Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

За визначенням істориків, руський дискурс 1848 р. зали­шався монархічним, але був антифеодальним: була надія, що селянство, звільнившись із кайдан феодальних стосунків, ста­не свідомим представником громадянського суспільства, окре-мішньої національності, належно представленої у відповідних політичних інституціях. Наприклад, у заклику до народу, вида­ному ГРР з нагоди виборів до рейхстагу, говорилося: "...Братя Русини! Возсім сє сердечне і щире за рукі, не даймося при ви­борах поводувати особистим пожитком, думою, ненавистею. [тільки] єдиною і чистою мислею воскрешення рускої народ­ности." [5, 86].

Найбільший поштовх до сепарації галицьких українців з-під польських впливів та формування власних політичних структур мало заперечення їхніх прав як окремої нації лідера­ми польського національного руху. Останні виступили з про­грамою широких демократичних перетворень і відроджен­ня втраченої державності. Тому під час підписання петиції до імператора 19 березня 1848 р. К. Віньковський звертався до греко-католицьких семінаристів: "Не забувайте, що ви руське плем'я, окреме від поляків, що у вас інша національність, своя історія, своя мова, - словом, що ви - русини" [3, ХІ-ХІІІ].

Поза тим український політикум демонстрував лояльність до правлячої династії. У "Зорі Галицькій" від 6 червня 1848 р. знаходимо твердження, що "...Русины... зачали сами о своихъ потребахъ радити... освПдчили перед цПлымъ свПтомъ, чим они суть, и чого желають; освПдчили, що хотять свою оутис-нену народность подносити, свободы констітуційни хорони­ти и розвивати... але хотятъ въ звязП зъ Австрійов, яко часть до ей цПлости налещажа, зоставати" [3, XVIII, прим. 39]. Це було пов'язано з тим, що в той час, коли інші народи імперії, вимагаючи запровадження конституційного устрою і демокра­тичних свобод, прагнули забезпечити свої національні права, українці не мали не лише досвіду політичної боротьби, належ­ної інфраструктури і відповідного керівництва, але й навіть чіткого усвідомлення свого становища і своїх потреб. Зокрема в "Адресі Русинів" від 19 квітня 1848 р., підписаному найвідо-мішими галицько-руськими діячами, пересипаному запевнен­нями у вірності русинів тронові й Австрії, не було жодних по­літичних вимог і говорилося лише про забезпечення прав укра­їнської мови в школах, державних установах і судочинстві тагарантії рівноправності для католиків східної традиції [3, XIII, XIV]. Домінували й заклики до декларованих конституційних свобод і національної рівноправності при поступуванні "в згоді і згоді" з іншими народами. У відозві "Співгромадяни!" зокре­ма говорилося: "... Щаслива година вибила вже і для галицьких русинів. Натхненні новим життям, вони також прагнуть руху вперед, підняття із занепаду. їхні тенденції не обмежуються виключно тільки до їх власної національності. Вони визнають рівноправність інших національностей. Русини потребують підтримки... їхніх співгромадян. Вони (русини. - І. М.) не ма­ють могутніх національних можновладців, слабкі їхні ряди, на­томість невідкладні потреби великі..." [12, 6].

Ось ще одна особливість національно-політичного поступу етнічної більшості регіону в межах революції 1848 р.: незважа­ючи на те, що лідери галицьких українців задекларували ідею єдності українського народу, членами ГРР не могли бути ви­хідці з Великої України та українці латинського обряду, а тіль­ки народжений у Галичині "честный русинъ греческого обря­да, признающійся до рускои народности" [3, 19-21]. Як бачи­мо, тут національна ідентичність, яка містить певний емоцій­ний заряд [6, 244], тісно переплітається з регіональною. Остан­ня, як зауважують учені, належить до її т. зв. горизонтальних типів і поряд з локальною є чи не найближчою до людини опо­середкованою опорою самоідентифікації через територію, на якій вона живе постійно [11, 66].

Одночасно відбувалися конструювання регіону як політич­ного, соціального та інституційного простору, легітимація прав регіональних еліт на владу. Свідчення цього - вимоги поділу Галичини на два адміністративних округи та об'єднання всіх українських земель Австрійської імперії в один коронний край. Проте внаслідок відмови влади від підтримки "вірних русинів" і проголошення "октройованої" конституції 4 берез­ня 1849 р., як згадували лідери русинів, "въ конституційному патентП не могли сьмо ся дочитати о подПлъ нашей Галиціи на двП провънщи. Буковина щаслива - не просячи, зостала кра-емъ короннымъ, а насъ нещасныхъ, мимо наших просьбъ, мимо прирПканий силуютъ въ сполцП зъ Ляхами зоставати и нашисилы въ неостанной борбП теряти" [3, XXVII]. Зауважимо, що з цього часу нерозв'язаність проблеми поділу Галичини стала постійним супутником українсько-польських відносин і ката­лізатором двостороннього міжетнічного конфлікту.

Прикладом поодинокого пошуку виходу з Австрійської дер­жави може слугувати національно-державницька позиція де­легації галицьких українців, яку вони проявили під час Конгре­су слов'янських народів у Празі. У листі до командувача угор­ської революційної армії очільник польського консерватизму Антоні-Зигмунд Гельцель 4 червня 1848 р. у зв'язку з цим за­значав: "Серед галичан - половина русинів, отже знову ці ру­сини підтримуються слов'янофілами у намірах відірватися від Галичини і уконституювати нову державу Малоросійську з частин Польщі, Росії та Угорщини" [16, 19]. Пригадаймо, що дещо раніше, 21 березня того ж року, сучасники-українці стур­бовано повідомляли: "Кружляють відомості, що патріоти ма­ють інші наміри і хотіли би незабаром відновити Річ Посполи­ту." [3, ХІІІ]. На нашу думку, цей випадок свідчив про вираз­не функціонування національної ідеї - головного індикатора осягнення тією чи іншою спільнотою своєї національної іден­тичності.

1.Отже, починаючи із середини ХІХ ст., зокрема після соці­ального й територіального розширення організованого рево­люційного руху 1848-1849 рр., який мислив уже національни­ми масштабами, ідеї нації визначали великі колективні ідентич­ності. Саме в національних ідеях політизована свідомість уба­чала систему символів і вольовий імпульс, які виступали духо­вною основою національних рухів, національної самоідентифі-кації. Подальшим логічним кроком були стрижні національної ідеології та політичні проекти майбутнього нації [10, 94-97; 27, 92-98]. У їхній орбіті - не тільки тогочасні політичні доктрини, а й художня література, поезія, музика тощо. Саме вони й стали артикуляторами думок про національну самобутність, а також претензій конкретних спільнот на територію. Частина з націо­нальних ідей, очевидно, стала ще й новими національними мі­фами - такими, що конструювалися штучно й були знаряддям націоналізм/національних ідей.Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походжен­ня й поширення націоналізму / Пер. з анг. Вид. друге, переробл. / Бенедикт Андерсон. — К.: Критика, 2001. — 272 с.

2.Визначна пам'ятка української політичної думки середини ХІХ століття - "Слово перестроги" Василя Подолинського / Пе-редм., перекл. Ф. Стеблія / (ред.) Феодосій Стеблій // Записки НТШ. — 1994. — Т. CCXXVIII. С. 144-178.

3.Головна Руська Рада (1848-1851): протоколи засідань і книга кореспонденції / За ред. О. Турія, упор. У. Кришталович, І. Свар-ник / (ред.) О. Турій. Львів: Інститут історії Церкви Українсько­го Католицького Університету, 2002. — ХХХ^+270 с.

4.Грицак Я. Й. Нарис історії України: Формування модерної укра­їнської нації ХІХ-ХХ ст. / Я. Й. Грицак. К.: Генеза, 1996. — 360 с.

5.Заярнюк А. Ідіоми емансипації. "Визвольні" проєкти і галиць­ке село в середині ХІХ століття / Андрій Заярнюк. — К.: Критика,

2007. — 335 с.

6.Калхун К. Национализм / Пер. с англ. / Крэйг Калухун. М.: Издательский дом "Территория будущего", 2006. — 288 с.

7.Колосов В. А., Галкина Т. А., Криндач А. Д. Территориальная идентичность и межэтнические отношения. На примере восточ­ных районов Ставропольского края / В. А. Колосов, Т. А. Галкина, А. Д. Криндач // Полис. — 2001. — № 2. — С. 61-77.

8.Кувенева Т. Н., Манаков А. Г. Формирование пространственных идентичностей в порубежном регионе / Т. Н. Кувенева, А. Г. Мана-ков // Социс. — 2003. — № 7. — С. 77-84.

9.Лієм А. Зауваги щодо центральноевропейської ідентичности / Антонін Лієм // Ї. — 1997. — Ч. 10: Україна і Польща наприкінці ХХ століття. — С. 4-8.

10.  Мачкув Е. Нацыя і грамадзянская супольнасьць / Ежы Мач-
кув
// Палітьгчная сфера. — 2005. — № 4. — С. 88-99.

11.   Нагорна Л. Регіональна ідентичність: український
контекст / Лариса Нагорна. — К.: ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН

України, 2008. — 405 с.

12.Петиція, інформації, заяви, листи рад та інше; документи про дискримінацію української мови в Галичині органами австрійської влади. 1848-1851 рр. ЦДІАУ у Львові, ф. 180, оп. 2, спр. 2, арк. 1-21.

13. Сливка Л. Галицька дрібна шляхта в Австро-Угорщині (1772-1914 рр.) / Любов Сливка. — Івано-Франківськ: Місто-НВ,

2009. — 220 с.

14.Тейлор А. Дж. П. Габсбурзька монархія 1809-1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини / А. Дж. П. Тейлор / Пер. з англ. — Львів: ВНТЛ-Класика, 2002. — 268 с.Тейлор Ч. Джерела себе. Творення новочасної ідентичності / Чарльз Тейлор / Пер. з англ. — К.: Дух і Літера, 2005. — 696 с.

15.Терещенко Ю. І. Причинки до історії галицького консервати­зму / Ю. І. Терещенко // Вісник Київського державного лінгвістич­ного університету. Серія: "Історія, економіка, філософія". — Вип. 4. К., 2000. — С. 11-67.

16.Франко І. Матеріали і уваги до історії австро-руського відро­дження 1772-1848 / Іван Франко // Франко І. Зібрання творів. У 50-ти т. — Т. 29: Літературно-критичні праці (1893-1895). — К.: На­укова думка, 1981. — С. 403-410.

17.Хардт М., Негри А. Империя / Пер. с англ. / Майкл Хардт, Антонио Негри. — М.: Праксис, 2004. — 440 с.

18.Чучко М. "И възят Бога на помощь": соціально-релігійний чин­ник в житті православного населення північних волостей Молдавсько­го воєводства та австрійської Буковини (епоха пізнього середньовіччя та нового часу) / Михайло Чучко. Чернівці: Книги-ХХІ, 2008. — 368 с.

19.Шимов Я. Австро-Венгерская империя / Сер. "Имперское мышление" / Ярослав Шимов. — М.: Изд-во "Эксмо", 2003. — 608 с.

20.Altgeld W. Religion, Denomination and Nationalism in Nineteenth-Century Germany / Wolfgang Altgeld // Protestants, Catholics and Jews in Germany, 1880-1914. Ed. by Helmut Walser Smith. Oxford / New York: Berg, 2001. — P. 49-65.

21.Fras Z. Galicja / Zbigniew Fras. Wroclaw: Wydawnictwo Dolnoslajskie, 2004. - 298 s.

22.Grodziski St. Porownawcza historia ustrojow panstwowych / Stanislaw Grodziski. - Wyd. II. - Krakow: Universitas, 2008. - 361 s.

23.Hausler W. Das osterreichische Judentum zwishen Beharrung und Fortschritt / Wolfgang Hausler // Die Habsburgermonarchie 1848­1918. Im Auftrag der Kommission fur die Geschichte der Osterreichisch-Ungarischen Monarchie (1848-1918) herausgegeben von Adam Wandruszka und Peter Urbanitsch. - Band IV: Die Konfessionen. - 2., unveranderte Auflage. - Wien: Verlag der Osterreichischen Akademie

der Wissenschaften, 1995. - S. 633-669.

25.Hye H. P. Das politische System in der Habsburgermonarchie. Konstituonalismus, Parlamentarismus und politische Partizipation / Hans Peter Hye. - Praha: Karolinum nakladatelstvi Univerzity Karlovy,

1998.   - 260 S.

26.Llobera J. R. The God of Modernity. The Development of Nationalism in Western Europe / Josep R. Llobera. - Oxford: Berg,

1996. - 229 p.

27.Reznik M. Formovani moderniho naroda (Evropske "dlouhe" 19. stoleti) / Milos Reznik. - Praha: Triton, 2003. - 183 s.

28.Szafowal N. Die Ukrainer und Ihre nationale Identitat / Nicolas Szafowal // Studien zu Deutsch-Ukrainischen Beziehungen. - Munchen,

1999.   - Nr. 3. - S. 110-133.УДК 94:329.73(71=161.2)

Руслан Сіромський

ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ КАНАДСЬКИХ УКРАЇНЦІВ: КОНЦЕПЦІЯ "ТРЕТЬОЇ СИЛИ" СЕНАТОРА П. ЮЗИКА

Загроза втрати канадськими українцями національної ідентичності спонукала до вироблення механізмів проти­дії асиміляції. У 1964 р. сенатор П. Юзик висунув концепцію "третьоїсили", яка грунтувалась на принципах багатокуль-турності Канади та дотриманні прав національних меншин.

Ключові слова: "третя сила", П. Юзик, багатокуль-турність, канадські українці.

Siromskyy R. The problem of threat of loss of the national identity by Canadian Ukrainians: senator P. Yuzyk's conception of "third force".

The threat of loss of the national identity by Canadian Ukrainians led to making mechanisms it counteraction. In 1964, Senator P. Yuzykpresented his conception of "third force". It rest on multiculturalism and national minorities' rights protection principles.

Key words: "third force", P. Yuzyk, multiculturalism, Canadian Ukrainians.

Сиромский Р. Проблема сохранения национальной идентичности канадских украинцев: концепция "тре­тьей силы"сенатора П. Юзика.

Угроза потери канадскими украинцами национальной идентичности побуждала к выработке механизмов про­тиводействия ассимиляции. В 1964 г. сенатор П. Юзык выдвинул концепцию "третьей силы", которая базирова­лась на принципах многокультурности Канады и соблюде­нии прав национальных меньшинств.

Ключевые слова: "третья сила", П. Юзык, многокуль-турность, канадские украинцы.

Проблема збереження канадськими українцями національ­ної ідентичності займає помітне місце у науковій спадщині се-

© Руслан Сіромський, 2010натора українського походження Павла (Поля) Юзика (1913­1986). П. Юзик належав до нащадків "першої хвилі" україн­ської еміграції до Канади. Його батьки були родом із Сокаль-щини (Львівщина), а сам майбутній політик та науковець на­родився у провінції Саскачеван (Західна Канада). У 1958 р. П. Юзик захистив дисертацію з історії в університеті Мінне-соти (США), після чого викладав у Манітобському універси­теті. Згодом став асоційованим професором Славістичних сту­дій, професором російської та радянської історії в Оттавсько-му університеті.

За рекомендацією прем'єр-міністра Канади Джона Діфен-бейкера, 4 лютого 1963 р. Павла Юзика - члена Прогресивно-консервативної партії - призначено сенатором від Форт Ґаррі (Манітоба) (обіймав цю посаду до смерті у 1986 р.). На час сво­го призначення у верхню Палату канадського парламенту, по­ряд з Іваном Гнатишиним, він став другим діючим сенатором-українцем. П. Юзик тричі представляв Канаду на сесіях ООН, дев'ять разів на конференціях НАТО, одного разу на сесії НБСЄ. Політик був співзасновником і президентом Молоді УНО, членом Управи КУК, президентом канадського товари­ства славістів, очолював Комісію прав людини СКВУ [27].

Мета статті - проаналізувати ініціативи сенатора Павла Юзика, спрямовані на збереження національної ідентичності канадських українців та інших національних меншин країни.

Період, коли П. Юзику довелося увійти у велику політику, був визначальний у контексті порушення питання про збере­ження національної тожсамості канадських українців. Місію канадських українців учений убачав в "оживленні культурних цінностей і розвитку Канадської нації" [26, 91]. А все тому, що [далі цитата]: "Я канадець, я вільний канадець, вільний гово­рити без страху і поклонятися Господу Богу, вільний чинити так, як я думаю, вільний протистояти тому, що вважаю помил­ковим, вільний обирати уряд своєї країни" [26, 92]. Назагал, ді­яльність П. Юзика була спрямована на конституційне закрі­плення прав усіх національних меншин у Канаді. "Індіанці та ескімоси живуть з нами протягом усього часу, - говорив сена­тор, - британська група є багатокультурною - англійці, шот­ландці, ірландці, валійці; і разом з піднесенням інших етнічних груп, яких усіх нараховується близько третини, Канада по сво­їй суті є багатокультурною. Підтримаймо ці ідеали демокра­тії і дух конфедерації. Канада визнає і гарантуватиме принцип співробітництва усіх народів, котрі долучилися до загального розвитку і прогресу" [13].

Згідно з переписом населення у Канаді 1961 р. українці (473 337 осіб) за своєю чисельністю поступалися лише англо­канадцям (7 996 669 ос.), франкоканадцям (5 540 346 ос.) та німцям (1 049 599 ос.) [6, Ч. 152, 1962]. За винятком Онтаріо (127 911 ос.; 2,05 % провінційного населення), вихідці з україн­ських земель зосереджувались здебільшого на Заході Канади - у Степових провінціях (Преріях): Альберті (105 923 ос.; 7, 95%), Манітобі (105 372 ос.; 11, 43%) і Саскачевані (78 851 ос.; 8, 52%) [6, Ч. 152, 1962]; Українська мова займала там найміцніші пози­ції, оскільки дві третини усіх канадських українців, що визнава­ли українську рідною мовою, проживали саме у Преріях.

Однак питання збереження національної ідентичності у дру­гій половині ХХ ст. в умовах "канадської мозаїки" украй заго­стрилося. П. Юзик зауважував, що українці настільки інтеґру-валися у канадське суспільство, що годі довідатися, хто з них українського походження [4, 180]. З початку 1960-х рр. у канад­ському суспільстві з'явилося одразу декілька плюралістичних концепцій, як альтернатива до наявної моделі моноетнолінґвіс-тичного розвитку. Серед них можна виділити принаймні чоти­ри найпоширеніші: багатонаціоналізму (multinationalism), ба-гатокультурності (multiculturalism), інтегрального націоналіз­му (integration nationalism), міжкультурності (interculturalism). Усі ці слова, так чи інакше, були антонімами терміна "куль­турна асиміляція". Канадський політикум усе більше огорта­ла впевненість, що лише плюралізм сприятиме інтеграції етніч­них меншин в єдине ціле [16, 382].

У 1963 р., у відповідь на зростання незадоволення серед франкоканадців Квебеку своїм мовним становищем, федераль­ний уряд ініціював створення Королівської комісії з питань дво­мовності та двокультурності. Вона зосередила діяльність на ви­вченні рівня двомовності у федеральній адміністрації, ролі гро­мадських і приватних організацій у намаганні поліпшити між-культурні відносини. Співголовами Королівської комісії стали Анрі Лорендо (франкоканадець) та Девідсон Дантон (англока­надець). Комісія складалась з десяти обраних комісарів - по чо­тири англо- і франкоканадці, та двох представників інших етно-груп - польської та української. Інтереси останньої репрезенту­вав знаний науковець, голова відділу слов'янських студій Мані-тобського університету, професор Ярослав Рудницький.

Запорукою збереження національної ідентичності українці довший час уважали входження в англомовне середовище. Ска­зане пересічним українцем: "Я канадець", передусім означало -"Я англомовний канадець", що автоматично перетворювало ка­надських українців на союзників англоканадців у боротьбі з кве-бекським націоналізмом [24, 87]. П. Юзик у свій час навіть спро­мігся закинути франкоканадцям те, що його земляки (українці) освоїли й обробили за сім десятиліть перебування в країні вдвічі більше землі, аніж ті за три століття [10, 82]. Він наголошував на нетотожності процесів самовизначення етносу й провінції, пояс­нюючи свою думку тим, що народ є природною сутністю, а про­вінція - штучною [25, 166]. Одночасно П. Юзик визнавав вклад франкофонів у будівництво держави і віддавав їм за це належне. Зокрема, він наголошував на тому, що саме франкоканадський чинник сприяв утвердженню Канади як незалежної держави й подоланню тиску з боку США [26, 71].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології