Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Українське молоде суспільство нічим не краще і нічим не гірше від польського, між ними навіть можна поставити знак рівності. Ті самі максималістські ілюзії, особливо у стані дур­ману чи ейфорії, який викликають наркотичними речовинами, той самий міф безкорисності, ті ж пошуки пригод та проблем. Любко Дереш описує це все дещо спокійніше, ніж Дорота, про­те вони не єдині письменники сучасного покоління, але навіть ці їхні романи є дуже схожими. Любко Дереш теж незадоволе-ний своєю державою, він називає її країною приспаних, у якій нікому нема до нього діла [5, 57]. Письменник зумів змалюва­ти у своєму романі прекрасне відчуття любові. Але живучи у суспільстві таких, як він, навіть відчуваючи щось надзвичайне, він може прирівняти спілкування з нею, як гарно випитий на­пій після якого не буває будуна, як в нього було з іншими. Зда­ється, автори обох романів борються за те, щоб таких, як вони було більше, щоб перестати бути меншістю суспільства: "Якщоодна людина бачить світ по-іншому, ми кажемо, що вона див­на, або що вона божевільна. Якщо мільярди людей бачать світ по-іншому, ми називаємо це іншим світоглядом" [5, 189]. Мо­лоді письменники-маргінали бажають змаргіналізувати сус­пільство, але якщо польській авторці в її країні це можливо, то для України це утопія, адже держава мнимо підтримує центр суспільства, не говорячи вже про його периферію. Олександр Бойченко представлених авторів називає феноменом: "І хай їх дуже мало, і хай ніхто з них ніколи не стане "великим письмен­ником", і не напише жодної трилогії про героїчне минуле за­снованого безпосередньо Велесом рідного села, і не отримає за це державної премії, і не сформує парламентської більшості, і не врятує націю, і не вмре наглою смертю у нерівному бою на рівному місці... Нехай. Але нехай вони збережуть дві культиво­вані Любком Дерешом цінності: безмежну мікроскопічну лю­бов. Бо тоді без усього іншого можна легко обійтися" [2, 125] .

Дослідження мало на меті показати, що в Польщі людина перебуваючи чи в центрі, чи на маргінесі, може відчувати себе зовсім на протилежному боці від свого місця, бо де людина не була б, вона почувається центральною. В Україні і центр, і мар-гінес є хиткими, а маргінес набув статусу відчуженості та має негативну семантику, тому перебування там є набагато склад­нішим. Розглянувши польських сучасників та аналізуючи мо­лоде суспільство з романів, ми побачили, що вагомої різниці між людиною в Україні та людиною в Польщі немає, є різни­ця місця людини в суспільстві кожної з держав. Наш своєрід­ний антропоцентризм не є бажанням перетворити світ у покло­ніння людині, у возвеличення її, чи окультування, це є простим проханням звернути увагу на людину як на окремий центр. Хо­четься закінчити віршем Юрія Андруховича, який є інтерпре­тацією іншого поетичного твору:

Звільнити майбутнє від минулого? Звільнити минуле від майбутнього? Звільнити нас від нас? Звільнити мене від мене? Звільнити людину від скелету? [1, 127]Було б добре, якби ці рядки містили б не запитання, а ста­ли б гаслом для українського народу, бо вже час побороти страх змін і звільнитися від комплексу, закладеного пам'яттю, мож­ливо, тоді ніхто не сумніватиметься, чи місце Україні в Євро-союзі.

 

ЛітЕРАтУРА:

1. Андрухович Ю., Стасюк А. "Моя Європа" / Андрухович Юрій, Стасюк Анджей, - Львів : "Класика", 2001. - 130 с.

2. Бойченко О. Любко, браття, любко! / Олександр Бойченко // Щось на кшталт шотокуа. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. -С. 123 - 126.

3. Бойченко О. Стасюк є Стасюк... / Олександр Бойченко // Щось на кшталт шотокуа. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003. -С. 106 - 109.

4. Гурін С. Маргінальна антропологія / Станіслав Гурін. - Режим доступу до джерела : www.zipsites.ru/books/marg_antropologiya/

5. Дереш Л. Намір / Дереш Любко. - К. : Дуліби, 2006. - 296 c.

6. Лащенко С. Українсько-польські стосунки в контексті євро інтеграції / Сергій Лащенко. - Режим доступу до джерела : http:// svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=57

7. Масловська Д. Польсько-російська війна під біло-червоним прапором / Масловська Дорота. - Харків : Фоліо, 2006. - 286 с.

8.         Павличко С. Проблема маргінального/центрального в тео-
рії Мішеля
Фуко / Соломія Павличко // Теорія літератури. - К. :
Основи. - С. 619 - 622.УДК316422:17.023.36

Ігор Руденко

інновації як вияв культурної ідентичності

У статті розглядається проблема інновацій в контек­сті творчих можливостей особистості. Потреби та умо­ви існування людини - першопричини нововведень. Твор­чість є специфічно людський спосіб освоєння і перетворення дійсності. Креативна діяльність особистості - неодмінна умова формування культури.

Ключові слова: інновація (нововведення), творчість, культура, прогрес, свобода.

 

Rudenko І. Innovation as the demonstration of the cultural identity.

The problem of innovation in the context of the creative potential of personality. People's needs and conditions as the origin of innovation. Creative work is a specific human way of perception and transformation of the reality. Creative activity of the personality is a precondition of the formation of the culture.

Key words: innovation, creative work, culture, progress, freedom.

 

Руденко И. Инновации как проявление культурной идентичности.

Рассматривается проблема инноваций в контексте твор­ческих возможностей личности. Потребности и условия суще­ствования человека - первопричины инноваций. Творчество это специфычески человеческая способ познания и преобразо­вания действительности. Креативная деятельность личнос­ти - необходимое условие для формирования культуры.

Ключевые слова: инновация, творчество, культура, прогресс, свобода.

 

Історія людства йде пліч-о-пліч із інноваціями, котрі з одно­го боку становлять її зміст, а з іншого - спричинюють поетапне просування. Наші предки, котрі використовували кам'яні знаряд­дя, лук і стріли, освоїли скотарство, землеробство, ремесло, побу­дували державу, почали використовувати гроші - займалися епо-

© Ігор Руденко, 2010хальними нововведеннями, завдяки яким людина пішла вперед. Про це немало написано. Однак постає доволі складне запитан­ня: як співвідноситься особистість із інноваціями? Чи завжди но­вовведення несуть у собі прогрес? Іншими словами порушуєть­ся проблема культурної ідентичності у її глобальному контексті. Розгляд цього питання передбачається через розкриття творчих можливостей людини, котрі лежать у основі нововведень. Під ін­новацією ми розуміємо не будь-яке нове, а якісну характеристику, властивість того чи іншого предмета, явища, процеса, виникнення якої пов'язується із творчою активністю людини.

Будь-яка інновація не може з'явитися сама по собі. Вона по­требує творця як мислячого суб'єкта. Останній долучається до процесу творення завдяки наявності свідомості як здатності не лише відображати, а й перетворювати дійсність. Цілком зрозу­міло, що нововведення не можна звести до спроб людини забу­ти про свої буденні клопоти та негаразди. Хоча певний сенс має і цей чинник. Однак одна із основних першопричин для появи інновацій стоїть поруч із потребами людини. Вони є своєрідним каталізатором, котрий скеровує усі творчі сили особистості на вироблення нової якості, властивості речей, систем, техноло­гій. Це суб'єктивна за своїм характером причина. Об'єктивною є постійно змінюване середовище, що оточує людину і суспіль­ство (природне, соціально-економічне тощо). Останнє спону­кає особистість на пошуки нових шляхів пристосування до нього. Іншими словами, вона має постійно вдаватися до креа-тивності, котра складає суть її існування. Саме життя людини йде паралельно із її творчістю. На підтвердження цієї тези до­сить доречними є слова О. Старовойтенко: "Творчість - атри­бут повноцінного життя особистості" [4, с. 168].

Таким чином, будь-яке нововведення становить собою єдність об'єктивного і суб'єктивного начал. Для того, щоб ці тези не ви­глядали абстрактно, ми пропонуємо розглянути приклади окре­мих нововведень. Так, наприклад, якщо розглядати Болонський процес як інновацію у освіті, то, з одного боку, вона буде поро­джена потребою людини в отриманні ґрунтовної освіти, а з іншо­го - саме інформаційне суспільство, реалії життя визначатимуть її відповідно до принципу: знання - це найбільша цінність.Цей приклад дає змогу простежити, що потреби і бажання людини щось якісно удосконалити, змінити, випливають із са­мої дійсності. Так, зокрема, удосконалення зброї, створення нових її прототипів пов'язано із ситуацією загострення відно­син між окремими державами. При цьому суб'єктивна причи­на полягає у потребі захисту людини від можливої небезпеки. Об'єктивною - можуть бути сировинні ресурси чи інші чинни­ки, не залежні від людини. Але, разом з тим, саме останні на­штовхують одні країни до захоплення інших.

Варто звернути увагу також і на те, що сама здатність до творчості притаманна лише людині. Тільки особистість може формувати культуру як спосіб свого буття у природі. Спробу­ємо проаналізувати зміст цього твердження. Особливість лю­дини полягає у тому, що перш ніж створити певну річ реально, вона будує її у своїй голові, тобто мислить. І лише після цього предмети постають матеріально. Окрім цього, загальним прин­ципом життєдіяльності людства є здатність формувати те, що диктується умовами його існування.

Щоб не виникало сумнівів щодо істинності даних твер­джень, ми пропонуємо порівняти діяльність людини, напри­клад, із діяльністю птахів. Кожного дня особистість щось тво­рить. Сьогодні вона будує житло відповідно до своїх життєвих потреб. Завтра, можливо, буде удосконалювати певне облад­нання, наступного дня ще щось. На відміну від цього, птахи і сьогодні, і завтра, і післязавтра, доки вони залишаться самі со­бою, будуть будувати свої гнізда, і нічого іншого, окрім них са­мих. Все це дає змогу констатувати, що останні реалізують у своїй діяльності програму, закладену у їх тіло природою, і нічо­го іншого, окрім своїх гнізд, вони будувати не в змозі, у зв'язку з природніми причинами. Тому в них і не може бути потреби у чомусь іншому, що не передбачене інстинктом. На основі цьо­го можна констатувати, що творчість є передусім здібністю лю­дини, бо лише вона мислить, уявляє, фантазує. Тоді як приро­да не здатна вийти за власні межі.

Однак, незважаючи на наявні відмінності між світом природи і світом людини, врешті-решт вони певним чином пов'язані між собою. Цей взаємозв'язок проявляється у тому, що людина, до­лучаючись до творчого процесу, за висхідний матеріал своєї ді­яльності використовує природу. Перетворюючи предмети при­роди, особистість творить не просто інші речі, але теж природ­ні, а речі людські, культурно-історичні, із самого початку їх ви­робництва призначені для задоволення певних потреб. А. Соро-кін, аналізуючи думки Е. Ільєнкова, писав: "Предметне тіло люд­ської цивілізації являється свого роду дзеркалом, що відображає свого творця, його діяльнісні сили і можливості" [3, с. 90]. І з огляду на це предмети, створенні особистістю, за своїм змістом не можна звести до предметів природи як таких. Окрім вищезаз­наченої складової, вони несуть у собі відблиск самої особистос­ті. Відповідно до цього, ми можемо заперечити російському фі­лософу М. Бердяєву, котрий стверджував: "Творчість є прирос­том енергії не із іншої енергії, а із нічого" [1, с. 141].

Таким чином, людина співвідносить себе із інноваціями че­рез власні потреби, і самим актом творення, ініціатором, актив­ним суб'єктом якого виступає вона сама. Однак будь-яке но­вовведення досягає своєї завершеної форми після свого визна­ння людством. Сама особистість побудована так, що їй, із одно­го боку, цікаве усе якісно нове, але в той самий час у неї вини­кає і певний страх перед ще невідомим. Така подвійність пояс­нюється психологічною установкою людини, що всі нововведен­ня є обов'язково кращими у порівнянні із передуючими їм пред­метами, технологіями, але разом з тим викликає і певні побою­вання, котрі пов'язані із їх незнанням. Так, спілкування за допо­могою всесвітньої мережі Інтернет: на перший погляд це справді прогресивне начало, привабливе для людства передусім можли­вістю бути почутим із будь-якої точки планети, а з іншого боку -породжує сумніви щодо надійності цієї новації. Перевірка ново­введення на практиці дає можливість усвідомити всі її переваги.

Однак доволі не всі інновації можуть претендувати на своє абсолютне визнання. Рівень цінності останніх можна пояснити тим, на скільки вони будуть корисні людству. Але тут ми знову ж таки наштовхуємося на суперечку. Остання полягає у тому, що більшість нововведень містить у собі начала як добра, так і зла. Те, що в одних випадках корисне, може мати зовсім інший зміст в інших. Зокрема, мобільний телефон у плані спілкуван­ня становить велику цінність для людини, але не можна при­ховати його негативний вплив на здоров'я кожної особистості. Проте існують і абсолютно безпечні, а отже, значимі для люди­ни інновації, наприклад, технології щодо обмеження шкідли­вих викидів у атмосферу.

Подібних прикладів у різних сферах суспільного буття мож­на навести безліч. Усе це дає можливість констатувати подвій­ність природи інновацій. Проте ми не можемо повністю відмо­витися від нововведень, котрі є продуктом творчості, оскільки це приведе до загострення іншої проблеми - свободи. Окрім цьо­го, виступивши із заявою гострого неприйняття інновацій, люд­ство тим самим виключає можливість прогресу. Однак, поряд із цим, не слід підтримувати всі без винятку інновації, оскільки це призведе до більшого загострення всезагальних проблем - гло­бальних, а отже, поставить під загрозу наше існування. За такої складної ситуації єдино можливим варіантом виходу із глухо­го кута є потреба у обмеженні вседозволеності творчості, у гар­монійному співіснуванні нововведень із людиною та природою. Досить доречними є слова В. Кутирєва: "Перед людством сто­їть завдання, не відмовляючись від творчості, підпорядкувати його цінностям гуманізму, що являються, в сутності, специфіч­ною конкретизацією ідей добра і блага" [2, c. 77]. Кожна особис­тість має усвідомити, що подальше її життя знаходиться у її ру­ках. Саме від того, які пріоритети людство поставить на перший план, буде залежати подальший хід історії.

 

ЛітЕРАтУРА:

1.  Бердяєв Н. А. Философия творчества, культуры и искус­ства : в 2-х т. / Н. А. Бердяев. - М. : Искусство, 1994. - (Серия "Русские философы XX века"). - Т. 1. - 1994. - 542 с.

2.  Кутырев В. А. Осторожно творчество! / В. А. Кутырев // Вопросы философии. - 1994. - № 7-8. - С. 168-173.

3.  Сорокин А. А. Идеальное, творчество и развитие человека / А. А. Сорокин // Вопросы философии. - 2009. - № 6. - С. 82-91.

4.     Старовойтенко О. Б. Філософський смисл творчості й
психологічні моделі самопізнання творчої особистості / О. Б. Ста-
ровойтенко //
Філософська і соціологічна думка. - 1991. - № 10. -
С. 168-173.
Андрій Чаус

стратегії ідентичності в ситуації постмодерну

Окреслено проблеми ідентичності в ситуації постмо­дерну. Зазначено, що сутнісною рисою постмодерну стае граничне загострення проблеми свободи як пошуку й від­творення норм і цінностей у горизонті актуалізації власної особистості. Цей новий ракурс свободи представлено як ан­тропологічний "ключ" до розуміння стратегій ідентичнос­ті в цивілізації постмодерну.

Ключові слова: ідентичність, ситуація постмодерну, особистість, свобода, медіативність.

 

Chaus A. The strategies of identity in postmodern situation.

Identity problems in a postmodern situation are designated. The limiting intensification of a problem of freedom as a search and a reconstruction of norms and values in horizon self-actualization becomes characteristic feature of a postmodern. This new perspective of freedom is presented as an anthropological "key" to understanding of strategy of identity in postmodern civilization.

Key words: identity, postmodern situation, person, freedom, transition.

 

Чаус А. Стратегии идентичности в ситуации по­стмодерна.

Обозначены проблемы идентичности в ситуации пост­модерна. Характерной чертой постмодерна становится предельное обострение проблемы свободы как поиска и вос­создания норм и ценностей в горизонте актуализации соб­ственной личности. Этот новый ракурс свободы представ­лен в качестве антропологического "ключа" к пониманию стратегий идентичности в цивилизации постмодерна.

Ключевые слова: идентичность, ситуация постмодер­на, личность, свобода, медиативность.

 

© Андрій Чаус, 2010Проблема пошуку нових стратегій ідентичності в сучасному світі постала внаслідок низки взаємопов'язаних чинників, ви­хідним серед яких, на нашу думку, є поруйнування культурних парадигм традиційної цивілізації, яка визначала усталеність смисложиттєвих і діяльнісних стереотипів життя. Натомість, починаючи з доби Відродження, формується культурна пара­дигма Модерну, у якій людина припиняє ідентифікувати себе з образом Божим та вважає себе своєрідним "центром Всесвіту", який може довільно визначати смислові і діяльнісні орієнтири власного життя. А відтак, усі усталені смисли і цінності життя можуть бути поставленими під сумнів і навіть бути цілком запе­реченими. Спочатку така тенденція розвитку викликала вели­кий ентузіазм у провідних представників європейської культу­ри, однак незабаром виникає і прямо протилежне переживання - відчуття покинутості у спустошеному, обезбоженому, "мерт­вому" світі. Це переживання чи не найпершим висловив Пас­каль, а пізніше воно набуло розгорнутого вираження (і певною мірою подолання через повернення до традиційних смислів і цінностей) у С. К'єркєґора і Ф. Достоєвського. Втім у ХХ сто­літті основна тенденція розвитку цивілізації Модерну дійшла свого граничного стану, з одного боку, у тоталітарних суспіль­ствах та відповідних ідеологіях, а з іншого - у формуванні "спо­живацького суспільства" в економічно розвинених країнах сві­ту. Це парадоксальним чином поєднується із визнанням неза­перечності вічних загальнолюдських цінностей. У результаті своєрідного "перехрещення" цих процесів постає новий тип ци­вілізації, який набув назви "постмодерн".

Постмодерн можна визначити як радикально плюралістич­ний тип цивілізації, що всіляко намагається уникнути будь-якого "примушення" людини до прийняття тих або інших цін­ностей, світоглядних орієнтацій та життєвих стратегій. Місце "великої теорії" постмодерну посідає концепція Ж. Ф. Ліотара, що тлумачить його як тип культури, де відсутні "метаоповіді" (meta-recits), тобто загальновизнані "першотексти", які б міс­тили в собі "першосмисли", що остаточно, принципово пояс­нюють як світ у цілому, так і всі його окремі явища. Натомість, за Ж.-Ф. Ліотаром, для постмодерну є визначальною конку­ренція й суперечка (differend) різних способів світосприй­няття, причому останні являють собою лише "мовні ігри", се­ред яких жодна не має ніяких "привілеїв" щодо інших. Якщо в традиційних цивілізаціях роль "метаоповіді" належала релі­гії, у модерній цивілізації - науці, то у цивілізації постмодер­ну вони обидві втрачають цю функцію. Відсутність "метаопові-дей" стосовно особистісного буття означає, насамперед, прин­ципову невкоріненість індивідуальної культурної свідомості в універсальних, загальних культурних смислах.

Очевидно, що в умовах радикального плюралізму (як тен­денції і реального чинника культурного розвитку сучасних суспільств) надзвичайно загострюється проблема культурної самоідентифікації особистості, оскільки в цих умовах не іс­нує ані "автоматичного" засвоєння традиційної культури, ані обов'язкового її заперечення, характерного для Модерну. Від­так, людина має вибудовувати стратегії ідентичності, виходя­чи тільки з власного розуму і волі до осягнення й відтворення культурних змістів. Це, своєю чергою, означає, що сутнісною рисою постмодерну стає граничне загострення проблеми сво­боди, насамперед, у тому смислі, що тепер свобода - це не тіль­ки свобода вибору поміж вже заданими культурними норма­ми й антинормами, цінностями й антицінностями, як це було у попередні часи, а передусім, - це свобода пошуку й відтворен­ня норм і цінностей у горизонті актуалізації власної особистос­ті. Цей новий ракурс свободи і є, на нашу думку, антропологіч­ним "ключем" до розуміння стратегій ідентичності в цивіліза­ції постмодерну.

Категорична відмова від "загального", від абсолютів, під­тверджених багатьма тисячоліттями загальнолюдського досві­ду, сама по собі, справді, є певним проявом людської свободи, -але найпримітивнішим її проявом: свободою примхливого за­перечення, а не свободою творчого осягнення. Фактично така відмова є, за виразом М. К. Мамардашвілі, станом справжньої "антропологічної катастрофи", оскільки призводить до втра­ти специфічно людських вимірів буття, його редукції до без­глуздого функціонування та споживання. Однак відмова від фундаментальних смислів (абсолютів) культури не є лише ре­зультатом заперечення, - вона зумовлена цілком об'єктивними структурними трансформаціями цивілізаційного простору са-мореалізації людини в сучасному світі. "Примхливе запере­чення" насправді є набагато більш невільним за своєю суттю, ніж навіть наївне і безальтернативне засвоєння заданої систе­ми цінностей, оскільки воно потребує певного зусилля, духо­вної праці, без якої ціннісна сфера не може бути осягнена вза­галі. Натомість, постмодерна гра з плюральними смислами й цінностями насправді спокушає саме тим, що тут можна обі­йтися без копіткої праці та зусиль, віддаючись у владу егоцен­тричних бажань, а це і є найгірший вид людської несвободи. Крім того, специфічна для постмодерну несвобода має власні структурні параметри, які доволі жорстко зумовлюють цей тип світовідношення, а тому відчуття "грайливої свободи", зазви­чай притаманне людині постмодерну, у дійсності виявляється суцільною самооманою.

Оскільки постмодерна людина все ж не втрачає остаточ­но здатності до культурного зусилля (хоча воно тепер набуває лише ігрового характеру), не втрачає розуміння умоосяжних смислів і цінностей (хоча вже не ставиться до них відповідаль­но і всерйоз), то постмодерн, таким чином, являє собою ситуа­цію суцільної перехідності, медіативності, яка може виявити­ся досить неоднозначною, амбівалентною, бо можливим є ва­ріант, коли людина, досягаючи певної вершини в обраних нею життєвих стратегіях, із жахом починає рухатися у зворотньому напрямі. Саме досвід постмодерну приводить до різних форм неотрадиціоналізму. Натомість, людина, яка не пережила по­стмодерн "із середини" як етап власної свідомості і певний спо­сіб світосприйняття, приречена на відтворення форм модерної "революційної свідомості" або може залишатися в межах наїв­ного традиціоналізму, - абсолютно беззахисною перед споку­сами пізніших типів цивілізації.Надія Юрчак

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології