Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 41

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Поняття "європейська ідентичність" стане більш зрозумі­лим, якщо спробувати його охарактеризувати. Європейську ідентичність досліджують з двох позицій. Перша з них полягає в розгляді її як такого типу колективної ідентичності, яка має (матиме) всі ознаки національної ідентичності та замінить со­бою національні ідентичності країн-членів ЄС. Така ідентич­ність є (буде) властивою громадянинові Європейського Сою­зу, оскільки ЄС все більше і більше набуває рис держави.

На наше переконання, ми є свідками народження нового типу колективної ідентичності, функції якої відрізняються від функцій ідентичності національної. Саме в цьому полягає друга позиція, з якої можна характеризувати європейську ідентичність. Вона по­стає як ще одна колективна ідентичність, що існує поряд з іншими колективними ідентичностями громадян країн-членів ЄС.

Становлення політики ідентичності в ЄС .

Формальним стартом реалізації політики ідентичності в Європейському союзі можна вважати "Декларацію щодо євро­пейської ідентичності", яку міністри закордонних справ країн-членів ЄС прийняли в 1973 р. Слідом за нею з'явилася "Допо­відь про Європейський Союз" (1976), в якій було введене по­няття "громадянина Європи" [4, 16].

Механізми реалізації політики ідентичності в Європейсько­му Союзі. З прискіпливого аналізу програмних документів та конкретних дій суб'єктів європейської політики випливає ви­сновок, що конструювання європейської ідентичності здійсню­ється на чотирьох рівнях, якими є:

-    розвиток європейського громадянства;

-    створення наднаціонального культурно-символічного простору ЄС;

-    формування загальноєвропейського інформаційно-кому­нікативного простору;

-    розвиток європейського громадянства. Згідно з частиною 2 статті 17 Договору про створення ЄС, зміст європейського гро­мадянства становлять права, закріплені в договорі: свобода пе­ресування та місця проживання в будь-якій державі-учасниці Союзу; обирати та бути обраним у виборах у Європейський пар­ламент у будь-якій державі-учасниці, незалежно від громадян­ства; право обирати та бути обраним на муніципальних виборах у країні проживання незалежно від громадянства; користувати­ся послугами та захистом консульських і дипломатичних уста­нов будь-якої держави-учасниці; подавати петиції до інституцій ЄС, звертатися до Європейського суду; отримати відповідь на будь-якій із офіційних мов за вибором заявника;

-    створення наднаціонального символічного простору. За рекомендаціями комітету Адоніно, який у 1984 р. підготував спрямований на вироблення європейської ідентичності Єди­ний Європейський Акт, в ЄС було запроваджено європейський прапор, європейський гімн та День Європи. У 2003 р. з'явилося європейське гасло. На думку М. Готтдінера, "основною полі­тичною (психологічною) ідеєю, яка криється за запроваджен­ням європейських символів, є поступова модифікація свідо­мості народів Європи щодо політичної спільноти, до якої вони належать" [5, 227].

Сьогодні ми можемо констатувати, що європейський пра­пор перетворився на могутній символ Європи. Його можна по­бачити на всіх публічних будівлях, під час свят та офіційнихподій, він наявний на номерних знаках власників машин гро­мадян Союзу і в багатьох інших випадках став органічною час­тиною європейського ландшафту. Іншими словами, синє по­лотнище з дванадцятьма зірками постійно перебуває в полі зору мешканця країни - члена Союзу і вже стало таким звич­ним, що ЄС без нього годі й уявити.

Ще одним наочним втіленням символічного поля європей­ської інтеграції є стандартний бордовий паспорт громадянина ЄС (англійською він також називається "identity papers" - до­кумент, що засвідчує особу і в якому особливий наголос па­дає на слово "identity" (з англ. - ідентичність)). На обкладин­ці паспорту надруковано золотистий герб певної країни та на­пис "Європейський Союз". На першій сторінці мовами, якими складено текст договору ЄС, написано: "Європейський Союз. Назва країни. Паспорт".

Надзвичайно важливо дослідити вплив наднаціонального символічного простору ЄС на формування європейської іден­тичності та функціонування єдиної валюти. На думку фахів­ців, "її запровадження має постійно зростаюче символічне на­вантаження та неабияку важливість для повсякденного життя, яка виходить далеко за економічні аспекти" [6, 443].

Створення загальноєвропейського інформаційно-комуніка­тивного простору. Роль загальнонаціональних засобів масової інформації та єдиного комунікаційного простору в процесі ста­новлення сучасних розвинутих націй була чи не найголовнішою, адже саме вони, за Б. Андерсеном та К. Дейчем, сприяли ство­ренню "уявленої спільноти", як ставала основою національної ідентичності. Звичайна екстраполяція показує, що в констру­юванні "європейської уявленої спільноти" загальноєвропейські ЗМІ та спільний комунікативний простір виконують аналогічну функцію і виступають не чим іншим, як механізмами створення наднаціональної європейської ідентичності.

Договори, конвенції, хартії та інші документи, які регулю­ють європейський інформаційно-комунікаційний простір, да­ють підставу вирізняти такі напрями його розвитку.

1. Захист свободи інформації та незалежної діяльності ЗМІ, вільне пересування та діяльність журналістів на загальноєв­ропейському просторі (Європейська конвенція з прав людини (1951 р.) з доповненнями (1998 р.) та факультативними прото­колами до них, Хельсінкський заключний акт (1975), Європей­ська хартія засобів інформації (1982), Європейська культурна конвенція, Європейська конвенція про універсальну інформа­ційну послугу (2000 р.), рекомендації і резолюції щодо ціннос­тей інформаційного суспільства та ін.) [7].

2. Координація на рівні ЄС, створення загальноєвропейського інформаційного та комунікаційного простору на основі погодже­них і сумісних інформаційних стандартів та систем, підтримки та координації наукових досліджень у цій сфері, поширення до­свіду (початок цього процесу сягає Лондонського інформацій­ного форуму 1989. На сучасному етапі як приклад можна навес­ти програму ESPRIT (Європейська стратегічна програма дослі­джень та розвитку інформаційних технологій) [4].

3. Інституалізація співробітництва в інформаційно-комуні­кативній сфері (створення трансєвропейської міжурядової ін­формаційної мережі, інформаційної мережі з міжнародних від­носин, Європейської ради із засобів масової інформації (EBU - European Broadcasting Union) та програм взаємодії "Аудіові­зуальна EURECA" і "Технологічна EURECA") [14, 63].

4.  Забезпечення населення країн-членів ЄС максимально повною інформацією про права громадян ЄС на проживання, роботу та навчання в будь-якій країні, сприяння усебічній інте­грації громадян ЄС. З 1996 р. в цьому напрямі почала діяти про­грама "Громадяни - передусім". Інформування фірм, спеціаліс­тів та громадян про нові права, зумовлені створенням єдиного ринку. Для цього в межах ЄС були створені Євро-інфоцентри і бази даних CELEX та INFO [18, 71].

Поліпшення та збільшення кількості способів обміну ін­формацією, вільне та велике поширення друкованих матеріалів, періодичних і неперіодичних видань, імпортованих із держав-учасниць, а також збільшення кількості місць, де до таких пу­блікацій є вільний доступ і вони перебувають у вільному про­дажі. Розробка заходів щодо збільшення кількості назв публі­кацій, імпортованих з інших держав (Хельсінкський заключ­ний акт (1975), Підсумковий документ Мадридської (1983) таВіденської (1989) зустрічей держав-учасниць СБСЄ, рекомен­дації Лондонського інформаційного форму (1989))[13].

6.  Сприяння транскордонному телебаченню (свободу при­йому та ретрансляції телепрограм на території країн учасниць передбачає Європейська концепція транскордонного телеба­чення 1993 р.).

7.  Підготовка та реалізація загальноєвропейських проектів в аудіовізуальній сфері (наприклад, створення фонду "Євроі-мідж", загальноєвропейського телеканалу "Євроньюс", проект "Eurovision", телевізійні конкурси на премію "Європа" та ін).

8.  Пріоритет у поширенні інформаційного та кіно-продукту європейського виробництва (Резолюція ПАСЕ 2002 р. про по­ліпшення поширення фільмів європейського виробництва з ре­комендацією телевізійникам віддавати пріоритет показу "сво­їх" фільмів).

9.  Пріоритетність єдиної політики доступу до знань, у пер­шу чергу до культурного та наукового контенту (програма ЄС "e-Content" на 2006-2100 рр., діяльність Європейської асоціа­ції "Global Distance Learning Association") [15, 66].

Геополітичний і духовний обвал, цивілізаційна криза, мо­лох цивілізації, що зумовили соціальну неоднорідність, ци­вільний розлом, внутрішні та зовнішні конфлікти до кінця XX століття знову підняли проблему ідентичності. Вона тлумачи­лася як спадкоємність і цілісність розвитку різних типів сус­пільства, класів і верств, а таож особистості. В об'єднаному і роз'єднаному глобалізацією через пласти цивілізації світі іден­тичність, як зауважують західні вчені, стає раціональним мето­дом об'єднання. "Як тільки суспільство розпадається, винахо­диться ідентичність", - пише Джок Янг. На думку ж Зигмун­да Баумана, ідентичність постає як "сурогат суспільства", за­сіб "зручного притулку, що забезпечує безпеку і впевненість".

Поняття ідентичності знову дискутується в науковій літе­ратурі, її зміст трактується по-різному. Європейська ідея з її гаслом "єдність у відмінностях" кореспондує з поняттям євро­пейської ідентичності як формули подолання ізоляціонізму, націоналізму і сепаратизму в Європі, як приналежність до "єв­ропейської сім'ї". Водночас частина аналітиків відстоюють ка­тегорію національної ідентичності як обґрунтування самобут­ності націй і держав, часто як приналежність до певної цивілі­зації. Масова міграція та створення національних діаспор при­звело до поняття групової ідентичності як самосвідомості ін­ших релігій і цивілізацій. Ватикан ставить питання католиць­кої політичної ідентичності в межах християнства. Нарешті по­ставлено питання і про негативну ідентичність як чинник гео-політичного протистояння, зокрема, між ЄС і США.

Концепція європейської ідентичності стає своєрідною до­гмою в Європейському Союзі, яка викликає питання: якої іден­тичності? "Європейської родини" як цивілізаційної основи ін­теграції? Атлантичної, як "гаранта безпеки"? Національної, як бази історичних коріння і традицій? Ці риторичні питання по­стають і як політичні проблеми міжнародного характеру як у плані безпеки, так і в плані релігії та культури. Це пов'язано і з тим, що в ході фрагментації одна громада (європейська) висту­пає проти розпаду націй (англійська, французька, германська і т. ін.), національної культури, ісламського прозелітизму. Інша ж громада (ісламська) виступає проти сегрегації, обмеження прав національних меншин.

Європейський Союз, по суті, - супердержава, орієнтована на загальноєвропейську ідентичність, гомогенність на європей­ському політичному просторі. Її керівництво та ідеологи вважа­ють, що країни та діаспори, які входять до неї, етнічні групи і т. ін., повинні сприйняти західні цінності, що для низки країн, і особливо ісламських діаспор, практично неприйнятно. Країни ЦСЄ отримали національну ідентичність. З одного боку, вони готові віддати частину суверенітету, але при цьому не хочуть бути "напівєвропейцями". Вони декларують прихильність до єв­ропейських ідеї, але при цьому бачать власний вектор розвитку.

Один напрям теоретиків і стратегів ЄС (єврооптимістів) ви­ступає за формування "європейської сім'ї", рух до якоїсь ціліс­ності, моральної спільності, єдності економічних і політичних цінностей, відкрите громадянське суспільство.

Інший напрям (європесимістів) - прихильники збережен­ня національної ідентичності як складової частини цивілізації. Частина вчених і політичних діячів ставлять питання про руй­нування, "розклад", "вмирання" нації як складової частини ци­вілізації, а найбільш радикальна частина вдається до більш різ­ких оцінок "атлантизаціі" й "ісламізації" європейського конти­ненту.

Які б не були дискусії про національну ідентичність, "євро­пейську сім'ю", "коммунітарний націоналізм", "патріотично­му конституціоналізм", очевидно, що це складний і конфлік­тний процес. Це зумовлено тим, що регіональна інтеграція веде до поглиблення господарської взаємозалежності, і в даний час - до політичної інтеграції. Однак суб'єктивні інтереси окре­мих людей, їх цивілізаційна приналежність і світогляд залиша­ються на національному рівні, і ця тенденція поглиблюється у зв'язку з побоюванням розпаду націй як складової частини ци­вілізацій.

Щодо того, які наслідки має формування європейської іден­тичності для громадян нашої держави, то вона виступає, як ще одна ексклюзивна ідентичність. Незважаючи на євроінтегра-ційні прагнення, Україна для європейців втілює образ "іншо­го", який буде надзвичайно важко подолати, коли процес ство­рення європейської ідентичності перейде на якісний рівень.

Таким чином, у межах Європейського союзу принципи по-літкоректності, рівної свободи в умовах різних систем цивілі-заційних цінностей стає і ідеологічним протистоянням, пере­ростає у військово-політичні конфлікти. Загальна теорія інте­грації поки що не може дати раціонального тлумачення пер­спектив, і для збереження динаміки інтеграційного процесу ви­суває принципи "єдність у відмінності", "єдність у різноманіт­ності". У зв'язку з цим видається, що пошук консенсусу та роз­робка загальної теорії інтеграції повинна йти на основі Великої гуманістичної Європи.

Література:

1. Мотрошилова Н. Идеи единой Европы: философские тради­ции и современность // Вопросы философии. — 2004. — № 11.

2. Гегель Г. Ф. Философия права. — М., - 1990.

3. Fossum J. E. Identity-politics in the European Union. ARENA Working Papers//http://www.arena.uio.no/publications/working-papers2001/papers/ wp01_17.htm.Maurits van der Veen A. Determinants of European Identity: A Preliminary Investigation Using Eurobarometer Data. University of Pennsylvania // http://www.isanet.org/noarchive/vanderveen.html.

4. Luna-Arocas R., Guzmanb G., Quintanilla I., Farhangmehrc M. The Euro and European identity: The Spanish and Portuguese case // Journal of Economic Psychology. Volume 22, Issue 4 , August 2001.

5. Pombeni P. The European Identity. The International Spectator. 1/2003. // http://www.ciaonet.org/olj/iai/iai_janmar03/iai_ janmar03_02.pdf .

6. Gottdiener M. Postmodern Semiotics. Material Culture and the Forms of Postmodern Life. - Oxford, 1995.

7. Meier-Pesti К., Kirchler Е. Attitudes towards the Euro by national identity and relative national status // Journal of Economic Psychology. - Volume 24, Issue 3, June 2003.

8.   Charlier J. Croche S. How European Integration is Eroding National Control over Educating Planning and Policy // European Education, vol. 37, no. 4, Winter 2006.

9.   Ham P. Van. Identity Beyond the State: The Case of the European Union // Copenhagen Peace Research Institute. - 2000. - June.

 

11.Schuman R. Pour l'Europe. - Paris, 1964.

12.Гелнер Е. Нації та націоналізм // Національна ідентичність: Хрестоматія. - Х., 2002. Спасенников В. В. Экономическая психо­логия. - М., 2003.

13.Поляков Ю. А. Европейский процесс и средства информа­ции. Аналитическая справка, написанная для Департамента инфор­мации и печати МИД РФ // http://www.medialaw.ru/article10/9/ art10-1.htm.

14.Міжнародна інформація: Навч.-метод. посіб. для самостійно­го вивчення курсу. - Л., 2003. - Ч. 2.

15.Смирнова Е. С., Смирнов М. Г. Европейское гражданство и решение вопросов национальной, социальной и культурной поли­тики в рамках комунитарных структур ЕС // Московский журнал международного права. - 2002. - № 3.

16.Integration and Identity. Part 2. The Chellenge of Education in Postnational Europe // European Education, vol. 37, no. 4, Winter 2006.

17.Лебедева М. Политикообразующие функции образования в современном мире // Мировая экономика и международные отно­шения. - 2006. - № 10.

18.Дайнен Д. Дедалі міцніший союз. Курс європейської інтегра­ції. - К., 2006.

Бимен У. О. Формирование национальной идентичности в условиях мультикультурализма // ПОЛИС. - 2000. - № 2.проблеми релігійної ідентичностіВолодимир Попов

ТЕОЛОГІЧНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ НАРОДЖЕННЯ "IDENTITAS"

У статті розглядається проблема походження слова "identitas" (ідентичність) в контексті трінітарних суперечок IV сторіччя. Висувається гіпотеза про те, що слово "identitas" було винайдено у аріанських колах та первісно розумілося у атрибутивно-субстанційному значенні, яке стало на заваді його широкої популярності в ортодоксальному тезаурусі.

Ключові слова: "identitas", "табтбгпд", аріани, нікейці.

 

Popov V. The theological and philosophical context of an origin of "identitas"

Article is devoted a problem of an origin of a word "identitas" (identity) in a context Trinitarian disputes of IV century. The author puts forward a hypothesis that the word "identitas" has appeared in Arian circles and initially was understood in attribute- substantive sense that became the reason of absence of its wide popularity in the orthodox thesaurus.

Key words: identitas, табтбгпд, arians, nicenians.

 

Попов В. Теолого-философский контекст просхож-дения "identitas".

В статье рассматривается проблема происхождения слова "identitas" (идентичность) в контексте тринитарных споров IV века. Выдвигается гипотеза о том, что слово "identitas" появилось в арианских кругах и изначально по­нималось в атрибутивно-субстанциональном смысле, что стало причиной отсутствия его широкой популярности в ортодоксальном тезаурусе.

Кючевые слова: "identitas", "табтбгпд", арианы, никейцы.

 

Слово "ідентичність" в наш час стало одним із найбільш по­ширених магічних слів-матафор, за допомогою якого ставить­ся й вирішується безліч проблем: від зміни статі та знайдення особистого щастя до розбудови нової державності та накрес-

© Володимир Попов, 2010лення ліній майбутніх збройних конфліктів. Воно стало однією з основних категорій соціального аналізу, а дискусії з приводу "ідентичності" неодмінною складовою історичних, соціологіч­них, антропологічних, гендерних та інших студій.

При зверненні до будь-якого філософського, психологіч­ного або просто словника іншомовних слів, дізнаємося, що слово "ідентичність" походить від пізньолатинського слова "identitas", яке, своєю чергою, веде свій родовід від звичайно­го займенника "idem" та, в кращому випадку, вказується на те, що воно виникає у IV сторіччі. Тобто "identitas" (тотожність) створюється внаслідок звичайної субстантивації досить поши­реного слова "idem" (те ж саме, тотожне). У чисельних украї­но- та російськомовних наукових трактатах, дисертаціях, стат­тях, присвячених "модній темі" ідентичності, та й у словниках не можливо знайти ні того, коли й за яких обставин виникає це слово, де воно вперше згадується, ні того, хто винайшов або вперше використав його.

У пошуках відповідей на ці питання звернемося до стат­ті Дж. Барлоу (J. Barlow) "The emergence of identity/alterity in late Roman ideology", що з'явилася у четвертому номері за 2004 рік відомого часопису "Historia". Автор зокрема пише: "Грець­ке поняття tautotes ("тотожність"), вводиться в латинську мову в контексті суперечки з приводу природи Трійці. Найраніше використання, знайдене TLL, знаходиться в листі Євсевія Ні-комедійського (приблизно 320/21 року), впливового прихиль­ника і пропагандиста Арія. Лист був перекладеним з грецько­го оригіналу, і широко розповсюджувався на Заході в умовах відсутності фіксованої аріанської доктрини. Латинська версія листа Євсевія цитується Кандидом, супротивником християн­ського неоплатоніка Марія Вікторина" [1, 501]. Треба зазна­чити, що саме останнього деякі дослідники вважають автором цього неологізму. Зокрема, американська дослідниця М. Мор-ман (M. Mohrmann) вважає, що "найперше використання слова зафіксоване у четвертому сторіччі у римського християнського риторика Марія Вікторина" [2, 91].

Втім Дж. Барлоу посилається на відомості TLL - Thesaurus Linguae Latina (Тезаурус латинської мови) - видання Бавар­скої академії наук, що здійснюється з 1899 року, і є найбільш солідним джерелом з етимології та контексту використання слів у латинській мові (у тому числі й у так званій християн­ській або церковній латині). TLL вказує на перше вживання "identitas" у листі Кандида до Марія Вікторина ("Candidi Ariani Epistola ad Marium Victorinum Rethorem"), точніше у тій його частині, де Кандид цитує латинський переклад листа Євсевія Нікомедійського до найвідомішого єресіарха того часу Арія. Намагаючись надати філософської підтримки своєму тодіш­ньому однодумцю, який, як відомо, висунув тезу про відмін­ність сутності Бога-Отця від народженого ним Сина, майбут­ній хреститель імператора Костянтина вказує на самототож-ність природи (ipso identitatem naturae) Бога-Отця, яка не при­таманна Синові. Євсевій зокрема пише: "...якщо б він мав суб­станцію від Отця та мав би від цього тотожність природи, але не один раз Святе Письмо говорить про народжених, але гово­риться це про єства абсолютно неподібні йому за природою" [3, 87]. Далі наводяться посилання на книги Ісайї (1.2), Дру-гозаконня та Йова, в яких мова йде про відмінність сутності Бога та всього, що "народжене" ним. Кандид, який "цитує" Єв-севія на підставі цього намагається довести несумісність іден­тичності (identitas) Бога з створеним ним світом, та й взагалі з актом народження як такого, оскільки він передбачає можли­вість певної зміни та руху. Слово "identitas", яке використане було у своєму аккузативі (identitatem), має в наведеному урив­ку сенс тотожності як постійності об'єкта, його перманентності в часі, нерухомості й неподільності. Цей сенс цілком у дусі ро­зуміння тотожного (xauxov) Платоном у його діалозі "Тімей".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології