Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

глобалізація і проблеми культурної ідентифікації

У статті розглядається актуальність збереження культурної ідентичності в умовах процесу глобалізації. Розкривається суть культурної ідентифікації, її значення в житті людини для визначення свого місця в соціокультур-ному просторі.

Ключові слова: глобалізація, культурна ідентичність, культурна ідентифікація, соціокультурний простір, само­бутність.

 

Yurchak N. Globalization and problems of cultural identification.

Consider the relevance of preserving cultural identity in conditions of globalization. Disclose the nature of cultural identity, its importance in human life to determine his place in the sociocultural environment.

Key words: globalization, cultural identity, cultural identification, socio-cultural space, originality.

 

Юрчак Н. Глобализация и проблемы культурной идентичности.

В статье рассматривается актуальность сохранения культурной идентичности в условиях процесса глобализа­ции. Раскрывается суть культурной идентификации, ее значение в жизни человека для определения своего места в социокультурном пространстве.

Ключевые слова: глобализация, культурная идентич­ность, культурная идентификация, социокультурное про­странство, самобытность.

 

Сучасна ситуація в світі значною мірою визначається проце­сами глобалізації, яка в найзагальнішому вигляді позначає злит­тя локальних культур в глобальну єдність - "світову культуру". Культурні наслідки поширення контактів між представниками

© Надія Юрчак, 2010різних країн і культур виражаються в стиранні культурної са­мобутності. Особливо це очевидно для молодіжної культури (молодь світу носить одні і ті ж джинси, слухає одну і ту ж музи­ку, захоплюється одними і тими ж зірками кіно, спорту, тощо).

У процесі глобалізації відбувається інтенсивний процес по­ширення західноєвропейської та східного типу культур. Та­ким прикладом є ресторани швидкого обслуговування "Мак­дональдс", що функціонують в усіх платоспроможних країнах світу, та джинси як універсальна форма одягу. Приклад поши­рення східної культури є поява численних суші-барів, ієроглі­фи як популярний принт на будь якому текстилі тощо.

Глобалізація як провідна тенденція сучасності спричини­ла зустрічну тенденцію - локалізацію - стратегію збережен­ня національної своєрідності, автентичності, принципове неба­жання "глобалізуватися". Особливо цей процес проявляється з боку старшого покоління, в його прагненні збереження само­бутності культури. У наш час на Сході часто протестують про­ти впровадження західних моделей життя і модернізації сво­єї традиційної культури. Навіть у розвинених країнах Європи зростає невдоволення щодо "американізації культури".

Поняття "самобутність" тісно пов'язане з політичними по­няттями "незалежність" і "суверенітет", оскільки без усвідом­лення власної самобутності не можна бути незалежним.

Збереження феномена культурної ідентичності в умовах процесу глобалізації все більше привертає увагу дослідників, оскільки ця проблема стає об'єктом філософських, культуро­логічних, соціологічних, історичних досліджень.

Культурна ідентичність реалізується через механізм куль­турної ідентифікації. Вперше цей механізм був розкритий у психологічній концепції Зігмунда Фрейда, яка ґрунтується на основі психологічних спостережень. Глибинна потреба людини полягає в тому, щоб постійно бачити перед собою якісь персо­ніфіковані зразки, з якими можна було б ідентифікувати себе.

Культурна ідентифікація - самовідчуття людини в середо­вищі конкретної культури. Вона дозволяє людині визначити своє місце в соціокультурному просторі і вільно орієнтуватися в навколишньому світі. Суть культурної ідентифікації полягаєв усвідомленому сприйнятті людиною відповідних культурних норм і зразків поведінки, мови, ціннісних орієнтацій, розумін­ня свого "я" з позицій культурних характеристик, які прийнят­ті в цьому суспільстві, в самоототожненні себе з культурними моделями цього суспільства. Культурна ідентифікація має ви­значальний вплив на процес культурної комунікації. Вона ви­значає сукупність певних стійких якостей, завдяки яким ті чи інші культурні явища чи люди викликають у нас почуття сим­патії або антипатії. Залежно від цього ми вибираємо відповідно ту чи іншу модель поведінки.

Американський соціолог Г. Абрамсон запропонував таку типологію персоніфікації, що втілює в собі форми культурної ідентифікації:

1. Тип "традиціоналіста". Це люди, які поділяють цінності цієї культури і інтегровані у відповідну структуру.

2. Тип "прибульця - неофіта". До цього типу належать люди, які включені в структуру етнічних зв'язків, але не мають спадкових коренів у відповідній етнічній культурі - вона не є їх внутрішнім духовним надбанням. Попередня ідентифікація "прибульця" формувалась за межами культурної спільноти, до якої він пристав. Цей тип відчуває себе на порозі зовсім ново­го культурного досвіду. Вростаючи в чужу структуру, людина попередньо, або одночасно вживається в її культурні цінності.

3. Тип "вигнанця". Він протилежний попередньому типу. Мова йде про втрату первинних соціальних зв'язків зі співпле-мінниками при збереженні етносу і символічних традицій рід­ної культури.

4. Тип "євнуха". Це особи, позбавленні пам'яті про своє куль­турне минуле, не обтяжені ніякою традиційно-символічною спадщиною, і в повсякденному житті вони не вросли в яке-небудь соціокультурне середовище. "Євнух" - тип, який про­тилежний "традиціоналісту".

Сьогодні в культурологію міцно входить ще одне поняття, яке виступає опозицією нормальній культурній ідентичності -"маргінал". Маргінальність - якісний стан людини, чи групи людей, котрі опинилися через певні обставини (міграція, між­етнічні шлюби тощо) на межі двох культур, але цілком не при­хиляються до жодної з них, у результаті чого формується дво­їсте самоусвідомлення [3, 101].

Кожному етносу притаманна самобутність у культурі. По­всюдне утвердження культурних досягнень потрібне задля по­вноцінного функціонування народу на кожному історичному етапі; це зберігає його, визначає ідентичність поміж іншими народами, що є своєрідною регуляцією соціокультурних про­цесів. Самобутня ідентичність завжди пов'язана з культурною терпимістю до інших цивілізацій. Однак часто утвердження себе серед інших має агресивні тенденції, особливо у двох ви­падках, коли формується свідомість та коли етнос сходить з іс­торичної арени, чи його витісняє інший, пропонуючи натомість свою культуру.

У сучасній літературі широко обговорюється питання руй­нування національної ідентичності внаслідок глобалізації. У політичній практиці це вилилося, зокрема, в ідеологію Євро-союзу. Проте процеси глобалізації швидко змінюються пере­важанням антиглобалістських настроїв. У сучасному світі по­силюються регіональні тенденції до актуалізації національної ідентичності.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2000 - 136 с.

2. Грушевицкая Т. Г. Попков В. Д. Садохин А. И. Основы меж­культурной коммуникации. Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ,

ДАНА, 2002 - 352 с.

Культурологія: Навч. посіб. / За ред. Н. М. Юрчак. - Терно­піль, 2008 - 200 с.Тетяна Кучер

МОЛОДІЖНА КУЛЬТУРА ТА ПРОБЛЕМА ІДЕНТИчНОСТІ

У статті розкриваються нові підходи розуміння про­блеми національної ідентичності та молодіжної культу­ри, враховуючи тенденції розвитку сучасного європейсько­го суспільства.

Ключові слова: молодіжна культура, національна іден­тичність, традиційна культура.

 

Kucher T. The youth culture and problem of identity.

The article deals with new approaches to understanding youth culture and of problem of national identity and youth culture and, reckoning development tendencies of modern European society.

Key words: youth culture, national identity, traditional culture.

 

Кучер Т. Молодежная культура и проблема иден­тичности.

В статье раскрываются новые подходы понимания проблемы национальной идентичности и молодежной культуры, учитывая тенденции развития современного ев­ропейского общества.

Ключевые слова: молодежная культура, национальная идентичность, традиционная культура.

 

У новому столітті у перехідних суспільствах постала про­блема суспільного та індивідуального вибору молодого поко­ління. Виникла нагальна потреба теоретичного з'ясування но­вітніх тенденцій в орієнтаціях людської свідомості та поведін­ки. Тому не дивно, що дедалі більше вчених об'єднують зусил­ля у дослідженні різних аспектів феномена ідентичності.

Актуалізація цієї проблеми в сучасному світі зумовлена не тільки розвитком людської індивідуальності, а й демократич­ними змінами в постсоціалістичних країнах, зростанням між-

© Тетяна Кучер, 2010етнічної напруженості й конфліктів, посиленням міграційних процесів.

Аналіз зарубіжної наукової літератури з цієї проблематики засвідчує особливу увагу до неї таких учених, як: Х. Арендт, Е. Еріксон, Т. Кузьо, Х. Лінц, І. Прізл, Е. Сміт, Д. Сорос, Х. Ортега-і-Гассет, А. Степан, В. Хесле.

Значний масив у творчому доробку з етнонаціональної про­блематики становлять дослідження сучасних українських ет­нополітологів та представників інших соціально-гуманітарних наук, творчі здобутки яких так чи інакше проектуються на до­сліджувану тематику. Варто зазначити узагальнюючі дослідже­ння таких українських дослідників, як О. Антонюк, Г. Баканур-ський, О. Борусевич, С. Веселовський, В. Горбатенко, О. Дон-ченко, В. Іщук, І. Кресіна, Ю. Майборода, Л. Нагорна, І. Оні-щенко, В. Панібудьласка, М. Пірен, А. Свідзинський, В. Степа-ненко, М. Степико, О. Шморгун, О. Шуба.

Сьогодні значний інтерес становить вивчення прояву на­ціональної ідентичності в таких сферах культури, як доінду-стріальна, сільська культура, молодіжна, а саме: пошук відпо­відей на питання їх засадничої різниці чи, навпаки, подібності й взаємозалежності. Особливо цікавим є питання ідентичнос­ті в середовищі молодіжної культури. Адже члени молодіжної культури близькі за своїм статусом з лімінальними персонажа­ми (від лат. "Limen" - поріг, тобто людина порогова, перехідна, та, що під час ритуалу змінює свій соціяльний статус) [3; 185]. Тому цей особливий сатус пороговості спонукає молодих лю­дей до формування та вираження своєї ідентичності. А осно­вою в процесі формування ідентичності стають архетипічні па­радигми традиційної культури, які молодіжна культура вико­ристовує як зразок для наслідування.

Традиційній культура актуалізується кількома площина­ми переходу: географічна (молода в хату молодого, покійник на кладовище); перехід містичний (лімінальна особа в ритуа­лі переживає процес символічної смерті й нового народження), перехід соціальний (у весіллі дівчина стає жінкою і дружиною, в родильному обряді жінка стає матір'ю тощо). Всі ці три рівні переходового процесу простежуються і в молодіжній культу­рі, з тою лише різницею, що в традиційній культурі процес пе­реходу, а відповідно і згадуваних символічних форм переходу, зводиться до часу тривання ритуалу, а у молодіжній культурі є ознакою стилю життя, а тому сприяють формуванню націо­нальної ідентичності.

Архаїчні системи моделювання традиціного типу поведінки ретранслюються та формують риси національної ідентичності в молодіжній культурі через посередництво кодів одягу та по­ведінки (на матеріалі українських ритуалів родинного циклу), і можемо виділили такі основні їхні характеристики, як неру­хомість та недієздатність Розгляд поведінкових та одягових норм молодіжної культури привів до таких висновків. Проана­лізуємо це по порядку.

Перше - це нерухомість. Варто зазначити, що саме тема не­рухомості в традиційних обрядах існує водночас зі здійснен­ням певного переходу. Це досягається оформленням "пасивно­го" руху осіб. Представники молодіжної культури мандрують тільки автостопом, вони підсідають до водія і їдуть з ним, доки їм по дорозі. У весільному обряді молоду й молодого завжди перевозили в нову оселю, незважаючи на, інколи, зовсім незна­чну відстань. Навіть у тих варіантах чи за тих обставин, коли молоді йдуть пішки, сам обряд називався "поїзд". Для рухів і дій молодих також характерна пасивність. В описах весілля часто трапляються звороти типу "ходилисьмо по городу - во-дилисьмо молоду", а також традиції "рухати" молодими - мо­лоду брали за голову і нахиляли, якщо їй треба було вклонити­ся, брали за руку й вели, вчили танцювати, закладаючи певну рухову "немічність" молодої [2; 94]. У родильному локусі по-ліжниця повинна була лежати навіть у випадках, коли добре себе почувала і могла вже вставати.

Вивчення деяких аспектів поведінкових норм молодіжної культури хіпі приводить Т. Щєпанску до висновку про культ пасивності: "Вельми важливий ще один аспект поведінки в хі-півському і постхіпівському середовищі: пасивність, відмова від активних дій. Ідеал - все в світі приймати пасивно, як рос­лини (тому так багато рослинної символіки). Одного олдового хіпі зовуть Равлик Сольмі - "равлик" тому, що "слабість непе­реможна" [4; 76], хоч ми б хотіли заакцентувати вибір символа, відомого своєю повільністю.

Друге - недієздатність. Образ зв'язаних рук характерний як для весільної ситуації (вийти заміж - "зв'язати білі руки"), так для поховальної (покійникові обов'язково і повсюдно зв'язували руки й ноги) і родильної (немовляті, повиваючи, туго зв'язували руки й ноги, а матері заборонялося тривалий час виконувати багато видів робіт тощо). Молода до того ж "си­діла як засватана", не виконувала хатню роботу упродовж усьо­го часу приготування весілля, відсторонювалася від кухонної справи, на початку весілля молоду одягали й заплітали, під час обряду комори роздягали тощо, сама вона активності не вияв­ляла [2; 125]. Для хіпі престижно було не працювати. Щєпан-ская пише: "Інформаційне суспільство (яким, по суті, була сис­тема хіпі) нічого не виробляє... Хіпі або взагалі не працюють, або вибирають собі таку роботу (кочегара, двірника, операто­ра газової котельні), яка не заважала б основному для них - по­шуковій діяльності (творчості, мистецтву)" [4; 76]. Хіпі дуже ненадійний робітник, навіть якщо це торкається їх мистецтва і творчості. Шейла Кейвен пише: "Оберігаючи свою "творчу сво­боду", вони [хіпі], як правило, не орієнтуються ані на побажан­ня замовника, ані на терміни виконання... хіпі займаються цим (реалізацією своїх мистецьких виробів), за бажанням, припи­няють торгівлю, відволікаючись від неї заради всього, що їм ви­дасться привабливим" [4; 43].

Отож, молодіжна культура другої половини ХХ століття була активна і пасивна водночас, що гармонізувало її існуван­ня. За одне десятиліття молодіжна культура в Україні пережи­ла злети і падіння у своєму становлені, але цим було покладе­но ще один камінь у фундамент власної ідентичності. Необхід­но усвідомити той факт, що молодіжна культура від самого по­чатку свого існування була інтегрована в загальносвітову мо­лодіжну культуру. Неспроможність суспільства задовільни-ти не тільки матеріальні, а й духовні потреби стимулювало мо­лодь до активних дій. Незважаючи на те, що молодь досить час­то була поза політикою, проте вона знаходила інші засоби для власної ідентичності (музика, мода, мистецтво), щоб проде­монструвати своє сталення до тих чи інших подій, явищ, персо-налій. В Україні, у зв'язку з особливостями її історичного роз­витку, проблема ідентичності має поряд із загальносоціальним яскраво виражене етнічне забарвлення. При цьому особлива увага приділяється етнічній та національній ідентичності укра­їнської молоді з огляду на те, що саме молодь є визначальною силою у збереженні й розвитку національної державності.

 

ЛітЕРАтУРА:

1. Кривко Т. А. Підліткова субкультура: неформальні молодіж­ні об'єднання / Т. А. Кривко, Д. Д. Романовська. - Чернівці : Рута, 2003. - 213 с.

2. Культурология: учебник для студ. техн. вузов : [ наук. ред. Н. Г. Багдасарьян]. - М. : Высш. школа, 1999. - 343 c.

3. Тернер В. Символ и ритуал / В. Тернер. - М. : Наука, 2000. -125 с.

4.    Щепанская Т. Система:тексти и традиции субкультуры /
Т. Щепанская. - М. : ОГИ, 2004. - 286 с.
Вадим Караваев

до проблеми ідентичності в постмодерністському дискурсі

Розглядаються проблема ідентичності в контексті по-стмодерністського дискурсу, аналізуються деякі концепції ідентичності представників постмодернізму та проблеми ідентифікаційних парадигм.

Ключові слова: ідентичність, криза ідентичності, постмодернізм, оповідна ідентичність, парадигмальна епоха.

 

Karavayev V. The problem of identity in postmodern discourse.

The report discusses the problems of identity in the context of postmodern discourse, examines some of the concepts of identity of representatives of postmodernism and the problem of identification paradigms.

Keywords: identity, crisis of identity, postmodernism, narrative identity, paradigmatic era.

 

Караваев В. К проблеме идентичности в постмодер­ном дискурсе.

Рассмотривается проблема идентичности в контексте постмодернистского дискурса, анализируются некоторые концепции идентичности представителей постмодернизма и проблемы идентификационных парадигм.

Ключевые слова: идентичность, кризис идентичности, постмодернизм, повествовательная идентичность, пара-дигмальная эпоха.

 

Поняття "постмодернізм" в сучасних наукових студіях кар­динально різниться за кількістю своїх трактувань, інтерпрета­цій та оцінок. Постмодернізм - це своєрідна рефлексія духо­вного розвитку в самосвідомості західної цивілізації, епоха ре­візії базисних установок, епоха розриву зі всією попередньою культурою та традиційним суспільством. У своїх витоків по-

 

© Вадим Караваев, 2010стмодернізм стояв на позиції критики метафізичних принци­пів ідентичності, однак сьогодні він повертається до аналізу проблем ідентичності. Цей "аналіз" здійснюється скрізь при­зму властивих йому методологічних принципів: ототожнення мислення з мовною практикою людини, принцип децентрації суб'єкта, відмова від універсальної історичної концепції, прин­цип методологічного сумніву стосовно всіх позитивних істин.

У постмодерні як способі існування, ідентичність "розчи­няється" та "руйнується". Ідентичності "множаться", "сполуча­ються" і "підміняються", відбувається їх релятивізація та вірту-алізація. У постмодерні можна змінити свою ідентичність, від­мовитися від колишньої і вибрати будь-яку іншу. Можна зміни­ти свою мову, культуру, національність, релігію. У постмодерні ідентичність визначається не через певну сутність, а як проце-суальність. Причому це навіть не екзистенціальність, якій при­таманна незворотність, а, отже, і трагічність, а це швидше гра, вистава. Цій умовній та тимчасовій ідентичності більше відпо­відає термін "віртуальність". Можна бути ким завгодно, і крім того - абсолютно все одно - ким бути.

Постмодернізм критикує модерні концепції культурної іден­тичності та пропагує свої альтернативи. Постмодерний дис­курс ідентичності являє собою певну систему концепції її пред­ставників. Тому здійснимо аналіз деяких з них. Так, С. Холл у своїй статті "Who needs "Identity"?" розглядає ідентичність як тимчасове прикріплення до суб'єктних позицій, що конструю­ють дискурсивні практики [1, 6]. Він вважає, що ідентичність некритично сприймалась як всеохоплююча монолітна тотож­ність без внутрішньої диференціації. Основними атрибутами "дискурсивної ідентичності" є процесуальність, діалогічність та темпоральність [1, 4]. "Холлівська" ідентичність конструю­ється всередині та завжди залишається питанням оновлення. На відміну від концепції С. Холла, З. Бауман пропагує ідентич­ність у різноманітті її емпіричних проявів, суть якої полягає у тому, щоб уникнути фіксації та зберегти свободу вибору [1, 6]. П. Рікер розглядає ідентичність крізь призму літературних ка­тегорій розповіді, інтриги розповіді, хронології подій, конфігу­рації розповіді. Він, з одного боку, аналізує особистість у пото­ці зовнішніх подій і обставин як літературного персонажа, а з іншого боку, надає важливу роль оповіданню для "програван­ня" повсякденних, але вигаданих ситуацій реальною особис­тістю. Жан-Франсуа Ліотар ототожнював ідентичність та без­пеку. Так, на його думку, в сучасних умовах нівелювалися на­пруження між державами, інститутами, культурними традиці­ями. Він говорив про такі властивості особистості та її ідентич­ності, як "належність" індивіда самому собі, особисте визначен­ня ним своїх життєвих пріоритетів [3, 44]. Ліотар говорив про руйнування "великого наративу" і перехід до безлічі мовних ігор. Саме мовні ігри утворюють соціальний зв'язок і задають множинність ідентичностей.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології