А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник - страница 13

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 

     закон єдності і боротьби протилежностей;

     закон заперечення заперечень;

     закон переходу кількісних змін у якісні.


На основі першого закону менеджер має розуміти у кожному явищі існують протилежності, до того ж вони існують одночасно. Так, вихід фірми на ринок з новим товаром суперечитиме інтересам виробників старих товарів, але водночас не гарантуватиме того, що за деякий час більш новий товар не буде запропонований ринку якоюсь іншою фірмою. Існуючі у світі протилежності взаємодіють між собою, переходячи одна в одну і взаємно змінюючись. Так, запеклі конкуренти можуть об'єднатися у один концерн, а монополіст повторити долю «Standard Oil Trust» Рокфеллера, яку примусово було поділено на тридцять чотири незалежних і конкуруючих між собою компанії на у 1911 році . Боротьба завжди є результатом внутрішніх протиріч, які існують у своїх протилежностях; сама наявність протиріччя є імпульсом для розвитку системи. В процесі подолання існуючих протиріч виникають протиріччя нові, більш складні, які теж вимагають вирішення. Так, наприклад, при обранні керівником системи мотивації персоналу на основі опціонів акцій, тобто за рахунок надання найкращим працівникам фірми права придбання чи продажу її акцій за пільговими цінами, виникає протиріччя між об'єктивністю оцінки ціни акції та внеску працівника у розвиток корпорації, а поширення практики заохочення на основі перевиконання планових показників часто призводить до виконання кількісних показників роботи працівників навіть ціною її якості: у такому випадку мотивація персоналу приноситиме ефект, зворотний до очікуваного.


Продовження табл. 3.1

1

2

Закони розвитку

Закони синергії

Сума цілого не дорівнює арифметичній сумі кожного із його складових елементів (компонентів).

Закон

самозбереження

Будь-яка  реальна  фізична  (організована)  система прагне зберегти саму себе як цілісне утворення й більш економно витрачати свій ресурс.

Закон

інформованості-впорядкованості

В організаційному цілому не може бути більшого порядку, ніж в упорядкованій інформації.

Закон єдності аналізу і синтезу

Процеси аналізу (тобто роз'єднання, диференціації тощо) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами об'єднання, інтеграції).

 

Закон заперечення заперечень пояснює внутрішню природу розвитку організаційних систем тим, що у кожний прийдешній момент часу будь-яке явище чи предмет відрізняються від самих себе у попередній момент часу (як казав Геракліт Ефеський: «Не можна увійти в ту саму воду двічі»), але в процесі розвитку явищ (предметів) зберігаються найбільш суттєві та найбільш значимі їх ознаки з минулих станів. Це теж можна пояснити відомими нам прикладами: діти сперечаються зі своїми батьками, проте з часом, дорослішаючи, вони стають схожими на них; боротьба з бюрократичними структурами управління в організаціях, зрештою, завершується формуванням нових бюрократичних структур. Використовуючи закон заперечення заперечень, менеджер повинен розуміти, що кожний наступний стан організаційної системи може бути досконалішим за попередній, але водночас не завжди враховуватиме вимоги майбутніх станів.

Третій аспект організаційного розвитку розглядається у законі переходу кількісних змін у якісні: в процесі розвитку організації чи її окремого члена відбуваються безперервні кількісні зміни, які поступово призводять до змін якісних. Так, некваліфіковані працівники виконуючи виробничі завдання і удосконалюючи свою майстерність стають досвідченими фахівцями, посилення контролю за якістю виконання роботи призводить до покращання якості продукції чи послуг, які пропонує організація; невиконання окремих завдань і неможливість досягнення цілей окремими підрозділами ставить під загрозу успішність діяльності всієї організації. Застосування даного закону дозволяє керівникам зрозуміти, як поступовий і еволюційний характер кількісних змін в організації в певний момент часу набуває незворотного революційного характеру якісних перетворень.Окрім згаданих вище, до законів управління можна віднести наступні:

1.   закон єдності і цілісності системи управління, згідно до якого система управління повинна містити у собі всі необхідні для реалізації єдиної мети елементи та реалізовувати усі функції, необхідні для ефективного розвитку систем і процесів. Недотримання вимог цього закону матиме результатом зростання витрат на утримання адміністративного апарату і неузгодженість дій структурних підрозділів в організації;

2.   закон забезпечення необхідної кількості ступенів свободи означає, що будь-яка система управління повинна поєднувати у собі наявність ресурсів та гнучкість у пристосуванні до змін середовища із стійкістю та жорсткістю виконання норм, стандартів та правил організації. При цьому кількість ступенів свободи керуючої системи повинна бути більшою за кількість ступенів свободи керованої системи. Керівник, який обмежений правилами і роль якого зводиться до виконання ритуальних обов'язків візування документів не має вибору і перестає бути керівником, оскільки керівництво завжди припускає наявність деякої міри свободи у оцінці ситуації та прийнятті рішень, причому свободи більшої за ту, яку мають рядові виконавці. Чим вищим є організаційний щабель, тим більшими стають повноваження і більшою відповідальність, але й можливості змінювати ситуацію та впливати на хід організаційних процесів теж стають більшими. Недотримання даного закону призводитиме до втрати керуючою системою важелів впливу на діяльність системи керованої та до дезінтеграції системи управління;

3.   закон необхідного різноманіття говорить нам про необхідність забезпечення здатності суб'єктів управління враховувати специфічність об'єктів управлінської діяльності, їх різноманіття, спричинене відмінностями у технологіях, вимогах техніки безпеки праці, кваліфікаційній та професійній підготовці працівників, умовами роботи та вимогами ринку. Керівники повинні розуміти неспроможність типових інструкцій та методів враховувати специфіку кожного колективу працівників та кожного операційного процесу - дотримання законодавчих актів, стандартів, цінностей має створювати підґрунтя для формування принципів та вибору засобів практичного управління конкретною соціотехнічною системою (підприємством, організацією чи установою);

4.         закон співвідносності суб'єкту і об'єкту управління (керуючої і
керованої систем) стверджує, що між ними повинна існувати
функціональна і структурна відповідність до можливостей, рівнів,
напрямів, цілей та задач розвитку. Відповідно до закону, рівень
компетентності співробітників і функціональна складність суб'єкту управління повинні перевищувати аналогічні характеристики об'єкту управління,    а    удосконалення    керуючої   системи повинно здійснюватися на випередження по відношенню до систем нижчого рівня ієрархії. Генеральний директор компанії повинен бути більш компетентним у питанням організації операційної діяльності та управління ніж керівник відділу цієї ж компанії, а також володіти більш високою здатністю до сприйняття нової інформації та втілення інновацій ніж його підлеглі. У протилежному випадку можна вважати, що керівником досягнуто «межі некомпетентності» і він чи вона перетворюються на «вузьке місце» для соціотехнічної системи (вузьке місце чи  bottleneck -  так  називають  явище, коли продуктивність    або    можливості    цілої    системи обмежені можливостями одного чи декількох елементів цієї системи). За класифікацією авторів [28], закони управління поділяються на загальні   та   специфічні.   Специфічні   залежать   від   природи і характеристик систем, що нами розглядаються, та можуть істотно різнитися між собою. Щодо загальних законів управління, то до них належать закон спеціалізації управління, закон інтеграції управління, закон заощадження часу.

Закон спеціалізації управління: ускладнення технологічних процесів, поява нових засобів праці, нових методів організації виробництва та інформаційних систем вимагає від професійних керівників наявності вузькоспеціалізованих знань та навичок у різних областях, що призводить до формування всередині організацій груп керівників з відповідними профільними знаннями (технічних та фінансових директорів, керівників PR-підрозділів, системних адміністраторів тощо).

Закон інтеграції управління: інтеграційні процеси всередині організації або в межах систем управління відбуваються доти, доки вони сприяють високим темпам інновацій, мобільності, зменшенню вартості ресурсів та отриманню «ефекту масштабу» (коли при збільшенні розмірів організації і кількості виготовленої продукції витрати на одиницю продукції зменшуються). Інтеграція відбувається шляхом укладання формальних та неформальних домовленостей між суб'єктами господарювання, об'єднання зусиль у сферах спільних інтересів, сприяння налагодженню контактів у комунікаційній та управлінській царині діяльності організацій.

Закон заощадження часу: ефективність управління і результативність організації залежать від швидкості реакції менеджера на зміну ринкової ситуації та мобілізації ресурсів організації для задоволення конкуруючих потреб. Вирішення питань в коротші терміничасу, порівняно з організаціями-конкурентами, дозволяє посилити власні позиції на ринку та використати «ефект новизни», ставши лідером (провідником) у впровадженні змін, вигідних вашій фірмі. Зворотним прикладом дії закону заощадження часу є Перший закон Паркінсона, згідно з яким «робота займає весь час, що відводиться для її виконання», тобто більшість справ виконуються керівниками в останній момент саме тому, що їм відомі терміни завершення роботи, і до їх наближення завдання не розглядаються як першочергові.

Окрім законів, в менеджменті виділяють закономірності управління. Закономірності управління безпосередньо пов'язані із законами менеджменту, оскільки закономірністю ми називаємо послідовний прояв дії закону у реальному житті або найбільш важливі і повторювані у часі тенденції, що відображають стійкі зв'язки між елементами систем управління. Переважно дослідниками менеджменту виділяються наступні його закономірності [34]:

1.               Обумовленість теорії та практики менеджменту трансформацією форм і методів організації економічних відносин -зміна ролі людини у виробничих відносинах призводить до зміни управлінських підходів та ставлення до оцінки людської праці.

2.               Відповідність змісту управління формам власності на майно організації - інтереси власника є визначальними для менеджерів, оскільки саме ці інтереси представляють професійні керівники в організаціях. Наявність формально декларованих та реальних прихованих інтересів власників завжди призводитиме до реалізації і захисту менеджерами саме реальних та прихованих за рахунок формально заявлених. Власність визначає критерії оцінки ефективності управлінських дій - кількісні або якісні, економічні чи соціальні, а також пріоритети діяльності управлінської системи.

3.               Оптимізація рівнів управління - пошук розумного балансу між спеціалізацією праці та необхідністю створення управлінської ієрархії (створення нових рівнів управління), що призводитиме до уповільнення процесу прийняття рішень та втрати системою гнучкості, й необхідністю зменшення ланок управління, що потенційно може призвести до збільшення кількості об'єктів управління, що контролюються одним суб'єктом управління, та до зменшення ролі керуючої системи у діяльності системи керованої.

Оптимального використання в процесах управління функції контролю - ефективність реалізації даної функції залежить від визначеності мети, стандартів виконання робіт та правильної організації процесу контролювання: контроль не може бути постійним, оскільки витрати на виконання цієї управлінської функції перевищать доходи   від  основної  діяльності,   але   контроль   не   може бутибезсистемним, бо в такому разі його результати не можуть чинити корегуючий вплив на діяльність об'єкту управління.

5. Концентрації та динамічної зміни функцій управління -концентрація управлінської діяльності відбувається за допомогою основних функцій менеджменту, які передбачають планування, організацію, керівництво і контроль за діяльністю суб'єктів і об'єктів управління. Відмінності за формою, змістом і умовами діяльності призводить до виникнення спеціальних функцій менеджменту в результаті динамічної зміни функцій основних (загальних).

Питання, пов'язані з законами і закономірностями менеджменту не можуть бути нами повністю розглянуті в межах даного параграфу; до того ж навіть наведені тут закони і закономірності можуть викликати запитання щодо інтерпретації різних поглядів на те, які саме причинно-наслідкові зв'язки є найбільш визначальними і повинні в першу чергу прийматися до уваги менеджерами. Відповіддю на дану дилему має стати правило, відоме як бритва Оккама: якщо існують декілька описань одного й того ж самого явища, то обирай те описання, котре є простішим - саме воно буде вірним.

 

Сутність, природа та роль принципів менеджменту в досягненні мети організації. Класифікація принципів менеджменту. Взаємозв'язок між принципами менеджменту.

Якщо закономірності і закони менеджменту є проявом внутрішніх зв'язків між елементами систем управління, тенденціями їх зміни та розвитку, то роль правил поведінки керівників виконують принципи менеджменту, які будуть розглянуті нижче.

Принципи менеджменту - керівні настанови (правила), що регламентують реальну управлінську практику у будь-якій організації та формують вимоги до системи управління, визначаючи її функції, методи та організаційну структуру.

Перші принципи менеджменту були сформульовані Анрі Файолем і розглядалися нами у другому розділі нашого посібника. Класифікація принципів управління базується на врахуванні ними різних аспектів взаємин між елементами системи управління, таким чином, всю сукупність принципів менеджменту можна поділити на три основні групи:

І. Структурно-функціональні принципи, до яких відносять:

      принцип науковості управління - вимагає побудови системи управління на науковій основі;

      принцип єдності теорії та практики управління;принцип законності системи менеджменту - управління організацією повинно відбуватися відповідно до вимог законодавства держави;

      принцип уніфікації елементів системи менеджменту - мінімізація витрат на управління вимагає стандартизації технології, структур управління і управлінських процедур в організації;

      принцип спеціалізації та універсалізації процесів виробництва -спеціалізація виробничих завдань та компетенцій є необхідною умовою розвитку організації, яка повинна відбуватися паралельно з уніфікацією технологій та видів робіт, що дозволить організації зменшувати витрати виробничих ресурсів та випускати більш стандартизовану продукцію;

      принцип органічної цілісності об'єкту і суб'єкту управління -система управління має бути комплексною і підтримувати постійні зворотні зв'язки між керуючою і керованою системою, а також здійснювати обмін ресурсами, продуктами та інформацією з зовнішнім середовищем.

ІІ. Загальні принципи управління:

      оптимальне поєднання централізації та децентралізації управління має забезпечити розумний розподіл повноважень між керівниками різних ланок управління у такий спосіб, аби збільшити швидкість прийняття рішень за умови збереження цілісності організаційної системи;

      ієрархічність організаційної структури та зворотного зв'язку - цей принцип є модифікованим трактуванням файолевського «скалярного ланцюга» - всі ланки системи управління повинні перебувати у постійному зв'язку, мати визначені і розподілені завдання, встановлену систему взаємин, забезпечуючи адаптацію організаційної структури, методів та функцій менеджменту до змін внутрішнього та зовнішнього середовища організації;

      плановість та системність - управлінський вплив на об'єкт управління має бути свідомим та цілеспрямованим, орієнтованим на досягнення визначеної мети (набору цілей) організації;

      наявність ступенів свободи у підрозділів організації та її окремих працівників - надання в межах правил організації працівникам можливості самостійних дій у виборі способів досягнення організаційних та особистих цілей;

      поєднання прав та обов'язків працівника із відповідальністю -усвідомлення кожним членом організації міри своєї відповідальності за доручену справу та за досягнення результату;мотивування та стимулювання співробітників - створення таких умов для працівників, які сприяють задоволенню їхніх потреб в процесі виконання професійних обов'язків;

      демократизація управління - залучення до управління організацією фахівців з числа співробітників, надання можливості вільного обміну думками та критики дій керівництва для зменшення ціни помилок.

ІІІ. Принципи корпоративного управління [48]:

1)     безперервний інноваційний процес - організація повинна
змінюватися разом із зовнішнім середовищем, адаптуючись до нових
умов;

2)   оцінка матеріального потенціалу компанії - керівництво повинно тверезо дивитися на можливості компанії, оцінювати потребу в виробничих ресурсах, визначати джерела їх постачання та бути готовим розподіляти матеріальні ресурси для задоволення конкуруючих потреб;

3)   оцінка нематеріального потенціалу компанії - персонал компанії, репутація, якість продукції та торгова марка можуть мати інколи більшу вартість ніж виробничі приміщення, обладнання та готова продукція;

4)   розробка стратегічного бачення компанії, її напрямів розвитку -саме керівництво має визначити майбутнє становище організації, визначити основні конкурентні переваги, за рахунок яких буде досягнуто це становище, оцінити відхилення між бажаним та існуючим станом справ у організації, формулювання цілей, спрямованих на усунення виявлених невідповідностей між теперішнім та майбутнім станом організації;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 


Похожие статьи

А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник