Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

-   евфонії (фоніка, інструментування), основними елементами якої є [21, с. 1144]: алітерація, асонанс, зву­ковий паралелізм, ономатопея, звуковий символізм та звукові асоціації [12, с. 16]).

«Поезія повинна підказувати слухачу ліричний настрій звуками слова, а не його логічним матеріальним зміс­том» [15, с. 113], оскільки саме фонетико-ритмічна побудова, за М. Гаспаровим, накладається на слова віршова­ного тексту і надає йому семантичної глибини [12, с. 17].

Наступний етап лексико-граматичного наповнення відбувається тоді, коли «поет починає «накладати» сло­ва» на ритміко-інтонаційну тканину вірша [18, с. 330]. В. Маяковський процес підбору лексичних одиниць по­рівнює з сотнею примірок зубної коронки, «по завершенню чого у нього сльози з очей - чи то від болі, чи то від полегшення» [24]. «Деякі слова, - на його думку, - відлітають і ніколи не повертаються, інші затримуються, перевертаються, вивертаються десятки раз доти, доки автор не відчує, що вони опинилися на своєму місці» [там само]. «Першими з'являються головні, що характеризують зміст твору, чи ті, які підлягають римуванню. Коли заповнення рядка тими чи іншими словами зумовлює зміну ритму, тоді автору доводиться усе перекроювати, а робота починає доводити його до нестями» [там само].

«Коли перший чотиривірш написано, то поет роздумує над тим, скільки таких потрібно і яким чином їх роз­поділити для кращого ефекту» [там само]. «Кількість чотиривіршів-цеглинок, - за В. Маяковським, - залежить від того, наскільки велика та складна тема вірша» [там само]. Коли такі «цеглинки» напрацьовано, автор починає їх приміряти, ставити на те чи інше місце, прислуховуватися до їхнього звучання і уявляти, яке враження вони справлятимуть на читача [там само]. Російський поет підкреслює, що «це, звісно, надто спрощений і схематизо­ваний варіант творення віршованого тексту, але робота відбувається саме за такою схемою» [там само].

Хоча в організації тексту беруть участь одиниці всіх рівнів, все ж, головна роль та вся «сила художнього впливу», за В. Задорновою, належить слову [16, с. 115], яке стає «знаряддям образного мислення» [там само]. «Такі слова, - стверджує В. Вейдле, - мають звучати» [6, с. 134]. Але тут йдеться не про звуки, а про силу смислу вжитих слів, оскільки неповторність віршованого мовлення залежить від того, якою мірою поет «використовує лексичний запас мови, наскільки вміло користується всіма її мовленнєвими шарами <.. >«[9, с. 176]. «Слово, що використовується у незвичайній асоціації, отримує нове значення, але при повторенні аналогічних конструкцій ця новизна може зникати» [30, с. 33]. Тому в основі поетичної лексики, на думку Б. Томашевського, лежить:

-   поновлення словесних асоціацій, яке досягається шляхом запозичення слів з іншого лексичного середовища [там само]: варваризми, діалектизми, архаїзми, історизми, неологізми, екзотизми, прозаїзми, жаргонізми, про-фесіоналізми, арготизми, просторіччя, термінологізми, канцеляризми;

-змінення значення слова [там само, с. 51] за допомогою засобів контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення (тропи): епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, перифраз(а), евфемізм, антономазія, асоціонім, іронія, гіпербола, літота;

-   підбір відповідних синтаксичних конструкцій [там само, с. 67] шляхом зміни узуального значення, не­звичного узгодження слів та їх порядку, що досягається за допомогою інверсії, анаколуфа, еліпсиса, асиденто-на, полісидетона, плеоназми, тавтології, синтаксичного паралелізму, анафори, епіфори, анепіфори, епанафори, ампліфікації, градації, параномазії, антитези, оксюморона, риторичних фігур.

Зазначимо, що художня своєрідність мовленнєвої організації віршованого мовлення характеризується специ­фічним відбором або ж творенням слів і форм їх синтаксичного сполучення, що вводяться у текст й увиразнюють його емоційно-смислову та комунікативну спрямованість [9, с. 176]. Так, спеціально підібрані поетом слова, на думку О. Галича, сприймаються як відступ від узвичаєної норми, порушують передбачувану та очікувану нормативність форми словесного вираження, затримують на собі увагу і сприяють збудженню творчої уяви, що викликає емоційні переживання у читача [там само, с. 176-177].

Лексеми, словосполучення та речення, використані у процесі мовного моделювання віршованого тексту, - це засоби вербалізації / репрезентації концепту [27, с. 38], глибинного змісту, згорнутої смислової структури тексту як втілення інтенції та мотиву діяльності автора» [20, с. 57], який «отримує досвід, трансформує його в певні концепти, логічно пов'язує їх між собою і утворює концептуальну систему» [26, с. 21]. Така система - результат етапу концептуалізації, тобто «осмислення й упорядкування <.. .> внутрішнього рефлексивного досвіду людини й уявлень про об'єкти, явища дійсності та їх ознаки [28, с. 298] і утворення певних уявлень про світ у вигляді концептуальних моделей [13, с. 18].

На цьому етапі спостерігається «фіксація певного концепту за мовним знаком і формування семантичного простору мови» [28, с. 298]. Оптимальним засобом вербалізації такого концепту є текст [27, с. 83]. За тверджен­ням Ю. Степанова, «текст є зразком концепту, у зв'язку з тим, що останній наділений чистою думкою - емоцією» [29, с. 141]. Так, на думку дослідника, «існує не література, а концепти, організовані нею» [там само, с. 261-262], що «проникають в атмосферу - театральну постановку, сцену, кінофільм, ілюстрацію у книзі і т. д. «[там само, с. 262]. Концепт як предмет переживань автора, що викликає відповідні емоції [26, с. 18], існує у вигляді картинок, схем, понять, фреймів, сценаріїв, гещтальтів і утворює «чисто мисленнєву сферу» - концептосферу [27, с. 89], характеризує авторський вибір концептуальних пріоритетів і формує індивідуально-авторську картину світу в художньому творі, яка визначається естетичними домінантами письменника» [28, с. 298].

На етапі концептуалізації відбувається розширення значення слова, а сам концепт «залишає можливості для співтворчості, роздумів та фантазування над емоційною аурою слова» [22, с. 281-282].

Так, характерними етапами процесу віршотворення є:

1) етап пресупозиції, сповнений переживаннями та емоціями автора:

-   етап спонтанності та неконтрольованості як вияв ЗСС автора;

-   етап медитації, тобто творення художнього образу;

-   етап виникнення ритміко-інтонаційної тканини віршованого тексту;

2) етап лексико-граматичного наповнення;

3) етап концептуалізації.

Готовим продуктом віршованого мовлення, як уже зазначалося вище, є віршований текст, який, на думку Ю. Лотмана, - становить «окреме завершене і внутрішньо самостійне ціле» [23, с. 20], що розглядається як «ор­ганізована семіотична структура» [там само, с. 28]. Віршований текст, за словами вченого, є «цілою системою» [там само, с. 91], а його мова вимірюється не сотнями тисяч слів, а тими десятками чи сотнями, вжитими у ньому [там само, с. 91]. Зважаючи на це, кожна лексична одиниця витлумачується як знак, що має самостійне значення[там само, с. 97]. Проте, необхідно підкреслити, що знаком може бути не тільки кожне слово, але і сам текст. У цьому сенсі вірш розглядається як особливе оказіональне слово, що має єдиний та нерозчленований зміст [там само]. Таким чином, «віршований текст - це одночасно і послідовність слів і слово, значення якого не дорівнює механічній сумі значень його компонентів» [там само].

Віршований текст - одночасна послідовність фонологічних одиниць (що сприймаються розділеними та окре­мо існуючими) та послідовності слів, які виступають згуртованими єдностями фонемосполучень» [там само, с. 62]. Він підпорядковується всім правилам мови, але має певні обмеження: «вимоги дотримання метро-ритмічної норми, організованість на фонологічному, римованому, лексичному та ідейно-копозиційному рівнях» [там само,

с. 45-46].

Як висновок, зазначимо: процес віршотворення витлумачується як різновид художнього мовлення, позна­ченого ритмічністю, підвищеною емоційністю та образністю, результатом якого є віршований текст, що роз­глядається як семіотична структура. Так, процесу творення віршованого тексту властивими є такі три етапи: 1) пресупозиційний етап (когнітивна основа), сповнений емоціями та переживаннями автора, які зумовлюють виникнення художніх образів, що впливають на зміну стану свідомості автора. При ЗСС у свідомості поета ви­никає специфічна ритміко-інтонаційна тканина майбутнього твору, що складається з метрико-ритмічної системи та словесного інструментування; 2) етап лексико-граматичного наповнення характеризується накладанням слів на ритміко-інтонаційну тканину вірша. Такі слова використовуються у незвичних асоціаціях і отримують нових значень шляхом запозичення слів, зміни їх значення, а також добору відповідних синтаксичних конструкцій; 3) етап концептуалізації, на якому відбувається фіксація текстового концепту за мовним знаком і формування кон-цептосфери віршованого тексту.

Література:

1. Аристотель. Об искусстве поэзии // Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. - Минск : Литература, 1998. - С. 1064-1112.

2. Аристотель. Сочинения: в 4-х т. / [общ. ред. А. И. Доватура]; [пер. с древнегреч.]. - М. : Мысль, 1983. - Т. 4.

 

-   830 с.

3. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / Ольга Сергеевна Ахманова. - М. : УРСС, 2004. - 569 с.

4. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин. - М. : Искусство, 1986. - 445 с.

5. Бургиньон Э. Измененные состояния сознания / Э. Бургиньон; [пер. А. Б. Щербаковой] // Личность, культура, етнос: современная психологическая антропология / [под ред. А. А. Белика]. - М. : Смысл, 2001. - С. 405-461.

6. Вейдле В. В. Эмбриология поэзии: Статьи по поэтике и теории искусства / Владимир Васильевич Вейдле; [сост., комментарии и послесл. И. А. Доронченкова]. - М. : Языки славянской культуры, 2002. - 456 с.

7. Вера Полозкова [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://vera-polozkova.ru/

8. Волькенштейн Н. Стихи как сложная информационная система / Н. Волькенштейн // Наука и жизнь. - 1970.

-   № 1. - С. 72-78.

9. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: [підручник] / [за наук. ред. О. Галича]. - К. : Либідь, 2001. - 448 с.

 

10.Гаспаров Б. М. Язык, память, образ. Лингвистика языкового существования / Борис Михайлович Гаспаров. -М. : «Новое Литературное Обозрение», 1996. - 352 с.

11.Гаспаров М. Л. Избранные труды: в 3-х т. / Михаил Леонович Гаспаров. - М. : «Языки русской культуры», 1997. - Т. II: «О стихах». - 504 с.

12.Гаспаров М. Л. Современный русский стих. Метрика и ритмика / Михаил Леонович Гаспаров. - М. : Наука, 1974. - 488 с.

13.Герцовська Н. О. Лексико-семантичне поле УСПІХУ як складова категоризації і концептуалізації дійсності (на матеріалі англійської та української мов): дис. ... канд. філол. наук: 10.02.17 / Герцовська Наталія Олексіївна. -Ужгород, 2011. - 206 с.

14.Дмитриева Л. С. Основы русского стихосложения: [учебное пособие для студентов гуманитарных специаль­ностей] / Лилия Степановна Дмитриева. - Донецк : ООО «Норд-Компьютер», 2009. - 63 с.

15.Жирмунский В. М. Поэтика русской поэзии / Виктор Максимович Жирмунский. - СПб. : Азбука-классика, 2001. - 496 с.

16.Задорнова В. Я. Слово в художественном тексте / В. Я. Задорнова // Язык, сознание, коммуникация: [сб. ст.] / [отв. ред. В. В. Красных, А. И. Изотов]. - М. : МАКС Пресс, 2005. - Вып. 29. - С. 115-125.

17.Ира Астахова: [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://otkroi.blogspot.com/2012/06/httpiraastahova.html

18.Карасик В. И. Языковые ключи: [монография] / Владимир Ильич Карасик. - М. : Гнозис, 2009. - 406 с.

19.Кобзар О. І. Інтертекстуальність у драматургії Михайла Булгакова: автореф. дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.01.02 «Російська література» / О. І. Кобзар. - Сімферополь, 2005. - 20 с.

20.Красных В. В. От концепта к тексту и обратно / В. В. Красных // Вестник Московского университета. Серия: «Филология». - 1998. - № 1. - С. 57.

21.Литературная энциклопедия терминов и понятий / [гл. ред. и сост. Николюкин А. Н.]. - М. : НПК «Интелвак», 2001. - 1600 с.

22.Лихачев Д. С. Концептосфера русского языка / Д. С. Лихачев // Русская словесность. От теории к структуре текста: [антология] / [под ред. Проф. В. П. Нерознака]. - М. : Academia, 1997. - С. 280-287.

23.Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии / Юрий Михайлович Лотман. - СПб. : «Искусство-СПБ», 1996. - 848 с.

24.Маяковский В. Как делать стихи? [Элетронный ресурс] / В. Маяковский. - Режим доступа : http://www.stihi-rus.ru/1/Mayakovskiy/200.htm

25.Мордвинцева Л. П. Измененные состояния сознания: современные исследования: [научно-аналитический обзор] / [под ред. А. И. Панченко]. - М. : ИНИОН, 1995. - 56 с.Погосян Р. Г. Концепт «СУДЬБА» и его языковое выражение в поэтическом тексте Ф. К. Сологуба: дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Погосян Роман Георгиевич. - Пятигорск, 2005. - 197 с.

26.Попова З. Д., Стернин И. А. Очерки по когнитивной лингвистике: [монография] / З. Д. Попова, И. А. Стер­нин. - Воронеж : Изд-во «ИСТОКИ», 2001. - 191 с.

27.Селіванова О. О. Лінгвістична енциклопедія / Олена Олександрівна Селіванова. - Полтава : Довкілля-К, 2010. - 844 с.

28.Степанов Ю. С. Концепты. Тонкая пленка цивилизации / Юрий Сергеевич Степанов. - М. : Языки славянских культур, 2007. - 602 с.

29.Томашевский Б. В. Теория литературы. Поэтика: [учебное пособие] / Борис Викторович Томашевский; [всту­пительная статья Н. Д. Тамарченко; комментарии С. Н. Бройтмана при участии Н. Д. Тамарченко]. - М. : Аспект Пресс, 1996. - 334 с.

30.Фатеева Н. Интертекстуальность и ее функции в художественном дискурсе / Н. Фатеева // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. - 1997. - Т. 56. - № 5. - С. 12-21.

31.Хализев В. Е. Теория литературы: [учебник] / Валентин Евгеньевич Хализев. - М. : Высшая школа, 2002. -437 с.

32.Холшевников В. Е. Основы стиховедения: Русское стихосложение: [учебное пособие для студентов филол. фак.] / Владислав Евгеньевич Холшевников. - СПб. : Филологический факультет СПбГУ; М. : Изд. центр «Акаде­мия», 2002. - 208 с.

33.Chatton B. Using Poetry Across the Curriculum: Learning to Love Language / Barbara Chatton. - Santa Barbara : Libraries Unlimited, 2010. - 241 р.

34.Cohen S. Writing the Life Poetic: An Invitation to Read and Write Poetry / Sage Cohen. - Cincinnati : Writer's Digest Books, 2009. - 272 р.

35.Eliopulos T. D., Moffett T. S. The Everything Writing Poetry Book: A Practical Guide To Style, Structure, Form, And Expression / T. D. Eliopulos, T. S. Moffett. - Avon: Adams Media, 2005. - 304 р.

36.Kristeva J. Bakhtine, le mot, le dialogue et le roman / J. Kristeva // Critique. - 1967. - T. 23. - № 239. - Р. 438-465.

Lyne S. Writing Poetry from the Inside Out: Finding Your Voice Through the Craft of Poetry / Sandford Lyne. -Naperville : Sourcebooks, 2007. - 289 р.УДК 811.112.2'24

Лазебна О. А.,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», м. Київ

ВЖИВАННЯ ПРИСЛІВНИКІВ ОЦІНКИ У СПОЛУЧЕННІ З ДІЄСЛОВОМ SICH FUHLEN У ТВОРАХ СУЧАСНИХ НІМЕЦЬКИХ ТА АВСТРІЙСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Сучасне мовознавство демонструє постійну увагу до оцінного аспекту у спілкуванні. У даній статті дослі­джуються прислівники оцінки у сполученні з дієсловом sich fuhlen в німецькій та австрійській художній літера­турі XXI століття.

Ключові слова: оцінка, шкала оцінки, засоби вираження оцінки, прислівники, прикметники.

Современное языкознание демонстрирует постоянное внимание к оценочному аспекту в общении. В данной статье исследованы наречия оценки в сочетании с глаголом sich fuhlen в немецкой и австрийской художествен­ной литературе XXI века.

Ключевые слова: оценка, шкала оценки, средства выражения оценки, наречия, прилагательные.

Modern linguistics demonstrates steady attention to the aspect of assessment in intercourse. Adverbs of assessment in combination with a verb «sich fuhlen» in German and Austrian literature of XXI century are investigated in this article. Key words: an assessment, scale of assessment, means of expression of assessment, adverbs, adjectives.

Актуальність теми даного дослідження визначається недостатнім вивченням парадигми оцінних лексичних одиниць, вживаних носіями німецької мови та її австрійського варіанту, а саме групи прислівників оцінки у спо­лученні з дієсловом sich fuhlen, характерною особливістю яких (прислівників) є модифікація саме процесуаль­них, а не предметних понять.

Доцільним є дослідження специфіки функціонування оцінних прислівників у сполученні із вказаним дієс­ловом на матеріалі художніх творів, жанрова особливість яких полягає в продуктивному використанні оцінної лексики та активному відображенні в них динаміки лінгвістичних процесів останніх років.

Наукова новизна роботи полягає у виборі в якості об'єкта дослідження прислівників у сполученні з дієсло­вом sich fuhlen, аналіз оцінної функції яких до сьогодні не здійснювався в германістиці.

Матеріалом для дослідження слугували приклади з художніх творів XXI століття. Кожен письменник пред­ставлений лише одним твором. На основі суцільного аналізу текстів була складена картотека, яка включає близь­ко 100 речень. На картках фіксувалося речення, в якому вжито прислівник оцінки у сполученні зі згаданим ді­єсловом, а також знаки «+» чи «-», що вказували на позитивну чи негативну оцінку висловлення. Джерелами прикладів стали художні твори сучасних німецьких письменників, таких, як Клеменс Майер («Коли ми мріяли»), Шарлотте Лінк («Чужий гість») та австрійських письменників Маріанне Грубер («В замок»), Арно Гайгер («У нас все добре»), Томас Главінік («Життя бажань») загальним обсягом 1947 сторінок.

Предметом аналізу в даній роботі є особливості функціонування прислівників оцінки у сполученні з дієс­ловом sich fuhlen. У виборі предмета дослідження керуємося необхідністю систематизації та інвентаризації при­слівників оцінки у сполученні із вказаним дієсловом за оцінною шкалою.

У німецькій мові прислівники у сполученні з дієсловом є такою частиною мови, яка викликає дискусії та супер­ечливі погляди на віднесення їх саме до цієї частини мови. Хоч етимологічний зміст терміна «прислівник» (лат. adverbium) вказує на його переважно придієслівне (адвербіальне) вживання, це лише одна із функцій, властивих даній категорії лінгвістичних одиниць, що свідчить про багатоплановість та поліфункціональність слів цього розряду [3, с. 19]. Так, наприклад, Вальтер Юнг в «Grammatik der deutschen Sprache» зауважує, що «між прикметником та прислів­ником немає принципової граматичної різниці» [10, с. 301]. Погоджуючись з Лотце, Юнг стверджує, що «прислівники знаходяться у такому ж зв'язку з дієсловами, як прикметники - з іменниками». І прикметник, і прислівник мають можливість у певний спосіб прикріплюватися до певної частини мови [11, с. 301-302]. Айзенберг робить спробу кате-горизувати частини мови за синтактико-дистрибутивними та морфологічними ознаками. Він вважає, що прикметники можуть, як і за визначенням Дудена, вживатися в атрибутивній, предикативній та прислівниковій функціях [5, с. 16].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа