Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Отже, головною рушійною силою державотворчих проце­сів, на думку Липинського, мали виступити нові будівничі, бо "без сильних і авторитетних провідиків та організаторів нації в її важкій боротьбі за існування немає і не може бути нації" [1, 257].

Велику увагу політолог приділяв висвітленню питання при­роди активності аристократії. Потрібно сказати, що на відмі­ну від І. Вишенського, Г. Сковороди й інших консерваторів, які вважали, що причетність особистості до "касти луччих лю­дей" вимірюється силою її духу, то на думку Липинського, при­належність до еліти визначається активністю особистості в соціально-політичній сфері людського буття [5, 11]. "Означен­ня тієї групи найкращих в даний історичний момент серед нації людей, - писав Липинський, - які найкращі серед неї тому, що власне вони в даний момент являються організаторами, прави­телями і керманичами нації... і рішаючим тут єсть факт, що ці люди стоять в даний момент на чолі нації, нація їх провід ви­знає і під їх проводом вона живе, росте і розвивається" [1, 254]. Такий погляд є взірцем соціологічного ставлення до проблеми національної аристократії та особливо до розуміння природи її ієрархії, яке відіграло в ХХ ст. велику, проте негативну роль.

Природа національної аристократії, відтак, не в останню чергу визначається здатністю або нездатністю її до певних ак­тивних дій у суспільстві. "Предками нової аристократії ,- мір­кував мислитель, - стали б сучасні українські інтелігентські соціалісти, коли б вони своїми . політично-організаційними методами зуміли перетворити й зорганізувати українську ет­нографічну масу в свідому й незалежну націю" [1, 254].

Отже, саме соціальні методи й мета правлячої верстви, а та­кож вольові якості окремих її правителів слугують ознаками аристократичності. Це відзначає виразну соціальну акцентова-ність концепції добірної людини В. Липинського, що характерно особливо для українського ХХ ст., яке пройшло під знаком вели­ких зрушень, катаклізмів, та багатомільйонних людських втрат.

Прихильність Липинського до соціального ідеалу аристо­крата підтверджує й виокремлення ним визначальних складо­вих національного характеру еліти. В цьому контексті, сталим пріоритетом, на думку мислителя є наявність у аристократії матеріальної сили, ".інакше . її змете якась чужа національ­на аристократія, яка оцьому етнічно-відмінному колективові забезпечить кращі матеріальні і моральні умови в боротьбі за існування і одночасно дасть йому свою національну ідеологію перетворить його на свою націю" [1, 256]

Позиція Липинського пояснюється тими складними істо­ричними обставинами, в яких опинилася українська нація на початку ХХ ст., а саме: фактична відсутність політично згурто­ваної і матеріально забезпеченої національної еліти, і як наслі­док - втрата української державності.

Другою важливою рисою аристократа, на переконання В'ячеслава Липинського, є наявність "морального авторитету в очах своєї нації", що означає "відповідати тим поняттям закон­ності і громадської моралі якими живе в цей момент ціла на­ція". У цілому, вважав мислитель, що "без них двох серйозних прикмет: матеріальної сили і авторитету немає і не може бути національної аристократії" [1, 257].

Політичні події в Україні після Помаранчевої революції підтвердили також наявність у політичній еліті характерної риси, яку відмічав В. Липинський, - нахил до романтизму. Він вважав, що українська еліта позбавлена почуття дійсності, не вміє відрізняти бажане від можливого. "Тому живуть вони най­більше фантастичними утопіями якихось "Україна без влади і підвладних", "якихось соціалістичних і націоналістичних ель­дорадо". Здійснитися ці ельдорадо мають самі й автоматично мають вони "зайняти місце тієї живої і реальної, дійсної Укра-ї'ни..." [3, 64]. Зрештою, політична еліта нарешті повинна зрозу­міти якою є "жива і реальна" Україна, усвідомити свою роль у процесах державотворення та модернізації суспільства.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Липинський В. К. Національна аристократія // Консерва-
тизм:
Антологія / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолос-
кип, 1998. - 598 с.

2.Липинський В. К. Листи до братів - хліборобів // Твори у шес­ти томах. - К.: Філадельфія, 1995. - Т. 6.

3.Липинський В. К. Україна на переломі: 1657 - 1659: Замітки до історій українського державного будівництва в XVII ст. - Філа­дельфія, 1991.

4.Сковорода Г. Вибрані твори: У 2-х т. - К., 1972. - Т. 1. - 269 с.

Ямчук П. Християнський консерватизм: дух, епоха, людина. -Луцьк: Терен, 2005. - 316 с.УДК: 94(430): 172.15 "1936/1939"

Юрій Міюц

НАЦІОНАЛІЗМ В ЕПОХУ НАДНАЦІОНАЛЬНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ УЧБОВИХ ПРОГРАМ ТА ДІЯЛЬНОСТІ "ГІТЛЕРЮГЕНДУ" У ТРЕТЬОМУ РЕЙХУ (1936-1939 рр.)

У статті, на прикладі навчальних программ та діяль­ності "Гітлерюгенду" у Третьому рейху (1936-1939 рр.), розглядається складний період новітньої історії Німеччи­ни. Досліджується молодіжна політика нацистської дер-жжави напередодні Другої світової війни.

Ключові слова: "Гітлерюгенд", учбові програми, Третій рейх, молодь.

 

Mijutz J. Nationalism in the era of supranationality (on the example of curriculums and activities of the Hitler Youth in the Third Reich (1936-1939).

In the article of Mijutz J.V. "Nationalism in the era of supranationality (on the example of curriculums and activities of the Hitler Youth in the Third Reich (1936-1939)" it is shown a very difficult period of Germany modern history. The author research the youth policy of the Nazi state on the eve of the Second World War.

Key words: Hitler Youth, curriculums, the Third Reich, youth

 

Миюц Ю. Национализм в эпоху наднациональности ( на примере учебных програм и деятельности "Гитле-рюгенда" в Третьем рейхе (1936-1939 гг.).

В статье, на примере учебных программ и деятельнос­ти "Гитлерюгенда" в Третьем рейхе (1936-1939 гг)", расс­матривается период новейшей истории Германии. Иссле­дуется молодежная политика нацистского государства накануне Второй мировой войны.

Ключевые слова: "Гитлерюгенд", учебные программы, Третий рейх, молодежь.

Інтерес до проблем, пов'язаних з історією Третього рейху, з'явився відразу після його виникнення. Історіографія німецько-

 

© Юрій Міюц, 2010го варіанта фашизму вже давно сягнула межу в 50.000 наукових розвідок [1]. При цьому найбільшу увагу дослідників притягу­вали проблеми створення масової бази нацизму, його ідеологічні витоки, механізм функціонування власне НСДАП, військово-політичні аспекти тощо. У той самий час у вітчизняній історіогра­фії дослідження націонал-соціалізму знаходилось немов у "без­повітряному просторі", оскільки маловивченими залишались іс­торія суспільних установ, питання історії культури, суспільної свідомості і т. ін. [2, 24]. У тому числі були і проблеми щільно пов'язані з вивченням діяльності молодіжних організацій Третьо­го рейху. І це звісно не випадково. І радянські, і вітчизняні вчені свідомо обходили їх осторонь, тому що їхнє наукове вивчення ав­томатично приводило до відповідних небажаних паралелей. На­приклад, форми діяльності "Гітлерюгенду" були ніби відбитком діяльності піонерів та ВЛКСМ у Радянському Союзі і т. ін.

Сьогодні вже існує немало і монографічних, і дисертаційних досліджень, що висвітлюють різні аспекти молодіжної політи­ки нацистської Німеччини в 30-ті рр. ХХ ст. [3]. Серед сучас­них дослідників, що працюють у межах СНД, можна згадати роботи О. Р. Давлєтова, Ю. А. Міхальчишина, О. Г. Шагалової тощо, в яких було започатковано дослідження цієї проблема­тики і на які опирається автор цього матеріалу [4]. При цьому варто зауважити, що деякі аспекти стосовно молодіжної полі­тики НСДАП все ще не достатньо висвітлені у вітчизняній іс­торіографії. Тому мета статті - на фоні аналізу націоналізму в епоху наднаціональності (на прикладі навчальних програм і ді­яльності "Гітлерюгенду") виокремити провідні вектори моло­діжної політики Третього рейху напередодні Другої світової ві­йни (1936 - 1939 рр.).

" Закон про молодь" від 1 грудня 1936 року знаходився у відповідності з установками прийнятого того ж року 4-річно-го плану підготовки Німеччини до реваншистської війни. Від­тепер у "Гітлерюгенді" остаточно стверджується мілітарист­ський стиль діяльності і розбудови організації. Члени спілки були зобов'язані носити однакову уніформу.

Розробку уніформи для молоді з "Гітлерюгенда" доручи­ли найкращим дизайнерам та модельєрам "Третього рейху".За задумом Шираха, для того щоб бути рекламою організації, уніформа мала бути одночасно і красивою і зручною. Врешті-решт, були створені парадний і повсякденний костюми чле­нів молодіжного союзу НСДАП, а також літня та зимова фор­ма одягу. Кольорова гама, і навіть покрій, змінювались з ураху­ванням специфіки підрозділів: загально-військове відділення; авіаційне відділення; морське відділення. Загальна уніформа мала такий вигляд: формова коричнева сорочка; чорна трикут­на краватка; чорні шорти до колін; коричневі черевики з голь­фами (взимку - чорні високі чоботи); коричневий кашкет; сол­датський ранець; ремінь з портупеєю; фляга; мішок з сухарями і похідний ніж.

Зимова форма включала в себе довгі чорні штани і брунатно-зелене однобортне пальто з накладними карманами на грудях [5, 18].

При цьому як парадна, так і буденна уніформи доповнювали­ся багатьма допоміжними елементами - різнокольоровими різ­номанітними нашивками, шевронами, шнурами і нарукавними пов'язками, що відбивали стан та посаду підлітка в організації, його функції, приналежність до того чи іншого підрозділу.

Шорти, що входили до обов'язкової уніформи, віднині вже не сприймалися в Німеччині як дитячий одяг, навпаки, вони стали ніби певною відзнакою приналежності до "Гітлерюген-да". Для дівчат була розроблена окрема модифікація одягу: синя спідниця з ременем; біла блуза; чорна краватка; коричне­ва хустка; коричневий жилет з 4-ма великими карманами та кі­тель. Під час туристичних заходів дівочу уніформу доповню­вали звичайна солдатська фляга, планшет та ранець, а взимку - брунатно-зелене приталене пальто [6, 234].

Майже вся уніформа членів "Гітлерюгенда" виготовлялась за батьківський рахунок. Держава поставляла лише так зване "похідне спорядження".

Починаючи від цього часу - 1936 рік - "Гітлерюгенд" нама­гається контролювати майже кожну хвилину в житті молодого покоління мешканців Німеччини. Відтепер будь-яке раніше ціл­ком буденне заняття - спортивні змагання, туристичні подоро­жі, хоровий спів, відпочинок поза містом у палаточних таборахі т. п. - все це проходило під наглядом функціонерів з "Гітлерю-генда". Був запроваджений навіть державний день молодіжної освіти - тому, хто був членом молодіжної нацистської спілки, не треба було щосуботи відвідувати школу. Замість цього - так зва­на "служба фюреру" - влітку до 12 годин. До того ж, щонеділі у школі 2 години всі підлітки проходили нацистську ідеологічну підготовку. На будь-якому вечорі відпочинку дітей примушува­ли дискутувати з питань історії НСДАП. На уроках історії діти вивчали біографію фюрера. Ідеологічний вплив на молодь здій­снювала і щонедільна радіопрограма "Година нації". Свій внесок робили і спортивні та фахові змагання.

Кожен з членів "Гітлерюгенда" був зобов'язаний здати фі­зичні нормативи заради отримання спеціального значка. Ці нормативи включали в себе два розділи:

1. Теорія;

2. Фізична підготовка. В межах теоретичної підготовки не­обхідно було знати:

 

-    для дітей віком від 6 до 10 років - провідні гасла НСДАП, "Стягову пісню "Гітлерюгенда"" та "Пісню про Хорста Вессе-

ля" [7, 114-115];

-    для підлітків віком від 14 до 18 років - біографію Адольфа Гітлера, умови життя німецької діаспори за кордоном, інфор­мацію стосовно втрачених німецьких територій (за Версаль-ською угодою 1919 р. - Ю. М.), а також текст 6 обов'язкових пісень "Гітлерюгенда" [8, 152].

У другому розділі мова вже йшла безпосередньо про фізич­ну та допризовну підготовку:

-    члени "Юнгфолька" здавали нормативи двічі - у 12 та 14-річному віці, що включали у себе: біг на 60 метрів за 11 се­кунд; стрибок у довжину до 3 метрів;

-    кидання м'яча на 30 метрів, а також вміння складати сол­датський ранець та успішне проходження 1,5 добового пішого туристичного походу [9, 13];

юнаки від 14 до 18 років здавали знову тіж самі нормати­ви та ще плавання, підтягування, вміння їздити на велосипеді, участь у 15-кілометровому турпоході, встановлення палатки і участь у табірному житті протягом 3-х діб. До того ж, кожен зних мав вправно стріляти з гвинтівки, орієнтуватись за допо­могою компаса, по мапі та зіркам, швидко облаштовувати пала-точний табір, знати назву та прикмети найпоширеніших дерев та лікувальних рослин. Для дівчат існували власні нормативні вимоги, більш зорієнтовані на вивчення медичної допомоги, у тому числі і в екстремальних умовах, домогосподарства та май­бутнього материнства.

Розглядаючи провідні вектори молодіжної політики у "тре­тьому рейху", слід відзначити, що ми маємо виокремити такі напрями:

1. Ідеологічна робота - виховання у расистському та парамі-літаристському дусі.

2. Щільно пов'язана з ідеологічною, психологічна обробка молоді.

3. Фізичне виховання молоді.

4. Допризовне військове виховання молоді.

5. Соціальне стимулювання підростаючого покоління.

Ідеологічна робота "Гітлерюгенда" була інтегрована з ді­яльністю школи. Сам фюрер чітко виділив дві провідні цілі за­гальноосвітньої німецької школи: "По-перше, треба запалити вогонь в серці молоді і укоренити в її розумі поняття "раса". По-друге, німецька молодь повинна бути готовою до війни, на­вченою або перемогти, або померти. Кінцева мета виховання -сформувати нових громадян, що усвідомлюють славу країни та охоплені фанатичною відданістю національній ідеї" [10, 354].

Всеохоплюючий характер такої підготовки підтверджує і мета Націонал-соціалістичної ліги німецьких вчителів, до скла­ду якої в 1937 році вже входило 97% загальної кількості вчите­лів середньої школи: "Націонал-соціалізм - світогляд, що вима­гає цілковитого визнання, він не повинен бути об'єктом випад­кової чи скороминучої цікавості... Молодь Німеччини не пови­нна більше стояти перед вибором - як це було в епоху лібераліз­му, з її так званою "об'єктивністю" - духом яких ідей керуватися на початку життєвого шляху: "матеріалізму чи ідеалізму, расиз­му чи інтернаціоналізму, релігії чи атеїзму". Ми повинні, вихо­дячи з принципів ідеології націонал-соціалізму, свідомо форму­вати свідомість молодих людей. Досягнення цієї мети повинноздійснюватися шляхом тих самих методів, завдяки яким наш рух зміг підкорити націю: переконання та пропаганда" [11, 398].

Всі школи та університети Німеччини вже були очищені від викладачів-євреїв. До 1938 року, щорічно, дві третини вчитель­ського корпусу початкових класів проходили ідеологічну оброб­ку в наметових таборах за містом на фахових місячних курсах з лекціями, семінарами та заліком зі стройової підготовки. До навчальної діяльності вчителя допускали, якщо у керівництва школи не було ніяких сумнівів щодо його благонадійності.

У навчальних програмах "третього рейху" найважливішими предметами були історія, фізкультура, германістика, біологія та німецька мова. Вивчення історії мало відверто націоналіс­тичний характер, у будь-якому класі акцент робився на вивчен­ні історії націонал-соціалістичного руху. Викладання біології ґрунтувалось передусім на поглядах фюрера стосовно раси. Офіційно затвердженим підручником з біології був твір Гер­мана Гауха "Нові основи расових досліджень", де справжніми людьми проголошували лише представників "нордичної раси", а євреї та інші народи відносились до тварин, або так званих "недолюдків", що вважались перехідним видом.

Вивчення германістики відбувалося на платформі необхід­ності відновлення "колишньої тевтонської величі". Увага учнів була сконцентрована на історії германців, як культуростворю-ючої раси, та історії євреїв, як культуроруйнуючої раси.

У навчальні плани було також внесене вивчення трудів ке­рівної ланки НСДАП.

Традиційна система університетського самоуправління була нацистами скасована, вся повнота влади була передана безпосередньо ректору, якого призначав уряд.

Професори й доценти повинні були читати лекції не лише з "германської історії", а й з "германської фізики", "германської біології", "германської хімії" тощо. Було цинічно проголошено, що вся сучасна фізика в цілому - "єврейська" наука. А теорії Альберта Ейнштейна - це спроба досягнення євреями косміч­ного світового панування чи обернення німців у рабство.

Релігійне навчання після 1933 року було значно скороче­но, а в 1935 році з білетів випускних іспитів взагалі зникли пи­тання з релігії. Поступово була розпочата навіть певна ревізія християнства, зокрема заповіді "Не вбий". Відмова від загаль­новизнаних постулатів християнства вела до пошуків шляхів повернення германського язичництва, до міфу крові та раси. Герман Герінг, офіційний наступник фюрера, публічно виголо­сив: "Вороги звуть нас язичниками, бо ми відроджуємо язич­ницькі обряди. Однак ці обряди з'єднують наш народ. Вони підносять наші серця, роблять їх доступними для ідей нашого фюрера" [12, 22].

Щодо психологічного шляху впливу, то слід зауважити про досить велику увагу нацистів до цього аспекту. Прикладом мо­жуть бути сценарії молодіжних заходів. Вступ до школи, пере­хід від "пімпфів" до "юнгфолька", а потім до "Гітлерюгенда" і т. ін. Усе це було приводом до церемоній. Ці "вирішальні" момен­ти в житті підлітка використовувались партією Гітлера заради втілення ідей націонал-соціалізму в свідомість молодих німців. Щоб зробити цей вплив на молодь більш регулярним, був ство­рений календар державних нацистських свят. Ними стали: 30 січня - день приходу НСДАП до влади; 9 листопада - день ша­нування пам'яті нацистів, що загинули під час "пивного" путчу 1923 року; 24 грудня - день проголошення партійної програми НСДАП - "25 пунктів"; 20 квітня - день народження фюрера тощо. Всі ці свята супроводжувались феєрверками, костюмо-ваними балами, факельними процесіями, військовими парада­ми. До того ж і традиційні німецькі свята пристосовувались до потреб НСДАП. Так, Різдво було перетворено у "свято відро­дження життя"; народне свято літнього сонцевороту, 21 червня, було оголошено взагалі Днем молоді, якому надавалися риси язичницького обряду відродження, що зіставлявся зі створен­ням Гітлером нового, завжди "юного" німецького рейху.

Щорічно, на початку жовтня, у сільській місцевості влашто­вували свято врожаю. У присутності тисяч людей фюрер на­ближався до імпровізованого вівтаря, де йому підносили "ко­рону врожаю". Це свято було використано для уславлення на­цистського культу "крові та ґрунту". У всіх заходах цього свя­та брали участь члени молодіжної спілки НСДАП та підрозді­ли вермахту.Символіка та ритуали націонал-соціалістів поступово вкорі­нювались у повсякденне молодіжне життя. Привітання "Хайль Гітлер!" поступово витіснило всі інші види привітань і стало обов'язковим. Участь у масових ходах, ритуалах, скандування клятви вірності фюреру здійснювало великий емоційний вплив на молодь та міцно фіксувала у свідомості молодих лю­дей стереотипи нацистської пропаганди. Як зазначала згодом німецька письменниця Еріка Манн у творі "Школа для варва­рів", "кожна дитина говорить... "Хайль Гітлер!" від 50 до 150 ра­зів на день - більше ніж старих нейтральних привітань... Якщо ви зустрічаєте друга по дорозі до школи, ви кажете це, учбові заняття починаються і закінчуються цим. "Хайль Гітлер!" - ка­же поштар, кондуктор, дівчина, що продає зошити тощо" [ 13 ].

У "Гітлерюгенді" насаджувався дух постійного змагання та суперництва між підлітками. Підрозділи союзу змагались один з одним в опануванні спортивних норм та "світоглядних про­грам". Проходили змагання зі стройової підготовки, орієнту­вання, барабанщиків, сурмачів, співаків і т. ін. За згадками чле­нів "Гітлерюгенда", ці змагання часто доводили учасників до повного знесилення у погоні за кількістю заходів та їхніми ре­зультатами.

Одним із провідних напрямів роботи нацистської молодіж­ної спілки стало фізичне виховання німецької молоді, яке в дру­гій половині 30-х років ХХ ст. набуло відверто мілітаристсько­го характеру. Фюрер з цього приводу промовив: "Наша держава буде виходити з того, що нам потрібні не фізично слабкі люди, хоча б вони були всебічно освічені, а потрібні фізично здорові люди, з твердим характером, рішучі й енергійні, хоча б їх осві­та й не була достатньо широкою" [14]. Нацистська пропаган­да, спираючись на цей вислів фюрера, постійно стверджувала: "твоє тіло належить твоїй нації, бо ти зобов'язаний їй своїм іс­нуванням. Ти відповідальний перед нацією за своє тіло". Таким чином підкреслювалося, що фізичне загартування - це не при­ватна справа, а обов'язок кожного німця. Ця обов'язковість фі­зичного загартування поширювалася й на дівчат. Відтепер тур­бота про стан здоров'я була зведена в ранг офіційного завдан­ня для будь-кого зі складу "Гітлерюгенда". 1939 рік був взага­лі проголошений Б. фон Ширахом "роком оздоровлення нації". Ввели навіть "10 заповідей членів "Гітлерюгенда". Ними перед­бачалося суворе дотримання правил гігієни, здорове харчуван­ня, відмова від алкоголю, куріння, кави, засвоєння навичок ме­дичної допомоги, регулярні заняття фізкультурою та спортом.

Практикувались військово-спортивні змагання, в яких у 1939 році брали участь понад 7 млн. осіб. Для цього, за допо­могою офіцерів вермахту, були створена мережа військово-спортивних таборів по всій країні. У цих таборах вже з 1935 року були передбачені такі види занять: метання гранати, марш у полі з військовим спорядженням, стрільба, орієнтування на незнайомій місцевості тощо [15]. Особливу увагу приділяли в цих таборах навчанню стрілковій справі. Вже в 1937 році на теренах Німеччини була створена мережа з 31 тисячі тирів чи стрілкових полігонів. На них одночасно могло тренуватись до 1,5 млн. осіб. Опріч цього діяли в межах "Гітлерюгенда" особо­ві школи - морська, авіамодельна, зв'язкових; мотошкола, де готували інструкторський склад. Наприклад, у 1938 році лише в авіамодельних гуртках "третього рейху" займалось близько

800.000 чоловік [16].

Тут треба навести ще одне висловлювання Гітлера: "Голо­вний наш захист полягатиме не стільки в силі зброї, скільки в силі самих громадян, нашим захистом буде не система фортець, а жива стіна чоловіків і жінок, сповнених високої любові до Ві­тчизни і фанатичного національного ентузіазму" [17, 63]. Він та­кож наголошував, що саме мало вийти у процесі такого вихован­ня: "Молодь повинна бути байдужою до болі. В ній не повинно бути ні слабкості, ні ніжності. Я хочу знов побачити в її погляді блиск гордості та нестримність дикої тварини" [18, 460].

Нацисти потребували молодих людей не просто як "гвин­тиків", а як цілої нової генерації, в якій вони мріяли відтвори­ти принади "справжніх тевтонців": героїчний дух, мужність, ра­дість битви, почуття честі, любов до волі, правдивість, готовність до самопожертви, ідеалізм, рішучість, шляхетність, справедли­вість, чесний спосіб життя, здатність керувати і т. ін. [19, 20].

Вже у цей час "Гітлерюгенд" став кадровим резервом НСДАП. Були створені спеціальні школи трьох типів: а) "шко­ли Адольфа Гітлера" (для расово чистих підлітків віком від 12 до 18 років); б) школи "Наполас" (для дітей робітників та вій­ськовослужбовців від 10 до 18 років); в) "Орденсбурги" - еліт­ні інтернати, що були підпорядковані СС (для молодих німців 14-21 років).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології