Д Шевчук - Культурна ідентичність та глобалізація - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 

Ці дані можна - цілком слушно - трактувати як вираження слабкості білоруської спільностості, але водночас можна вка­зати на те, що в середньому близько 1/4 суспільства емоційно трактує державну незалежність, можливо, становлячи базу по­тенційних націєтворчих процесів, які можна було б викликати за сприятливих умов. Не можна також забувати про те, що час­тина білоруських інтелектуальних середовищ є цілком націо­нально сформована (наприклад, середовище Білоруського На­родного Фронту), часто їхня національна свідомість, творена ідеологія та постави мають виразний окцидентальний вимір.

Пересічний білорус - якщо припустити, що в послуговуван­ні цим поняттям є сенс - незалежність своєї держави частіше сприймає у категорії виразно сформованої автономності, ніж повної незалежності центрально- і західноєвропейського типу. Його історична свідомість обмежується насамперед до бороть­би періоду Другої світової війни (Білорусь як партизанськийкрай), сформульованих у кількох реченнях міфів на тему По­лоцького князівства, Великого князівства Литовського, біль­шовицької революції та незначної кількості постатей з вітчиз­няної історії. Цілком загальним є, наприклад, переконання, що Росія визволила Білорусь із татарського ярма, попри те, що Бі­лорусь ніколи не була - на відміну від Московської держави - завойована татарами. Свою білоруськість пересічний білорус часто усвідомлює як фольклористично-етнографічно-мовну окремішність, регіональну в межах більшої цілості, республі­канську як спадщину по СРСР, історичну - оскільки не цілком ідентичну з російською. Вона також конструює автостереотип, що позитивно відрізняє білоруса від росіянина (москаля) таки­ми рисами, як працьовитість, толерантність, мирний характер, уникання крайнощів. Точкою зіставлення для них є передусім Росія. Захід є принципово чимось іншим, більшою чи меншою мірою чужим. Виразно пронаціональні постави - що у країнах Центральої Європи трактуються як цілком нормальні - біло­русами часто сприймаються однозначно негативно - як наці­оналістичні, нетолерантні. Держава трактується передовсім у соціальних категоріях.

У референдумі 17 березня 1991 року за приналежність до СРСР висловилися аж 83% мешканців Білорусі [9, 293]. Від­разу ж після розпаду СРСР, у грудні 1991 року, згідно з соціо­логічними дослідженнями, 69% респондентів підтримували не­залежність Білорусі та угоду про її входження до складу СНД. Проти були 10% опитаних. Натомість уже в лютому 1992 року 52,6% респондентів негативно поставилися до виходу Білорусі з СРСР, а схвалювало цей крок 30,7% опитаних громадян Біло­русі [10, 13]. Така велика мінливість постав білорусів у настіль­ки важливому питанні, як незалежність власної держави, свід­чить про те, що вони трактують державу (у будь-якому разі, трактували її в період утворення незалежної Республіки Біло­русь) більш інструментально, ніж поляки, угорці чи балтійські народи, які вбачали в ній більше автотелічних цінностей.

Народна, колгоспно-радгоспна білоруськість часто нага­дує собою давню категорію "тутешньості". Сказати про себе: "я - білорус" часто означає серед сільського населення, гіршеосвіченого, лише або переважно свідомість державної (а інко­ли релігійної) приналежності. Це свідомість назви, "паспорт­ний" термін. У такому випадку за нею не стоїть багатство куль­турних цінностей, національної свідомості та пов'язана з цим сфера емоцій. Заглиблення у багату фольклорну культуру православ'я, а також величезні відстані між підданими урбані­зації й індустріалізації анклавами та селом, не сприяло розпо­всюдженню ідеологічних зв'язків, у тому числі передовсім на­ціональних; до сьогодні спостерігаються виразні залишки релі­гійних, а навіть станових поділів. Білоруська дослідниця Воль-га Гушчава, узагальнюючи результати польових досліджень на Браславщині, що проводилися у тамтешніх селах у 1997-2007 роках, пише: "На основі аналізу матеріалів польових дослі­джень можемо прийти до висновку, що національність і бать­ківщина для більшості інформантів є категоріями, накинутими зовнішнім світом, основою ж їхньої ідентичності є віроспові­дання і локальність. Є інформатори з виразною національною ідентичністю, які покликаються на історію свого народу, авто­стереотип, міркують про національний інтерес, але їх є пере­важна меншість, а сама національна ідентичність сформована зовнішніми чинниками, головно школою та засобами масової інформації. Поняття "батьківщина" пов'язане передусім із міс­цем проживання, з особистим комфортом і добробутом, а не з уявленою спільнотою і символічною сферою. Найчастіше бать­ківщина не сприймається як особиста цінність, про яку слід пі­клуватися" [11].

Суттєвим питанням є ідентичнісне розташування білорусь­кого суспільства між Сходом і Заходом, між Росією та Євро­пою (ЄС). Чи білоруси почувалися колись більшою мірою гро­мадянами БРСР чи СРСР? Чи сьогодні вони більше почува­ються совєтськими людьми чи європейцями? Чи вони є при­хильниками відновлення СРСР? Відповіді на ці запитання да­ють результати соціологічних досліджень, проведених за остан­ні кільканадцять років. Перше з наведених тут досліджень про­вів у березні 1991 року ще радянський (московський) ВЦДГД (Всесоюзний центр дослідження громадської думки). Тоді ви­явилося, що лише 24% етнічних білорусів окреслювали себе якгромадян БРСР, а аж 69% ідентифікували себе передовсім як громадян СРСР, що було рекордом серед націй, які мали влас­ні республіки (наприклад, для естонців ці величини становили відповідно 97% i 3%) [12, 68]. Величину 69% можна деякою мі­рою трактувати як недосконалий показник совєтизації білору­сів, особливо у порівнянні з іншими "республіканськими" наці­ями. Це, однак, зовсім не означає, що білоруси в наш час масово висловлюються за відбудову СРСР. У більшості, незалежно від симпатії до колишньої держави і ностальгії за нею, вони усві­домлюють нереалістичність цього постулату. Якщо у листопа­ді 1993 року 55,1% респондентів позитивно поставилися до від­будови СРСР, а 22,3% негативно, то пропорції між обома вели­чинами, змінившись на початку нового тисячоліття, у грудні 2008 року становили: за відбудову - 21,5%, а проти - 63,3% [8, 35]. Частина білорусів - реалістично - висловлюється насам­перед за зближення з Росією, ніж за відновлення колишньої со­юзної держави.

Свідомість існування білорусів принаймні упродовж кіль­кох поколінь у реаліях, відмінних від європейських, помітна у відповідях на запитання: "Чи Ви вважаєте себе радше європей­цем чи радше радянською людиною?" У двох наступних дослі­дженнях у березні - квітні 2006 року більше опитаних (52% і 46,1%) визнали себе радянськими людьми, а європейцями -36,0% і 41,3% [5, 36]. Автори цих досліджень вважають, що ко­ливання процентних величин відповідей свідчать не тільки і не стільки про характер самоідентифікації білорусів, скільки про їхню податливість на актуальні політичні події: масові акції протесту після президентських виборів, рішучу реакцію Захо­ду на результати виборів, пропоновану "Газпромом" ціну за газ на 2007 рік [5, 36]. Однак, більшість респондентів, які не ухи­лилися від відповіді в обох дослідженнях, визнали себе радян­ськими людьми.

В іншому дослідженні білоруси, поставлені перед вибором: Росія чи Європейський Союз, до червня 2009 року віддавали перевагу єднанню з близькою їм з огляду на культуру і добре знаною Росією, але під час двох наступних досліджень, у верес­ні та грудні 2009 року, дали інші відповіді [4, 17]:
США та Білорусь?", відповіли у червні 2006 року: "в основно­му позитивні" - Росія 68,3%, США 26,1%; "в основному нега­тивні" - Росія 9,5%, США 52,0% [3, 3]. Можна припустити, що всі сусіди Білорусі з ЄС (поляки, литовці, латвійці та естонці) мають цілком обернену (у пропорціях) візію якості впливів Ро­сії та США у світі. Ставлення білорусів до Росії й водночас до власної незалежності, разом із різними можливостями її розу­міння, представлене у двох таблицях нижче:З таблиці 5 випливає, що у випадку референдуму, присвя­ченого поєднанню Білорусі з Росією, більшість його учасників проголосувала б, аж до 2006 року включно, за поєднання. Кіль­ка досліджень, проведених у 2007 році, демонструють у цьому питанні змінні опції респондентів, а від 2008 року противни­ків єднання зі східним сусідом є більше, ніж прихильників. З наступної таблиці можна відчитати виразну еволюцію, - упро­довж останніх шести років, - трактування незалежності сво­єї держави білорусами. Відсоток білорусів, які висловлюють­ся за повне поєднання з Росією, - а отже, за повну втрату неза­лежності, - зменшився до кільканадцяти. Все ще домінує пере­конання про потребу тісних зв'язків незалежних держав (хоч незначним чином зменшилася кількість його прихильників), а відсоток білорусів, які домагаються більш партнерських від­носин із Росією - втім, без виходу поза рамки СНД - виразно зріс. Це важливо зазначити тому, що ще у 1996 році 34,6% біло­русів вважали, що Білорусь не повинна бути незалежною, су­веренною державою, а дослідження з червня 2000 року демон­струють, що найбільше прихильників отримала опція (одна з трьох) єднання в одну державу - 36,7% [17, 99-101]. Узагаль­нюючи результати цих досліджень, можна було б ствердити, що схвалення незалежності власної держави зросло - і вважаю, що це твердження певною мірою справедливе. Однак для дослід­ників, знайомих із білоруськими реаліями, є водночас очевид­ним, що відповіді респондентів - особливо у коротких часо­вих рамках - у Білорусі підлягають сильним впливам поточної пропаганди, що можна помітити особливо у випадку ставлен­ня білорусів до Росії. Схвалення ідеї єднання зростало разом із наступними кампаніями і промовами президента Лукашен­ка, які вказували на слушність цієї лінії, і зменшувалося разом зі спротивом президента щодо політики Росії стосовно Білору­сі (наприклад, підвищення цін на газ), неприйняттям ідеї ство­рення з Білорусі ще однієї російської губернії. Інша справа, на­скільки дослідження такого типу відображають реальний стан речей, враховуючи білоруські реалії, особливо в сільському се­редовищі, де не відбулася повна кристалізація категорій опису соціального світу, якими оперують соціологи, принаймні у час­тині задаваних питань3. Окрім явного ошукування та - як уже згадувалося раніше - достосовування до гаданих інтенцій ан­кетера, у білоруському суспільстві маємо справу, на мою думку, з відносно незначним ступенем інтеріоризації важливості кате­горій, які конструюють сучасне суспільство у публічній сфері, а отже, з більшою поверховістю в їх сприйнятті, а навіть лабіль­ністю, що виражається також у значних коливаннях преферен­цій респондентів, на що вказують соціологічні дослідження, які здійснювалися з короткими (місячними або кількамісячними) часовими інтервалами. Наприклад, на межі попереднього і ни­нішнього століть білоруси на запитання, чи їхня держава пови­нна бути незалежною і суверенною, приблизно в 1/4 випадків ухилялися від відповіді (не мали з цього приводу власної дум­ки), а різниці між відповідями "так" і "ні" між 1996 та 1997 ро­ками перевищували 20% [17, 99]. І все ж таки, здійснювані в Білорусі соціологічні дослідження вказують у довших часових проміжках на виразні тенденції, інколи їхні зміни, а також на ускладнені й цікаві для дослідника кореляції між досліджува­ними поставами.

3 Одні й ті ж терміни інколи мають у Польщі (в Західній Євро­пі) та в Білорусі дещо інше поняттєве (змістове) наповнення, а отже, розуміються дещо інакше, що ускладнює порівняння досліджень в обох країнах. Соціальний контекст отримуваних відповідей інколи є настільки специфічним для поляка (а тим більш для мешканця За­хідної Європи), що представлені дані, загалом, вимагали б розшире­ної інтерпретації з заглибленням у культурний контекст, що є в біль­шому масштабі рідко коли можливе.


Цей текст, присвячений ідентичності білорусів, а отже, пе­реважно свідомісним формам їхнього існування, в тому числі між Сходом і Заходом, з огляду на необхідність меншою мірою зосереджується на аналізі об'єктивних ознак, що конструюють білоруську спільнотність. Білоруське суспільство не було кон­струйоване протягом двох останніх сторіч на принципах, симе­тричних до польського чи угорського (не кажучи вже про бри­танське чи німецьке). Російська мова його русифікувала, піс­ля більшовицької революції совєтизувала (тобто поширювало совєтські цінності в російському мовному оформленні), але ні­коли не націоналізував (тобто не будував ані національної бі­лоруськості, ані російськості). А отже, як мова, загальновжива­на в містах - як серед інтелігенції, так і серед робітничих мас

-    вона не є, як у Польщі, носієм національних цінностей, що співтворять сильну, зідеологізовану і насичену емоціями спіль-нотність. Російська (російськомовна) культура мешканця Мін­ська є внаслідок цього мілкішою, ніж у москвича, адже загалом не спричиняє інтеріоризації білорусами російських національ­них цінностей (національно-імперських, сповнених емоцій та елітаристської традиції царської Росії), не є також носієм ро­сійського націоналізму. Це російськість поверхова і вторинна. У XX сторіччі сильна спільнотність на загальнобілоруському рівні не була збудована ані російськістю, ані білоруськістю, ані совєтськістю. Остання ніде не будувала сильних спільнот, які могли б потенційно конкурувати з Москвою в централізованій, досить довго деспотичній (а періодично навіть тоталітарній) державі. Совєтськість була перш за все зорієнтована на їхню дезінтеграцію, будування вертикальних структур влади, конф­ронтування особистості безпосередньо з владою. Репрезента­тивність проміжних структур була фіктивною або дуже слаб­кою. Таким чином, совєтськість, накладаючись у білоруських умовах на етнічні сільські структури, полегшила збереження таких характерних для селянської культури локалізмів. Вона продовжувала існуючий на рівні білоруських народних мас по­діл соціального світу, з одного боку, на сферу публічну, влади і держави (колись панів), а з іншого - світ "свій", сільський (із часом колгоспний), світ локальний, приватний, обмежений до родини, друзів, безпосередніх зв'язків.

Наслідки цього є різні. Польські дослідники звертають увагу на мале зацікавлення білорусів публічними справами, окрім тих, які стосуються соціальних питань. Самі білоруси підкреслюють те, що поза кордонами власної держави вони є збірнотою, яка слабко організовується і не може розраховува­ти на велику лояльність стосовно себе i на силу взаємозв'язків. Оскільки білоруси не дивляться на себе як на сильну спільноту,

у будь-якому випадку, їхня авторефлексія цього типу значно слабша, ніж у поляків, - наслідком цього для білоруського сус­пільства є не тільки слабше окреслений власний автостерео­тип, але й те, що стереотипи інших націй не мають такого комп­лексного виміру, як, наприклад, у росіян і поляків. Вони кон­струюються і відтворюються уривчасто і ситуативно. У таких реаліях "надлокальні" проблеми, про які пересічних білорусів питають мінські соціологи-інтелектуали, є для них часто біль­шою чи меншою мірою чужими. Присвячена їм рефлексія дуже поверхово закорінена у свідомості значної частини опитуваних (так само, як і отримувані відповіді). Офіційна пропаганда, яка займається надлокальною проблематикою, легко може накида­ти їм окреслені погляди, оскільки це їх мало цікавить, але й від­мовитися від цих поглядів вони можуть відносно легко і швид­ко. А отже, конструйовані таким чином постави є слабкими, не досить сильно інтеріоризованими, а їхня потенційна мінли­вість досить значною.

Відносна "поверховість" прийняття в Білорусі російської культури, яка не має тут національної (а отже, й виразної емо­ційної) підбудови, і пов'язане з цим слабке зацікавлення пу­блічною сферою та зосередження на щоденності "тут і тепер" у межах локальних мікроструктур і спільнот, може породжувати окреслені наслідки, які стосуються можливості достосовуван-ня до зміни обставин. Якщо вступ великої України до Євросо­юзу - що сьогодні слід трактувати як "wishful thinking" - може мати наслідком серію суспільних струсів, то у випадку зорієн­тованих на локальність білорусів задоволення їхньої соціаль­ної сфери створює більшу надію на достосування до нових ре­алій. Ідентичність білорусів є причиною того, що зміни на рів­ні соціальної макроструктури є легшими, ніж у багатьох інших країнах Європи, за умови задоволення прагнень на рівні груп нижчого рівня: первинних і локальних.

Підсумовуючи, можна ствердити, що ідентичність білору­сів є загалом слабшою, ніж в інших європейських суспільств, особливо на рівні надлокальних спільнот, а їхня культурна орі­єнтація на Схід (Росія) є набагато потужнішою, ніж на Захід (Європа). Також відносно слабко сформованою є національна ідентичність, виразно присутня головним чином у частини елі­ти (загалом опозиційно налаштованої щодо президента Лука­шенка) і практично відсутня у значної частини сільських се­редовищ (колгоспно-радгоспного населення). Держава сприй­мається передовсім як соціальна інституція, а набагато меншою мірою - як автотелічна цінність, що політично, культурно і на­ціонально вирізняє білорусів і надає цим різницям першорядне значення. Почуття приналежності до "східнослов'янської (пра­вославної, руської) цивілізації" серед білорусів є непорівняно сильніше, ніж у поляків почуття приналежності до слов'янської спільноти загалом, а до західнослов'янської зокрема (і відпо­відно: британців і німців до германської спільноти, а францу­зів та іспанців до романської). Православ'я (не стільки як віра в сакрум, скільки як система цінностей і постав, що структурує світський світ соціальних зіставлень) є для білорусів більш ва­гомим елементом ідентичності, ніж мова. Світ близький, який викликає позитивні емоції й будує міцні зв'язки, - це світ ро­дини і товариських груп, світ локальний. Інший, ідеологізова-ний світ, пов'язаний із владою і державою, є для них більш чу­жим, потенційно репресивним, що менше спонукає до активіз-му й бажання співпраці. Соціальна ідентичність як сфера поді­лу з іншими спільних цінностей корінним чином переважає над особистою ідентичністю, яка експонує нонконформізм особис­тості. У результаті індивідуалізм білорусів має характер більш пасивний (що перегукується з селянською традицією "багатін­ня" на рівні сім'ї), ніж активістичний (типу елітаристичної ак­тивності у публічній сфері). Важливим є те, що існує "тут і те­пер": сім'я і матеріальне. Влада й ідеологія є загрозою для цьо­го світу, несуть чужість і штучність.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Саганович Г. "Русский вопрос" с точки зрения белоруса // На­родная газета. - 30.05.1993.

2.Smulkowa E. Bialorus i pogranicza: Studia o jezyku i spoleczenstwie. - Warszawa, 2002.

3.Новости НИСЭПИ. - Вып. 3. - 2006.

4.Новости НИСЭПИ. - Вып. 4. - 2009 (електронна версія).

5.Новости НИСЭПИ. - Выпуск 2. - 2006.

6. Za Bialorus. Rozmowa z Andrejem Lachowiczem / Przeprowadzili M. Nocun i A. Brzeziecki // Ograbiony narod. Rozmowy z intelektualistami bialoruskimi. - Wroclaw: Kolegium Europy Wschodniej im. Jana Nowaka-Jezioranskiego, 2007.Новости НИСЭПИ. - Вып. 4. - 2003.

7. Новости НИСЭПИ. - Вып. 4. - 2008.

8. Mironowicz E. Bialorus. - Warszawa, 2007.

 

10.Бугрова И. Молодое белорусское государство и общество: альянс или мезальянс? // Национальная идентичность Беларуси: Материалы семинара / Под ред. Гельмута Курта. - Минск, 2003.

11.Huszczawa W. Ojczyzna - panstwo - Bialorus w swiadomosci mieszkancow Braslawszczyzny // Studia Bialorutenistyczne. - T. 4 (У

друці).

12.Новости НИСЭПИ. - Вып. 2. - 2006 (електронна версія).

13.Новости НИСЭПИ. - Вып. 4. - 2006.

14.Новости НИСЭПИ. - Вып. 2. - 2008.

15.Новости НИСЭПИ. - Вып. 2. - 2007.

16.Новости НИСЭПИ. - Вып. 3. - 2009.

17.Radzik R. Die Integration mit Russland im Bewusstsein der weiBrussischen Bevolkerung // Annus Albaruthenicus. - T. 7. - 2006.

 

З польської переклав Андрій СавенецьУДК 316.6

Артур Высоцки

ОТ СТОЛКНОВЕНИЯ КУЛЬТУР К ДИАЛОГУ КУЛЬТУР

У статьерассмотрены связи, возникающие между явлени­ями столкновения культур и диалога культур. Представлены главные теоретические работы, посвященные проблемати­ке столкновения культур в общественных науках, приведены примеры, подчеркнуто значение исследований над столкно­вением культур. Акцентируется толерантный и диалогот-ворческий аспект столкновения культур, о чем свидетель­ствует присутствие рассматриваемой проблематики в межкультурной коммуникации и образовании, а также во вненаучном общении.

Ключевые слова: столкновение культур, диалог куль­тур, культурная идентичность, культурный шок.

Wysocki A. From clash of cultures to dialogue of cultures.

In article the connections between phenomena of clash of cultures and dialogue of cultures are examined. The main theoretical works dedicated to the problem of clash of cultures are presented. The author gives examples and shows the importance of clash of the cultures. He also pays attention to the tolerant and dialogue aspect of clash of cultures. Author argues that these problems we can find in intercultural communications, education, and non-scientific relations.

Key words: clash of cultures, dialogue of cultures, cultural identity, cultural shock

Висоцкі А. Від зіткнення культур до діалогу культур.

У статті розглянуто зв'язки між явищами зіткнення куль­тур і діалогу культур. Представлено головні теоретичні ро­боти, присвячені проблематиці зіткнення культур у суспіль­них науках, наведено приклади, а також підкреслено значен­ня досліджень над зіткненням культур. Акцентується на то­лерантному і діалогічному аспекті зіткнення культур, про що свідчить наявність цієї проблематики в міжкультурній кому­нікації та освіті, а також у позанауковому спілкуванні.

Ключові слова: зіткнення культур, діалог культур, культурна ідентичність, культурний шок.

© Артур Высоцки, 2010Встреча двух культур может [...] привести к кровавой войне, но может духовно обогатить обе стороны. Куль­турная и религиозная чуждость, испытываемая чувства­ми и интеллектом, иногда, что парадоксальн, он дает воз­можность диалога. Становится попыткой выяснения на­копившихся стереотипов, побуждением к устранению кор­ней взаимной вражды, к поиску явлений и обстоятельств причиненного зла [...] Надо разговаривать. Надо искать хотя бы тоньчайшую ниточку согласия между верующими разных религий [.] В каждодневных обыкновенных встре­чах людей разных вероисповеданий и культур создается де­ликатная нить диалога.

Piotr Klodkowski [18,312-313]

 

Чем является столкновение культур?

определяет тот аспект культурного контакта, во время которого про­исходит конфронтация людей и их сообществ по причине их куль­турной тождественности, т.е.отличия свойственных им культурных признаков, что в случае возникновения на этой почве конфликтных идеологий, может привести к конфликту культур (культурный кон­фликт?)" [23, 380]. Настоящий термин был разработан Кшиштофом Квасьневским, автором изданной в 1978 г. и пока единственной в Польше монографии, посвященной теоретическим и методологи­ческим аспектам применения этого термина в общественных нау­ках (в основном в социологии и антропологии) [24]. В этой рабо­те столкновение культур определяется как "контакт двух культур, носящих, главным образом, конфликтный характер, который воз­никает в связи с невозможностью соединения содержащихся в них противоположных ценностей и интересов или же в связи с формой этого конфликта (военное завоевание)" [24, 27].

В Социологическом словаре авторы определили столкновение культур как "явление, выступающее и появляющееся во время куль­турного контакта, заключающегося в конфронтации индивидуумов и общин или их традиций, деятельности, значения, материальных продуктов и т. д. в пространстве их взаимных различий (отличие культурных признаков), входящих в состав конкретных, различных

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60 


Похожие статьи

Д Шевчук - Концепція філософії в творчості густава шпета

Д Шевчук - Політизація життя в контексті біополітики соціально-філософський аналіз

Д Шевчук - Постмодерний стан культури пропозиція концептуального осмислення

Д Шевчук - Феноменологічна перспектива у політичній теоріїметодологічний аспект

Д Шевчук - Історичні трансформації та сучасні концепції політичної теології