А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник - страница 24

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 

5.         Чи є дана стратегія найкращим способом застосування
ресурсів фірми?
Функція планування є першою серед загальних функцій менеджменту та полягає у визначенні цілей та задач (завдань) організації, поєднанні та координуванні різних видів іі діяльності. Цілі організації не повинні суперечити одна одній та мають відповідати наступним вимогам: бути конкретними, вимірюваними, досяжними, важливими та вимірюваними у часі. Узгодження та координація цілей організації відбувається на основі застосування впорядкованої за пріоритетністю та термінами реалізації системи планів, тобто низки попередньо обдуманих дій, об'єднаних послідовно для досягнення мети впродовж визначеного терміну часу. Оскільки терміни реалізації планів (горизонти планування) можуть складати від кількох днів до десятків років, то зазвичай ведуть мову про стратегічний характер планування. Стратегією називають детальний і комплексний план, призначений для забезпечення реалізації місії організації та досягнення її цілей. У найбільш загальному вигляді виділяють стратегії зростання (зовнішні та внутрішні), обмеженого зростання, скорочення та комбінування усіх вище наведених стратегій.

Передумовою розробки стратегії організації є проведення управлінського дослідження - методичної оцінки функціональних зон організації, призначеної для виявлення її сильних та слабких сторін. Управлінське дослідження відбувається за допомогою інструментів планування, до числа яких відносять ПЕСТ-аналіз, SWCrr-аналіз та Бостонську матрицю.

На відміну від традиційного підходу до планування, який полягав у визначенні керівниками цілей та завдань підлеглих, сьогодні цей процес набув ознак двосторонньої співпраці. Метод планування під назвою «управління за цілями» передбачає спільне формулювання керівниками та рядовими працівниками організації цілей діяльності людей або підрозділів, а також визначення термінів їх реалізації.

 

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.    Дайте визначення поняттям «план організації» та «планування».

2.    Назвіть причини, які зумовлюють важливість планування в організації.

3.    Назвіть основні класифікаційні ознаки планів організації.

4.    Наведіть класифікацію планів організації за характером планування та частотою використання.

5.    Поясніть, які плани належать до стратегічних, а які до оперативно-тактичних.

6.    Опишіть основні елементи системи планування організації.

7.   Дайте визначення поняття «цілі організації». Наведіть характеристику цілей.Назвіть критерії класифікації цілей організації.

8.   Поясніть сутність методу АБВ-аналізу та методу Парето.

9.   Які інструменти планування існують у менеджменті?

10.Опишіть метод ПЕСТ-аналізу.

11.Для чого призначений метод SWCTr-аналізу?

12.Коротко прокоментуйте вплив сектору розміщення фірми у Бостонській матриці на вибір стратегії управління нею.

13.У чому полягає відмінність методу управління за цілями від традиційного підходу до визначення цілей в організації.

14.Дайте визначення поняттям «стратегічне планування» та «стратегія».

15.Назвіть види стратегій в залежності від ієрархічного рівня.

16.Поясність сутність стратегії зростання. Чим відрізняється зовнішнє зростання від внутрішнього?

17.Дайте   визначення   поняттям   «політика   фірми»,   «правила фірми», «процедури фірми».

18.Дайте визначення поняття «бюджет». Назвіть види бюджетів в організації.

19.Назвіть основні етапи складання бюджету.

 

 

ТЕСТОВІ ЗАПИТАННЯ

1.     Управління за цілями - це метод керівництва, який:

а)   передбачає спільне визначення керівниками та підлеглими професійних цілей
підлеглих та забезпечує контроль за їх досягненням;

б)   передбачає самостійне визначення працівниками своїх професійних цілей, які
узгоджуються з цілями окремого підрозділу;

в)   передбачає самостійне визначення керівниками професійних цілей своїх
підлеглих на основі місії та бізнес-стратегій організації;

г)    передбачає визначення керівниками професійних цілей своїх підлеглих та
забезпечення контролю виконання визначених цілей.

2.     Ключовими елементами системи планування є:

а)  плани;

б) прогнози;

в) завдання;

г)  бюджети.

3.     За рівнем абстракції виділяють такі цілі:

а)  задачі організації;

б) загальні організаційні цілі;

в) фінансові цілі;

г)  довгострокові цілі.

4.     Принцип Парето стверджує, що є:

а)  20% зусиль на 80% визначають результат діяльності організації;

б) 80% зусиль на 20% визначають результат діяльності організації прогнози;

в) 65% зусиль визначають на 20% результат діяльності організації;

5.     г)  20% зусиль на 100% визначають результат діяльності організації.Комплекс заходів, які забезпечують формування ключових компетенцій та збереження конкурентних позицій організації у окремому напрямі бізнеса називають:

а)  стратегіями бізнес-рівня;

б) стратегіями функціонального рівня;

в) стратегіями бізнес-напрямку;

г)  стратегіями корпоративного рівня.

6.     Стратегія внутрішнього зростання передбачає:

а)  збільшення виробництва за рахунок розширення асортименту товарів;

б) збільшення виробництва за рахунок поглинання підприємств-постачальників;

в) збільшення виробництва за рахунок поглинання підприємств-споживачів;

г)  збільшення виробництва за рахунок розширення кола постачальників.

7.     У випадку, якщо фірма володіє значною часткою ринку та має низькі темпи зростання, її керівництво:

а)  використовує створений нею грошовий потік для розвитку інших видів бізнесу,
що розвиваються;

б)  приймає рішення про вихід з ринку в наслідок нульового або від'ємного
грошового потоку;

в)  інвестує значні кошти у посилення конкурентних позицій фірми та її розвиток;

г)         приймає рішення про застосування стратегій внутрішнього або зовнішнього
зростання.
ТЕМА 6. ОРГАНІЗУВАННЯ ЯК ЗАГАЛЬНА ФУНКЦІЯ

МЕНЕДЖМЕНТУ

Мета - ознайомити студентів з вертикальною та горизонтальною структуризацією управління, розподілом та делегуванням повноважень в організації.

Студенти мають вміти:

1.  Описати зміст функції організування.

2.  Надати визначення основних понять організаційної діяльності.

3.  Назвати види робочих завдань.

4.  Класифікувати технології організації та  розуміти вплив технології на структуру організації.

5.  Надати визначення категоріям організаційних повноважень, функціональних обов'язків, відповідальності.

6.  Розрізняти управлінську та функціональну відповідальність.

7.  Класифікувати організаційні повноваження.

8.  Описати проблеми при делегуванні повноважень.

9.  Надати визначення поняття «децентралізація».

 

10.  Класифікувати організаційні структури управління.

11.  Розуміти   відмінності   між   централізованими   та децентралізованими організаційними структурами управління.

 

6.1. Сутність функції організування та її місце в системі управління

Про що пишемо: Зміст функції організування. Поняття та складові організаційної діяльності. Види робочих завдань. Класифікація технологій організації.

 

Організування є другою загальною функцією менеджменту. Як складова процесу управління дана функція не має дискретного характеру, - керівник реалізує її безперервно та паралельно з функціями планування, мотивування та контролювання. За визначенням Мескона [37], організування як функція полягає у створенні структури фірми, яка надає можливість людям ефективно співпрацювати для досягнення загальних цілей.

Більш широке визначення функції організування пропонується Робінсом і Коултер [47], згідно з ним організуванням є визначення завдань, які мають бути виконані, та призначення виконавців цих завдань; групування робіт, створення структури звітності та визначення рівня прийняття управлінських рішень. В українських підручниках найчастіше пропонується наступне визначення функції організування: це вид управлінської діяльності, спрямований на формування структури управління організацією та встановлення у ній системи зв'язків і відносин, що дає змогу ефективно працювати для досягнення поставлених цілей (рис. 6.1).

Функція організування має два аспекти. Перший з них розглядає створення всередині фірми системи повноважень, які сполучають її вищих керівників організації з рядовими працівниками, надаючипершим (керівникам) можливості розподілу та координації завдань. Другий аспект пов'язаний з розподілом організації на компоненти (підрозділи) відповідно до поставлених керівництвом цілей та сформульованих стратегій. Обидва аспекти пов'язані між собою, оскільки ключовим елементом і в першому, і в другому випадках є організація - соціальна система, яка виступає механізмом взаємодії людей в процесі виконання ними суспільно значимих робіт та засобом реалізації потреби людини у суспільному визнанні.
Рис. 6.1 - Функція організування в менеджменті

 

Засновник економічної теорії нового часу Адам Сміт у своїй фундаментальній праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» [52] зазначав, що «розподіл праці у будь-якому ремеслі, незалежно від масштабів його впровадження, спричиняє відповідне зростання праці» й тому «праця, необхідна для виробництва окремого завершеного предмету, майже завжди розподіляється між великою кількістю людей». Відповідно, при реалізації функції організування керівник (менеджер) завжди буде прагнути знайти такий спосіб виконання робіт, який би забезпечив використання наявних організаційних ресурсів з максимальною віддачею. Такою «віддачею» для організації має стати результат її діяльності, тобто досягнення виконавцями завдання поставлених цілей.

В процесі робочої взаємодії відбувається горизонтальний розподіл праці між людьми або спеціалізація завдань, що пояснюється наявністю у виконавців спеціальних навичок, професійного досвіду, психологічних або фізіологічних характеристик, які сприяють виконанню певних, визначених видів робіт. Відповідно, горизонтальний розподіл праці - це розподіл всієї роботи на окремі компоненти. Керівники групують фахівців відповідної спеціальності у групи для забезпечення більш швидкого (за рахунок розподілу на компоненти) таякісного (завдяки наявності спеціальних знань) виконання ними робіт. Іншими словами, керівники у створюють організаціях окремі підрозділи: виробничі цехи, відділи маркетингу, бухгалтерію або сектори з логістики.


Водночас, при залученні до виконання роботи великої кількості людей, виникає необхідність в узгодженні дій різних груп працівників та налагодженні каналів комунікації між ними. З цією метою в організаціях відбувається виокремлення з числа працівників тих осіб, які будуть брати на себе ролі керівників - інформувати групу, розподіляти ресурси, захищати інтереси групи перед третіми особами. Відбувається вертикальний розподіл праці в організації, тобто відокремлення діяльності з координування роботи інших людей від безпосереднього виконання робіт. Вертикальний розподіл праці призводить до виникнення організації як системи міжособистісних взаємин та до формування ієрархії (виникнення відносин субординації"). Відносини субординації у невеликих за чисельністю організаціях, де є один керівник та невелика (до 50 осіб) група підлеглих призводять до формування плоских організаційних структур, приклад якої наведено на рис. 6.2. У таких організаціях функції власників та керівників часто є суміщеними, а вся управлінська праця виконується однією особою.

Рис. 6.2 - Плоска організаційна структура виробничої фірми

 

Втім у великих організаціях зазвичай виникає необхідність у залученні більшої кількості керівників до управління робітниками, а великий обсяг робіт вимагає передачі керівниками вищого рівня частини своїх управлінських повноважень (прав) керівникам технічного та управлінського рівнів. Приклад такої «вертикальної» структури управління наведено на рис. 6.3: директорові комбінату підпорядковуються сектор постачання, виробничо-диспетчерський сектор та сектор збуту. Керівнику сектора збуту підпорядкований регіональний менеджер зі збуту, який координує діяльність торгівельного представництва, а саме торгівельне представництво керує діяльністю торгових агентів, сервісного центру та складів. Відповідно, формується кілька ланок управління підприємством: Директор (вища ланка) - Керівники секторів та регіональні менеджери
Рис. 6.3 - Відділ логістики промислового підприємства

 

Завданням керівників на кожному рівні є структурування робочих завдань, тобто їхня деталізація та розподіл на складові компоненти. Ці складові компоненти мають бути зрозумілими для виконавців та придатними до реалізації. Традиційно, у науці управління виділяють завдання, які полягають у роботі з людьми, інформацією або обладнанням. У першому випадку відбувається зміна характеристик персоналу організації або формування у нього необхідних фахових навичок, у другому - перетворення маси даних у впорядковану інформацію для прийняття управлінського рішення, а в третьому -використання існуючих потужностей обладнання для виготовлення продукту або надання послуги.

Види робіт та способи виконання завдань часто пов'язані з тими технологіями, які використовуються в організації. Найбільш поширеними є дві класифікації, які запропоновано британською дослідницею менеджменту Джоан Вудворд та американським соціологом Джеймсом Томпсоном. Класифікація Вудворд більшою мірою стосуються сфери матеріального виробництва, у той час як класифікація Томпсона також може бути придатною для аналізу організацій, що працюють у сфері послуг.

Згідно з думкою Вудворд всі технології виробничих фірм можна розділити на три категорії [37]:

1. Одиничне, дрібносеріййне або індивідуальне виробництво, де одночасно виготовляється лише один або мала серія схожих виробів.Прикладом такого виробництва є виготовлення творів мистецтва, предметів розкоші або унікального обладнання. Наприклад, автомобілі Rolls-Royce збираються індивідуально для кожного клієнта, а морські нафтові платформи виробляються у невеликій кількості через високу технологічну складність їх виготовлення та обмеженість ринків збуту.

2.     Масове або великосерйййне виробництво застосовується при
виготовленні великої кількості виробів, які ідентичні один до одного
або дуже схожі. Такий тип виробництва характеризується механізацією
та роботизацією процесів виробництва, використанням стандартних
деталей та конвеєрним способом збирання виробів. За рахунок
роботизації та стандартизації робіт скорочуються витрати та
здешевлюється вартість виробництва продукції, але це відбувається за
рахунок втрати товаром оригінальності та унікальних властивостей.
Ресторани швидкого харчування, автомобільні заводи, швейні та
меблеві фабрики є прикладами поширення технологій масового
виробництва, які дозволяють виготовляти товари у великих обсягах
або обслуговувати більшу кількість людей.

3.       Безперервне виробництво використовує автоматизоване
устаткування, яке працює цілодобово для постійного виготовлення
однакового за характеристиками продукту у великих обсягах.
Прикладами безперервного виробництва можуть бути заводи з
виплавки сталі, електричні станції та телефонні компанії.

Класифікація технологій за Томпсоном відрізняється, але не суперечить попередній [37]:

1.           Багатоланкові технології характеризуються серією
взаємозалежних задач, які повинні виконуватися послідовно. Типовим
зразком такого виду технології є збиральні лінії масового виробництва
(конвеєри). Багатоланкові технології мають спільні ознаки з
технологіями масового виробництва Вудворд, оскільки тут теж йдеться
про багатоетапне і послідовне виготовлення завершеного продукту.

2.     Посередницькі технології характеризуються зустрічами груп
людей, таких як клієнти або покупці, які є або хочуть бути
взаємозалежними. Так, гіпермаркет є своєрідним «майданчиком», де
споживачі товарів зустрічаються з продукцією виробників, причому
обидві сторони задовольняють власні потреби - перші у споживчих
товарах, а другі - у грошових коштах для покриття понесених витрат
(вартості виробництва продукції).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51 


Похожие статьи

А В Бардась М В Бойченко А В Дудник - Менеджмент навчальний посібник