Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 66

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

Теорія словосполучення нерозривно пов'язана з пропозитивним аспектом речення. Дефінуючи словосполу­чення, ми спираємося на підхід І. Р. Вихованця, згідно з яким, «словосполучення як синтаксична одиниця-кон-струкція визначається з опорою на ускладнений варіант простого речення» [4, с. 187]; якщо ж речення являє собою елементарну семантико-синтаксичну структуру, тобто складається з одного предиката і зумовлених його семантико-синтаксичною валентністю іменникових членів речення, то в такій реченнєвій побудові не функціону­ють словосполучення, пор.: Петро вніс дрова (Б. Грінченко); Виходили поранені з бою (О. Довженко) і под. Сло­восполучення формуються внаслідок різного роду ускладнення вихідної (семантично елементарної) структури речення. Отже, у системі синтаксичних одиниць словосполучення являє собою синтаксичну одиницю-конструк-цію дериваційного типу, яка функціонує лише у простому семантично ненелементарному реченні.

Кожне із словосполучень, вичленовуваних з якогось конкретного речення, власне, являє собою згорнуту пропозицію. Таким чином, прості речення, у формальній структурі яких наявні словосполучення, є монопре-дикативними, але поліпропозитивними. Розглянемо це на конкретному прикладі. З речення У тому повстанні козаки взяли над поляками добру перемогу, але мало скористувалися з тієї перемоги і через кілька років зазнали ще більших утисків (А. Кащенко) можна вичленувати підрядні словосполучення у тому повстанні, добру пере­могу, перемогу над поляками, кілька років, зазнали через кілька років, ще більших утисків. Ці словосполучення утворилися внаслідок згортання таких пропозицій: у тому повстанні Повстання було те; добру перемогуПеремога є добра; кілька років Років є кілька; зазнали через кілька років Минуло кілька років + Зазнали; ще більших утисків — Утиски є ще більшими.

Основною причиною згортання окремої предикативної та пропозитивної одиниці (тобто речення) в непред-икативну одиницю (тобто словосполучення) дослідники називають «структурну редукцію членів речення» [5, с. 84], що являє собою опущення одного з головних членів речення (підмета або присудка). Структурна редукція зумовлює перерозподіл компонентів речення між позиціями, відповідне функційне перетворення членів речення у компоненти словосполучення, а отже, «ставить у дериваційний зв'язок речення з певним типом похідного сло­восполучення» [5, с. 84]. Наголошуємо, що це структурна редукція, яка не стосується плану змісту, тобто смислупредикативної одиниці. Отже, пропозитивний зміст із згортанням структури речення нікуди не зникає - його просто починає виражати непредикативний мовний знак (словосполучення).

Отже, під час аналізу такої неоднозначної синтаксичної одиниці, як словосполучення, обов'язково треба вра­ховувати пропозитивний аспект простого семантично неелементарного речення, оскільки словосполучення - це не просто поєднання двох повнозначних слів, а таке утворення, яке є результатом згортання пропозиції.

Література:

1.Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы [Текст] / Нина Давидовна Ару­тюнова. - М. : Наука, 1976. - 383 с.

2.Арутюнова Н. Д. Пропозиция [Текст] / Н. Д. Арутюнова // Лингвистический энциклопедический словарь. - М. : Сов. энциклопедия, 1990. - С. 401.

3.Бенвенист Э. Общая лингвистика [Текст] / Эмиль Бенвенист. - М. : Прогресс, 1974. - 447 с.

4.Вихованець I. Р. Граматика української мови. Синтаксис: підручник [Текст] / Іван Романович Вихованець. - К. : Либідь, 1993. - 368 с.

5.Городенська К. Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] / Катерина Григорівна Городенська. - К. : Наук. думка, 1991. - 192 с.

6.Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: монографія [Текст] / Анатолій Панасович Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - 662 с.

7.Зильберт Б. А. Система знаков языка, их значение и мотивированность [Текст] / Б. А. Зильберт. - Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1978. - 87 с.

8.Кибрик А. Е. Очерки по общим и прикладным вопросам языкознания (универсальное, типовое и специфичное в языке) [Текст] / Александр Евгеньевич Кибрик. - М. : Эдиториал УРСС, 2001. - 336 с.

9.Кубрякова Е. С. Краткий словарь когнитивных терминов [Текст] / Е. С. Кубрякова, В. З. Демьянков, Ю. Г. Пан-крац, Л. Г. Лузина. - М. : МГУ им. М. В. Ломоносова, 1997. - 245 с.

 

10.Манаенко Г. Н. Информационно-дискурсивный подход к анализу осложнённого предложения: монография [Текст] / Г. Н. Манаенко. - Ставрополь : Изд-во Ставропольского гос. пед. ин-та, 2006. - 263 с.

11.Манаенко Г. Н. Предикация, предикативность и пропозиция в аспекте «информационного» осложнения пред­ложения [Текст] / Г. Н. Манаенко // Филологические науки. - 2004. - № 2. - С. 59-68.

12.Падучева Е. В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью (референциальные аспекты семан­тики местоимений) [Текст] / Елена Викторовна Падучева. - М. : Наука, 1985. - 271 с.

13.Пономаренко К. В. Інформаційний потенціал девербативів у комунікативній структурі речення і тексту: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 [Текст] / Катерина Вікторівна Пономаренко. - Донецьк: ДонНУ, 2010. - 207 с.

14.Потебня А. А. Мысль и язык (извлечения) [Текст] / А. А. Потебня // Звегинцев В. А. История языкознания XIX-XX веков в очерках и извлечениях. Ч. I. - М. : Просвещение, 1964. - С. 136-142.

15.Современный русский язык: учеб. для филол. спец. ун-тов [Текст] / В. А. Белошапкова, Е. А. Брызгунова, Е. А. Земская и др.; под ред. В. А. Белошепковой. - [2-е изд.]. - М. : Высшая шк., 1981. - 800 с.

Фреге Г. Смысл и значение: [Електронний ресурс] // Режим доступу : http://philosophy.ru/library/frege/02.html.УДК 8142.801.73.811.111.

Бехта І. А.,

Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

ДИСКУРСНА ЗОНА ПЕРСОНАЖА У ФАКТУРІ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

Функційний профіль оповідного дискурсу відображає корелятивні зв'язки дискурсних зон наратора і персонажа. Йому властива бінарна варіабельність модусів текстових комунікантів. Глибинна структура оповідного дискурсу виявляється в дихотомії дискурсних зон «наратор <-^> персонаж» й реалізується бінарними дискурсними рисами, пов'язаними з типовими формами, що об'єктивуються на поверхневому рівні структури тексту. Форми дискурсної зони наратора є способами художнього викладу, форми дискурсної зони персонажа - засобами мовлення.

Ключові слова: дискурсна зона персонажа, пряме мовлення, непряме мовлення, невласне-пряме мовлення

Функциональный профиль нарративного дискурса отражает коррелятивные связи дискурсных зон нарра-тора и персонажа. Ему своственна бинарная вариабельность модусов текстовых коммуникантов. Глубинная структура нарративного дискурса выявляется в дихотомии дискурсных зон «нарратор<-^>персонаж»и реализует­ся бинарными дискурсными чертами, связаными с типичными формами, которые объективируются на поверх­ностном уровне структуры текста. Формы дискурсной зоны нарратора являються способами художественного изложения, формы дискурсной зоны персонажа - средствами речи.

Ключові слова: дискурсная зона персонажа, прямая речь, косвенная речь, несобственно-прямая речь

The functional profile of the narrative discourse reflects correlative relations between discourse zones of narrator and character in fictional text. It is inherent in binary variability of modes of textual collocutors. Deep structure of narrative discourse manifests itself in the dichotomy of discourse zones of «narrator <-^> character» and is materialized by means of binary discourse features, connected with typical forms, which appear on the surface level of the textual structure. Forms of the discourse zone of the narrator are the modes offictional narrative and forms of the discourse zone of the character are the modes of speech.

Key words: discourse zone of the character, direct speech, indirect speech, free indirect speech

За умов сучасного комунікативно-прагматичного (дискурсноорієнтованого) підходу уявлення про чуже мов­лення як про різновид текстової комунікації ґрунтується на лінгвальному оформленні білатеральних зв'язків у системі «я інший. « Проблема «самого» та «іншого» (свого та чужого) утворює філософський комплекс вза­ємодії соціально-ідеологічних начал - вихідних маркерів самості чи наративної ідентичності [6, с. 151-174; 8, с. 149]. Феномен «іншого» безпосередньо чи опосередковано впливає на формулювання мовознавчих ідей. Він стимулював концепцію висловлення, запропоновану Е. Бенвеністом [3, с. 293-294]. Ввівши у фокус вивчення такі явища, як семіотизація особистості - її мовленнєві та поведінкові вияви, самопізнання через діалогізацію внутрішнього світу, поляризацію свого і чужого (сфери Еґо та Іншого), Е. Бенвеніст згрупував проблеми, які ви­значили низку напрямів і понять сучасного мовознавства, лінгвістичної філософії, теорії тексту.

Якщо у філософії дослідження акцентують на ролі іншого у формуванні «я,» то у мовознавстві, навпаки, уваги набуває власне «я». Саме з цим пов'язане поняття ілокутивної сили, яке лежить в основі класифікації мовленнє­вих актів. Проблема свого та чужого була задекларована у слові в середині 30-х років ХХ ст. у зв'язку з аналізом літературного тексту М. М. Бахтіним [2, с. 137] і набула резонансу у 1960-1970 роках, після перевидання його праць. «Чуже слово» [1, с. 668], під яким надалі розуміємо «слово персонажа» у структурі тексту, приживається на новому місці, у новому наративному контексті, який стає для нього своїм. Схематично подамо це так:

Чуже слово чуже мовлення = слово персонажа мовлення персонажа

«Воно [чуже слово] служить відразу двом мовцям і одночасно виражає дві різні інтенції: пряму інтенцію персонажа і переломлену - авторську (нараторську). У такому слові два голоси, два смисли і дві експресії» [2, c. 162]. Мовлення персонажа не привласнюється автором-наратором художнього тексту. Для автора-письменника бажано, аби читач бодай збагнув взаємодію різних текстів, його різних особистісних мовних (дискурсних) зон -персонажної і нараторської. Втім, автор-письменник не є вищою інстанцією, яка здатна підтвердити істину цього дискурсного зіткнення. Його ставлення до персонажа, за М. М. Бахтіним, - це ставлення до дискурсу (слова), а, точніше, до дискурсу іншого. Авторський дискурс - це дискурс з приводу іншого дискурсу, це слово, як ствер­джує Ю. Кристєва, яке говорить з іншим словом, але не слово про слово (не справжній метадискурс). У цьому не­передбачливому світі персонаж є не що інше, як дискурсна позиція «я,» яка пише поперек іншого «я»; це дискурс («слово»), що веде діалог не тільки з дискурсом пишучого «я,» а й із самим собою [5, с. 469].

Отже, у мовознавстві розрізняємо власне мовлення мовця і невласне (чуже) мовлення. Термін чуже мовлення виокремлюємо з традиційної класифікації форм мовлення в художньому тексті. Переплетення «свого» (наратор-ського) і «чужого» (персонажного), явного та імпліцитного в мовленнєвій сфері персонажа набуває різноманіт­них форм. Але межа між цими мовними категоріями не завжди чітка, адже між ними є розбіжності, які стосу­ються граматичного, інтонаційного, функційного, семантичного та прагматичного планів. Їхня суть зводиться до обсягу й ступеня збереження/трансформації персонажного мовлення, мети його об'єктивації в комунікативному просторі тексту, а також до ступеня і способу його виокремлення з нового середовища.

Висловлення художнього тексту належать або нараторові, або персонажеві. У статусі чужого воно належить другому членові опозиції «мовлення наратора мовлення персонажа. «Художній текст сприймається як кому­нікативне ціле і передбачає розгляд його частин як елементів реального спілкування. У комунікативній (дискурс-ноорієнтованій) парадигмі форми мовлення наратора та персонажів як інгерентні складові текстової комунікації, аналізуються на різних рівнях: семантичному, синтаксичному та прагматичному. Мовлення наратора, здійснюючи свою основну (структурну) функцію репродукції мовлення персонажа, одночасно є за своєю суттю (за своїм при­© Бехта І. А., 2012значенням) формою реалізації модусу висловлення. А в інших термінологічних системах можемо говорити, що воно (мовлення наратора) є формою реалізації модально-комунікативного аспекту, інтертекстуальної, референтної, акціональної, ілокутивної чи прагматичної структури, або метатексту. Воно відображає ті фрагменти тексту, де опо­відь ведеться від автора-письменника, або ті його сегменти, в яких автор-наратор звертається до читачів від себе.

Словом, комунікація у формі художнього тексту як процес пізнання людиною реального світу здійснюється творчим суб'єктом - автором тексту і тим, для кого цей текст створюється, - читачем. Посередником і об'єктом когнітивної діяльності автора-письменника і читача у художньому тексті є автор-наратор і персонаж - суб'єктні центри художнього світу (текстові антропоморфи, текстові 'паперові' особистості).. Дефініція поняття персонаж виникає з відмітних текстових підходів: персонаж - це «граматична особа» (текстолінгвістика), «літературний засіб» (літературна критика), «мовленнєва позиція» (наратологія), «сема» (семіотика), «актант» (аналіз фабули), «несправжня особистість» (семантика можливих світів) [11, с. 38]. Обидва суб'єктні центри (наратор і персонаж) формують дискурсні зони текстового комунікування - дискурсну зону наратора і дискурсну зону персонажа, де остання обіймає сегменти тексту, котрі передають розмаїті висловлення персонажів, репрезентовані у тексті спосо­бами і модифікаційними формами екзофазно (зовнішнього) та ендофазного (внутрішнього) мовлення. Персонажне мовлення ґрунтується на включенні мовленнєвої партитури іншої особи в дискурс власне наратора. Воно прогнозує іншу мовленнєву ситуацію: адресант не висловлюється сам про дійсність, а передає зміст висловлення адресатові мовлення. Об'єктом інформації є висловлення не адресанта, а іншої особи. Отже, дискурсну зону персонажа (за способами її репродукції у фактурі художнього тексту) можна уявити у вигляді тричленної опозиції «пряме не­пряме невласне-пряме мовлення» персонажа. Дискурсна зона персонажа у художньому тексті ґрунтується на бі­нарній структурній організації мовлення персонажа, репрезентованого наратором, та тринарній функційності його системи. А саме -персонажне мовлення за способами його реалізації (прямий, непрямий, невласне-прямий) можна розглядати як одиниці мовного, мовленнєвого і текстового статусу в ендофазному та екзофазному виявах. Тобто, у комунікативній структурі художнього тексту способи мовлення формують систему наслідування (художньої імі­тації - І. А. Бехта) мовлення персонажів як типу дискурсу, що є опозицією до форм дискурсу автора-наратора. У вивченні мови художньої текстової комунікації він потребує інтегрованого методу структурно-функційного аналі­зу, що дає змогу з'ясувати його структуру та функційну своєрідність у текстовій комунікації.

Художній текст є мовленнєвим твором з власним суб'єктом мовлення. В наративному тексті ним мав би бути автор-письменник - деміург тексту. Проте роль автора в художньому тексті не можна ототожнювати з роллю мовця у реальному висловленні з декількох причин. По-перше, через неповноцінність комунікативної ситуації сприйняття художнього тексту, де автор відокремлений від свого висловлення, читач має справу тільки з тек­стом, а з його творцем - лише тому, що той відобразив себе в тексті. По-друге, через уявлення автора художнього тексту, який творить вигаданий світ, що видається за фрагмент реального [7, с. 201]. У розмовному дискурсі мо­вець належить реальному світові, про який він розповідає, а автор-письменник художнього тексту не належить світові створюваного ним тексту [11, с. 16]. Він приховує своє існування - інакше відбудеться знищення ілюзії реальності. Але автора-наратора не вважаємо також й імпліцитним автором, тобто - уявленням письменника в тексті, що перебуває за лаштунками епізодів і відповідає за культурні цінності, яких дотримується: —> «implicit image of an author in the text, taken to be standing behind the scenes and to be responsible for its design and for the values and cultural norms it adheres to» [12, с. 42]. Якщо наратор вписаний у текст як оповідач ситуацій і подій, то імпліцитний автор є відповідальним за відбір, розподіл, комбінацію подій і уявляється з тексту.

Наратор є тим суб'єктом свідомості та мовлення (те, що читається, уявляється як повідомлюване нам нарато-ром), який втілений у тексті і з яким має справу читач. Він же стає центром системи часово-просторових коорди­нат, закладеної в мові й задіяної у наративі постмодернізму. Стрижнем, який забезпечує цілісність архітектоніки й композиції художнього тексту, є наратор та його роль і місце в наративній структурі художнього тексту.

З погляду змістовних і комунікативно-інтенційних значень тексту та його компонентів, мовлення персонажів надає висловленню двоїстого характеру, формує поліфонічну нарацію. З одного боку, очевидною є дискурсна зона наратора, тобто план мовця (оповідача, розповідача - a teller, a narrator, або текстових замінників автора-письменника), з іншого, - зона дискурсу персонажа, яка виокремлюється на тлі оповіді й через те є підпорядко­вана наратору. Між обома комунікативними площинами встановлюється одностороння залежність, формуються зв'язки детермінації, «за яких один член передбачає існування іншого, але не навпаки» [4, с. 151]. Тобто, персо-нажний модус передбачає існування зони дискурсу наратора, а не навпаки. Новітні дослідницькі завдання лежать у площині з'ясування функцій системи мовленнєвих способів та форм дискурсної зони персонажа з урахуванням теперішньої парадигми функціоналізму у науці. Цікавими стають студії дискурсного простору художнього по­стмодернізму, в яких матеріалізується сфера мовлення персонажів.

У структурі та змісті літературного персонажа імплікується «маніфестація або екстеріоризація» мисленнє-во-мовленнєвої діяльності [10, с. 63], яка вводиться в художньому тексті способами та модифікаційними мов­леннєвими формами і має помітний вплив на читача. Під способом передачі персонажного модусу розуміємо історично складений метод впровадження мовлення персонажа у висловлення, який відображає міру його інфор­маційної точності та смислової повноти, з одного боку, і морфолого-синтаксичну структуру, цільову настанову, експресивне забарвлення - з іншого. Саме ці ознаки покладено в основу класифікації типів персонажного мов­лення. Тип персонажного мовлення - наслідок опозиційного зв'язку «авторського» / «свого», з одного боку, і «чужого»/ «персонажного», - з іншого. Будь-яке текстове мовлення персонажа за способом свого вияву: пряме, непряме, невласне-пряме перебуває у зв'язках опозиції іншого порядку. Ідея опозиційних зв'язків властива кла­сифікаційній системі мовлення, яка складається з підсистем. Для класифікаційної підсистеми дискурсної зони персонажа верхньою межею є тип мовлення, який протиставляється типу «своєму», «мовленню наратора», а нижньою - модуляція у вигляді способу репрезентації, різновиду та модифікації. Можемо стверджувати, що дис­курсна зона персонажа - загальномовне явище, яке разом з іншими типами й модифікаціями мовлення утворює систему засобів мови для передачі інформації, думок, волевиявлення, станів, почуттів тощо.

Аналіз мовлення персонажів у художньому тексті сприяє розв'язанню певних завдань. По-перше, мовлення персонажа у сприйнятті читача є фактом чи процесом об'єктивної дійсності, яка реалізується художніми засобами. По-друге, мисленнєво-мовленнєва діяльність персонажів, вербалізована системою текстових елементів, є відобра­женням їхніх характерологічних рис. По-третє, як і сам персонаж, його мовлення в літературному тексті читач сприймає як артефакт, що передбачає присутність у змісті та формі мисленнєво-мовленнєвої діяльності персонажа думок, почуттів, мовного досвіду та смаку письменника. Художній текст як складне гетерогенне утворення сприй­мається як комунікативне ціле і передбачає розгляд його частин як елементів реальної комунікації, головними еле­ментами якої виступає двочленна опозиція «дискурсна зона наратора — дискурсна зона персонажа».

Отже, можемо сказати, що дискурсна зона персонажа - це також новий мовленнєвий (дискурсний) пласт, уве­дений у нарацію оповідача, тобто в дискурсний план наратора, який є тлом для виділення персонажного регістру і формально корелює з ним. Адже саме наратор цементує різнорідні словесні елементи в єдине ціле й накладає відбиток на весь твір. Ознакою видів дискурсу персонажа є те, що вони за способом свого вираження є формами відтвореного мовлення, на відміну від дискурсу наратора, який є актуальним мовленням, що маніфестується від­повідним мовленнєвим актом.

Ознакою, що лежить в основі визначення способів мовлення, можна вважати двоплановість, контамінацію дискурсних зон наратора і персонажа. З'ясування системи репрезентації дискурсної зони персонажа може відбу­ватися двояко: через використання когнітивного потенціалу та дискурсні ознаки. Перший шлях передбачає роз­гляд персонажного регістру, поданого модальним забарвленням, часовою перспективою, лексикою, синтаксич­ними конструкціями. У другому випадку репрезентація дискурсної зони персонажа прогнозується мовленнєвою дією персонажа та її індикатором [9, с. 6].

Другий підхід до аналізу персонажного модусу дає змогу відмовитися від першої методики: для того, щоб з'ясувати наявність мовлення персонажа, нема потреби володіти усім «портретом» мовної особистості, а досить знати індика­тори мовленнєвого акту. Отже, наративний контекст, здійснюючи свою основну структурну функцію - введення мо­дусу персонажа, одночасно є, за своєю суттю і за призначенням, формою реалізації модусу висловлення. Різноманітні функції компонентів наративного метакомплексу свідчать про те, що володіння способами мовлення персонажа з урахуванням організації та поліфункційності цієї категорії становить підсистему комунікативної компетентності.

За нашими спостереженнями, у дослідженні дискурсної зони персонажа відбувся важливий концептуальний зсув: від аналізу мисленнєво-мовленнєвої діяльності персонажів, основаного на аналізі окремих речень - модель рівня речення, до контекстно обґрунтованого підходу, заснованого на більших одиницях тексту - модель рівня тексту, а також на прагматичних уявленнях читача - модель рівня читача. Це відкриває перспективи для аналізу мисленнєво-мовленнєвих процесів в художньому творі з позицій когнітивно-дискурсної парадигми лінгвістики.

Нова концепція дискурсної зони персонажа ґрунтується на постулаті, за яким семантичні, синтаксичні та праг­матичні функції основних репродуктивних способів його мовлення у художньому тексті скорельовані з лексичними значеннями, синтаксичними структурами, прагматичними інтенціями та з прототиповими ситуаціями створення і застосування цих способів та їхніх форм. Наше подальше завдання полягає у визначенні теоретичних понять, які уможливлюють розгляд дискурсних процесів текстової комунікації: основна наша позиція у тому, що мовні явища надфразового рівня можна розглядати у плані їх функціонування, але з тим важливим додатком, що це функціону­вання не є цілком мовним у сучасному розумінні цього слова механізмом (на рівні суто мовному матимемо пряме мовлення — непряме мовлення — невласне-пряме мовлення), і визначити його можна тільки у взаємодії з механіз­мом включення у ситуацію учасників і об'єкта мовлення. А це вже умови творення дискурсу, типологізацію якого, на нашу думку, можна екстраполювати на різні види комунікації з урахуванням різноманітних чинників.

Література:

1.Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Н. Д. Арутюнова. - [2-е изд., испр]. - М. : Языки русской культуры, 1999. - 896 с.

2.Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики / М. М. Бахтин. - М. : Худ. л-ра, 1975. - 504 с.

3.Бенвенист Э. Общая лингвистика / Э. Бенвенист ; [пер. с фр. / общ. ред., вступ. ст. и коммент. Ю. С. Степано­ва]. - [изд. 2-е, стереотипное]. - М. : Едиториал УРСС, 2002. - 448 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа