А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 

Евристика (давньогр. єирісжсо - «знаходжу», «пізнаю») є наукою, що бере початок від методів навчання Сократа і вивчає творчу діяльність, методи, які використовуються при відкритті нових концептів, ідей і розглядає взаємозв'язкі між об'єктами та їх сукупностями, а також методики процесу навчання.

Кількісний підхід крім менеджменту застосовується в таких сферах людської діяльності як комп'ютерні і інформаційні технології, методи прийняття рішень, розподіл ресурсів, фінансовий інжиніринг, оптимізація виробничих систем та каналів обслуговування і поставки товарів, управління доходами та в деяких інших. У менеджменті кількісний підхід отримав назву «дослідження операцій» або «операційний менеджмент». За своєю суттю кількісний підхід передбачає застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Після постановки проблеми група фахівців з дослідження операцій розробляє модель ситуації (під моделлю ми розуміємо деяку форму уявлення реальності). Звичайно модель спрощує реальність або представляє її абстрактно. Моделі, розроблені у дослідженнях операцій, спрощують складні проблеми, скорочуючи число досліджуваних змінних до керованої кількості, та дозволяють знайти оптимальні рішення управлінських проблем. Після створення моделі, змінним задаються кількісні значення. Це дозволяє об'єктивно порівняти й описати кожну змінну і відносини між ними. Ключовою характеристикою науки управління є заміна словесних міркувань і описового аналізу моделями, символами і вимірюваними кількісно величинами. Новий поштовх до застосування кількісних методів в управлінні організаціями дала інформаційна революція та поширення персональних електронно-обчислювальних машин. Комп'ютер дозволив дослідникам операцій конструювати математичні моделі зростаючої складності, які більш адекватно відображають реальність і, отже, є більш точними.Системний підхід. Теорія систем вперше була застосована в точних науках і в техніці. Застосування теорії систем в управлінні наприкінці 50-х років з'явилося найважливішим внеском школи науки управління. Системний підхід це не набір якихось посібників або принципів для керівників, це спосіб мислення стосовно організації та управління . Щоб усвідомити, як системний підхід допомагає керівнику краще зрозуміти організацію і більш ефективно досягти цілей, необхідно спочатку визначити, що таке система.

Система - це деяка цілісність, яка складається з взаємозалежних частин, кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого.

У більш простому визначенні системою називають сукупність елементів і зв'язків між ними.

Усі організації є системами. Оскільки люди є, у загальному значенні, компонентами організацій (соціальна компонента), разом з технікою, що використовується для виконання роботи, то організації в менеджменті часто називають соціотехнічними системами.

Існує два основних типи систем: закриті та відкриті. Закрита система має тверді фіксовані границі, її дії відносно незалежні від середовища, що оточує систему.

Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали — це об'єкти обміну з зовнішнім середовищем через проникні границі системи, і сама система залежить від цих об'єктів. Крім того, відкрита система має здатність пристосовуватися до змін зовнішнього середовища і повинна робити це для продовження свого функціонування. Усі соціотехнічні системи належать до відкритих, оскільки в них відбувається постійний обмін матеріальними і фінансовими, трудовими ресурсами, технологією та інформацією з зовнішнім середовищем.ВХІД


ПЕРЕТВОРЕННЯ


ВИХІДПРАЦЯ

ФІНАНСИ

МАТЕРІАЛИ

ІНФОРМАЦІЯ

УПРАВЛІННЯ

ВИРОБНИЧИМ ПРОЦЕСОМ/

ОПЕРАЦІЯМИ

ПРОДУКТ/

ПОСЛУГА

 

ПРИБУТОК/ ЗБИТОКРис. 2.5 - Схема відкритої соціотехнічної системиУправління виробництвом товарів чи наданням послуг являє собою непросту задачу навіть в умовах стабільної економіки. Постійний збір інформації, її аналіз, прийняття коригуючих управлінських рішень забезпечує надійну роботу підприємства. Якщо ж економічний механізм незбалансований, то всі етапи управління ускладнюються. При цьому істотно зростає ризик прийняття неправильного чи недостатньо правильного рішення.

Я

Рис. 2.6 - Уявлення про організацію як про систему - «чорну скриню»

 

Спричинено це зростання ризику збільшенням складності і комплексності проблем, які виникають при аналізі альтернативних рішень в процесі управління соціотехнічними системами. Однією з найважливіших проблем є високий ступінь невизначеності економічних відносин, коли недостатня кількість інформації про стан системи унеможливлює прийняття ускладнених рішень. Будь-яке сучасне підприємство являє собою складну структурну модель з великою кількістю внутрішніх (між різними підрозділами чи окремими співробітниками) та зовнішніх (з постачальниками, клієнтами та конкурентами) зв'язків. Чим більш повною є наша інформація про окремі елементи системи та про зв'язки між ними (наприклад, про характер взаємин між постачальником і його акціонерами), тим більш дієве управлінське рішення зможемо ми прийняти (наприклад, вирішивши відмовитися від послуг даного постачальника або залучивши ще декількох додаткових постачальників з метою диверсифікації поставок сировини). Вище на рисунку представлена приклад так званої «чорної скрині» - системи, внутрішня будова якої нам невідома (або відома недостатньо). В цьому разі дослідник вивчає її на основі контролю за ресурсами, які надходять на вхід системи, та продукцією, яку ми отримуємо на виході.I (Fi)


Як видно з рис. 2.6, до входу підприємства - «чорної скрині» подаються ресурси, на які система реагує, використовуючи апарат зворотного зв'язку (наприклад, здійснюючи оплату поставок сировини чи матеріалів, або надаючи рекламації постачальнику). На виході спостерігач бачить результат виробничої діяльності підприємства (продуктивність соціотехнічної системи), а оцінку ефективності використання ресурсів всередині такої системи можна зробити лише у імовірнісних категоріях, оскільки для нас лишаються невідомими внутрішні зв'язки між елементами системи «чорна скриня». Тобто дослідник буде відзначати лише те, що система відчуває на собі дію зовнішніх впливів, а оскільки такі впливи (попит і пропозиція ринку, ціни на сировину і робочу силу) суттєво змінюються з плином часу, то й результати діяльності соціотехнічної системи змінюватимуться у часі випадковим чином, а сама її діяльність буде являти собою випадковий (стохастичний) процес.

I (t)

Суб'єкт управління

 

Рис. 2.7 - Схема комбінованої системи управління

 

Ще одним поширеним прикладом використання системного підходу є оцінка характеру зв'язків між керуючою та керованою системами, між суб'єктом і об'єктом управління. У такому випадку «чорна скриня» виглядатиме як процес взаємодії двох зазначених систем. На практиці досить поширеними є комбіновані системи управління, в яких суб'єкт має право втрутитися в діяльність об'єкту керівних впливів, так як це представлено на рис. 2.7.

У комбінованій системі управління об'єкт має виконувати задану програму діяльності. Проте у випадку впливу зовнішніх факторів F1, F2 суб'єкт управління отримує інформацію про зміну стану системи управління I(X) на основі зворотного зв'язку, який дозволяє відстежувати результативність роботи об'єкту (Х). Суб'єкт управління отримує інформацію I(t) ззовні, ця інформація змінюється з плином часу, а до того ж відстежує зміни за рахунок впливу зовнішніх факторівІ (F1). В результаті орган управління обирає той вид керівного впливу, який принесе найбільший ефект, врахувавши зовнішні перешкоди і мінімізувавши відхилення від запланованого ходу робіт.

 

Основні принципи системного підходу:

1.      Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів управління.

2.      Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація простежується у взаємодії двох підсистем: керуючої (суб'єкту управління) і керованої (об'єкту управління).

3.      Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в межах заданої організаційної структури. Згідно з принципом емерджентності, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.

4.      Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

5.      Емерджентність (системний ефект, системність) - наявність у будь-якої системи особливих властивостей, не притаманних її підсистемам, блокам чи сумі елементів, не пов'язаних особливими системоутворюючими зв'язками.

 

Процеснийй підхід розглядає управління як процес, тому що робота з досягнення цілей організації не зводяться до одноразових дій, але являють собою серію безперервних взаємозалежних рішень. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція теж являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління є загальною сумою усіх функцій менеджменту.

У найбільш простому розумінні процесом у менеджменті називають динамічну зміну системи у часі.

Основою сучасного процесного підходу до управління організацією є виокремлення всередині організації бізнес-процесів і управління цими бізнес-процесами. Для всіх типів організацій самою актуальною задачею є побудова ефективної системи менеджменту, що забезпечить виконання задач організації та досягнення успіху у зовнішньому середовищі. При цьому відбувається зміна термінології, коли традиційні для менеджменту поняття «суб'єкт управління» і«об'єкт управління» визначаються термінами «процес» і «власник процесу».

Процес - це стіййка, цілеспрямована сукупність взаємозалежних видів діяльності, які за визначеною технологією перетворюють входи у виходи, що представляють цінність для споживача.

У сучасних організаціях виділяють три групи процесів:

   Наскрізні процеси, що проходять через кілька підрозділів організації або через всю організацію, та перетинають границі функціональних підрозділів.

   Процеси і підпроцеси окремих підрозділів, діяльність яких обмежена рамками одного міжфункціонального підрозділу організації.

Операції нижнього рівня декомпозиції діяльності організації, виконувані однією людиною.
Кожен процес існує не сам по собі, а виконує визначені функції в організації і є підконтрольним її вищому керівництву. Власниками процесів, як правило, виступають посадові особи або колегіальні органи управління, що мають у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для виконання процесу, і несуть відповідальність за результат процесу. Власник процесу є невід'ємною частиною процесу (рис. 2.8). Наприклад, викладання дисципліни «Менеджмент» може розглядатися як процес, власником якого є відповідна кафедра. Ресурсами в даному випадку будуть викладач (викладачі) кафедри та методичне забезпечення дисципліни, технологією - методи навчання студентів.До входу бізнесу-процесу можуть відноситися продукти або ресурси, що перетворюються у вихід у ході виконання процесу. Ресурсом бізнес-процесу є матеріальний або інформаційний об'єкт, що постійно використовується для виконання процесу, але не є входом процесу. Входами та виходами процесу у нашому приладі буде рівень сформованості знань студентів, відповідно, до й після ознайомлення з дисципліною «Менеджмент».

Вихід процесу завжди має споживача, причому під виходом розуміється матеріальний або ж інформаційний об'єкт чи послуга, які є результатами виконання процесу і споживаються зовнішніми відносно до процесу клієнтами. В нашому випадку споживачем процесу може бути роботодавець, який розраховує отримати працівника з певним рівнем знань з управління.

Розподіл об'єктів, необхідних для виконання процесу, на «входи» і «ресурси» є досить умовним. Більш важливим для успішного виконання процесу є точне визначення того, що повинно надійти в розпорядження власника процесу, щоб процес відбувся і був виконаний успішно. Так, представлений на рис. 2.8 процес має три входи і три виходи. Для виконання процесу використовуються ресурси (персонал, устаткування, інфраструктура). Управління процесом здійснює власник процесу, у розпорядженні якого знаходяться необхідні для його виконання ресурси. Для здійснення управління процесом власник процесу повинен одержувати інформацію про хід процесу й інформацію від споживача (клієнта) процесу.

Процесний підхід широко застосовується сьогодні при плануванні організаційних структур, розподілі компетенцій (функцій управління) всередині організації, налагодженні співпраці між різними підрозділами та при забезпеченні контролю виконання робіт на всіх етапах реалізації виробничих завдань.

 

Ситуаціййнийй підхід (contingency approach). Ситуаційний підхід до управління організаціями був запропонований наприкінці 60-х років. Представники цього підходу вважають, що концепції традиційної теорії управління, біхевіориської школи і школи науки управління є вірними, проте їх застосування приноситиме очікуваний ефект лише за певних умов (в певній управлінській ситуації). Ситуаційний підхід, який безпосередньо пов'язаний із системним, намагається інтегрувати різні підходи до управління, підкреслюючи нерозривний взаємозв'язок між управлінськими функціями. Ситуаційний підхід намагається пов'язати конкретні прийоми і концепції з визначеними конкретними ситуаціями для того, щоб досягти цілей організації найбільше ефективно.Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних розходженнях між організаціями й всередині самих організацій. Він намагається визначити, якими є значимі змінні ситуації і як вони впливають на ефективність організації. Методологію ситуаційного підходу можна представити у вигляді процесу, що складається з чотирьох етапів.

1.            Керівник повинен бути ознайомлений із засобами професійного управління, які довели свою ефективність. Це передбачає розуміння процесу управління, індивідуальної і групової поведінки, системного аналізу, методів планування і контролю, кількісних методів прийняття рішень.

2.            Кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони, або порівняльні характеристики у випадку, коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен вміти передбачати ймовірні наслідки, як позитивні, так і негативні, від застосування даної методики або концепції. Так, наприклад, пропозиція подвоїти зарплату всім службовцем у відповідь на додаткову роботу, імовірно, викликає значне підвищення їхньої мотивації на якийсь час. Але, порівнюючи приріст витрат з отриманими вигодами, ми бачимо, що такий шлях може привести до руйнування організації.

3.            Керівник повинен вміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити, які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який ймовірний ефект може викликати зміну однієї або декількох змінних.

4.            Керівник повинен бути здатним погоджувати конкретні прийоми, що викликали б найменший негативний ефект і мали б найменше недоліків, з конкретними управлінськими ситуаціями, тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом за існуючих обставин.

 

 

2.2 Особливості формування сучасної моделі менеджменту в Україні

Про що пишемо: Передумови зародження менеджменту в Україні. Специфіка радянської системи управління. Сучасний стан та перспективи розвитку менеджменту в Україні.

 

Передумови зародження менеджменту в Україні.

Україна є однією з найбільших європейських країн, має вигідне географічне розташування та сприятливі кліматичні умови, найбільші на континенті площі чорноземів, освічене населення та давню історію. Водночас, наша країна є найбіднішою серед країн Східної Європи, а економічна криза триває найдовше серед усіх пострадянських країн.Українська економіка залежить від імпорту енергетичних ресурсів і споживчих товарів, зберігаючи недосконалу радянську структуру промисловості, а оновлення основних засобів підприємств відбувається настільки повільними темпами, що не впливає істотно на конкурентоспроможність нашої продукції на світових ринках. Через низькі доходи населення і низьку купівельну спроможність в країні слабко розвинутий внутрішній ринок, а обмеження у введені підприємницької діяльності сприяють формуванню від'ємного зовнішньоторговельного балансу. Українська економіка є закритою для іноземного капіталу та товарів, але водночас абсолютно відкритою для ризиків зміни цінової кон'юнктури світових ринків, бо до 60% вітчизняного ВВП формується за межами країни, за рахунок виручки експортерів металургійної та хімічної продукції. Все це призводить до несприятливих умов ведення господарської діяльності і до втрати ресурсів, необхідних для соціально-економічного розвитку. Так, на основі щорічних аналітичних досліджень конкурентоспроможності країн The Global Competitiveness Report [100], Україна традиційно посідає місце у дев'ятому десятку країн світу, поділяючи позиції в рейтингу з Гамбією і Гондурасом. Очевидно, що ресурсний і людський потенціал нашої країни є дещо вищим за потенціал наших «сусідів», тому можливо проблема полягає у неправильному визначенні пріоритетів суспільного розвитку та неоптимальному використанні матеріальних та людських ресурсів нашої держави. Для визначення причин такого стану речей потрібно зрозуміти передумови формування системи управління, що розвинулася в нашому суспільстві протягом останніх двадцяти років.

Досліджуючи будь-яке яке явище, ми завжди беремо до уваги той факт, що теперішній стан системи більшою або меншою мірою визначається її минулим. В основі кожного національного стилю управління (під національним стилем ми розуміємо стиль, характерний для деякої соціокультурної спільноти) лежить ментальність -установка індивіда або соціальної групи до сприйняття навколишнього світу. Зародження менеджменту в Сполучених Штатах базувалося на протестантській етиці, з її культом праці та асоціюванням особистих чеснот з заможністю індивіда, а також на моноактивності ділової культури, її орієнтованості на виконання одного завдання протягом чітко визначеного періоду часу. Розвиток управління в Англії робив акцент на підготовці кваліфікованих і аскетичних керівників, здатних віддано захищати інтереси метрополії в найвіддаленіших частинах світу - від Фолклендських островів біля аргентинського узбережжя до «зони племен» в Пакистані, створивши консервативну, але разом з тим здатну до адаптації, управлінську культуру. Для російської моделіуправління характерними завжди залишалися автократичність, вождізм та широке домінування неформальних правил, дотримання яких, так само як і лояльність до вищого керівництва, значною мірою визначали успішність та ефективність управлінської діяльності.

Особливістю ж української культури управління залишається її невизначеність і розділеність: з однієї сторони, в країні діє східна, «візантійська» поведінкова модель з її родинними зв'язками, існуванням неписаних (неформальних) правил поведінки, корумпованістю та консервативністю мислення. Паралельно цьому, розвивається нова модель менеджменту, яка базується на прозорості діяльності організації, розробці і дотриманні «живих», тобто реально діючих, посадових інструкцій, навчанні співробітників передовому професійному досвіду, винагороді заслужених фахівців та створенні сильної корпоративної культури компанії. Перша модель веде суспільство до руїни і деградації, друга - відкриває перед ним можливості стрімкого розвитку і докорінних трансформацій.

Історично, різні моделі організації суспільних і економічних взаємин діяли у Австро-Угорщині та на території Російської імперії, позначаючись на формуванні стереотипів поведінки та підходів до управління діяльністю суспільних груп ще на початку минулого століття. У Російській імперії наприкінці ХІХ - початку ХХ століття активно і доволі успішно розвивається земське самоврядування, своєрідний прототип сучасного адміністративного менеджменту. В промисловості і сільському господарстві, як на території Росії, так і «двоєдиної монархії» впроваджуються нові форми організації суспільного виробництва. Промислова революція в Європі і Росії породжує широку дискусію стосовно проблем суспільної організації і економічних взаємин, до якої залучаються більшою або меншою мірою майже всі відомі нам культурні і наукові діячі того часу. Прізвища Лесі Українки, Івана Франка відомі нам більше за їх літературною творчістю, хоча не меншою мірою їх цікавили й суспільні проблеми з числа тих, які ми сьогодні відносимо до сфери менеджменту (не підприємництва). Серед діячів, чиї наукові погляди найбільше вплинули на формування управлінської думки у ХІХ та ХХ столітті, варто виділити видатного українського економіста та громадського діяча Михаййла Драгоманова (1841-1895), українського і російського економіста Івана Вернадського (1821-1884), доктора економіки, автора численних праць з політекономії та організації суспільної діяльності, генерального секретаря з фінансів в уряді Української Держави Михаййла Туган-Барановського (1865-1919), віце-президента Академії Наук УРСР, доктора політичної економії і статистики Костянтина Воблого (1876­1947),   українського   лікаря-кардіохірурга   і   вченого   в галузібіокібернетики академіка НАН України Миколу Амосова (1913-2002), який 2008 року за результатами опитування громадської думки був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем; директора Міжнародного Інституту Менеджменту в Женеві та засновника МІМ у Києві видатного теоретика управлінської науки і економіста Богдана Гаврилишина (нар. 1926р.).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 


Похожие статьи

А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник