Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 46

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Індивідуалізація релігійної ідентифікації стала можливою в умовах створеного реформаційним рухом релігійного плю­ралізму, який змусив відмовитись від середньовічної тради­ції автоматичного і некритичного сприйняття своєї релігійної приналежності, її успадкування. Якщо раніше релігійна іден­тичність сприймалась як продукт засвоєння досвіду попере­дніх поколінь, то поява Реформації надала можливість індиві­дуалізувати вибір віросповідання, перетворити його у свідоме і персональне рішення. Фактично, релігійна ідентичність була трансформована із колективної характеристики спільноти до індивідуальної характеристики особистості.

Соціалізація релігійної ідентичності стала результатом чисельної переваги представників певної течії польсько-литовської Реформації у межах конкретного суспільного ста­ну. Набуття кальвінізмом статусу традиційно-шляхетської ре­лігії, домінування міщан у соціальному складі лютеранської церкви породили феномен станової репрезентації конфесійних груп. Релігійна ідентичність стала однією з ознак станової при­належності. Політична боротьба шляхти за збільшення влас­них повноважень була тісно пов'язана з релігійною боротьбою за право влади над інститутом церкви.

Раціоналізація релігійної ідентифікації полягала у чітко­му окресленні мотивів обрання особою певного типу ідентич­ності, обґрунтуванні його переваги, яке народжувалось у про­цесі релігійної полеміки і використання системи аргументів іконтраргументів у її проведенні. Реформація не тільки спону­кала пошук власної світоглядної позиції, але і вимагала воло­діння здатністю її обґрунтування. Теологічна доктрина протес­тантизму апелювала до розуму, використовуючи логіку як го­ловний засіб переконання.

Етнізація релігійної ідентичності знайшла свій прояв у бо­ротьбі католицької церкви за статус загальноетнічного вірос­повідання. Міжконфесійна конкуренція зумовила звернен­ня до народної мови та традицій як засобів популяризації ре­лігійних ідей і збільшення кількості послідовників. Перемога контрреформаційних тенденцій закріпила у суспільній свідо­мості сприйняття поляка як, передусім, католика.

Таким чином, Реформація у Речі Посполитій XVI-XVII ст. призвела до суттєвих трансформацій змістовного наповнення феномена релігійної ідентичності, зафіксувавши його міцний взаємозв'язок з етнічною самосвідомістю і практично подолав­ши межі їх протилежності.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1.Зашкільняк Л. О. Польська історіографія після Другої світо­вої війни : проблеми національної історії (40-60-ті роки) : [моногра­фія] / Л. О. Зашкільняк ; М-во освіти і науки України, Навчально-методичний кабінет з вищої освіти. - К. : НМК, 1992. - 86 с.

2.Зашкільняк Л. О. Історія Польщі : від найдавніших часів до наших днів / Л. О. Зашкільняк, М. Крикун ; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, Ін-т історичних досліджень, Центр історичної поло­ністики. - Львів : Львівський нац. ун-т ім. І. Франка, 2002. - 752 с. : 8 кол. мап. - Бібліогр. : С. 701-726.

3.Ливанцев К. Е. История государства и права Средних веков : учеб. пособ. / К. Е. Ливанцев. - СПб. : Питер, 2003. - 283 с. - (Серия "Учебное пособие").

4.Ливанцев К. Е. Сословно-представительная монархия в Поль­ше, ее сущность и особенности (II половина XIV - конец XVI вв.) : [монография] / К. Е. Ливанцев ; Ленингр. Ордена Ленина госуд. ун-т им. А. А. Жданова. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 79 с.

5. Ливанцев К. Е. История государства и права феодальной Поль­ши XIII - XIV вв. : [монография] / К. Е. Ливанцев ; Ленингр. Орде­на Ленина гос. ун-т им. А. А. Жданова. - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1958. - 159 с.Люббе Г. Историческая идентичность / Г. Люббе // Вопросы философии. - 1994. - № 4 - С. 108-113 .

6. Маграт А. Богословская мысль Реформации / А. Маграт ; [пер. с англ. В. В. Петлюченко]. - Одесса : Одесская Библейская Школа "Богомыслие", 1994. - 316 с.

7. Подокшин С. А. Франциск Скорина / С. А. Подокшин. - М.: Мысль, 1981. - 215 с. - (Мыслители прошлого). - Библиогр.: с. 203-214.

8. Подокшин С. А. Скорина и Будный : очерк философских взгля­дов / С. А. Подокшин ; науч. ред. А. С. Майхрович ; АН Белорус­ской ССР, Ин-т философии и права. - Мн.: Наука и техника, 1974. -176 с. - Библиогр.: С. 167-174.

10. Baranowski B. Kontrreformacja w Polsce XVI-XVIII w. /
B. Baranowski. - Gdynia : spoldzielnia wydawniczo-oswiatowa "Czy-
telnik",
1950. - 40 s.

11.  Ferenc M. Mikolaj Radziwill "Rudy" (ok. 1515-1584) dzialalnosc
polityczna i

1.wojskowa / M. Ferenc. - Krakow : Towarzystwo Wydawnicze "Historia

2.Jagellonica", 2008. - 670 s. - Bibliografia : s. 633-656.

 

12.Frick D. A. Polish Sacred Philology in the Reformation and the Counter-Reformation : chapters in the History of the Controversies (1511-1632) / D. A. Frick. - Berkeley; Los Angeles; London : University of California Press, 1989. - 288 p. - (Modern philology ; Volume 123)."

13.Konarski S. Szlachta kalwinska w Polsce : reprint / S. Konarski ; z przedm. S. KeLrzynskiego. - Warszawa : Wydawnictwo Naukowe Sem­per, 1992. - 362 s.

14.Kot S. Socinianism in Poland: the Social and Political Ideas of the Polish Antitrinitarians in the Sixteenth and Seventeenth Centuries / S. Kot ; translated from the polish by Earl Morse Wilbur. - Boston : Star King Press, 1957. - 227 p.

 

15.   Kuchowicz Z. Kontrreformacja w Europie i w Polsce. / Z. Kuchowicz. - Warszawa : Panstwowe zaklady wydawnictw szkolnych, 1959. - 35 s.

16.Tazbir J. Bracia polscy na wygnaniu : studia z dziejow emigracji arianskiej / J. Tazbir. - Warszawa : Panstwowe wzdawnictwo naukowe, 1977. - 282 s.

17.Tazbir J. Dzieje polskiej tolerancji / J. Tazbir. - Warszawa : Interpress, 1973. - 170 s.

Tazbir J. Poland as the Rampart of Christian Europe : Myths and Historical Reality / J. Tazbir. - Warszaw, 1989. - 171 p. 19. Tazbir J. Reformacja w Polsce : szkice o ludziach i doktrynie / J. Tazbir. -Warszawa : Ksiazka i Wiedza, 1993. - 234 s.УДК 7013

Олексій Матицин

УКРАЇНСЬКА ІКОНА XV - XVI СТОЛІТЬ ЯК ВИРАЗ РЕЛІГІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

У статті досліджено розуміння поняття "ікона" в кон­тексті візантійської та української естетичної думки. Розглянуто зв'язок українського іконопису XV - XVI сто­літь з тогочасною філософською думкою України. Розкри­то символічну суть ікони в контексті української духовної культури XV - XVI століть. Проаналізовано формоутво-рюючу функцію української ікони XV - XVI століть. Про-стежено взаємозв'язок українського сакрального мисте­цтва XV - XVI століть із формуванням феномена релігій­ної ідентичності українського народу.

Ключові слова: ікона, сакральний, естетика, мисте­цтво, релігія.

 

Matytsyn О. The Ukrainian icon of XV - XVI century as manifestation of religious identity of Ukrainian nation.

It was investigated the idea of "icon" in the context Byzantine and Ukranian aesthetics idea. It was studied connection of the Ukrainian icon-painting of XV - XVI centuries with the philosophical idea of Ukraine. It was revealed the symbolic essence of icon is in the context of the Ukrainian spiritual culture of XV - XVI centuries. It was analysed form - making purpose of the Ukranian icone of XV - XVI centuries. It was traced intercommunication of the Ukrainian sacred art of XV - XVI centuries with forming of the phenomenon of religious identity of the Ukrainian people.

Key words: icon, sacred, aesthetics, art, religion.

 

Матыцин А. Украинская икона XV - XVI веков как выражение религиозной идентичности украинского народа.

В статье исследовано понимание понятия "икона" в кон­тексте византийской и украинской эстетической мысли.

 

© Олексій Матицин, 2010Рассмотрена связь украинской иконописи XV - XVI веков с философской мыслью Украины того времени. Раскрыта символическая сущность иконы в контексте украинской духовной культуры XV - XVI веков. Проанализирована формоопределяющая функция украинской иконы XV - XVI веков. Прослежена взаимосвязь украинского сакрального ис­кусства XV - XVIвеков с формированием феноменарелиги­озной идентичности украинского народа.

Ключевые слова: икона, сакральный, эстетика, искус­ство, религия.

Концепт релігійної ідентичності набуває актуальності в су­часних дослідницьких дискурсах внаслідок того, що традицій­не поняття "віросповідання" не охоплює всі аспекти релігій­ної приналежності. Категорія "віросповідання" спрямована на зміст релігійної віри, і хоча говорить про релігійну приналеж­ність, але концентрує увагу переважно на інституційних, ідео­логічних (у широкому сенсі), або індивідуально-суб'єктивних аспектах релігійних практик. Категорія ж ідентичності задає комунікативний і соціальний модуси релігійності через закла­дення в її структуру понять приналежності і співвіднесеної. Одна справа - відповідність віри людини певній віросповідній системі, а інша - те, яким чином вона визначає свою приналеж­ність у межах наявного конфесійного поля.

Ярким ілюстративним прикладом естетичного та симво­лічного оформлення релігійних поглядів може слугувати фе­номен ікони. На прикладі ікони ми можемо чітко розглянути процес богословсько - естетичного та ідеологічного розвитку й оформлення процесу релігійної ідентичності.

Актуальність вибраної теми пояснюється необхідністю ви­вчення особливостей естетичного сприйняття пам'яток укра­їнської іконографії в контексті проблеми становлення україн­ської філософської традиції та формування релігійної ідентич­ності українського народу.

Об'єктом дослідження є богословсько-естетична традиція України - XVI століть в її нерозривному зв'язку з православ­ною традицією.

Предметом дослідження є українська ікона XV - XVI сто­літь, її розгляд крізь призму тогочасних богословсько-есте­тичних та філософських тенденцій та її зв'язок з формуванням української національної і релігійної ідентичності.

Українська ікона є складним, багатоплановим феноменом, сенс якого не зводиться до репрезентації однієї окремо взятої складової. Об'єктивне розуміння суті ікони можливе лише при її комплексному розгляді. В іконі немає випадкових складових - це надзвичайно продумана, багаторівнева, глибоко символіч­на система. Зміни в іконі, по суті, є не тільки змінами палітри кольорів, композиції або характеру зображення постатей, тоб­то зовнішніми, - це зміни образу ікони, зміни, що протікають на рівні глибинного змісту. Символізм та образність пронизу­ють всю ікону. Вони є її внутрішньою складовою.

Християнська культура - культура глобального символіз­му. При цьому символ функціонує тут і в своїй вузькій знаково-семіотичній функції, і в образно-естетичній, і в сакрально-літургійній [3, 38 - 48].

В основі символізму ікони - розуміння Псевдо-Діонісія, згідно з яким все є оболонкою, що приховує істинний зміст. Це давало іконописцеві можливість відтворювати духовні речі символічною мовою.

Іконний лик - це те, за допомогою чого ми уявляємо об­раз Бога. Іоан Дамаскін наголошує на необхідності доступнос­ті зображуваного. "Мы не в состоянии подниматься до созер­цания духовных предметов без [какого либо] посредства, и для того, чтобы подняться вверх, имеем нужду в том, что родствен­но [нам] и сродно. Поэтому, если божественное Слово, преду­сматривая нашу способность к восприятию, отовсюду доставляя нам то, что способно поднять вверх, облекает некоторыми обра­зами как предметы простые, так и не имеющие образов, то поче­му не изображать того, что по своей собственной природе владе­ет образом и чего хотя мы и желаем страстно, но что, вследствие своего отсутствия, видимо быть не может?" [9,15 - 42].

Слід зауважити, що грецькою мовою слово "ікона" має декіль­ка значень, основні з них такі: "зображення", "образ", "мисленний образ", "уподібнення". У Старому Заповіті слово "ікона" вжива­ється також у значенні "зображення ідола" [Втор. 4, 16; Цар. 11; Ез. 7, 20; Ис. 40, 19, 20]. Однак у цих випадках слово "ікона", вжи­вається, як правило, у множині, означає лише саме зображення і міститься у рядках, що засуджують ідолопоклонство.

Отці сьомого Собору вказують, що ікона - зображення лю­дини богоподібної - досточтима і свята саме тим, що передає богоподібний стан свого прототипу і носить його ім'я; тому благодать Духа Святого, властива першообразу, присутня і в його зображенні. Іншими словами, саме благодать є причиною святості і зображеного лику, і його ікони; вона ж є і можливіс­тю спілкування з святим через його ікони [15, 100 - 109].

Ікона є "Євангелієм в кольорі", недарма отці Вселенського собору 860 року стверджують що "те, про що книга говорить нам через слово, ікона являє нам за допомогою фарб і робить це для нас присутнім". Як приклад наведемо слова отця Сер­гія Булгакова: "Икона предполагает для своего существования изобразимость Бога в человеке, который по сотворению своему имеет образ Божий" [10, 170].

Епоха Ренесансу в Україні вносить досить суттєві зміни в ха­рактер ікони, зокрема в трактування образу. Функція ікони як "Біблії для неграмотних" проявляється в цей період у всій сво­їй повноті. Іконопис та ікона, вийшовши за межі храмів та цер­ков, стають більш доступними для різних за матеріальним та со­ціальним станом верств населення. Ікона перестає бути надзви­чайно дорогим та рідкісним витвором сакрального мистецтва. Все більший прошарок населення може дозволити собі володін­ня іконою. Вона починає розмовляти мовою простого народу. В українській іконі виражаються ідеали тілесної та духовної краси українського народу, його естетичні пріоритети та вподобання. Світ ренесансної ікони притягує не стільки незбагненною значу­щістю, скільки заохоченням до наслідування. Вже у XVIII сто­літті Григорій Сковорода, своєрідно підбиваючи підсумок ду­ховно-естетичним пошукам попередньої ренесансно-барокової доби підкреслює, що тільки "радість серця", може бути справ­жнім інструментом досягнення істинного життя. Все належне і потрібне є легким, так задумано Богом; непотрібне є водночас складним і обтяжливим та незрозумілим для людини [13, 243].

Слід зауважити, що окремі елементи символіки української ренесансної ікони мають давнє коріння ще у ранньохристиян­ській символіці. Головні символи християнства природним чи­ном пов'язані зі Спасителем, його хресною смертю і таїнством Євхаристії. Таким чином, головні євхаристичні символи: хліб, виноград, предмети, пов'язані з виноградарською справою, - на­були найбільш широкого поширення ще в живописі катакомб, в епіграфіці; вони зображалися на священних сосудах і предметах вжитку християн. До власне євхаристичних символів належать зображення виноградної лози і хліба. Хліб зображається і у ви­гляді колосся (снопи можуть символізувати збори Апостолів), і у вигляді хлібів причащання (Мф. 14:17-21; Мф. 15:32-38). Ви­ноградна лоза - євангельський образ Христа (Ин. 15:1 "Я есмь истинная виноградная лоза"), єдиного джерела життя для лю­дини, яку Він подає через причастя. Символ лози має також зна­чення Церкви: її члени - гілки; виноградні кетяги, які нерідко клюють птахи, суть символ Причастя. Лоза використовувалась як декоративний елемент і у візантійській іконографії.

Яскравий зразок - оклад візантійської ікони "Богоматір з Немовлям" (XIV століття). Вінець Богоматері та Немовляти прикрашено орнаментом у вигляді виноградної лози [17, 256]. Орнаментування німбів Богоматері та Немовляти у вигляді гі­лок винограду присутнє на псковській іконі середини XVI сто­ліття "Богоматір Одигитрія Смоленська з обраними Святими й архангелами Михаїлом та Гавриїлом", що виконана у досить ортодоксальному стилі [11, іл.136].

В українській іконографії символіка виноградної лози про­явилась не тільки в орнаменті, а й у реальній заміні крові Хрис­тової гілками винограду ("Христос Виноградар", або "Христос Виноградна лоза", у барокових іконах XVII - XVIII століть).

Можна з впевненістю стверджувати, що образність та сим­волізм української ренесансної ікони не виникають на порож­ньому місці, вони вміщують в собі всі минулі надбання христи­янської іконографічної традиції. У деяких (як у вищерозгля-нутому) випадках відбувається своєрідне відродження забутих образів та символів, повернення до них. З іншого боку, рене­сансна зміна світоглядно-естетичної парадигми, що носила за­гальноєвропейський характер, не могла не проявитися і в укра­їнській духовній культурі.Ренесансна українська ікона не втрачає своєї святості, вона змінює засоби впливу, вибудовує інший спосіб взаємодії міх людиною та Першообразом, надає іншого статусу розмаїттю людських почуттів та переживань [2, 146].

На зміну середньовічному теоцентризму прийшов ренесанс­ний антропоцентризм. Вислів Піко дела Мірандоли "Бог поча­ток, а людина центр усіх речей" проголошував перехід від "studium divinum" до "studium humanum". Замість релігійно-аскетичної ідеї про гріховність плоті і земного життя в цей час відверто проголошувалося право людини на самоутвердження у реальному житті і на задоволення її земних потреб. Важливе значення, на відміну від середньовіччя, надавалося вивченню природи. Відбулася, отже, переорієнтація філософської думки від богопізнання до пізнання природи і людини і визнання їх­ньої самоцінності. Йшлося, таким чином, про докорінну зміну світоглядних орієнтирів. В основі такого повороту у розвитку тогочасної думки була переорієнтація ренесансних мислителів від схоластизованого Арістотеля до вчення Платона й неопла­тоніків [6, 206 - 220]. Україна, яка завжди перебувала в орбі­ті розвитку європейської культури, науки й освіти, також пе­режила подібну метаморфозу, хоча остання відбулася з деяким відставанням у часі і в дещо відмінних формах.

Українська філософська думка в епоху середньовіччя ціл­ком в дусі християнського світогляду спрямовувала мислення людини повз природу у сферу потойбічного життя, що не спри­яло заохоченню вивчати навколишній світ. Тому великого зна­чення набуває теологічний аспект у розробці теорії образу. В зв'язку з цим варто згадати про діяльність Кирила Туровсько-го та його твір "Повість про білоризця і чорноризця", де в сим­волічній формі тлумачиться природа і буття людини. Кирило вдається до образу "граду", що символізує "сьставлєніє чело-вєчьскаго тєлєса". В образі людей, що населяють місто, він зма­льовує "чювьствєнния уди": "слух, відєніє, обоняніє, вкушеніє, осязаніє і ніжняя теплоти свірєпство". Далі автор стверждує, що розум є "царем", який володіє містом, тобто тілом, і образ­но оповідає про те, як місто збурюють пересуди, що змушують царя вирушити до спасительної гори. Тлумачення цієї алегоріїтаке: коли людину обступають напасті, яких вона ніколи не очі­кувала, то розум прагне надійної опори у монастирському жит­ті. Кирило подає такі символи: розсудливий порадник - це "пе­чаль розуму", що призводить до осягнення смислу буття; пече­ра, що її знаходить цар на горі, - це храм у монастирі, до яко­го приводить людину розум; світла зоря - церковні піснеспіви; зодягнена у веретище людина - це чернець; а зброя, що лежить поруч, - це чернечі чесноти [4, 348-354].

Пожвавлення інтересу до літератури наукового змісту спо­стерігаємо в XV столітті, насамперед завдяки діяльності київ­ського гуртка книжників, які займалися перекладом і компіля­цією різних творів природничо-наукового змісту. Починаєть­ся процес поступової переорієнтації філософської думки Укра­їни від богопізнання до пізнання природи. Серед тих, хто вия­вив значний інтерес до природи, природничо-наукових знань, бачив у ній об'єкт естетичної насолоди, можна назвати таких відомих мислителів, як К. Сакович, С. Пекалід, Л. Зизаній, К. Транквіліон-Ставровецький, С. Кленович, М. Гусовський та інші. Зокрема, С. Пекалід присвятив багато сторінок сво­єї поеми "Острозька війна" опису природи рідного краю, по­лів, річок, долин, багатства фауни і флори. Те ж саме бачимо і в "Роксоланії" Кленовича. Реалістично мислячою і обізнаною людиною виявив себе в описі раю та його місцезнаходження іє­родиякон Києво-Печерської Лаври Леонтій [7, 348].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології