Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 40

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

 

Nakonechnyy M. Problem of nationalism in epoch of "ultranationality".

In the article features are examined to the phenomenon of nationalism in the context of modern world ultranational tendencies. Considerable attention is spared the analysis of ideas A. Etcioni.

Key words: nationalism, globalization, ultranational.

 

Наконечный М. Пролема национализма в эпоху "наднациональности".

В статье рассматриваются особенности феноме­на национализма в контексте современных мировых наднациональных тенденций. Существенное внимание уде­ляется анализу идей А. Этциони.

Ключевые слова: национализм, глобализация, надна­циональное.

 

Кінець XX та початок XXI століття ознаменований поси­ленням глобалізаційних процесів, що зумовило зміну звичного нам світу та появу великої кількості нових сегментів у всіх сфе­рах життя людства, які потребують свого пізнання та осмис­лення. Мова, перш за все, йде про проблеми глобального ха­рактеру, що стосуються деяких фундаментальних, щодо діючої "глобальної світової архітектури", феноменів, їхні ролі та їхні взаємодії з іншими елементами сучасного світоустрою.

До таких проблем належить, зокрема, проблема націоналіз-

 

© Максим Наконечний, 2010му у контексті сучасних світових наднаціональних тенденцій, що поступово розвиваються.

Перегляд та переоцінка раніше вироблених поглядів стосов­но ролі націй та націоналізму у сучасній світовій архітектоніці є актуальними, що зумовлюється декількома важливими чин­никами:

По-перше, існування в сучасному світі націй-держав чи дер­жавних об'єднань, потужніших та більших за інші, що посту­пово виходять з національного у наднаціональний простір. У цьому випадку маються на увазі такі державні формування, як Сполучені Штати Америки та Європейський Союз. Саме їх можна зарахувати до розряду "протонаднаціональних".

По-друге - значне ущільнення світу внаслідок потужних глобалізаційних процесів, що зумовлює нові типи взаємовід­носин та необхідність переосмислення наявного стану речей практично у всіх сферах життя.

По-третє - виникнення нових типів проблем транснаціо­нального масштабу з "новим рівнем" складності, що не можуть бути вирішені за рахунок "старого" способу мислення та вихо­дячи з попередніх світоглядних позицій, оскільки дані пробле­ми зумовлені глобалізацією, а отже, мають під собою надзви­чайно широку та розмаїту за складністю та характером базу причин та передумов, що є так званим "наступним рівнем" сві­тових проблем.

Ця проблема, в тих чи інших її аспектах, досліджувалася різ­ними науковцями приблизно з кінця двадцятого і особливо по­чатку двадцять першого століття, проте у даній статті увага, зна­чною мірою, буде зосереджена на аналізі ідей Амітаї Етционі.

Метою статті є акцентування уваги на необхідності перео­смислення феномена й ролі націоналізму, як передумови ство­рення "нової глобальної архітектури", через пошук нової мето­дології осмислення та аналіз набутого людством досвіду.

Отож, визначити сучасні конотації поняття "націоналізм", а також основні аспекти його прояву, звернувшись до найбільш розповсюджених визначень націоналізму:

У Вікіпедії націоналізм визначається як "специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, атакож сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика" [1].

У першій українській політично-соціальній мережі "Politiko" це поняття визначене таким чином: "Націоналізм -ідеологія і напрямок політики, базовим принципом якої є вища цінність нації та її основа в процесі державотворення... Як полі­тичний рух, націоналізм прагне до захисту інтересів національ­ної спільності у відносинах з державною владою" [2].

Етнічний довідник так подає сучасне значення терміна: "На­ціоналізм світоглядний принцип, найбільшою мірою прита­манний передовим представникам народу, що виборює своє пра­во на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю... Головною в націоналізмі є ідея державності та незалеж­ності, самостійності. Але держава не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини" [3]. При цьо­му наголошується, що після розпаду СРСР, націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап, що веде до виконання ним своєї історично-конструктивної ролі - перетворення певного народу на держав­ну націю, - і від нього має залишитися лише патріотизм.

Вважається, що найперше термін "націоналізм" у розумінні певного соціального й політичного поняття вжив німецький фі­лософ Й. Ґ. Гердер та французький церковник абат О. де Барю-ель наприкінці XVIII ст.; в англійській мові його вперше вжили 1836 р. у теологічному розумінні в доктрині про богообрані на­ції. Відтоді термін ототожнювали з національним себелюбством, але зазвичай перевагу надавали іншим термінам, таким як "на­ціональність" і "національна належність", зі значеннями палкого національного прагнення чи національної самобутності.

Ентоні Д. Сміт у своїй відомій роботі "Націоналізм. Тео­рія, ідеологія, історія", розглядаючи історію становлення са­мого терміна, зазначає важливі, на його думку, характерні осо­бливості націоналістичного підходу: "Прибрана або залишена з минулого власна назва покликана відбивати національну ви­разність, героїзм і усвідомлення спільної долі, а ще відродити ці риси у представників нації. Те ж саме з державним прапо­ром та гімном: колір, форма й малюнок, а також текст і музикавиражають щонайхарактерніші ознаки нації, а проста форма й ритм мають викликати почуття чіткого усвідомлення унікаль­ної історії і/або долі у конкретного населення" [4].

Отже, сучасний рівень дослідження феномена націоналіз­му виявив його багатогранність і складність та залежність його тлумачення як від позиції дослідників, так і від цілей (теоре­тичних чи практичних), які вони ставлять перед собою. Однак вважаємо доцільним виокремити деякі основні аспекти сучас­ного розуміння цього поняття, зокрема:

  Націоналізм пов'язаний з процесом утворення й станов­лення націй;

  Націоналізм є почуттям й свідомістю належності до певної нації або станом свідомості певного етносу;

  Націоналізм закріплює важливість наявності мови й сим­воліки нації, соціального і політичного руху від її імені;

  Націоналізм передбачає соціально-психологічні орієнта­ції людей та сполучені з ними, загальну й конкретну доктрину і/або ідеологію нації, відповідну теорію і соціальну практику;

  головною в націоналізмі є ідея державності та незалежнос­ті, самостійності, при якій держава є лише формою і засобом організації повноцінного життя народу.

На фоні вищезазначених аспектів, з урахуванням сучасних світових тенденцій можна зазначити недосконалість націона­лістичного підходу як такого, що обмежує можливість виходу людської цивілізації на наступний щабель свого розвитку.

За аргументами звернемося до роботи Амітаі Етционі "Від імперії до співтовариства: новий підхід до міжнародних відно­син", яка є одним із найяскравіших зразків наукового пошуку, що стосується, зокрема, й питання націй та націоналізму у кон­тексті наднаціональних тенденцій.

Отож, першим аргументом можна вважати саме застарілість та фактичну кволість так званої "старої глобальної архітекту­ри" світу та її неможливість витримати навантаження, потріб­не для розвитку людства.

На думку Етционі, зараз людство зіштовхнулося з тим, що силами самих лише націй-держав і міжнародних організацій вирішення наростаючих глобальних проблем не є можливим, ітому виникла гостра необхідність у створенні нового додатко­вого рівня управління, повноваження якого відповідали б всес­вітньому масштабу викликів, що виникли. Але це неможливо без створення єдиної контролюючої організації у межах пла­нети, що, своєю чергою, потребує переосмислення феномена націоналізму та трансформацію його у якісно нову концепцію, що буде позбавлена вад попередньої.

Етціоні констатує той факт, що не залежно від нашого ба­жання чи небажання на початку XXI століття закінчилися од­разу дві епохи - епоха імперії і епоха національного суверені­тету. А з ними - відійшло у минуле те, що вчений називає "ста­рою системою" або "старою глобальною архітектурою". Етціо-ні вважає, що ця система продовжує існувати лише за інерцією, бо її фундамент уражений "величезними, смертельно небезпеч­ними дірками". Доказом цього є хоча би той факт, що уряди суверенних націй-держав більше не можуть забезпечити своїм громадянам найголовнішого того, заради чого вони власне й іс­нують, - права на життя та права на безпеку.

Автор веде мову про необхідність створення світового прав­ління, як своєрідної панацеї, що покликана сприяти вирішен­ню більшості проблем, та вказує на вже наявні утворення, що можуть вважатися своєрідним "прототипом" необхідного ре­зультату. "Моя робоча гіпотеза полягає в тому, що розвиток світового уряду, якою б вузькою спочатку не була б сфера його компетенції, уже має й буде мати надалі подібність із проце­сом становлення національних держав. В обох випадках го­ловна мета - безпека. Дійсно, головним проявом складної но­вої системи керування виступає свого роду глобальний полі­цейський департамент, що поки обмежується в основному бо­ротьбою з тероризмом. Інший її прояв, що швидко розвиваєть­ся, також має відношення до безпеки - це контроль над ядер­ною зброєю. ... Інші ж елементи цієї системи, пов'язані із проти­дією пандеміям.і проведенням гуманітарних інтервенцій для запобігання геноциду, поки розвинені значно слабше. Причо­му відставання особливо помітно в аспектах, безпосередньо не пов'язаних з безпекою, - таких як охорона навколишнього се­редовища або перерозподіл багатства" [5, 7].Пропонований ним новий підхід до міжнародних відносин є спробою осмислити сучасний етап глобалізації й подивитися у майбутнє, визначивши можливі шляхи розвитку світової спіль­ноти. Аналізуючи два усталених напрями у сучасній глобальній політиці: курс на реалізацію "права сильного", який сьогодні на­магаються нав'язати світу Сполучені Штати Америки й інші ве­ликі держави, з одного боку, та позицію "суперліберальної ідеї загального консенсусу", з іншого, Етціоні доводить, що вони не дають чіткої відповіді на питання: як впоратися із зростаючою хвилею численних глобальних проблем?

Саме тому він пропонує "третій шлях". Основним завдан­ням цього шляху є виявлення тих проблем, що утворилися вна­слідок зміни світу, та усунення їх з максимальною ефективніс­тю і збереженням принципу пріоритету людини. Однак це "de facto" потребує нової єдності людства. Тож націоналізм та при­таманний йому спосіб мислення недостатньо реалізують мож­ливість ефективної співпраці у сферах, що спрямовані на роз­виток усього людства, як єдиного цілого, та мало сприяють по­доланню проблем "вищого рівня", як наприклад, можливі еко­логічна та ресурсна кризи, перенаселення, деградація навко­лишнього середовища.

У контексті цієї проблематики, постає питання про наці­ональну ідентичність, яка начебто може бути втрачена у разі об'єднання людства в єдину світову спільноту. Та мова не йде про повне стирання меж між національностями і виникненням абстрактного "землянина", а про потребу трансформації наці­оналістичних ідей у дещо більш якісне за своєю сутністю. По­дальший ефективний розвиток людства є неможливим без зник­нення бар'єрів між національностями та відмови від боротьби за благополуччя окремої національності на користь цілеспрямова­ної комбінованої діяльності на благо людства, як єдиного функ­ціонального цілого. Це зумовить, так би мовити, наступний крок на шляху до побудови неконкурентного суспільства, спрямо­ваного на пізнання та розвиток, а не на самодеструкцію та кон­флікти.

За умов об'єднання світової спільноти у єдину світову спіль­ноту та створення контролюючого органа, який працював би наблаго цієї спільноти, найвірогідніше, відбудеться трансформа­ція націоналізму у інший вимір сприйняття з іншим об'єктом та іншими характерними особливостями. Як один із можли­вих прикладів такої трансформації можна побачити, напри­клад, у книзі А. Азімова "Фах", де націоналізм та національ­ність трансформувалися у відданість своєму Місту та прина­лежність до нього. І хоча цей приклад не можна вважати до­статньо науковим, проте він доволі непогано ілюструє один із вірогідних результатів подібної трансформації.

Підсумовуючи, варто ще раз наголосити на недосконалос­ті сучасного розуміння феномена націоналізму як такого, що не відповідає тенденціям, які мають місце у сучасному світі та такого, що унеможливлює подальший ефективний розвиток й вихід на якісно нові його рівні, а значить має бути трансформо­ваний у більш якісний та гнучкий. Варто, також, зазначити, що процес трансформації вже почався і прикладом тому можуть слугувати такі державні утворення, як Сполучені Штати Аме­рики з їх "змішаною національністю" та Європейський Союз з його об'єднавчими тенденціями.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1.    Націоналізм [Електронний ресурс] // Вікіпедія. - Режим до-
ступу:
http://uk.wikipedia.org/wiki/.

2.  Politiko [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://
politiko.com.ua

3. Етнічний довідник. У трьох частинах. - Ч. 1. - Поняття та тер­міни / [Аза Л., Афонін Е., Васильєва Л. та ін.]; під ред. В. Б. Євту-ха. - К.: Центр етносоціологічних та етнополітичних досліджень Ін­ституту соціології НАН України, 1997. - 140 с.

4. Сміт Е. Націоналізм. Теорія, ідеологія, історія. [Електронний ресурс] Переклав з англійської Роман Фещенко. - К., 2004 - Режим доступу: http://litopys.org.ua/smith/smt.htm.

5.         Этциони А. От империи к сообществу: новый поход к
международным отношениям / Амитаи Этциони [Текст]/ ред.
В. Л. Иноземцева. - М.: Научн. изд. Центр "Ладомир", 2004. - 342 с.
УДК: 94(4)

Катерина Доценко

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ - ПИТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

У статті висвітлюються аспекти європейської інте­грації, а саме становлення Європейського Союзу як наддер­жавної організації, в якій постає проблема політичної іден­тичності націй різних країн.

Ключові слова: глобалізація, європейські інтеграційні процеси, Європейський Союз, європейська ідентичність.

 

Docenko K. European Union on the contemporary stage of development: the problem of political identity.

The article is devoted to the aspects of European integration, namely the establishment of the European Union as a supranational organization in which there is a problem of political identity of nations of different countries.

Key words: globalization, European integration processes, European Union, european identity.

Доценко Е. Европейский Союз на современном этапе развития: проблема политической идентичности.

В статье освещаются аспекты европейской интегра­ции, а именно становление Европейского Союза как сверх­государственной организации, в которой существует про­блема политической идентичности наций разных стран.

Ключевые слова: глобализация, европейские интегра­ционные процессы, Европейский Союз, европейская иден­тичность.

 

Процеси об'єднання держав у політичні, економічні, куль­турні організації протягом XX ст. придбали до початку XXI ст. особливу інтенсивність і влилися в певні, іноді інституціона-лізовані форми економічної, політичної, культурної інтеграції.

Для України, яка ще тільки формує свій новий політичний,

 

© Катерина Доценко, 2010економічний і культурний імідж, європейська інтеграція є не просто одним із напрямів зовнішньополітичної діяльнос­ті, а важливим засобом та орієнтиром для розвитку та транс­формації українського політичного суспільства. "Європей­ський вибір України зумовлений усвідомленням інтеграції як чинника сприяння державній незалежності, безпеці, політич­ній стабільності, економічному розвитку, інтелектуальному піднесенню, відновленню європейської сутності країни" [1, 10].

Приєднавшись до Європейського Союзу, навіть якщо це відбудеться в далекому майбутньому, Україна перетворить­ся на інтегральну складову нового геополітичного суб'єкта не тільки територіально, а й політично та економічно.

Вивчення європейських інтеграційних процесів, проблем, що постають перед країнами-засновниками, стає актуальним саме через зовнішньополітичний курс, який обрала Україна на тлі своєї незалежності. Бо саме зараз держава прагне приєд­натись до європейських країн, що входять до складу Європей­ського Союзу.

Звернення до останніх теоретичних розвідок європейських дослідників свідчить про їх зростаючий інтерес до аналізу впливу євроінтеграції на соціополітичну сферу країн-членів Європейського Союзу. На їхню думку, цей вплив виявляється у поступовому формуванні у громадян ЄС відчуття приналеж­ності до європейської спільноти, яка є не тільки кількісно біль­шою, а й якісно відрізняється від національної. Йдеться про появу у громадян країн-членів ЄС європейської ідентичності.

Серед європейських та американських вчених, що приді­лили пильну увагу цій проблемі слід згадати Д. Е. Фоссума, Г. Е. Русконі, Е. Фатчс, Р. Наут, А. Маурітіс ван дер Він, К. Барнетта, А. Фейвела, Р. Луна-Арокас, В. Джеромі, К. Янга, Д. Лайт, М. Біфулко, І. Баше, М. Пінку, П. Помбені, К. Мейер-Песті, Е. Кірхлеар, В. Даклауда, Р. Ван Хама, А. Куаха [2, 3, 4, 6, 7, 8, 9]. У працях цих науковців присутня надзвичайно вели­ка кількість думок та аргументів як на користь її існування (єв-рооптимісти), так і проти (європесимісти), що можна поясни­ти намаганням з'ясувати, чи перейшли процеси євроінтеграції ту межу, коли з далеких для пересічної людини міждержавнихвідносин вони перетворюються на частину її життя, впливаю­чи на свідомість, світогляд та життєву позицію.

Щодо українського та російського наукових просторів, то дослідженню тенденцій розвитку процесів самоідентифікації в Європі приділяли увагу А. Шевцов, Г. Мернік, А. Астаф'єв, А. Неприцький, М. Кузьменко, В. Пасхавер, Ю. Таран, С. Су-рьян, О. Полтораков, Т. Стародуб, Н. Наринський, І. Малин-ський, М. Котенєва та ін. [10, 11, 12, 13, 14]. Але, на жаль, у жод­ній із робіт згаданих авторів, крім констатації або заперечен­ня факту існування європейської ідентичності, не розглянуті її суть, характеристики та механізми формування.

Протягом всієї своєї історії світова філософія підготовля­ла, передбачала, критично осмислювала найважливіші етапи, протиріччя процесу єднання людства. Для філософії було ха­рактерно випереджальне осмислення інтеграційних процесів, що передбачає реальну історію. Розвиток цивілізації часто до­водив, що відстоювати "інтерес загального" історично перспек­тивно й далекоглядно.

На долю європейської філософії випало завдання активної участі в консолідації країн європейського континенту, у виро­бленні загальноєвропейських цінностей (хоча філософи не за­вжди концентрувалися саме на ідеях європейської єдності).

Важкий пошук ціннісних підстав єдності Європи (і всього миру) у філософському плані завжди сполучався із проблема­тикою загального - особливого - одиничного, що конкретно виражається в питанні про всесвітньо-цивільний, загальноєв­ропейський і національний аспекти інтеграції.

Завжди реалізація цілей і завдань загального, тобто єдності, можлива не інакше, чим через форми індивідуально-одиничної й історично-особливої діяльності, у якій переплітаються й мо­менти об'єднання з іншими людьми, і моменти роз'єднання - аж до ворожнечі, війни й т. д. Об'єднання Європи й у минулому, і сьогодні здійснюється цілком конкретними людьми, в умовах іс­нування тих або інших дійсних держав і їхніх специфічних від­носин; даний момент історії (стан розумів, домінуючі цінності, діючі інститути та ін.) - це особливий історичний стан, що по­значається на дійсних процесах об'єднання Європи й миру.Тема "глобалізації" у широкому сенсі слова, тобто єдності, цілісності планетарного життя й життя людства ближче до філософії, чим якої-небудь іншої частини гуманітарної куль­тури. Сама по собі ідея єдності й цілісності, будучи найдавні­шою, виражає корінну духовну потребу людини, його свідо­мості, культури.

Це відповідало й постійній рисі соціально-історичного роз­витку людства: необхідності вирішувати й конкретні, і загальні завдання досягнення єдності при наявності й загостренні різ­номанітних розходжень. У підставі даної тенденції лежить уже згадана суть і задум людської цивілізації - об'єднання в гло­бальну вселюдську цілісність.

Більш-менш свідома орієнтованість людини і його діяль­ності на загальні норми, принципи стала головною рисою жит­тя людства взагалі, "європейського" зокрема, хоча історичний "час" дійсного народження ідей єдиної Європи, на думку філо­софів, пробив тільки в XIX столітті.

Історія людства без сумніву містить у собі об'єктивну тен­денцію поступового, суперечливого руху до єднання на основі свободи. Про народи Європи Гегель говорив: "Європейські на­ції утворять одну родину по загальному принципу їхнього за­конодавства, їхніх вдач, їхнього утворення" [2, 57].

Сучасний німецький філософ Хабермас підкреслює: "Куль­тура, що протягом багатьох століть більше інших культур розди­ралася конфліктами між містом і селом, між світською й релігій­ною владою, конкуренцією між вірою й знанням, боротьбою між політичним пануванням і антагоністичними класами, - ця куль­тура повинна була, перетерплюючи біль, навчитися тому, щоб розходження могли коммуніцировати один з одним, щоб про­тиріччя могли інституціоналізуватися, а напруги стабілізувати­ся. І визнання розходжень - визнання інших у їхній інаковості - може бути прилічене до ознак загальної ідентичності" [3, 17]. Приклад "визнання розходжень" Хабермас бачить у виявленому європейськими державами вмінні хоча б частково пристосувати свій суверенітет до спільних справ Європейського Союзу.

Дотримуючись спроб Хабермаса й інших авторів підсумува­ти деякі запозичені від традицій і нові духовно-ціннісні орієн­тації сьогоднішньої Європи, доходимо висновку, що до таких можна віднести такі: секуляризація громадського життя, полі­тики стосовно релігії, пов'язана із цим віротерпимість; довіра до діяльності національних держав; критичне відношення до техніцизму, до завищених очікувань щодо науково-технічного прогресу; неприйняття всіх форм насильства; очікування, що держави і їхні союзи забезпечать безпеку громадян; вимоги до­тримання прав і свобод людини, нетерпимість до порушення цієї вимоги; ненависть до тоталітарних режимів, до геноциду народів; переконання в тім, що об'єднання європейських наро­дів неможливо без того, щоб частина суверенітету окремих дер­жав була добровільно віддана на користь міждержавного союзу й т. д. Зрозуміло, це далеко не повний перелік цінностей єди­ної Європи, і з окремих питаннь неминучі суперечки. У цілому ж можна припускати й консенсус із приводу загальноєвропей­ських цінностей. Однак важливо уточнити їх у сучасних умо­вах, коли стали реалізовуватися ідеї глобалізації і єдності, не­обхідні їхня перевірка й переоцінка.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології