Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 40

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

«Значення» слова і «поняття», яке воно передає, взаємопов'язані, але не є тим самим. Поняття у слова завжди одне, а значень може бути декілька. Поняття є об'єктивним відображенням оточуючої дійсності, а значення може включати суб'єктивну оцінку або емоціонально-експресивне забарвлення. Так, «смисл» на філософському рівні можна розглядати як конкретне, а «значення» - як загальне. Таким чином, можемо зробити висновок, що смисл є величиною більш конкретною, а значення, навпаки, - узагальненою. Інакше кажучи, значення є одиницею семан­тичного простору мови, елементом упорядкованої сукупності, системи смислів конкретної мови.

Далі розглянемо, як смисл, значення і поняття корелюють у термінологічному сенсі.

М. П. Кочерган пов'язує поняття з відтворенням денотативного значення слова (когнітивний зміст), чим підкреслює універсальність поняття [8, с. 17]. Іншими словами: «поняття є розумовим явищем, пов'язаним із раціональним знанням» [2, с. 16]. За визначенням Ю. С. Степанова, поняття - це думка, яка відображає в узагаль­неній формі предмети і явища дійсності за допомогою фіксації їх властивостей і відносин. Останні виступають у понятті як загальні та специфічні ознаки, співвіднесені з класами предметів і явищ [22, с. 383-384]. Отже, понят­тя - це ще вищий рівень мисленнєвого узагальнення картини світу на побутовому рівні спілкування. Загалом, поняття - це ментальний образ предмета або явища дійсності, створений шляхом віддзеркалення їх властивостей у свідомості людини.

«Поняття» є наближенням до «концепту». За визначенням О. О. Селіванової, концепт - це інформаційна структура свідомості, різносубстратна, певним чином організована одиниця пам'яті, яка містить сукупність знань про об'єкт пізнання, вербальних і невербальних, набутих шляхом взаємодії п'яти психічних функцій свідомості й позасвідомого. Ядром концепту є поняття, фіксоване у вигляді пропозиційних структур і позначене певною номінативною одиницею. Концепти зароджуються у процесі пізнавальної діяльності, відображають й узагальню­ють досвід людини й інтеріоризовану її свідомістю дійсність, підводячи інформацію під певні вироблені суспіль­ством категорії та класи. Слово є засобом доступу до концептуального знання, однак воно може представляти різні концепти, тому мова є доволі компактним засобом концептуалізації [18, с. 256].

Під базовим терміном «концепт» у когнітивній лінгвістиці, на думку С. А. Жаботинської, слід розуміти «будь-яку оперативну одиницю мислення, яка може передбачати або не передбачати наявність чіткої логічної форми» [5, с. 34].У свою чергу, С. Г. Воркачов описує термін «концепт» як «зонтиковий» - він «вкриває» предметні області декількох наукових галузей: перш за все, когнітивної психології та когнітивної лінгвістики, які розглядають про­блеми мислення і пізнання, зберігання та переробки інформації [1, с. 8].

На думку О. С. Кубрякової, «концепт» є терміном, який пояснює одиниці ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості у тій інформаційній структурі, що відображає знання і досвід людини; це оперативна змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи мозку (lingua mentalis), всієї картини світу, відображеної у людській психіці. Термін «концепт» відповідає уявленню про ті смисли, якими людина оперує у процесі мислення, і які відображають зміст досвіду і знання, результатів усієї людської діяльності, процесів пізнання світу у вигляді певних «квантів» знання. Авторка вважає, що концепти виникають у процесі побудови інформації про об'єкти та їх властивості, при чому ця інформація може включати в себе як дані про об'єктивний стан справ у світі, так і дані про уявні світи і можливий стан справ у них [10, с. 90].

В. А. Маслова розглядає концепт як семантичне утворення, яке вирізняється лінгвокультурною специфікою і певним чином характеризує носіїв конкретної етнокультури. Відображаючи етнічне світобачення, концепт мар­кує етнічну мовну картину світу. Концепт виникає не безпосередньо із значення слова, а є результатом зіткнення словникового значення слова з народним та особистим досвідом людини [13, с. 47].

Концепт є уявленням про фрагмент світу. Таке уявлення формується загальнонаціональними ознаками, що доповнюються ознаками індивідуального досвіду і особистої уяви. Концепт - це національний образ, ускладне­ний ознаками індивідуального уявлення. На матеріалі мовних одиниць розглядають способи реалізації концептів у функціональному аспекті [7, с. 16].

На думку В. І. Карасика, концепт - це фрагмент життєвого досвіду людини. Повторюючись ці фрагменти фіксуються у пам'яті, а якщо вони важливі для індивіда, то є неминуче пов'язаними з переживаннями, що сприяє фіксації відповідного досвіду і рефлексивній діяльності відносно нього [6, с. 33].

З. Д. Попова та Й. А. Стернін вказують на наявність значної кількості робіт, яких об'єднує фактичне ототож­нення понять «концепт» і «значення слова»: традиційний аналіз семантики слова називають при цьому аналізом концепту, а семантичне дослідження - когнітивним. Наприклад, В. Я. Миркін в одній зі своїх статей про види значення слів зазначає: «Концепт, закріплений за певним словом, є (лексичним) значенням слова» [14, с. 102]. Мовознавцям таке ототожнення видається недоречним, оскільки просто відображає тенденцію до модного ви­користання термінів «концепт» і «когнітивний» [15, с. 17]. Концепти - це посередники між словами і екстра­лінгвістичною дійсністю, і значення слова не може бути зведено виключно до концептів, що його формують [23, с. 395-396].

Концепт - це одиниця мислення, а значення - одиниця семантичного простору мови. Концепт і значення рівною мірою - явища когнітивної природи. Значення є частиною концепту як розумової одиниці, закріпленою мовним знаком з метою комунікації [7, с. 8].

Й. А. Стернін наголошує, що концепт - це одиниця концептосфери, тобто упорядкованої сукупності одиниць мислення народу. Концепт охоплює всі ментальні ознаки певного явища, які відображені свідомістю народу на даному етапі його розвитку. Концепт забезпечує осмислення свідомістю дійсності [20].

На відміну від понять, концепти не тільки мисляться, вони переживаються. Таким чином, можна прийти до висновку, що «поняття» і «концепт» мають співвідноситися між собою за допомогою гіпо-гіперонімічного зв'язку і в асиметричний спосіб: основою концепту є поняття, але основою поняття не є концепт. Вищесказане наводить на думку про те, що концепт має бути етноспецифічно забарвленим поняттям з певною етнопсихологіч­ною надбудовою. Концепт - не поняття, а сутність поняття, явлене у своїх змістових формах - в образі, у понятті, у символі.

У математичній логіці терміном «концепт» називають лише зміст поняття, таким чином, «концепт» стає си­нонімічним терміну «смисл». Тоді як «значення» стає синонімічним терміну «об'єм поняття». Простіше кажучи, «значення слова» - це той предмет або предмети, відносно яких це слово правильно, згідно норм даної мови може бути застосоване, а «концепт» - це сенс слова [19, с. 50].

Розділяючи терміни «концепт», «значення» і «поняття», варто наголосити, що термін «значення» відходить на периферію лінгвістичних досліджень, уступаючи місце - «концепту». Порівняно з концептами поняття мають більш просту структуру, в якій переважає змістова складова і присутні не всі компоненти, представлені у струк­турі концепту [13, с. 37-38].

Погоджуючись з тим, що «концепт - це і ментальний генотип, і атом генної пам'яті, і архетип, і першообраз» [16, с. 54-55], вважаємо, що це ментальне узагальнення на ще вищому рівні свідомості. Це продукт усвідомлених і неусвідомлених асоціацій, емоцій, симпатій та антипатій, а іноді і їхнього зіткнення. Концепт є основним осе­редком культури в ментальному світі людини [19, с. 46].

Ґрунтуючись на вищезгаданих точках зору стосовно природи концепту, а також на порівняльному аналізі змісту термінів «смисл», «значення», «поняття» і «концепт», у даній роботі визначаємо «концепт» як лінгво-культурний фрагмент ментального відображення дійсності, що поєднує в собі поняття конкретної національної спільноти людей у певний період часу.

Отже, кожне національне суспільство, взяте на певному етапі свого історичноо розвитку, володіє певним кон­цептуальним апаратом, складові якого конкретизуються у певних термінах, що мають визначені характеристики. Термінологічний апарат є основоположним у будь-якій галузі знань, оскільки тільки з його допомогою можна досягнути взаєморозуміння між спеціалістами.

1.Розроблений у нашій роботі термінологічний апарат допоможе, на нашу думку, уникнути неоднозначного розуміння базових термінів «смисл», «значення», «поняття» і «концепт» при їх вживанні у лінгвістичних дослі­дженнях.Воркачев С. Г. Сопоставительная этносемантика телеономных концептов «любовь» и «счастье» (русско-ан­глийские параллели) / С. Г. Воркачев. - Волгоград : Перемена, 2003. - 164 с.

2.Воркачев С. Г. СЧАСТЬЕ как лингвокультурный концепт / С. Г. Воркачев. - М. : Гнозис, 2004. - 236 с.

3.Гегель Г. В. Ф. Наука логики /Г. В. Ф. Гегель. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://philosophy.anru. net/perv211.html

4.Гринев-Гриневич С. В. Введение в терминографию: Как просто и легко составить словарь: Учебное пособие / С. В. Гринев-Гриневич. - М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. - 224 с.

5.Жаботинская С. А. Когнитивная лингвистика: принципы концептуального моделирования / С. А. Жаботинская // Лінгвістичні студії. - Черкаси, 1997. Вип. 2. - С. 31-52.

6.Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В. И. Карасик. - Волгоград : Перемена, 2002. -477 с.

7.Карасик В. И., Стернин И. А. Антология концептов / В. И. Карасик, И. А. Стернин. Том 1. - Волгоград : Пара­дигма, 2005. - 352 с.

8.Кочерган М. П. Зіставне мовознавство і проблема мовних картин світу / М. П. Кочерган // Мовознавство. -2004. - № 5-6. - С. 12-22.

9.Красных В. В. Свой среди чужих: миф или реальность? / В. В. Красных. - М. : ИТДГК Гнозис, 2003. - 375 с.

 

10.Кубрякова Е. С. Краткий словарь когнитивных терминов / Е. С. Кубрякова, В. З. Демьянков, Ю. Г. Панкрац, Л. Г. Лузина. - М. : Изд-во МГУ, 1997. - 197 с.

11.Левицький В. В. Апроксимативні методи вивчення лексичного складу: Навчальний посібник / В. В. Левиць­кий, О. Д. Огуй, С. В. Кійко, Ю. Є. Кійко. - Чернівці : Рута, 2000. - 136 с.

12.Лейчик В. М. Терминоведение: предмет, методы, структура / В. М. Лейчик. - М. : Изд-во ЛКИ, 2007. - 256 с.

13.Маслова В. А. Введение в когнитивную лингвистику: учеб. пособие / В. А. Маслова. - М. : Флинта, 2011. -296 с.

14.Мыркин В. Я. Чувственно-иконическое значение слова // Филологические науки. - 2005. - №5. - С. 102-107.

15.Попова З. Д. Когнитивная лингвистика / З. Д. Попова, И. А. Стернин. - М. : Восток-Запад, 2007. - 314 с.

16.Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики / А. М. При-ходько. - Запоріжжя : Прем'єр, 2008. - 332 с.

17.Самигулина Ф. Г. Концептуальная картина мира и специфика ее формирования / Ф. Г. Самигулина // Вестник Российского государственного университета им. И. Канта. - 2010. - Вып. 2. - С. 46-50.

18.Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. - Полтава: Довкілля-К, 2006. - 716 с.

19.Степанов Ю. С. Константы: Словарь русской культуры. Опыт исследования / Ю. С. Степанов. - М. : «Языки русской культуры», 1997. - 838 с.

20.Стернин И. А. Концепт и значение / И. А. Стернин. - [Електронний ресурс], 2007. - Режим доступу : http:// sternin. adeptis.ru/articles2_rus.html#a

21.Челпанов Г. И. Учебник логики / Г. И. Челпанов. - М. : Либроком, 2009. - 264 с.

22.Ярцева В. Н. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / В. Н. Ярцева. - М. : Большая Российская энциклопедия, 1998. - 685 с.

Cruse D. A. Prototype theory and lexical semantics / D. A. Cruse // Meanings and Prototypes (edit. by Tzohadzidis S. L.). - London : Routledge, 1990. - P. 395-396.УДК 81'221.2 + 811.11322

Новак В. Р.,

Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк

ДО ПИТАННЯ ВИКОРИСТАННЯ НЕВЕРБАЛЬНИХ КОМПОНЕНТІВ В КОМУНІКАЦІЇ «ЛЮДИНА-КОМП'ЮТЕР»

У статті висвітлено сучасні розвідки в галузі людино-машинної взаємодії, зокрема функціонування мульти-модальних інтерфейсів користувача. Розглянуто кінетичний компонент невербальної комунікації як центральний в сфері створення нового покоління інтерфейсів. Наведено класифікації жестів, що є найбільшрелевантними при взаємодії людини і комп'ютера, та запропоновано приклади їх застосування, а також перспективи подальших розвидок у даній галузі.

Ключові слова: взаємодія «людина-комп'ютер», мультимодальний інтерфейс, кінетичний невербальний ком­понент, ергосеміотика.

В статье освещаются современные исследования в области человеко-машинного взаимодействия, в частнос­ти функционирование мультимодальных пользовательских интерфейсов. Рассматривается кинетический ком­понент невербальной коммуникации как центральный в сфере создания нового поколения интерфейсов. Приво­дятся классификации наиболее релевантных при взаимодействии человека и компьютера жестов, предлагаются примеры их использования, а также перспективы дальнейших исследований в данной области.

Ключевые слова: взаимодействие «человек-компьютер», мультимодальный интерфейс, кинетический невер­бальный компонент, эргосемиотика.

Up-to-date investigations in the sphere of human-computer interaction are highlighted in the article, in particular functioning of multimodal user interfaces. Kinesic component of nonverbal communication is studied, being a leading one in creation of the new generation of interfaces. The most relevant to human-computer interaction classifications ofgestures are provided, the examples of their usage are given, as well as the prospects of further research in this field.

Key words: human-computer interaction, multimodal interface, kinesic nonverbal component, ergosemiotics.

Технічні досягнення ХХ століття в області зв'язку й інформації призвели до того, що у світі склалося осо­бливе віртуальне середовище взаємодії людей за допомогою комп'ютера. У зв'язку із цим актуальними стають проблеми ефективної комунікації між людиною та комп'ютером які на даному етапі намагаються вирішити як комп'ютерні інженери, програмісти, так і лінгвісти всього світу. Так, авторами досліджень взаємодії «людина-комп'ютер» є Д. Ятес, В. Орликовський, Д. Гумперт, Т. Нільсен, Л. Спроул, С. Кейслер, С. Хилтз, М. Туроф, Д. Норман та ін.. Питання проблем взаємодії вербальних та невербальних чинників в такій комунікації закорку­ють в своїх роботах Р. Райс, Д. Лав, Л. Спроул, Д. МакНіл, Д. Росіні, А. Малдер, А. Кендон та ін.. Зараз, в період загальної комп'ютеризації та глобальної інформатизації, на перше місце виходить проблема створення такого ін­терфейсу користувача, який не тільки б задовольняв усі вимоги до ефективної взаємодії людини з комп'ютером, а й значно б її полегшував та покращував результативність завдяки якнайбільшій відповідності програмного забезпечення природній мові людини (у її як вербальному, так і невербальному вираженні) та його відповідності всім особливим потребам користувача.

Відомий спеціаліст в галузі комп'ютерної семіотики Д. Норман вважає, що для створення якісного інтерфейсу користувача комп'ютера необхідно володіти: 1) мовами програмування та інформаційних технологій; 2) знанням про людей, особливості їхнього спілкування між собою та з комп'ютерною системою; 3) знанням тієї приклад­ної галузі, задля вирішення завдань якої створюється програмний продукт [1, с. 149]. При вивченні інтерфейсу користувача слід брати до уваги природу взаємодії людини з комп'ютерною системою, а також особу самого користувача: його знання, нахили, здібності, потреби, тощо.

З 1988 року в науковій літературі починають обговорюватися основні положення нової науково-практичної спеціалізації, що займається дослідженням проблем, спільних для семіотики, лінгвістики та ергономіки, - ерго­номічної семіотики (надалі ергосеміотики). Вона спрямована на розробку принципів проектування та створення ефективних та прийнятних мов людино-машинної, зокрема людино-комп'ютерної взаємодії. В основу ергосе­міотики покладено ідеї Ч. С. Пірса про те, що розуміння природи іконічних та індексальних знаків та символів може сприяти належному використанню властивих людині мов у створенні штучних знакових систем. Більшість властивих людині кодів з'явилась ще у довербальному періоді еволюції засобів спілкування. До них можна від­нести такі знакові системи як мова рухів, дій, жестів, образів, емоційних станів, іконічна мова, музичний та кольоро-коди тощо. У зв'язку з тим, що ці мови та коди не є добре вивченими, до завдань ергосеміотики нале­жать дослідження цих семіотичних утворень у двох напрямках: а) проектування складних семіотичних утворень; б) сполученості якостей, функцій та особливостей штучних мов людино-комп'ютерної взаємодії з характеристи­ками нових засобів та приладів для введення та виводу інформації.

Останнім часом активно розвиваються засоби спілкування у віртуальній реальності, Інтернеті тощо. На думку Г. Я. Узилевського, цей період відрізнятиметься безпосередньою взаємодією користувачів із комп'ютерами, коли мови та коди, що з'явилися у довербальному періоді, усний варіант природної мови та нові засоби введення та виводу інформації будуть відігравати домінуючу роль; з'являтимуться нові знакові засоби, побудовані на сим­біозі цих мов та кодів [4, с. 5]. В контексті ергосеміотики конкретний інтерфейс користувача визначається як інтерактивна багаторівнева інформаційна система, утворена на основі вже наявних знакових систем (природної мови, іконічної мови, кольорових та музичних кодів тощо), а також штучних мов, що еволюційно розвивають­ся, та гнучких способів створення програмних і технічних засобів. Для вдосконалення комунікації «людина-

 

© Новак В. Р., 2012комп'ютер» в її основу має бути закладена не лише модель обробки інформації в процесі спілкування людина-людина, а й модель породження рухів та дій як елементи вербального та невербального мислення, тісно пов'язані між собою прямими та зворотними зв'язками, багатоярусністю та системною організацією. Така модель сприяє введенню в людино-комп'ютерну взаємодію нових метафор, проектуванню сучасних комп'ютерних систем та дослідженню ментального світу користувача.

Характерною рисою розвитку сучасних комп'ютерних технологій є активне впровадження мульти-медіа тех­нологій в інформаційні системи як для загальних завдань представлення інформації, так і для забезпечення взає­модії користувача з програмним середовищем. В умовах, коли комп'ютерні технології стають доступними дедалі ширшому колу людей, найбільш перспективним стає напрямок комп'ютерного діалогу з елементами інтелекту­ального інтерфейсу, який використовує як природну мову, так і невербальні засоби комунікації. Застосування не-вербальних мовних засобів в спеціалізованих програмних середовищах дозволяє підвищити ефективність їх ви­користання. Вдосконалений таким чином комп'ютерний діалог розширює сигналізаційні можливості інтерфейсу як кількісно, так і якісно. Інтеграція невербальних компонент комунікації у людино-машинний інтерфейс сприяє підвищенню швидкості та повноти засвоєння інформації користувачами програм, що є особливо важливим для таких класів програмного забезпечення, як системи контролю даних, комунікаційні програми, операційні систе­ми, навчальні, розвиваючі та довідкові системи.

З 90-х років минулого століття розпочалися дослідження нового покоління інтерфейсів користувача, які не використовують меню, форми та панелі інструментів; замість них для визначення специфікацій операцій робить­ся наголос на навчальні приклади, жести та розпізнавання мовлення. Такі інтерфейси ще не набули широкої по­пулярності, проте спеціалісти різних прикладних галузей активно працюють над їх вдосконаленням. Виходячи з цього, в нашому дослідженні ставимо за мету висвітлення прикладних аспектів кінесики - однієї із центральних галузей невербальної семіотики, бо саме вона зараз проходить процес найбільшої інтеграції у людино-машинну комунікацію.

Для вирішення глобальної проблеми людино-машинної взаємодії в інтерфейсах користувача дедалі більше використовуються додаткові види каналів передачі інформації (мовлення, артикуляція губ, жести, напрямок по­гляду тощо). Такий спосіб взаємодії отримав назву «мультимодальна взаємодія»; вона реалізується шляхом муль-тимодальних інтерфейсів. Саме такі інтерфейси є властивими міжлюдському спілкуванню. В таких програмах користувач обирає, який канал, для передачі якого типу інформації йому найбільш зручно використовувати у да­ний момент. Такі інтерфейси дозволяють забезпечити найбільш ефективну та природну для людини взаємодію з різноманітними автоматизованими засобами керування та комунікації. В мультимодальних системах інформація від аудіо, відео, тактильних та інших комунікативних каналів безперервно обробляється, утворюючи реальне чи віртуальне оточення, що дозволяє задовольнити бажання користувача та оперативно адаптуватися до контексту [2, с. 301]. Отже, моделювання мультимодальної поведінки людини є основою для проектування інтелектуальних систем природної взаємодії. Мультимодальні мовленнєві системи (аудіовізуальні) є спробою досягнути простоти комунікації «людина-комп'ютер», поєднуючи автоматичне розпізнавання мовлення з іншими невербальними за­собами, а також інтегруючи невербальні засоби із синтезом мовлення задля покращення методу введення інфор­мації в мультимодальному пристрої. Таким чином, застосування мультимодальності дозволяє розширити спектр користувачів системи та потенційно забезпечує адаптивність до специфічних умов функціонування.

Можливість за допомогою мультимодальних систем обробляти вхідні модальності паралельно сприяє по­кращенню ефективності взаємодії людини та комп'ютера, особливо при маніпулюванні графічною інформацією. Оскільки користувачі сприймають інформацію на екранах комп'ютерів візуально (та частково на слух), і ви­користовують рухи для проведення найпростіших операцій у графічному інтерфейсі комп'ютера (такі як клік, подвійний клік, пересування, що супроводжуються виконанням певних команд), тому можна стверджувати, що оптико-кінетичні засоби комунікації превалюють у спілкуванні людини з комп'ютером. Говорячи про рухи у спілкуванні з комп'ютером, варто розглянути природні жести людини в рамках функцій, які вони виконують. На сьогоднішній день існує багато різних класифікацій жестів, запропонованих такими дослідниками невербаль-ної комунікації як C. Cadoz, D. McNeill, D. Efron, P. Ekman, B. Rime і L. Schiaratura, A. Kendon та ін.; результа­ти їх досліджень висвітлив у своїй роботі А. Mulder [6]. Стосовно застосування жестів у комунікації «людина-комп'ютер», на нашу думку, заслуговує на увагу класифікація, запропонована Д. МакНілом. Він виділяє жести:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа