Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 101

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

Глаголы, не употребляю­щиеся в 1 и 2 л. ед. ч.

Бондарко А. В., Буланин Л. Л. Русский глагол 1967г.

-

-   субъектом действия не может быть лицо;

-   безличные глаголы;

-   возвратные формы страдательного залога.

-

Гужва Ф. К. Современ­ный русский литератур­ный язык 1979г.

- отдельные глаголы: убедить, победить, бдеть, очутиться, чудить;

 

 

Тихонов А. Н., Шанский Н. М. Современный русский язык 1981 г.

- некоторые глаголы, формы 1 л. ед. ч. которых совпадают с омонимичными формами других глаголов.

- субъектом действия не может быть лицо.

-

Современный русский язык // под ред. Н. С. Валгиной 2002 г.

- отдельные глаголы: басить, убедить, победить и др.

 

 

Анализ Таблицы 1 показал, что количество глаголов с неполной личной парадигмой определяется лингвиста­ми по-разному. Не существует и единого мнения о том, какие именно личные формы могут отсутствовать. Почти во всех исследованных работах, кроме книги «Русский глагол», приведены примеры неупотребительности форм 1 л. ед. ч. Но причины этого факта раскрываются, как правило, только в академических грамматиках. Наиболее подробно данный тип дефектной парадигмы рассмотрен в «Грамматике современного русского литературного языка» и «Русской грамматике».

Случаи неупотребительности 1 и 2 л. ед. и мн. ч. фиксируются в 5 источниках. Большинство исследователей отмечает, что в формах 1 и 2 л. ед. и мн. ч. не функционируют глаголы, значение которых не совмещается с пред­ставлением о 1 или 2 лице как о производителе действия, а также глаголы страдательного залога на -ся.

Третий тип неполной личной парадигмы - неупотребительность 1 и 2 л. ед. ч. - изучается лишь в двух акаде­мических грамматиках. При этом краткое описание этого типа в «Грамматике современного русского литератур­ного языка» почти полностью повторяется в «Русской грамматике».

В результате исследования мы пришли к следующим выводам. В академических грамматиках и вузовских учебниках типам неполных личных парадигм глагола не уделяется достаточного внимания. Чаще всего фиксиру­ется неупотребительность 1 л. ед. ч., несколько реже - 1 и 2 л. ед. и мн. ч., а глаголы, которые не функционируют в формах 1 и 2 л. ед. ч., анализируются крайне редко. Наиболее полная характеристика глаголов с дефектной парадигмой категории лица представлена в «Русской грамматике».

На наш взгляд, можно выделить две основные причины, которые приводят к отсутствию тех или иных личных форм. Во-первых, в формах 1 л. ед. ч., как правило, не встречаются глаголы отдельных словоизменительных классов со стечением согласных в конце основы. Другими словами, неполнота парадигмы обусловливается са­мой системой языка. Во-вторых, на неупотребительность форм 1 и 2 л. ед. и мн. ч., а также 1 и 2 л. ед. ч. чаще всего влияет лексическое значение глагола. То есть в этом случае состав парадигмы корректируется опытом и «культурно-речевым вкусом» (В. Г. Костомаров) носителей языка.

Таким образом, дефектность парадигмы личных форм - результат сложного взаимодействия внешних и вну­тренних потенций развития языка: архаических «наслоений», законов грамматики, существующих литературных норм. Ученые справедливо отмечают, что именно в глаголе особенно ярко отражается «взаимодействие лексики и грамматики» [7, с. 4]. При этом, как мы полагаем, основная причина появления неполных личных парадигм - лексические особенности глагола. Грамматическая модель, как правило, допускает образование всех форм в парадигме. Однако некоторые из них вступают в противоречие с лексическим значением глагола, следовательно, становятся коммуникативно нецелесообразными и в речи не встречаются. Так лексическая система языка кор­ректирует состав глагольной парадигмы. Поэтому необходимо больше внимания уделять особенностям функ­ционирования глагольных форм в речи. Ибо появившаяся однажды в речи та или иная ненормированная форма может в будущем закрепиться в языке и заполнить одну из лакун в неполной парадигме.

Литература:

1. Бондарко А. В. Русский глагол / А. В. Бондарко, Л. Л. Буланин. - Л. : Просвещение, 1967. - 190 с.

2. Гвоздев А. Н. Современный русский литературный язык : в 2 ч. / А. Н. Гвоздев. - М. : Просвещение, 1973. -Ч. 1. Фонетика и морфология. - 1973. - 432 с.

3. Грамматика русского языка : в 2 т. / Ред. В. В. Виноградов, Е. С. Истрина, С. Г. Бархударов. - М. : Изд-во АН СССР, 1960. - Т. 1: Фонетика и морфология. - 1960. - 720 с.

4. Грамматика современного русского литературного языка. - М. : Наука, 1970. - 767 с.

5. Гужва Ф. К. Современный русский литературный язык : в 2 ч. / Ф. К. Гужва. - К. : Вища школа, 1979. - Ч. 2. Морфология. Синтаксис. Пунктуация. - 1979. - 280 с.Исаченко А. В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении с словацким. Морфология / Исаченко А. В. - Братислава : Издательство Словацкой Академии Наук, 1954. - Ч. 2. - 1960. - 579 с.

6. Лексико-семантические группы русских глаголов : Учеб. словарь-справочник / Под ред. Т. В. Матвеевой. -Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1988. - 153 с.

7. Русская грамматика: в 2 т. / [редкол. : Н. Ю. Шведова и др.] - М. : Наука, 1980. - Т. 1. - 1980. - 783 с.

8. Семиколенова Е. И. Парадигма русского глагола в языке и ее реализация в речи / Е. И. Семиколенова // Куль­тура народов Причерноморья. - 2002. - № 34. - С. 52-56.

 

10.Современный русский язык : Учебник [Электронный ресурс] / Под. ред. Н. С. Валгиной. - 6-е изд., перераб. и доп. - М. : Логос, 2002. - 528 с. - Режим доступа : http://www.hi-edu.ru/e-books/xbook107/01/index.html

11.Современный русский язык : В 3 ч. / Н. М. Шанский, А. Н. Тихонов. - М. : Просвещение, 1981. - Ч. 2. Слово­образование. Морфология. - 1981. - 270 с.

12.Тихонов А. Н. Русский глагол : проблемы теории и лексикографирования / А. Н. Тихонов. - М. : Academia, 1998. - 280 с.

13.       Чабаненко Т. С. Парадигма русского глагола : критерии выделения, объем, уровни описания / Т. С. Чаба-
ненко
// Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Филология.
Социальные коммуникации». - Т. 25 (64). - № 1. - Ч. 2. - С. 69-75.
УДК 81'1'42

Чеберяк А. М.,

Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

ОСОБЛИВОСТІ МОВЛЕННЄВОЇ АГРЕСІЇ В ІНСТИТУЦІОНАЛЬНОМУ ДИСКУРСІ (на матеріалі відкритого листа Ю. Тимошенко до В. Януковича «Лист диктатору»)

У статті розглядається поняття «мовленнєвої агресії», аналізуються засоби досягнення комунікативного дисбалансу як результату агресивної мовленнєвої поведінки.

Ключові слова: мовленнєва агресія, конфліктогенна поведінка, комунікативний дисбаланс, стратегія дискре­дитації.

В статье рассматривается понятие речевой агрессии, анализируются средства достижения коммуникатив­ного дисбаланса как результата агрессивного речевого поведения.

Ключевые слова: речевая агрессия, конфликтогенное поведение, коммуникативный дисбаланс, стратегия дискредитации.

The article deals with the notion of speech aggression, the ways ofachievement of communicative imbalance as a result of aggressive verbal behavior are analyzed.

Key words: speech aggression, conflict behavior, communicative imbalance, discrediting strategy.

Перетворення мас-медіа на одну з ключових сфер сучасного вивчення мовленнєвого спілкування як у відно­шенні кількісних показників, так і в плані якісного впливу на мовні процеси, сприяло концентрації академічного інтересу на проблемах функціонування мови у сфері масової комунікації. Зокрема однією з актуальних проблем сучасних медіадосліджень є аналіз конфліктогенної природи текстів ЗМІ (О. Ю. Булигіна, Т. І. Стексова, Т. Г. До-бросклонська, М. Р. Желтухіна, О. С. Іссерс, Н. І. Клушина та ін.). Базовою негативно зарядженою антиномією публіцистичного дискурсу є опозиція «свої/чужі», яка свідомо конструюється за ідеологічно заданими схемами і «вписується» у свідомість масового адресата. Завдяки їй формується аксіологічна модель суспільства, яка закріплює у масовій свідомості політичні, ідеологічні, моральні та інші універсальні та етноспецифічні цінності. Оцінність, персуазивність, імперативність - найважливіші інтенціональні категорії публіцистичного дискурсу, що визначають специфіку самого дискурсу, а також впливають на характер мовленнєвих жанрів, які функціонують у ньому.

Загальновідомо, що прагматика мовленнєвого жанру (а відповідно - його структура й семантика) обумовлені характером взаємостосунків учасників комунікації. Цей факт дозволяє ученим розподіляти мовленнєві жанри на умовній шкалі ефективності мовленнєвого спілкування за різноманітними комунікативними регістрами: від унісону до дисонансу.

У сучасній мовній ситуації усе більшу увагу дослідників привертає зона переважання дисгармонії у спілку­ванні. Крайньою формою прояву негативної ілокуції є ситуація мовленнєвого конфлікту, що базується на меха­нізмах різноспрямованої інтеракції: кожен із комунікантів свідомо діє на шкоду протилежній стороні, експлікую­чи свої дії відповідними вербальними засобами. За такого варіанту взаємодії відбувається однобічне або взаємне непідтвердження рольових очікувань, розходження партнерів у розумінні й оцінці ситуації та виникнення анти­патії один до одного. Особливий інтерес у цьому ракурсі викликає дослідження конфліктної природи публічних діалогів високопоставлених осіб.

Як відомо, конфліктогенна поведінка найчастіше реалізується шляхом використання прийомів мовленнєвої агресії. З погляду комунікативної взаємодії, мовленнєва агресія - це установка адресанта на антидіалог. З психо­логічної точки зору метою агресивної мовленнєвої поведінки у міжособистісній комунікації є бажання образити, принизити мовленнєвого партнера.

Публічний діалог високопоставлених осіб є однією із форм інституціонального спілкування, тому межі перед­баченої мовленнєвої поведінки тут значно жорсткіші, ніж у побутовій чи діловій міжособистісній комунікації, мовні та мовленнєві параметри визначаються характером дискурсу (відповідність літературній нормі, зрозумі­лість для масової аудиторії тощо). За таких умов комунікативний дисбаланс як результат агресивної мовленнєвої поведінки покликаний забезпечити можливість мовленнєвого впливу на масового адресата.

Об'єктом нашої уваги є мовленнєвий жанр «відкритий лист», який характеризується складним типом вза­ємостосунків: автор - формальний адресат - масова аудиторія. Універсальна опозиція «свій - чужий» впливає на розподіл почуттів та оцінок автора відкритого листа щодо позначеного адресата і розміщує їх на шкалі: «свій» - хороший, викликає позитивні почуття, що реалізуються у тексті як підтримка, схвалення, захоплення; «чу­жий» - поганий, провокує негативні почуття, що втілюються у критиці, недовірі, протесті, контраргументах. Це протиставлення конструює, з одного боку, толерантні, емпатичні тексти, а з іншого, - нетолерантні й агресивні. За допомогою регулярного негативного чи позитивного контексту формуються сприятливі умови для створення відповідного для маніпулювання аудиторією емоційного клімату, у свідомості масового читача вибудовується потрібне адресанту ставлення до фактів, подій, людей. Для реалізації негативних намірів агресивно налаштовані адресанти відкритих листів користуються стратегією дискредитації, сутність якої полягає у тому, щоб підірвати авторитет об'єкта, який дискредитується, принизити його, зганьбити, очорнити в очах аудиторії реципієнтів. Факт публікації відкритих листів у ЗМІ є свідченням того, що ця стратегія передбачає публічність мовних дій і розрахована насамперед на реакцію спостерігачів (читачів).

Метою даної розвідки є аналіз деструктивних комунікативних інтенцій та засобів реалізації мовленнєвої агре­сії на матеріалі відкритого листа Ю. Тимошенко до В. Януковича «Лист диктатору» від 26.12.2011 р., опубліко-

 

© Чеберяк А. М., 2012ваного на сайті інтернет-видання «Українська правда» [4]. У відкритому листі засоби дискредитації використо­вуються, з одного боку, з метою зіпсувати репутацію політичного опонента, чинного президента В. Януковича, а з іншого, застосування Ю. Тимошенко цієї стратегії призводить до створення бажаного іміджу борця проти несправедливості, некомпетентності, політичної заангажованості, лідера, характеристики якого є прямо проти­лежними до опису опонента.

Розпочинається звернення до президента у насмішкуватому, підкреслено саркастичному ключі, що налашто­вує читачів до відповідного сприймання інформації. Для підкреслення свого емоційного стану автор вдається до засобів графосемантики, зокрема використання емотикону після репліки «вірю», який фактично є сигналом до вичитування справжнього смислу висловлювання.

Напередодні Нового року вирішила написати вам листа. Ні... Про себе і про судові процеси - я не буду, не хвилюйтеся. Я чула, як ви на своїй прес-конференції клялися, що ви тут ні при чому. Вірю :)... Мине ще трохи часу, і ви будете розповідати демократичному світу, що коли ви народилися, я вже в тюрмі сиділа.

Саркастичне переосмислення, тобто неочікувана зміна смислу висловлення призводить до трансформації основної думки автора, демонструє справжній стан речей.

На думку Малькової [1, c. 105], досягнення комунікативного дисбалансу відбувається двома шляхами: по-перше, декларацією у мовленні комунікативної неспроможності мовленнєвого партнера шляхом прямої чи опо­середкованої дискредитації його висловлювання; по-друге, демонстрацією непереконливості опонента завдяки порушенню діалогічних конвенцій. Як показав аналіз, потужним засобом створення комунікативного дисбалансу є експліцитна або імпліцитна вказівка на професійну некомпетентність мовленнєвого партнера на тлі прямої або опосередкованої презентації власної професійної компетентності.

Я в нинішній ситуації здатна піднятися над подіями і говорити з державних позицій. Не у своїх особистих інтересах, і не в ваших. А в інтересах країни.

Тому я хочу дати вам кілька порад, які, я сподіваюся, дозволять уникнути фатальних помилок і дадуть мож­ливість зберегти країну для майбутніх поколінь, а вам обличчя.

В даному випадку у якості прийому, що актуалізує уявлення про професійну компетентність адресанта, ви­користовується непряме, приховане протиставлення своїх професійних й моральних якостей, так званий оцінний контраст: висока оцінка власної позиції на тлі низької компетентності адресата. Реалізації прийому сприяє вжи­вання лексеми здатна та парцельованих конструкцій, покликаних своєю експресією актуалізувати увагу читача.

Агресивна мовленнєва поведінка авторки відкритого листа у наступному фрагменті реалізується як пряме звинувачення адресата. Автор викриває свого політичного опонента, наводить низку фактів і аргументів, які ви­являть його провину, некомпетентність, необізнаність.

Ваш найглибший промах - згортання процесу об'єднання з Європою. Не парафувавши 19 грудня угоду, ви від­кинули країну назад на десятки років. Праця тисяч розумних та порядних людей через вас полетіла на смітник. Подумайте бодай про свої інтереси, якщо вже не про інтереси держави.

Звинувачувальний тон передається словосполученнями найглибший промах, відкинули країну назад на десят­ки років, експресивною метафорою праця тисяч людей полетіла на смітник.

Дієвим деструктивним ходом є насміхання, кепкування з професійних та інтелектуальних якостей адресата. Інвектогенний характер насмішки визначається змістом мовлення та екстралінгвістичними умовами комуніка­тивного акту, що дає можливість оцінити насмішкуватий тон тексту як неприпустимий, такий, що дискредитує честь, гідність і ділову репутацію опонента.

По-друге, не знаю наскільки ви розбираєтесь в міжнародних та геополітичних питаннях, але у мене для вас погана новина: Євро-2012 - це не договір про євроінтеграцію, вас ввели в оману. Це - футбол.

Враховуючи комунікативну дистанцію між даними опонентами, використання авторкою насмішки межує з образою. Піддаючи сумніву обізнаність президента у міжнародних та геополітичних питаннях, авторка наголо­шує на інтелектуальній та професійній неспроможності адресата. На мовленнєвому рівні нейтральні у стилістич­ному відношенні мовні засоби у даному контексті набувають експресивного значення.

Як агресивну мовленнєву дію, спрямовану на руйнування іміджу президента, трактуємо наступний прийом -нанизування імперативних конструкцій, звернених до адресата - який дозволяє авторці негативно оцінити пове­дінку, дії, слова свого політичного опонента, робить для читача очевидним те, ЩО об'єкт дискредитації зробив/ не зробив, захотів/ не захотів зробити.

По-перше, не намагайтесь отримати повагу та любов народу насиллям і гвалтуванням. Примусового кохан­ня не буває. Ви цю країну не в карти виграли, за вас проголосували люди, які сплутали вас з вашими біг-бордами. Сьогодні ви над цими людьми відверто знущаєтесь, і найстрашніше (для вас,) що люди це вже розуміють.

Затямте, що майбутнє України, безпека України, її інтереси, та і ваші теж, лежать в європейській площи­ні. Та якщо хочете повернути собі бодай якесь політичне обличчя, поверніть Україну до європейської стратегії розвитку.

По-третє, не додумайтесь віддати газотранспортну систему. (...) Ви віддали Севастопіль за дешевий газ, і де він? Зараз хочете здати ГТС... А що наступного року здавати будете, Вікторе Федоровичу? - «Хонку» свою?

По-четверте, припиніть родинність і кумівство в політиці. Це погано закінчується. Запитайте про це хоча б у свого товариша - вашого попередника.

По-п'яте, не привласнюйте так брутально, нахабно і відкрито державне майно. . Держава - це не ваша персональна комора.

Негативно забарвлена лексика, провокаційні риторичні питання, що передають крайній вияв обурення, об­разливі натяки на минуле президента та на можливе майбутнє концентрують увагу аудиторії на деструктивній поведінці адресата листа.Негативне ставлення до професійної компетентності адресата реалізується у наступному фрагменті шляхом іронічного повчання вищого за статусом співбесідника.

Це вам тільки здається, що ви сильний та впливовий, а попереду безхмарне правління на довгі роки. Не дові­ряйте собі в цих прогнозах. Бо ще кілька фатальних помилок і вас покинуть усі. Включно з Чечетовим. І ніхто не прийде на допомогу. У вас вже була нагода переконатися, що за гроші можна збудувати хіба вертольотний майданчик, а не протидіяти Майдану.

Тому перша порада - розпочніть жити для людей. Я знаю, що вам це важко. Тож якщо не вийде, зробіть хоч вигляд, що люди все ж таки є в країні, де ви тимчасово працюєте президентом.

Словом, Вікторе Федоровичу, коли будете підіймати свій традиційний келих «Harrogate» під новорічною «йолкою», замисліться бодай на мить над суттю свого правління, подумайте про трагічні помилки. Про вже зроблені та про ті, які ще хочете зробити.

Саркастичні шпильки, безапеляційні узагальнення, натяки, прийоми контекстуальної антитези (президент -народ) з одного боку та ототожнення з ми-групою (Ю. Тимошенко - народ) з іншого, покликані зробити для аудиторії переконливим той факт, що адресат належить до категорії «чужих», «ворогів», його доля наперед ви­значена, у майбутньому його чекає жахлива поразка, «свої» ж отримають повну перемогу.

Крайньою формою реалізації мовленнєвої агресії, до якої вдається Ю. Тимошенко, є образа. Значення об­разливих висловлювань має оцінно-мотивувальний компонент, під яким розуміється відсутність чи недостатній прояв необхідних якостей особистості. Як зазначає дослідник [2, c. 262], оцінно-мотивувальний компонент може бути онтологічним і етичним. Онтологічна негативна характеристика містить демонстрацію інтелектуально-во­льової неспроможності опонента.

У вас ніколи не вийде грати на протиріччях між Європою та Росією, як ви сподівалися. Бо і там, і там вас добре знають і адекватно оцінюють. Не з вашими природними здібностями.

Зовсім не таємниця, що для декого слабкий та безпорадний президент України - кращий партнер. І поки-що, на жаль, ви цьому статусу відповідаєте бездоганно. (...)

Але не кажіть відвертої неправди. Всі ж сміються, коли ви запевняєте, що не впливаєте на роботу судів, міліції, прокуратури, що боретеся з корупцією, читаєте Чехова. Це настільки відверта неправда, що вона викли­кає зневагу. (...) Коли ви говорите про подібні речі, у тих, хто вас слухає це автоматично викликає нервовий сміх.

Негативна оцінка висловлювань опонента спрямована на дискредитацію комунікативної компетенції адре­сата та змістове знецінення його висловлювань. Як слушно зауважив Г. Кусов, «під час образи комунікативний тиск на особистість відбувається через вплив на її ціннісну сферу, складовою якої є соціальний статус індивіда, виражений у лінгвокультурі як авторитет» [3, c. 7]. В даному контексті образа опосередкована позначенням емо­ційного стану автора листа, який ототожнює себе із читацькою аудиторією (Всі ж сміються; викликає зневагу; викликає нервовий сміх). У контексті відкритого листа така форма стає розширеним позначенням відправника повідомлення, за допомогою якого він об'єднує себе в адресантній функції з іншими особами, і, таким чином, створює ефект колективного адресанта повідомлення.

Етична негативна характеристика - це відсутність поваги з боку індивіда до інших людей, що виявляється як порушення юридичних, статусно-етикетних і власне моральних норм поведінки.

То тільки в казках батько ділить майно між синами. Тому - хату, тому - корову, тому - коника-горбокони-ка. Але ви ж президент цілої держави, а не ґазда.

Зрозуміло, що ви брали шлюб ще в радянські часи, коли в ЗАГСі висіло гасло «Міцна сім'я - міцна держава». Але ви надто буквально дотримуєтеся цього принципу. І сім'я у вас уже настільки міцна, що від держави скоро нічого не залишиться.

Люди б ще зрозуміли, аби ви синові подарували найкращу у світі бормашину, відповідно до фаху. Але ж не Нацбанк з МВС та податковою.

Викриття негативних сторін політичного противника, констатація фактів зловживання службовим положен­ням відбувається шляхом непрямого натяку, підсиленого іронічним порівнянням.

Таким чином в результаті дослідження ми дійшли висновку, що мовленнєва агресія публічних осіб носить більш стриманий, імпліцитний характер і реалізовується, насамперед, через контекст, коли нейтральні у стиліс­тичному відношенні лексеми набувають негативного оцінного значення, а вміла мовна гра дозволяє зберегти зовнішню відповідність інституціональному спілкуванню при деструктивному внутрішньому змісті.

Література:

1.Диагностика толерантности в средствах массовой информации / под. ред. В. К. Мальковой. - М. : ИЗА РАН, 2002. - 352 с.

2.Карасик В. И. Язык социального статуса / В. И. Карасик. - М. : Гнозис, 2002. - 333 с.

3.Кусов Г. В. Оскорбление как иллокутивный лингвокультурный концепт: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка» / Г. В. Кусов. - Волгоград, 2004. - 27 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа