Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 41

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

-   іконічні (що відображають певний об'єкт чи подію та тісно співвідносяться з семантичним змістом мовлення),

-   метафоричні (як іконічні, але відображають абстрактні поняття),

-   дейктичні (що вказують на когось чи щось конкретне чи то абстрактне) - це жести-вказівки, що застосову­ються для привертання уваги,

-   жести-акценти чи жести-наголоси (що мають лише дві фази (вгору/вниз, всередину/назовні), наголошуючи на значущості слова чи фрази, яких вони стосуються).

Говорячи про взаємодію людини з комп'ютером, в першу чергу згадують саме про дейктичні жести, що не дивно через те, що ці жести використовуються фактично у всіх доменах людино-машинної взаємодії (віртуальна реальність, мобільні телефони, планшети тощо). В роботі R. Bolt «Put that there» (1980) дейктичні жести було використано разом із командами вводу голосом для вказівки на розташування предметів на великому екрані. Ця робота є одним із перших досліджень з мультимодальних систем, в якому демонструвалася концепція викорис­тання мовлення та ручного маніпулювання об'єктом. Починаючи з цієї роботи, почали з'являтися бібліотеки та алгоритми для підтримки нових видів взаємодії, а також реальні програми (додатки). З базової концепції R. Bolt розвинулася загальна ідея мультимодальних систем, а емпірична робота з їх створення сприяла розробці теорії HCMI (human-computer multimodal interaction), яка наразі забезпечує основу для написання посібників з проек­тування таких систем.Варто також розглянути класифікацію жестів, запропоновану F. Quek, в якій виділяється п'ять основних типів жестів у взаємодії «людина-комп'ютер»: жестикуляційні, маніпуляційні, сигналізаційні, дейктичні та мовоподібні.

Зупинимось на різноманітних маніпуляційних жестах, які існують у взаємодії людини з комп'ютером. За ви­значенням F. Quek, призначенням маніпуляційного жесту є керування певним об'єктом із використанням зв'язку між фактичним рухом рук та маніпуляцією об'єктом [7]. Маніпуляція відбувається як із використанням певних пристроїв для маніпуляції (наприклад, комп'ютерна мишка, стилус), так і з використанням вільних рухів рук для імітації певних дій із фізичним об'єктом; як в інтерфейсах віртуальної реальності, так і в «фізичних» інтер­фейсах. До маніпуляційних жестів відносяться жести-вказівки, двовимірні та тривимірні жести. Для вказування використовуються спеціальні указки, палець руки чи світлове перо та активний (сенсорний) екран. Двовимірні жести є рухами на площині, коли маніпулюють безпосередньо курсором, вікном чи іншим об'єктом на екрані. Традиційно для маніпулювання у графічних інтерфейсах користувача використовується мишка, стилус, джой­стик, трекбол чи інші засоби. Тут слід зауважити, що такі дії як перетягування та клік не вважаються жестами, доки користувач не виконає певний жест, який інтерпретуватиметься як команда. Тривимірні жести є результа­том руху пальців, рук чи голови у тривимірному просторі.

Для створення систем інтерактивної взаємодії «людина-комп'ютер» важливі також класифікації, в яких вра­ховано зв'язок між мовленням та жестами. Так, A. Kendon запропонував розташувати жести в порядку залежнос­ті від зв'язків мовлення/жест таким чином:

-   жестикуляція (жести наголосу, жести-зв'язки);

-   мовоподібні жести (іконічні/образотворчі жести);

-   міміка, пантоміма (пантомімічні жести);

-   дейктичні жести (вказівні);

-   мова жестів (мова глухонімих).

Чим ближче до останньої групи (мова жестів), тим менше необхідність у супроводжувальному мовленні. Жести стають більше подібними до мови. Так, наприклад, мова глухонімих враховує більшість семантичних та синтаксичних особливостей мовлення, тому не потребує самого мовлення для її інтерпретації. Проте іконічні жести (образотворчі) важко зрозуміти без додаткової інформації.

Зупинимось докладніше на жестикуляції та міміці, представлених у класифікації. У взаємодії людини з комп'ютером жестикуляція, як найбільш природна форма жестів, застосовується у мультимодальних інтерфей­сах, де мовлення та жести розглядаються як єдиний засіб комунікації. Оскільки всі люди при мовленні так чи інакше застосовують жестикуляцію, актуальним постає її врахування при створенні анімаційних героїв чи робо­тів, за посередництвом яких відбувається комунікація.

На думку В. Є. Тимофєєва, моделювання на комп'ютері саме мімічного апарату людини є найбільш візуально ефективним засобом удосконалення людино-машинного інтерфейсу. Мова міміки є досить складною та здатна передавати великі обсяги змістовно насиченої та різноманітної інформації. Тому одним із завдань лінгвістів, які займаються вивченням цього питання, є надання розробникам програмного продукту наукової бази для створен­ня мімічного інтерфейсу, що може стати початком формування комп'ютерної моделі співрозмовника, яка інте­груватиметься у людино-машинний інтерфейс та включатиме як міміку, так і інші невербальні мовні засоби, а також мовлення [3]. Необхідно зауважити, що мімічний компонент у комунікації, напевно, вперше відобразився у створенні та широкому застосуванні «смайликів», що моделюють людські емоції, без яких деякі користувачі вже не можуть повноцінно сприймати певну інформацію. Тобто, моделювання мімічних систем почалося саме із створення графічних символів для позначення людських емоцій, які надалі систематизуються у бази даних, що використовуються для візуалізації міміки. Сучасні ж комп'ютерні програми вже пропонують нам спілкування не просто із зображенням людини на екрані, а з її «оживленим» варіантом, який рухає губами, бровами, голо­вою, має певний вираз обличчя та здатен виражати різні емоції. Одним із найбільш перспективних напрямків досліджень у цій галузі стане трансформування міміки довільного людського обличчя, що вводиться в систему як графічний об'єкт безпосередньо в процесі її роботи. Актуальним є також застосування мімічної системи у на­вчальних програмах, а саме для оцінювання успішності, тобто такого моделювання функцій вчителя, без якого важко розраховувати на ефективність навчання.

Іноземні дослідники (W. Gao, C. Maggioni, N. Hataoka, K. Bohm та ін.), які вивчають мультимодальну взаємодію, що включає не лише жести та мовлення, але й вирази обличчя (міміку), створили систему, спроможну ідентифіку­вати кожну модальність окремо. З точки зору дослідників людської поведінки, недоліки такої системи полягають у тому, що при перевірці та зіставленні інформації, отриманої окремо з кожної модальності, виявляється, що такі види інформації дублюють одна одну. Доцільним є створення системи, в якій окремі модальності, виражаючи специфічні аспекти комунікації, не лише б підтверджували правильність інтерпретації інших, а й доповнювали б одна одну.

Розглядаючи кінетичний компонент невербальної комунікації людини з комп'ютером, важливо відзначити той факт, що людина має дві руки. Оскільки 90% людей є праворукими, то й більшість інтерфейсів користувача розробляються з урахуванням того, що майже всі дії виконуватимуться саме правою рукою. Проте дослідники у цій галузі (J. Napier, D. Kimura, W. Buxton та ін.) наголошують, що хоча ліва півкуля головного мозку людини (що відповідає за діяльність правою рукою) є важливою при свідомому виборі рухів, пальці лівої руки краще ви­конують ізольовані рухи, ніж пальці правої. У. Бакстон та Б. Майєрс, в свою чергу, експериментально довели, що залучення обох рук при редагуванні тексту та одночасній навігації по документу сприяє значному покрашенню продуктивності виконання завдання та зменшенню витраченого часу, при чому не лише у досвідчених користу­вачів, а й у новачків. Таким чином учені доводять, що необхідні навички моторики є природними для людини незалежно від міри її обізнаності з комп'ютерними інтерфейсами і з легкістю застосовуються нею в комунікації «людина-комп'ютер» [5, с. 409-412].Кінетичний компонент комунікації також відіграє важливу роль у діалозі з комп'ютером користувачів із вада­ми зору, для яких вже було винайдено брайлевський дисплей та брайлевську клавіатуру. Проте в цьому випадку ефективнішою стає комбінація аудіальних та тактильних чинників. Для користувачів із вадами слуху нещодавно було сконструйовано спеціальну сенсорну рукавичку, яка здатна перекладати жестову мову у текст на дисплеї.

В ході досліджень було виявлено, що приблизно 95% користувачів надають перевагу мультимодальній вза­ємодії в роботі, наприклад, із інтерактивними картами, вільно використовуючи як мовленнєве введення, так і вказівки пальцем чи світлове перо. Застосування мультимодальних інтерфейсів сприяє збільшенню швидкості виконання візуально-просторових завдань на 10% [2, с. 311-312].

Найбільші функціональні можливості мають системи, які використовують мультимодальне подання інфор­мації, тобто застосовують, паралельно або послідовно, кілька різних комунікаційних каналів (слуховий, зоровий, тактильний та ін.). Завдяки цьому мультимодальні системи дають змогу надзвичайно збільшити обсяг переда­вання інформації, що є головною їх перевагою. Мультимодальність спілкування підвищує ефективність навчання завдяки притаманному людині механізмові паралельного опрацювання інформації, що надходить різними кана­лами. Потрібно проектувати систему таким чином, щоб всі сенсорні модальності доповнювали, а не дублювали і заважали одна одній, примушуючи переключати увагу і відволікати внутрішні ресурси людини від переробки інформації. Доцільно вважати мультимодальність необхідною умовою психологічної природності та комфорт­ності спілкування.

Розробка системних принципів створення комфортного та ефективного діалогу людини з комп'ютером пе­редбачає вивчення основних компонентів системи «людина-комп'ютер», а саме психологічних, семіотичних, ергономічних та інших аспектів процесу комунікації. В статті ми проаналізували ефективність залучення та ви­користання у сучасних комп'ютерних програмах жестів та міміки задля більш ефективної взаємодії людини з комп'ютером. Незважаючи на те, що окремі дослідники виводять на перший план різні невербальні чинники, аналіз їх застосування у людино-машинному спілкуванні показав, що важливість того чи іншого компоненту для користувача є, по-перше, ситуативно-зумовленою, а по-друге, залежить як від особливих потреб користувача (наприклад, певних фізичних вад), так і від кінцевих цілей комунікації.

Зараз рішенням проблем ефективної взаємодії людини з комп'ютером у природній формі займаються спеці­алісти різних наукових галузей. Інженери, математики, програмісти розробляють більш ергономічні програмні та апаратні засоби керування комп'ютерами. В свою чергу лінгвісти, фізіологи, психологи вивчають поведінку людини, а також механізми сприйняття, обробки інформації задля того, щоб зрозуміти специфіку процесів мис­лення. Отже, на нашу думку, на даний час виглядає найбільш перспективним міждисциплінарний підхід до ви­рішення проблем побудови ефективних та природних інтерфейсів.

Література:

1. Агеев В. Н. Семиотика. - М. : Весь Мир, 2002. - 256 с.

2. Ронжин А. Л., Карпов А. А. Многомодальные интерфейсы: основные принципы и когнитивные аспекты / А. Л. Ронжин, А. А. Карпов // Труды СПИИРАН. Вып. 3, т. 1. - СПб. : Наука, 2006. - С. 300-319.

3. Тимофеев Е. В. Моделирование мимической компоненты обучающих информационных систем, 2001. -[Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.dissercat.com/content/modelirovanie-mimicheskoi-komponenty-obuchayushchikh-informatsionnykh-sistem

4. Узилевский Г. Я. Основания, цели, задачи и потенциал эргономической семиотики. - [Електронний ресурс] -Режим доступу : http://stra.teg.ru/library/strategics/7/10/0

5. Buxton W. The Natural Language of Interaction: A Perspective on Non-Verbal Dialogues / В. Laurel (Ed.) // The Art of Human-Computer Interface Design, Reading, - MA : Addison-Wesley, 1990. - С. 405-416.

6. Mulder A. Hand Gestures for HCI, 1996. - [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://xspasm.com/x/sfu/vmi/ HCI-gestures.htm#classify

Quek F., McNeill D., Bryll B., Duncan S., Ma X., Kirbas C., McCullough K., Ansari R. Multimodal Human Discourse: Gesture and Speech, // ACM Transactions on Computer-Human Interaction, vol. 9, no. 3, 2002. - P. 171-193.УДК: 81'272'276. 6:[796.5:659]

Новікова Н. Г.,

Запорізький національний технічний університет, м. Запоріжжя

КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТУРИСТИЧНИХ РЕКЛАМНИХ ТЕКСТІВ

У статті окреслено комунікативно-прагматичну ситуацію в сфері рекламування, що впливає на мовну орга­нізацію рекламного дискурсу. Проаналізована система формування сучасних туристичних рекламних текстів і вивчені основні характерні риси функціонування мовних одиниць і структур з огляду на можливість маніпуляції оцінною інформацією.

Ключові поняття: рекламний текст, туристична реклама, цільова аудиторія, прагмалінгвістика тексту.

В статье охарактеризована коммуникативно-прагматическая ситуация в сфере рекламы, которая влияет на языковое оформление рекламного дискурса. Проанализирована система формирования современных туристи­ческихрекламных текстов и выявлены основные характерные особенности функционирования языковых единиц и структур, служащие для манипуляции оценочной информацией.

Ключевые слова: рекламный текст, туристическая реклама, целевая аудитория, прагмалингвистика текста.

The article analyses the communicative-pragmatic situation of advertisement which influences the language organization of the advertisement discourse. The system for forming contemporary tourist advertising texts has been characterized and main features of functioning language units and structures with regard to the manipulation ofassessment information have been discovered.

Key words: advertising text, tourist advertisement, target auditory, textpragmalinguistics.

На початку ХХІ сторіччя мовознавство розвивається в ракурсі функціоналізму, що базується на таких прин­ципах лінгвістичних досліджень, як аксіологічність, прагматизм та дискурсивність. Теоретичним підґрунтям ви­вчення цих проблем стали праці вітчизняних (Ф. С. Бацевича, Г. Ю. Богданович, А. П. Загнітка, І. Р. Вихован­ця, Н. В. Гуйванюк, Н. Л. Іваницької, Т. В. Радзієвської, О. О. Селіванової, О. А. Семенюка, К. С. Серажим та ін.), російських (В. І. Карасика, М. Л. Макарова, Й. А. Стерніна та ін.) та зарубіжних лінгвістів (Т. ван Дейка, Д. Шиффрін та ін..). Текст почали розглядати як складний комунікативний механізм, що фіксує стратегічну про­граму адресанта, яку сприймає та інтерпретує адресат. Таким чином актуальності набуває комунікативно-праг­матичне та структурно-семантичне дослідження дискурсу.

Актуальним є вивчення мови ЗМІ, зокрема рекламних текстів. У межах стилістичного підходу лінгвісти роз­глядали рекламу як функціональний різновид публіцистичного стилю мови, зокрема українські мовознавці ана­лізували стилістичні способи увиразнення заголовка (І. О. Анніна), пунктуаційні та інтонаційні особливості син­таксичних конструкцій (О. І. Зелінська, Н. Г. Іншакова та ін.). У працях російських дослідників проаналізовано роль різних видів синтаксичних конструкцій у створенні дієвого та експресивного рекламного тексту (К. Каф-танжиєв, М. М. Кохтєв, Т. Н. Лівшиць, Д. Е. Розенталь), вивчено особливості рекламного слогана як особливого структурного елемента рекламного тексту (Н. Л. Коваленко).

У межах прагмалінгвістичного підходу визначено залежність мовної організації рекламних текстів від кому­нікативно-прагматичної мети, засоби реалізації в них текстових категорій, актуалізації структурних елементів. Проаналізовано прагматичну спрямованість одиниць лексичного, морфологічного та синтаксичного рівнів на матеріалі українських (Є. С. Коваленко, Л. М. Киричук, І. П. Мойсеєнко), російських (Т. В. Гулак, І. Імшинецької, О. В. Медведєвої, О. М. Назайкіна, О. С. Попова, В. В. Тулупова, В. В. Ученової, О. О. Феофанова), англійських (М. В. Гусар), іспанських (В. І. Охріменко, Н. Л. Волкогон) рекламних текстів.

Українські мовознавці вивчали рекламні тексти в психолінгвістичному аспекті. З'ясовано питання механіз­му мовного впливу в текстах сугестивної спрямованості (Г. П Джинджолія, Т. Ю. Ковалевська, Н. В. Кутуза, Є. В. Ромат). Однак недостатньо вивченою залишається прагматична й структурно-семантична структура ре­кламних текстів, залежність прагматичної та формально-граматичної організації речень від комунікативної мети, стратегій і тактик адресанта реклами.

При сучасному зростанні ролі комунікативної ефективності газети, радіо, телебачення, їхнього максималь­ного пристосування до реалізації конкретних потреб комунікації, що простежуємо в суспільстві, зростає роль лінгвістичних розвідок, спрямованих на вирішення проблем функціонування мови як інструмента переконання та спонукання. Зазначене обумовлює актуальність нашої роботи, викликану необхідністю вивчення реклами в прагматичному аспекті з урахуванням її видової і жанрової різноманітності.

Об'єкт лінгвістичного аналізу - туристична реклама, яка відноситься до числа найпоширеніших і найвпли-вовіших видів рекламної діяльності. Предмет дослідження - мовні одиниці, які сприяють створенню прагма­тичного ефекту. Мета - на матеріалі туристичних рекламних текстів, що активно функціонують в різних засобах масової інформації, вивчити туристичну рекламу з точки зору її функціональних, жанрових і комунікативно-прагматичних особливостей.

Реклама є видом масової комунікації і створюється за особливими законами, характерними для масово-ко­мунікативного процесу, що відбувається в масштабах суспільства, має семіотичний характер, є організованим, систематичним спілкуванням, яке здійснюється за допомогою різних каналів комунікації: преса, телебачення, радіо, Інтернет.

Із позицій функціонального підходу рекламний дискурс трактуємо як різновид інституційного, тобто як ко­мунікативно-прагматичний зразок мовленнєвої поведінки, що реалізується у формі рекламного тексту, має різні форми вияву (усну, писемну, паралінгвальну), регулюється специфічними стратегіями і тактиками учасників ре-

© Новікова Н. Г., 2012кламного процесу [6]. Крім того, дискурс може якоюсь мірою зближуватися з поняттям «функціональний стиль» у його сучасному розумінні, в якому відображені не тільки мовні форми висловлень,але й емоційно-аксіологічна з інформація, характеристики комунікантів, комунікативні наміри і загальна соціокультурна ситуація.

Основна прагматична мета адресанта рекламного дискурсу - виокремлення об'єкта серед об'єктів-конкурентів та акцентування його привабливих для адресата якостей - виявляється у своєрідній текстовій організації [8]. Перш за все спробуємо визначити природу рекламного тексту. У статті К. Райс [7] «Класифікація текстів і методи перекладу» наводяться наступні класифікації: I - а) технічні тексти і тексти природничих наук, б) філософські, в) літературні; II - а) інформаційні, документальні та наукові, б) суспільно-політичні, в) художні; III - а) праг­матичні, б) літературні (художні); IV - а) прагматичні, б) естетико-художні, в) лінгвістичні, г) етнографічні; V -а) релігійні, 6) літературні, в) ділові, г) офіційні; VI - а) релігійні, б) художні, в) віршовані, г) дитяча література, д) драматургічні, е) тексти кінофільмів, ж) технічні. Сама Катаріна Райс пропонує свій поділ: а) тексти, орієн­товані на зміст (повідомлення преси, репортажі, комерційні тексти, офіційні документи, навчальна і спеціальна література, звіти, трактати, гуманітарні, природничі та технічні тексти і т. п.), б) тексти, орієнтовані на форму (художня проза, поезія, есе, життєпису і т. п.); в) тексти, орієнтовані на звернення (реклама, агітація, проповідь, пропаганда, полеміка і т. п.); г) аудіо-медіальні тексти (радіо-та телепередачі, сценічні твори, всі тексти, які су­проводжуються позамовним оформленням, - музичним, декоративним і т. п.). Якої б класифікації ми не дотриму­валися, одразу помітно, що рекламний текст містить риси декількох типів, адже у рекламному дискурсі цілісність текстів на прагматичному рівні формується завдяки реалізації двох комунікативних стратегій - інформування і впливу.

Загальна комунікативно-прагматична мета рекламних текстів, комунікативні стратегії і тактики рекламного дискурсу зумовлює їх своєрідну синтаксичну організацію. Вони становлять сукупність одиниць різних знакових систем: вербальної (текст, який може складатися з назви (заголовка) та особливих одиниць (надфразних єдностей), має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову) та невербальної (зображення, відеоряд, аудіочастина тощо).

Об'єкт туристичної реклами має нематеріальний характер, що багато в чому визначає специфіку аргумента-тивного впливу, система якого складається з характерних для даного виду реклами інтенцій, споживчих мотивів і прагматично заряджених мовних одиниць, призначених для реалізації цих мотивів [5].

Враховуючи той факт, що з рекламованим об'єктом адресат не може познайомитися до тих пір, поки не ско­ристається рекламною пропозицією, копірайтери використовують насамперед доводи, які надають мові підви­щеної емоційності. Використовуючи емоційно-експресивну лексику, автори текстів звертаються не стільки до свідомості, скільки до підсвідомості адресата, активізуючи природну потребу людини у відпочинку, зміні ото­чення і т. д. Судячи зі змісту туристичних рекламних текстів, майбутній відпочинок обіцяє бути незабутнім і розкішним, з чого випливає висновок про соціальну маркованість реклами туризму і відпочинку, розрахованої в першу чергу на досить заможних споживачів.

Часто рекламна пропозиція побудована за допомогою прийому контрасту - спокій і насолода, яку отримає споживач, скориставшись нею, протиставляється сірим будням і нескінченним турботам. Аналіз змісту харак­терних для даного виду реклами мотивів показав, що такі елементи смислової структури рекламного тексту, як відхід від дійсності з її вічними проблемами, оспівування зовнішньої краси об'єкту рекламування, концентрація уваги на відчутті задоволення, щастя і т. п., стають знаряддям маніпулювання цільовою аудиторією [1, с. 2]. Та­ким чином, саме навіювання як засіб впливу лежить в основі загальної комунікативної стратегії мови туристичної реклами, переважно зверненого до почуттів споживача.

Визначальною рисою прагматичної структури рекламного дискурсу є дотримання логіки викладу, відносна простота [3]. Комунікативно-прагматична мета інформативного типу - інформування про рекламований об'єкт. Саме тому вони мають найнижчу ілокутивну силу і формуються переважно з констативів та директивів. У ре­кламних текстах сугестивного та маніпулятивного типів основним завданням є інформування про рекламований об'єкт та прямий і прихований вплив на адресата, що значно урізноманітнює їхню прагматичну структуру.

У процесі аналізу основних вербальних засобів впливу нами встановлено, що адресату туристичної реклами наполегливо пропонується все найкраще, про що свідчить висока частотність вживання прикметників у простій або складеній формах найвищого ступеня порівняння. Звичайно, такі прикметники становлять ядро лексичної бази будь-якої реклами, але в туристичній рекламі вони звертають на себе особливу увагу, оскільки використову­ються не тільки в багатьох заголовках, але і самих текстах, утворюючи кільцеві повтори [4].

Ключова лексика реклами несе велике прагматичне навантаження: з одного боку, вона психологічно роз­слабляє адресата, емоційно налаштовуючи його на прийняття пропозиції, а з іншого - стилістично забарвлені одиниці сприяють підвищенню самооцінки адресата, так як висока оцінка об'єкта рекламування автоматично переноситься на адресата.

Підвищення самооцінки адресата тісно пов'язане з мотивами престижу, винятковості, обраності, що часто відбувається внаслідок активного використання прецедентних імен (імена історичних діячів, політиків, письмен­ників, музикантів, акторів, мандрівників), здатних вплинути на рішення цільової аудиторії. Типовою особливіс­тю мови туристичної реклами є активне вживання прецедентних антропонімів, що виступають у ролі емоційних аргументів.

Лексичний склад туристичної реклами, включений у механізм впливу на цільову аудиторію, створюється не тільки за допомогою загальновживаної ономастичної та номінальною, але й спеціальної лексики. Причому праг­матичний потенціал спеціальних одиниць, серед яких зустрічаються терміни, теж є високим, бо більшість з них, будучи запозиченими словами, продовжують залишатися неологізмами, що привертають увагу в першу чергу тих споживачів, кому добре відомий зміст позначених ними понять.Синтаксичні особливості мови туристичної реклами також відображають її характерні прагматичні установ­ки. Прагнення зацікавити аудиторію реалізується за допомогою вживання різного роду питальних речень, завдя­ки чому рекламний дискурс набуває такої важливої для ефективної комунікації риси, як діалогічність. Ще однією особливістю синтаксису туристичної реклами є поєднання різних конструкцій, наприклад, активне вживання неповних речень, що притаманні розмовному стилю, разом з ускладненими реченнями, характерними для до­кладного опису.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа