Автор неизвестен - Лінгводидактика та соціолінгвістика - страница 97

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 

1) дифузія - проникнення канонічних жанрових прототипів у новостворені жанрові форми постмодернізму;

2) асиміляція - традиційні жанри втрачають свої первинні ознаки у творах постмодернізму, що перетворюють їх на свій власний лад;

3) анігіляція - взаємодія жанрів, внаслідок чого вони перетворюються в інші, інколи аномальні форми;

4) аглютинація - процес утворення нових похідних жанрових сполук через накладання на первинні жанри не­притаманних їм ознак нового літературного контексту.

У світлі естетики літератури постмодернізму ці процеси є так званими «жанровими іграми». Жанрові ігри - це жанрові модифікаційно-трансформаційні процеси, які в контексті літератури постмодернізму набувають ігрової сутності. Бартівська метафора «смерть автора» вказує на безсуб'єктність гри постмодернізму. Текст стає самодостатнім утворенням, здатним до саморозвитку і модифікацій. Об'єктом гри тут стають авторитетні впіз­навані жанрові традиції та жанрові штампи (найпопулярніші жанри, виділені в межах трьох родів). Нові жанрові форми утворюються при накладанні в одному творі двох чи трьох родів літератури - епосу, лірики та драми. У літературі постмодернізму найбільших видозмін зазнають епічні жанри (роман, повість, нарис, казка і міф). По-стмодерністський текст як синтетичне художнє утворення виявляє схильність до виникнення нових жанрових форм. Популярними, особливо в британському дискурсі, є «роман-пазл», «роман-кросворд», «роман-лабіринт», «роман-видіння». Вони стають художнім інструментарієм відтворення сучасного світосприйняття, що стирає кордони між низькою і високою, елітарною і масовою культурою.

Гра автора з читачем передбачає створення смислових та інтерпретаційних пасток. Вкраплення часом неправ­дивої інформації у формі покликань на довідкові джерела (енциклопедії, трактати, фахову літературу), пародійні алюзії на відомі постаті історії, літератури в біографічній формі спричиняють різнорідне жанрове нашарування в постмодерністському тексті. Об'єкти жанрових ігор, власне жанрові канони, можуть бути також і суб'єктами власної інтертекстуальної гри, наслідки якої не завжди передбачені автором-постмодерністом.

Отже, можна дійти висновку, що в літературі постмодернізму жанр перетворюється на експериментальну ка­тегорію, яка втрачає свої первинні ознаки та набуває нової модифікаційної форми. Динаміка жанрової еволюції руйнує традиційну систему жанрів. Художні твори постмодернізму характеризуються аномальними жанровими трансформаціями та новоутвореннями. Напрацювання парадигми жанрової комбінаторики на семантико-функ-ційному та структурному рівнях, що дає змогу виявити їхнє функціонування на рівні архітектоніки твору, стано­вить перспективу нашого дослідження.

Література:

1.Бахтин М. М. Проблемы творчества Достоевского / М. М. Бахтин. - Киев, 1994. - 509 c.

2.Бахтин М. М. Формальный метод в литературоведении: Критическое введение в социологическую поэтику / М. М. Бахтин. - М. : Лабиринт, 2003. - С. 153-154.

3.Бовсунівська Т. В. Когнітивна жанрологія та поетика: монографія / Т. В. Бовсунівська. - К. : Видавничо-полі­графічний центр «Київський університет», 2010. - 180 с.

4.Дерріда Ж. Структура, знак, гра у дискурсі гуманітарних наук // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. Марії Зубрицької. - 2-е вид., доповнене. - Львів, 2002. - С. 457-477.

5.Ковалів Ю. І. Літературознавча енциклопедія: [у 2 т.]. - Т. 1. / Ю. І. Ковалів. - К. : Академія, 2007. - Т. 1. - 608 с.

6.Шеффер Ж. -М. Что такое литературный жанр? Пер. с фр. / Послесл. С. Н. Зенкина. / Ж.-М. Шеффер. - М. : Едиториал УРСС, 2010. - 192 с.

Fowler A. Transformation of Genre // Modern Genre Theory / A. Fowler. - Pearson Education Limited, United Kingdom & Associated Companies throughout the world, 2000. - P. 232-249.УДК 811'42:811.124

Третьякова К. В.,

Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

ОМОНІМІЧНІ ОПОЗИЦІЇ «ОНІМ-АПЕЛЯТИВ» В ЛАТИНСЬКІЙ МОВІ

У статті в рамах антропоцентричної парадигми аналізуються лексико-семантичні типи латинських омоні­мічних опозицій «онім-апелятив».

Ключові слова: омонім, онім, апелятив.

В статье в рамках антропоцентрической парадигмы анализируются лексико-семантические типы латинских омонимичных оппозиций «оним-апеллятив». Ключевые слова: омоним, оним, апеллятив.

In the article within the framework of anthropocentric paradigm the lexico-semantic types of Latin homonymic oppositions of «proper-common» names are analysed.

Keywords: homonym, proper name, common name (onym).

Проникнення омонімії до пропріального шару лексики викликає сумнів у багатьох дослідників, зокрема, че­рез редукцію апелятивної семантики онімів і перевагу об'єктно-номінативного зв'язку (звукової послідовності фонем) над семантичним у виділенні значень основи [2, c. 13-15]. Дослідники окремих класів онімів, фіксуючи наявність в них омонімії, намагаються пояснити її присутність шляхом інтерпретації терміну «омоніми», як спів­відношення слів, адекватних фонетично, але різних за значенням (тобто як таких, що називають різні об'єкти або особи), що, на зразок загальних назв, виникли внаслідок дивергенції або випадкової фонетичної конвергенції. Докази на користь існування омонімії онімів базуються на пріоритетному значенні денотата. Цю тезу було по­кладено в основу декількох класифікацій омонімів-онімів [5, c. 64; 6, c. 116-118].

Мета даної праці - встановлення факту існування омонімічних опозицій «онім-апелятив» в латинській мові. У руслі реалізації поставленої мети, дослідження покликано вирішити наступні завдання: на основі огляду за­гальнотеоретичних та спеціальних праць в галузі ономастики описати латинські омонімічні опозиції «онім-апе-лятив», зокрема, через звернення до їхньої етимології.

Об'єктом дослідження є латинські лексичні омоніми-іменники; предметом - лексико-семантичні типи латин­ських омонімічних опозицій «онім-апелятив».

У дослідженні застосовано комплекс методів, основним з яких є описовий, залучений до класифікації, інвен­таризації та систематизації одиниць мови, а також опису їхнього функціонування.

Новизна праці у тому, що в ній уперше систематизовано лексико-семантичні типи омонімів латинського оно-мастикону, відібраних шляхом тотальної вибірки з 6 поважних латинських лексикографічних джерел загальним обсягом 800 одиниць. Методологічною основою роботи стали теоретичні положення вітчизняних та зарубіжних ономасіологів.

«Схильність» латинських онімів вступати в омонімічні відношення визначаємо як специфічну і характери­зуємо: 1) тісним зв'язком з денотатом (місто, ріка і т. п.); 2) різною об'єктно-номінативною співвіднесеністю; 3) приналежністю до різних лексико-семантичних полів та підсистем.

Поява і функціонування антропонімів найчастіше пов'язані з іменами людей, міфічних осіб та істот, характер, риси, поведінка або рід діяльності яких залишили помітний слід, що підтверджується історичними згадками або етимологічними знахідками. У латинській мові частка антропонімів-апелятивів є досить вагомою (35% всіх за­фіксованих нами омонімічних одиниць належать до галузі пропріальної лексики), проте не завжди можна чітко простежити процеси і причини переходу загальної назви у власну.

Процес переходу латинських (грецьких) онімів до розряду апелятивів відбувався ще за часів античності. Пе­редумови цього вбачаємо у своєрідності міфологічної логіки із характерними для неї рисами дифузності, у пере­вазі емоційно-афектної сфери, що мало своїм наслідком наївний антропоморфізм усієї природи, персоніфікацію та «метафоричне» зіставлення природних, соціальних і культурних об'єктів [3, с. 652]. Так, етимологічні міфи практично пояснюють походження деяких видів рослин, тварин, птахів, комах у мотивах перетворення людей або перенесення імен осіб на їхні назви (фітоніми, зооніми).

Проте пари омонімічних лексем «онім-апелятив» не завжди утворюються переходом власного імені у загаль­не. У латинській (грецькій) мові часто зустрічаються приклади перевтілення живих істот у рослини або тварин вже за наявності у них назви. Наприклад, з метою пояснення походження поширеної в Греції гарної, але холодної квітки нарциса (narcissus1, Т, m) виник міф про загибель прекрасного юнака Нарциса (Narcissus2, Т, m), із краплин крові якого й виросла квітка. Ім'я Нарциса народна етимологія зблизила із грецьким дієсловом уаркєсо 'ціпеніти, остовпіти', і це зближення, можливо, і стало одним із джерел міфу [3, c. 389].

Спроби виявити етимологічну спорідненість власних і загальних назв дають позитивні результати, інколи хибуючи неоднозначністю, затемненістю змісту або повною відсутністю даних у джерелах (наприклад, омопара pTcus1, Т, m 'дятел' - PTcus2, Т, m, Пік, римський бог полів та лісів, якого Цірцея, чиє кохання він відкинув, пере­творила на дятла). Дія аналогії видається найбільш доцільною, чим пояснюється, наприклад, подібність рухів павука до професійної діяльності ткалі (міф про мідійську ткалю Арахну (Arachne, es, f) (букв. 'павук' (arachne2, es, f), яка своєю вправністю викликала заздрість Афіни та стала рабою власної пихи. Арахна повісилася, проте Афіна витягнула її з зашморгу та за допомогою зілля Гекати перетворила на павука, який вічно тче пряжу та ви­сить на павутині).

 

© Третьякова К. В., 2012З уваги на міфологічний характер походження даних об'єктів, яким приписувалося одухотворення, людські риси, лежить уявлення про спорідненість людей з певними рослинами або тваринами, нерідко їхня зовнішня ан-тропоморфність і навпаки, міфологічним предкам могли бути надані риси природних об'єктів [3, c. 652], завдяки чому стирається перехідна межа між власним іменем і загальним. Ахронічний підхід до таких лексем дає право вбачати в них «скам'янілу» пару слів-омонімів.

Образи грецької та римської міфології, легенд, літератури стали невичерпним джерелом для порівнянь і мета­фор. Типізовані риси пов'язані із фізичними, інтелектуальними і моральними даними, родом занять і т. п., абстра­гуючись від первинного об'єкта, створювали цілком нове поняття.

Розгалужена система особистісного найменування в Стародавньому Римі є цікавою не лише з погляду етимо­логії, але й семантики. Найбільша продуктивність у процесі творення антропонімів (а саме вся багатоступенева система особистого найменування римських громадян (praenomen, nomen, cognomen) спостерігається, зокрема, в апелятивів, які належать до різних тематичних груп з найближчого оточення людини [4, с. 177].

Відповідно до семантичної мотиваційної основи серед антропонімів виділяємо імена утворені:

1) від роду діяльності, фаху, фізіологічних особливостей їхніх носіїв (agricola2, ae, m 'землероб' - Agricola1 (Cn. Julius), ae, m Агрікола (40-93 рр. н. е.), римський полководець, консул 77 р. н. е., намісник Британії; nasica1, ae, f [nasus] 'гостроноса людина' - Nasica2, ae, m, Назіка, cognomen у роді Сціпіонів);

2) від назв предметів побуту, матеріальної культури (trabea2, ae, f 'трабея, святковий одяг (білий плащ із пур­пуровими смугами, який одягали римські царі, консули, а на урочистостях - в тому числі вершники та авгури)' - Trabea1, ae, m, Трабея, римськ. комедіограф (3-2 ст. до н. е.);

3) від зоонімів (mus'i, muris, m 'миша або щур' - Mus2, Muris, m, Мус (Мур), cognomen у роді Деціїв. Згадку про засновника роду, триумвіра-скарбника зустрічаємо у Лівія);

4) від фітонімів (ledai, ae, f (гр.) 'чист' (бот. Cistus creticus) - Leda2, ae / Lede, ae, f, Леда, дружина спартансько­го царя Тиндара, кохана Юпітера, мати Єлени, Клітемнестри, Кастора і Полукса, яку спокусив Юпітер у вигляді лебедя);

5) від назв матеріальних та нематеріальних предметів (carbo\ dnis, m 'вугілля' - Carbo2, dnis,m, Карбон, (cognomen у роді Папіріїв).

Аналіз матеріалу латинської мови свідчить про неабияке проникнення явища омонімії до системи власних назв. Присутність омонімії у пропріальній лексиці латинської мови підтверджується етимологічною процеду­рою пошуку істинних джерел походження окремих латинських апелятивів та фіксуванням втрати семантичних зв'язків із епонімом.

Омонімічність апелятивів та онімів доводиться згідно з вимогами, висунутими до виділення омонімів. За повного перетворення загальної назви у власну (антропонім) утворюється омонімічний апелятив (онома) та за­гальна назва, від якої він розвинувся, при цьому якщо денотат залишається актуальним, він продовжує вживатися в ряді загальних назв.

Можливість виведення окремих власних назв безпосередньо із загальних вимагає для їхнього дослідження підключення додаткових опосередкованих ланок у вигляді історичних реалій або культурно-історичних фонових знань.

Проаналізовані в праці матеріали, зроблені узагальненні та висновки в подальшому можуть стати базовими для дослідження не менш цікавого топонімічного пласту латинських омолексем.

Література:

1. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь (около 50000 слов). - 3-е изд. - М. : Русский язык, 1986. - 840 с.

2. Желєзняк І. М. Про деякі лінгвістичні ознаки власних назв / І. М. Желєзняк // Мовознавство. - 2001. - №1. -С. 13-17.

3. Мифология. Большой энциклопедический словарь / под ред. Е. М. Мелетинского. - 4-е репринт. - М. : Боль­шая Российская энциклопедия, 1992. - 736 с.

4. Никулина З. П. Из наблюдений над группой прозвищ по внешнему признаку / З. П. Никулина // Имя нарица­тельное и собственное. - М. : Наука, 1978. - С. 173-179.

5. Привалова М. И. Собственные имена и проблема омонимии / М. И. Привалова // Вопросы языкознания. -1979. - №5. - С. 64.

Суперанская А. В. Общая теория имени собственного: имя и общество, статус имени собственного, ономас­тическое пространство и классификация имен, собственные имена в языке и речи, семантика собственных имен / А. В. Суперанская; отв. ред. А. А. Реформатский. - изд. 3-е изд., испр. - М. : Наука, 1973. - 366 с.УДК 811.111+801.82

Улановська О. В.,

Горлівський інститут іноземних мов ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», м. Горлівка

МЕТАФОРИЧНІСТЬ КОМПОЗИЦІЇ ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ АНГЛОМОВНОЇ ДРАМИ (на матеріалі п'єси Семюела Беккета «Waiting for Godot»)

Стаття присвячена особливостям композиційної структури англомовної драми епохи постмодернізму. Ком­позиція тексту драматургічного англомовного дискурсу к. 20 - поч. 21 ст. вивчається на матеріалі всесвітньо відомої постмодерністської п'єси Семюел Беккета «В очікуванні Годо».

Ключові слова: композиція тексту, англомовна драма, постмодернізм, Семюел Беккет, драматургічний дискурс.

Статья посвящена особенностям композиционной структуры англоязычной драмы епохи постмодернизма. Композиция текста драматургического дискурса к. 20 - н. 21 ст. изучается на материале всемирно известной пьесы Сэмюэла Беккета «В ожидании Годо».

Ключевые слова: композиция текста, англоязычная драма, постмодернизм, Сэмюэл Беккет, драматургичес­кий дискурс.

The article concerns a compositional structure of a postmodernism drama. The peculiarities ofa composition, inherent in English dramaturgic discourse of the post-modern period, are illustrated in a well-known play by Samuel Becket «Waiting for Godot».

Key words: text composition, English drama, postmodernism, Samuel Becket, dramaturgic discourse.

Драма в сучасній лінгвістиці є одним із найцікавіших об'єктів дослідження завдяки гнучкому характерові та здатності адаптуватися до змін у розвитку людства. Визиваючи широкий інтерес, драматургічний дискурс по­стійно знаходиться в колі актуальних проблем досліджень, пов'язаних з новомодними течіями в лінгвістичній науці, що поєднують соціокультурні, психологічні та мовленнєві парадигми у дискурсі [див., напр., Мізецька В. Я., Старовойтова Х. В., Солодова О. С., Барабан О. В.]. До того ж драма через композицію свого тексту та через систему мовленнєвих засобів вираження цієї структури втілює ментальний стан творця тексту та демонструє вплив психологічних характеристик драматурга на комунікативну структуру цієї драми. Досліджуючи драма­тургічний дискурс певної епохи або авторський драматургічний дискурс, а в нашому випадку саме композиційні особливості тексту драми епохи постмодернізму, з'являється можливість вивчення шляхів об'єктивації індивіду­ально-авторської інтерпретації реального світу, передачі читачу чи глядачу психічної спільності людства через свідомість драматурга.

В даній роботі здійснюється спроба проаналізувати особливість композиційної структури текстів постмодер-ністського драматургічного дискурсу на матеріалі п'єси Семюела Беккета «Waiting for Godot».

Драматургічний постмодерністський дискурс мало досліджений в порівнянні з прозою та поезією цієї епохи. Характерні для драматургічного жанру риси: театральність, рольова гра, демонстративна ілюзорність світу, що створюється, були глибоко засвоєні поетикою постмодерністської поезії та прози. Але те, що в прозі або в поезії сприймається як риси нового художньої мовлення, в самій драмі виглядає абсолютно традиційно. Щоб оновити свою художню мову, постмодерністська драма нерідко йде шляхом відродження архаїчних форм театральності, що витягають фундаментальні прийоми цього роду літератури [2, с. 17]. Шлях оновлення драматургічного мов­лення пов'язаний з впровадженням в драму елементів, характерних для поетики постмодерністської прози та поезії. Особливу роль в цій драматургії набувають розгорнуті авторські ремарки, які не стільки описують сцену, скільки визначають філософську й емоційну тональність, спостерігається постійне порушення сценічної умов­ності: у постмодерністських п'єсах часто показується не сама дія (її може і не бути зовсім), а внутрішня рефлек­сія персонажів з приводу життя взагалі. Особливо показовим є перенесення уваги з дії на мовну гру: персонажі в п'єсах постмодернізму реалізують себе не стільки у вчинках, скільки в словах - гірких жартах, перифразах, каламбурах, безперервній мовній ексцентриці. Важливою особливістю цих драм стає і складна мережа інтертек-стуальних відсилань, яка навряд чи вловлюється на слух глядачем і проступає в повній мірі лише при уважному читанні. З іншого боку, проблеми постмодерністської драми, вочевидь, пов'язані з тим, що особливості цьо­го роду літератури вступають в протиріччя з основними постулатами постмодерністської естетики. Для драми обов'язковим є конфлікт чітко окресленого характеру (з «позицією» і «волінням») з об'єктивними обставинами (долею, історією). Але постмодернізм, як вже зазначалося, послідовно руйнує уявлення про цілісний характер і про об'єктивну реальність, представляючи і те й інше хаотичною сукупністю культурних симулякрів (термін Ж. Бодрийяра «одиниці гіперреальності, знаки чи феномени, що відсилають до чогось іншого, а тому симулятивні») [1, с. 47]. У відповідності до постмодерністської логіки між «характером» і «обставинами» не може бути конфлік­ту, оскільки вони складаються з одного і того ж матеріалу.

Початок літературного постмодернізму можна визначити через значущі події в літературі. Деякі дослідники називають серед таких перше виконання спектаклю «В очікуванні Годо» («Waiting for Godot») (1953) на п'єсу Семюела Беккета, яка принесла міжнародне визнання Беккету як провідному драматургу театру абсурду та про­віснику постмодернізму.

Герой п'єси Беккета - людина, яка нетвердо стоїть на ногах. Воно й зрозуміло. Земля тягне її вниз, небо - вго­ру. Розтягнута між ними, вона не може зрозуміти сенсу свого існування. Пересічна доля всіх і кожного. Беккета цікавили виключно універсальні категорії буття, що описують будь-яку розумну особистість. Говорячи словами одного з героїв п'єси, ми всі чекаємо на Годо:

 

© Улановська О. В., 2012VLADIMIR: Let us not waste our time in idle discourse! (Pause. Vehemently) Let us do something, while we have the chance! It is not every day that we are needed... To all mankind they were addressed, those cries for help! But at this place, at this moment of time, all mankind is us, whether we like it or not. Let us make the most of it, before it is too late! Let us represent worthily for once the foul brood to which a cruel fate consigned us!... What are we doing here, that is the question. And we are blessed in this, that we happen to know the answer. Yes, in this immense confusion one thing alone is clear. We are waiting for Godot to come.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96  97  98  99  100  101  102  103  104  105 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа