Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 54

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

1.  Отож, культурна парадигма новотворів української діаспо­ри в Італії, так само як інших новостворених за кордоном укра­їнських громад/спільнот, опирається на традиційні духовні цін­ності, сформовані передусім спільним історичним минулим, сприйняттям минулого, але більшою мірою - теперішнього і майбутнього, свого і чужого простору і соціуму, природи, інших соціумів, народів, а також стосунків і норм поведінки всереди­ні своєї спільноти. Трансформація форм та образів творчого до­робку представників української діаспори в Італії пов'язана на­самперед із впливом й обрамленням чужоземного контексту, у якому всі традиційні елементи набувають підкреслено драма­тичного забарвлення, зазнають змістових і формальних змін. Кореляція цих елементів відбувається й під впливом літератур­ної традиції, засвоєної авторами і спільної для більшості з них. Важливо ураховувати високий рівень освіти дописувачів, бо це суттєво позначилося на їхньому світогляді та інтелектуальному просторі: фольклорні елементи у творах часто-густо перепліта­ються з літературними ремінісценціями, подекуди з публіцис­тичними, соціально-політичними фрагментами. Творчий доро­бок українських трудових мігрантів в Італії являє собою уні­кальний феномен, у якому виразно простежуються світогляд­ні та ментальні стереотипи української народної культури. Цей пласт духовної культури українського народу належить водно­час його історії, етнографії та фольклорному світові і тому по­винен бути всебічно дослідженим і вписаним до загальноукра­їнського культурного простору.Груба С. Весілля. Кузова, Тернопільська область // До Світла. - 2006. - № 6-7 (51-52). - С. 54.

2.  Залитайло И. В. Социокультурные характеристики эт-нонациональных диаспор в провинциальной России : Дис. ... канд. филос. наук : 24.00.01 : Тамбов, 2004 164 c.: http://www. lib.ua-ru.net/diss/cont/127133.html#contents 07.12.2009.

3.  Крамар Р. До питання фольклоризму та фольклоризації творчості трудових мігрантів // Народна творчість та етногра­фія. - 2007. - № 3. - С. 80-85.

4.  Мачуга О. Збігають дні, проходять ночі. // До Світла. -2005. - № 8-10 (41-43). - С. 60.

Мачуга О. Чомусь мені все так здається. // До Світла. -2005. - № 8-10 (41-43). - С. 60-61.топос "малої вітчизни"Адам Добжинський

"МАЛА ВІТЧИЗНА" В СВІТІ МІНЛИВИХ ІДЕНТИЧНОСТЕЙ

У статті висвітлено тему "малої вітчизни". Це поняття окреслюється на більш широкому тлі явища, яке називається "вітчизною " (батьківщиною), а також стосовно інших термі­нів (район, провінція, регіон), які часто вживають замість по­няття "мала вітчизна". Усі міркування вміщено в контексті глобалізаційних процесів, які відбуваються у сучасному світі.

Ключові слова: мала вітчизна (батьківщина), вітчизна (батьківщина), особиста та ідеологічна батьківщина, на­род, держава, район, провінція, регіон, регіоналізм, Європа регіонів, Європа вітчизн, глобалізація.

 

Dobrzynski A. "The Small Fatherland" in the world of Changeable Identity

The article represents a theme of "Small Fatherland". This concept is determined on more wide background of the phenomenon which is named a "Homeland", and also in relation to other terms (district, province, region) which one often uses in place of concept "Small Fatherland". The reasoning is got in the context of globalization processes which take place in the modern world.

Key words: small homeland, homeland, mother country, private and ideological homeland, nation, state, district, province, region, regionalism, Europe of Regions, Europe of Homelands, globalization.

 

Добжинский А. "Малая Отчизна" в мире изменчивых идентичностей

В статье отображается тема "малой отчизны". Это понятие определяется на более широком фоне явления, ко­торое называется "отчизной", а также относительно дру­гих терминов (район, провинция, регион), которые часто употребляют вместо понятия "малая отчизна". Все рас­суждения проводятся в контексте глобализационных про­цессов, которые происходят в современном мире.

Ключевые слова: малая отчизна, отчизна, отечество, личная и идеологическая отчизна, народ, государство, ра-

© Адам Добжинський, 2010йон, провинция, регион, регионализм, Европа регионов, Евро­па отчизн, глобализация.

Вітчизна

Поняття "малої вітчизни" передбачає існування чогось шир­шого - вітчизни загалом, складовими частинами якої є ті самі "малі вітчизни". Розпочнемо наші міркування від окреслення того, що означає поняття "вітчизна", або, більш автентичне в українськомовному середовищі - "батьківщина". На цьому тлі спробуймо проаналізувати вказане явище.

Поняття "батьківщина", хоч пов'язане із поняттям "держава"[5] (поняттям правничо-політичним), чи поняттям "народ"[6] (поняттям етнічно-культурним), однак їм не тотожне.У більшості європейських мов поняття батьківщини виводить­ся від поняття "батька"; тобто батьківщина як край походжен­ня батька чи прабатьків, батьківський край ("patria", "patrie", "Vaterland", "отечество"). Варто зауважити той факт, що в ан­гломовних країнах слово "fatherland" використовується дово­лі рідко; натомість частіше вживається слово "mother country" (материнський край). Так, зокрема, окреслюють австралійці та новозеландці своє британське походження. Найчастіше вжи­ваються такі слова, як "homeland" або "home country", а отже, в центрі цього поняття перебуває дім чи місце сталого прожи­вання, - можна сказати, - місце вкорінення. У певному сенсі батьківщина є синонімом дому, місця, в якому чуємося безпеч­но, "у себе"; специфічної культури, яку творили наші предки, трансльованої і збагачуваної кожним наступним поколінням.

Попри те, що батьківщина є правовим поняття, почуття ідентичності чи приналежності до неї - як емоційно важливого простору - залежить виключно від людини. Цей чинник відріз­няє батьківщину від національності, пов'язаної із місцем наро­дження, та від громадянства, визначеного через місце прожи­вання та реєстрації [16, 7].

Єжи Бартміньскі стверджує, що поняття батьківщини є пред­метом суперечок, оскільки реальність, якої воно стосується, не дана об'єктивно, а створена суспільством (суб'єктивно сформо­вана) [1, 23]. Він визначає її таким чином: "є прийнятним спад­ком минулого, охоплює землю, спільноту та її систему ціннос­тей, інституції, культурний доробок, історію" [1, 26].

Станіслав Оссовскі, своєю чергою, вважає, що батьківщина на­лежить до понять, які мають дуже стару історію, творять сучас­ну культуру та суспільні формати поведінки членів суспільства. Саме поняття батьківщини буває джерелом емоційних пережи­вань найвищого рівня напруження, причиною неутилітарних дій чи предметом групових переживань. Певний простір стає батьків­щиною тільки тоді, коли існує група людей, яка належить до ньо­го певним чином і відповідно формує його образ [13, 26-27].

С. Оссовскі вирізняє особисту та ідеологічну батьківщину. Перша є простором, визначеним місцем народження чи про­живання окремої людини, друга - спільною територією наро­ду. Відповідно до цього погляду, люди, що належать до одно­го народу, можуть мати різні особисті батьківщини (малі бать­ківщини), однак ідеологічна батьківщина для них є спільною. Члени цього народу можуть мати різні концепції ідеологічної батьківщини та у відмінний спосіб артикулювати свою прина­лежність до національної спільноти.

Ставлення до ідеологічної батьківщини не виникає із без­посередніх переживань особи щодо батьківської території, а з певного переконання: переконання людини щодо власної учас­ті в певній спільноті та впевненості, що це спільнота терито­ріальна, пов'язана із цими конкретними теренами. Тобто моя батьківщина - це земля мого народу [13, 26-27].

Слід пам'ятати, що у випадку малих груп ці два поняття (іде­ологічної та особистої батьківщини) могли позначати ту саму територію, наприклад, у грецькому понятті "полісу"[7]. Однак на практиці полісів уже не існує. Разом із розростанням територі­альних спільнот, особиста батьківщина перестає перекривати­ся із ідеологічною, а відповідно до цього множиться число осо­бистих батьківщин.

Цікавим доповненням вищевикладених міркувань є пози­ція Валькера Коннора, який категорізує явище полікультур-ності в сучасному світі. В. Коннор у своїй праці "Етнонаціона-лізм" досліджує відношення між державною, культурною та етнічною ідентичністю. Відповідно до нього Коннор розрізняє: (1) "unihomeland states" (одновітчизняні держави, де етнічна група трактує територію держави як "елементарну, традицій­ну, головну батьківщину", наприклад, Франція, Польща); (2) "multihomeland states" (полівітчизняні держави, в яких доміну­ючу роль серед різних етнічних груп відіграє одна із них, як, на­приклад, у Росії чи Україні); а також (3) "nonehomeland states" (держави без вітчизни, де вся популяція, яка заселяє окреслену територію держави, складається із емігрантів) [4, 76].

 

Чим є мала батьківщина?

Малі батьківщини - це поняття, що віднедавна дуже часто з'являється не тільки в літературі з предмету дослідження, але й у повсякденній мові. Цей термін є перекладом українською слова "Heimat"[8], запозиченого з німецької мови та філософії. Німці, з історичних причин мають два поняття: "Vaterland" i "Heimat" ("ідеологічна" та "особиста батьківщина" - вдаючись до термінології Оссовського). Українське слово Батьківщи­на має цілком інше значення та якісні характеристики, аніж "Heimat", ближчі до значення поняття "Vaterland". Відповідни­ком німецького слова "Heimat" в українській мові є рідне місто, рідне село чи рідні околиці. Докладніше, тут йдеться про міс­це у Батьківщині, де ти народився, до якого особливо емоційно прив'язаний. У латинській мові зустрічається термін "patria",який означає батьківське місце чи землю батьків, а також бать­ківщину у ширшому розумінні - батьківський край. Не без причин у цьому виразі звучить латинське "pater", тобто власне "батько". Тому "patria" - це коріння, зв'язки крові і об'єднуюча їх ідея загалом.

У літературі мотив малих батьківщин часто розуміють так: як місце дитинства, вкорінення; близька, особиста батьківщи­на. Цей мотив зустрічається у творчості Івана Тургенєва, Джо­на Стейнбека, Вільяма Фолкнера, Василія Шукшина та лауре­ата Нобелівської премії з літератури Габріеля Гарсія Марке­са. Здається навіть, що вигадане Маркесом містечко Макондо з неповторною галереєю другорядних героїв (таких як Урсу­ла, Хосе Аркадіо, Амаранта) є ідеальним уявленням особистої батьківщини і місця. Фізично Макондо не існує, але водночас зустріти його можна всюди - у Львові, Острозі чи інших міс­цях на мапі України. Отже, триває інтенсивне прив'язування до освоєного місця, творення його історії, творення регіональ­них цінностей, а інколи навіть їх міфологізація. Процес може сягнути такого рівня, що інколи "мала батьківщина" починає функціонувати в свідомості людей, що її населяють, як своє­рідна "axis mundi" (лат. "вісь світу", "космічна вісь"), центр сві­ту. Цього роду поняття центру як власне "центра світу" завжди мало величезне значення в духовному та суспільному житті людей.

Оссовскі конкретизує: особиста батьківщина - це сфера, знайома людині з власного досвіду, сфера, до якої особа має особливий, особистий і безпосередній стосунок, що проявля­ється в прив'язуванні до середовища, в якому провела життя або значну його частину, особливо дитинство. Тобто, йдеться про період, особливо сприятливий для творення тривалих емо­ційних зв'язків [13, 26]. Дослідник вказує, однак, що поняття батьківщини не обмежується описом об'єктивних фактів, а сто­сується сфери цінностей і значень, що проявляються в наста­нові членів спільноти щодо їхнього оточення. "Батьківщина, - стверджує Оссовскі, - це не географічне поняття, яке можна охарактеризувати без апеляції до психічних рис певної спіль­ноти. Певна територія стає батьківщиною настільки, наскіль­ки існує група людей, які ставляться до неї у певний спосіб і в певним чином формують її образ. Водночас для цієї групи така частина зовнішньої дійсності набуває автентичних цінностей, які роблять її батьківщиною. Це аналогічно до витвору мисте­цтва, естетична вартість якого залежить від того, як саме реци­пієнт позиціонує для себе комбінацію кольорових плям перед своїми очима. Батьківщина існує лише в суб'єктивній реаль­ності суспільних груп, які характеризуються певними культур­ними елементами. Особливості території не залежать від того, хто і що саме про них думає. Риси батьківщини є завжди функ­цією образів, які з її існуванням пов'язують члени певної спіль­ноти" [13, 18].

Своєю чергою, Єжи Бартміньскі говорить про різноманітні батьківщини, що спираються на певну ієрархію цінностей. Він навіть вибудовує конкретну послідовність: від малих батьків-щин (родинно-домашньої, локальної і регіональної) до націо­нальної, державної, суспільної, культурної, аж до інтегруючої усе концепції батьківщини-матері [1, 35]. Малу батьківщину -локальну і регіональну - ставлять посередині між домашньою батьківщиною, метафорично означуваною як "родинне гніздо", яке творить родинна спільнота та глобальнішими (зокрема, на­ціональною). Малі батьківщини спираються на почуття прина­лежності і просторової близькості, часто стають важливішими від місця народження і критерію походження.

Це явище підтверджують дослідження сучасної психоло­гії. Ієрархія потреб (англ. "needs hierarchy") за Абрагамом Мас-лоу [14] передбачає, що після втамування фізіологічних потреб найпростішого рівня, людина шукає способів забезпечення ви­щих потреб. До них належить також відчуття приналежності, пов'язане із заспокоєнням виникаючої із членства у суспільних групах ролі та із реалізації стосунків з їхніми членами. Це дає необхідне кожному почуття безпеки. Мала батьківщина, без сумніву, може відігравати таку роль. У ній особа стає членом суспільної спільноти чи групи, зосередженої навколо окресле­них вартостей і цілей.

Де, однак, шукати цих специфічних для малої батьківщи­ни вартостей? Видається, що таким інструментарієм, який слу­гуватиме для глибшого розуміння самої ідеї, може бути фоль­клор. Його поняття і характер хоч і були дещо спрощеними та нівельованими роками продажного трактування усієї культу­ри, однак він і надалі відіграє важливу суспільну роль: розви­ває уяву, переказує зразки поведінки, викликає емоції, кон­струює суспільне життя, підтримує традиції і групові зв'язки. У формах фольклору (віруваннях, мистецтві, традиції, визна­ченому кодексі поведінки, звичаях, "способі життя") вираже­но спосіб сприйняття локальною спільнотою дійсності, а також визначений до неї стосунок.

 

"Мала батьківщина" - район, провінція, регіон?

Усе вищенаведене не змінює факту, що існують поваж­ні труднощі із докладним визначенням явища малої батьків­щини. Поміж інших причин, це пов'язане з поліваріативністю назв. Одні говоритимуть в цьому контексті про (1) околиці ди­тинства, Аркадії чи також місце вкорінення; (2) інші - про ра­йон ("гміну"), провінцію чи регіон. Три перші означення часто використовуються як синонімічний ряд до поняття "мала бать­ківщина" і мають більш описовий і емоційно насичений харак­тер. Три наступних назвати синонімічним рядом неможливо, їхнє семантичне поле відмінне.

 

Район

"Район, - писав сто п'ятдесят років тому Алексіс де Токвіль, - це єдиний зв'язок, який посідає настільки натуральний ха­рактер, що самостійно повстає усюди, де збираються люди. Ра­йонна спільнота з'являється у всіх людей, незалежно від їхніх звичаїв та прав. Людина створила монархію і встановила респу­бліку, район ж, здається, походить просто від Бога" [17]. Ці за­уваження виникли у зв'язку із спостереженням за політичною системою США та суспільним образом Америки, однак спра­ва Токвіля належить до стислого канону світової соціологічно-політичної літератури, захоплюючого незвиклою проникливіс­тю розуму і здатністю формулювання загальних істин.

Зауваження Токвіля стосовно району звертають ува­гу на його натуральний спонтанний характер виникнення.У теперішній час поняття "район" функціонує передовсім як адміністративно-юридичний термін, що позначає одну із форм організації держави.

Район становить базову одиницю найнижчого щаблю трис­тупеневого територіального поділу держави (наступними є (2) область і (3) земля, автономія, штат тощо). Район є організова­ним способом життя локальної спільноти в окресленому і мож­ливо однорідному географічному просторі, де, з огляду на істо­ричний контекст, поміж його членами можливий особистий і безпосередній зв'язок. Район утворюють мешканці окресленої території, організовані у територіальну спільноту. Учасником цієї спільноти особа стає через сам факт проживання на тери­торії цієї спільноти. До сфери діяльності району належать усі публічні справи локального значення, не передбачені до роз­гляду іншими рівнями.

З поняттям району пов'язана ідея самоуправління. В її осно­ві лежить визнання правоздатності всіх мешканців, їхньої спро­можності прийняття рішень, що стосуються спільного життя, відповідальності за себе, свою родину та спільноту, в якій про­живають. Члени району визначають самостійні цілі, які нама­гатимуться реалізовувати, і самі забезпечують необхідні засоби для реалізації цих цілей. Значною мірою це відбувається неза­лежно від інших адміністративно-територіальних одиниць, a та­кож від держави. Вочевидь, не часто трапляється, щоб всі меш­канці виступали разом від імені власної суспільної групи. З цьо­го погляду, самоуправління передбачає, що існують представ­ництва окреслених суспільних груп, які виконують функції, де­леговані і визначені для них членами групи. Це представництво визначається демократичним чином самими членами цієї групи, закладаючи, що кожен із них володіє рівними правами.

 

Провінція

Інакше виглядає справа із поняттям "провінція". Поняття провінції, чи швидше провінційності, передбачає віддаленість у часі і просторі, повільний ритм життя і час, який сповільнює свій плин. Близьким до цього поняття видається топос Арка-дії, пов'язаної із грецькою міфологією. Ідилічна Аркадія позареальним місцем означала утопічну країну щастя, недоторкану цивілізацією, технікою та ідеєю неодмінного поступу.

Сучасні нам європейські конотації провінційності сягають орієнтовно XVIII століття, коли в нашій частині світу сформу­валися великі метрополітарні осередки влади і культури. Ко­жен центр автоматично творить вектор провінції - чим потуж­ніший центр, тим розлогіша провінція.

Поняття провінції чи провінційності з одного боку містить цивілізаційні віднесення, які сформувалися разом із поняттям сучасності - як їй протилежний, "негативний" полюс, - i перед­бачає спізнення чи підпорядкованість, тип цивілізаційної недо­розвиненості.

Провінція розуміється як місце, індивідуальний ритм і вар­тості якого стали запозиченими, дискримінованими і редукова­ними до категорії підпорядкування через домінуючий новочас-ний дискурс, який нав'язує категорію поступу, швидкості змін та технологізації як єдино істотних і загальнообов'язкових.

До поняття провінційності часто звертався Бруно Шульц, вважаючи провінцію своєрідним місцем, з якого розпочнеться відродження чи визволення з-під домінації новочасного дис­курсу. В його творах провінція з'являється як спогад "країни років молодості", як ремінісценція того, що було - перших від­чуттів, втаємничень, відкриттів, радощів, але й турбот, які ви­тиснули незатертий слід на цілому житті людини. Візія провін­ції в творчості Бруно Шульца, у своєрідний спосіб міфологізо-вана, є уявленням про певний спосіб існування, архетипом уні­версального порядку, синонімом безпеки і екзистенціального сенсу. Фантасмагорична поетична проза Бруно Шульца силь­но пов'язується із сугестивно перетвореними реаліями малого галицького містечка - Дрогобича. Єжи Яржембскі писав: "(...) поетична уява Шульца ніколи не зможе оминути ідеально­го образу родинного Дрогобича. Часом з'являється в оповіда­ннях якесь відлуння незвиклих, святкових спогадів з-поза сце­наріїв дитячих переживань, однак вони ніколи не розвинуться у самостійну історію про інший пункт закорінення; нарратор мусить повернутися в родинні місця хоча б думкою (...). Лег­ко стверджувати, що простір у Шульца має характер містично­го простору (...), є функцією більше психіки, аніж нейтральною сіткою співрядних, в якій локалізуються предмети і події. Ана­лізуючи почергові образи людини, представленої стихією, ба­чимо її як прагнучу до "загорнення" в шкіру, якусь із охорон­них шкарлуп - звідтіля лише може, відчуваючи себе у безпеці, зазирати у космічну безодню" [9, 45].

 

Регіон

Регіон можна окреслити як певну територію, виділену на ґрунті різних характеристик і відмінними способами. Їх можна брати до уваги разом (у взаємопроникненні) та поодиноко. Ви­ділити регіон можна спираючись на адміністративні (межі ре­гіону окреслені юридично), історичні (певне специфічне мину­ле), економічні (тип господарювання, наприклад, визначений промисел, сільське господарство тощо), культурні (доміную­чий вплив певного типу культури), чи, зрештою, екологічно-географічні (межі регіону визначаються також живою та нежи­вою природою) критерії.

Регіон є специфічним місцем, єдиним і неповторним у сво­єму роді. Вирізняючими рисами цієї неповторності можуть бути: характерна культура в найширшому сенсі (звичаї, обря­ди, стиль життя, архітектура тощо), природа чи унікальне ми­нуле цих територій. Збереження культурної своєрідності регі­ону вимагає її актуалізації у елементах щоденного життя і звід­ти виникає захист від економічно (а інколи й політично) силь­ніших зовнішніх культур.

У такому контексті регіоналізм розуміється як суспільно-культурний рух, що ставить собі за мету захист самобутності ре­гіону від часто негативної році Центру (політичного, культурно­го, економічного), який справляє деструктивний вплив, знищу­ючи чи відсуваючи на маргінес ті риси, які визначають винятко­вість цих теренів. Однак, попри те, що регіоналізм є результа­том несприйняття домінації вищих структур, то виходячи із за­сад здорового глузду, це не повинно означати втечі у сепаратизм.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології