Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Постмодернізм визначає ідентичність, як щось нестабільне, залежне від навколишніх подій, соціальних та культурних фе­номенів. Особистість конструюється за допомогою мови, зна­ходить своє вираження в "оповіданні життя", яке часто являє собою низку численних не пов'язаних між собою подій. Немож­ливість систематизувати навколишній світ, побачити структу­ру в його різноманітті відбивається на почутті особистої іден­тичності, до якої підсвідомо прагне індивід. Індивідуальна сві­домість в епоху постмодерну - це невиразний, децентралізо­ваний набір несвідомих і свідомих вірувань, знань про самого себе та про світ. Перед особистістю стоїть завдання конструю­вання себе як на глибоко персональному, так і на соціальному рівні, створення власної системи цінностей і т. д. Ідентичність, згідно з філософією постмодернізму, не є чимось цілісним. На­впаки, вона являє собою "мозаїку" різних контекстів, ролей, до­свіду, який переживає індивідуум. "Мозаїчність" ідентичності зумовлюється сьогодні і впливом на неї характеристик самих парадигмальних епох (премодерну, модерну та постмодерну). Частина людства живе в постмодерні, частина в модерні, части­на в премодерні, причому ці епохи в просторі локалізуються не­достатньо чітко: елементи модерну і премодерну зустрічають­ся і на постмодерністському Заході, а сам постмодернізм про­никає в товщі архаїчних соціальних зон Сходу і Третього світу. У цьому полягає унікальність нашої епохи: перехід від модерну до постмодерну дозволяє проявлятися будь-яким, логічно не­доречним і концептуально конфліктуючим одна з одною іден­тифікаційним парадигмам. У цьому, до речі, проявляється го­ловна властивість постмодерну - байдужість, відсутність енер­гетичної централізації і осьового проекту, іронічна пасивність у відношенні будь-якого явища, цивілізаційна втома.

 

література:

1.Hall St. Introduction: Who needs "Identity"? // Question of cultural identity. - L., 2001. - P. 1-17.

2.Бауман З. От пилигрима к туристу, или краткая история иден­тичности // http://j2100.narod.ru/bauman1.htm.

Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Пер. с фр. Н.А. Шмат­ко. - М.: Институт экспериментальной социологии, Спб.: Алетейя, 1998. - 160 с.УДК 141+236

Ольга Муха

стратегії тілесної ідентичності людини в сучасному світі

У статті аналізується різницю у ставленні до тіла східної та західної традицій, виділяється шість форматів відношення до власного тіла представником західної куль­турної традиції та викривається обернена залежність духу від тіла, яка виходить на перший план наприкінці ХХ сторіччя, звертаючись до творчого спадку Хосе Ортеги-і-Гассета, теоретиків анімації та поширених напрямів со­матичної психології.

Ключові слова: тіло, тілесність, дух, самоідентифікація.

 

Mukha O. Strategies of bodily identification of human in contemporary world.

The author analyzes the difference between attitudes to the body in East and West traditions, marks six formats of relations with their bodies by representative of the west cultural tradition and shows inverse dependence on the spirit from the body which is very useful on the last years of XX century reading works of H. Ortega-i-Gasset, theorist of animation, and popular tendencies of somatic psychology.

Key-words: body, bodyness, spirit, selfidentification.

 

Муха О. Стратегии телесной идентификации чело­века в современном мире.

В статье анализируется разница в отношении к соб­ственному телу представителями восточной и западной культурной традиций, выделяется шесть форматов от­ношения к собственному телу представителем западной культурной традиции и демонстрируется обратная зависимость духа от тела, которая выходит на первый план в конце ХХ века, обращаясь к творческому насле­дию Хосе Ортеги-и-Гассета, теоретиков анимации и рас­пространенным направлениям соматической психологии.

Ключевые слова: тело, телесность, дух, самоиденти­фикация.

© Ольга Муха, 2010Сучасна культура і сучасна людина - це "мультикультура" і "мультилюдина", тому їй потрібен певний ґрунт для самоіден-тифікації. Саме вибір певного формату тілесності великою мі­рою зумовлює формування змістовного наповнення "Я" кон­кретної особистості.

Людина західної цивілізації так і не навчилася цілісного зв'язку із своїм тілом та з властивою їй "частковою раціональ­ністю" та релятивізмом обирає один із доступних їй форматів у ставленні до власного тіла. Нав'язливе піднесення тілесної кра­си і сексуальності, причому, сексуальності поза моральними нормами ("секс - те, що виносить нас поза межі добра і зла"), культ юності, нестримне споживання, лихоманка-прагнення скуштувати усіх насолод, обожнення спортсменів тощо - усе це називають "безумовними фактами суспільства, де тілесні цінності випереджають чи заступають цінності духу" [2; 317].

Відтак ці умовні формати виявляються доволі обмеженими, інколи суто інтуїтивно окресленими, однак завжди - вибудо­ваними на певному принципі самопрезентації. Перший умов­ний формат - "співіснування", не передбачає конкретно сфор­мованого ставлення до власного тіла, крім вдоволення його на­гальних потреб і простого підтримання життєдіяльності. Лю­дина як "Я" визнає, що може існувати тільки в цьому тілі і для цього зовнішній вигляд, позиції, дух людини і її діяння - все це має утилітарну основу. Такі взаэмини можна назвати відноси­нами примирення з даністю, або відносинами "терпіння". Дру­гий підхід - "аскетичний". Головне завдання таких взаємос­тосунків з тілом - навчитися вправно ігнорувати його бажан­ня і наміри. Коли у першому варіанті на сигнали тіла, принай­мні найбільш необхідні, людина реагує певним чином, то тіло людини-аскета мусить бути готовим до того, що усі його сигна­ли не тільки ігноруються, але й максимально придушуються. Сучасний, "мирський" аскетизм дещо схожий до автентичного аскетизму середньовічної доби, для якого характерні антисоці-альність та егоїстична скерованість. Аналогічно тому, як "при­боркання плоті" у християнстві більшою мірою мало суспіль­не і культурне походження, провоковане тогочасною потребою протиставлення себе "суспільству розпусти" пізньої Римськоїімперії, так і сьогодні виникають розмаїті рухи: проти сексу­альності, проти розбещеності тощо. Ці рухи спротиву провокує так званий "ефект порно", як характерний атрибут сьогодніш­нього комунального тіла [4].

Наступний формат - "гедоністичний". Чуттєвість абсолю­тизується і виставляється як найвищий принцип життя і пове­дінки людей: єдина мета - отримати всі можливі насолоди, при­чому їх можна розрізняти лише за кількісними параметрами: тривалістю, інтенсивністю, а не якісними показниками. Чет­вертий формат, який можемо назвати "здоровим", передбачає правильний підхід до фізичних вправлянь, засади збалансова­ного харчування тощо. За належної уваги, фізична культура ніби "озонує увесь соціальний простір, підвищує загальний то­нус життя нації" [3; 196]. Найважливіше, що закидають такому варіанту ставлення до тіла - невідповідність засад здорового способу життя нормам сучасної зайнятості середньостатистич-ного працездатного громадянина. П'ятий формат - "спортив­ний". Власник тіла вдосконалює свій "фізичний інструмент" досить наполегливо, а частіше - будь-якою ціною. Це моделі, які В. Розін називає "тілом спортсмена", "тілом танцюриста" і т. ін. [5; 44], в античності це були тіла атлетів, воїнів-спартанців. Таке тіло тренується не для презентації, а для самого стану ціл­ковитого послуху його своєму господарю та подолання щоразу складніших фізичних завдань.

Шостий, найбільш суспільно тиражований формат - сприй­няття тіла як естетичного об'єкта. В цьому випадку людина немов максимально турбується про тіло. Однак всі ці процеду­ри мають своїм джерелом не турботу про власне тіло, а "підга­няння" його під стандарт сучасних соціальних очікувань. Поза-як нормативи і "нормальної ваги", і "ідеальної фігури", і необ­хідних тілесних атрибутів-аксесуарів - стандарти, умовно ви­значені модою, суспільством, підтвердження соціальної влади над часом [6; 417].

Ж. Бодрійяр у праці "Символічний обмін і смерть" виділяє моделі тіла, використовуючи інші міркування. У нього основ­ною формою тіла для медицини є труп як ідеальний випадок тіла і результат діяльності медицини. Для релігії ж "ідеальнимопорним поняттям тіла є звір (інстинкти і воління "плоті"). Тіло як звалище кісток і воскресіння після смерті, як плотська метафора" [1; 217]. В економічній і політичній площині існу­вання людини як головної моделі тіла Бодрійяр виводить ма­некен, який розуміється не тільки як функціональний робот, відповідь на потреби і запити суспільності, але як місце творен­ня нової знакової цінності (зокрема, сексуальності як моделі).

Хоч у суспільстві в кожен його момент існування наявні усі можливі формати ставлення людини до власного тіла, у ХХІ столітті, "столітті ефемерних Зваб і Спокус" (Ж. Ліповецький, Ж. Бодрійяр), чільного місця набуває тіло як естетичний та символічний об'єкт.

Аналізуючи культуру кінця ХХ сторіччя, Х. Ортега-і-Гассет ставить душу в підпорядковане положення стосовно тіла, при­чому підпорядкування несподівано парадоксальне. Оскіль­ки матеріальна природа тіла значно більше обмежена, то воно (тіло) "тримає душу у своїх руках, і не дозволяє їй здійснюва­ти всі її божевільні фантазії" [1; 152]. Це провокує доволі пара­доксальну ситуацію, коли ми сьогодні розглядаємо тіло як на­глядача душі. Отже, сьомий варіант принципово відмінний від попередніх шести у своїй точці відліку - тіло набуває провідної ролі в структурі людської особистості.

 

література:

1. Бодрійяр Жан. Символический обмен и смерть. М.: "Добро-свет", 2000. - 387 с. - ISBN 5-7913-0047-6.

2. Вальверде Карлос. Философская антропология. - М.: Христи­анская Россия, 2000. - 416 с. - ISBN 5-87468-076-4.

3. Мазур Л. О. Дух і плоть: філософія життя: Монографія. -Львів, 2003. - 349 с.

4.  Осика Ю. Л. Коммунальное тело: эффект порно: http://
anthropology.ru/ru/texts/osika/porno.html.

5.    Розин В. М. Как можно помыслить тело человека, или На поро-
ге антропологической революции // "Философские науки". - 2006.
- № 5. - Москва: Академия гуманитарных исследований. - С. 44.

6.         Рюс Жаклін. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої
науки
/ Пер. з фр. В. Шовкун. - К.: Основи, 1998. - 669 с.УДК 316.75

Микола Кравчук

проблема ідентичності в умовах глобалізації

У статті розглядаються традиційні типи ідентичнос­ті та феномен ідеології як основа ідентичності. У цьому сенсі ідеологія розглядається як генералізація та селекція цінніснометафоричних смислів, що уможливлюють ство­рення комунікативного простору. Таким чином ідеологія постає чинником, що уможливлює інтеграцію різнорідних елементів, забезпечуючи їх ідентичність із спільнотою.

Ключові слюва: нація, клас, ідеологія, метафора, мовна гра.

 

Kravchuk M. The problem of identity in situation of globalization.

This report is devoted to the critics of traditional types of identity and analyzing of ideology like a base of identity. The ideology is considered as generalization and selection of values and metaphorical principles, which make possible creation of communicative scope. Thus, ideology is the factor that conditions the integration of heterogeneous elements and provides their identity with society.

The key words: a nation, a class, an ideology, a metaphor, a language play.

 

Кравчук Н. Проблема идентичности в условиях гло­бализации.

В статье рассматриваются традиционные типи иден­тичности, а также феномен идеологии как основа идентич­ности. В этом аспекте идеология рассматривается как ге­нерализация и селекция ценностнометафорических смыслов, которые делают возможным создание коммуникативного пространства. Таким образом, идеология является факто­ром обуславливающим интеграцию разнородных элементов, обеспечивая их идентичность с сообществом.

Ключевые слова: нация, класс, идеология, метафора, языковая игра.

 

© Микола Кравчук, 2010Ідентичність завжди була умовою консолідованого існуван­ня спільноти. На різних історичних етапах цей феномен роз­глядався по-різному. Для традиційного суспільства підґрун­тям ідентичності постає, перш за все, релігія. Однак з поши­ренням секуляризаційних процесів у суспільстві ця форма ідентичності втрачає свою значущість, поступаючись місцем національній ідентичності, що ґрунтувалася на основі спіль­ної мови, історичного минулого та культурних особливостей. З крахом останніх великих імперій після Першої світової війни саме така форма ідентичності видавалася найбільш оптималь­ною для консолідації суспільства. Водночас, вже з другої поло­вини ХХ століття розпочинаються глобалізаційні процеси що призводять, з одного боку, до потужних міграційних роцесів у світі, а з іншого - до дифузних тенденцій у культурі, коли на­ціональні культури знаходяться під постійним взаємовпливом. Таким чином ми потрапляємо в ситуацію, коли поняття моно­національної, а відповідно, і монокультурної країни поступо­во відходить у минуле. Водночас постулювання національної ідентичності як умови консолідації спільноти тепер набуває за­грозливого характеру, оскільки, ґрунтуючись на принципі мо-нонаціональності, є потенційно конфліктним.

Аналізуючи проблему ідентичності в минулому столітті, не­обхідно відзначити і появу ще однієї парадигми ідентичнос­ті, що пов'язана з Марксовим розумінням класу. Власне, вона ґрунтувалася на ідеї класової ідентичності і показала також ви­сокий рівень конфліктності.

Коли ми оперуємо поняттями нації чи класу у питанні іден­тичності, то одразу потрапляємо у сферу жорсткої диференці­ації "свій-чужий", яку Карл Мангайм характеризує як "нооло-гічне розрізнення" [2; 65], що чинить перешкоди комунікації в суспільстві, такий тип ідентичності характеризується своєю за­критістю, оскільки не передбачає інтеграції в систему чужорід­них елементів, відкидаючи їх. Подібний стан справ ставить за­вдання вироблення нових підходів до розуміння ідентичності.

1. Розглядаючи проблему ідентичності в умовах глобалізовано-го світу, хотілося б звернутися до концепції ідеології як основи ідентичності Кліфорда Гірца. Він розглядає ідеологію як "впо­рядковану систему культурних символів" [1; 228], пропоную­чи аналізувати її крізь призму формування цих символів та як структуру взаємовпливаючих один на одного смислів. Гірц го­ворить про формування однієї глобальної мовної гри в контексті ідеології. Філософ зазначає, що "залежно від соціального, куль­турного, психологічного контексту змінюється не істина, а сим­воли, які ми створюємо в наших, по-різному вдалих спробах її схо­пити" [1; 243]. На цьому етапі ми досягаємо рівня символіза­ції - чогось такого, що можна спотворити, і в царині чого від­бувається процес ідентифікації. Основним ставленням тут є зо­всім не підозра і навіть не вільне від оцінок судження, а спілку­вання. У розмові криється інтерактивне ставлення. Тут ідеоло­гія виступає як явище самоідентифікації групи, у цьому сенсі варто згадати вислів Еріка Еріксона, який визначає ідеологію як "опікуна ідентичності" [3; 316]. Вона також виступає як чинник ідентифікації групи не лише у просторі, але і в часі, здійснюючи функціоналізацію в межах однієї мовної гри. Ідеологія постає як інтегративний чинник. Розглядаючи феномен ідеології в такому сенсі, ми отримуємо якісно нову концепцію ідентичності, яка ви­являється надзвичайно пластичною стосовно динамічних змін у навколишньому світі, відповідаючи на них зміною або кореляці­єю основних метафоричних принципів мовної гри, що дає мож­ливість нейтралізації конфліктних тенденцій у суспільстві. Та­кий тип ідентичності характеризується своєю відкритістю та по­стійною доповнюваністю, напротивагу національній та класовій формі ідентичності, оскільки тут індивіди виступають не лише як актори-виконавці, але і як творці комунікативного простору, оскільки діють у системі однієї мовної гри, постійно доповнюю­чи її правила та принципи у процесі комунікації. Такий підхід дозволяє, з одного боку, зберегти власну ідентичність спільноти, а з іншого - гармонійно інтегрувати в неї тих індивідів, які є зо­внішніми щодо неї, уникаючи при цьому конфліктів, що, своєю чергою, зміцнює соціальну систему. Таким чином функція іде­ології постає як генералізація та селекція символів, що забезпе­чують ціннісно-орієнтаційно-метафоричне тло, яке постає осно­вою комунікативного простору, а бути учасником цього просто­ру й означає ідентифікувати себе зі спільнотою.Гирц К. Интерпретация культур. - М.: Росспэн, 2004. - 555 с.

2. Манхейм К. Идеология и утопия // Диагноз нашего времени. - М.: Юрист, 1994. - 700 с.

Рікер П. Ідеологія і утопія. - К.: Дух і літера, 2005. - 386 с.УДК:316.75:159.923.2

Марія Бойко

соціологічний підхід дослідження феномена ідентичності

У статті розглядається ґенеза наукової думки щодо розвитку поняття "ідентичність". Порівнюється соціоло­гічний та психологічний підходи у дослідженні ідентичнос­ті. Аналізується розвиток соціологічної теорії ідентичнос­ті в межах трьох наукових шкіл: символічного інтеракціо-нізму, когнитивіської теорії та феноменології.

Ключові слова: ідентичність, соціальна ідентичність, ідентитет.

 

Boyko M. The sociological attitude in research of phenomenon of identity.

Genesis of scientific thought concerning development of concept "identity" is considered. Sociological and psychological approaches in identity research are compared there. Development of the sociological theory of identity within thou three scientific schools (symbolic interactionism, cognitive's theory and phenomenology) is analyzed.

Key words: identity, social identity, identitet.

 

Бойко М. Социологический подход исследования фе­номена идентичности.

В статье рассматривается генезис научной мысли отно­сительно развития понятия "идентичность". Сравнивает­ся социологический и психологический подходы в исследовании идентичности. Анализируется развитие социологической те­ории идентичности в рамках трех научных школ: символичес­кого интеракционизма, когнитивной теории и феноменологии.

Ключевые слова: идентичность, социальная идентич­ность, идентитет.

 

Розвиток державності в Україні актуалізує питання іден­тичності, яке має міждисциплінарний характер. Проблема ре­конструкції ідентичності особливо гостро постала в епоху по-

 

© Марія Бойко, 2010стмодерну, коли спостерігається швидкий процес трансформа­ції суспільних цінностей, ідеалів і форм суспільного життя, а звідси й ідентичності. Відчуття ідентичності надає її суб'єктові соціально значущий комплекс цінностей, символів і традицій. Кожна людина чи колектив є носієм ідентичності, які визна­чають їх місце та орієнтації в соціальній структурі, певні нор­ми соціальної поведінки. Таким чином, сучасний стан розви­тку українського суспільства актуалізує вивчення ідентичнос­ті та ідентифікаційних практик.

Перш за все, слід зазначити, що запровадження в науко­вий обіг поняття "ідентичність" допомогло певною мірою розв'язати проблему співвідношення "соціальне індивіду­альне" в особистості. Вперше цей термін було застосовано в психології Е. Еріксоном, який переосмислив уведене З. Фрой-дом поняття ідентифікації та поповнив його поняттям "іден­тичність". Е. Еріксон також розрізняв поняття "ідентичність ін­дивіда" та "ідентичність групи", що стало основою для подаль­шого введення в науковий обіг понять "індивідуальна ідентич­ність" та "соціальна ідентичність". Вважаємо, що саме наяв­ність цих двох понять в гуманітарній науці дало підставу для розмежування предметного поля дослідження феномена іден­тичності в психології та соціології. Так, в психології, при дослі­дженні феномена ідентичності, увага дослідників акцентуєть­ся перш за все на індивіді, таким чином, досліджується пере­важно процес самоідентифікації, а також механізми та специ­фіка цього процесу.

Соціологія ж розширює розуміння ідентичності до взає­модії індивіда з суспільством і точкою відліку є вже соціаль­на група. Таким чином, в предметне поле дослідження фено­мену ідентичності входять соціальні механізми самовизначен­ня індивідів в багатоманітних групах та досліджується коло со­ціальних інститутів, які забезпечують самовизначення особис­тості в соціальному просторі.

Соціологічна теорія ідентичності розвивалася в межах трьох наукових шкіл: символічного інтеракціонізму, когнитивіської теорії та феноменологїї. Дослідження ідентичності представ­ника школи символічного інтеракціонізму Дж. Міда були при­свячені розгляду проблеми співвідношення особистісних і со­ціальних елементів у людині, а також аналізу усвідомленої та неусвідомленої ідентичності. Неусвідомлена ідентичність, на його думку, ґрунтується на неусвідомлено прийнятих нормах, звичках, які надходять від соціальної групи, до якої вона на­лежить. Усвідомлювана ідентичність починає функціонува­ти тоді, коли людина концентрує увагу на своїй поведінці та її причинах, проте вона не означає автономії особи від соціу­му, оскільки вона формується за допомогою уже надбаних у со­ціальній взаємодії категорій, вироблених у мові. Дж. Мід ак­центував увагу на тому, що ідентичність формується виключ­но через процес соціалізації і основною функцією ідентичності є становлення "Самості".

Своєрідний синтез концепцій символічного інтеракціоніз-му і теорії ролей запропонував І. Гофман, у якого ідентичність трактується як продовження зовнішньої ситуації. І. Гофман вводить поняття "політика ідентичності", яку він визначає як влив людини на інформацію про себе, що продукується на со­ціальне оточення. У межах когнітивістської моделі була роз­роблена теорія соціальної ідентичності Г. Теджфела та теорія самокатегорізації Дж. Тернера. Основну увагу в цих концеп­ціях було приділено співвідношенню особистісної і соціаль­ної ідентичностей в структурі "Я - концепції" особи та меха­нізми конструювання поведінки особи відповідно цих ідентич­ностей [1, 276]. Представники феноменологічної течії П. Бер­гер та Т. Лукман продовжують і доповнюють теорію Дж. Міда і визначають ідентичність як "ключовий елемент суб'єктивної реальності, який знаходиться в діалектичному взаємозв'язку з суспільством і формується соціальними процесами" [2, 279]. Таким чином, в цьому визначенні ідентичність розуміється як елемент певної структури (суб'єктивної реальності). Тобто на­голос робиться на активність індивіда та неможливість його відриву від суспільства, оскільки сама ідентичність формуєть­ся тільки через соціальні процеси.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології