В Фурман - Кремінь як перша корисна копалина людей кам'яного віку на поділлі - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ Серія геол.

2009. Вип. 23. С. 184-202

VISNYKLVIV UNIV. Ser. Geol. 2009. Is. 23. P. 184-202УДК 552.553(447.43/.44)

КРЕМІНЬ ЯК ПЕРША КОРИСНА КОПАЛИНА ЛЮДЕЙ КАМ'ЯНОГО ВІКУ НА ПОДІЛЛІ

В. Фурман

Львівський національний університет імені Івана Франка 79005 м. Львів, вул. Грушевського, 4 e-mail: fourman@franko. lviv. ua

Крем'яні знаряддя належать до найважливіших доісторичних знахідок і є доказом того, що кремінь був об'єктом перших геологічних досліджень і першою корисною копалиною людини. Така інформація цікава і корисна для студентів геологічного факультету під час практик для розуміння істо­рії геологічного розвику Поділля, вона дає змогу отримати знання про істо­рію розвитку геології в період кам'яного віку.

Ключові слова: кам'яні знаряддя, кремінь, ріняк, Лука-Врублевецька.

Гірництво, яке започаткувало історію техніки й сприяло становленню людського суспільства, було невід'ємною складовою життєдіяльності племен палеоліту та нео­літу, які заселяли територію України та Подністер'я. Як засвідчують археологічні дослідження, кремінь, кварцит та інші корисні копалини почали використовувати на Поділлі ще в палеоліті. Цим часом датовані знахідки кам'яних знарядь у Луці-Врублевецькій на Дністрі, біля Амвросіївки, Королевого на Закарпатті. Видобуток кременю й виготовлення кам'яних знарядь тривали до пізньої бронзи. В мезоліті та неоліті нарівні з широким використанням кременевих знарядь застосовували сла­нець, що піддавався обробці, лавові породи типу граніт-порфіру, андезиту, а також різні сорти пісковику. В цей час з'явились нові знаряддя - сокири, тесла, свердла, а також перші кам'яні й рогові знаряддя для видобутку жовен кременю у крейдових покладах. Поступово період збирання кременю на поверхні змінився викопуванням його за допомогою ям, уступів, навіть створенням шахт і штолень.

Істинність знань про геологічну будову, корисні копалини України та її природ­не середовище досяжна за умови, коли буде змога пізнати на фундаментальному рівні все розмаїття геологічних утворень на теренах будь-якого куточка нашої дер­жави. Один з головних елементів навчання на геологічному факультеті - навчальна геологічна практика із проїздом по західних областях України: Львівській, Закар­патській, Івано-Франківській, Тернопільській, Хмельницькій. Геологічною особли­вістю південних регіонів Хмельницької області є те, що русло Дністра тут досить глибоко, на 180-200 м, врізається в осадову товщу. Специфічний елемент ланд­шафту - Товтрове пасмо, яке простягається від с. Іванківці Городоцького р-ну через села Кутківці, Вишнівчик, Білу, Черче, Нігин, Вербку, Врублівці до Дністра. Товтрове пасмо піднімається на 30-50 м над навколишньою місцевістю, досягаючи абсолютних висот 350-400 м, і прикриває регіон Середнього Придністер'я від пів-

 

© Фурман В., 2009нічних вітрів, що сприяє відповідному теплому клімату. Особливо теплий мікро­клімат у долині Дністра й гирлових ділянках долин його лівих приток.

У часи палеоліту і неоліту рельєф, клімат, рослинний і тваринний світ сприя­ли виникненню тут стійбищ збирачів диких рослин, мисливців і рибалок (Лука-Врублевецька, Врублівці, Студениця, Бакота, Китайгород, Калачківці, Калюс, Стара Ушиця) [1, 3-9]. Сировиною для виготовлення знарядь для них передусім слугував кремінь, а також різні кристалічні породи. На всій території Волино-Поділля поширені багаті запаси кременю чорного або сірого забарвлення, часто з характерними білими вкрапленнями. Поклади природного кременю розміщені у верхніх шарах крейдової системи, що залягає порівняно неглибоко, а тому у схід­ній частині Подільської височини внаслідок ерозії в річкових долинах, ярах, бал­ках багато відслонень крейди разом із жовнами кременю. Регіон маршрутів прак­тики проходить саме у місцях, де протягом тривалого часу виявлено численні знаряддя праці людей кам'яного віку [11-13, 16-18].

Хронологія виготовлення кам'яних знарядь праці. Камінь - винятково міц­ний матеріал: вироби з нього можуть зберігатися сотні тисяч років, натомість кістяні і дерев'яні предмети іспиту часом не витримують. З різноманітних техніч­них винаходів віддаленого минулого людей найліпше збереглися виготовлені первісною людиною кам'яні знаряддя. На їхній робочій поверхні археологи ви­являють численні подряпини - траси, що дає змогу зрозуміти, як цими знаряддя­ми користувалися. Саме так вдалося визначити напрям і навіть силу ударів, які колись наносили кремінними рубилами і сокирами. Кам'яні знаряддя є числен­ними, а часто і єдиними предметами, на підставі яких можна судити про розвиток первісної техніки [7-9, 19]. Добра збереженість порівняно з деревом дає змогу саме по кам' яних залишках (артефактах) простежити еволюцію техніки обробки кам'яного матеріалу, зафіксувати етапи розвитку.

У різних частинах планети археологи знайшли і продовжують виявляти вели­чезну кількість кам'яних знарядь різного призначення [8, 9, 22]. Палеоліт (від грец. palaios -давній і lithos - камінь, тобто давньокам'яний вік) - перший істо­ричний період кам'яного віку (табл. 1). Початок палеоліту збігається з появою на Землі найдавніших людей - архантропів типу олдувайського та з моментом виго­товлення першого кам' яного знаряддя, імовірно - близько 2,5 млн років тому в Африці. Пізніше технології виготовлення кам'яних знарядь разом із архантропа­ми досягли Європи [4, 6, 22].

 

Культури палеоліту [22]
Найдавніші знаряддя давньої людини Олдувайської долини Африки належать до категорії рінякових [7-9]. Береги морів, рік, особливо гірських потоків, багаті на ріняк різних розмірів, форм, кольору і порід. Обкатана форма цих каменів дуже зручна для захоплення їх рукою. Тому саме овальні сплющені ріняки пос­лугували давній людині матеріалом для виготовлення її першого інструмента -ручного рубила (рис. 1). Досвід застосування таких інструментів засвідчив таке: ріжучі властивості рубила забезпечені тим, що його край має форму клина. Чим менший кут при вершині клина, тим ліпші ріжучі властивості рубила. Винахід клина і його ріжучих властивостей був одним з великих відкриттів людини. Він стоїть в одному ряду із винаходом вогню й умінням добувати і використовувати його, з винайденням колеса, важеля тощо.

Виділяють кілька періодів та культур [6-9, 11-13, 19, 22] палеоліту: 1) олдувай - головні пам'ятки розташовані на території Східної Африки. Олдувайська культура (рінякова) - найпримітивніша культура обробки каменю,коли для одержання гострого краю камінь розколювали просто навпіл без додат­кової обробки. Виникла близько 2,7 млн років тому, зникла близько 1 млн років тому. Чопер (від англ. chopper - ніж, колун) - одне з найдавніших знарядь праці епохи палеоліту. Він був дуже простий у виготовленні - загострений ріняк або кругляк. Робочий край створювали декількома відколами тільки з одного боку. Інша частина знаряддя була необробленою і слугувала для захоплення рукою. Вже в олдувайській культурі їх почали витісняти ліпше оброблені чопінги і рубила, однак чопери були поширені всюди і практично не змінювалися протя­гом палеоліту. Там, де, крім ріняку, не було іншої сировини, чопери використо­вували до кінця кам'яного віку. Трапляються чопери двох видів: з лезом, обби­тим з одного боку, і з лезом, обробленим з двох боків. Їх часто називають чопін-гами;

2) абвіль - поява універсальних знарядь типу ручного рубила (двобічно оброб­лене знаряддя). Ручне рубило використовували як для рубання, так і для різання. Активно застосовували знаряддя з ріняку. Абвільська культура виникла приблизно 1,5 млн років тому, замінивши олдувайську, і закінчилася приблизно 300 тис. років тому, коли її змінила ангельська [8, 11]. Спочатку її називали шельською від назви французького міста Шелль біля Парижа. У 1920-1930-х роках з'ясовано, що знаря­ддя праці, знайдені біля міста Абвіля (у долині р. Сомма, Франція) типові для епо­хи раннього палеоліту, на відміну від знахідок з міста Шелль, і шельську культуру було перейменовано в абвільску. Абвільське ручне рубило тривалий час уважали головним знаряддям палеоліту, яке за формою схоже на долоню людини із зімкну­тими пальцями або має вигляд сплющеної груші;

3) ашель - найвідоміша культура раннього палеоліту в Європі, назва якої по­ходить від передмістя Сент-Ашель м. Ам'єн (Франція). Вона була поширена на заході й півдні Європи, зафіксована в центральній частині Європи. В ашельську епоху широко використовували знаряддя з відщепів. Знаряддя ашельського типу обтесані з двох боків у трикутну або мигдалеподібну форму [5-9, 11-13, 19-21,

24].

Європейський ашель поділяють на три періоди: ранній (700-400 тис. років тому), розвинутий і пізній (400-120 тис. років тому), за якими наступним є мустьє (120-35 тис. років тому) (див. рис. 1). У період давнього ашелю техніка розколювання багато в чому подібна до олдувайської. Її називають клектонсь-кою (за стоянкою Клектон в Англії). Для розколювання використовували крем­нієве жовно. Технологія була досить проста: два камені - жовно кременю і кремінь, яким його обробляють - ударник. Жовно кременю вчені назвали нук­леус, що в перекладі з грецької означає ядро (Kernsteine у Німеччині, livres de Ьеигее у Франції, nucleus в Англії). Нуклеуси того часу грубі й безформні. Та­кими ж грубими були і фрагменти заготовок, тому під час виготовлення знаря­ддя використовували ретуш. Для раннього палеоліту Східної Європи характер­на техніка клектону: відщепи, чопери, наконечники списів [5-8], біконічні нуклеуси, численні знаряддя типу чоперів, товсті відщепи з особливими харак­терними рисами та виїмками.

Середній палеоліт часто називають також епохою мустьє - від 120 тис. років тому. Знаряддя того часу обтесані тільки з одного боку широкими смугами, ма­ють подовгасту форму, що нагадує човен, спереду звужену, позаду розширену. Умустьє яскраво виявилися суттєві зміни в техніці обробки каменю, що почалися ще в ашелі. Удосконалено нуклеуси, намітився перехід від дископодібних ашель-ських нуклеусів до пірамідальних, з яких одержували переважну кількість відще­пів, а самі пластини ставали витягнутішими і вужчими. Крім первинних прийомів обробки, які застосовували для одержання відщепів, у мустьє розвивалися вто­ринні прийоми, що змінювали форму цих відщепів [5-8, 13] та надавали пласти­нам потрібної форми за допомогою віджимної і крайової ретуші.

Технологія виготовлення кам'яних знарядь давніх людей. Камінь разом з деревом, рогом, кісткою і зубами тварин був одним з перших видів сировини, яку використовували в стародавні часи для виготовлення різноманітних знарядь пра­ці. Перші кам'яні знаряддя примітивні, проте навіть для їхнього виготовлення (рис. 2) первісній людині було потрібно зробити низку складних послідовних дій.

Для того, щоб точніше визначити, наскільки ефективним було те чи інше знаряддя і чи багато часу тривало його виготовлення, археологи ставлять екс­перименти: відтворюють зразки найдавнішої техніки і технологію її застосу­вання. За змінами технології обробки знарядь, зроблених у різний час, учені довідуються, як поступово зростала майстерність первісних людей, поліпшува­лися технічні прийоми і засоби. Тому розповісти про технічні досягнення епох, особливо вилучених у часі, може тільки камінь. На полюванні застосовували камені, кругляки, уламки, які не було потреби обробляти. Для виготовлення знарядь використовували уламки каменів, які відколювали від кам'яних брил (валунів). Не з кожного каменю можна зробити гарне знаряддя праці. Первісна людина зміркувала, що камінь у руці дає змогу значно збільшити силу удару. Так виник перший, найдавніший, вид інструмента - ударний.

Технологія обробки кам'яних знарядь виникла з досвіду порівняльної оцінки різних видів кам'яної сировини для виготовлення рубил з ріжучими краями високої стійкості і вибору відповідного виду каменю. Методика виготовлення ручного рубила є складнішою від способу отримання чопера. Ручне рубило виго­товляли шляхом двобічного оббивання. Каменю надавали потрібної форми шляхом нанесення ударів іншим каменем, що слугував відбійником. Робочою частиною рубила був край, який шляхом цілеспрямованих ударів загострювали. Протилежний кінець мав потовщену і заокруглену форму, під час використання рубила цей кінець знаряддя людина затискала в долоні. Загострене клиноподіб­не вістря і потовщена "п 'ята" свідчать, що це були знаряддя, якими можна рубати. Рубила значно більші, ніж олдувайські багатогранники і чопери та ма­ють овальну, серце- або мигдалеподібну форму. Форма ручних рубил досить стандартна: напевне, людина на той час набула стійких навичок обробки кре­меню. Власне рубила розвинулися з олдувайських проторубил і чопінгів, тому ранні рубила - це ті ж чопінги, тільки з виразнішими краями й однакової фор­ми. Максимальні розміри ручного рубила - 20 см, маса - до 2,5 кг [6].

Найтвердішу породу каменю, яку знаходили в регіоні проживання, і викори­стовували найбільше. Люди палеолітичного періоду робили свою зброю з креме­ню, а іноді також з кварцу і кварциту. Застосовували й інші види каменів, залеж­но від географії, - обсидіан, яшми, роговики, доломіт, халцедон, кварцит, діорит, обсидіан, діабаз, мармур, граніт, базальт тощо. Іноді доісторична людина як ма­теріал для виготовлення колючих і ріжучих кам' яних знарядь використовувала
тектитові стекла. Доісторичні культури, що мали доступ до обсидіану, широко застовували цей матеріал завдяки його великій твердості.Кам'яний вік - вік кремінних знарядь праці. Коли ми говоримо "камінь" стосовно матеріалу, з якого давні люди виготовляли свої знаряддя, то варто сказати, що йдеться переважно про кремінь. Саме з обробкою кременю пов'язані перші великі відкриття в історії людства. На відміну від нерівної поверхні в разі розламування каменю, кре­мінь під час удару сколюється завжди одна­ково, даючи осколки з гострими краями і правильною, гладкою, злегка вигнутою поверхнею зламу. Власне привабливість кременю зумовлена його фізичними власти­востями. По-перше, значна твердість (6-7 одиниць за шкалою Мооса) зробила кремінь важливим вихідним матеріалом для виготовлення гострокутних знарядь праці від раннього палеоліту до неоліту, а, по-друге, здатність порівняно легко розщеплюватися у певних вибраних напрямах дає змогу обробляти його без будь-яких складних інструментів. Саме ці специфічні властивості кременю зумовили в минулому галузі застосування його як корисної копалини. Якщо вдарити округле­ним ударником по рівній поверхні кременю, то утвориться злам, поверхня якого поширюється крізь товщу кременю в розбіжному напрямі, описуючи конус (рис. 3), вершина якого буде в точці удару; конус цей може бути легко вибитий із за­гальної маси кременю.

Тобто кремінь у той час був ідеальним матеріалом для виготовлення знарядь [1-5, 13, 16, 17, 20-22]. Найліпшими для виготовлення знарядь були агрегати крис­талічного й аморфного кремнезему (двоокису кременю SiO2) у платформних тов­щах, які формують у них жовнові, конкреційні, стрічкові, пошарові скупчення. Вибір матеріалу не був довільним і залежав від місцевих умов; скрізь, де були поклади крейдової системи з окремими жовнами кременю, розвивалося вміння обробляти такі камені. Протягом тривалого часу людина використовувала кремінь різних видів [15, 18]. Найважливішими знаряддями праці були різець і шкребок. Різець використовували для виготовлення знарядь із твердих матеріалів - кістки, рогу. Шкребками обробляли м'які матеріали - шкіру, дерево.

Надалі технологія обробки (рис. 4) розвинулася у двох напрямах: індустрія яд-рищ - з однієї заготовки одержували масивне знаряддя, а у відходи йшли лусочки й відщепи, та індустрія відщепів - сколювали необхідні для знарядь відщепи, а у відходи ішло ядрище [18].

Поява нуклеуса стала важливою технологічною знахідкою: це давало змогу одержувати вироби стандартного розміру, призначені для різання, зішкрібування, проколювання й інших робочих операцій. Їхні форми, досить різноманітні, залежа­ли від вихідних заготовок, а отже, були визначені контурами нуклеусів і технікою розколювання. В міру пізнання людиною структури кременю, здатності правильно визначати придатність обраної заготовки розширювалися можливості його викори­стання та з'явився цілий арсенал прийомів його обробки. Усі прийоми роботи з каменем поділяють на первинні (оббивання кремнієвих жовен і сколювання плас­тин) і вторинні (різні види ретуші, різцеві відколи, підтесування тощо). Для роботи були необхідні два камені: м'якший слугував заготовкою, а твердіший для нане­
сення ударів. Оббивання починали з вузького кінця. Після першого удару на по­верхні заготовки утворювалося заглиблення у вигляді черепашки. Воно було удар­ною площиною для подальшої обробки. З кожним новим ударом збільшувалась кількість ударних площин, і заготовка поступово набувала необхідної форми.

 

Важливий крок на цьому шляху зроблений, коли почали використовувати від-бійник - гострий твердий камінь або ріг благородного оленя, що також мав велику твердість. Майстер, приклавши відбійник до потрібної точки заготовки і вдаряючи по ньому іншим каменем, міг набагато точніше координувати силу і напрям удару. У цьому разі скол отримували довгим і тонким, а сам виріб набував правильнішої форми. Однак, щоб остаточно опанувати матеріалом заготовки, людина повинна була освоїти техніку, що давала змогу знімати зайві дуже тонкі, міліметрової тов­щини, шари каменю. За такої точності обробки заготовці можна було надавати будь-якої задуманої форми. Кремінь був для цього найпридатнішим завдяки фізич­ним властивостям. З мустьєрської епохи широко використовували вторинну оброб­ку, ретуш. У пізньому палеоліті вперше з'явилися кремінні інструменти, робочі краї яких оформлені так само, як у сучасних сталевих різців. Це, зазвичай, масивне вістря з ріжучими площинами, які сходяться під гострим кутом сколу. Таким кре­мінним різцем легше різати дерево, кості й ріг, пропилювати в них глибокі пази іробити надрізи, послідовно знімаючи одну стружку за іншою. Ударами різної сили оббивали заготовку, намагаючись одержати з одного боку рівне гостре лезо, з ін­шого - округлий потиличник, що зручно лежить у руці. Під час обтісування заго­товки від неї відлітали пластинки кременю різних розмірів з гострими краями, занадто маленькі для використання як рубил, однак цілком придатні для різання. З цих відщепів виник новий вид інструмента - шкребок, яким було зручно очищати поверхню шкіри.

Для верхнього палеоліту характерна наявність різних знарядь праці, що зна­менують стрибок у розвитку техніки обробки (див. рис. 5), яка стала вдосконале­ною, оскільки поліпшилася і технологія. З'явилася нова техніка виготовлення пластин - їх сколювали не з дископодібного, як раніше, а з призматичного за фор­мою нуклеуса (ріняку). Став іншим і напрям ударів, яким відокремлювали плас­тини. Тепер удар завдавали не похило, а вертикально від одного кінця нуклеуса до іншого. Це дало змогу значно розширити асортимент дрібних кам'яних зна­рядь. До цього ж типу належать і осколки кременя, які називають шкребками. Вони мають подовжену форму, округлені на одному кінці, якому слабкими уда­рами надавали вигляду скошеного леза.


Крім ашелю і клектону, у ранньому палеоліті Європи простежують продов­ження традицій найдавніших рінякових індустрій минулого та й інших культур. Мабуть, техніка ашелю є природним послідовним продовженням розвитку техні­ки культури олдуваю, що засвідчує співіснування знарядь олдуваю й ашелю у багатьох знахідках.

В Англії знаряддя ашельського типу мають клиноподібну форму, і на їхньому усіченому краї кремінна кірка збереглася неушкодженою. Осколки кременю цьо­го типу, зазвичай, досягають довжини кисті руки; камінь витесаний неправильними уступами і покритий сіро-жовтою патиною. Усі давні знаряддя з кременю става­ли від тертя і часу більш-менш шліфованими, однак деякі з них залишилися ціл­ком неушкодженими.

Кам'яний вік на території України. За даними археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу майже 1 млн років тому [1, 3-10, 15-18], у період раннього палеоліту. Ця міграція тривала протягом багатьох тисячоліть. Східна межа клектону напевне проходила через Україну. За даними сучасної науки, просування архантропів у Європу з Центральної Африки почалось, імовір­но, перед початком Окського зледеніння (приблизно 700 тис. років тому). Архан­тропи досягли регіонів, що близькі до Чорного моря, оскільки на Кавказі й бере­гах Дністра (табл. 2) знайдено сліди тимчасових стоянок шельської людини. Ви­явлено примітивні знаряддя, з яких на першому місці є власне ручні рубила -шматки каменю, обтесані з обох боків. Територія поширення ручних рубил знач­на: Африка, Передня і Мала Азія, південь Європи. Частково їх знайдено на вияв­лених стоянках по одному з маршрутів руху шельських людей з Африки на пів­ніч у Європу через Причорномор'я: на Чорноморському узбережжі Кавказу й на березі Дністра в районі Луки-Врублевецької [9, 13, 21, 23]. Шельські люди, міг­руючи, переходили на північ у Європу з Африки чотирма основними шляхами [1, 3-10] через:

    Гібралтарську протоку, Іберійський півострів, і далі до Франції;

    мис Бон (сучасний Туніс), Сицилію, Апеннінський півострів;

    Босфор і Дарданелли, Балканський півострів;

    Закавказзя і Північний Кавказ, уздовж Чорноморського узбережжя Кавказу, а зі сходу у Крим.

 

Схема хронологічних співвідношень (за Бібіковим) пам'яток раннього палеоліту України (700-40 тис. років тому) [3, 4]

Залишки знарядь праці ашельського часу в Донбасі та Подністер'ї, хоча й не­численні, є безперечним доказом перебування ашельської людини на півдні України. Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території України знайдені біля сіл Королеве (Закарпаття) [11], Амвросіївка (Донбас), Лука-Врублевецька [1, 3-6, 8-9, 11-13], Молодове [11-13] (Поділля). Усього на тери­торії України відомо понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.На Тисі біля c. Королеве (Закарпатська обл.) В. Гладилін [11] виявив бага­тошарове ранньопалеолітичне місцезнаходження кам'яних знарядь. Три нижні шари дослідник датував ашелем. Стоянка Королеве, за В. Гладиліним, приуро­чена до п'ятої (120 м) нижньоплейстоценової тераси Тиси. У двох нижніх ша­рах виявлені клектонські відщепи, рубило-, чоперо-, скреблоподібні та виїмчас­ті знаряддя. В третьому шарі знайдено знаряддя з левалуазькою технікою роз­колювання.

Знарядь із вторинною обробкою небагато. Головним знаряддям праці архантро­пів було ручне рубило, яке виготовляли шляхом оббивання кам'яної заготовки з двох боків. Перше свідчення перебування ашельських людей у межах України -знахідка ручного рубила, виявленого в 30-х роках донецьким краєзнавцем В. Євсє-євим у балці на березі р. Кринки поблизу м. Амвросіївки (рис. 6). Рубило має три­кутні обриси. Асиметричність профілю й старанність оббивання свідчать про порі­вняно пізній вік знаряддя в межах ашельської епохи. Тривалий час амвросіївське рубило було єдиною знахідкою ашельського часу на території України. Досить багато місцезнаходжень залишків артефактів - кам'яних знарядь праці та заготовок для них із кременю та кварциту періоду домустьєрських поселень знайдено у ба­сейні Дністра [8, 9, 11-13]. Долина Дністра - один з найважливіших районів зі стоянками палеоліту, де особливо цікаві багатошарові пам'ятки Молодове I і V [8, 9, 11]. Головний внесок у вивчення археології дністерського мустьє зробив О. Чер-ниш [16-18]. По берегах Дністра і Пруту є не менше 20 стоянок і місцезнаходжень середньоашельської епохи [2-4, 6-9, 11-13]. Мабуть, найдавніше на Хмель­ниччині - це місцезнаходження Лука-Врублевецька, де археологи П. Борисковсь-кий 1953 р. та О. Черниш 1965 р. [6, 16] знайшли ашельські крем'яні рубила. Саме тут знайдено найдавніші знаряддя - ручні рубила, які за способом виготовлення належать до ашелю.

Рубило з Луки-Врублевецької має мало спільного з шельськими виробами цьо­го типу, однак є певні аналогії в ашельських комплексах Європи. Про ашельський час свідчить також характер крем'яних сколів, що утворюють найчисленнішу гру­пу знахідок Луки-Врублевецької. Відщепи здебільшого масивні, їхні ударні горби­ки рельєфні, у точці удару помітні характерні виступи й щербини. Ці архаїчні риси відщепів з Луки-Врублевецької доповнені іншими, що свідчать про зародження нових прийомів обробки каменю. Наприклад, деякі сколи мають видовжені про­порції, що дає підстви зачислити їх до пластин. Ударні площини відщепів не такі широкі й не так сильно скошені, як у справжніх клектонських сколів. Напрям удару нерідко збігається з поздовжньою віссю заготовки. Спинки таких відщепів мають здебільшого паралельне або майже паралельне огранення. Всі ці ознаки засвідчу­ють, що частина відщепів була сколена з порівняно розвинутих одно- та двопло-щинних ядрищ, які з'явились уперше в ашелі.

Наступний етап у розвитку найдавнішого людського суспільства в Україні по­в'язаний із завершальною добою палеоліту - мустьєрською епохою. Перші мус-тьєрські пам'ятки з'явилися в Європі, можливо, ще наприкінці риського зледе­ніння. Існували вони протягом рис-вюрмського міжльодовиків'я та в початковий період вюрмського зледеніння (вюрм I) і зникли наприкінці міжльодовиків'я вюрм - на початку вюрму II [11-13]. У рис-вюрмському міжльодовиків'ї клімат у Європі знову став м'якшим, помірним. Мустьєрські місцезнаходження поширені на багато сотень кілометрів північніше від ашельських.Найбільша кількість мустьєрсь-ких місцезнаходжень відома в басей­нах Дністра, Пруту і Дніпра, а також у Приазов'ї. Є відомості про видобу­ток кременю в епоху пізнього палео­літу [6, 14-16, 18]. Об'єктом розроб­ки слугували жовна кременю. Кре­мінь, що тут добували, використову­вали винятково для виробництва сокир та інших засобів праці й полю­вання - шкребків, ножів, наконечни­ків стріл тощо. Щораз більша потре­ба в різноманітних виробах зумовила великий попит на крем'яну сирови­ну, внаслідок чого у племен Подніс-тер' я виникла окрема галузь вироб­ництва, пов' язана з добуванням кре­меню. Свідченням цього є численні штольні, зокрема на Білій Горі поб­лизу с. Студениця [2, 6-9]. Видобу­тий кремінь перевозили до поселень, де були спеціальні майстерні з виго­товлення крем'яних виробів. Хоча в епоху енеоліту первісна людина почала користуватися виробами з міді, потреба у виробах з кременю не тільки не зменшилася, а, навпаки, зросла.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

В Фурман - Термодинамічні умови формування конвективних потоків верхньої мантії землі

В Фурман - Кремінь як перша корисна копалина людей кам'яного віку на поділлі

В Фурман - Мінералогічні властивості крем'яної сировини для матеріалу знарядь палеоліту на поділлі

В Фурман - Визначення внеску некулошвської взаємодії у зонні характеристики металів на основі теоріїрозсіяння

В Фурман - Метод фазових функцій та wkb-наближення