Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 44

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Key words: ethnic and social and ethnic and cultural development, South-Ukraine, ethno-confessional groups, Colonists, interethnic contacts.

Марченко О. Религия как фактор социокультур­ного развития этноконфессиональных групп Южной Украины конца XVIII - начала ХХ в.

Статья посвящена исследованию специфики развития этноконфессиональных групп Херсонской губернии конца ХУІІІ - начала ХХ в., социокультурных процессов. Изучена роль религии в процесе межкультурного взаимодействия.

Ключевые слова: этносоциальное и этнокультурное развитие, Южная Украина, етноконфессиональные группы, колонисты, межэтнические контакты.

Етноконфесійні спільноти Півдня України відрізнялися різною мірою стабільності та ізоляцій від оточуючого населен-

© Олена Марченко, 2010ня, проіснували різний термін. Дослідження явищ і тенденцій у розвитку груп старообрядницького населення, менонітів, єв­рейських громад допомогло б зрозуміти механізм впливу релі­гійних чинників на їх соціокультурний розвиток.

Слід відзначити, що у радянській історіографії, з цілком зрозумілих причин, етноконфесійні чинники розвитку недоо­цінювалися. Видатний етнолог В. І. Наулко зазначав, що "певні успіхи в господарській діяльності, яких досягли іноземні коло­ністи Півдня України, слід пояснювати не якимись особливи­ми, їм властивими, моральними рисами (наприклад, "німець­кою працелюбністю" або природженою "любов'ю до порядку"), а тою соціально-політичною обстановкою, яка сприяла форму­ванню їх культурно-господарської діяльності і визначила до­сить високий рівень розвитку продуктивних сил..." [1, 85-86]. Звичайно, соціально-економічні та політичні умови є визна­чальними. Однак і вплив свідомісних чинників не можна від­кидати.

Етнокультурна специфіка Південної України пояснюєть­ся наявністю особливого регіонального типу народної куль­тури, що склався в результаті активної міжетнічної взаємодії представників різних традицій. Ці інтеграційні процеси поряд із тим не призводять до втрати конкретними етнічними спіль­нотами своєї культурної самобутності, що відзначалося багать­ма дослідниками [2; 3; 4]. Етноконфесійні громади, як правило, оселялися компактно, що, як відомо, сприяло етнічній консо­лідації, основним же чинником були релігійні перепони у інте­грації з населенням інших національностей.

Ідеологічним стрижнем етноконфесійних спільнот, що фор­мувалися в феодальній Росії була народна утопія в релігій­ній оболонці. Реалізація утопічних ідеалів вимагала спільно­го переселення у відносно пустельні місця, для чого Південна Україна надавала можливості. При спільному поселенні у чле­нів цих спільнот закладалися основи ідеологічної, соціально-психологічної, культурно-побутової спільності [5, 40-41].

Відмінності у ступені збереження етнічних традицій у мате­ріальній культурі виявляють дослідники-етнологи. Л. Н. Чи­жикова зазначає, що в російських селах, заснованих у минуло­му старообрядцями і молоканами, найбільш стійко збереглися російські традиції у планування двору, будівництві житлових та господарських приміщень, бань тощо [4, 34-37].

Однак будь-яка міграція мала супроводжуватися природно-виробничою і соціальну-етнічною адаптацією. У першому ви­падку - пристосування людини до зміни клімату або переміщен­ня в нове середовище існування з іншими природними умовами. Соціально-етнічна адаптація означає пристосування окремої людини або людських спільнот до зміни соціального чи етніч­ного оточення в результаті революцій, еволюцій, війн, міграцій.

Російські старообрядці були змушені пристосовуватися до нових екологічних і соціально-господарських умов. У Поду-нав'ї їх основним заняттям було рибальство. В селах староо­брядці жили, як правило, в каркасних дерев'яних будівлях. По­дібний тип житла був у українців і молдован цього регіону, але відрізнявся від будинків колоністів (німців і болгар).

Щодо Придністров'я, значними старообрядницькими цен­трами тут були Ананьїв, Дубосари, Тирасполь, Маяки, Плос­ке. Плоске було назване в пам'ять про село на Єлизаветград-щині, звідки прийшли перші його жителі. У цьому селі ще до середини ХІХ ст. збереглися рублені дерев'яні хати, перевезені по частинах з попереднього місця проживання. Цей факт свід­чить про намагання перевести в нові умови життя традиційні добре знайомі форми і конструкції, зберегти стабільність сво­го мікрокосму житла. Однак, у зв'язку з відсутністю лісу, замі­нити хати, що вийшли з ладу, такими ж, було дорого. Тому жи­телям доводилося засвоювати місцеві домобудівельні тради­ції, звертаючися до досвіду представників інших народів. Так з'явилися турлучні (каркасні) хати-мазанки, які мало чим від­різнялися від українського і молдавського житла цього регіону. Інтер'єр же зберігав свої особливості набагато довше.

Про духовний світ жителів села Плоске середини ХІХ ст. ми можемо судити за правилами, які вимагали: почитати вось-микінцевий хрест, а не чотирикінцевий, і ікони старого письма; не спілкуватися з єретиками; про віру не сперечатися; захища­ти страждальців; покладати сім поклонів тільки у своїх; те, що куплене очищувати молитвами і поклонами; в торгову баню неходити, а після своєї покладати сто поклонів; не нюхати і не ку­рити табаку.

Представники деяких інших етноконфесійних груп росі­ян проживали в регіоні дисперсно і тому вони не зберегли сво­їх культурно-побутових собливостей. Кілька сімей молокан у селах Акерманського повіту до початку ХХ ст. зберегли дея­ку специфіку, однак у конфесійних, а не в побутових питаннях

[6, 47-49].

Російські старообрядці потерпали від військово-кріпос­ницького режиму, оскільки виконання військових обов'язків суперечило, крім іншого, їх релігійним традиціям [7, 42-43].

Аналіз адапатаційних процесів німецьких колоністів безпо­середньо пов'язаний з низкою надзвичайно важливих момен­тів, а саме правового статусу, мовної проблеми, психологічного чинника. Психічний стан німецьких колоністів можна охарак­теризувати як синдром відчуження [8, 329].

Серед емігрантів з німецьких земель були представники різних конфесійних груп. Сільська або релігійна община була важливим регулятором всіх, в тому числі сімейно-шлюбних відносин у громаді, стежила за виконанням членами громади релігійних і моральних норм [9, 342].

Колоністи мали своє окреме управління, яке багато робило для поліпшення їх добробуту. Внутрішня організація німець­ких колоністів в Україні характеризувалася широким демокра­тизмом, зокрема обранням управителя (шульца), учителя, а та­кож священика в євангелістських громадах. Окремі привілеї, надані німцям маніфестом Катерини ІІ і Олександра І (зокре­ма, навчання рідною мовою, використання її в державному ді­ловодстві, звільнення від військової служби), були в 1870-х ро­ках ліквідовані, крім того, царський уряд обмежив місцеве са­моврядування в їх колоніях. У зв'язку з тим частина населення, переважно меноніти, емігрували до США, інші почали органі­зовувати приватні німецькі школи, а також школи при кірхах. Німецькі колоністи дуже цінували піклування уряду і за най­меншої нагоди прагнули висловити свою вдячність у ретельно­му, швидкому виконанні усіх вимог, і навіть без належних ви­нагород [2, 61].У 1897 р. в Таврійській губернії серед менонітів письменних було 73,47%, що більше в 2,6 раза, ніж у середньому по губернії (27,89%). Високий рівень письменності в менонітських коло­ніях був зумовлений релігійними особливостями і забезпечу­вався громадськими початковими школами. Середні чоловічі училища, як правило, знаходились на громадському утриман­ні, жіночі - утримувались за рахунок плати за навчання. У гро­мадах існували матеріальні, інституціональні, соціокультур-ні обмеження для жінок в отриманні середньої освіти. У той же час соціальний статус жінки у традиційному менонітсько-му суспільстві еволюціонував у бік підвищення: отримано до­ступ до середньої освіти, розширені права жінок у трудовій ді­яльності [10, 7].

Німці-колоністи, прибувши із заболочених низовинних зе­мель до безводних і безлісних степових просторів, опинилися перед потребою виробити нові форми господарської діяльності.

Головним джерелом багатства німецьких колоністів була наполеглива праця в складних умовах посушливого степу і сприяння держави кожному господареві у розгортанні вироб­ництва відповідно до потреб і можливостей краю. У тодіш­ніх писемних джерелах про життя та господарську діяльність німців-колоністів мовилося: "Наприклад, яким би заможним не був колоніст, він завжди залишався землевласником, збіль­шуючи тільки розміри свого господарства. Скільки б колоніс­ту не належало тисяч десятин землі, він брав участь у всіх по­льових роботах, нарівні з іншими землевласниками. При цьо­му одяг його, їжа, житло, предмети побуту, спосіб життя зали­шалися незмінними. Колоністи ні з ким не входили в угоди, ні з якими торговцями, а самі відвозили свої надлишки в Одесу, Миколаїв та інші міста... " [2, 59]. Своє господарство колоністи вели переважно інтенсивним шляхом. Як правило, в усіх гос­подарствах застосовувався 4-польний сівообіг, всі польові ро­боти виконувалися кіньми, а нерідко і машинами. Часто вико­ристовувалась наймана праця. Причому заробітна платня у їх­ніх господарствах була на 50-70% вищою, ніж в околицях.

Відомі так звані "Німецькі товариства", земля в яких ділила­ся за таким принципом: спільна толока і черезполосні душовіпаї, фіксовані за окремим господарем на досить довгий час [11, 12]. У будівництві основні елементи залишались традиційни­ми, однак з середини ХІХ ст. домівки заможних менонітів, се­редні училища, промислові будівлі споруджувалися у тогочас­них стилях [2, 58]. Однак у "Матеріалах для географії і статис­тики" вказується, що в частині колоній, особливо католицьких, тип забудови наближається до місцевого. Там і будинки гірші, нижчі, а дахи зроблено з соломи внатруску [3, 728].

Після смерті батька, господарство і вся земля переходила до молодшого сина або до того, який зобов'яжеться більше інших виплатити останнім братам. Той, хто отримував господарство, повинен був утримувати матір, виховувати і утримувати сестер до їх одруження [3, 19].

Непорушною вимогою до сімейно-шлюбних відносин були порядність, подружня вірність, народження та виховання дітей. Дослідники зазначають панування серед німців-меннонітів більш м'яких сімейних відносин ніж в інших територіальних групах німців-колоністів [9, 342].

Картина світу в уявленнях менонітів складалася з чолові­ків і жінок, "своїх" і "чужих" і сприймалася як данина. Побут вважався сферою жіночою, тоді як в економічній, освітній, ме­дичній сферах домінували чоловіки. Наслідком еволюції соці­альної психології менонітів у ставленні до навколишнього на­селення стало запозичення елементів побуту інших етносоці-альних груп. Чоловіки були більш відкритими для культурної взаємодії й обміну, жінки були обмежені соціокультурними, інституціональними чинниками [10, 7].

Населення інших національностей дивилося на них із заздріс­тю, часом недоброзичливо, не завжди розуміючи, що все-таки го­ловна причина їх справжнього добробуту полягала у їхній праці, моральних якостях, збереженні традиційного колориту. Один з російських "ура - патріотів" Олександр Веліцин (Палтов) у 1893 році малює перед обивателем "грізну силу германизму, який тем­ною хмарою насувається з Заходу на нашу Вітчизну і слухняним, і дієвим знаряддям якої слугують наші німецькі колонії". А далі автор зображає поневолення Росії "без кривавих сутичок, шля­хом лише економічного і духовного гноблення і систематичнимзахопленням наших найкращих земель" [2, 5].

Ксенофобія українських і російських селян у ставленні до менонітів мала компенсаторний характер, тоді як урядові кола, частина чиновництва та поміщиків дотримувалися ліберальної позиції, згідно з якою меноніти вважалися "своїми" (успішни­ми) [10, 7].

Групи колоністів розміщувалися переважно компактно і були досить відокремленими від українського населення. В по-ліетнічному регіоні представники різних етносоціальних груп жили за принципом "свої" - "чужі", що зумовило локальний вплив менонітів. Що однак не виключало запозичень у галузі матеріальної і духовної культури іншими етнічними групами.

Євреї на територію Півдня України прибували з Польщі у другій половині XVIII ст. Як і всі іноземні колоністи, вони приймали російське підданство. На початку ХІХ ст. кількість євреїв в Новоросії збільшувалася за рахунок вихідців з пере­населених білоруських міст і містечок. Згідно з "Положенням 1804 р." євреям надавалося право селитися (в кордонах "межі осілості") на поміщицьких і казенних землях, зберігаючи при цьому особисту свободу. Ті, хто бажав займатися землероб­ством, отримували наділи і пільги на рівні з іноземними коло­ністами. У 1850 р. в Херсонській і Катеринославській губернії нараховувалося 15 єврейських землеробських колоній. За опи­сом О. Шмідта: "Єврейські колонії витягнуті в прямі вулиці, але будиночки вбогі, бідні і брудні, особливо від того, що євреї не можуть звикнути жити просторо, нерідко залишають деякі хати і тісняться лише у небагатьох, що втім зимою складає еко­номію в паливі. В цих колоніях завжди помічається кілька бу­динків гарної забудови, зовсім однакових з кращими будинка­ми в німецьких колоніях. Біля них можна зустріти кілька дерев і навіть садки. Це будинки німців-колоністів, переважно мено­нітів, поселених між євреями для навчання їх сільському гос­подарству і нагляду за ними" [3, 728-729].

Слід зосередити увагу на тому, як загальні функції релігії виявляються в етнічній сфері. Світоглядна функція релігії за­дає граничні критерії людського буття, визначаючи його сенс і мету. Слід враховувати й інші як загальні (компенсаційна,рефлексивна, комунікативна, інтегративна та інші), так й спе­цифічні (етноформуюча, етноідентифікаційна, етноконсоліду-юча, етнозберігаюча) функції релігії щодо етносу, через які реа­лізується вся сукупність буття нації, всі аспекти її історії та су­часного життя. Релігія, надаючи нормам співжиття етносу свя­щенного змісту, закладає культурну основу етнічної ідентич­ності. Світова релігія, хоч і виходить за межі етнічного, все ж через обрядовий колорит забезпечує основну функцію етніч­ної інтеграції. Щодо етнічних груп в іноетнічному середовищі, можна стверджувати, що релігія є додатковою з'єднуючою лан­кою групи, в умовах Півдня України - важливою етнодифи-ренціюючою ознакою.

Оцінка ролі релігійного чинника щодо етносу не обмежу­ється лише його функціональністю. Релігія постає активним і суперечливим чинником соціальних і духовних змін, вона не є простою похідною від породжуючого її соціального середови­ща, пасивним наслідком, а й причиною локальних чи глобаль­них суспільних, в т. ч. й етнічних, змін [12]. Існує потреба у по­дальших дослідженнях впливу релігії на соціальні процеси у суспільстві.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Наулко В. И. Развитие межэтнических связей на Украине (историко-етнографический очерк). - К.: Наукова думка, 1975. -

С. 85-86.

2. Сергійчук В. Німці в Україні // Берегиня: Всеукраїнський на­родознавчий часопис. - № 21 - 1999.

3. Шмидт А. А. Материалы для военной географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба. Херсонская губер­ния. Сост. Генер. штаба подполковник А. Шмидт. - СПб., - 1863. -Т. 2.

4. Чижикова Л. Н. Русско-украинские етнокультурные связи в южных районах Украины // Культурно-бытовые процессы на юге Украины. - М.: Наука, 1979.

5. Коциевский А. С. Формирование этноконфессиональных об­щностей на Юге Украины и в Бессарабии (вторая половина XVIII - первая половина ХІХ вв.) // Етнографія Півдня України. Збірка наукових праць. - Одеса: Гермес, 1996.

Пригарин А. А. Культурно-бытовые особенности этноконфес-сиональных групп русских Одесщины // Історичне краєзнавствоОдещини. Збірник матеріалів. - Вип. 6: З історії та етнографії росі­ян Одещини. - Одеса, 1995. - С. 45-50.

7. Шевченко С. І., Бойко О. М. Росіяни на історико-етнічній кар-
ті Кіровоградщини // Етнічність в історії та культурі: матеріали і
дослідження. - Одеса: Гермес, 1998.

8.  Бобылева С. И., Бочарова М. В. Проблемы социально-
этнической адаптации и немецкое население Юга Украины // За-
селення Півдня України: проблеми національного та культурного
розвитку: Наукові доповіді Міжнародної науково-методичнної кон-
ференції. - Част. ІІ. - Херсон, 1997.

9.    Чернова И. Н. Семья в ракурсе этнической истории российских
немцев //
Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і до-
слідження.
- Том 3: збірка наукових праць / Відп. ред. О. В. Сминти-
на (частина перша), О. А. Пригарін (частина друга). - Одеса, 2002.

10.  Бєлікова М. В. Менонітські колонії Півдня України
(1789 - 1917 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / М. В. Бє-
лікова; Запоріз. держ. ун-т.
- Запоріжжя, 2005.

11. Осадчий Т. И. Шербановская волость Елисаветского уезда Херсонской губернии. Историко-этнографическое и хазяйственно-статистическое описание, Херсон, 1891.

Филипович Л. О. Етнологія релігії: традиція вітчизняного релігієзнавчого осмислення і теоретичне вирішення проблем спів­відношення релігії та етносу: Автореф. дис... доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство/ Л. О. Филипович - Київ, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди Національної ака­демії наук України, 2000. - 32 с.УДК 291.12

Ион Гуменный

РЕЛИГИОЗНАЯ ПРИНАДЛЕЖНОСТЬ КАК ПРИЗНАК ЭТНИЧЕСКОЙ ПРИНАДЛЕЖНОСТИ (ПРИМЕР ОБЩИН РЕЛИГИОЗННЫХ МЕНЬШИНСТВ БЕССАРАБИИ 19 ВЕКА)

У цій статті, яка ґрунтується на документах, що зна­ходяться в Державному архіві Республіки Молдова, прово­диться паралель між ідентифікацією релігійною і етнічною приналежністю. Ця інформація дозволяє нам стверджува­ти, що протягом всього ХІХ століття в Бессарабії члени різних релігійних спільнот ідентифікувалися з різними ет­нічними групами.

Ключові слова: спільнота, ідентичність релігійна, ет­нічна, Бессарабія, Російська Імперія.

 

Gumenai I. The religious accessory as feature of ethnic accessory (the example of religious communities of Bessarabia inXIXcentury).

In the material based on documentary information which is in National Archives of Moldova author makes a parallel between ethnic identification through the religious light. Existing information allows us to say that during the whole nineteenth century, in Bessarabia, members of various religious communities were identified as belonging to certain ethnic groups.

Key words: community, identity religious, ethnic, Bessarabia, Russian empire

 

Гуменный И. Религиозная идентичность как при­знак этнической принадлежности (пример общин религиозных меньшинств Бессарабии в XIX веке).

В данном материале который основывается на доку­ментах находящихся в Государственном Архиве Республи­ки Молдова проводится паралель между идентификацией религиозной и этнической принадлежностью. Существую­щая информация нам позволяет утверждать, что на про­тяжении всего XIX-го века, в Бессарабии члены разных

 

© Ион Гуменный, 2010религиозных сообществ идентифицировались с разными этническими групами.

Ключевые слова: община, идентичность религиозная, этническая, Бессарабия, Российская Империя.

 

Присоединения в 1812 году Бесарабии к Российской Империи помимо других изменении вызвало и изменения в национальной и конфессиональной структуре этой территории. Политика коло­низации и заселения этого края населением из других губерний империи и беженцев с территории подчиненных турецкой адми­нистрации привело к появлению здесь разных общин созданных по национальному и конфессиональному признаку.

Несмотря на это местные православные жители продолжа­ли составлять большинство населения Бессарабии способной ассимилировать другие национальные меньшинства.

Таким образом, религиозная принадлежность являлся главным фактором для принятия или принадлежности к той или иной общине. Во многих случаях та или иная националь­ность сопоставлялась с той или иной конфессией. Так, напри­мер, синонимом слово "поляк" в бессарабском обществе было слово "католик", а католическое кладбище в Кишиневе до на­чала Первой мировой войны было известно в народе как поль­ское, факт который не может вызывать недоразумений, если учесть что в начале XX века более 90% католиков в этом крае составляли поляки [1, 122].

Примерно тоже самое можно сказать и о евангелистах-лютеран общины которых появились в Бессарабии после 1812 года и состояли из немецкого населения. Именно в это время на карте территории находящейся между Днестром и Прутом появляются такие населенные пункты, как Лейпциг или Лих-тенталь [2].

Конечно, не ставятся под вопросом и еврейские общины, со­стоящие из одних евреев, которые благодаря полученным при­вилегиям в Бессарабии возросло на много (имеется в виду и численность членов общины, и количество общин). Из-за этого известны попытки, когда представители других конфессий пытались перейти или записаться в еврейские общины (в осо­бенности это относятся к суботнической конфессии) но такие действия никогда не венчались успехом [3].

Примерно таким же образом развивались события и в ар­мянских общинах, где можно проследить довольно большой приток армянской паствы, вследствие чего, в 1830 году было организовано Армянская епархия Бессарабии и Нахичевани с центром на территории Бессарабии, где он находился до 1875 года. Более того, в начальном периоде пребывания Бессара­бии в составе Российской Империи между Армянским епис­копом Григорием и Экзархом Метрополии Кишинева и Хо­тина Гавриилом существовали довольно напряженные отно­шения в связи с вмешательством во внутренние дела армян православных священников и наоборот [4].

Говоря о мусульманах можно отметить что, представите­ли этой религии практически не проживали на территории между Прутом и Днестром после 1812 года. Их количество, насчитывало несколько десятков, из-за чего они жили разроз­нено не составляя никаких общин. Факт подтверждается и тем, что при прошении российских офицеров к Бессарабскому Об­ластному Правительству о направлении в военные части нахо­дящихся на этой территории мусульманских священников для проведения причастия и других мусульманских обрядов для солдат исламской веры, ответ сопровождался отказом, так как таковых здесь не было [5].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології