Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 39
Іншим напрямом трансформації національної держави в добу глобалізації є її місце у політичній системі суспільства. Ще нещодавно дослідники впевнено вважали національну державу центральним інститутом політичної системи суспільства. Під поняттям "держава", на думку В. Чіркіна, варто розуміти "універсальну політичну організацію суспільства, що володіє особливою публічною владою та спеціалізованим апаратом регулятивного впливу, виражає, насамперед, інтереси домінуючого соціального прошарку (класу) та виконує загальні для суспільства задачі" [4, 35].
Основоположними ознаками національної держави завжди вважалися: суверенітет, територія, наявність особливої політичної структури, нації, громадянського суспільства, політичної та юридичної рівності людей, участі громадян у процесі державного управління як безпосередньо, так і через уповноважених на те представників.
Крім того, ідея національної держави має підвищене легіти-муюче значення. З часів Вестфальського миру, основою сучасного світового порядку є незалежна, суверенна національна держава, що конвенційно возведено в ранг вищого міжнародного принципу. Разом з тим, не існує абсолютно сталого порядку: він постійно змінюється, набуваючи нових організаційних форм. Як наслідок, нині йдеться про процес формування нової глобальної політичної системи (поствестфальської) - універсальної інфраструктури управління світовими процесами. Цей глобальний порядок визначається, на думку А. Блінова, як об'єктивно створювана в епоху глобалізації, на основі реалізації норм міжнародного права, система взаємозв'язків між учасниками міжнародних відносин (в першу чергу, державами), що характеризується розподілом між ними взаємних прав та обов'язків [4, 52].
Дані процеси отримали закріплення в концепціях науковців про зміну національно-державницької парадигми міжнародних відносин на нову - глобальну. Низка західноєвропейських дослідників (У. Бек, Д. Хелд, Дж. Деланті, Д. Арчібугі та ін.) пишуть про те, що "процес формування надцивілізацій-ної спільноти, універсальної, або точніше універсалізуючої, цивілізації вже розпочався. Вона інтегрує, мобілізує та водночас уніфікує суспільства, що належать до різних цивілізацій" [10].
Національна держава, є підстави вважати, вступає у суттєві протиріччя з глобальним порядком, що формується. Держави, як традиційні актори міжнародних відносин, стають все менш ефективними та більш вразливими порівняно з новими акторами, у боротьбі з усе більш зростаючими антидержавницькими тенденціями. При цьому відбувається значне посилення ролі міжнародних організацій, що набувають наднаціонального характеру.
Російський дослідник А. Блінов наголошує на тому, що "нова політична система, що складається, спрямована на інтенсифікацію інтеграційних процесів та об'єднання держав, з одного боку, та вибудовування внутрішньої ієрарії - з іншого" [4, 54]. Таким чином, у цих умовах відбувається радикальний перегляд національної державності, що піддається подвійному прессінгу: впливові міжнародної та наднаціональної спільності зверху, а також локальних та регіональних структур - знизу.
Характер, глибину і ступінь прояву кризи національної держави, яку багато вчених пов'язують з кризою суверенітету, допомагають оцінити функції держави. Саме тому одним з позитивних проявів глобалізації вважається, за висловом А. Бліно-ва, "розвантаження", "повернення" держав, тобто "перехід від збитковості до їх нормального функціонування", обмеженого роллю підтримки правопорядку як у межах власної юрисдикції, так і поза її межами (концепція "держава - нічний вартовий") [4, 55].
У дійсності процеси глобалізації є об'єктивною та невідворотною реальністю, що вже досить тривалий час активно супроводжує людську спільноту. Так, дослідник Ф. Фукуяма пише: "Глобалізація - безкінечна, бо її ніхто не контролює. У планових економіках був хтось, хто очолював уряд і говорив, наприклад: "Ми повинні виробити сто мільйонів тон сталі". Глобалізація ж є результатом взаємодії мільйонів людей в усьому світі. Вони втілюють власні цілі, спільно створюючи систему, зорієнтовану на впровадження інновацій, а це, в свою чергу, служить їхнім приватним цілям. Глобалізація така ж багатолика, як і ті люди, котрі беруть в ній участь" [6].
Залишається лише прогнозувати яким чином глобалізацій-ні процеси здатні змінити природу та роль національної держави у політичній системі суспільства. З цього приводу, на основі сценарного аналізу процесів глобалізації та пов'язаних з ними змін функціонування національної держави, у сучасній суспільно-політичній думці, прийнято виділяти три варіанти розвитку подій: правовий, інформаційний та ресурсний.Перший передбачає домінування правових начал у більшості сфер життя суспільства при збереженні тенденції до домінування західної, європейської традиції праворозуміння. "Правовий сценарій розвитку глобалізації - це консервативний, охоронний варіант розвитку," - пише А. Блінов [4, 134].
Відповідно до другого варіанта, величезна роль інформації, яка існує на даний момент, у майбутньому ще більше посилиться. При реалізації цього сценарію, у країн, багатих на людський потенціал, з'являться реальні можливості поліпшити своє становище у світі. Нові лідери зможуть використовувати чинну правову інфраструктуру для забезпечення і захисту своїх інтересів. Держава може втратити роль гаранта монопольного права. На зміну національної держави в її сучасному вигляді можуть прийти нові форми державності. Ними можуть стати особливі наддержавні утворення зі специфічним статусом особистості, структур громадянського суспільства, правових регуляторів та демократичних процедур, в яких влада і функції будуть розподілені за "декількома рівнями", а традиційна модель держави піддасться розмиванню.
Виходячи з логіки третього сценарію - ресурсного - в результаті або різкого подорожчання енергоресурсів, або взагалі припинення їх постачання чи блокування нинішніх каналів транспортування, більшою мірою західна модель споживання, стане нежиттєздатною. Таким чином, під загрозу постане саме існування західної цивілізації та її системи цінностей. Розвинені країни, маючи технологічну, військову, економічну і політичну перевагу, зможуть розробити концепції, згідно з якими надра та їх вміст будуть оголошені загальносвітовим надбанням. Внаслідок цього, наголошує А. Блінов, "прогнозується конфлікт між країнами, що розвиваються та розвиненими країнами" [4, 135]. Якщо країнам-експортерам вдасться відстояти свій суверенітет, то можна розраховувати на новий розквіт національної держави в її класичному вигляді, оскільки це буде відповідати інтересам переможців та об'єктивній ситуації. Тоді можна буде спостерігати певного роду неоіндустріалізм (нову хвилю індустріалізації). У разі перемоги розвинених країн на рівні міжнародного права може бути закріплена ієрархія держав, обсяг повноважень, юридичний статус яких буде істотно відрізнятися.
Щодо реалістичності/нереалістичності цих сценаріїв, дослідники не дійшли поки єдиної думки, проте тенденції трансформації національної держави в добу глобалізації постають нині більш-менш зрозумілими та мають такий вигляд.
Нині виявляється все більш чітка тенденція до стирання граней між традиційними етнічними групами, "розчинення", "розмивання" їх у більш великих та розвинутих у політичному, економічному та культурному планах спільнотах, що стали, незважаючи на збережену титульну історичну назву, по суті, наднаціональними одиницями.
Водночас вченими висловлюється впевненість у принциповій недосяжності повної однорідності суспільства, навпаки, забезпечення певної міри його розмаїття, є необхідним як для збереження певної міри соціальної конфліктогенності - важливого джерела розвитку, - так і для функціонування його як стійкої системи.
Еволюція національних держав буде відбуватися, в першу чергу, щодо її можливих форм, серйозна зміна конфігурації яких вже сьогодні прогнозується безліччю дослідників. Не менш серйозної модифікації зазнають і функції держави, обмеження (конкретизація) і звуження яких видається природним процесом розвитку державності в добу глобалізації.
На основі національних держав з часом можуть бути створені певні міжрегіональні адміністративно-публічні апарати з розвиненою системою міжнародної бюрократії зі здійснення функцій підтримки світового порядку (та його приватних проявів: політичного, правового, економічного, екологічного) в межах встановленої міжнародної юрисдикції.
Основний же комплекс протиріч у світі, на думку Ф. Фу-куями, буде зумовлений не колізією національних інтересів, а зосередиться між життєвими укладами (модерном та архаїкою), рівнями розвитку (бідністю та багатством) і системами цінностей (релігійними, культурними та світоглядними стандартами), та проходитиме по лініях, що не тільки не співпадуть з кордонами нинішніх держав, а встановляться всередині країн незалежно від їх приналежності до того чи іншого міжнародного союзу [6].
Таким чином, національна держава, імовірніше, збереже своє домінуюче інституційне становище в міжнародних відносинах, але її розвиток в умовах глобалізації буде супроводжуватися значними інституційними та статусними поступками (структурам міжнародного громадянського суспільства, новим суб'єктам міжнародних відносин), обсяг яких визначатиметься процесом адаптації внутрішніх властивостей держави та її адекватністю глобальним змінам зовнішнього середовища.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Андрєєва О. Кризові тенденції національної ідентичності в Європі та їх вплив на національну ідентичність сучасної України // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Випуск 11. - Київ - Миколаїв, 2007. - С. 81-96.
2. Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма - ответы на глобализацию / Пер. с нем. А. Григорьева, В. Седельника; Общ. ред. и послесл. А. Филиппова - М.: Прогресс-Традиция, 2001. - 304 с.
3. Блинов А. Национальное государство в условиях глобализации: контуры построения политико-правовой модели формирующегося глобального порядка. - М.: МАКС Пресс, 2003. - 149 с.
4. Румянцев А. Современное государство и вызовы постиндустриального общества, 2001 [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: www.law.net.ru.
5. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху. — К.: Ніка-Центр, 2006. — С.121-161.
6. Фукуяма Ф. Глобалізація безкінечна [Електронний ресурс] - Режим доступу до ресурсу: http://www.ji.lviv.ua/n19texts/fukujama.htm
7. Хелд Д., Макгрю Э., Гольдблатт Д. Глобальные трансформации. - М.: Праксис, 2004. - 600 с.
8. Castles S. Hierarchical Citizenship in a
World of Unequal
National-States // Political Science & Politics, 2005 [Електронний ре-
сурс] - Режим доступу до ресурсу: www.apsanet.org
9. Contemporary
Crisis of the Nation State? Edited by John Dunn //
Political Studies,
Volume 42, 1994, Published by Blackwell Publishers.
- 232 p.
10. Held D. Democracy: From City-states to a
Cosmopolitan
Order? // Held David. Prospects for democracy. - Political Studies. -
Volume XL, 1992, Published by Blackwell Publishers, pp. 10 - 39.УДК 1:159.923
Михайло Скринник
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ, ЕТНІЧНИЙ ТА ПОЛІТИЧНИЙ ВИМІРИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ: ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
У статті розглядається українська національна ідентичність, що включає в себе водночас і культурну, і політичну ідентичність, які виражені територіальними, етнічно-культурними, економічними і політико-юридичними компонентами. Національна ідентичність і держава - це сторони цілісного суспільного організму.
Ключові слова: громадянська модель нації, етнічна модель нації, політична нація, культурна ідентичність, територіальна ідентичність, етнічна ідентичність, національна ідентичність.
Skrypnyk M. Territorial, ethnic and political dimensions of Ukrainian nation: problem of national identity.
Ukrainian national identity includes both the cultural and the political identity, expressed by the territorial, the ethnic, the cultural, the economic and the political-legal components. The national identity and the state are the two parties of the complete social organism.
Key words: civil model of nation, territorial model of nation, political nation, cultural identity, territorial identity, ethnic identity, national identity.
Скрыпнык М. Териториальный, этнический и политический измерения украинской нации: проблема национальной идентичности.
В статье рассматривается современная украинская нация, которая объединяет в себе компоненты территориальной и этнической нации, она также суть политическая нация. Таким образом, украинская национальная идентичность включает в себя одновременно культурную и политическую идентичность, выраженные территориальными, этнокультурными, экономическими и политико-юри-
© Михайло Скринник, 2010дическими компонентами. Национальная идентичность и государство - это стороны целостного общественного организма.
Ключевые слова: гражданская модель нации, этническая модель нации, политическая нация, культурная идентичность, этническая идентичность, территориальная идентичность, национальная идентичность.
Кожній людині як повноцінній, цілісній особистості характерна відмінність від інших і належність до надособового. Ця належність виражена у сфері її практичних дій, взаєминах з іншими, ставленні до мови, традицій, звичаїв народу тощо. Кроком до надособового, що органічно поєднує індивіда як цілісну особу зі спектром її ставлення до світу, з її життєвими уподобаннями, предметами щоденного життя, мовою, цінностями, зі сферою трансцендентного, є колективна ідентичність. У ній, згідно з Е. Смітом, можна виділити родинну, територіальну, класову, релігійну, родову та етнічну.
В Україні відчутне місце в ідентифікаційному процесі як різновид колективної посідає ідентичність територіальна. Територіальна ідентифікація, за Е. Смітом, є основою формування територіальної нації, адже чуття поєднання її членів, насамперед, ґрунтується на ототожненні себе з територією, до якої вони себе зараховують. Члени спільноти підпорядковані також спільним законам та політичним інституціям і мають один кодекс прав і обов'язків, утворюючи західну, чи то "громадянська" модель нації, в основі якої лежить володіння "компактними, чітко визначеними територіями", які усвідомлюються як "історична земля". В історії української ідентифікації до територіального чинника, наявності чітких кордонів, ресурсів території та "історичності землі" звертається автор "Історії Ру-сів" для обґрунтування української (у козацькому діловодстві XVIII ст. - "малоросійської") територіальної нації та держави як політичного інституту нації.
Проте колоніальний статус України змінив напрям формування української нації з західної моделі на східноєвропейську або етнічну. У першій половині ХІХ ст. український романтизм замість топоніма "Малоросія" у вжиток вводить топонім"Україна". Постає етнічна концепція нації, яка, на відміну від територіальної, розуміє націю як суцільний культурний організм, здатний до самостійного культурного і політичного життя (І. Франко). Проте сучасна Україна не є чистоетнічною нацією. Так, згідно з переписом 2001 року, українці становлять лише 77,8% усіх жителів України, решту 22,2% припадає на понад 100 національностей. Наприклад, росіяни становлять -17,3% всього населення країни, кримські татари нараховують близько 260 тис. осіб ("Дзеркало тижня". - 19.05.08 р.). Це вказує на те, що сучасна українська нація включає набір компонентів територіальної та етнічної нації, а, маючи політичний інститут держави, є політичною нацією. У такому разі в Україні національна ідентичність воднораз включає як культурну, так і політичну ідентичність, які виражені територіальними, етнічно-культурними, економічними і політико-юридичними компонентами. Отже, національна ідентичність і держава мають бути сторонами єдиного цілого.
Позаяк українська нація має елементи і територіальної, і етнічної моделі, постає питання про співвідношення в Україні регіональної та національної ідентифікації. Так, Інтернет-публікація Середи В., Судина Д. "Львівська ідентичність чи ідентичність львів'ян?" (ZAXID.NET. 26.04.2008.) подає соціологічні дослідження, які свідчать, що "в ситуації, коли респонденти змушені вибирати найважливішу для них ідентичність, насамперед львів'янами називають себе лише 23% опитаних". Відповідно у 77% на першому місці стоїть українська ідентичність. Проте, як зазначають автори публікації, львівську ідентичність на перше місце ставлять зазвичай представники національних меншин, як от: росіяни, євреї, поляки. Зазначимо, що в ієрархії ідентичностей, наприклад, мешканців Донецька українська ідентичність стоїть аж на третьому місці, хоча 75% все ж вважають себе українцями.
Це означає, по-перше, що значна частина донеччан індиферентна до власної українськості. По-друге, мешканці Донецька ізольовані від символічно-смислової системи української культури. По-третє, вони відлучені, а відтак і віддалені від природної національної мови, яка є тою реальністю, що утримує індивіда в полі смислів культури і забезпечує причетність всіх, хто вважає себе українцем, до одних і тих самих цінностей. Отже, регіональна ідентичність не містить належної основи, яка б цементувала національну спільноту.
Нині як в Україні, так і поза нею є політики, які називають реґіональні ідентифікації Східної і Західної України двома самодостатніми українськими ідентичностями, проводиться думка про дві різні України, що, нібито, українці не мають єдиної національної ідентичності [1]. Тут можна навести деякі паралелі. Так, в часи існування двох Німеччин - Східної і Західної - виходили в світ наукові публікації з версією про існування двох німецьких націй. Проте після падіння Берлінської стіни всім стало зрозуміло, що є лише одна німецька нація. Думається, що такою "Берлінською стіною" в Україні є тотальний вплив на східні регіони України чужої політики, ідеології і пропаганди, на жаль, за повної бездіяльності української держави.
Не можна не рахуватися з тим, що жителі півдня і сходу здебільшого байдужі до української мови, звичаїв, традицій. Це закономірно: адже їхнє дитинство і юність разом із українським варіантом російської мови ввібрали в себе окремі елементи російської культури. Люди опинилися між двома культурами: вони в етнокультурному розумінні і не росіяни, і не українці, бо відірвані від української культури і мови, і далекі від російської - вони просто "російськомовні". Згідно з даними Центру Разумкова, такі громадяни становили на 18.06.2007 р. 37% дорослого населення України. Усе ж третина російськомовних зараховує себе до української культурної традиції, але майже третина - до радянської, 6% - до европейської. До російської культурної традиції - менше чверті.
Підсумовуючи сказане, зазначимо, що, по-перше, ідентифікація з Україною як державою існує для значної частини російськомовних громадян зазвичай у площині споживання, соціального захисту, соціально-політичних прав і свобод, по суті, в ідентифікаційному процесі цих громадян відсутня національно-культурна компонента ідентифікації, по-друге, в Україні назріла нагальна потреба в запровадженні такої стандартизованої системи освіти, яка була б спрямована на засвоєння всіма громадянами національної культури, невід'ємною складовою якої є державна мова, на прищеплення почуття єдності всім громадянам як представникам однієї політичної нації на основі спільних цінностей, традицій та символів.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Миллер А. Дуализм идентичностей на Украине / Алексей Миллер. [Електронний доступ]. - Режим доступу: http://www. strana-oz.ru.УДК 930.1
Юлія Панасюк
ПРОБЛЕМИ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
В СУЧАСНИХ УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
Розглядаються проблеми політичної ідентичності, процес формування та розвиток даного феномена в сучасних умовах європейської інтеграції. Досліджується взаємозв'язок політичної ідентичності та механізмів соціальної справедливості.
Ключові слова: політична ідентичність, соціальна справедливість, європейська інтеграція.
Panasiuk Y. The problem of political identity in contemporary conditions of European integration.
The problems of political identity are researched, the process of formulating and the development of this phenomenon in modern conditions of European integration are investigated. The interrelationship between political identity and the mechanisms of social justice is researched.
Key words: political identity, social justice, European integration.
Панасюк Ю. Проблема политической идентичности в современных условиях европейской интеграции.
Рассматриваются проблемы политической идентичности, процесс формирования и развитие данного феномена в современных условиях европейской интеграции. Исследуется взаимосвязь политической идентичности и механизмов социальной справедливости.
Ключевые слова: политическая идентичность, социальная справедливость, европейская интеграция.
• Термін "політична ідентичність" вперше набуває широкого розповсюдження у контексті аналітичної політичної філософії у англомовних країнах, зокрема в Сполучених Штатах Америки та Великій Британії у 1970-х роках. Політична ідентичність як складний соціокультурний феномен, який вирізняєть-
© Юлія Панасюк, 2010ся специфічною структурно-компонентною архітектонікою, виникає як маргинальне явище ліберального демократичного суспільства.
• Одним із перших зарубіжних дослідників, який вивчав соціально-філософську природу та функціональний зміст феномена політичної ідентичності був Л. А. Кауффман, який розглядав витоки та умови формування політичної ідентичності через призму студентських рухів та організацій, які відстоювали громадянські права на початку та в середині 1960-х років.
• Проблема політичної ідентичності є пріоритетним напрямом у вітчизняній соціальній філософії і останнім часом привертає велику увагу сучасних дослідників (О. Попова, М. Го-ловін та ін.). В умовах європейської інтеграції постає проблема цілісності політичної інтеграції, яка є необхідною основою функціонування будь-якого суспільства. Формування політичної ідентичності у межах громадянського суспільства вимагає насамперед високого рівня самосвідомості та самовизначення індивідів, активної громадянської позиції, прихильності певним політичним ідеалам та цінностям.
Практичне застосування механізмів політичної ідентичності реалізовується засобами соціальної справедливості шляхом встановлення визначених норм у правовій системі країни та за умови консолідації європейських націй.УДК 172.15.000.141
Максим Наконечний
ПРОБЛЕМА НАЦІОНАЛІЗМУ В ЕПОХУ "НАДНАЦІОНАЛЬНОСТІ"
У статті розглядаються особливості феномена націоналізму у контексті сучасних світових наднаціональних тенденцій. Значна увага приділяється аналізу ідей А. Етционі.
Ключові слова: націоналізм, глобалізація, наднаціональне.
Похожие статьи
Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета
Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз
Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення
Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект
Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології