Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Діяльність Королівської комісії з питань двомовності та двокультурності, на думку П. Юзика, спонукала українців Ка­нади "виявити свої аспірації як окрема група" [9, 30]. Уже сама назва комісії свідчила, що уряд "бачить" лише два етноси - ан­гло- та франкоканадців. Сенатор твердив, що є достатньо під­став вважати українців за таких ж будівничих Канади, як ан­гло- та франкофони. Чималий суспільний резонанс отримала уже перша промова П. Юзика під назвою "Канада: багатокуль-турна нація", виголошена 3 березня 1964 р. у верхній палаті фе­дерального парламенту. Сенатор твердив, що держава в етніч­ному розумінні складається не лише з англо- і франкоканад-ців, але й з "третього елемента" ("третього компонента", "тре­тьої сили"). Ним є аллофони - канадці неанглосаксонського йнефранцузького походження, чиї позиції особливо міцні в за­хідних провінціях, де українці, поляки, німці та інші іммігран­ти становлять значну частину населення. Засадничим прин­ципом теорії "третього елемента" стало твердження, що канад­ська єдність має обов'язково грунтуватися не на двох елемен­тах (англо- і франкоканадському), а на трьох - тобто з ураху­ванням аллофонів.

За підрахунками П. Юзика, "третій елемент" у Канаді ста­ном на 1961 р. становив 26%, що лише на 4% менше від загаль­ної кількості франкоканадців у державі (англоканадці станови­ли на той час 44%). Водночас сенатор відзначив тенденцію до кількісного зростання "третього елемента", тоді як кількість англоканадців постійно зменшувалася, а чисельність франко-канадців не зазнавала відчутних змін. Крім того, на той час у Саскачевані відсоток аллофонів становив 53%, Альберті - 49%, Манітобі - 48% [25, 28]. Зважаючи на це, "третій елемент" був реальною "третьою силою" у державі і, на переконання П. Юзи-ка, мав усі передумови навіть претендувати на отримання ста­тусу "окремої нації" [25, 34]. Цікаво, що ці слова дуже боліс­но сприйняли в УРСР. П. Юзик удостоївся ярлика "войовни­чого націоналіста", був звинувачений у "штучній гіперболізації українського елемента", а "третя сила" характеризувалась, як "чисто уявне аморфне поєднання етнічних груп неанглійсько-го і нефранцузького походження" [7, 150].

Як тільки П. Юзик висунув ідею "третьої сили", питання ба-гатокультурності стало предметом гострих дебатів у канадських мас-медіа. Газета "Гомін України" в одному із своїх номерів вда­ло зауважила, що дискримінація осіб заборонена у Канаді зако­ном, а дискримінація цілих національних груп - ні [2, 7 грудня 1968]. Дослідник Василь Верига, з цього приводу писав: "Висту­пи сенатора, професор Павла Юзика є якраз тим бадьорим і не­зламним українським духом, що гордо підносить голос за рівно­правність у Канаді всіх громадян. Він є першим сенатором, що відважився заговорити та скритикувати канадійську дійсність, вказуючи на те, що на високих державних постах, так само як і на чолових місцях у зарядах приватних підприємств, немає україн­ців, і це достойний сенатор назвав дискримінацією" [1, 63].П. Юзик став головним апологетом концепції "третьої сили", а канадські українці склали осердя руху за багатокультурність. "Він (П. Юзик - Р. С.), - зауважував у газетному дописі згаду­ваний уже В. Верига, - став сьогодні рушійною силою у зма­ганнях за конституційні гарантії прав для третього елемента. Ці гарантії стали б запорукою, що британська парляментарна більшість не позбавить прав інші національні групи Канади, як це мало місце в часі І-ї світової війни. У тих його змаганнях се­натор Юзик повинен знайти повну піддержку з боку всіх на­ціональних груп Канади, а зокрема, нашої організованої укра­їнської громади на чолі з Комітетом Українців Канади та укра­їнськими церквами" [2, 7 грудня 1968].

Чи не єдиними, хто прохолодно поставився до починань "третьої сили", були нечисленні канадські білоруси. Натомість, за твердженням дослідника Альбертського університету Алєк-сандра Матейка, поляки належали до тих етноспільнот, котрі гордилися, що можуть долучитися до розвитку цього руху [20, 239]. Варто зазначити, що популяризації "третьої сили" неаби­як сприяли дослідження професора Аккадійського університе­ту В. Кірконнела - відомого своїми симпатіями до українців. Саме він, разом з такими науковцями, як В. Кей, А. Річмонд та Дж. Портер й обгрунтували теорію "канадської мозаїки".

Усередині 1960-х рр. "третя сила" перетворилася на досить впливовий чинник суспільно-політичного життя Канади. 3 квітня 1965 р. прем'єр-міністр Канади, ліберал Лестер Пірсон в інтерв'ю "Вікенд Мегезін" визнав факт існування у Канаді "тре­тього елемента" і його важливість у державному розвитку [8, 57­58]. Ще більш прихильнішими до ідей П. Юзика, природно, були консерватори. Наприклад, чільний представник Прогресивно-Консервативної партії Канади Дж. Брукс заявив: "Щоб ми не ро­били, ми не зможемо перетворити англійця на француза, а фран­цуза на англійця. Але ми можемо з обох зробити добрих канад­ців" [8, 53]. Таким чином, "третя сила" стала тактичним альян­сом третини населення Канади заради політичних змін і консти­туційного закріплення прав національних меншин [23].

Як пригадував член Королівської комісії з двомовності і двокультурності Ройс Фріз, він часто перечив П. Юзику і під­давав критиці його концепцію "третьої сили". Р. Фріз вважав її такою, що немає жодного смислу, оскільки не грунтується на одній мовній основі, а є технічним конгломератом різних ет­нічних груп Канади. Утім, за словами політика, переконати П. Юзика було практично неможливо. Сенатор твердо вірив у свої ідеали і спростовував усі закиди тим, що "третя сила", хоч без спільної етнолінгвістичної основи, має одну мету - а це найважливіше [14]. "Доки я живу, я боротимусь за мій на­род!" - ці слова П. Юзика якнайкраще ілюструють його пере­конаність у правоті [14].

У 1965 р. Королівська комісія з двомовності і двокультур-ності оприлюднила свій попередній рапорт, у якому визнала, що французька мова не належно захищена законодавством. Відтак, комісари рекомендували федеральному урядові випра­вити ці недоліки, дотримуючись принципу "рівності двох голо­вних мов і культур" (§ 5) [21, 23]. Звісно, такий висновок обу­рив представників "третьої сили". Я. Рудницький звернув ува­гу на те, що пропаговану в суспільстві двомовність не слід ро­зуміти виключно як англо-французьку, бо є регіони, де позиції французької мови слабкі (Захід Канади). Тому найкращим ви­ходом із наявної ситуації мала бути багатомовна й багатокуль-турна Канада з двома офіційними та багатьма регіональними мовами ("ономастичний білінгвізм") [22, 62].

По-суті, український фактор став засобом протидії офіцій­ній двомовності, котрої домагалися франкоканадці [18, 8]. Це було своєрідним зіткненням мовного націоналізму двох вели­ких етноспільнот. Різкий осуд з боку представників "третьої сили" викликала підготовка до ухвалення законопроекту, що мав надати французькій мові статус офіційної в Канаді. Укра­їнці розцінювали такий крок, як непряму форму тиску на наці­ональні меншини, й обурено запитували: "Чому нас змушують розмовляти французькою?". У канадському сенаті виникла опозиція до даного законопроекту на чолі з П. Юзиком, який вимагав надати гарантії й іншим мовам. На дебатах з приводу прийняття цього документа сенатор заявив, що більшість укра­їнців не потребує запропонованих змін [25, 121]. Розмірковую­чи над мовною проблемою, П. Юзик ставив під сумнів доціль­ність вживання французької мови в тих регіонах, де франкофо-ни складають незначний відсоток населення.

13-15 грудня 1968 р. в Торонто відбулась конференція (більш ніж 150 делегатів із понад 20 етнічних груп) під назвою "Конференція мислячих". Учасники зібрання висловили стур­бованість національною політикою Оттави і задекларували не­прийнятність засад політики двокультурності [6, Ч. 228, 1969]. Та усі спроби "третьої сили" запобігти прийняттю мовного за­кону були марними. 9 липня 1969 р. федеральний парламент ухвалив закон, у якому йшлося, що: "Англійська й французька мови є офіційними мовами Канади... мають рівний статус, ко­ристуються рівними правами та привілеями при використан­ні у всіх установах парламенту та уряду Канади" [12, 600]. Од­нак показово те, що з 17 сенаторів, що проголосували проти, 16 були із Західної Канади - території найбільшого поселен­ня українців та й "третього елемента" назагал [6, Ч. 236, 1969].

Утім, перетворення Канади на країну з двома офіційними мо­вами не стало абсолютною поразкою "третьої сили". У четверто­му томі звіту Королівської комісії з двомовності і двокультур-ності (1969 р.) все ж було враховано окремі рекомендації пред­ставників "третьої сили", які сприяли формуванню політики "багатокультурності на двомовній основі". Уряд визнавав неза­перечний факт, що Канада складається з більше, аніж "двох рів­них половин", а франкоканадці, хоч і є найбільшою етнічною і культурною спільнотою (після англокандців), - не більше, ніж "одна серед багатьох" етнокультурних меншин [19].

Тобто "третя сила" стала ситуативним альянсом, який вико­нав свою місію. Реальним здобутком руху стало проголошен­ня федеральним урядом у 1971 р. політики багатокультурності, яка передбачала підтримку всіх культур, а не лише англо- чи франкоканадської, допомогу у подоланні бар'єрів у процесі по­вноцінного входження у канадське суспільство, стимулюван­ня творчої взаємодії й обміну між усіма культурними групами держави в інтересах національної єдності, надання іммігрантам допомоги у вивченні хоча б однієї з офіційних мов [3, 86-87]. Декларуючи необхідність такого кроку, прем'єр-міністр Кана­ди П. Трюдо зазначив: "Кожна етнічна група має право на збе­реження і розвиток власної культури й вартостей в загальнока-надському контексті. Ми можемо в нашій країні мати дві офі­ційні мови, але ми не можемо мати двох офіційних культур. Політика багатокультурності мусить стати політикою усіх ка­надців" [6, Ч. 279, 1969]. Як пригадував митрополит Максим Германюк, добрий друг П. Юзика, для сенатора це був один із найщасливіших днів у його житті [15].

П. Трюдо на базі багатокультурності намагався плекати пан-канадський громадянський націоналізм з універсальними цін­ностями. Такий підхід викликав побоювання, що багатокуль-турність може стати лише ширмою для асиміляції в англомов­ному середовищі Канади [17, 347]. Наприклад, редактор видан­ня "Ми і світ" Микола Колянківський з неприхованою іронією зауважував: "Програма мультикультуралізму звужена прак­тично до етнографізму й самодіяльності, не принесе користі ні національним групам, ні Канаді" [5, Ч. 173, 1973].

Утім, як показала історія, багатокультурність не стала по­літикою одного уряду чи однієї партії. На парламентських де­батах 24 липня 1986 р., присвячених пам'яті П. Юзика, зазна­чалось: "Його внесок у розвиток канадської мозаїки є свідчен­ням того, хто насправді пропагував нашу багатокультурність. У підсумку, канадці стали об'єктом заздрості для інших дер­жав" [14]. Як зазначав дослідник Майкл Адамс, початок полі­тики багатокультурності означав не мало, не багато - політич­не народження сучасної Канади [11, 108].

1. Отже, реалізація політики багатокультурності стала голо­вним досягненням "третьої сили" і сенатора П. Юзика зокре­ма. Його бачення Канади як багатокультурної, демократич­ної і правової держави були сповна відображені у Конститу­ції 1982 р. Проблема збереження національної ідентичності ка­надських українців з того часу вийшла на новий рівень, оскіль­ки усі етнічні групи визнавались рівними перед законом, а їхня культурна спадщина захищалась. Багатокультурність, котра для П. Юзика означала не просто тактичний хід у політично­му житті, а питання морального принципу, стала національною ідеєю Канади.Верига В. Українці в Канаді й СРСР // Верига В. Слово і чин. Вибрані статті, доповіді, розвідки, життєписи. 1946-1988 / Упоряд­ник і автор передмови М. Литвин. - Львів, 2001. - C. 62-68.

2. "Гомін України". - Торонто.

3.  Евтух В. Концепции этносоциального развития США и
Канады: типологии, традиции и эволюция. - Киев, 1991.

4. Макар В. Соціально-політична інтеграція українців у поліет-нічне суспільство Канади. - Чернівці, 2006.

5. "Ми і світ". - Торонто.

6. "Нові дні". - Торонто.

7. Овдієнко Л. Поль Юзик. За кращу Канаду // "Український іс­торичний журнал". - Київ. - 1975. - № 3. - С. 150-151.

8. Прапороносні слова Канади // Календар-альманах "Нового шляху" на 1966 рік / За ред. В. Левицького. - Вінніпег. - С. 51-58.

9. Тесля І., Юзик П. Українці в Канаді - їх розвиток і досягнен­ня. - Мюнхен, 1968.

 

10.Юзик П. Український вклад в Канаду // Календар-альманах "Но­вого шляху" на 1967 рік / За ред. В. Левицького. - Вінніпег. - С. 82-84.

11.Adams M. Fire and Ice. The United States, Canada and Myth of Converging Values. - Toronto, 2003.

12.An Act Respecting the Status of the Official Languages of Canada (Assented to 9th July, 1969) // Canadian Constitutional Law in a Modern Perspective / Ed. by J. N. Lyon and R. G. Atkey. - Toronto & Buffalo, 1974. - P. 600-610.

 

13. Contribution to Canada // http://www.yuzyk.com/contrib-can-e.shtml. [25.12.2009].

14. Debates of the Senate Hansard. 1st Session, 23rd Parliament, Vol. 130, No. 159. Thursday, July 24, 1986 // http://www.yuzyk.com/ hansard-e.shtml. [25.12.2009].

15. Deputy prime minister, hundreds attend Ottawa funeral / By Michael B. Bociurkiw // "The Ukrainian Weekly". 1986. July 20 // http://www.yuzyk.com/yuz-tribute1.shtml. [26.12.2009].

16. Gagnon A.-G., Iacovino R. Interculturalism: Expanding the Boundaries of Citizenship // Qubec: State and Society / Ed. by

A.-G. Gagnon. - Toronto, 2004. - P. 369-388.

17. Gidengil E., Blais A., Nadeau R., Nevitte N. Language and Cultural Insecurity // Quebec: State and Society / Ed. by A.-G. Gagnon.

- Toronto, 2004. - P. 345-368.

18.Lupul M. A Question of Identity: Canada's Ukrainians and Multiculturalism // Multiculturalism and Ukrainian Canadians: Identity, Homeland Ties, and the Community's Future / Ed. by S. Hryniuk and L. Luciuk. - Toronto, 1993. - P. 8-13.Manoly R. Lupul - Letter to the Editor "Calgary Herald" (May 5, 1998) // http://www.yuzyk.com/yuz-trudeau.shtml. [25.12.2009]. "

19.Matejko A. Multiculturalism: The Polish Canadian Case // Two Nations, Many Cultures: Ethnic Groups in Canada / Ed. by J. L. Elliot.

 

-    Scarborough, 1979. - P. 237-249.

21.  Royal Commission on Bilingualism and Biculturalism. A
Preliminary Report of the Report of the Royal Commission on
Bilingualism and Biculturalism. - Ottawa, 1965.

22.Rudnyckyi J. Multiculturalism and Multilingualism in Canada.

-    Ottawa, 1983.

23.Ukrainian Canadian Congress Bulletin (May, 2000) // http://

www.yuzyk.com/ucc2000-e.shtml. [25.12.2009].

24.Wangenheim E. The Ukrainians: A Case Study of the "Third Force" // Nationalism in Canada / Ed. by. P. Russel. - Toronto, 1966.

-    P. 72-91.

25.Yuzyk P. For a Better Canada: A Collection of Selected Speeches Delivered in the Senate of Canada and at Conferences in Various Centres across Canada. -Toronto, 1973.

26.Yuzyk P. Ukrainian Canadians: Their Place and Role in Canadian

Life. - Toronto, 1967.

27.       Yuzyk Paul (1913-1986) // http://www.mhs.mb.ca/docs/
people/yuzyk_p.shtml.
[4.01.2010].УДК32-027.21(075.8)

Мирослава Гурик

КОНЦЕПЦІЯ ЕЛІТИ В. ЛИПИНСЬКОГО: АНАЛІЗ І ПЕРСПЕКТИВИ

У статті здійснено спробу аналізу елітарної концепції В'ячеслава Липинського. Охарактеризовано основні скла­дові національного характеру аристократії. Показано роль еліти у суспільно-політичній сфері.

Ключові слова: аристократія, провідна верства, класо-кратія, "каста луччихлюдей".

 

Guryk M. The elite conception of V. Lipinskogo: analysis and perspectives.

The attempt of analysis of elite conception of Vyacheslava Lipinskogo is carried out in the article. The basic constituents of national character of aristocracy are described. The role of elite is rotined in publicly - to the political sphere.

Key words: aristocracy, lead a layer, klasokratiya, "caste of the best people".

 

Гурик М. Концепция элиты В. Липинского: анализ и перспективы.

В статье осуществлена попытка анализа элитарной кон­цепции Вячеслава Липинского. Охарактеризованы основные составляющие национального характера аристократии. Показана роль элиты в общественно-политической сфере.

Ключевые слова: аристократия, ведущий слой, класо-кратия, "каста луччих людей".

 

Серед політичних доктрин України у XX ст. значне місце по­сідає монархічно-гетьманська концепція В. Липинського (1882-1931рр.), історика, політолога, засновника українського консер­ватизму. Важливою складовою теоретичного надбання мислите­ля є його концепція еліти, яка і сьогодні зберігає свою значимість.

Актуальність поняття "еліта" полягає перш за все в тому, що без розуміння того, якою має бути провідна верства, або краще

 

© Мирослава Гурик, 2010- провідні люди певної нації чи суспільства, взагалі неможли­во чітко уявити обличчя самого суспільства та окреслити пер­спективи його розвитку.

Завдання дослідження - розкрити зміст аристократичної концепції В.Липинського, показати роль провідної верстви у соціально-політичній сфері, охарактеризувати основні складо­ві національного характеру еліти.

Особливий інтерес для розкриття тематики статті виклика­ють дві праці автора: "Національна аристократія", і "Листи до братів - хліборобів". Власне, в останній найбільш глибоко роз­крита політична доктрина В. Липинського, суть якої полягає у такому:

1)  політичним ідеалом для України є спадкова монархія на чолі з гетьманом;

2)  республіканська парламентська демократія є непридатною для України; серед трьох основних державних форм: демокра­тія з республікою, охлократія з диктатурою, класократія з право­вою обмеженою законом монархією, найпридатнішою є остання.

3)  концепція аристократії, що грунтується на принципі "те­риторіального патріотизму", який є важливішим за національ­ний чинник, оскільки він сприяє поширенню консервативної ідеології, християнської релігії і солідаризму;

4)  концепція хлібороба - власника, як рушійної сили полі­тичного процесу.

На особливу увагу заслуговують друга і третя складова да­ної концепції, оскільки у них сформульовано роль аристокра­тії через призму реалізації нею політичної влади в умовах кла-сократичного режиму. Цей режим, на думку мислителя, най­більш відповідає українським політичним реаліям, оскільки демократія з її виборами до демократичної республіки (пар­ламенту) - це політична бутафорія. ". Я не демократ, - пи­сав В. Липинський, - влада народу мусить бути обмежена точ­но означеними правами. Влада монарха мусить бути обмеже­на точно означеними правами народу, бо вважаю, що "народо-владний" демократичний метод організації громадського жит­тя, опертий на спекуляції найгіршими інстинктами мас, веде народ до загибелі" [2, 8]. Тому для українського руху, мірку­вав він, можуть стати фатальними гасла демократії й громадян­ського суспільства, оскільки вони спричинять штучне копію­вання демократії за взірцями інших країн, а політична культу­ра однієї нації не може бути механічно перейнята іншою. В. Ли-пинський вважав, що основною умовою створення української державності є єдність: релігійна, регіональна, політична, орга­нізаційна, національна. Здобуття державності багато в чому за­лежить від організації провідної верстви, від її згуртованості. На період встановлення державності та розвитку монархії по­трібно, щоб державна влада була в "руках матеріально-сильних войовників-продуцентів, а влада духовна - в руках релігійної, ідейної і тому дисциплінованої та організованої інтелігенції. " [2, 16]. Отже, класократія - це такий режим, коли владу реалі­зує активна меншість - аристократія (войовники, продуценти, інтелігенти), яка є результатом певного добору кращих пред­ставників всіх суспільних класів і груп. Ця правляча аристо­кратична меншість обмежує свою владу послухом монархові, влада якого обмежується законами, встановленими двома за­конодавчими палатами - територіальною і трудовою.

Роль провідної верстви у реалізації класократичної доктри­ни є безперечною, адже ". не етнографічна маса, не тип, не ха­рактер, не мова, не окрема територія творять самі по собі націю, а творить націю, якась активна група людей., що веде серед неї перед в розвитку об'єднуючих, будуючих націю політичних вартостей" [1, 254]. Тому, вважав В. Липинський, потрібно від­родити українських аристократичних спадкоємців Б. Хмель­ницького, П. Конашевича-Сагайдачного, І. Богуна, Ю. Неми-рича, І. Мазепи та інших, панівну верству, що має в крові "ін­стинктивний нахил до творення своєї влади і держави" [3, 388].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології