Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 45

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

После 1812 года на территории Бессарабии также увеличи­лось численность населения старообрядцев разных направле­нии. С одной стороны это были жители из внутренних губер­нии России, а с другой, старообрядцы бежавшие на террито­рию Османской Империи. Во всех случаях это население се­лилось и создавало отдельные села, а в городах отдельные общины. Интересно, что по существующим статистическим данным в городах селились в большинстве случаев раскольни­ки, а в селах старообрядцы [6].

Из выше указанных примеров ясно что главными фактора­ми организации населения прибывших на территорию Бесара-бии после 1812 года были национальный и конфессиональный. В данных общинах религиозная структура составляла базу орга­низации общества во многих случаях она, составляла норму по­ведения между разными субъектами. Во многих случаях адми­нистративная и конфессиональная власть концентрировалась в одних руках как, например, был пастырь немцев лютеран в Ки­шиневе или раввин у евреев в Сороках. Таким образом, общи­на, организованная на основе религиозных принципах, которая еще и имела, как руководителя религиозную главу становилась одним из главных факторов сохранения национальной иден­тичности. В таких общинах институт церкви исполнял с одной стороны функцию консервирующие национальный элемент, а с другой - функцию связи с другими национальными составля­ющими. Так, к первой функции можно отнести, например, тот факт, что в 1835 году после открытия лютеранской церкви в Ки­шиневе, вновь понадобился ремонт, а на просительные листы для собирания денег, общины евангелистов-лютеран отклик­нулись в большинстве случаев колонии населенные лютерана­ми или частные лица немецкой национальности, служивших в разных административных службах [7].

Аргументами для второй функции может служить на при­мер община католиков из Кишинева. Так, после польского вос­стания 1830 года по данным кишиневской полиции между по­ляками распространился слух о новом восстании с участием стран Европы, а источником этих слухов по предположению той же полиции считалась церковь с ее священником. После восстания 1863 года Генера-Губернатор Новоросии и Бессара­бии в переписки с администрацией Кишинева показывал, что по существующей информации у католического священника прячутся представители польской жанты, которые собирают по 10% от доходов и зарплат поляков для поддержки освободи­тельного движения. Хотя информация так и не подтвердилась, кроме того, что католический священник остался и в дальней­шим под надзором полиции, ему также максимально ограничи­ли передвижения [8].

В том же году в рапорте от 28 мая полицмейстер города Хо­тина сообщал, что священник Иоан Лозинский совершил в местной католической церкви панихиду по погибшим полякам во время восстания [9].Национально-религиозная община была и организмом который использовал все свои силы для удержания своих чле­нов от перехода к другим общинам или конфессиям. Конеч­но, здесь мы не можем не согласится с высказываниями А. Ми-лера о существовании не политики, а политик русификации, и конечно мы не можем сравнить ту конфессиональную поли­тику, которая велась на северо-западных окраинах империей с той, которая велась в Бессарабии. Конечно, здесь мы не имеем больших планов относящихся к принятию разными конфесси­ями "императорской" веры, так как в этом регионе значитель­ное часть населения было православными, а существующие конфессии не представляли опасности для единства империи. Все же со стороны главенствующей церкви такие попытки про­сматриваются, но в этих случаях свою силу проявляла общи­на из-за чего случаи перехода от других конфессий к правосла­вию, в Бессарабии, были редки и во многих случаях это было связано с получением каких-нибудь материальных или других привилегиях [10].

Таким образом, представленный выше материал дает нам возможность утверждать, что общины религиозных мень­шинств представляли один из главных элементов для сохране­ния национальной идентичности населения прибывших из-за границ Бессарабии. С одной стороны, формирования этих об­щин с самого начала включала в себя религиозные традиции и обряды. Практически имело место слияния конфессионально­го и этнического элемента, так что они были видны нераздель­но в массовом менталитете: пример католик - поляк. С дру­гой стороны, религия была той силой, которая объединяла во­круг себя представителей той или иной нации, которая сохра­няло во многом ее идентичность и являлась связующим звеном с "внешнем миром".

Именно такие элементы, как религиозная принадлежность, церковь, священник являются одними из главных составля­ющих элементов национальной идентичности и если общины созданы по конфессиональному принципу, как это было в Бес­сарабии, то именно эти элементы и будут поддерживать наци­ональное сознания.ПРИМЕЧАНИЯ:

1.  Неля Саганова Кишиневский римско-католический при-
ход "Божестиенного Провидения" в первой половине XIX века, в
"Analecta catholica", с.122.

2. См. Национальнный Архив Республики Молдова, Фонд 7, ин­вентарь I.

3. См. Там же, Фонд 2, инвентарь I.

4. См. Там же, Фонд 205, инвентарь I.

5. Там же, Фонд 2, инвентарь I. д. 4108.

6. Там же, Фонд 2, инвентарь I. д. 3652.

7. Там же, Фонд 7, инвентарь I. д. 4.

8. Там же, Фонд 2, инвентарь I. д. 7641.

9. Там же, Фонд 2, инвентарь I. д. 7640.

10.       См. Национальнный архив Республики Молдова, Фонд 205,
инвентарь
I.УДК94 (438) "15/16":284.001.361

Станіслав Черкасов

ІСТОРИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ФЕНОМЕНА РЕЛІГІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОМУ РЕФОРМАЦІЙНОМУ РУСІ XVI-XVII СТ.

У статті розглянуто вплив Реформації на історичні мо­дифікації змістовного наповнення феномена релігійної іден­тичності в Польсько-Литовській державі XVI-XVII ст. Ви­явлено передумови та проаналізовано процес інтеріориза­ції нових компонентів релігійної ідентифікації, визначено їх функціональну специфіку.

Ключові слова: Реформація, ідентичність, поліконфе-сійність, протестантизм.

Cherkasov S. The historical transformations of phenomenon of religious identity in Polish-Lithuanian Reformation movement during XVI-XVII centuries.

The article reveals the influence of the Reformation on historical modifications of the nature of the religious identity phenomenon in the Polish-Lithuanian Commonwealth during the XVI-XVII centuries. The preconditions are defined and the process of adoption of new components of religious authentication is analysed, its functional specification is determined.

Key words: Reformation, identity, multiconfessionality, protestantism.

 

Черкасов С. Исторические трансформации феноме­на религиозной идентичности в польско-литовском ре-формационном движении XVI-XVII вв.

В статье рассмотрено влияние Реформации на историчес­кие модификации содержательного наполнения феномена ре­лигиозной идентичности в Польсько-Литовском государстве XVI-XVII в. Сформулированны предпосылки и проанализирован процесс интериоризации новых компонентов религиозной иден­тификации, определена их функциональная специфика.

Ключевые слова: Реформация, идентичность, поли-конфессиональность, протестантизм.

© Станіслав Черкасов, 2010Тема ідентичності є однією з ключових проблем сучасних міждисциплінарних досліджень. Незважаючи на традиційно соціологічну забарвленість, феномен ідентичності не піддаєть­ся належному аналізу без врахування внеску інших галузей на­укового знання і, передусім, історії. Розвиваючись у часі і про­сторі як будь-яке історичне явище, проходячи відповідні етапи своєї еволюції, ідентичність перестає бути лише компонентом самосвідомості, набуваючи рис вагомого історичного чинника, самостійно діючого у соціальному вимірі. Дослідження історії формування модерної ідентичності стосується кожної людини, бо, як констатує філософ Г. Люббе, "Ідентичність - це відпо­відь на питання про те, хто ми такі" [6, 109].

Основні засади сучасної ідентичності були закладені в епоху нового часу. Залишаючись все ще домінуючим у цей період, релі­гійний тип світогляду визначив релігійну ідентичність як маркер не тільки релігійної, але й етнічної та соціальної приналежності. Метою статті є висвітлення змістовного наповнення феномена релігійної ідентичності та його трансформації у межах польсько-литовського реформаційного руху XVI-XVII ст.

Опису розгортання боротьби польсько-литовського протес­тантизму за встановлення свободи віросповідання у Речі По­сполитій присвячено праці польських істориків: Я. Тазбора, С. Кота, С. Конарського, Б. Барановського, З. Куховича [16-19; 14; 13; 10; 15]. Зосереджуючись на дослідженні розвитку та спроб втілення у політичному житті ідеї релігійної толерантності, до­слідники надали переконливе фактичне обґрунтування специ­фіки реформаційного руху у Польсько-Литовській державі, вба­чаючи головну якісну ознаку якого у досягненні перемоги гро­мадянської свідомості над релігійною. Історики аргументовано окреслюють ступінь впливу Реформації на розвиток польської мови, літератури, освіти та науки, підкреслюючи виключне зна­чення подій XVI-XVII ст. для становлення польської етнічної спільноти. Значний внесок у розвиток історіографії реформа­ційного руху у Речі Посполитій внесено працями С. Подокши-на, К. Ліванцева, Л. Зашкільняка [8; 9; 3-5; 1; 2].

Християнство латинського обряду як офіційна державна релі­гія Речі Посполитої було за своєю структурною побудовою ціл­ковито космополітичним явищем. Запроваджене у Польщі за па­нування князя Мешка I у 966 р., католицьке віросповідання перш за все відігравало роль інструменту уникнення заходів примусо­вої християнізації з можливими наслідками подальшого приєд­нання до складу Священної Римської імперії Оттона І. Так, у збе­реженому в Ватиканському архіві акті "Dagome iudex" зафіксова­не прохання польського князя про безпосереднє підпорядкуван­ня його володінь протекції римського папи, з метою збережен­ня незалежності від сусідніх держав. Використаний з самого по­чатку в політичних цілях, католицизм до XVI ст. здійснив декіль­ка спроб адаптуватись до польських культурних реалій. До най­більш знакових подій варто віднести появу культу св. Войцеха (Адальберта) місіонера, брутально вбитого прусами у 997 р. і ка­нонізованого поляками як місцевого мученика. У 1079 р. перелік польських святих був поповнений включенням до нього св. Ста­ніслава, страченого Болеславом ІІ, єпископа Краківського [12, 214]. Проте, незважаючи на послідовні спроби надати католициз­му польського етнічного забарвлення, сама римська церква до по­чатку доби Реформації так і не змогла позбутися рис космополі­тичної зверхності. Цей факт дослідники пов'язують із дотриман­ням моделі жорсткого, безпосередньо римського адмініструван­ня, наддержавним характером церковної організації, елітарністю кіл більшої частини духовенства і головне - відмовою від впрова­дження народної мови до церковної практики [16, 125]. Релігійна ідентичність польського католика на цьому етапі свого розвитку не була здатною диференціювати його від західноєвропейських сусідів чи надати будь-які істотні критерії відмінності для того, щоб розрізнити польського воїна від лицаря Тевтонського ордену на полі Грюнвальдської битви 1410 р. за релігійною ознакою. Ка­толицька ідентичність виявляла себе переважно у межах контак­тів з південно-східними сусідами держави - Османською імпері­єю на кордоні християнського і мусульманського світів, і частко­во - руськими землями як територією поширення традицій візан­тійського православ'я. Однак релігійна ідентичність у наведених проявах була співвимірна більше з регіональною (християнська Європа як історико-географічний регіон), аніж з етнічною (поль­ські землі) тотожністю.Радикальні зміни до усталеної моделі світогляду були при­внесені початком реформаційного руху на польсько-литовських землях. Розколовши монолітність західноєвропейської христи­янської ідеології, Реформація внесла суттєві зміни у розвиток досліджуваного явища. Первинна спроба Мартина Лютера ре­формувати католицьку церкву та повернути її до витоків першо-апостольської ортодоксальності переросли у процес формуван­ня етнічних модифікацій християнства у загальноєвропейсько­му масштабі. У Польсько-Литовській державі ідея проведення церковної реформи отримала схвальний відгук [15, 27]. Спри­ятливий ґрунт для проникнення протестантизму було створе­но як соціально-економічними, так і ідеологічними чинниками. Виступаючи як найбільший у державі землевласник і володію­чи 20% загальних земельних площ країни, католицька церква отримувала величезні прибутки від розміщення на своїх землях господарств і за рахунок систематичного збору десятини з на­селення [19, 137]. Католицький клір мав суттєвий вплив на ви­значення курсу зовнішньої та внутрішньої політики монархії, а до складу польсько-литовського сенату були включені всі місце­ві єпископи [3, 216]. Така широка низка повноважень не могла не викликати заздрощів і застережень з боку шляхти, особли­во враховуючи гучні приклади того, як духовенство зловживало своїм соціальним статусом. Шлях Реформації до Польщі було розчищено не тільки різким занепадом авторитету католиць­кої церкви, але й відсутністю достатнього рівня її етнізації, який би міг забезпечити більш тісний контакт з простим населенням. Фактично, головна проблема католицизму полягала в недостат­ньо сформованому взаємозв'язку компонентів релігійної та ет­нічної ідентичності, відсутність якого запропонувала компенсу­вати протестантська модель християнства. Зупинимось більш детально на головних модифікаціях релігійної ідентичності в польсько-литовському протестантському середовищі.

Запровадивши ситуацію релігійного плюралізму, реформацій­ний рух створив умови для перебігу інтенсивної суспільної диску­сії та конфронтації ідей. Таким чином, Реформація змінила серед­ньовічну картину світу, започаткувавши нові константи релігій­ної та етнічної ідентифікації. У сучасній науці під картиною світурозуміють сукупність знань про світ, що здобувається в діяльнос­ті людини, а також способи і механізми інтерпретації нових знань. У цілому ж картина світу з'являється як модель, що відбиває цю сукупність знань і механізми їх одержання, інтеріоризації. Так, Р. І. Павільоніс визначає концептуальну систему (релігійну картину світу) як "беззупинно конструйовану структуру інформації, якою володіє індивід про дійсний, або можливий світ" [7, 273]. Тракту­ючи картину світу в дусі неопсихологічного підходу, С. В. Лур'є розглядає її як один із неспецифічних захисних механізмів етно­су [7, 281]. Будучи певним уявленням про буття, властивим чле­нам даного етносу, релігійна картина світу виявляє себе у вчин­ках людей, а також у поясненнях ними своїх вчинків. На думку С. В. Лур'є світоглядні уявлення включають такі несвідомі обра­зи, як локалізацію джерела зла (те, проти чого спрямована дія); локалізацію джерела добра (те, що є метою дії) і уявлення про спо­сіб діяльності, за якого добро перемагає зло. Фундаментальна від­мінність протестантського від католицького типу світоглядів по­лягає у дотриманні прихильниками Реформації принципу "Sola Scriptura" - визнання Біблії єдиним джерелом богопізнання. За влучним виразом Ж. Кальвіна, реформатори скинули Папу і на його місце поставили Святе Письмо. Теологічні доктрини серед­ньовічної католицької церкви будувались на двох джерелах: Свя­тому Письмі, тобто книгах, що складають Біблію, та Священному Переказі, тобто на вченні отців церкви, постановах Вселенських соборів та опрацьованих церквою таїнствах і священнодійствах. Ця залежність від церковних правил, які утверджувались непо­грішимістю Папи Римського, призводили до появи все нових і но­вих звичаїв, постанов і традицій. Для того, щоб орієнтуватись у цій різноманітності, був потрібен зовнішній, незалежний від су­перечливих традицій критерій, і в пошуках цього критерію вели­ку роль зіграли гуманісти з їх закликом "Ad fontes" - до джерел. Лідери різних течій європейської Реформації та їх послідовни­ки були одностайні в тому, що єдиним достатнім авторитетом для церковної практики повинна служити Біблія. "Я схвалюю лише ті соціальні інститути, які побудовані на авторитеті Бога і взяті зі Святого Письма", - стверджував Кальвін у своїх "Настановах в християнській вірі" [17, 114]. Протестантизм відхилив церковнумонополію не тільки на нормативне доповнення, але й на визна­чення змісту (інтерпретацію) Біблії. Католицька церква, не відки-даючи Святе Письмо як одне з провідних джерел богопізнання, ставила його в один ряд з іншими джерелами і практично інтер­претувала його з погляду офіційної традиції, що утворилась під час історичного розвитку [18, 74]. Таким чином, постанови церк­ви ставали системоутворюючим чинником, незалежно не тільки від волі індивіда та його бачення природи релігійних настанов, але і від попередньо прийнятих стандартів у цілому, і навіть, нор­мативних вимог Біблії зокрема [9, 112]. Відмова протестантів від некритичного сприйняття загальновизнаної колективної традиції поставила релігійне питання у площину індивідуального вибору, а обрання конфесійної приналежності особистою, персональною справою. Створивши необхідність у індивідуальному самовизна­ченні, запроваджене Реформацією панування релігійного плюра­лізму вимагало від кожного свідомого окреслення власної вірос­повідної ідентичності шляхом ототожнення себе з тією чи іншою релігійною течією. Як наслідок, можна стверджувати про переве­дення Реформацією релігійної ідентичності з колективних до роз­ряду індивідуальних категорій.

Першими похитнули монополію католицької церкви на визна­чення релігійної ідентичності населення Польсько-Литовської держави лютерани, які у 1520 р. проникли на територію Королів­ства Прусії і швидко поширились у західній частині Великополь-щі, Сілезії і Любуській землі [10, 34]. Особливого поширення лю-теранізм набуває у регіоні Західного Помор'я, де у 1534 р. місце­вий сейм проголосив його офіційною релігією, і Князівській Пру-сії, де 1525 р. це віросповідання публічно прийняв Альбрехт І Го-генцоллерн. Королівська влада в особі Сигізмунда І була змушена вдатися до суворих заходів з метою попередження наступу люте-ранізму на Польсько-Литовські землі і видати цілу серію так зва­них "антипротестантських королівських едиктів" [16, 211]. Пер­ший з них, датований 1520 р. накладав заборону на розповсю­дження лютеранських ідей будь-якими засобами і виїзд в ті закор­донні міста, які були охоплені лютеранством. Католицька церква отримала право цензурувати книги перед їх виданням. Проте, не­зважаючи на прийняті на юридичному рівні рішення, розвиток-ситуації вийшов з-під контролю центральної влади. Головним осередком непокори став Гданськ - найбільший польський торго­вельний центр і одночасно найкрупніший порт Балтійського моря. Знаходячись під безпосереднім впливом подій селянської війни у Німеччині і підтримуючи з німецькими землями тісні тор-гівельні контакти, гданське бюргерство дуже швидко сприйняло першопоштовх протестантського радикалізму. У січні 1525 р. у місті було розпущено католицьку міську раду і розпочато прове­дення низки реформ у дусі анабаптизму [4, 61]. Нова міська рада звернулась до короля з проханням затвердити нові порядки. Від­мовившись, Сигізмунд І у червні 1526 р. заволодів містом і стра­тив 15 найбільш активних керівників повстання, вигнавши ре­шту з країни. Повністю покінчити з лютеранізмом король не на­важився, а його наступник Сигізмунд ІІ у 1557 р. надав свобо­ду віросповідання головним містам Королівської Прусії. Незва­жаючи на блискучі первинні успіхи і стрімке поширення, люте-ранізм не отримав значної і стійкої підтримки серед населення Польсько-Литовської держави [8, 116]. Несприйняття лютераніз-му було пов'язане з його німецькими коренями і ототожненням у суспільній свідомості із своєрідним маркером німецької етнічної ідентичності. Поширюючись переважно у середовищі німецького бюргерства, лютеранізм отримав природу релігії міст, яку "поль­ські" німці використовували з метою підтвердження своєю пер­винної тожсамості. Лютеранізм став першою із протестантських релігійних течій, які гостро поставили питання про етнічний ви­мір конфесійної приналежності.

Приблизно аналогічна модель релігійної ідентичності була продемонстрована у випадку із спільнотою чеських братів, ет­нічне походження історії якої було включено до складу назви релігійного руху. Будучи спадкоємцями гусизму, члени брат­ської общини втекли до Польщі після поразки Празького по­встання 1547 р. На час вибуху Реформації релігійна громада охоплювала 10% усього населення Чехії. На території Поль­ського Королівства чеські брати закріпились лише в регіо­ні Великопольщі, пройшовши тривалу еволюцію від станової, ізольованої селянсько-міщанської громади, до відкритої для всіх протестантської конфесії. Досягнуті у процесі кількісногозростання успіхи були тісно пов'язані із розвитком протестант­ської освіти і книгодрукування [14, 116].

Зовсім інший тип релігійної ідентифікації відрізняв появу кальвінізму на польсько-литовських землях. Набувши більш масштабного за лютеранізм попереднього поширення, кальві­ністське віровчення отримало характер інтернаціональної ре­лігії із великим потенціалом адаптації до локальних історико-культурних особливостей. У другій половині 50-х рр. XVI ст. кальвінізм став провідним конфесійним напрямом протес­тантської Реформації у Польщі [2, 152]. Швидкість розповсю­дження більшою мірою пояснювалась універсалізмом кальві­ністської соціології та демократичністю структури церковного устрою. З найбільш знакових доктрин до провідних ідей каль­вінізму належать примат суспільства над державою, право опо­ру станової репрезентації влади, етичне виправдання підпри­ємництва як головного засобу отримання впевненості у влас­ній надприродній виключності і республіканська структура організації церкви. Церковне керівництво здійснювалось пре­світером, обраним з членів релігійної громади та служителем-проповідником (міністром). Справи общини контролюва­ла церковна консисторія, а найважливіші рішення прийма­лись шляхом скликання загальнонаціональних зборів (сино­дів). Перший з'їзд кальвіністських міністрів було проведено у 1550 р. у Піньчові. Організаційна структура кальвіністської церкви була санкціонована у 1554 р. рішенням першого сино­ду кальвіністських громад у Сломниках [11, 482]. Тільки за 1550-1570 рр. було скликано понад 92 кальвіністських сино­ди. У 1570 р. у Речі Посполитій нараховувалось 420 кальвініст­ських церков. Оскільки головою церковної громади вважався її світський фундатор, кальвінізм швидко здобув популярність у середовищі польсько-литовської шляхти, яка отримувала можливість фактичної конфіскації майна і земель католицької церкви при перетворенні її майже в приватновласницьку про­тестантську. Кальвіністська шляхта брала активну участь в ек-зекуціоністському русі, вимагаючи обмеження католицької су­дової юрисдикції щодо світських осіб і скасування участі ка­толицького духовенства у державних повинностях. Так, про­тестантська політична програма на сеймі 1550 р. включала по­зиції про позбавлення католицької церкви десятини і секуля­ризації її маєтків [5, 103]. Рішенням сейму 1552 р. призупиня­лось виконання вироків церковних судів щодо єретиків, а 1555 р. - узаконено вільне існування реформованих церков, що ви­никли до цього року. На Пьотрковському сеймі 1562-1563 рр. було остаточно скасоване виконання гродськими старостами вироків католицьких церковних судів [2, 153].

Ставши на захист інтересів польсько-литовської шляхти, кальвінізм сформував ще одну модель релігійної ідентичнос­ті - станову релігійну ідентифікацію. Вступивши в ідеологічну конфронтацію із католицькою церквою, кальвіністський рух почав претендувати на виконання функцій загальноетнічної польської репрезентації. Протягом 1562-1565 рр. табір кальві­ністів розколовся на дві частини - більшу та меншу громади [13, 22]. Якщо перша течія дотримувалась поглядів класично­го кальвінізму, то остання перейшла до сповідування ідей арі-анізму, функціонуючи під самоназвою церкви "польських бра­тів", соціальну базу якої становили не тільки шляхтичі, але і представники міщанських та селянських верств населення. Очолене Фаустом Социном у 1579 р. помірковане крило поль­ських братів сповідувало ідеї раціоналізації релігії, проголошу­ючи розум головним інструментом осягнення біблійного тек­сту. Красномовне включення етноніма у назву релігійної орга­нізації не було сліпим наслідуванням чеського прикладу. По­стійне наголошування на необхідності створення національної церкви було найяскравішим проявом пошуку етноконфесійної ідентичності в протестантському середовищі Речі Посполитої другої половини XVI ст.

Політична діяльність кальвіністської шляхти досягла свого апогею при укладенні акта Варшавської конфедерації. В остан­ній день роботи конвокаційного сейму 1573 р. було прийнято рішення про запровадження свободи віросповідання щодо всіх християнських конфесій та дотримання принципів релігійної толерантності у суспільстві. Світська влада позбавлялась пра­ва карати смертю, конфіскацією майна, ув'язненням чи вигнан­ням за релігійні погляди. Задекларовані принципи толерант­ності запровадили юридичне закріплення досягнутої у суспіль­стві поліконфесійності.

Отже, суттєвим наслідком Реформації у Речі Посполитій XVI-XVII ст. стали трансформації змістовного наповнення ре­лігійної ідентичності населення Польсько-Лиитовської дер­жави, поява нових форм і ознак релігійної ідентифікації. Ре­формаційний рух створив сприятливі умови для перебігу тих суспільних процесів, які були неможливими при збереженні ідеологічної монополії католицької церкви на формування са­мосвідомості населення. До результатів Реформації потрібно віднести індивідуалізацію, соціалізацію, раціоналізацію та ет-нізацію феномена релігійної ідентичності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології