інтереси жителів Півдня та Сходу.

Не виключено, що інтенсивне і безоглядне проведення мов­ної та історичної українізації може відіграти (якщо уже не ві­діграло) мобілізуючу роль для російськомовних українців Пів­дня та Сходу, а відтак, ці громадяни, які наразі не становлять групи зі спільною ідентичністю (уявної спільноти в дусі Бе­недикта Андерсона (3) перетворяться в таку групу, яка, своєю чергою, заявить про власні політичні претензії.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Грицак Я. Про сенсовність і безсенсовність націоналізму в Україні // Грицак Я. Страсті за націоналізмом. - Київ, 2004. -С. 192-193.

2. Танчин И. Постматериальная революция // Апология (Мо­сква). - 2005. -№ 6 (Август). - С. 84-85.

Андерсон Б. Воображаемые сообщества. Размышления об ис­токах и распространении национализма - М.: "КАНОН-пресс-Ц", "Кучково поле", 2001. - 288 с.УДК32(447)

Олег Онопко

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ІДЕНТИЧНІСТЬ ЯК ФАКТОР ВИНИКНЕННЯ ПОЛІТИЧНИХ МІФІВ

УКРАЇНИ

У статті представлений погляд щодо співвідношення категорій "політична ідентичність" і "політичний міф". Визначені основні рівні зв 'язку між даними явищами, про­аналізований міф про "регіональний і загальноукраїнський патріотизм".

Ключові слова: політичний міф, політична ідентич­ність, міфоструктура, соціалізація.

 

Onopko O. Socio-political identity asfactor of Ukrainian political myths' origin.

The article presents the author's view on the relationship between the categories "political identity" and "political myth". The main levels of connection between these phenomena are determinated, the myth of "regional and the average Ukrainian patriotism" is analyzed.

Keywords:political myth, political identity, myth-structure, socialization.

 

Онопко О. Социально-политическая идентичность как фактор возниконовения политичеких мифов Украины.

В статье представлен взгляд относительно соотно­шения категорий "политическая идентичность" и "поли­тический миф". Определены основные уровни связи между данными явлениями, проанализирован миф о "региональном и общеукраинском патриотизме".

Ключевые слова: политический миф, политическая идентичность, мифоструктура, социализация.

 

Ідентичність, релігійна, етнічна, соціально-політична, за­вжди відігравала особливу роль у політиці. Визначення, зістав­лення і ототожнювання себе з певними соціальними спільно­тами є невід'ємною складовою існування і розвитку груп сус-

© Олег Онопко, 2010пільства. Усвідомлення приналежності до певної спільноти, розділення її інтересів, основ культури (в т.ч. і політичної), до­тримання принципів поведінки, що існують у ній, є головними чинниками, на яких ґрунтується це поняття. На нашу думку, ідентичність набуває особливої ваги у ХХІ столітті - в період глобалізації та взаємної інтеграції. Вона представляє собою той первинний чинник, завдяки якому люди можуть зберегти уні­кальність і неповторність груп, до яких вони належать, а також запобігти витрачання ними своїх визначальних ознак. Одними з яких є політичні міфи, притаманні тим чи іншим категоріям населення. Це особливо гостро ілюструє українська політична культура, міфи якої значною мірою побудовані на основі іден­тичності. Особливо на негативному співвідношенні мешканців Сходу і Заходу, Півночі та Півдня, російськомовного та украї­номовного населення.

З огляду на це, ми мали на меті з'ясувати роль соціально-політичної ідентичності груп суспільства в процесі формування політичних міфів України. Дослідження цієїї проблеми не тіль­ки б сприяло глибшому розумінню сутності політичних міфів, але й допомогло б зрозуміти деякі особливості сучасної вітчиз­няної політичної культури, зокрема питання так званого "розко­лу України". Виходячи з актуальності проблеми, найбільш до­цільним уявлялося поставити такі завдання: вивчити співвідно­шення категорій "політична ідентичність" і "політичний міф"; зазначити основні особливості зв'язку між рівнями ідентичності і типами політичних міфів; з'ясувати сутність політичного міфу про "регіональний і загальноукраїнський патріотизм".

Основою для джерельно-літературної бази стали політо­логічні публікації, а також матеріали з періодичних видань та Інтернет-ресурсів. Особливо варто зазначити, що значного впливу на розробку цієї проблеми здійснили роботи В. Медин-ського [1], М. Еліаде [2], Л. Бенуаса [3] та К. Армстронг [4], проте вони зосереджувалися у своїх працях переважно (а часом виключно) на історичних і культурологічних аспектах виник­нення політичних міфів. Дослідженням соціально-політичної ідентичності займалися такі науковці, як В. Агєєв [5], І. Кресі-на [6], Л. Климанська [7], М. Обушний [8] та інші.Розглядаючи питання щодо зіставлення понять "політичний міф" і "соціально-політична ідентичність", необхідно зазначи­ти, що дані категорії є предметами з поля політичної культу­ри, що охоплює їх та ґрунтує існування між ними певних вза­ємних зв'язків. Так, міф не може бути утворений без певної со-ціокультурної бази, що складається з політичних стереотипів й догм, історичної пам'яті, що притаманна тій чи іншій суспіль­ній групі, та певних ментальних особливостей, як то специфіч­ні способи мислення чи своєрідне світосприйняття, властиве представникам тієї чи іншої культури. Соціально-політична ідентичність набувається індивідом чи певною частиною сус­пільства шляхом прийняття тих ціннісних принципів, стере­отипів поведінки, догм, міфів і узагальнених знань про себе, свою й чужу групу, в процесі соціалізації. Таким чином, полі­тичний міф, на нашу думку, не тільки ґрунтується на ідентич­ності, але й сам є невід'ємним її елементом. Іншим аспектом, у межах якого існує взаємозв'язок між категоріями "міф" й "іден­тичність", є феномен компліментарності - підсвідомого відчут­тя взаємної симпатії і спільності людей, яке визначає проти­ставлення "ми і вони" і поділ на "своїх" і "чужих" [9]. Це явище є невід'ємною умовою при побудові значного класу політич­них міфів ("героїчні") і ґрунтується на самоідентифікації інди­віда чи групи як частки якогось більшого суспільного утворен­ня, здатного відрізнити і протиставити себе іншим подібним структурам.

Соціально-політична ідентичність, як категорія цілісна, сис­темна, має певну структуровану сутність, в основі якої знахо­дяться п'ять провідних рівнів [10]. Необхідно розглянути осо­бливості зіставлення даних рівнів із сучасною типологією по­літичних міфів.

Інфраструктурний рівень, що полягає в наявності певних явищ і речей, які сприяють маркуванню об'єкта як частки яко­гось суспільного цілого (наприклад, "Я - американець, бо лю­блю американську їжу, користуюся американськими товара­ми, заправляю свої авто на американській заправці.."). На цьо­му рівні йде чітка прив'язка особи до атрибутів тієї групи (шир­ше - суспільства), до якої вона себе зараховує - самоідентифі­кує. У цьому випадку політичний міф виступає у ролі так звано­го "міфу-додатка", тобто поширеного, закоренілого твердження, що закріплює персону за певною спільнотою, як, наприклад, міф про "споживчий характер американців", який доповнює осно­вний міф про "американський образ життя" [11]. Тобто міф у цьому випадку підкреслює особливі, характерні виключно для якоїсь громади елементи соціальної інфраструктури.

Другий рівень ідентичності - інституційний. Тут розумін­ня інфраструктури значно розширюється до рівня певної сис­теми, часткою якої є об'єкт, що прийняв для себе її цінності, норми і принципи існування в її умовах. Подібними система­ми можна називати церкву, етнос, територію мешкання, право­ве поле, в рамках якого існує персона чи група. На цьому рів­ні чітко проявляється вищезазначене явище компліментарнос­ті, коли людина оцінює власну групу, виходячи із порівнян­ня її з деякими іншими групами, через соціальне порівняння цінніснозначущих якостей і характеристик. Порівняння, ре­зультатом якого стає позитивна відмінність своєї групи від чу­жої, породжує високий престиж, негативна - низький [8]. Ка­жучи про даний рівень ідентичності, доцільним є згадування про міфоструктури "ми-вони", що є, напевно, одною з найдав­ніших форм політичних міфів. Сутність цього феномена поля­гає в тому, що коли тільки стали формуватися людські спільно­ти, почалося розділення на "своїх та чужих". Міф передбачає бінарну систему відносин - поряд із "злом" завжди існує "до­бро" [12, 176]. Тобто, як тільки людина почала на інстинктив­ному рівні намагатися відділити "щось добре" від "чогось пога­ного", вона почала й ділити світ на тих, хто з нею, і тих, хто про­ти неї. Цим користуються й політичні сили, намагаючись "зі­грати" на прадавніх підсвідомих особливостях людської психі­ки. За М. Головатим, міфи за структурою "ми-вони" створю­ють і використовують виключно з метою відділення окремих структур, їх порівняння [13, 42]. Порівнюючи, наприклад, одну політичну партію з іншою, міфологізатори спираються на са­кральний механізм людської підсвідомості негативно сприй­мати усіх й усе, що їй протиставляють. Давні принципи, які іс­нують у мозку людини з початку історії, є тією особливою си­лою міфу, яка робить неможливе: змінює поведінку нібито зви­чайних, спокійних осіб, які раніше й не переймалися особли­во політикою, і перетворює їх на гіперактивних, а іноді навіть нестримано-агресивних політичних акторів, яких стимулює до дії усвідомлення своє ідентичності із однією спільнотою, та маркування "ворожості" іншою.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології