Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 52

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

-   Boston, 1957.

28.Historical Statistics of the United States. Colonial Times to 1957/ Prepared by the Bureau of Census with the Cooperation of the Social Science Research Council. - Washington, 1960.

29.Johnson, Kevin R. The "huddled masses" myth: immigration and civil rights / Kevin R. Johnson. - Доступно з: <http://books.google. com.ua/books?id>.

30.  Olson J. S. The ethnic dimension in American history /

J. S. Olson. - New-York, 1979.

31.Reports of the US Immigration Commission. Abstracts of the Reports of the Immigration Commission with conclusions and recommendations and views of the minority (in 2 volumes) / Presented by Mr. Dillingham, 1910. - Washington, 1911. - V. 1. - Доступно з : < http://pds.lib.harvard. edu/pds/view/4138923?n=9&imagesize=1200&jp2Res=.25.

Tichenor Daniel J. Dividing Lines: the politics of immigration control in America / Daniel J. Tichenor. - Доступно з: < http://books. google.com.ua/books?id>.УДК 94(=21458)

Тетяна Сторожко

ДИХОТОМІЯ "СВІЙ-ЧУЖИЙ" У ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ ОХТИРСЬКИХ ЦИГАН

У статті досліджується культурний концепт "свій/чу-жжий на прикладі циганської громади м. Охтирка. Розгляну­то самоізоляцію як засіб збереження ідентичності та усві­домлену реакцію у випадках негативного ставлення макро-середовища. Прослідковано межі міжкультурного розмежу­вання та культурної взаємодії циган з корінним населенням протягом тривалого проміжку часу.

Ключові слова: дихотомія "свій-чужий", опозиція рома-гадже, цигани, традиційна культура, самоідентифі-кація, культурний концепт.

Storozhko T. The dichotomy of "sviy-chuzhiy" in traditional culture of gipsy community of Akhtyrka.

The article is devoted to research of cultural koncept "sviy-chuzhiy" on the example of gipsy community of Akhtyrka. We consider isolation as a means of preserving the identity and a conscious reaction in cases of negative attitudes of macrosociety. We paid attention to border intercultural sharing and cultural interaction with the indigenous population of Roma for a considerable period of time.

Key words: the dichotomy of "sviy-chuzhiy", the opposition Roma-gadzhe, Gypsies, traditional culture, identity, cultural concept.

Сторожко Т. Дихотомия "свой-чужой" в традици­онной культуре ахтырских цыган.

В статье исследуется культурний концепт "свой/чу­жой" на примере цыганской общины г. Ахтырка. Рассмо­трена самоизоляция как средство сохранения идентичнос­ти и осознанная реакция в случаях негативного отношения макросреды. Россмотрены границы межкультурного разде­ления и культурного взаимодействия цыган с коренным на­селением на протяжении значительного отрезка времени.

Ключевые слова: дихотомия "свой-чужой", оппозиция рома-гадже, цыгане, традиционная культура, самоиден­тификация, культурный концепт.

© Тетяна Сторожко, 2010Людині завжди необхідно відчувати себе частиню "ми", і ет­нос не єдина група, в усвідомленні належності до якої лю­дина шукає укоріненості в житті. Ідентифікувавши себе з пев­ною спільністю, особа живе зі зворотнім звязком, який має як внутрішню, так і зовнішню спрямованість [12, 41]. Серед та­ких груп можна назвати партії, церковні організації, професій­ні об'єднання, неформальні об'єднання молоді і т. ін. Такі гру­пи виявляються недостатньо стійкими, адже їхній склад увесь час оновлюється, термін їх існування обмежений у часі, а саму людину можуть виключити з такої групи. Означені недоліки меншою мірою властиві етнічній спільноті, яка ґрунтується на­самперед на міжпоколінній спорідненості, більш стійка в часі, для неї характерна відносна стабільність складу [11].

Опозиція "свій/чужий" є основним і дискусійним кон­цептом для низки гуманітарних наук: філології (М. Петрова, М. Бахтін), культурології, філософії (А. Єрьомін), етнології (Ван Геннеп,), соціології (Е. Гідденс), психології (А. Тешфел, В. Мухіна, Г. Солдатова) та ін.[11]. Дослідженням означеного концепту в циганській культурі присвячені спеціальні роботи циганознавців М. Бєссонова [1], М. Смірнової-Сеславінської, Г. Цвєткова [10] (Росія), Є. Марушиакової, В. Попова [8](Бол-гарія). Дослідженням циганського етносу України займають­ся О. Бєліков, О. Данилкін В. Євтух, Н. Зіневич, В. Наулко, М. Тяглий [9; 13].

Хоча цигани не мають єдиної самоназви, нині більшість ідентифікує себе як рома. Тому в суспільному житті цигани вживають цей етнонім, який вважається політично коректним у багатьох європейських країнах і суспільно-політичних орга­нізаціях. В Україні більшість населення традиційно сприймає ромів як циган, у той час коли частина циган не вважають себе ромами (наприклад, деякі групи циган Закарпаття ідентифі­кують себе з угорцями, а на Одещині з молдованами). Тому в дослідженні цієї етнічної спільноти ми будемо вживати більш усталену в історіографії назву "цигани"[2].

Цигани (роми) у своєму етногенезі зупинились на стадії міжгрупової етнічної спільності і одночасно є екстериторіаль­ним народом, дисперсно розселеним серед інших етносів. Ха­рактерною особливістю циганського етносу є те, що він пере­буває і функціонує у вигляді етнічних груп, поділ на які був зу­мовлений його історичною долею: способом життя, часом і міс­цем розселення [3, 40].

Концепт "свій-чужий" є ключовим у міжкультурній комуні­кації, адже зіткнення однієї культури з іншою в сучасному сві­ті відбувається постійно, і абсолютизація "свого", так само як і нерозуміння "чужого" створюють різні перешкоди в процесі міжкультурного обміну.

Основний міжкультурний поділ, який у циганській мові від­бився в дихотомії "рома - гадже", що і нині найважливіша для всіх груп циган, сутність якого тісно пов'язана зі стосунками з навколишнім нециганським середовищем. Самосвідомість ци­ган також багаторівнева, структура циганського етносу в Укра­їні до того ж має власну ієрархію [10].

В Україні розрізняють окремі циганські групи за професій­ною діяльністю; способом життя; мовою чи діалектом; рівнем самосвідомості і почуттям етнічної виключності [3, 40].

Це дослідження є спробою простежити на прикладі охтир-ських циган використання понять "свій-чужий" на побутовому рівні та на рівні міжкультурних відносин, принцип побутуван­ня вищезазначеної дихотомії в локальному середовищі охтир-ської ромської громади другої половини ХХ - початку ХХІ ст.

Достеменно невідомо, до яких етногруп належали цигани, які в ХХ ст. кочували Слобожанщиною. Ми можемо лише при­пустити, що це були "руські" цигани (тобто цигани, що нале­жать до групи "руска рома"), тому що серви у своїй більшос­ті були вже давно осідлими. Цигани, що проживають зараз на території Охтирського району і зараховують себе до руських, оселились тут в основному після заборони кочівлі. А от родо­начальниками охтирських сервів були артисти з ансамблю, що в довоєнні часи переїхав в наші краї з Таганрога [7]. Через до­сить тривалий і тісний зв'язок обох груп із корінним населен­ням їх традиції мають багато подібного, основною ж відмінніс­тю залишається мов.

Циганська громада, що нині мешкає на території міста Охтирки, належать до двох етнічних груп - це, як вже зазна­чалося вище, - руска рома та серви (українські цигани). Хоча за даними Охтирського відділу статистики в 2001 р. в Охтир­ці проживало 79 осіб, а по Охтирському району - 19, навіть без спеціальних підрахунків можна сказати, що їх набагато більше. За нашими спостереженнями, кількість циган принаймні втри­чі перебільшує дані відділу статистики.

Хоча дихотомію "рома - гадже" часто перекладають як "ци­гани - нецигани", більш точним є переклад - "рома - чужі". У цьому протиставленні "рома" означає "свої люди", а "гадже" -"чужі люди". "Своїми" можуть називатися тільки члени групи, котрі живуть за традиціями циганської культури, відносно "чу­жих" застосовуються інші стандарти поведінки й оцінки. Та­ким чином, опозицію "рома - гадже" слід розуміти як культур­ний концепт, якому відповідає система подвійних стандартів, причому стандарт циганської культури розташований набагато вище на шкалі цінностей [10]. Це легко простежується навіть у процесі виховання дітей. Бажаючи присоромити дитину за не­добрий вчинок або поведінку, яка не відповідає традиційним моральним устоям, говорять, що вона поводиться, "ніби гаджо".

Слово гаджо залишається для циган одним із центральних за своєю соціальною значущістю, причому рома, які зберігають особливості традиційного укладу, контактують із "гадже" рів­но настільки, наскільки це необхідно для життя: у торговельній сфері, при спілкуванні із клієнтами, із представниками місцевої адміністрації тощо. Цигани з більш високим освітнім рівнем, як правило, мають більше контактів з нециганами, але при цьому автоматично застосовують різні стандарти поведінки й оцін­ки для ромів і неромів. В основі цього збереження міжетнічної дистанції лежить механізм відтворення традиційної соціальної культури в кожному новому поколінні, який, своєю чергою, по-вязаний з відтворенням архетипів духовної культури.

З часом зміст слова, яке використовується для позначення "чужого" зазнає змін залежно від того, як розвиваються відно­сини із представниками чужої спільноти. Так, до того часу, як зміст індоєвропейського слова "ghosti" розщепився в різних ін­доєвропейських мовах (гот. "gasts" - "чужоземець", лат. "hostis" - "ворог", рос. "гости" - "іноземні купці"), воно, мабуть, простопозначало чужого, який усвідомлювався як ворог, якщо чужо­земець був з недобрими намірами, і як гість або купець, якщо наміри були добрі. Слово "гаджо", в потенціалі містить обидві оцінки, проте у циган воно історично несло в основному нега­тивний зміст, оскільки цигани, у будь-якому випадку, у доступ­ний для огляду історичний період у Європі, жили переважно в агресивному оточенні. У наш час цей негативний відтінок дещо пом'якшав, і слово може вживатися як нейтральне, про­сто позначаючи особу іншої культури. Його реальне емоційне забарвлення тепер частіше пов'язане з конкретною ситуацією.

Важливість зазначеного міжкультурного розмежування проявляється в тому, що в тих ромських груп, які фактично втратили циганську мову та багато норм традиційної культури (наприклад, в деяких груп ромів України, Молдавії), з тих де­кількох слів, які ще зберігаються в мові, це, в першу чергу, сло­ва "ром" і "гаджо".

Як зазначають М. Смірнова-Сеславінська та Г. Цвєтков, опозиція "рома - гадже", сама по собі будучи культурним кон­цептом, тісно пов'язана "романіпе" (умовно можна переклас­ти як "циганство"). "Романіпе" - широке поняття, що виражає комплекс світогляду ромів, психоемоційного складу, соціаль­ного устою, звичаєвого права, норм поведінки і моралі, спосо­бу життя, взаємин того, що складає сутність і головну цінність ромської культури. У контексті цього поняття і в зіставленні з ним існують "чужі" (гадже) [10].

Враховуючи, що впродовж багатьох сотень років цигани жи­вуть серед інших народів, контактуючи з представниками інших культур, вражаючою обставиною є унікальна стійкість культури ромів та її опірність обставинам, що сприяють асиміляції.

Каталізатором процесу культурної ізоляції впродовж всьо­го цього періоду слугували суворі зовнішні умови: пересліду­вання, економічна і соціальна дискримінація, фізичне знищен­ня. У неконфліктних ситуаціях циган, на підставі побутуючих стереотипів, просто остерігались, мінімізуючи з ними контак­ти, хоча деякі місцеві жителі з цікавістю сприймали прибуття екзотичного люду. Приїзд циган до Охтирки завжди викликав інтерес у молоді, а особливо - у дітей.Під час пошукової роботи над темою мені неодноразово до­водилось чути розповіді охтирчан про їх дитячі подорожі до за­гадкового табору. Так, В. В. Хорошун (1955 р.н.), розповідає, що коли їй було десь п'ять-шість років, вона разом з іншими дітьми побігла на табірну стоянку "дивитись циган". Їй добре запам'яталася циганка, яка готувала в казанку обід на відкри­тому вогнищі. Та найбільше вразило те, що в таборі бігало ба­гато дітей і всі вони були босі. Вони хотіли погратися зі своїми однолітками з табору, та налякані батьки забрали дітей додому, пізніше вони пояснювали дітям: "Щоб цигани не вкрали" [5].

Разом з тим, як розповідає В. П. Карамзіна, українська ци­ганка із сервицького роду богданчики 1927 р. н., вечорами мо­лодь в таборі збиралась навколо вогнища. Тут влаштовувались танці, ігри, співали пісень. Частими гостями на таких вечорах були "руські", тобто молодь з українського оточення. Вони за­вжди з нетерпіням чекали на приїзд табору і раділи, коли при­їжджали "їхні" цигани [4].

Самоізоляція в випадках негативного ставлення макросе-редовища ставала інструментом захисту і фізичного виживан­ня. Той факт, що мінімізація зовнішніх контактів, перш за все з представниками органів влади, стала узвичаєною нормою по­ведінки з не циганами, вказує на те, що це була усвідомлена ре­акція на зовнішні умови. Так, свідчення перед владою проти циган, навіть під тиском, каралося вигнанням з общини, що до­рівнювало соціальній смерті і ставало ганьбою для всього роду. Тому циган швидше погоджувався відсидіти термін у в'язниці, ніж переступити через норми, які усвідомлювалися як части­на морального кодексу [10]. Навіть зараз охтирські цигани під­креслюють, що вони ніколи не звертаються до суду, чи "в мілі­цію", а будь-які спірні питання виносяться на розсуд поважних членів громади. З тієї ж причини традиційно не можна було по­свячувати гадже в циганські "закони", оскільки влада могла ви­користовувати цю інформацію проти циган.

Зараз це явище можна простежити на прикладі ставлення до журналістів. Як неодноразово доводилось спостерігати, цигани намагаються взагалі уникати будь-яких інтерв'ю, чи опитувань, особливо ж "бояться" фотоапаратів. З цією проблемою нам до­водилось стикатись на початкових етапах роботи, як самі цигани розповідали пізніше: "приходили вже до нас, розпитували про традиції, звичаї, цікавились історією, ще й попросили сфотогра­фувати всю родину, а потім в газеті написали про якісь крадіж­ки, наркотики і "карточку" нашу поставили" [6].

Таким чином, в умовах, коли за межами власного колекти­ву, в макросуспільстві циган міг виявитися людиною не про­сто з низьким соціальним статусом, а практично поза соціаль­ним простором, зв'язки всередині власної общини і роду набу­вали особливої цінності, як і кодекс поведінки, тобто романі-пе. В складних умовах життя родові і громадські зв'язки — чи не єдиним чинником стабільності циганського життя. Слід за­значити, що і сьогодні перед зовнішньою небезпекою, коли тре­ба постояти за "своїх" у циганській громаді вмить забуваються будь-які внутрішньородові суперечки, чи непорозуміння.

Первинна соціалізація у циган, як представників будь-якої традиційної культури, відбувається в родинному колективі. Тому поняття "чужий", як правило, включає і генетичну чуже-рідність, тобто відсутність у іноплемінника родинних зв'язків серед циган (чому він і називається іноплемінником). Якщо для позначення "своїх" використовується етнонім, то всі інші, що не належать до "своїх", називаються "чужими". Ця етніч-нопсихологічна риса лежить в основі подібної опозиції в ба­гатьох етнічних груп (наприклад, у євреїв). Негативний зміст, який нерідко вкладається в позначення "чужого", пов'язаний в першу чергу з міжкультурною дистанцією між представни­ками різних народів, але причина значної замкненості циган­ських груп, безперечно, була пов'язана зі складними умовами життя, а також з мобільним устроєм, що не дозволяв встанов­лювати тривалі зв'язки з місцевим населенням.

Тут слід згадати про вимушені винятки з правила. Так, за часів кочівлі циганські табори, не маючи постійного житла, зу­пинялися на зимівлю у місцевих жителів. Зрозуміло, що не ко­жен погодиться жити під одним дахом з людьми, які мають сумнівну репутацію. Тому цей факт свідчить про певний сту­пінь довіри і налагоджені взаємини місцевого населення та ци­ган. Крім того, це було вигідно з економічного погляду. Цига­ни завжди тримали коней і тому допомагали господарям із кор­мом для худоби, чи заготівлею дров на зиму; жінки ходили в місто ворожити і просити продукти харчування. Провізія, здо­бута за день, споживалася за одним столом. Тому цигани нама­галися кочувати в межах двох-трьох областей, щоб, зробивши гак в кількасот кілометрів, на зимівлю повернутись на те саме місце. І з початком холодів господарі чекали "своїх" циган [7].

Унаслідок акції 1956 року в країні відбулося зовнішнє при­пинення циганської кочівлі. Після примусового оселення біль­шість, або 90,5% циганських сімей, мешкали у власних будин­ках, 9,3% - у державних і лише 0,2% - у кооперативних квар­тирах [3, 41].

Та самі цигани наголошують, що процес осідання був важ­чим насамперед у моральному плані. Не знали, що чекає їх в майбутньому, не могли уявити, "з чого вони, прив'язані до од­ного місця, будуть жити", і тому боялись, хоча майже в кожній сім'ї вже були осілі родичі.

Цигани традиційно, як і більшість дисперсно розселених ет­нічних груп у містах мешкають поруч на одній вулиці, чи на одному кутку. Усі "циганські" вулиці, як правило, розташову­валися на околиці міста, а хати цигани будували там, де рані­ше стояли їхні шатри [3, 43]. В Охтирці кількість осілих циган збільшилась десь 1960-го року. Тоді цигани оселилися спочат­ку в районі Таборного (1 сотня), потім на вул. Полтавській (3 сотня). Місцеві мешканці згадують, що в цей час цигани зби­рали металобрухт, розвозили по вулицям вапно, орали людям огороди, а жінки ходили по дворах, пропонуючи поворожити.

У 1970-1980-х роках в Охтирці окремі циганські родини вже поселилися на вулицях Мічуріна, Енгельса, Радсело (8 сотня), а в 1990-х - на вулицях Лесі Українки, Пушкіна (10 сотня).

Перехід до осілості сприяв зближенню циган з місцевим на­селенням, у першу чергу в зоні спільного проживання. У та­ких селах і селищах, де циганські "слобідки" часто становлять більшу частину місцевого населення, були не поодинокі випад­ки, коли сусіди виявлялися посвячені в норми звичаєвого пра­ва циган. Так, деякі охтирчани, що з дитинства спілкувалися із циганськими дітьми, ходили з ними в одну школу, розуміютьй циганську мову. Згадуючи таку людину в розмові, цигани не забувають підкреслити, що "він, майже як ром". У відношенні таких нециган, пов'язаних із циганами загальним територіаль­ним, соціальним і культурним простором, можуть застосовува­тися ті ж норми звичаєвого права, що й стосовно циган (саме з ними цигани найчастіше вступають у міжетнічні шлюби). "Циганською" до сьогодні залишається загальноосвітня школа № 9, циганські діти також навчаються в школах № 4 та № 8.

Важливою умовою соціальної приналежності людини до родинного колективу є опанування всіма елементами культу­ри, від мови до форм етикету, ціннісних установок і способу мислення. У певних ситуаціях це може виявитися більш важ­ливим, ніж кровна спорідненість. Тому встановлення соціаль­ної спорідненості (усиновлення), що додає усиновленій дити­ні соціальних (прийомних) батьків, законним чином соціалізує його, і головними тут стають не антропологічні ознаки (рома всиновлюють і нециган), а опанування дитиною всіма елемен­тами культури, тобто романіпе. Така дитина стає романо чаво.

Усвідомлення різниці між походженням і вихованням - з одного боку, і розумінням і дотриманням ромських культур­них норм - з іншого, створило такий культурний і мовний фе­номен, як романо гаджо (дослівно "нециганський циган"). Цей феномен є вираженням того руху "чужого" у напрямку до ром-ськой культури, який ставить його в проміжне положення між рома і гадже.

При міжетнічних шлюбах та інкультурації дружини неци-ганського похождення в ромській сім'ї (тобто при оволодін­ні нею мовою та базовими компонентами ромської культури) щодо неї починають діяти ті ж правові настанови, що і віднос­но інших членів колективу. Своєрідність її становища поля­гає в тому, що, не маючи родового коріння, вона належить до спорідненої общини. Тому її соціальний статус в групі зміцню­ється з часом, з надбанням нею кровних родичів в особі влас­них дітей, онуків і посиленням через них родинних стосунків. Тут не можна не згадати Ільїн Олену, українку за походжен­ням, про яку самі цигани говорили, що "вона була навіть кра­ще за справжніх циганок". З особливою гордістю зазначали, щов їхньому середовищі Лєна завжди спілкувалась виключно ци­ганською мовою. Зараз у кожній циганській хаті, куди б ви не зайшли, почуєте про цю людину лише позитивні відгуки. По­дібні приклади зафіксовані з усних оповідей А. А. Орловської, польскої циганки з табору, який кочував по Білорусі в повоєн­ні роки, описує в своїх дослідженнях і М. В. Бессонов [1, 83].

Натомість цигани, які втратили романіпе, не визнають­ся своєю громадою і сприймаються як гаджо. Для навколиш­нього населення вони цигани, а цигани не вважають їх, а тим паче їхніх нащадків "своїми". Такий статус мають діти артист­ки охтирського циганського довоєнного ансамблю, Дар'ї Леді-ньової (Волошиної), яка вийшла заміж за українця, та й сама вона підтримували зі своїми родичами суто формальні стосун­ки. Теж саме можна сказати і про Г. А. Біловол, яка взагалі на­магається не афішувати свого походження [7].

Звичайно обряди та традиції циган дуже перекликаються з обрядами місцевих жителів - українців. Але цигани надають особливої уваги дотриманню усталених правил, які передають з покоління в покоління. Така повага до традицій відчуваєть­ся і у молодих циган. Наприклад, навіть юні дівчата знають, що їм не можна повертатися спиною до чоловіка циганської наці­ональності, переступати через посуд (відра, кастрюлі тощо), не можна наодинці гуляти по вулиці, особливо, де є чоловіки. Піти до лікарні жінка може тільки в супроводі чоловіка, брата, батька або старшої жінки з дозволу голови родини.

1. Зараз Охтирку неможливо уявити без циган. Вони не зали­шалися осторонь від соціально-економічного, культурного та політичного життя нашого краю, були активними учасниками багатьох історичних подій. За цей час вони досить добре присто­сувалися до місцевих умов. У міжетнічних відносинах подекуди все ще має місце традиційна наявність антициганських настроїв. До циган ставляться з почуттям постійної підозри. У суспільстві склався певний стереотип, що цигани - потенційне зло. Це відбу­вається у випадках дискримінації на роботі, в навчанні, в медично­му обслуговуванні, в судових процесах. Означені явища породжу­ють зустрічну реакцію з боку циган [3, 42] та консервують побуту­вання узвичаєної в циганській культурі дихотомії "свій-чужий".Бессонов М. В. Нарративные источники как один из информа­ционных ресурсов цыгановедения // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 15: Тематичний випуск "Роми України: із минулого в майбутнє". - К., 2008. - С. 73-94.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології