Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 53

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

2. Зіневич Н. О. Цигани в Україні: формування етносу і сучасний стан // Український науковий журнал. - К., 2001. - № 1. - С. 40-52.

3. Зіневич Н. О. Циганський етнос в Україні (історіографія та джерела). Автореф. дис. канд. іст. наук: спец. 07.00.06 - історіогра­фія, джерелознавство та спеціальні іст. дисципліни / НАН Украї­ни. Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевсько-го. - К., 2005. - 18 с.

4. Інтерв'ю Т. Сторожко із В. П. Карамзіною (Катериною), ци­ганкою із сервицького роду богданчики (1927 р. н.), с. Кардашівка, 2008 р. - особистий архів автора.

5. Інтерв'ю Т. Сторожко із В. В. Хорошун ( 1955 р. н.), м. Охтир­ка, 2009 р. особистий архів автора

6. Інтерв'ю Т. Сторожко із Т. І. Пінчуковою, руською циганкою із роду дульчата ( 1945 р.н), м. Охтирка, 2008 р. - особистий архів автора.

7. Інтерв'ю Т. Сторожко із Ю. М. Лисенком, руським циганом із роду шишки (1949 р.н.), с. Кардашівка, 2008 р. - особистий архів ав­тора.

8. Марушиакова Е. Попов В. STUDII ROMANI. - Том VII. Изб­рано. - София: Парадигма, 2007.

9. Роми України: із минулого в майбутнє / НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; ред-кол.: В.І. Наулко (відп. ред.) [та ін.]. - К., 2008. - 440 с.

 

10. Смирнова-Сеславинская М. В., Цветков Г. Н. Цыгане. Про­исхождение и культура. Социально-антропологическое исследова­ние. - Москва-София: Парадигма, 2009.

11. Стефаненко Т. Г. Социально-психологические аспекты изу­чения этнической идентичности. М., 1999.

12. Шульга М. Етнічна самоідентифікація // Мала енцикло­педія етнодержавознавства / НАН України. І-нт держави і права ім. В. М. Корецького; Редкол.: Ю. І. Римаренко (відп.ред.) та ін. - К.: Довіра: Генеза, 1996. - 942 с. - С. 41.

13.       Yevtukh V. Roma in Ukraine: Ethnodemographical
and Sociokultural Conexts
// GESIS Leibniz-Institut fur
Sozialwissenschaften /Thematic series: Social Sciences Eastern
Europe
/ Roma in Central and Eastern Europe, 2009/2. - Р. 57-61.УДК: 39:821.161.2-1:331.556.4(450=161.2)

Олена Гінда

ФОЛЬКЛОРНІ, ЕТНОКУЛЬТУРНІ ТА ЕТНОМЕНТАЛЬНІ ЕЛЕМЕНТИ У ПОЕТИЧНИХ НОВОТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ЗАРОБІТЧАН В ІТАЛІЇ

У статті проаналізовано поетичний доробок представ­ників української діаспори в Італії - унікальне явище, яке не вкладається в межі індивідуальної літературної творчості, оскільки у більшості творів виразно проявляється передов­сім масова, а не індивідуальна свідомість. Прояви традицій­ної народної культури у поетичній творчості українських заробітчан помітні на усіх рівнях: жанровому, формально-змістовому, тематичному, образно-поетичному. Спосте­реження над тематикою і поетикою цього доробку проі­люстровано прикладами найбільш типовими і характер­ними. У досліджуваному матеріалі виразно простежують­ся світоглядні та ментальні стереотипи української на­родної культури, які при своєму функціонуванні у чужо­земному контексті зазнають як змістових, так і формаль­них трансформацій. Звідси випливає, що цей пласт духовної культури українського народу належить водночас його іс­торії, етнографії та фольклорному світові і тому повинен бути всебічно дослідженим і вписаним до загальноукраїн­ського культурного простору.

Ключові слова: традиційна народна культура, фоль­клорний світ, українська діаспора в Італії, українські трудові мігранти, фольклористичний аналіз; жанровий, формально-змістовий, тематичний, образно-поетичний рівні художнього тексту.

 

Hinda O. The folkloric, ethnocultural and ethnomental elements in poetic heritage of the representatives of Ukrainian diaspora in Italy.

The article analyzes poetic heritage of the representatives of Ukrainian Diaspora in Italy - a unique phenomenon which exceeds the boundaries of individual literary work, since the majority of poems reveal, first and foremost, not mass but individual consciousness. In the works by Ukrainian migrant

© Олена Гінда, 2010workers traditional folk culture can be traced on different levels, in particular the levels of genre, form and plot, imagery and poetics. Observations of themes and poetics of the studied works are illustrated by examples which are viewed by the author as the most typical and characteristic ones. In the material under research one can discover the outlook and mental stereotypes of Ukrainian folk culture which, due to their functioning in the foreign context, undergo certain transformations both in plot and form. The author claims that this layer of intellectual culture of the Ukrainian nation belongs to its history, ethnography and folklore, and thus has to be meticulously researched and included into all-Ukrainian cultural space.

Key words: traditionalfolk culture, folklore world, Ukrainian Diaspora in Italy, Ukrainian migrant workers, folkloristic analysis; genre, form and plot, image and poetics as levels of a literary work.

 

Гинда Е. Фольклорные, этнокультурные и этномен-тальные элементы в поэтических новопроизведениях представителей украинской диаспоры в Италии.

В статье проанализировано творчество представи­телей украинской диаспоры в Италии - уникальное явле­ние, которое не укладывается в рамки индивидуального ли­тературного творчества, поскольку в большинстве про­изведений ярко выражено прежде всего массовое, а не ин­дивидуальное сознание. Проявление традиционной на­родной культуры в поэтическом творчестве украинских трудовых мигрантов ощутимо на всех уровнях: жанро­вом, формально-содержательном, тематическом, образно-поэтическом. Наблюдения над тематикой и поэтикой ис­следуемого материала проиллюстрировано наиболее характерными и типичными примерами. В исследуемом ма­териале выразительно прослеживаются мировоззренческие и ментальные стереотипы украинской народной культуры, которые, функционируя в "чужеземном" контексте, пре­терпевают как содержательные, так и формальные транс­формации. Из этого следует, что этот пласт духовной культуры украинского народа принадлежит в равной степе­ни его истории, этнографии и фольклорному миру и потому должен быть всесторонне исследован и вписан в общеукра­инское культурное пространство.

Ключевые слова: традиционная народная культура, фольклорный мир, украинская диаспора в Италии, укра­инские трудовые мигранты, фольклористический анализ; жанровый, формально-содержательный, тематический, образно-поэтический уровни художественного текста.

Приблизно 350 тисяч українців проживає і працює сьогодні в Італії. Це - дані офіційної статистики, натомість реальна кіль­кість трудових мігрантів у цій країні є значно більшою. Чет­верта хвиля еміграції українців розпочалася у 90-х роках ми­нулого століття і триває до сьогодні. Відтік українців за кордон дослідники пов'язують передовсім з нестабільною соціально-політичною ситуацією в Україні, наголошуючи, що за остан­ній рік кількість тих, хто покинув батьківщину, суттєво зросла порівняно з попередніми роками. Українців, що працюють за кордоном, зазвичай називають "українськими заробітчанами", "трудовими мігрантами", натомість існують усі підстави, щоби зарубіжні українські спільноти маркувати саме як діаспори, виходячи з сучасного розуміння поняття, яке означає "... стійку форму спільноти інонаціональних іммігрантів, котра виникла у результаті міграції і проживає локально чи дисперсно поза іс­торичною батьківщиною, яка спроможна до самоорганізації. Її представники об'єднані за змістовими та якісними духовними основами, що уможливлює розпізнавання дочірнього клану ба­зової нації за усіма матрицями життєтворчості, які спрямова­ні на якісне формування спільного менталітету., який відпові­дає материнському етносу і згуртовує дочірній пласт в інокуль-турному середовищі за такими ознаками, як. групова самосві­домість, пам'ять про історичне минуле, культура народу" [2]. Українську діаспору дослідники уважають найчисельнішою у світі, водночас зазначаючи її розпорошеність. Розкидані по сві­тах, українці намагаються якомога довше зберегти свою націо­нальну ідентичність: вони створюють школи українознавства, підтримують діяльність українських прицерковних громад, ор­ганізовують осередки і гурти, проводять культурні заходи. Усе зазначене насамперед спрямоване на збереження й експліка­цію української історії та культури у чужоземному середовищі.

Редакційна колегія українського християнського часопису "До світла", що виходить під патронатом Украшсь^' греко-католицької церкви Святої Софії у Римі, щоденно отримує ве­лику кількість листів від українських трудівниць, котрі пра­цюють чи не у всіх регіонах Італії, з поетичними (переважно) і прозовими творами дописувачів. Лише незначна частина цього доробку друкується у часописі, решта ж зберігається у архівах і чекає уваги науковців. Творчий доробок дописувачів - уні­кальне явище, яке аж ніяк не вкладається в межі індивідуаль­ної літературної творчості. У більшості творів виразно прояв­ляється передовсім масова, а не індивідуальна свідомість. Про­яви традиційної народної культури у поетичній творчості укра­їнських заробітчан спостерігаємо на усіх рівнях: жанровому, формально-змістовому, тематичному, образно-поетичному. Свого часу про це писав Ростислав Крамар у статті "До питан­ня фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мі­грантів" [3]. Автор зауважив, що творчість сучасної української трудової міграції - явище, на яке наука не звернула належної уваги. Сформульована майже три роки тому теза залишається актуальною й сьогодні. У нашій статті ми спробуємо звернути увагу на етнокультурні та етноментальні елементи у поетичних новотворах українських заробітчан в Італії. Традиційний об­сяг статті спонукав нас обмежити ілюстрування спостережень над тематикою і поетикою творчого доробку української діа­спори кількома прикладами, на нашу думку, типовими і харак­терними. Незалежно від обраного ракурсу дослідження, ми пе­реконані, що загалом досліджувана проблема є мультидисци-плінарною: аналізований пласт народної культури міцно вко­рінений в історичний, соціальний і політичний контексти на­шої доби, тож для всебічного її вивчення і висвітлення необхід­не об'єднання зусиль культурологів, істориків, політологів, со­ціологів, психологів. Саме інтердисциплінарною природою до­сліджуваної проблеми вмотивована наявність у статті лаконіч­ного статистично-соціологічного вступу.

В українській діаспорі в Італії більше вісімдесяти відсотків є вихідцями із західноукраїнських регіонів - це ті, хто найменше зазнав впливів ідеології "єдиного і непорушного", а тому, відпо­відно, зберіг свій менталітет і свою національну культуру. Нама­гання не втратити власну національну ідентичність, легітимно і публічно маніфестувати унікальність своєї історії та національ­них традицій було, на нашу думку, однією з причин бурхливого сплеску літературної творчості українських заробітчанок.

Для публікації цього доробку у часописі "До світла" відве­дено окрему рубрику "Коли в душі народжується слово". Біль­шість авторських текстів - це різножанрові поезії, які як за формальними, так і за змістовими ознаками мають фольклорно-етнографічні ознаки, а тому, на нашу думку, можуть бути пред­метом наукових студій. Ці поетичні новотвори мають друкова­ний формат, більшість із них має авторів, хоча трапляються й анонімні; деякі ж авторки свідомо підписують свої тексти лише іменем без прізвища, чим акцентують типовий, узагальнюючий характер своїх історії, своїх переживань. Інколи до прізвища додають етнонім, наприклад: "Мирослава, бойкиня". Безумов­но, автори творів, змальовуючи власні почуття, переживання, емоції, поміж яких головними є туга за Батьківщиною і роди­ною, акцентовано експлікують етноментальну свідомість, осо­бливо загострену в умовах чужини і соціальної ізоляції. Нама­гання особистісної самоідентифікації спонукає авторів до по­шуків і визначення життєвого духовного стрижня як рятівної сили. Таким духовним стрижнем стають віра в Бога, беззапере­чна святість рідних традицій, родинних цінностей, патріотизм, історична пам'ять. Ідентифікація свого простору (і матеріаль­ного, і духовного) спонукає до відтворення його також у фор­мах традиційної культури: звідси - часте звернення до фоль­клорних жанрів або до синкретичних жанроформ з фольклор­ними елементами. Тож у цьому доробку найпоширенішими жанрами є пісні-хроніки, невольницька і сімейно-побутова лі­рика, плачі, заробітчанські пісні, поетичні меморати, наративи, бувальщини (деякі з них - з елементами політичної і соціаль­ної сатири). Амплітуда емоційної забарвленості творів колива­ється від розпачливо-тужливої до сатирично-гумористичної.

Найтиповіша і найдраматичніша ситуація емігрантського життя - це неможливість заробітчанина довший час поверну­тися в Україну, що стало одним із найпоширеніших сюжетів.[2]У доробку заробітчан творів на цю тематику чи не найбільше. Твір Світлани Грубої "Весілля" [1, с. 54] - відображення саме цього сюжету. За жанром - це поетична хроніка подій одного дня, і одночасно - драма-сповідь матері, яка не може поблаго­словити доньку до шлюбу, бо вона на чужині. Драматизм сю­жету посилюється елементами ламентації, крику-плачу в пере­достанніх рядках твору:

...Ой, не судіте мене ви, люди. Адже ми тільки у тому винні, Що опинились в чужій країні. Чи хтось нас може тут зрозуміти?...

У "Весіллі" простежується поєднання двох традицій - літера­турної і фольклорної. Героїня, образ якої майже зливається з ав-торським[3], перебуває "тут" і "там" одночасно. Тут - це біля хво­рого сеньйора, якого вона доглядає, там - на доньчиному весіл­лі, кожну хвилину якого "бачить" і відчуває материним серцем. Ефект уявної присутності на весіллі при реальній відсутності максимально драматизує зміст, створює ефект "марення" героїні і, як наслідок, - кульмінаційні колізії у кожному мікросюжеті, у кожній строфі. Героїня впевнена, що "Пора вставати - до шлюбу доню благословляти", а насправді - це їй тільки здається:

туації. Ось як самі заробітчанки описували подібні ситуації авторові статті: "довго виробляла документи", "треба було дочекатися "пермес-со"", "здавала документи у квестуру, а їх там загубили", "якби не доче­калася, мені б потім ніколи візи не дали, а маю борги за візу віддава­ти" тощо. Живучи у країні напівлегально, заробітчани починають від­чувати себе заручниками західноєвропейського ринку робочої сили, з одного боку, з іншого, - кризової ситуації на Батьківщині. Драма­тизм ситуації ускладнюється і гендерним складом "четвертої хвилі", яка суттєво відрізняється від попередніх, адже більшість заробітчан - це жінки, з яких лише шість відсотків не мають дітей, а решта - ма­тері, у яких в Україні залишилися діти.


Минула нічка. Пора вставати -До шлюбу доню благославляти. Поворухнувся сеньйор у ліжку.Поспіть, сеньйоре, поспіть ще трішки.

У вас, сеньйоре, також є діти,

Але цього вам не зрозуміти... [1, с. 54]

Сценарій весільного дійства, освячений традиційною на­родною символікою (заплітання молодої, віночок, одяган­ня молодої, приїзд молодого, коровай, благословення батьків, шлюб у церкві, весільні музики тощо), героїня проживає начеб­то реально: "Пора вставати - До шлюбу доню благославляти...", "В моєї доні сьогодні свято", "Вплітають доні віночок в коси.", "Благословляю тебе я, доню...", "Ідіть до шлюбу, щоб не спіз­нитись.", "Мені б зі шлюбу дітей зустріти .", "Ідуть вже гос­ті. Музики грають", "В моєї доні весілля нині ." тощо. І так, як дві сюжетні лінії реальних і уявних подій чергуються у поезії, так само чергуються поетична лексика і образність. Для зобра­ження реальності "тут" - перелік буденних справ, які жінка має переробити, побутові подробиці, розмовна лексика; для "там" -поетичний стиль українських народних весільних пісень з усі­єю емоційною палітрою: від суму до радості. Можна порядково простежити це чергування:

. Музики грають. Чи це здається? Сеньйор ще кави горнятко просить. Вплітають доні віночок в коси. Благословляю тебе я, доню. Сльоза зосталась на телефоні. Хай береже вас Пречиста Мати. Прости, не можу тебе обняти. А ти не можеш мені вклонитись. Ідіть до шлюбу, щоб не спізнитись. Схолола кава. Іду, сеньйоре! Чому я плачу? Чи в мене горе? Ні, ні, сеньйоре, хай Бог боронить! Виходить заміж сьогодні доня. .Чи хтось нас може тут зрозуміти?. Мені б зі шлюбу дітей зустріти. Ідуть вже гості. Музики грають, Моє серденько надвоє крають.Простір і час ліричної героїні роздвоюються на традицій­ну для фольклору антитезу "свого" і "чужого", на "тут" і "там". Але ця фольклорна антитеза втрачає своє традиційне констру­ювання, бо "тут" виявляється все "чуже", а "своє" знаходиться у недосяжно-далекому "там". Деструкція традиційного, уста­леного архетипу створює неймовірний за своєю емоційною на­пругою ефект "загубленості" героїні в часі і просторі, а доку­менталізм ситуації, невигаданість історії робить цю напругу ще сильнішою. Наявність образу сонця, як традиційного народно­го символу тепла, ласки і життєдайної сили приносить у твір ліризм і оптимістичні ноти. Ліризмом і духовною силою опо­витий і образ головної героїні: у своїх переживаннях, своєму терпінні і болі вона зберігає людяність, безмежну доброту, гід­ність і високу жертовність.

Твір Олени Мачуги "Збігають дні, проходять ночі." - ще одна поетична сповідь, за жанровими ознаками близький до народної соціально-побутової лірики:

Збігають дні, проходять ночі,

Не зоглядишся - й рік минає.

Чому, душе моя, ти плачеш?

Чому ти спокою не маєш?

Сплела в вінок я зими з веснами,

Вже на порозі шістдесят.

На чужині далеко, дочко, ми,

А роки швидко так летять.

.Чужий бо край - не рідна мати,

Не пожаліє, не пригорне,

Спішім додому повертатись! [4, с. 60]

Не тільки жанрова форма, але й фольклорні образи-символи, народнопісенна метафорика, традиційні антитези і порівняння зближують цей твір з народнопісенною традицією. Такого роду мотиви сумовито-журливого характеру знаходимо й у наступ­ному вірші авторки - теж сповіді. Тужливі роздуми, стан розпу­ки, болю і страждання, а головно - загубленості у чужому сві­ті - основні мотиви цієї душевної сповіді. Цю загубленість під­силює факт відсутності назви країни, бо чужа земля так далековід України, і така вона немила, що й називати її нема потреби:

.Думками завжди на Вкраїні,

А на чужині лиш ночую.

.Таких як я є тут багато,

Що подалися у світи

І залишили рідну хату,

Щоб дітям й внукам помогти.

А час біжить, все може статись,

Одна надія лиш на Бога,

За рік - нема з чим повертатись,

А потім вже - нема до кого... [5, с. 60-61]

Особливо значущими є останні рядки поетичної сповіді: "За рік - нема з чим повертатись, а потім вже - нема до кого". Це

-    прислів'я, що стало чи не найпопулярнішим у колі україн­ських заробітчан. Лаконізм його форми контрастує з трагізмом сконцентрованого, згорнутого типового сюжету, який "прожи­вають" майже всі, хто приїхав на заробітки: за рік роботи на чужині заробітчани заледве спроможні віддати борги, що по­зичали на візу та дорогу. Перший рік - це найважче випробу­вання для трудового мігранта: відсутність легального статусу, чорний ринок праці, натомість "легальний" український рекет у південних регіонах,[4] обмежена комунікація, фінансова скру­та, економія навіть на дзвінках додому, ізольованість, десоціа-лізація, і як наслідок - психологічні та навіть психічні пробле­ми. Тих же, хто витримує перший рік, легалізує свій статус і починає заробляти, у наступні роки чекає нове випробування

сімейні проблеми. З болем пишуть заробітчанки, що їх "забу­вають" на Батьківщині навіть найрідніші люди, натомість ко­ристуються грішми, що вони так тяжко заробляють. Поетич­на творчість стає для багатьох душевним порятунком, духо­вною підтримкою, тому й віршувати починають і ті, хто ніко­ли перед тим не брався за перо. Виникає своєрідне комуніка­тивне поле "своїх на чужині". Відірваність від своєї сім'ї, наро­ду, Батьківщини, і, як наслідок, - бажання відчути на чужиніпідтримку "своїх", "сестриць", "журавочок", як називають своїх співвітчизниць-заробітчанок авторки творів, спонукає до твор­чого спілкування, до поетичних діалогів. Вони ідентифікують себе як спільнота, для якої важливими, як уже згадувалося, є головні ознаки етнічної самоідентифікації: віра в Бога, висока моральність, відданість родині, Батьківщині, українському на­родові, людські чесноти, жертовність.

Часто вживані і повторювані у творах традиційні народ­нопоетичні образи і символи формують особливо значущі ет-номентальні коди, які можна диференціювати і умовно вио­кремити з них три групи. Перша група - це образи і символи на позначення найважливіших духовних і життєвих ціннос­тей: Україна-матінка, Господь Бог, Мати Божа (Пречиста, лі­лія, Діва, Заступниця), рідна земля, мій народ, ненька, рідний дім, родина, діти, старенькі батьки, любов, молитва. Друга гру­па - це група образів і символів, з якими асоціюється свій про­стір (як духовний, так і фізичний/географічний): козаки, сла­ва козацька, воля, слава дідів, вишиванка, мамина пісня, кали­на, верба, вишня, мальви, чорнобривці, айстри, барвінок зеле­ний, яблуневий (вишневий) цвіт, духмяні липи, м'ята, сади, лани, жита, поля, льон, волошки сині, маки, ромашки, поко­си, духмяне сіно, зелен-розмай, чисті роси, ліси, діброви, стру­мочки, джерело, річка, місяць, серпанок, сонце, зіроньки, Різд­во, Навечір'я, коляда, вертеп, Паска, писанки, крашанки, вес­нянки тощо. Третю групу становлять ті образи і символи, які пов'язані з чужим простором, які зазвичай драматично і трагіч­но забарвлені: самотність, сирота, билина в полі, журавлі, леле­ки, чайки, перелітні птахи, пташка, порожній дім, плач, сльо­зи, сльозами вмиті очі, сивина, ніч, дощ, сумна/далека дорога, злидні, чужина, чужа домівка, чужі пороги, неволя, рабство, ра-бування, Україна-вдова, краї далекі, чужі краї, сира земля, че­кання, сон, думи, розлука, скорбота, страждання, туга, носталь­гія, забуття, вина, мертва душа, гріх, закордони, страньєра (іта­лійською - іноземка), чужоземка тощо.

Привертає увагу поступове формування етноетикетних форм спілкування українок-заробітчанок: звертальні форми "жіноч­ки" і "жіноцтво" (тексти 2003-2005-го років) поступово заступа­ють "землячки", "сестри", "сестриці", "сестрички" ("моя сестрич­ко, нам пора додому", "ви, мої сестриці, в далекім краї скромні трудівниці"), "журавлі", "журавочки" ("час вже нам, журавоч­ки, додому", "журавочки, вертаймося до хати"), рідше - леле­ки, чайки, перелітні птахи. У цьому локальному явищі спосте­рігаємо елементи загального процесу поступового гуртування й об'єднання українців за кордоном, формування "внутрішніх" традицій, що зорієнтовані передовсім на національні.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології