Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 32

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

Відправною точкою в дослідженнях особливостей категоризації особистісного простору під час дослідження бінарних концептів «NAHE» та «DISTANZ» ми вважаємо прийняття положення про те, що мовній особистості притаманна здатність усвідомлювати себе самостійним індивідом, здатність до самоідентифікації й словесного моделювання. Як наслідок, мовна особистість володіє спроможністю проводити межі між «я-світом» та «не-я-світом», а механізми самооцінки й відношення до співбесідника в значній мірі можуть бути описані з допо­могою стереотипізованих схем (Zielsicher suchen wir die warmende Nahe der Gleichgesinnten und Gleichartigen. - ZEIT, 1993. Aus ironischer Distanz beobachtete er die kleinen lacherlichen Anlasse, die die Handlungen der Menschen bestimmen. - ZEIT, 2008 [16]).

Концепти «NAHE» та «DISTANZ» трактуються нами як базові категоріальні величини реальності, як ін-герентні атрибути антропоцентричної парадигми, оскільки направлені на норми мовної поведінки та містять аксіологічний акцент (Blums Rotweinflasche ist zwar nichts anderes als ein Beispiel fur unverkrampften Umgang zwischen Politikern und Medienvertretern; doch mancher Politiker pflegt Nahe und Vertrautheit so gezielt, dafi der Satz «Nahe korrumpiert «seine Berechtigung hat - gerade im kleinen Bonn. - ZEIT, 1991. Eine gewisse Distanz beim Vorstellungsgesprach sollte immer beachtet werden - immerhin ist man zu Gast und sitzt einem Fremden gegenuber. -ZEIT, 2009. Solche Uberlegungen schaffen die intelligente Distanz, die die Leser brauchen, um sich eigene Gedanken uber ihre personliche Risikofreude zu machen. - ZEIT, 2000 [16]). Вони базуються на зіткненні суспільних й інди­відуальних інтересів, на протиставленні емоційного та раціонального начал, на зіткненні, конфлікті цінностей окремої особистості та цінностей, визначених суспільством, культурою, мораллю.

Центром усіх лінгвістичних досліджень стала людина як особа, яка говорить і пише. Відправною точкою теоретичної та практичної діяльності людини є антропоцентризм. Людина як суб'єкт співвідноситься, в першу чергу, з оточуючим природним світом, далі з оточуючим соціальним світом і, нарешті, сама з собою (самопізнан­ня) [8, с. 86-87]. Можна припустити, що антропоцентризм - це виявлення в мовній системі загального людського фактору, що обумовлює наявність в лексичній, семантичній, морфемній, граматичній системах мови утворень з орієнтацією на людину як центру об'єктивної дійсності, створених свідомістю мовця за зразком до себе, а в своїй особі до людини загалом (її фізичних, психічних, духовних властивостей) [12, с. 16]. Погляд дослідників зміщу­ється з об'єкта пізнання на суб'кт, аналізується людина в мові та мова в людині. Антропоцентричний принцип в лінгвістиці проявляється в тому, що мовні явища розглядаються як невід'ємна й органічна складова людського розуму, що взаємопов'язана з іншими когнітивними структурами і процесами: сприйняттям, мисленням тощо.

Проблема «Людина - мова» багатоаспектна та багаторівнева за своєю суттю, тому нам слід визначити специ­фіку опису мови крізь призму лінгвістичного антропоцентризму та виділити загальні положення її опису [6, с.

303-304]:

1. Прагматична ціленаправленість мовної діяльності. Мова є найголовнішим засобом координації поведінки людей, тому її використання зумовлюється особливим видом людської діяльності. Цей вид діяльності має струк­туру, характерну для діяльності взагалі, мотиви, засоби досягнення цілей. Таким чином, вивчення мови в когні-тивному аспекті передбачає врахування того, як і з якою метою людина використовує мову.

2. Обумовленість (мотивованість) мовних одиниць та їх використання носієм у своєму мовленні, тобто цін­нісне (суб'єктивне) відношення до мовних одиниць. Власне усвідомлення того факту, що вибір мовних засобів для побудови тексту диктується не лише нормами мови, а в основному залежить від особливостей світобачення окремого носія мови, наштовхнуло сучасне мовознавство на обговорення проблеми залежності мови та її органі­зації від загальних принципів сприйняття людиною світу.

Даний принцип передбачає, що мовна система в усіх своїх проявах адаптується до особливостей людського організму, мислення, комунікативного процесу. Багато сучасних науковців висловлюють впевненість у тому, що «вибір голосового апарату для здійснення комунікації був нам «прищеплений» не природою, а необхідністю успішної комунікації, і тому характер людської мови небайдужий до розуміння її значення під час комунікації» [15, с. 74]. Іншими словами, мова відображає предмети і властивості об'єктивної дійсності з позиції і по відно­шенню до мовця як суб'єкта свідомості.

3. Функціональна обумовленість процесу мовленнєвої діяльності характеризується великою кількістю пре-супозицій: психічних, суспільно-історичних, фізико-фізіологічних та ін. [10, с. 6].

Мовленнєва взаємодія має на меті приведення поведінки та свідомості оточуючих у відповідність до своїх уявлень про необхідне та бажане, а також модифікування власної поведінки, спираючись на інтерпретацію по­ведінки інших та посилюючи свою адаптивну здатність. Ось чому функціональна характеристика мовних засобів полягає в тому, щоб вказувати на істотну властивість за допомогою функції об'єкта, а саме, «на його призначення в реалізації будь-якої діяльності як головної екзистенційної властивості» [9, с. 155].

4. Мова виступає засобом фіксації результатів людської діяльності у всьому її різноманітті: пізнавальній, фізичній, художній [6, с. 304].

Отже, антропоцентризм усвідомлюється головним принципом сучасної лінгвістики. Не дивлячись на різні підходи і трактування принципів антропоцентризму, очевидним є те, що вітчизняна й зарубіжна наука змінила вектор, парадигму свого розвитку, ставлячи в центр уваги людину, яка творить мову і утворена нею. Людинапізнає, відображає і омовляє світ ідей, концепцій за особистою шкалою цінностей. Зміна наукової парадигми від­бувається за рахунок зміни статичного погляду на світ як сукупності елементів, частинок, на розгляд всесвіту як динамічної системи, яка розгортається довкола людини. Саме в даному аспекті актуалізуються бінарні концепти «NAHE» та «DISTANZ». У даному руслі вбачаємо перспективність досліджень бінарних концептів «NAHE» та «DISTANZ», творцем яких виступає людина, яка говорить.

Література:

1.Алефиренко Н. Ф. Современные проблемы науки о языке: Учебное пособие. / Н. Ф. Алефиренко. - М. : Флин­та: Наука, 2005. - 416 с.

2.Багаутдинова Г. А. Человек во фразеологии: антропоцентрический и аксиологический аспекты: автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук: спец. 10.02.20 «Сравнительно-историческое, типологическое и сопостави­тельное языкознание» / Г. А. Багаутдинова. - Казань : Казан. гос. ун-т, 2007. - 35 с.

3.Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист - М. : Прогресс, 1974. - 448 с.

4.Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию / В. Гумбольдт. - М. : Прогресс, 1984. - 397 с.

5.Гумбольдт В. Язык и философия культуры / В. Гумбольдт. - М. : Прогресс, 1985. - 451 с.

6.Дорофеев Ю. В. Антропоцентризм в лингвистике и предмет когнитивной грамматики / Ю. В. Дорофеев // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 17. - Донецьк : ДонНУ, 2008. - С. 302-308.

7.Караулов Ю. Н. Русский язык и языковая личность / Ю. Н. Караулов. - М. : Наука, 1987. - 261 с.

8.Колшанский Г. В. Объективная картина мира в познании и языке / Г. B. Колшанский. - М. : КомКнига, 2006. - 128 с.

9.Кравченко А. В. Знак, значение, знание. Очерк когнитивной философии языка / А. В. Кравченко. - Иркутск : Издание ОГУП «Иркутская областная типография № 1», 2001. - 261 с.

 

10.Лещак О. В. Очерки по функциональному прагматизму: Методология - онтология - эпистемология / О. В. Лещак. - Тернополь-Кельце : Підручники i посібники, 2003. - 255 с.

11.Мізін К. І. Перспектива вивчення антропоцентричності усталених порівнянь (на матеріалі компаративних фразеологій англійської, німецької, української та російської мов) / К. І. Мізін // Лінгвістика: зб. наук. пр. - Лу­ганськ, 2009. - № 1(16). - С. 75-81.

12.Пилипак В. П. Антропоцентричні та егоцентричні концепції в лінгвістиці / В. П. Пилипак // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип. 18. - Донецьк : ДонНУ, 2009. - С. 13-17.

13.Степанов Ю. С. Основы общего языкознания / Ю. C. Степанов. - М. : Просвещение, 1975. - 273 с.

14.Харитонова И. В. Системное исследование языка: философско-методологический аспект: автореф. дис. на соиск. учен. степ. д-ра филос. наук: спец. 09.00.08 «Философия науки и техники» / И. В. Харитонова. - М., 2004. -32 с.

15.Шелякин М. А. Язык и человек: К проблеме мотивированности языковой системы: учеб. Пособие / М. А. Шелякин. - М. : Флинта: Наука, 2005. - 296 с.

16.Digitales Worterbuch der deutschen Sprache des 20. Jahrhunderts // Режим доступу : http://www.dwsds. de - Дата доступу: 19.02.2012.

Wierzbicka A. Lingua Mentalis: The semantics of natural language / А. Wierzbicka. - Sydney, ect.: Academics Press, 1980. - XI. - 367 p.УДК 81.373

Магас Н. М.,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

СОЦІАЛЬНІ КАТЕГОРІЇ МОДУСУ ЯК РЕПРЕЗЕНТАНТИ ЕМОЦІЙ У ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

У статті йдеться про політичний дискурс як особливий тип комунікації, у якій асоціативна природа емоцій­ності сприяє реалізації комунікативної мети адресанта. Проаналізовано основні особливості внутрішньомовного та позамовного вираження емоційності у сучасному англомовному політичному дискурсі.

Ключові слова: політичний дискурс, комунікація, модус, адресант, адресат.

В статье рассматривается политический дискурс как особый тип коммуникации, ассоциативная природа эмоциональности которого способствует реализации коммуникативной цели адресанта. Проанализировано основные особенности внутриязыкового и внеязыкового выражения эмоциональности в современном английском политическом дискурсе.

Ключевые слова: политический дискурс, коммуникация, модус, адресант, адресат.

The article deals with the political discourse as a special type of communication in which the associative nature of emotionality promotes speaker's communicative goals realization. Main peculiarities of intralingual and donotant expression of emotionality in modern English political discourse.

Key words: political discourse, communication, modus, speaker, recipient.

Когнітивно-дискурсивна парадигма зумовлює переорієнтацію сучасних лінгвістичних досліджень на людину, нові вимоги передбачають вивчення мови не тільки з позицій її структурованості, а й в контексті реальної кому­нікації. Дискурсивна парадигма пропонує досліджувати дискурс як вияв особистості людини та її вплив на ко­мунікативний процес. Зважаючи на значну кількість дефініцій поняття «дискурс», у статті послуговуватимемося тлумаченням К. С. Серажим, котра визначає його як складний соціолінгвістичний феномен сучасного комуніка­тивного середовища, який, по-перше, де термінується (прямо чи опосередковано), його соціокультурними, по­літичними, прагматично-ситуативними, психологічними та іншими (констатуючими чи фоновими) чинниками, по-друге, має «видиму» - лінгвістичну (зв'язний текст чи його семантично значущий та синтаксично завершений фрагмент) та «невидиму» - екстралінгвістичну (знання про світ, думки, настанови, мету адресанта, необхідні для розуміння цього тексту) структуру і, по-третє, характеризується спільністю світу, який будується впродовж «розгортання» дискурсу його репродуцентом (автором) та інтерпретується його реципієнтом (слухачем, читачем

та ін.) [4, c. 13].

Розвиток лінгвістики також характеризується посиленим інтересом до механізмів лінгвальної репрезентації об'єктів позамовної дійсності, зокрема емоцій і почуттів комунікантів. Так емоційні стани були об'єктом дослі­джень Е. Л. Носенко, історична динаміка експресивів негативної емоційності описана Т. О. Биценко, імпліцитні смисли відображені у працях Г. П. Грайс, А. І. Шаповал [2, 3, 5, 6].

Емоції як типові суб'єктивні сигнали надзвичайно важливі у процесі комунікації, є частиною соціального досвіду, акумульованого і збереженого в мові. У контексті комунікативних особливостей політичного дискурсу, основних форм його артикуляції в інформаційному просторі суспільства набуває особливої ваги дослідження внутрішньомовних та позамовних способів вираження його емоційності як важливої складової текстів політич­ного змісту. Саме емоційність цього типу дискурсу допомагає вималювати істинний образ політика, зрозуміти його наміри та дії. I оскільки проблема прагматичних смислів загалом, як і проблема взаємодії граматичної і прагматичної семантики у структурі висловлювання або дискурсу ще не розв'язана, то актуальним постає лінг­вістичний аналіз вираження емоцій у політичних текстах засобів масової інформації.

Метою статті є опис способів репрезентації емоцій у сучасному англомовному політичному дискурсі.

Об'єктом дослідження є політичний дискурс. Предметом - внутрішньомовне та позамовне вираження емо­ційності у політичному дискурсі.

Матеріалом для дослідження обрано статті та дебати політичного змісту, які опубліковані у виданнях сучас­ної англомовної політичної преси, оскільки саме вони відображають безпосередню міжособистісну комунікацію, а через неї - опосередковано - спілкування з читачем (глядачем), тобто реципієнтом.

З метою аналізу особливостей вираження емоційності у сучасному англомовному політичному дискурсі у статті основна увага зосереджується на таких соціальних категоріях модусу як: найменування осіб, директиви та категорія ввічливості. Критерієм їх виділення є протиставлення позицій адресантів та їх інтенцій у процесі спіл­кування, спрямованих на адресата. Саме ці категорії модусу віддзеркалюють соціальні взаємини між учасниками спілкування та особами, які не беруть участі в комунікації, що увиразнює експресію емоційності у політичних текстах.

Щоб отримати позитивний результат комунікації, політики будують висловлювання так, щоб керувати кому­нікативною поведінкою адресата й фіксувати його увагу на потрібних для адресанта елементах змісту залежно від їх актуального членування. Адресованість мовлення віддзеркалює суб'єктивну модальну оцінку адресанта, яка часто у політичних текстах засобів масової інформації емоційно забарвлена. Оцінне ставлення може стосува­тися 1-ї особи - адресанта, 2-ї особи - адресата, 3-ї особи чи осіб, які безпосередньо не беруть участі у спілкуван­ні. Спілкуючись, адресант позасвідомо або навмисно виказує в мовних одиницях своє або адресатове соціальне походження, стать, вік, рівень освіти й культури, вид занять, тобто належність до певної соціальної групи, со­ціального прошарку суспільства. Наприклад, у висловлювані «I'm pretty encouraged by the field we have,» he said.

© Магас Н. М, 2012«We've got a pretty conservative field of candidates}}. (The CBS News. 08/10/2011) емоційне ставлення адресанта передається лексико-семантичними одиницями pretty conservative field of candidates, які засвідчують належність адресата до певної політичної партії та передають радість мовця.

Вираження емоційності може бути безпосереднім або опосередкованим. При безпосередньому адресантом надається перевага спеціальним словам, які стають знаковим віддзеркаленням соціального статусу адресата, як-от: The same goes for the wider role of the «Giant from Bosporus»: as it approaches the world predominantly with its «Islamic» face, Turkey's influence is felt mostly between Sarajevo and Baku (Global Politician. 09/05/2011), де метою адресанта є підкреслення високого статусу адресата, важливості його участі у певних політичних подіях. При­кладом опосередкованого вираження емоційності постає весь фрагмент дискурсу. Висловлювання Instead, the governor delivered a much more personal speech about his Christian faith and his view that «God uses broken people to reach a broken world» (The New York Times. 14/09/2011) характеризує політичного діяча як щиру, віруючу людину, яка варта поваги й довіри.

Через варіативність засобів репрезентації категорії статусу та підключенні до експресії статусу інших зна­чень у реченні He said on Wednesday he didn't see himself as having left the Republican party. Rather, he said, «the Republican party has left me. » (The CBS News. 28/12/2011), озвучуючи свою приналежність до певного соціального статусу, автор намагається передати невдоволення з приводу політичних колізій щодо його особи та викликати співчуття в учасників комунікації.

Залежно від емоційного стану адресанта, його ставлення до адресата мовлення синтаксична конструкція оформ­ляється наказовою або спонукальною, категоричною або ввічливою, прохальною інтонацією. В англомовному по­літичному дискурсі спонукальна або наказова інтонація із спадно-висхідним тоном використовується адресантом, соціальне становище якого є вищим від того, кому адресується мовлення. У висловлюванні You know, I hope that after all the recent experiences our close partners andfriends must learn that you can't torpedo existing contracts - even if you don't like them, like when our colleagues and partners, the president of Ukraine or the Ukrainian Prime Minister say that a contract is unfair and bad and they won't honour it. It is completely unacceptable. All agreements, as long as they are not refuted in court or abandoned by the parties, must be carried out (Euronews. 08/09/2011) статус президента надає право адресантові наказувати, спонукати до дії. Спонукальна інтонація передається за допомогою конструкції з модальним словом must, яка водночас засвідчує впевненість та рішучість адресанта.

Категоричність інтонаційної конструкції речення базується на статусних оцінках адресантів. Прагматична мета оцінки адресанта полягає в спонуканні адресата до вчинення або невчинення певної дії. Категоричність у ствердженні, «виступаючи у сукупності з лексичними, синтаксичними та експресивними значеннями», є засобом передачі семантики висловлення й робить мовлення не лише інформативним, виразним, а й психологічно дієвим [1, с. 20-21]. Комунікативна стратегія адресанта спрямована на здійснення прямого впливу на адресата, до сприй­няття ним такої поради, яка є корисною для адресата, наприклад: He added: «Don't leave it to a bunch of Washington politicians to tell you how to live your life. » (The New York Times. 14/09/2011), де інтенсифікація емоційності під­силюється порівнянням політичних опонентів зі стадом.

Інтонаційна ввічливість, прохальна інтонація визначається семантикою емоційного висловлювання й зу­мовлюється реквестивними, ін'юнктивними актами, різними намірами адресанта - одержати нову інформацію, виказати своє ставлення до певних подій, дещо уточнити тощо. Як відомо, ввічливість може реалізуватись у різних комунікативних типах і видах речень, якими особа інтонаційно виражає ствердження, запитання, про­хання, спонукання до чогось. Прагматичні пресупозиції адресата змушують адресанта дотримуватись правил мовленнєвої поведінки для мовця, використовувати відповідні формули етикету: But I just want to fallow up, Mr. Speaker.... Congresswoman Bachman, do you have anything to say about what Governor Perry just said. You're a mom... (The Washingtonpost. 12/09/2011); Asked whether it was possible to had talks if Col Gaddafi had not stepped down, Mr. Longuet said: «He will be in another room in his palace with another title,» referring to the fact that Col Gadaffi has agreed to steer clear of any peace talks (The Morning Star. 11/07/2011).

Аналізуючи висловлювання Sam Vaknin: Can you foresee a dominant regional role for China and Turkey? Stevo Pendarovski: China's global penetration is based on its search for resources and political influence and despite persistent local perceptions the Balkans has never been a big reservoir of both... (The Global Politician. 09/05/2011) відзначимо ввічливе запитання з використанням модального дієслова can професора Сема Вакніна до колишнього радника президента Македонії з питань закордонної політики, а зараз голови виборчої комісії професора Стево Пендаров-ські, на яке подається чітка та рішуча відповідь. Отже, ввічлива інтонація у політичному дискурсі є характерною для адресанта, що має статус нижчий від статусу адресата або ж рівний адресатові.

Через звертання адресант не тільки передає свої емоції, а й апелює до свідомості адресата, часто навіюючи почуття родинної близькості, соратництва, як-от: Then came a day of reckoning, during the second semester of his sophomore year at Texas A&M University, when he went to see the dean of the veterinary school. His advice: switch to an easier major. «He said, 'Son, I'm looking at your transcript,» Mr. Perry said. «'You want to be an animal science major. (The New York Times. 14/09/2011). Для вираження люб'язності, доброзичливого ставлення мовець використовує звертання, в яких повага до адресата підкреслюється додаванням до найменування адресата пошанної прономіна-тивної форми, наприклад, Herman Cain: ...Another market driven idea, allow association health plans... (Applause). Moderator: Thank you, Mr. Cain (The Washingtonpost. 12/09/2011).

1.Таким чином, найменування осіб, директиви, формули ввічливості як різновиди соціальних категорій модусу у сучасному англомовному політичному дискурсі є виразниками емоційності, завдяки якій адресант впливає на адресата мовлення, реалізовуючи свої комунікативні наміри.Багмут А. Й. Семантика і інтонація в українській мові / А. Й. Багмут; відп. ред. Т. М. Ніколаєва. - К. : Наук. думка, 1991. - 168 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа