Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 39

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Іншим напрямом трансформації національної держави в добу глобалізації є її місце у політичній системі суспільства. Ще нещодавно дослідники впевнено вважали національну державу центральним інститутом політичної системи суспіль­ства. Під поняттям "держава", на думку В. Чіркіна, варто розу­міти "універсальну політичну організацію суспільства, що во­лодіє особливою публічною владою та спеціалізованим апара­том регулятивного впливу, виражає, насамперед, інтереси до­мінуючого соціального прошарку (класу) та виконує загальні для суспільства задачі" [4, 35].

Основоположними ознаками національної держави завжди вважалися: суверенітет, територія, наявність особливої полі­тичної структури, нації, громадянського суспільства, політич­ної та юридичної рівності людей, участі громадян у процесі державного управління як безпосередньо, так і через уповнова­жених на те представників.

Крім того, ідея національної держави має підвищене легіти-муюче значення. З часів Вестфальського миру, основою сучас­ного світового порядку є незалежна, суверенна національна дер­жава, що конвенційно возведено в ранг вищого міжнародного принципу. Разом з тим, не існує абсолютно сталого порядку: він постійно змінюється, набуваючи нових організаційних форм. Як наслідок, нині йдеться про процес формування нової глобальної політичної системи (поствестфальської) - універсальної інф­раструктури управління світовими процесами. Цей глобальний порядок визначається, на думку А. Блінова, як об'єктивно ство­рювана в епоху глобалізації, на основі реалізації норм міжнарод­ного права, система взаємозв'язків між учасниками міжнарод­них відносин (в першу чергу, державами), що характеризується розподілом між ними взаємних прав та обов'язків [4, 52].

Дані процеси отримали закріплення в концепціях науков­ців про зміну національно-державницької парадигми міжна­родних відносин на нову - глобальну. Низка західноєвропей­ських дослідників (У. Бек, Д. Хелд, Дж. Деланті, Д. Арчібугі та ін.) пишуть про те, що "процес формування надцивілізацій-ної спільноти, універсальної, або точніше універсалізуючої, ци­вілізації вже розпочався. Вона інтегрує, мобілізує та водночас уніфікує суспільства, що належать до різних цивілізацій" [10].

Національна держава, є підстави вважати, вступає у суттєві протиріччя з глобальним порядком, що формується. Держави, як традиційні актори міжнародних відносин, стають все менш ефек­тивними та більш вразливими порівняно з новими акторами, у боротьбі з усе більш зростаючими антидержавницькими тенден­ціями. При цьому відбувається значне посилення ролі міжнарод­них організацій, що набувають наднаціонального характеру.

Російський дослідник А. Блінов наголошує на тому, що "нова політична система, що складається, спрямована на інтен­сифікацію інтеграційних процесів та об'єднання держав, з од­ного боку, та вибудовування внутрішньої ієрарії - з іншого" [4, 54]. Таким чином, у цих умовах відбувається радикальний пе­регляд національної державності, що піддається подвійному прессінгу: впливові міжнародної та наднаціональної спільнос­ті зверху, а також локальних та регіональних структур - знизу.

Характер, глибину і ступінь прояву кризи національної дер­жави, яку багато вчених пов'язують з кризою суверенітету, до­помагають оцінити функції держави. Саме тому одним з пози­тивних проявів глобалізації вважається, за висловом А. Бліно-ва, "розвантаження", "повернення" держав, тобто "перехід від збитковості до їх нормального функціонування", обмеженого роллю підтримки правопорядку як у межах власної юрисдик­ції, так і поза її межами (концепція "держава - нічний варто­вий") [4, 55].

У дійсності процеси глобалізації є об'єктивною та невідво­ротною реальністю, що вже досить тривалий час активно супро­воджує людську спільноту. Так, дослідник Ф. Фукуяма пише: "Глобалізація - безкінечна, бо її ніхто не контролює. У плано­вих економіках був хтось, хто очолював уряд і говорив, напри­клад: "Ми повинні виробити сто мільйонів тон сталі". Глобалі­зація ж є результатом взаємодії мільйонів людей в усьому світі. Вони втілюють власні цілі, спільно створюючи систему, зорієн­товану на впровадження інновацій, а це, в свою чергу, служить їхнім приватним цілям. Глобалізація така ж багатолика, як і ті люди, котрі беруть в ній участь" [6].

Залишається лише прогнозувати яким чином глобалізацій-ні процеси здатні змінити природу та роль національної дер­жави у політичній системі суспільства. З цього приводу, на основі сценарного аналізу процесів глобалізації та пов'язаних з ними змін функціонування національної держави, у сучасній суспільно-політичній думці, прийнято виділяти три варіанти розвитку подій: правовий, інформаційний та ресурсний.Перший передбачає домінування правових начал у більшос­ті сфер життя суспільства при збереженні тенденції до доміну­вання західної, європейської традиції праворозуміння. "Право­вий сценарій розвитку глобалізації - це консервативний, охо­ронний варіант розвитку," - пише А. Блінов [4, 134].

Відповідно до другого варіанта, величезна роль інформа­ції, яка існує на даний момент, у майбутньому ще більше поси­литься. При реалізації цього сценарію, у країн, багатих на люд­ський потенціал, з'являться реальні можливості поліпшити своє становище у світі. Нові лідери зможуть використовувати чинну правову інфраструктуру для забезпечення і захисту сво­їх інтересів. Держава може втратити роль гаранта монопольно­го права. На зміну національної держави в її сучасному вигля­ді можуть прийти нові форми державності. Ними можуть стати особливі наддержавні утворення зі специфічним статусом осо­бистості, структур громадянського суспільства, правових регу­ляторів та демократичних процедур, в яких влада і функції бу­дуть розподілені за "декількома рівнями", а традиційна модель держави піддасться розмиванню.

Виходячи з логіки третього сценарію - ресурсного - в ре­зультаті або різкого подорожчання енергоресурсів, або взага­лі припинення їх постачання чи блокування нинішніх каналів транспортування, більшою мірою західна модель споживання, стане нежиттєздатною. Таким чином, під загрозу постане саме існування західної цивілізації та її системи цінностей. Розви­нені країни, маючи технологічну, військову, економічну і по­літичну перевагу, зможуть розробити концепції, згідно з яки­ми надра та їх вміст будуть оголошені загальносвітовим над­банням. Внаслідок цього, наголошує А. Блінов, "прогнозується конфлікт між країнами, що розвиваються та розвиненими кра­їнами" [4, 135]. Якщо країнам-експортерам вдасться відстояти свій суверенітет, то можна розраховувати на новий розквіт на­ціональної держави в її класичному вигляді, оскільки це буде відповідати інтересам переможців та об'єктивній ситуації. Тоді можна буде спостерігати певного роду неоіндустріалізм (нову хвилю індустріалізації). У разі перемоги розвинених країн на рівні міжнародного права може бути закріплена ієрархія дер­жав, обсяг повноважень, юридичний статус яких буде істотно відрізнятися.

Щодо реалістичності/нереалістичності цих сценаріїв, дослід­ники не дійшли поки єдиної думки, проте тенденції трансфор­мації національної держави в добу глобалізації постають нині більш-менш зрозумілими та мають такий вигляд.

Нині виявляється все більш чітка тенденція до стирання граней між традиційними етнічними групами, "розчинення", "розмивання" їх у більш великих та розвинутих у політичному, економічному та культурному планах спільнотах, що стали, не­зважаючи на збережену титульну історичну назву, по суті, над­національними одиницями.

Водночас вченими висловлюється впевненість у принци­повій недосяжності повної однорідності суспільства, навпаки, забезпечення певної міри його розмаїття, є необхідним як для збереження певної міри соціальної конфліктогенності - важ­ливого джерела розвитку, - так і для функціонування його як стійкої системи.

Еволюція національних держав буде відбуватися, в пер­шу чергу, щодо її можливих форм, серйозна зміна конфігура­ції яких вже сьогодні прогнозується безліччю дослідників. Не менш серйозної модифікації зазнають і функції держави, обме­ження (конкретизація) і звуження яких видається природним процесом розвитку державності в добу глобалізації.

На основі національних держав з часом можуть бути ство­рені певні міжрегіональні адміністративно-публічні апарати з розвиненою системою міжнародної бюрократії зі здійснен­ня функцій підтримки світового порядку (та його приватних проявів: політичного, правового, економічного, екологічного) в межах встановленої міжнародної юрисдикції.

Основний же комплекс протиріч у світі, на думку Ф. Фу-куями, буде зумовлений не колізією національних інтересів, а зосередиться між життєвими укладами (модерном та архаї­кою), рівнями розвитку (бідністю та багатством) і системами цінностей (релігійними, культурними та світоглядними стан­дартами), та проходитиме по лініях, що не тільки не співпадуть з кордонами нинішніх держав, а встановляться всередині кра­їн незалежно від їх приналежності до того чи іншого міжнарод­ного союзу [6].

Таким чином, національна держава, імовірніше, збереже своє домінуюче інституційне становище в міжнародних відно­синах, але її розвиток в умовах глобалізації буде супроводжу­ватися значними інституційними та статусними поступками (структурам міжнародного громадянського суспільства, новим суб'єктам міжнародних відносин), обсяг яких визначатиметь­ся процесом адаптації внутрішніх властивостей держави та її адекватністю глобальним змінам зовнішнього середовища.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Андрєєва О. Кризові тенденції національної ідентичності в Єв­ропі та їх вплив на національну ідентичність сучасної України // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Ви­пуск 11. - Київ - Миколаїв, 2007. - С. 81-96.

2. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма - ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника; Общ. ред. и послесл. А. Филиппова - М.: Прогресс-Традиция, 2001. - 304 с.

3. Блинов А. Национальное государство в условиях глобализа­ции: контуры построения политико-правовой модели формирую­щегося глобального порядка. - М.: МАКС Пресс, 2003. - 149 с.

4. Румянцев А. Современное государство и вызовы постинду­стриального общества, 2001 [Електронний ресурс] - Режим досту­пу до ресурсу: www.law.net.ru.

5. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху. — К.: Ніка-Центр, 2006. — С.121-161.

6. Фукуяма Ф. Глобалізація безкінечна [Електронний ресурс] - Ре­жим доступу до ресурсу: http://www.ji.lviv.ua/n19texts/fukujama.htm

7. Хелд Д., Макгрю Э., Гольдблатт Д. Глобальные трансформа­ции. - М.: Праксис, 2004. - 600 с.

8.  Castles S. Hierarchical Citizenship in a World of Unequal
National-States
// Political Science & Politics, 2005 [Електронний ре-
сурс]
- Режим доступу до ресурсу: www.apsanet.org

9.     Contemporary Crisis of the Nation State? Edited by John Dunn //
Political Studies, Volume 42, 1994, Published by Blackwell Publishers.
- 232 p.

10.       Held D. Democracy: From City-states to a Cosmopolitan
Order?
// Held David. Prospects for democracy. - Political Studies. -
Volume XL, 1992, Published by Blackwell Publishers, pp. 10 - 39.УДК 1:159.923

Михайло Скринник

ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ, ЕТНІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ ВИМІРИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ: ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

У статті розглядається українська національна іден­тичність, що включає в себе водночас і культурну, і політич­ну ідентичність, які виражені територіальними, етнічно-культурними, економічними і політико-юридичними компо­нентами. Національна ідентичність і держава - це сторо­ни цілісного суспільного організму.

Ключові слова: громадянська модель нації, етнічна мо­дель нації, політична нація, культурна ідентичність, тери­торіальна ідентичність, етнічна ідентичність, національ­на ідентичність.

 

Skrypnyk M. Territorial, ethnic and political dimensions of Ukrainian nation: problem of national identity.

Ukrainian national identity includes both the cultural and the political identity, expressed by the territorial, the ethnic, the cultural, the economic and the political-legal components. The national identity and the state are the two parties of the complete social organism.

Key words: civil model of nation, territorial model of nation, political nation, cultural identity, territorial identity, ethnic identity, national identity.

 

Скрыпнык М. Териториальный, этнический и поли­тический измерения украинской нации: проблема на­циональной идентичности.

В статье рассматривается современная украинская нация, которая объединяет в себе компоненты террито­риальной и этнической нации, она также суть полити­ческая нация. Таким образом, украинская национальная идентичность включает в себя одновременно культурную и политическую идентичность, выраженные территориаль­ными, этнокультурными, экономическими и политико-юри-

 

© Михайло Скринник, 2010дическими компонентами. Национальная идентичность и государство - это стороны целостного общественного организма.

Ключевые слова: гражданская модель нации, этническая модель нации, политическая нация, культур­ная идентичность, этническая идентичность, территори­альная идентичность, национальная идентичность.

 

Кожній людині як повноцінній, цілісній особистості харак­терна відмінність від інших і належність до надособового. Ця належність виражена у сфері її практичних дій, взаєминах з ін­шими, ставленні до мови, традицій, звичаїв народу тощо. Кро­ком до надособового, що органічно поєднує індивіда як ціліс­ну особу зі спектром її ставлення до світу, з її життєвими упо­добаннями, предметами щоденного життя, мовою, цінностями, зі сферою трансцендентного, є колективна ідентичність. У ній, згідно з Е. Смітом, можна виділити родинну, територіальну, класову, релігійну, родову та етнічну.

В Україні відчутне місце в ідентифікаційному процесі як різновид колективної посідає ідентичність територіальна. Те­риторіальна ідентифікація, за Е. Смітом, є основою формуван­ня територіальної нації, адже чуття поєднання її членів, насам­перед, ґрунтується на ототожненні себе з територією, до якої вони себе зараховують. Члени спільноти підпорядковані та­кож спільним законам та політичним інституціям і мають один кодекс прав і обов'язків, утворюючи західну, чи то "громадян­ська" модель нації, в основі якої лежить володіння "компак­тними, чітко визначеними територіями", які усвідомлюються як "історична земля". В історії української ідентифікації до те­риторіального чинника, наявності чітких кордонів, ресурсів те­риторії та "історичності землі" звертається автор "Історії Ру-сів" для обґрунтування української (у козацькому діловодстві XVIII ст. - "малоросійської") територіальної нації та держави як політичного інституту нації.

Проте колоніальний статус України змінив напрям форму­вання української нації з західної моделі на східноєвропейську або етнічну. У першій половині ХІХ ст. український роман­тизм замість топоніма "Малоросія" у вжиток вводить топонім"Україна". Постає етнічна концепція нації, яка, на відміну від територіальної, розуміє націю як суцільний культурний орга­нізм, здатний до самостійного культурного і політичного жит­тя (І. Франко). Проте сучасна Україна не є чистоетнічною на­цією. Так, згідно з переписом 2001 року, українці становлять лише 77,8% усіх жителів України, решту 22,2% припадає на понад 100 національностей. Наприклад, росіяни становлять -17,3% всього населення країни, кримські татари нараховують близько 260 тис. осіб ("Дзеркало тижня". - 19.05.08 р.). Це вка­зує на те, що сучасна українська нація включає набір компо­нентів територіальної та етнічної нації, а, маючи політичний ін­ститут держави, є політичною нацією. У такому разі в Украї­ні національна ідентичність воднораз включає як культурну, так і політичну ідентичність, які виражені територіальними, етнічно-культурними, економічними і політико-юридичними компонентами. Отже, національна ідентичність і держава ма­ють бути сторонами єдиного цілого.

Позаяк українська нація має елементи і територіальної, і етнічної моделі, постає питання про співвідношення в Укра­їні регіональної та національної ідентифікації. Так, Інтернет-публікація Середи В., Судина Д. "Львівська ідентичність чи ідентичність львів'ян?" (ZAXID.NET. 26.04.2008.) подає соціо­логічні дослідження, які свідчать, що "в ситуації, коли респон­денти змушені вибирати найважливішу для них ідентичність, насамперед львів'янами називають себе лише 23% опитаних". Відповідно у 77% на першому місці стоїть українська ідентич­ність. Проте, як зазначають автори публікації, львівську іден­тичність на перше місце ставлять зазвичай представники на­ціональних меншин, як от: росіяни, євреї, поляки. Зазначимо, що в ієрархії ідентичностей, наприклад, мешканців Донецька українська ідентичність стоїть аж на третьому місці, хоча 75% все ж вважають себе українцями.

Це означає, по-перше, що значна частина донеччан індифе­рентна до власної українськості. По-друге, мешканці Донецька ізольовані від символічно-смислової системи української куль­тури. По-третє, вони відлучені, а відтак і віддалені від природ­ної національної мови, яка є тою реальністю, що утримує інди­віда в полі смислів культури і забезпечує причетність всіх, хто вважає себе українцем, до одних і тих самих цінностей. Отже, регіональна ідентичність не містить належної основи, яка б це­ментувала національну спільноту.

Нині як в Україні, так і поза нею є політики, які назива­ють реґіональні ідентифікації Східної і Західної України дво­ма самодостатніми українськими ідентичностями, проводить­ся думка про дві різні України, що, нібито, українці не мають єдиної національної ідентичності [1]. Тут можна навести деякі паралелі. Так, в часи існування двох Німеччин - Східної і За­хідної - виходили в світ наукові публікації з версією про існу­вання двох німецьких націй. Проте після падіння Берлінської стіни всім стало зрозуміло, що є лише одна німецька нація. Ду­мається, що такою "Берлінською стіною" в Україні є тотальний вплив на східні регіони України чужої політики, ідеології і про­паганди, на жаль, за повної бездіяльності української держави.

Не можна не рахуватися з тим, що жителі півдня і сходу зде­більшого байдужі до української мови, звичаїв, традицій. Це за­кономірно: адже їхнє дитинство і юність разом із українським варіантом російської мови ввібрали в себе окремі елементи ро­сійської культури. Люди опинилися між двома культурами: вони в етнокультурному розумінні і не росіяни, і не українці, бо відірвані від української культури і мови, і далекі від росій­ської - вони просто "російськомовні". Згідно з даними Центру Разумкова, такі громадяни становили на 18.06.2007 р. 37% до­рослого населення України. Усе ж третина російськомовних зараховує себе до української культурної традиції, але майже третина - до радянської, 6% - до европейської. До російської культурної традиції - менше чверті.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що, по-перше, іден­тифікація з Україною як державою існує для значної части­ни російськомовних громадян зазвичай у площині споживан­ня, соціального захисту, соціально-політичних прав і свобод, по суті, в ідентифікаційному процесі цих громадян відсутня національно-культурна компонента ідентифікації, по-друге, в Україні назріла нагальна потреба в запровадженні такої стан­дартизованої системи освіти, яка була б спрямована на засво­єння всіма громадянами національної культури, невід'ємною складовою якої є державна мова, на прищеплення почуття єд­ності всім громадянам як представникам однієї політичної на­ції на основі спільних цінностей, традицій та символів.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Миллер А. Дуализм идентичностей на Украине / Алексей Миллер. [Електронний доступ]. - Режим доступу: http://www. strana-oz.ru.УДК 930.1

Юлія Панасюк

ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

В СУЧАСНИХ УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

Розглядаються проблеми політичної ідентичності, процес формування та розвиток даного феномена в су­часних умовах європейської інтеграції. Досліджується взаємозв'язок політичної ідентичності та механізмів соці­альної справедливості.

Ключові слова: політична ідентичність, соціальна справедливість, європейська інтеграція.

 

Panasiuk Y. The problem of political identity in contemporary conditions of European integration.

The problems of political identity are researched, the process of formulating and the development of this phenomenon in modern conditions of European integration are investigated. The interrelationship between political identity and the mechanisms of social justice is researched.

Key words: political identity, social justice, European integration.

 

Панасюк Ю. Проблема политической идентичнос­ти в современных условиях европейской интеграции.

Рассматриваются проблемы политической идентич­ности, процесс формирования и развитие данного феноме­на в современных условиях европейской интеграции. Иссле­дуется взаимосвязь политической идентичности и меха­низмов социальной справедливости.

Ключевые слова: политическая идентичность, соци­альная справедливость, европейская интеграция.

 

Термін "політична ідентичність" вперше набуває широко­го розповсюдження у контексті аналітичної політичної філосо­фії у англомовних країнах, зокрема в Сполучених Штатах Аме­рики та Великій Британії у 1970-х роках. Політична ідентич­ність як складний соціокультурний феномен, який вирізняєть-

© Юлія Панасюк, 2010ся специфічною структурно-компонентною архітектонікою, виникає як маргинальне явище ліберального демократичного суспільства.

   Одним із перших зарубіжних дослідників, який вивчав соціально-філософську природу та функціональний зміст фе­номена політичної ідентичності був Л. А. Кауффман, який роз­глядав витоки та умови формування політичної ідентичності через призму студентських рухів та організацій, які відстоюва­ли громадянські права на початку та в середині 1960-х років.

   Проблема політичної ідентичності є пріоритетним напря­мом у вітчизняній соціальній філософії і останнім часом при­вертає велику увагу сучасних дослідників (О. Попова, М. Го-ловін та ін.). В умовах європейської інтеграції постає пробле­ма цілісності політичної інтеграції, яка є необхідною основою функціонування будь-якого суспільства. Формування полі­тичної ідентичності у межах громадянського суспільства ви­магає насамперед високого рівня самосвідомості та самовизна­чення індивідів, активної громадянської позиції, прихильності певним політичним ідеалам та цінностям.

Практичне застосування механізмів політичної ідентич­ності реалізовується засобами соціальної справедливості шля­хом встановлення визначених норм у правовій системі країни та за умови консолідації європейських націй.УДК 172.15.000.141

Максим Наконечний

ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛІЗМУ В ЕПОХУ "НАДНАЦІОНАЛЬНОСТІ"

У статті розглядаються особливості феномена націона­лізму у контексті сучасних світових наднаціональних тен­денцій. Значна увага приділяється аналізу ідей А. Етционі.

Ключові слова: націоналізм, глобалізація, наднаціо­нальне.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології