А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 

8.   Визначати фактори впливу на процес прийняття управлінських рішень.

9.   Коротко описати основні моделі управлінських рішень.

10.Знати технології прийняття рішень.

11.Визначати якість управлінських рішень.

12. Класифікувати методи обґрунтування та прийняття управлінських рішень.
4.1. Сутність процесу управління

Про що пишемо: Процес управління як сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих функцій, методів, управлінських рішень та інших категорій менеджменту. Мета управлінського процесу, його учасники, предмет, засоби здійснення. Управлінський цикл. Управлінські процедури: цілевизначення, інформаційне забезпечення, аналітична діяльність, вибір варіанту дій, реалізація рішення, зворотний зв'язок. Особливості процесу управління: безперервність, нерівномірність, циклічність, послідовність, надійність.

 

Вперше з поняттям «процес управління» ми зустрілися у першому розділі даного посібника, коли розглядали менеджмент як специфічну сферу людської діяльності. Тоді ми визначили процес управління як «комплекс взаємопов'язаних дій, що виконуються в певній послідовності і спрямовані на розв'язання конкретних проблем та досягнення поставлених цілей». Таке розуміння процесу управління є правильним, але водночас надто узагальненим. В реальному житті процес управління найчастіше подібний до звичайної, повсякденної роботи, в ході якої керівникові доводиться розмовляти з різними людьми, задавати правильні запитання та аналізувати отримані відповіді. Для того, аби це зробити, керівник повинен добре розуміти сутність технологічних процесів фірми (знати ЩО ми робимо та ЯК ми це робимо), знати умови успішної діяльності (ХТО може це зробити) та потреби своїх споживачів (ДЛЯ ЧОГО ми це робимо). Для власників бізнесу та топ-менеджерів ці питання часом можуть мати зворотній порядок (ДЛЯ ЧОГО? ХТО РОБИТЬ? ЩО РОБИМО?), але це не змінює самої їх сутності. Відповідаючи на ці запитання, менеджер приймаєуправлінські рішення та має поводитися як «далекоглядний державний діяч, враховуючи весь спектр ризиків та можливостей» [58]. Традиційні уявлення про процес управління представляють його у вигляді сукупності загальних функцій менеджменту, які взаємопов'язані між собою та тривають безперервно (рис. 4.1).
ПЛАНУВАННЯРис. 4.1 - Процес управління Управлінська діяльність завжди спрямована на досягнення кінцевої мети і передбачає вплив на людей задля її досягнення, проте як сама мета, так і засоби впливу можуть суттєво різнитися між собою. Вплив менеджерів базується на наукових знаннях про навколишній світ та на особистому досвіді управлінця, реалізуючись у вигляді управлінських рішень, створенні нових управлінських підходів та удосконаленні існуючих концепцій на основі застосування методологічних, загальних та спеціальних функцій менеджменту. Так, в центрі уваги перших дослідників теорії управління - Ф.Тейлора, Ф. Гілбрета, Г. Форда - знаходилися методологічні функції менеджменту (зокрема, описова та аналітична), за допомогою яких визначався зміст виконуваної роботи та послідовність робочих операцій, а основною ідеєю представників наступної, «класичної» школи управління стало визначення видів управлінських завдань (загальних функцій менеджменту) та розробка рекомендацій щодо побудови організаційних структур. Для керівників початку минулого століття (як і для деяких їх сучасників) підтримання власного високого статусу було важливішим за успіх організації, а серед методів менеджменту першочергове значення відводилося економічному заохоченню працівників. Це певною мірою було відображенням суспільних настанов та уявлень про економічні взаємини, оскільки управлінський процес значною мірою визначається існуючими виробничими відносинами та панівним технологічним укладом. Якщо у Давньому Світі люди розглядалися як засоби праці, то в феодальних суспільствах - вже як своєрідний природний ресурс; промислова революція робить своїм ідеалом «кваліфікованого робітника» - особу зіспеціальними технічними навичками, яка здатна виконувати складну роботу та отримує за це високу винагороду. Саме з появою «кваліфікованих робітників» співпадає у часі виникнення класу «найманих управлінців» чи менеджерів, й саме цей клас переживає зараз складні часи, по мірі того, як глобалізація та науково-технічний прогрес знищують традиційні для індустріальної доби великі колективи та ієрархічні організації, а бюрократизація поступається місцем інформатизації та електронному документообігу. Проте, не залежно від того, хто працює на вашому підприємстві - робітники чи роботизований конвеєр, є і буде існувати потреба у визначенні результатів діяльності організації, способів їх досягнення та контролю виконання. Розглядаючи управлінський процес з позиції категорій менеджменту (під терміном «категорія» ми будемо розуміти поняття, яке відображає універсальні властивості суспільно-економічних явищ та загальні закономірності розвитку соціотехнічних систем), ми повинні детальніше ознайомитися з ситуаційними факторами або внутрішніми змінними організації. Внутрішні змінні отримали свою назву через те, що вони впливають на внутрішню діяльність організації та є результатом управлінських рішень керівництва фірми. До числа таких ситуаційних факторів всередині організації традиційно відносять місію, цілі організації, задачі організації та структуру організації, технологію та персонал [37].

Якщо процес управління є діяльністю об'єднаних суб'єктів управління, спрямованою на досягнення певної мети шляхом виконання певних функцій із застосуванням відповідних методів та дотриманням принципів управління [66], то у більш широкому розумінні управлінській процес має бути спрямований на виконання місії організації. Місія організації- це головна мета її діяльності, пов'язана із задоволенням деякої потреби, яка існує поза межами організації та є причиною її існування [37]. Наприклад, місія Wal-Mart зводиться до наступного твердження: «Ми заощаджуємо людям гроші і тому вони можуть жити краще» [105].

Місія організації деталізується у наборі організаційних цілей -так, у випадку з Wal-Mart, здатність «заощаджувати» та «допомагати людям жити краще» може бути досягнута лише за умови прибутковості операцій, високого рівня послуг та наявності надійних постачальників. Якщо місія розробляється на тривалий період (часом це десятки років), то організаційні цілі змінюються швидше, тому вони мають бути більш конкретизованими та більш прив'язаними до потреб самої компанії. Прибутковість, рентабельність продажів, зменшення витрат та збільшення продуктивності праці - це типові приклади організаційних цілей.   Тому ми пропонуємо наступне визначення: цілі (або мета)організації - це конкретні результати діяльності, які не суперечать між собою, є реальними і досяжними, визначеними у часі та виміряними у кількісних або якісних показниках. З категорією організаційних цілей безпосередньо пов'язана категорія завдання - серії робіт, що мають бути виконаними у певний спосіб протягом визначеного проміжку часу для досягнення запланованих цілей. В організаціях завдання можуть передбачати роботу з людьми, з обладнанням та інформацією; в залежності від рівня кваліфікації працівника завдання можуть відрізнятися рівнем складності, передбачаючи виконання стандартних дій або пошук нестандартних рішень. На основі цілей визначаються й інші внутрішні змінні, зокрема, технології, структура організації та персонал.

Технологія є частиною внутрішнього середовища організації, але водночас формується під впливом науково-технічних змін у зовнішньому середовищі. Технологія (від грецьк. techne мистецтво, майстерність, уміння та грецьк. логос —знання) у широкому розумінні це обсяг знань, які можна використати для виробництва товарів та послуг з економічних ресурсів. Технологія у вузькому розумінні - це спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі виготовлення продукції, обробки та переробки матеріалів, збирання готових виробів, контролю якості та управління.

Структура організації це логічні взаємини рівнів управління і функціональних областей, побудовані в формі, яка дозволяє найефективніше досягати цілей організації. Завдяки існуванню структури в організації відбувається горизонтальний розподіл праці (спеціалізація працівників на виконанні окремих видів виробничих завдань) та вертикальний розподіл - відокремлення управлінської роботи від виконання рутинних та елементарних завдань.

Персонал - це люди, які працюють в організації, вони є однією з найбільш важливих змінних внутрішнього середовища організації. Саме на персонал керівники спрямовують зусилля, бажаючи змінити ставлення людей до праці чи покращити результати роботи фірми.

Таким чином, ми можемо говорити, що частина персоналу організації виступає у ролі об'єкту управління, як це показане на рис. 4.2, реалізуючи свої здібності (працю, знання) в процесі створення нових продуктів чи послуг. Саме суб'єкт управління (керуюча підсистема) і обєєкт управління (підпорядкована підсистема) є основними учасниками процесу управління, формуючи систему управління; часто одна така система може бути підсистемою (об'єктом управління) для системи управління вищого рівня (наприклад, керівник відділу підпорядковується директору фірми, а останній підпорядкований   власникам   підприємства).   Предметом діяльностіучасників управлінського процесу завжди виступає інформація, яку керівники та виконавці використовують у своїй діяльності. Така інформація узагальнюється у вигляді звітів, аналітичних довідок, балансів та усних пояснень, надаючи можливість оперативно реагувати на зміни стану окремих елементів системи управління та адаптуватися до нових умов зовнішнього середовища фірми. Щодо засобів здійснення управлінського процесу, то ними є управлінська праця керівників, носії та канали передачі інформації в організації.

Очевидно, що наведені вище ситуаційні фактори (внутрішні змінні організації") не є залежними лише від внутрішньої ситуації в організації, навпаки, вони є наслідками змін зовнішнього середовища, зокрема впливу довгих економічних циклів, також відомих як «хвилі Кондратьєва», та технологічних укладів, як це показане на рис. 4.2.

ПІДСИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ВИЩОГО РІВНЯ

'zr го

HzВХОДИ

ПРОЦЕСУ

ВИХОДИ ПРОЦЕСУ
Рис. 4.2 - Управлінський процес та його учасники

 

Зміна циклів зростання і занепаду галузей промисловості супроводжується зміною базових та підтримуючих технологій, що змушує компанії переглядати власні цілі діяльності, адаптуватися донових технологічних рішень, відмовлятися від застарілих форм розподілу повноважень та завдань, а також шукати людей, здатних найбільш адекватно відповідати на нові виклики часу. Такі зміни часто призводять до зміни управлінської політики та процедур в організаціях; це не завжди йде на користь останнім.

Доволі очевидною ілюстрацією таких змін є історія японської корпорації SONY - після Другої Світової війни під керівництвом Акіо Моріти компанія обрала підхід «не виборювати ринки, а створювати нові» [49]. Менеджмент компанії приділяв 85% свого часу питанням, пов'язаним з дослідженнями та розробками нової продукції, 10% -кадровим питанням та 5% - фінансам [61]. Саме SONY зробила масовими транзисторні радіоприймачі (більш компактні, ніж їх громіздкі лампові попередники), створила першу любительську відеокамеру та плейєр Walkman, довівши своїх американських конкурентів до панічного стану та захопивши ринок побутової електроніки. Але поступово керівництво змінювалося і нові люди поставили не на розвиток інноваційних технологій, а на збільшення масштабів виробництва та зменшення витрат. В результаті високотехнологічна колись компанія втратила те, що було її ключовою конкурентною перевагою - власне, високі технології.
1800


1850


1900


1950


1990


РокиРис. 4.3 - Зміна технологічних укладів та підходів до управління

 

Масштабні скорочення персоналу супроводжувалися заощадженням коштів на проведення дослідницьких робіт, основна увага приділялася фінансовим показникам та динаміці ринків, а не новим технологічним рішенням та потребам покупців. В результаті було втрачено ринок персональних комп'ютерів і стільникових телефонів, а спроба завоювати ринок кодування аудіо файлів завершилася невдачею внаслідок невдало іде запатентувати технологію і не продавати нікому більше - в результаті споживачі обрали більш доступні технології компаній-конкурентів SONY. Останній керівник цієї
компанії вважав за необхідне обмежити асортимент продукції та «йти за ринком» (масово випускаючи чужі розробки) замість «створення нового ринку» (власних новітніх розробок), постійно скорочуючи витрати, в першу чергу, за рахунок скорочення працюючих. В результаті колись потужна і всесвітньо відома компанія була збитковою протягом 2008-2011 років (втративши 3,2 млрд. дол. США у 2011 році), а чисті активи компанії становили лише 15% від її капіталу [61]. У чому ж проблема цієї корпорації? У фінансовій кризи, тривалій рецесії японської економіки, але перш за все - у неправильній стратегії розвитку, що є свідченням негараздів у процесі управління організацією. Традиційне описання процесу управління представлене у вигляді моделі відомої як «цикл Шухарта-Демінга» або PDCA (Plan - Do - Check - Act: Плануй - Роби - Перевіряй - Коригуй), представленої на рис. 4.4, стало основою розвитку японської моделі менеджменту у повоєнні часи. Між моделлю PDCA та схемою управлінського процесу, наведеною на початку даного розділу (рис. 4.1) існує майже повна тотожність, з деякими відмінностями окремих етапів процесу управління. Сукупність стандартизованих дійй, що виконуються керівниками організації на основі формалізованих вказівок для реалізації стадййй управлінського циклу називаються управлінськими процедурами. До числа таких процедур відносять цілевизначення, інформаційне забезпечення, аналітична діяльність, вибір варіанту дій, реалізація рішення, зворотний зв'язок.

Цілевизначення представляє собою послідовність дій керівника спрямованих на формулювання конкретних вимірюваних результатів управлінської діяльності (діяльності організації), їх ранжування за рівнем складності та важливістю, визначення переліку робіт, необхідних для виконання, та структурування цих робіт у вигляді складної мережевої системи динамічних підзадач із визначенням часу початку та завершення робіт, послідовності їх реалізації та засобів контролю якості виконання робіт. Детальніше вимоги до організаційнихцілей, так само як і їх класифікація, буде розглянуто нами у наступному розділі навчального посібника.

Інформаційне забезпечення як управлінська процедура є системоутворюючим елементом процесу конструювання уявлень суб'єкту управління (керуючої підсистеми) про стан справ у керованій підсистемі (об'єкті управління) на основі консолідації інформації, отриманої з різних джерел, за допомогою різних каналів передачі повідомлень та з використанням різних засобів комунікації. Інформаційне забезпечення безпосередньо пов'язане зі створенням систем зворотного зв'язку - механізмів відстеження реакції об'єкта управління на розпорядчі впливи та оперативного коригування стану керованої підсистеми.

Аналітична діяльність передбачає вивчення предмета управлінської праці (інформації) за допомогою поділу на складові елементи, в ході якого відбувається визначення його ознак, властивостей та відношень між окремими складовими, які аналізуються в межах єдиного цілого.

Вибір варіанту дій передбачає аналіз можливих сценаріїв розвитку подій, оцінку імовірності їх настання, а також позитивні та негативні наслідки для організації в результаті реалізації певного сценарію. Хоча для складних рішень, орієнтованих на майбутнє, використовуються математичні моделі для прогнозування ситуації чи для виявлення взаємозв'язку між факторами середовища організації, все ж таки набагато частіше у таких випадках застосовують різноманітні методи експертних оцінок, покладаючись на попередній досвід (судження), інтуїцію та логіку.

Реалізація управлінського рішення передбачає виконання набору формалізованих дій, серед яких - визначення виконавців рішення, донесення інформації про сутність управлінського рішення, делегування функціональних повноважень та передача відповідальності за виконання завдань, мотивування та підтримка виконавців рішення, налагодження ефективних каналів комунікації для забезпечення зворотного зв'язку та визначення «контрольних точок» -моментів часу, коли необхідно перевірити хід виконання управлінського рішення та внести необхідні корективи в разі необхідності.

Таким чином, PDCA є прототипом ідеальної моделі циклу, який ітеративно змінює властивості під впливом зовнішнього середовища. Ефективне виконання управлінських процедур вимагає використання новітніх підходів до отримання знання про систему управління та навколишнє середовище, діалектичної інтеграції та конвергенції теоретичних та практичних підходів до управління соціотехнічними системами для виявлення характерних властивостей об'єкту та закономірностей його розвитку.Оскільки управління завжди є орієнтованим на майбутнє, в ході реалізації управлінських процедур керівництво має визначити бажаний стан організації (напрям розвитку), оцінити існуючу ситуацію (відповідність сучасного стану бажаному) і визначити масштаб відхилень, розробити коригуючи заходи, для подолання розбіжностей між існуючим та бажаним станом справ у організації. Напрям розвитку в ідеальному варіанті має співпадати із визначеними керівництвом організації ключовими компетенціями - тими сильними сторонами, які вирізняють дану організацію поміж інших, формують споживчу цінність продукції чи послуг та дозволяють виготовляти продукцію (надавати послуги) якісніше, ніж це роблять інші учасники ринку.

На рис. 4.5 схематично представлений взаємозв'язок між стадіями процесу управління [37] та спеціальними функціями менеджменту. Відповідь на кожне із зазначених запитань (Якими ми хочемо бути? Що ми для цього робимо? Як ми це маємо робити? Які відмінності між тим, якими ми хочемо бути, та тим, якими ми є зараз?) дозволяє отримати конкретні визначення стану організації в даний момент часу та співставити його із тим, що має бути досягнутий в результаті реалізації комплексу управлінських дій.

Теоретик «філософії життя» Анрі Бергсон розглядав життя як творчий процес, що полягає у безперервному народженні нового [62] -з цієї точки зору управлінська діяльність є квінтесенцією творчості, оскільки має справу з проявом особистих якостей людей-учасників процесу управління в ході суспільної взаємодії. В силу багатогранності та швидкоплинності умов діяльності підсистем організації, сам управлінський процес набуває рис ситуаційного підходу, який китайський військовий стратег і теоретик управління Сунь Цзи описав у своєму трактаті «Мистецтво війни» такими словами: «Так само як вода тече за нахилом землі, так й армія йде до перемоги в залежності від ситуації у стані ворога. І так само як вода не має постійної форми, так само немає постійних умов на війні»[99].

Управління має численні спільні риси з військовим мистецтвом, оскільки принципи менеджменту однаково ефективно діють у комерційних та благодійних, цивільних та військових організаціях. Втім зміна управлінських підходів та їх постійна адаптація до умов сучасного світу поєднується тут з наявністю спільних характеристик процесів менеджменту, які ми називаємо особливостями процесу управління. До таких особливостей належать наступні [56]:

1.     /Неперервність - обумовлюється тим, що одні управлінські процеси переходять в інші, чим вищий рівень управління і тим більша тривалість підпадає під процес управління.

2.   ННерівномірність - термін здійснення різних етапів управління є різним; вивчення, аналіз, підготовка варіантів рішення довготривалі, а само прийняття рішень коротке.Циклічність - обумовлена тим, що етапи процесу управління є обов'язковими і повторюваними.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 


Похожие статьи

А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник