Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 65

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

Key words: scholarly debate, discourse-text, discourse procedure, discourse segment, scholarly debate discourse chunk, assertive statement.

Метою статті є висвітлення дискурсивних характеристик наукового дискусійного дискурсу, для чого ми пла­нуємо вирішити ряд практичних завдань, як-от: 1) виділити основні типи дискурсивних одиниць, що утворюють дискурсивно-текстову тканину дискусійної прози; 2) дослідити структурно-динамічний аспект наукових дис­кусійних фрагментів; 3) встановити коло типових мовних засобів реалізації прагматичної настанови автора дис­кусійної прози.

Актуальність статті визначається посиленою увагою сучасної лінгвістики до питань забезпечення ефектив­ності мовленнєвої діяльності в умовах глобалізації (зокрема в науковій сфері).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що уперше виявлено та описано персуазивний потенціал структури дискусійних фрагментів англомовної наукової прози.

Об'єктом дослідження є дискусійні дискурсивні фрагменти з англо-американських наукових текстів різних жанрів.

Предмет дослідження - дискурсивні та прагмариторичні характеристики дискусійних дискурсивних фраг­ментів.

Матеріалом дослідження послугували фрагменти наукових дискусійних статей з американської наукової прози в галузі інформаційних технологій та наук про Землю кінця ХХ - початку ХХІ сторіч.

Дискурс наукового дискусійного тексту становить собою ієрархічно структуроване утворення, різнорівневі компоненти якого відображують різні аспекти та етапи процесу утвердження позиції автора з питання дискусії [5]. Через сукупність інтенцій дискурсивних сегментів, що складають дискусійний дискурс, реалізується кому­нікативно-прагматична складова тексту, основний задум автора, націлений на досягнення ілокутивного ефекту розуміння адресатом його позиції та перлокутивного ефекту переконання адресата у свої правоті.

Комунікативний намір автора наукової дискусійної прози передбачає висловлення та утвердження його по­глядів з приводу предмета дискусії. Для оформлення та формування своєї позиції з дискусійного питання автор використовує асертивні висловлювання, змістом яких є думка мовця про дійсність, що ними репрезентується, а іллокутивною метою - висловлення цієї думки [6, с. 40-41]. Висунення точки зору еквівалентне здійсненню асертивного мовленнєвого акту, адже лише мовленнєві акти, що належать до класу асертивів, передбачають, що мовець ручається за істинність чи правильність пропозиційного змісту здійсненного мовленнєвого акту [3, с. 69].

Зважаючи на те, що асертивним висловлюванням у дискусійній прозі належить провідна роль у актуаліза­ції комунікативного наміру автора, дискурсивні процедури асерції та відповідні їм авторські асертиви можна розглядати як дискурсивне ядро дискусійного фрагмента. У критичній дискусії процедури асерції реалізуються у різноманітних асертивних дискурсивних сегментах, як-от: твердження, міркування, запевнення, припущення тощо - за допомогою яких мовець виражає свою думку з дискусійної проблематики. Перелічені типи асертивних дискурсивних сегментів, відповідають різним типам асертивних мовленнєвих актів.

За ступенем впевненості асертивні сегменти можна поділити на ті, вірогідність пропозиції яких є категорич­ною та проблематичною. При цьому обов'язковим є введення модусу епістемічного плану (Н. Д. Арутюнова) як маркера асерції. Модуси не лише передають оцінку вірогідності змісту пропозиції, але й слугують засобами переконання адресата, стимулюють інтелектуальну реакцію читача, іншими словами, виконують інтерактивну функцію [2]. Дискурсивні сегменти з модусом думки категоричної вірогідності об'єднують висловлювання, в значенні предикатів яких виражається глибока впевненість автора в істинності, очевидності повідомлюваної ін­формації [4, с. 17]. До предикатів категоричної вірогідності належать предикативні прикметники sure, certain, evident, apparent, а також модальні слова surely, certainly, quite тощо. Наприклад:

«It is clear that these systems are not exactly alike», Davis notes, but comparing them may help researchers figure out how hypoxia develops [2, с. 12].

Послаблення іллокутивної сили асерції демонструють предикати пропозиційного відношення думки пробле­матичної вірогідності. Вони можуть бути виражені: повнозначними дієсловами to think, to believe, to suppose,

© Багрій О. I., 2012тощо; дієсловами-зв'язками to seem, to appear; модальними дієсловами з епістемічним значенням припущення may, might, can, could; предикативними прикметниками it is possible, it is likely, it is not impossible; модальними словами perhaps, likely тощо. Наприклад:

We speculate that the added buzz amplifies faint inputs, thus heightening the animal's sensitivity to smells ... [1, с. 36-37].

Зважаючи на те, що задумом дискусійного фрагменту є утвердження позиції автора з дискусійного питання, асертивний дискурсивний сегмент, який актуалізує позицію автора з питання дискусії, становить ядро дискусій­ного фрагменту. Дискурсивний контекст, змістом якого є введення чи обґрунтування думки автора, становить - стосовно асертивного сегменту - підрядну частину. Залежно від того, чи такий тип контексту розташований у пре- чи у постпозиції стосовно асертивного твердження, він, відповідно, розподіляється на передасертивний та постасертивний контекст авторського твердження.

У цілому, процедури передасерції у дискусійних фрагментах покликані виконувати низку важливих дискур­сивних функцій, як-от: створення тематичного підґрунтя для введення позиції автора, залучення читача до про­цесу співмислення, упорядкування матеріалу, здійснення дискурсивного мосту від констатації чужих поглядів до утвердження власних. Даний контекст представлений такими видами дискурсивних сегментів, як-от: визначення проблеми дискусії та створення її тематичного тла; введення чужої позиції шляхом цитації, непрямого мовлення, референції чи фонових посилань; оцінної асерції; заперечення / згоди / часткової згоди із думкою опонента.

Контекст, що слідує за асертивним твердженням, в основному спрямований на досягнення автором переконан­ня читача у справедливості наведеного раніше асертивного авторського твердження. Дана прагматична настано­ва переважно досягається у дискурсивних сегментах: актуалізації значення згоди чи заперечення чужої позиції; аргументації, підтвердження; пояснення, уточнення, екземпліфікації; оцінної асерції; актуалізації нового знання.

Дослідження дискусійних фрагментів довело, що їхня специфічна композиційна та дискурсивна організація прямо залежить від комунікативно-прагматичної настанови автора, яка реалізується поетапно. Отже, представ­лення знання у дискусійному фрагменті є продуманою та інтенційно спланованою послідовністю мовленнєвих актів, що застосовуються автором відповідно до його задуму.

Вербалізація автором аргументації у дискусійних фрагментах зумовлює використання низки типових лекси­ко-граматичних та граматичних засобів, що слугують засобами переконання адресата. Так, у підрядній аргумен­тації (subordinate argumentation) (Ф. ван Емерен, Р. Гротендорст), в якій один довід підтримує інший, вживаються маркери підрядної аргументації із значенням причини та наслідку (as /as long as/for since / because since /after all since ... therefore /then тощо) [4]. Наприклад:

For since a bitmap's resolution is fixed, printing a bitmap at a larger size results in a loss of resolution. It is therefore important that bitmap images be created in the right size, and at the highest resolution possible [3, с. 58].

При зв'язному характері аргументації (coordinate argumentation), коли кожен з наведених доводів безпосе­редньо стосується вихідної тези, вживають численні засоби лінеарності - нумеративні конектори та маркери послідовності: There are two distinct reasons why the rifled margins should be elevated above sea level. The first is that the mantle hot-spot produces dynamic uplift. The second reason is that as new igneous material is added to the crust [2, с. 27]. Якщо судження є конвергентним (multiple argumentation), тобто кожен аргумент самостійно (до певної міри) доводить певну точку зору, вживають маркери множинної аргументації та емфатичного додавання: needless to say; not to mention the fact that; not just because, but also because; firstly because, secondly because тощо.

До типових мовних засобів вираження епістемічного стану впевненості в науковій дискусійній прозі нале­жить низка лексико-граматичних засобів, що виражають переконання, достовірність внаслідок свого лексично­го чи модального значення: предикати пропозиційного відношення думки категоричної вірогідності; предикати пропозиційного відношення знання, які вказують на істинну оцінку вірогідності пропозиції; ментальні пред­икати, котрі позначають різноманітні процеси отримання, ментальної обробки, передачі й зберігання інформації та знань; одиниці емоційно-експресивної семантики - інтенсифікатори, що підкреслюють очевидність повідо­млюваної інформації, маркери емфатичного додавання; емфатичне do, що посилює значення предиката; маркери аксіологічної оцінки.

Отже, сукупність інтенцій дискурсивних процедур, що складають дискусійний дискурс-текст, реалізує кому­нікативно-прагматичну складову тексту, основний задум автора, націлений на досягнення ілокутивного ефекту розуміння адресатом його позиції та перлокутивного ефекту переконання адресата у свої правоті. Композиційно-дискурсивна організація дискусійних фрагментів перебуває у прямій залежності від комунікативно-прагматичної настанови автора та поетапно реалізує її.

Література:

1.Важнейшие концепции теории аргументации / [науч. редактор А. И. Мигунов, пер. с англ. В. Ю. Голубева, С. А. Чахоян, К. В. Гудковой]. - СПб. : Филологический факультет СПбГУ, 2006. - 296 с.

2.Варгина Е. И. Убеждение адресата в достоверности сообщения в научном тексте / Екатерина Ионовна Варгина // Диалектика текста: в 2-х т. / [Е. А. Барляева, А. И. Берестова, Е. И. Варгина и др.].; отв. ред. А. И. Варшавская. -СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1999. - С. 95-149.

3.Дридзе Т. М. Язык и социальная психология / Т. М. Дридзе. - Язык и социальная психология. - М. : Высшая

школа, 1980. - 224 с.

4.Еемерен Ф. Х. Аргументация, коммуникация и ошибки / Франс Еемерен, Роб Гроотендорст; [пер. с англ. Е. А. Богоявленской]. - СПб. : Васильевский остров, 1992. - 207 с.

Мальцева Н. Б. Ассертивные высказывания и их контекст в английской научной дискуссионной прозе: авто­реф. дисс. на соискание ученой степени канд. филол. наук: спец. 10.02.04 «Германские языки» / Наталия Борисовна Мальцева; Ленингр. гос. ун-т имени А. А. Жданова. - Л., 1988. - 16 с.6. Хенкеманс С. Ф. Структуры аргументации / Франсиска Снук Хенкеманс // Важнейшие концепции теории аргументации / [науч. ред. А. И. Мигунов; пер. с англ. В. Ю. Голубева, С. А. Чахоян, К. В. Гудковой]. - СПб., 2006. - С. 123-162.

Джерела ілюстративного матеріалу:

1.Schneider S. Should We Take Comfort in the Fact That the Aerosols Can Offset the Greenhouse Gases? - Режим до­ступу : http://www.pbs.org/wgbh/warming/debate /schneider.html/

2.Sweet С. Performance in an Ad-Hoc Environment / Craig Sweet, Vijay Devarapalli, Deepinder Sidhu // Maryland Center for Telecommunications Research Journal. Vol. 5, No. 3. - 2006. - Режим доступу : http://www.csee.umbc. edu/~sweet/papers/80211adhoc.pdf.

Hurd G. Creationism at the Geological Society of America / Gary Hurd. - Режим доступу : http://www.pandasthumb. org/archives/2005/08/creationism-at.html.УДК 81'367.04

Балко М. В.,

Донецький юридичний інститут МВС України, м. Донецьк

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І ПРОПОЗИЦІЯ: СПЕЦИФІКА СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ

У статті розглянуто основні підходи до визначення поняття пропозиції як семантичної моделі речення, а також обґрунтовано необхідність врахування пропозитивного аспекту простого семантично неелементарного речення при аналізі словосполучень.

Ключові слова: словосполучення, пропозиція, смисл, значення.

В статье рассмотрены основные подходы к определению понятия пропозиции как семантической модели предложения, а также обоснована необходимость учета пропозитивного аспекта простого семантически неэлементарного предложения при анализе словосочетаний.

Ключевые слова: словосочетание, пропозиция, смысл, значение.

In the article the basic approaches to define the concept of a proposition as a semantic model of the sentence are analysed. In addition the necessity of accountingpropositional aspect of simple semantically no-elementary sentence in the analysis of word-combinations is considered.

Keywords: word-combination, proposition, meaning, sense.

Питання семантики мови, її рівнів та окремих одиниць уже неодноразово були предметом наукових розвідок, проте й досі багато проблем, пов'язаних з вивченням семантичної природи мовних знаків, ще потребують на­лежного опрацювання.

Мета пропонованої статті - проаналізувати основні підходи до тлумачення поняття пропозиції, акцентував­ши увагу на співвідношенні словосполучення з пропозитивним аспектом простого семантично неелементарно-го речення. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) простежити специфіку роз­межування понять «значення» і «смисл»; 2) проаналізувати основні підходи до визначення поняття пропозиції; 3) окреслити особливості співвідношення словосполучення як синтаксичної одиниці-конструкції дериваційного типу з пропозитивним аспектом простого семантично неелементарного речення.

Одним з перших поняття «значення» та «смисл» розмежував Г. Фреге [16]. Спираючись на концепцію Дж. Міля, він виділяє предмет та зміст як спосіб позначення предмета. При цьому говориться про два різні аспек­ти значення. Досліджуючи ці аспекти, Г. Фреге закріпив за кожним із них окрему назву: 1) власне предмет -Bedeutung (значення, смисл), пор., denotation (позначення, лінгвістична предметна віднесеність) у Б. Рассела; reference (відношення, компетенція) у Т. Блека; 2) зміст предмета - Sinn (смисл, усвідомлення), пор., мeaning (смисл, значимість) у Б. Рассела; sense (смисл) у Т. Блека.

На думку О. І. Леути, роль Г. Фреге полягала в тому, що він запропонував у семантичній структурі номінації розрізняти значення (предмет, який позначається іменем) та смисл (інформацію, яка міститься в імені), а також співвіднести це із знаком. Г. Фреге говорить про те, що «сама назва (слово, знак, комбінація знаків, висловлення) виражає своє значення, замінює будь-чим або позначає те, чого воно стосується. За допомогою знака ми виража­ємо його значення та позначаємо його предмет» [16].

Значною мірою з підходом Г. Фреге перегукуються погляди О. О. Потебні, який розмежовує два поняття зна­чення: одне співвідноситься з предметом безпосередньо, а інше - із думкою про цей предмет (власне процесом) [14, с. 138].

Розмежування значення та смислу, запропонованого Г. Фреге, дотримується й більшість сучасних лінгвістів (пор. праці Н. Д. Арутюнової, В. Г. Гака та ін.). На співвідношенні цих понять ґрунтуються декілька теорій семан­тичних досліджень мови (теорія «семантичного поля», психолінгвістичний підхід, теорія мовленнєвих актів та ін.).

Окреме місце серед семантичних підходів до вивчення мови посідають семантичні дослідження граматики, особливо синтаксису (відмінкова граматика, породжувальні синтаксичні моделі тощо). Деякі дослідники (пор., наприклад, роботи О. Є. Кібрика, В. С. Юрченка та ін.) наполягають на пріоритеті семантики в синтаксичних дослідженнях. О. Є. Кібрик підкреслює зумовленість змістовних і формальних властивостей синтаксису семан­тичним рівнем, до якого «належить уся інформація, яку має на увазі мовець при розгортанні висловлювання і яку необхідно відновити адресату для правильної інтерпретації цього висловлення» [8, с. 22]. Семантика (значеннєве наповнення) висловлення, таким чином, є визначальним чинником при його формуванні, адже структура речен­ня - це тільки його модель, тоді як конкретне висловлення - це сукупність ієрархічно побудованих пропозицій. Отже, пропозитивний підхід до аналізу смислу синтаксичних конструкцій на сьогодні є одним з провідних.

Г. М. Манаєнко зауважує, що поняття «пропозиція» наразі стало необхідною умовою релевантної сучасному рівню знань репрезентацією синтаксичних одиниць, і насамперед простого речення [10, с. 126-127]. Запозичене з логіки як наукова метафора поняття пропозиції зазнало значної еволюції в лінгвістичних дослідженнях, але й досі як у лінгвістиці, так і в логіці термін «пропозиція» вживається неоднозначно залежно від таких чинників: обсягу вихідного поняття (речення, висловлення або мовленнєвий акт) та способу його розчленовування» [2, с. 401].

Так, О. В. Падучева подає розгорнуте визначення пропозиції як загального змісту тверджень, обіцянок, про­рокувань, побажань; запитань і відповідей; того, що може бути можливим або ймовірним. Проте майже одразу дослідниця вдається й до тлумачення пропозиції як логічного поняття: «Пропозиція - це приблизно те саме, що й судження. Судженням в логіці називається концепт (зміст) речення, яке може бути істинним чи хибним... « [12, с. 231]. Г. Н. Манаєнко стверджує, що цей «стрибок» в іншу галузь наукового знання знадобився для обґрунту­вання дуже цікавого для лінгвістики положення про відповідальність мовця за істинність висловлення. Однак,

© Балко М. В., 2012таким чином, О. В. Падучева ніяк не пояснює лінгвістичну сутність пропозиції, залишаючись у межах її логіч­ного розуміння.

У подальшому, подолавши інерцію логічного вживання поняття пропозиції в дослідженнях із семантич­ного синтаксису, його зміст набув певної усталеності. Так, у «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» Н. Д. Арутюнова визначає пропозицію як «семантичний інваріант, загальний для всіх членів модальної та кому­нікативної парадигм речень і похідних від речення конструкцій (номіналізацій)» [2, с. 401]. За В. А. Бєлошапко-вою, пропозиція - «це об'єктивний зміст речення, розглянутий відсторонено від усіх супровідних суб'єктивних значень і від тих особливостей, яких надає йому та чи та формальна організація речення» [15, с. 686].

Проте наведені тлумачення поняття пропозиції, які є найзагальнішими й такими, що найбільш яскраво окрес­люють основні підходи до дефінування цього поняття, не вичерпують усіх варіантів визначення пропозиції в сучасній лінгвістиці.

К. В. Пономаренко підходи до визначення поняття пропозиції умовно поділила на кілька груп, виокремивши структурно-семантичну, власне-семантичну й когнітивну концепції [13, с. 14-17].

У межах структурно-семантичного підходу пропозицію тлумачать як «модель названого реченням «стану справ», як об'єктивний зміст речення, безвідносно щодо супровідних елементів суб'єктивного смислу й від тієї проекції, яку надає йому та чи та формальна організація речення» [6, с. 212], як модель названої реченням події [1, с. 248]. Подібної думки дотримується й І. Р. Вихованець, зазначаючи, що «пропозиція - це стабільне семан­тичне ядро, об'єктивна константа речення, яка відображає структуру ситуації, події» [4, с. 122].

Представники структурно-семантичної концепції наголошують також (пор., наприклад, праці С. С. Буторіна, Г. М. Манаєнка та ін.), що в реченні як відображенні динамічної думки пропозиція (якщо вона єдина) підлягає обов'язковій предикації, причому пропозиція може бути втілена в різних мовних висловленнях, для яких вона є семантичним інваріантом [10, с. 69].

Власне-семантичне тлумачення пропозиції передбачає аналіз її як типового значення речення [7, с. 76], смис­лу речення й певних компонентів смислу [12, с. 36]; того, що фігурує в мовленнєвому акті, тобто того, що може підлягати ствердженню, сумніву тощо [3, с. 316].

Відповідно до когнітивного підходу, пропозиція є однією з форм збереження знань у людській психіці [9, с. 137], мінімальною одиницею ментальних репрезентацій (знань) [11, с. 60], потенційним концептом речення, тобто таким смислом, який виражається в мові предикатною групою (предикатом з усіма актантами) [12, с. 37].

Поєднання власне-семантичного й когнітивного підходів до розуміння пропозиції К. В. Пономаренко знахо­дить у працях Т. В. Шмельової [13, с. 16], яка розрізняє подієві пропозиції (семантичні моделі подій та ситуацій) та логічні пропозиції (відображення результатів розумових операцій, логічних ходів).

Визначальним постає те, що поняття пропозиції стосується тільки семантичного плану речення (речення як формально-синтаксична одиниця не містить пропозицій). Пропозиція - це семантичний інваріант, спільний для всіх членів парадигми речення та похідних від речення конструкцій (семантична модель речення). Призначення пропозиції - відображувати певну подію або ситуацію об'єктивної дійсності. Пропозиція може виражатися двома способами: а) предикативною одиницею, пор.: Батько поблагословив (Марко Вовчок); Замовк ТимШ Іванович Дилда (Остап Вишня) і под.; б) непредикативною одиницею, пор.: А вже красно сонечко Припекло, припекло, Яснощире золото Розлило, розлило (О. Олесь); Не був то спокій, що знав його досі: тиша квартири, моторошна тиша перед початком бою, тиша лісу, коли лежав у польовому шпиталі й дивився, як хитаються над головою і порипують величезні сосни (В. Шевчук) та ін.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа