Автор неизвестен - Загальна характеристика роботи - страница 1

Страницы:
1  2  3 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Своєї повної жанрової комплектності українська література набуває в період кінця XVI - початку XVII століть. Починаючи з першої чверті XVII століття, у ній представлені поряд із епосом лірика та драма. Прикметно, що перші зразки відродженого слов'янського віршування мають яскраво виражений елітарний характер, - це опис і тлумачення родових гербів, панегірики, епітафії, надгробні плачі й ін. Вірш Г. Смотрицького на герб князів Острозьких у «Острозькій Біблії» (1580-1581) є першим зразком книжного віршування в українській літературі. Тож жанр геральдичної поезії потребує особливої уваги, зважаючи на роль і вагу гербових віршів у літературі епохи бароко.

Актуальність теми і стан її наукової розробки. На сьогодні україністика не має спеціальних праць, присвячених емблематичній чи геральдичній поезії. Вони досить побіжно розглядаються у контексті загальних досліджень літератури бароко. Перші оцінки й характеристики цих поетичних жанрів подають автори тогочасних поетик. Починаючи з другої половини XIX століття, окремі аспекти емблематичної та геральдичної поезії висвітлені в працях С. Голубєва, М. Максимовича, В. Перетца. Особливо важливою була роль Д. Чижевського, який послідовно досліджував українську барокову літературу, зокрема одним із перших виступив проти нехтування емблематичними творами, оскільки вони є типовими для поезії бароко. Д. Чижевський докладно розглянув геральдичну поезію у статті «Гербова поезія» (1942), звернувши увагу на її самостійну естетичну цінність, хоч первісно вона й виконувала роль прикнижного реквізиту.

В українському літературознавстві радянського періоду геральдична поезія отримала неоднозначну оцінку. Вона зазнала критики як така, що виражала соціальні прерогативи панівних класів. Однак геральдичний панегіризм об'єктивно обумовлений як суспільною, так і мистецькою практикою, що знайшло підтвердження у дослідженнях багатьох учених. Так, на думку Д. Степовика, геральдика розвинулась «на підвалинах гуманістично-патріотичної ідейності, а не на сервілізмі»[1].

Завдяки підвищеній увазі до проблем літератури бароко у дослідженнях таких науковців, як В. Колосова, В. Крекотень, Б. Криса, Д. Наливайко, I. Помазан, М. Сорока, М. Сулима, Л. Ушкалов, виробилася певна система поглядів на геральдичну поезію, що стосується окремих її аспектів, пов'язаних переважно з особливостями стилю бароко, унікальним поєднанням у цих текстах словесного й візуального. Проте дослідники не наголошують на походженні й значенні символіки, її ролі у структуруванні поетичного тексту. Аналіз зводиться здебільшого до побіжних зауважень і якнайширшого цитування творів із метою введення у науковий обіг. Однак при характеристиці геральдичних творів варто звертати увагу не лише на опис графічного зображення герба, а й на художню систему виражальних засобів.

Головним предметом української геральдичної поезії були герби здебільшого шляхетських і магнатських родів. Таким чином, геральдичний вірш тісно пов'язаний із певним гербом й становить собою синтетичний графіко-літературний жанр. Синтетичний характер жанру геральдичної поезії, що поєднувала графічне зображення герба і поетичний текст, цілком відповідає духу епохи бароко. Особливістю цих віршів є те, що вони обов'язково містять у собі герб, а в тексті під ним розтлумачуються окремі клейноди, вихваляється шляхтич чи його рід. Отже, цей різновид поезії є емблематичним за формою і панегіричним за змістом. Твори такого жанрового різновиду української барокової поезії можна кваліфікувати як зриму метафору, в якій слово та зображення вступають у складну взаємодію.

Наукову цінність роботи становить і зміст досліджуваних текстів, адже в геральдичній поезії маємо яскраво виражений аристократичний аспект. Йдеться про витворення ідеалу шляхетності, певного кодексу шляхтича. Факт наявності вірша на власний герб був формою визнання заслуг і чеснот «зацного» лицаря. Герб також слугував розпізнавальним знаком особи, формою соціального визнання і, відповідно, легалізації шляхетського походження. Геральдична поезія задовольняла своєрідний суспільний запит «на національних героїв», що не в останню чергу й зумовило її популярність. Це була форма впливу на громадянську свідомість, що потребувала вітчизняного пантеону захисників та героїв.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у руслі наукової проблематики кафедри журналістики та літературознавства Національного університету «Острозька академія». Вона узгоджена з науковою темою кафедри «Проблеми літературної антропології». Тема дисертації була затверджена на засіданні Вченої ради Національного університету «Острозька академія» 27 листопада 2008 року (протокол №4), скоординована на засіданні Бюро наукової спадщини НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» 3 листопада 2009 року (протокол № 4).

Мета дослідження полягає у цілісному вивченні феномену геральдичної поезії у контексті української літератури бароко.

Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких дослідницьких завдань:

• окреслити історично-культурні чинники постання жанру геральдичної поезії в українській бароковій літературі;

• визначити особливу суспільну роль гербових віршів, що зумовило популярність цього жанру в українській літературі бароко;

• дослідити поєднання емблематичної та панегіричної складової в геральдичній поезії, узагальнити характеристики і визначення жанру;

• порівняти українську геральдичну поезію з аналогічними жанром польських стематів;

• проаналізувати співвідношення художніх засобів у геральдичній поезії, насамперед таких категорій, як символ та метафора;

• розкрити значення і функціонування конкретних символів у гербових текстах, систематизувати їх за генеалогічним критерієм.

Об'єктом дослідження є корпус геральдичних текстів, опублікованих В. Колосовою, В. Крекотнем і М. Сулимою в академічних виданнях української поезії кінця XVI - першої половини XVII століть і середини XVII століття; геральдичні вірші, зібрані Ф. Тітовим («Всезбірка передмов до українських стародруків»), а також поезії у виданнях за редакцією інших авторів (В. Шевчука, В. Яременка й ін.).

Предмет роботи - аспекти поетики, які відображають синтетичний характер геральдичної поезії, зокрема роль символу в структуруванні поетичного тексту.

Теоретико-методологічною базою роботи є праці з історії України XVI - XVII ст. (М. Довбищенка, Н. Яковенко), з теорії й історії літератури епохи бароко (В. Делуги, М. Довгалевського, В. Крекотня, Б. Криси, Д. Наливайка, Я. Пельца, Ф. Піларчика, Л. Сазонової, М. Сороки, Л. Ушкалова, Д. Чижевського, В. Шевчука), з історії культури середньовіччя (Е. Курціуса, Ж. ле Гоффа) та теорії символу (С. Аверинцева, О. Лосєва, Ю. Лотмана).

У роботі застосовано такі методи дослідження: герменевтичний (для глибшого розкриття семантики певного символу в поетичному тексті), порівняльно-історичний (з метою співставлення польських і українських гербових віршів, а також встановлення їх ролі й ваги в суспільстві), узагальнення (для систематизації найпоширеніших символів української геральдичної поезії).

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації вперше спеціально досліджується літературний жанр геральдичної поезії, з'ясовується його ґенеза й історико-культурні чинники постання, детально проаналізовано зв'язок українського вірша на герби з аналогічним жанром польського стемата. Наголошується на важливій ролі символіки у барокових текстах, означено коло найбільш поширених символів української геральдичної поезії.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати можуть використовуватись у підготовці спецкурсів і спецсемінарів на філологічних факультетах, а також при написанні дипломних, магістерських, курсових робіт. Матеріали дисертації матимуть важливе значення для курсів історії української літератури. Детальна розробка художніх жанрів українського бароко сприятиме формуванню цілісної концепції історії національної літератури.

Апробація результатів дисертації. Робота була обговорена і рекомендована до захисту на засіданні кафедри журналістики та літературознавства Національного університету «Острозька академія» 2 лютого 2011 року (протокол № 6). Основна концепція та результати дослідження висвітлювалися в доповідях автора на наукових конференціях: «Валерій Шевчук у культурному просторі України» (Житомир, 8-9 жовтня 2009 року), «Дні науки. Серія Філологічна» (Острог, 2009, 2010).

Публікації. За темою дисертації у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, опубліковано 4 статті.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 181 сторінку, з них 153 сторінки основного тексту, 12 сторінок додатків (зображення гербів української шляхти). Кількість джерел, що подаються у списку використаної літератури, складає 165 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність, мету і завдання дослідження, з'ясовано теоретико-методологічну основу, наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи.

Задум першого розділу «Ґенеза геральдичної поезії» полягає у розкритті історичних та літературних передумов постання жанру геральдичної поезії. Йдеться насамперед про зростаючий вплив шляхетського стану в тогочасному українському суспільстві (особливо важливою була роль князівського прошарку). Важливими для розвитку геральдичної поезії були також жанри емблеми та панегірика, з якими вона має багато спільних рис. Окремо досліджується вплив польського досвіду писання віршів на герби - стематів.

Підрозділ 1.1. «Історико-культурні чинники» покликаний визначити позалітературні причини постання і популярності жанру геральдичної поезії, охарактеризувати його історичний розвиток. Підрозділ побудовано на основі історичних досліджень, зокрема з'ясовано причини збільшення шляхетського стану та показано його еволюцію.

Зважаючи на складну зовнішньополітичну ситуацію, в якій постало Велике князівство Литовське, у масових масштабах виникає явище, до того не знане на руських землях, - залучення якнайширших верств непривілейованого населення до військової служби. Під зобов'язання відбувати військову службу уряд роздавав землю. Такий механізм дозволяв Великому князівству забезпечити свої внутрішньо- і зовнішньополітичні інтереси. Саме різке збільшення чисельності низових прошарків воїнів-землевласників разом із політичними змінами призвело до докорінної модифікації суспільної ієрархії Великого князівства Литовського, адже закріплення землевласницького потенціалу означало підвищення соціального престижу. Упривілейований прошарок князів і воїнів-землевласників (бояр) значно збільшується й починає заявляти про свої права. Перший (1529) й особливо Другий Литовський Статут (1566) утвердили ідею станово-шляхетської держави, надавши шляхті фактичну незалежність від центральної влади і необмежені права на своїх землях. Формально всі стани шляхти в Україні, як і в Польщі, вважалися рівними, однак найповажнішим її прошарком були князі, благородні вже за своїм походженням.

Спочатку правове утвердження шляхетського стану відбувалося без фіксації зовнішньої емблематики, такої популярної на той час у країнах Європи. Попри привілеї, що дозволяли користуватися гербами польських гербових братств, русько-литовське боярство-шляхта спізнилося у цьому процесі, адже до другої половини XVI століття гербової традиції як такої в Україні не існувало. Шляхта продовжувала користуватися так званими «гербами власними», тобто індивідуальними печатковими знаками, що збереглися ще з часів Київської Русі. Деякі знаки згодом поступилися польським гербам або зазнали зовнішніх змін, наблизившись до них в оформленні.

Важливе значення для розвитку геральдичної поезії мало також ідеологічне протистояння між польською та українською шляхтою, що розпочалося після Люблінської унії 1569 року, адже національна еліта відчувала загрозу з боку культурно окресленішого сусіда. Українські князі всіляко намагаються дорівнятися до польського шляхетства, свідченням чого стала боротьба за давність родоводів, коли українські шляхтичі прагнули довести свої давні корені. Геральдична поезія була одним із засобів боротьби у цьому протистоянні. Польські хроністи ж, прагнучи об'єднати народи, поширювали ідею сарматизму, згідно з якою обидва народи ведуть початок від войовничих сарматів.

Пік розвитку української геральдичної поезії припав на кінець XVI - першу половину XVII століть, що дає підстави говорити про нього як про жанр насамперед «княжої» України. Метою геральдичних текстів було піднесення вітчизняних достойників шляхом поетичного обігрування елементів їхніх гербів. Це слугувало також засобом національного самоствердження української шляхти у Речі Посполитій.

Згодом із вимиранням і відходом до католицизму українських княжих родів провідником суспільних перетворень стає козацтво. Спочатку між козаками та шляхтою, зокрема князями, існувала узгодженість, яку зруйнувало повстання К. Косинського (1591-1593), що утворило прірву між цими суспільними прошарками. Провідниками козацтва стають представники дрібної шляхти. Так, приміром, Б. Xмельницький був сином зем'янина-ленника (спадкове землеволодіння за службу).

У другій половині XVII століття жанр геральдичної поезії поступово згасає, все частіше замінюючись вільнішим жанром панегірика. Спалах геральдичних мотивів відбувся ще за часів правління гетьмана I. Мазепи, коли письменство було надзвичайно інтелектуальним і вишуканим. Після розгрому гетьмана поезія стає більш

 «земною», а жанр геральдичних віршів високого бароко відлунює хіба в одописанні на честь російських можновладців.

У підрозділі 1.2. «Емблематична та панегірична складова геральдичної поезії» з'ясовується ґенеза і розвиток жанрів емблематичної та панегіричної поезії, суміжних із гербовими віршами. Аналізуються взаємозв'язки цих жанрів і геральдичної поезії, їх спільні та відмінні ознаки, роль емблеми й панегірика в українській бароковій літературі.

Емблема у бароко використовується як символічне зображення, супроводжуване віршовою сентенцією чи прозовим текстом, думки в якому мають бути висловлені максимально стисло, що було вимогою ще середньовічної літератури. Як символи були впроваджені астральні знаки, зображення звірів, рослин і тварин, людини, архітектурних споруд тощо.

В епоху бароко виробляється так званий емблематичний тип мислення, в якому об'єктивний світ сприймається як система прихованих ідей і символів, пізнання яких веде до духовного, до істини, до Бога. Уже перші відомі пое­тичні твори української літератури Г. Смотрицького й А. Римші, членів Острозького гуртка, мають емблематичний характер, зміст їх полягає у тлумаченні гербів, які самі по собі становлять алегорично-символічні графічні зоб­раження. Емблема є своєрідним трампліном для сукупності можливих осмислень. Про цікавість до цього жанру українського мистецтва бароко свідчить наявність у бібліотеках багатьох учених і мислителів того часу емб­лематичних збірок, виданих у Європі, та їх перекладів. В Україні був також поширений оригінальний збірник емблем «Ифіка ієрополітіка» (1712).

Однак наявність таких спільних ознак жанру емблеми та геральдичної поезії не свідчать про належність гербових віршів до емблематичної поезії. Польські дослідники аргументовано заперечують таку версію, адже перший геральдичний вірш у польській літературі з'явився за 10 років до появи першого відомого емблематичного збірника А. Альциата «БтЫеташт liber» (1531).

Змістовою складовою гербових віршів був панегіризм. Постання української геральдичної поезії також не можна пов'язувати з впливом жанру панегірика доби бароко, який зародився в Україні лише на межі XVI - XVII століть. Слід говорити радше про вплив звеличення раніших часів, адже жанр панегірика відомий ще з античності. Справжній же розквіт панегіричної літератури спостерігаємо в латинській поезії італійських гуманістів XV - XVI століть. Явище це було не випадковим, адже епоха гуманізму висунула на перший план роль індивідуального і дійшла до обожнювання видатних історичних осіб, а слідом за ними - і таких, які лише претендували на цей титул. Тому прославлення окремих персон та їхніх справ стало одним із найпрестижніших завдань віршописання.

В українській літературі панегірики в чистому вигляді з'являються наприкінці XVI століття («Просфонима», 1591), хоча панегіричні елементи були наявні ще в києворуській літературі. Розквіт панегіризму в добу бароко в Україні пов'язують із поширенням братського руху з 80-х років XVI століття, коли входить у моду запозичена з Польщі традиція складання прозових і віршових промов та панегіриків на пошану видатних людей. Приводом до розквіту панегіричних творів в Україні стала насамперед релігійна і національна конфронтація. На початку XVII століття з'являються цілі вітальні цикли у формі декламацій: «Візерунок цнот... Єлисею Плетенецькому» О. Митури (1618), «Імнологія» (1630), «Евхаристиріон, албо Вдячність» (1632), «Евфонія» (1633).

Жанри геральдичної поезії та панегірика були тісно пов'язаними, останні, приміром, часто починалися віршем на герб адресата твору. З часом гербові вірші зустрічаються все рідше, натомість більшає кількість панегіриків. Геральдична поезія була витіснена вільнішим жанром панегірика, що не потребував обов'язкового опису елементів герба. Цьому сприяли й історичні причини, зокрема занепад князівської України і постання нової національної еліти - козацтва.

У підрозділі 1.3. «Польські стемати й українська геральдична поезія» аналізується (як на стилістичному, так і на змістовому рівні) зв'язок української геральдичної поезії та аналогічного жанру стемата польської літератури. Підрозділ побудований значною мірою на польському матеріалі й дослідженнях полоністів, насамперед ґрунтовній праці Ф. Піларчика «Стемати в польських друках XVI століття».

Явище «гербоманії» в Україні було запозичене з Польщі. Шляхтичі виявляли величезне зацікавлення власними гербами й охоче замовляли їх поетичні описи. Саме сильною позицією шляхти в Речі Посполитій дослідники пояснюють велику затребуваність геральдичної поезії в цій державі.

На відміну від польської шляхти, всі прошарки якої вважалися рівними, в Україні існувала беззаперечна ієрархія шляхетських станів, найвищим із яких уважалися князі. Якщо польський шляхтич вже не потребував особистихзаслуг, якщо міг уживати старожитнього герба, то український має насамперед «заслужити» на герб і відповідно на вірш до нього своїми чеснотами й діяннями. Слава про людину таким чином забезпечується не її знатним походженням, а особистими заслугами перед своїм народом.

У польських виданнях вірші на герби з'являються ще на початку XVI століття. Так, першою польською друкованою геральдичною поезією є текст А. Кжицького, що прославляє герб біскупа Я. Любраньського 1513 року. В Україні гербові вірші виникли більш ніж на півстоліття пізніше, що було пов'язано насамперед із пізнішим формуванням національної шляхетської верстви. Факти засвідчують спадкоємність української геральдичної поезії від польської традиції, підтвердження чого можемо віднайти як у загальному ідеологічному спрямуванні текстів, так і в алюзіях на сюжетному рівні та символіці.

Поезія у польській літературі спершу писалася майже виключно латиною, що було чужим для української геральдичної практики. Латиномовна геральдична поезія становить значну частину польського літературного спадку. В Україні ж більшість віршів на герби написані книжною українською мовою з частими полонізмами. Це було пов'язано з тим, що мова у подібних творах ставала ще одним засобом національного самовиявлення.

Велику роль у польській бароковій літературі відігравали не стільки видатні письменники-геральдисти (Я. Кохановський, М. Рей, К. Яніцкі), скільки pisarkowie - друго- і третьорядні письменники, для яких, за висловом Ф. Піларчика, натхненням часто була панська кишеня. Загалом польська геральдична поезія проіснувала близько двох століть.

Як і в Україні, у Польщі літературне явище геральдичної поезії було пов'язане з друкованою книгою - стемати виконували роль не самостійного тексту, а прикнижного реквізиту. Головними осередками творення гербових віршів були центри освіти і друкування.

Ф. Піларчик кваліфікує геральдичні поезії насамперед як панегірики. Для польської літературної практики така характеристика є значною мірою виправданою, адже гербові вірші польських авторів досить вільні від зображення самого герба, у них багато чистої художньої поетичності, тож їх часто можна аналізувати цілком окремо від графічного зображення.

Вплив традиції польських стематів, попри наявні відмінності літературної практики, був визначальним для українських віршів на герби від часу виникнення й аж до середини XVII століття.

Отже, приводом постання жанру геральдичної поезії в Україні стало формування стану шляхти і посилення її ролі в суспільстві. Визначальним був вплив польської літератури, звідки українське письменство запозичило традицію писання віршів на герби, в яких поєдналися емблематична та панегірична складова.

У другому розділі «Теоретичний дискурс геральдичної поезії» розглядається питання співвідношення понять знака, символу й герба, а також детально розроблена проблема жанрової природи геральдичної поезії.

У підрозділі 2.1. «Знак, символ, герб» мова йде про теоретичні визначення та аналіз візуальних складових геральдичної поезії - знака, символу й герба. Особлива увага звертається на відмінність символу від інших естетичних категорій.

Найголовнішою характеристикою знака як передавача інформації є його двостороння сутність. З одного боку, він є матеріальним (план вираження), з іншого - він є носієм нематеріального смислу (план змісту).

Символ, маючи переносне значення і будучи тропом, метафоризує, «охудожнює» характеристику героя, адже символ речі є оформленням її ідейно-образної побудови.

Важлива роль відводиться відмінностям між символом і метафорою. На відміну від метафори, символ може мати своє відносно постійне значення, бути вироблений у певній системі координат, у контексті якогось явища чи епохи. Символ є більш однозначним, метафора ж ширша, полісемантична й будується на асоціативному ряді. У гербових віршах окремі елементи вірша є символами (словесними чи графічними), разом же вони утворюють метафору, поетичний текст. Так в одне естетичне ціле поєднуються текст і зовнішня зорова форма, словесний та графічний елементи.

У геральдичній поезії маємо універсальні, сталі барокові символи, значення яких постійно відтворюване і відповідно може бути «розкодоване». У підрозділі подані також визначення символу в барокових поетиках, що приділяли йому значну увагу, адже він був твірним елементом літератури того часу.

Прототипи гербів беруть початок із глибини віків, коли люди на скелях та стінах печер робили різні символічні зображення сонця, води, вогню тощо. Власне герби виникли у першій половині XII століття й набули подальшого вдосконалення і поширення у Західній Європі в середні віки.

Українська геральдична традиція веде свій початок із часів Київської Русі. Українська знать користувалася власними гербами, які з часом під польським впливом почали замінюватися європейськими зразками. У Речі Посполитій упродовж XV - XVIII століть неодноразово виходили гербовники родових знаків польської аристократії, які містили і геральдику української шляхти.

Візуальні складові, що виконували художньотворчу функцію в жанрі геральдичної поезії, відігравали важливу роль у добу бароко. На той час вже досить розробленим було вчення про символ, що мав визначальне - порівняно з іншими тропами - значення у барокових поетичних текстах. Саме поєднання вчення про символ та геральдики, що досягла під ту добу апогею свого розвитку, утворило особливу поетику гербових віршів.

У підрозділі 2.2. «Жанрова природа геральдичної поезії» розкривається сутність геральдичної поезії як барокового жанру, зокрема аналізуються визначення й характеристики гербових віршів різних учених, починаючи з барокових поетик і до сьогодні, досліджується питання хронології виникнення та еволюції української геральдичної поезії.

Бурхливий розвиток жанру гербових віршів в Україні був зумовлений насамперед розквітом книговидавничої справи. Тексти геральдичного характеру вміщуються здебільшого на початку книги чи твору. Вірші на герби в українських першодруках відігравали подвійну роль. Як невід'ємна частина видання вони виконували композиційні функції з відповідним ідейним навантаженням - прославляти рід меценатів видання чи героя, якому присвячений твір, а також слугувати видавничому оформленню книги.

Геральдична поезія була суто бароковим жанром й увібрала в себе усі риси літератури цієї доби. У теорії шкільних поетик вірші на герби не набули усталеної класифікації. Лише подекуди натрапляємо на характеристики цього жанру. Поетики бароко не виділяють геральдичну поезію в окремий жанровий різновид, як панегірики й емблематичну поезію.

Попри досить широку увагу до гербових віршів учених пізніших часів, дослідники по-різному визначали генезу і жанр геральдичної поезії. Д. Чижевський виділяє «гербовну поезію як галузь світської емблематичної»[2]. Висновки про емблематичність стематів у польському літературознавстві були підтверджені у дослідженнях Я. Пельца. Ціл­ком суголосні думкам Д. Чижевського паралелі знаходимо і в Л. Ушкалова, який кваліфікував геральдичну поезію як емблематичні вірші.

Інша група вчених відносила гербову поезію до панегіричних віршів. Польський учений В. Делуга вважає вірші на герби «цільним типом панегіриків із текстами, оздобленими гравюрами, що використовували геральдичну символіку, де повторюваним мотивом був герб чи його елемент»[3]. Панегіриками називав гербові вірші й український дослідник початку XX століття П. Попов.

Погляд на геральдичну поезію як на окреме й повноправне явище літератури бароко усталився у новітній час (П. Білоус, Л. Сазонова). До геральдичних належать тексти, в яких не просто прославляються носії гербових знаків, а художньо тлумачаться і розшифровуються елементи гербів, їх універсальне символічне значення. У цьому полягає принципова відмінність геральдичної поезії від панегіриків чи простих дедикацій. Залежно від призначення геральдичні вірші можна поділити на такі види: особисті, родові, колективні, державні.

Особливу увагу приділено питанню хронології постання цього жанру. Так, першою українською геральдичною поезією вважається текст Г. Смотрицького на герб князів Острозьких, уміщений в Острозькій Біблії (1580-1581). Однак при уважному аналізі знаходимо гербові чотиривірші латиною авторства ще І. Туробінського Рутенця (1511­1575), хоч загалом геральдична поезія є суто бароковим жанром.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа